Соціальні небезпеки: алкоголізм, тютюнокуріння

 

1.Соціально-політичні небезпеки та шляхи їх реалізації

Соціально-політичні небезпеки досить часто виникають при соціально-політичних конфліктах. Існує багато визначень конфліктів. Так, у політологічних словниках найпоширенішим є таке трактування конфлікту: зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх інтересів за умов протидії. Джерелами конфлікту є: соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, та система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта.

Конфлікт — це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.

Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб'єктивну реакцію на нього. Якщо конфлікт виникає в суспільстві, то це суспільний конфлікт.

Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об'єктивно стає соціально-політичним. Політичні інститути, організації, рухи, втягуючись у конфлікт, активно відстоюють певні соціально-економічні інтереси. Конфлікти, що відбуваються в різних сферах, набувають політичної значущості, якщо вони зачіпають міжнародні, класові, міжетнічні, міжнаціональні, релігійні, демографічні та інші відносини.

Суб'єктами соціально-політичного конфлікту стають люди, які усвідомили протиріччя і обрали як спосіб його вирішення зіткнення, боротьбу, суперництво.Подібний спосіб вирішення протиріччя здебільшого стає неминучим тоді, коли зачіпає інтереси й цінності взаємодіючих груп, коли має місце відверте зазіхання на ресурси, вплив, територію з боку індивіду, групи, держави (коли йдеться про міжнародний конфлікт).

Суб'єктами конфліктів можуть виступати:

1)окремі люди, групи, організовані в соціальні, політичні, економічні та інші структури;

2)об'єднання, які виникають у вигляді політизованих соціальних груп, економічних і політичних груп тиску, кримінальних груп, які домагаються певних цілей.

Помітне місце посідає один з різновидів соціального конфлікту — міжетнічний, пов'язаний із суперечностями, що виникають між націями. Особливої гостроти він набув у країнах, які зазнали краху форми державного устрою (СРСР, Югославія).

Існує дві форми конфліктів:

відкрита — відверте протистояння, зіткнення, боротьба;

закрита, або латентна, коли відвертого протистояння немає, але відбувається невидима боротьба.

Соціальні конфлікти поділяються на: політичні (конфліктують політичні системи); соціальні (конфліктують соціальні системи); економічні (конфліктують економічні системи (наприклад, корпорації)).

Поняття «соціально-політичний конфлікт» використовується, коли трапляються великомасштабні зіткнення всередині держав (громадянська війна, страйки) і між державами (війни, партизанські рухи).

Часто після завершення конфлікту виникає ще один етап — постконфліктний синдром, що характеризується напруженням у відносинах сторін, які щойно конфліктували.

Постконфліктний синдром у разі загострення може започаткувати новий конфлікт. Це ми спостерігаємо на прикладах перманентного близькосхідного конфлікту, конфліктів у Північній Ірландії, Іспанії та ін.

 

2. Війни

 

Війна — це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова— крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.

Найбільша кількість жертв через політичні причини є наслідком війни. Так, під час Другої світової війни в СРСР (1941-1945 рр.) загинуло близько 55 млн. осіб, було повністю знищено 1710 міст та 70 тисяч селищ. Під час в'єтнамської війни в 60-ті роки було вбито близько 7 млн. місцевих мешканців і 57 тисяч американців. Окрім загибелі людей і великих руйнувань, військові дії завдають величезних збитків навколишньому середовищу.

Учені підрахували, що більш як за чотири тисячоліття відомої нам історії тільки близько трьохсот років були абсолютно мирними. Війни на планеті забрали вже понад 4 млрд. людських життів. Кількість загиблих різко зростає з розвитком засобів знищення людей та розширенням масштабів військових дій.

Найбільшу небезпеку для людства та природного середовища становить ядерна зброя. Про це свідчать результати атомного бомбардування в серпні 1945р. міст Хіросіма й Нагасакі в Японії. Окрім смертельного опромінення, сталося радіоактивне зараження ґрунту, рослин, повітря, будівель. Кількість убитих становила 273 тисячі осіб, під смертельне радіоактивне опромінення потрапило 195 тисяч осіб.

Ядерна зброя була виготовлена та випробувалась в СРСР (1949р.), Велико британії (1952р.), Франції (1960р.), Китаї (1964р.). Сьогодні у науково-технічному відношенні до виробництва ядерної зброї готові понад 40 держав світу, принаймні 30 країн її мають. У світі є понад 50 000 ядерних боєголовок — на підводних човнах, на літаках, на кораблях, у спеціальних сховищах. Сила вибуху цієї зброї дорівнює силі вибуху двадцяти мільярдів тонн тринітротолуолу, тобто силі, яка в 1 600 000 разів перевищує силу вибуху бомби, що зруйнувала Хіросіму.

Непоправної шкоди людству завдали наземні, підземні й підводні випробування атомної зброї військовими США та Франції в Тихому океані на атолах Бікіні, Муруроа, в преріях штату Невада та ін. За тридцять років (1961-1990рр.) у Карському та Баренцовому морях було затоплено 11 тисяч контейнерів із радіоактивними відходами (головним чином відходи ядерного палива підводних човнів). На Новій Землі було проведено 132 випробування ядерної зброї. Як наслідок природа і людство до цього часу потерпає від цього забруднення атмосфери, води та землі.

Велику небезпеку становлять хімічна та бактеріологічна зброя. Перше досить ефективне застосування хімічної зброї у великих масштабах було здійснене німцями 22 квітня 1915 року на півночі від Іпру в Бельгії. Внаслідок першої газової атаки на Західному фронті було отруєно 15 тисяч осіб, з них 5 тисяч загинуло. 31 травня 1915року німці здійснили газову атаку на Східному фронті в районі Болимова біля Волі Шиловської, де російські війська втратили отруєними понад 9 тисяч осіб, з них померло 1200.

США застосовували хімічну зброю під час воєнних дій в Кореї (1951-1955) та війни у В'єтнамі (1964-1973), де для дестабілізації природного середовища скинули 14 млн. бомб і снарядів, розпорошили 5700т гербіцидів, «ейджент-оранджу», близько 23000т дефоліантів, 170т сильнодіючої отруйної речовини діоксану. Від них постраждало 2 млн. осіб. Хімічними речовинами було отруєно 202 000 га лісу та 1,11 млн. га території.

Під час Другої світової війни німецьке командування застосовувало біологічну зброю, розповсюджуючи головним чином висипний тиф. У 1943-1944роках на шляхах наступу радянських військ у спеціальних концтаборах створювались епідемічні осередки. Сюди привозили хворих і розміщували серед здорових. Матеріали Нюрнберзького процесу (1945-1946рр.) показали, що Німеччина активно готувалась до застосування біологічної зброї. Розробляла біологічну зброю і Японія.

У Кореї в 1951р. американці скинули бактеріологічні бомби, в результаті чого виникла епідемія лихоманки Денге (геморагічна лихоманка). Декілька сотень тисяч кубинців також постраждали від цієї лихоманки, навмисно завезеної із США.

І хоча рішеннями ООН проголошена перемога над чумою, віспою, ніхто в світі не відмовляється від лабораторій з біологічними засобами.

У XXст. військові дії проводились досить активно. За приблизними даними, з часу закінчення Другої світової війни в локальних військових конфліктах загинуло 22-25 мільйонів осіб. Наведемо приклади локальних військових конфліктів середини та кінця XXст. Це війна у В'єтнамі, воєнні дії радянських військ в Афганістані, війна росіян в Чечні, війни США та їх сателітів по блоку НАТО в Афганістані, Югославії та Іраку, які ведуться подекуди до цього часу в інтересах США. Кожна з них принесла людські жертви, біль та страждання тисячам і тисячам сімей, окрім того, супроводжувалась глибоким руйнуванням біосферних структур.

Звісно, що сьогодні, як і колись перед другою світовою війною існує ООН, але ніхто з супердержав (особливо США та Великобританія) сьогодні не зважають на її рішення при лобіюванні своїх інтересів за рахунок народів інших країн. Тобто право сильного було, є і завжди буде як похідна людської фізіології та психології. Тому збройні сили, як атрибут державності, мабуть ніколи не втратять свого значення попри всі розмови з цього приводу.

Що зроблено в Україні з цього питання? У Кримінальному Кодексі України внесено декілька статей: ст. 436 – позбавлення волі на строк до 3-х років за публічні заклики до війни; ст. 437 – позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років за змову, планування чи підготовку війни; ст. 437 – позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років за ведення агресивної війни або агресивних дій.

 

3. Тероризм

До соціально-політичних конфліктів відносяться виступи екстремістських угруповань (тобто тероризм). В наш час явище тероризму досить поширене. Якщо донедавна звертання до терору як засобу вирішення політичних або релігійних проблем було винятковою, надзвичайною подією, то в наші дні практично щоденні повідомлення про терористичні акти сприймаються як щось неминуче. Терор став органічною складовою сучасного життя і набув глобального характеру.

Тероризм (від лат. tеггог — страх, залякування) — це форма політичного екстремізму, застосування чи загроза застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей, залякування урядів та населення для досягнення певних цілей.

Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу державної політики. Він може застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, і як знаряддя досягнення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним світом.

Існує три основних види тероризму: політичний, релігійний та кримінальний. Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:

• захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мотивація— звільнення з в’язниці товаришів по партії; кримінальна мотивація — вимога викупу);

• насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в пропагандистських цілях);

• викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних політичних поступок або звільнення в'язнів; форма самофінансування);

• вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та невпевненість людей).

Аж до 80-х років ареною активного терору залишалась Європа. В європейських аеропортах регулярно захоплювали літаки. Від рук терористів гинули політичні діячі.

У 70-80-ті роки в усьому світі часто гриміли вибухи в громадських місцях вокзалах, аеропортах, магазинах, суспільних та житлових будівлях.

На території Європи загальновідомі терористичні організації — італійські «Червоні бригади», німецьке «Відділення Червоної Армії», баскська ЕТА, Ірландська республіканська армія (ІРА), войовничі угруповання, які за допомогою крові та терору намагаються і сьогодні вирішати «національні питання».

Особлива ситуація склалась у Росії з Чечнею — у пам'яті залишились події в Будьонівську, Москві, Волгодонську, Буйнакську. Чечня стала одним з центрів світового тероризму (мусульманського тероризму). На Близькому Сході — це представники палестинських угруповань «Хамас», націоналістичні та ісламські рухи, в тому числі організації (наприклад, бойовики правого крила ФАТХа «Танзім»). В Афганістані - це представники організації Усами бін Ладена «Аль-Каїда». У лютому 1993 року вони підірвали бомбу в приміщенні Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку.

Чотири вибухи, які пролунали 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку, Вашингтоні та біля Піттсбурга, без перебільшення, вразили світ. Терористам з організації Усами бін Ладена «Аль-Каїда» вдалося захопити декілька цивільних літаків, за штурвалами яких терористи-смертники таранили вежі Всесвітнього торгового центру та будівлю Пентагону. Внаслідок вибуху та пожежі завалилися Північна та Південна вежі торгового центру. В результаті теракту загинуло декілька тисяч чоловік.

Через нездатність країн з екстремістською чи релігійно-екстремістською державною ідеологією вести проти інших країн війни старого типу (таких як друга світова або «холодна»), екстремістські угруповання цих країн неминуче повинні були звернутися до «зброї слабких» — терору, а глобалізація світу також неминуче повинна була надати їх діям глобального характеру, тобто призвести до світової терористичної війни. Ця війна почалася давно, але світ помітив це 11 вересня 2001 року після трагедії в Нью-Йорку та Вашингтоні.

Треба відзначити, що в Україні не виявлено терористичних організацій, орієнтованих на повалення державного ладу. Проблема тероризму в Україні перебуває в іншій площині — це «кримінальний тероризм» всередині країни, спричинений відсутністю ефективних політичної та економічної систем, а також безконтрольна діяльність закордонних терористичних організацій на території України.

З метою запобігання тероризму в Україні впроваджена кримінальна відповідальність. Згідно ст.258 Кримінального кодексу України передбачається позбавлення волі на строк від 5 до 10 років за теракти або дії які можуть бути класифіковані як теракти.

У грудні 1972р. був створений Спеціальний комітет з питань міжнародного тероризму, до якого увійшли представники 34 держав. На початку 1995р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію про заходи з ліквідації міжнародного тероризму. За останні роки вироблено більше десяти конвенцій і протоколів з питань боротьби проти тероризму.

Якщо будуть знайдені методи боротьби з тероризмом, світ стане спокійнішим і безпечнішим. А поки він існує, необхідно знати, як треба поводитись, опинившись у становищі заручника. Найважливіше для заручника— це залишитися живим. Тому не можна провокувати терористів на насильницькі дії. Найкраще - це тихо сидіти і не привертати до себе уваги, тобто не вставати без дозволу, не ходити, навіть не дивитися в бік терористів (прямий погляд у вічі сприймається як виклик). У присутності терористів бажано не вести розмов поміж собою, в крайньому випадку розмовляти тихо. Слід позбавитись усього, що виділяє заручника з-поміж усіх потерпілих. Особливо це стосується жінок — витерти косметику, прикраси (зокрема, золоті та діамантові), тобто зробити себе на цей час максимально непривабливою. При стрілянині, відкритій терористами, негайно треба лягати на підлогу.

 

4. Екстремальні ситуації криміногенного характеру та способи їх уникнення

 

Глобальна злочинність — ще одна гостра соціальна проблема сучасності. Кількість зареєстрованих у світі злочинів у середньому зростає на 5% щороку. Але останнім часом особливо швидко збільшується частка тих, що належать до категорії тяжких (убивства, насильства тощо).

Як свідчить статистика, злочинність в Україні набула неабиякого поширення. В умовах економічної кризи, нерівномірності суспільного розвитку, різкого спаду рівня життя, значних прогалин у законодавстві та інших негативних чинників збільшується кількість осіб, які схильні до скоєння злочинів.

Враховуючи складну криміногенну ситуацію в Україні, кожна людина повинна вміти захистити себе в ситуаціях, пов'язаних з насильством. Яка ж існує зброя для самозахисту? Найдешевшим і доступним засобом самозахисту є газовий(аерозольний) балончик. Для його придбання не потрібно ніякого дозволу.

У травні 1995р. було введено в дію розпорядження Кабінету Міністрів, згідно з яким дозволялось виготовляти і продавати в Україні газові балончики тільки з двома речовинами: МПК і капсаїцином. Балончиками з газом СS дозволялось користуватись тільки міліції. Сьогодні в Україні найбільш розповсюджені аерозолі, які містять МПК («Терен»).

Серйозним засобом самооборони є газовий пістолет. Для придбання, збереження і носіння газових пістолетів і револьверів, а також патронів до них необхідно мати спеціальний дозвіл органів внутрішніх справ. Він видається громадянам, які досягли 18-річного віку і мають довідку медичного закладу встановленої форми про те, що власник цього документа є психічно нормальним і за станом здоров'я може володіти вказаним засобом самооборони. Дозвіл оформляється за місцем проживання строком на 1-3 роки. Після закінчення цього терміну зброю необхідно перереєструвати. Забороняється передавати пістолет і патрони до нього іншим особам без відповідного дозволу. При втраті або викраденні газової зброї треба терміново сповістити про це в правоохоронні органи.

Засобом самозахисту може стати пневматична зброя. Наприклад, з відстані 10м куля пневматичного пістолета здатна ввійти в м'які тканини людини на 2мм, чого достатньо для того, щоб зупинити злочинця. На придбання пневматичної зброї не потрібно дозволу. Але з січня 1995р. придбання і використання пневматики обмежене — щоб купити зброю, яка має калібр більше 4,5мм і швидкість польоту кулі понад 100м/с, необхідно взяти дозвіл в органах внутрішніх справ. Цей засіб самооборони також має як недоліки, так і переваги. Наприклад, на траєкторію польоту металевої кульки не впливає зустрічний вітер (на відміну від газових пістолетів, при пострілі з яких ціль накривається газовою хмарою). Але ця зброя досить громіздка і, головне, не існує законодавчих актів, які регламентують її застосування як засобу самозахисту.

Досить ефективним засобом самозахисту є автономні сигнальні пристрої, їх застосування дуже просте: висмикнеш дротик — брелок для ключів, сумка чи дипломат починають видавати такі гучні й пронизливі звуки, що будь-який зловмисник побоїться мати справу з вами, не привертаючи до себе загальної уваги. Такий сигнальний пристрій розрахований на 1 чи 2 години безперервного крику, вимкнути його, не знаючи секрету, практично неможливо. Засіб вважається безпечним. Єдине застереження — потужність звукового тиску не повинна перевищувати 80 децибел.

Якщо людина не має змоги придбати зброю для самозахисту або можливості її застосувати, можна скористатися простими порадами на кожний день щодо особистої безпеки:

• гроші й цінні речі тримайте при собі; портфелі, сумочки не залишайте без догляду;

• в кафе або барі, перш ніж повісити пальто на вішалку або спинку крісла, заберіть з нього гроші і документи;

• не відчиняйте двері незнайомій людині (або тримайте двері на ланцюжку); пам'ятайте, грабіжники можуть приходити під виглядом сантехніків, службовців газопостачання, електромережі і навіть робітників міліції; посадові особи зобов'язані самі пред'явити посвідчення;

• повертаючись додому пізно ввечері, намагайтесь йти по освітленій та жвавій вулиці, уникаючи темних провулків та парків, хоча це й забере більше часу;

• якщо на Вас напали, кричіть якомога голосніше або розбийте скло найближчого помешкання чи магазину; спробуйте поговорити з нападником і зверніться до його почуттів.

Найсуворіші покарання, передбачені Кримінальним кодексом України, встановлюються за вбивство та зґвалтування. Статеві злочини через серйозність фізичних та психологічних наслідків для жертв належать до особливо важких посягань. Кримінальні дані свідчать, що злочини із зґвалтування мають тенденцію до зростання. За результатами вибіркових досліджень, на кожне зґвалтування, за яким ведеться слідство, припадає 6-8 злочинів, які залишаються без належного розслідування та відповідного покарання. Тому злочинці й роблять нові й нові напади.

Для захисту від зґвалтування необхідно:

не провокувати зґвалтування своїм зовнішнім виглядом, не слід давати щонайменших приводів до залицянь з боку незнайомця;

уникати улюблених місць ґвалтівників — віддалених пляжів, місць для заміського відпочинку тощо, не рекомендується у сутінках ходити через двори, парки та сквери;

обходити місця, де збираються підлітки;

при нападі можна також застосувати фізичний опір — завдати удару по больових місцях: в області паху, по очах. Бити треба коліном, ліктем. Спричинити біль можна також в ділянці обличчя, шиї, живота. Захищаючись, треба завжди йти до кінця — на карту може бути поставлене Ваше життя;

при нападі потрібно голосно кричати. Краще кричати «пожежа», ніж «ґвалтують»;

при спробі зґвалтування можна сказати злочинцю, що у Вас захворювання, яке передається статевим шляхом (СНІД, ебола, сифіліс тощо).

Згідно зі ст. 152 Кримінального кодексу України зґвалтування карається позбавленням волі на строк від 3 до 5 років, а за деякі види зґвалтувань - 15 років.

5.Соціальні небезпеки: алкоголізм, тютюнокуріння

Формування засад ринкової економіки (перехідний період) створило в Україні принципово нову соціальну та економічну ситуацію. Зараз все більшого значення набуває поділ суспільства за рівнем та джерелом багатства, наявністю чи відсутністю приватної власності. Саме прибуток і форма його отримання стають головним структуротворчим чинником українського суспільства, що свідчить про становлення в Україні ринкових відносин та первинного капіталізму. Водночас набувають сили і негативні чинники: формування нової соціальної диференціації та відповідних критеріїв її оцінки свідчить про нездорові відносини у суспільстві; надто різкий поділ на бідних та багатих; процеси зубожіння та збагачення мають деформований характер.

За таких обставин різко зростають форми й розміри соціальних відхилень (злочинність, самогубство, наркоманія, проституція тощо). Ці та багато інших форм збоченої поведінки в умовах занепаду системи соціального контролю стали загрозливими для суспільства.

Алкоголь і здоров'я.

Алкоголізм — страшна хвороба, яка за розповсюдженням на Землі займає третє місце після серцево-судинних та ракових захворювань. За даними статистики в Україні, чисельність зареєстрованих людей з алкогольними проблемами складає близько 690 тис. чоловік.

Алкоголь — висококалорійний продукт, швидко забезпечує енергетичні потреби організму, збуджує, підбадьорює, піднімає настрій, змінює самопочуття, робить бесіду жвавішою.

Але алкоголь лише тимчасово призводить до вдаваного поліпшення стану. Алкогольні напої паралізують діяльність абсолютно всіх органів людини. Як і нікотин, алкоголь — наркотик, до якого швидко звикають і не задовольняються малими дозами.

Перший прийом викликає захисну реакцію—нудоту, блювання, головний біль, запаморочення і т. ін. Однак при повторних прийомах алкоголю настає ейфорія, а захисна реакція поступово слабшає. З часом стан ейфорії стає для людини потребою, і вона вже не може обходитись без алкогольних напоїв.

Внаслідок неодноразових прийомів алкоголю залежність від нього зростає, при відсутності алкоголю людина починає відчувати хворобливий стан, який важко переноситься. Різко знижується працездатність, виникає головний біль, тремтять кінцівки, людину морозить — це характерні симптоми абстинентного синдрому (алкогольне похмілля). У потязі добути алкогольний напій хворий йде на будь-які дії, зокрема злочинні, готовий зняти з себе останній одяг, все винести з дому. І ніхто в більшості випадків не проводить паралелі між власним досвідом вживання невеликих доз алкоголю з наступною деградацією, перетворенням на людину з важкою алкогольною залежністю.

Чим відрізняється п'янство від алкоголізму? Різниця між ними тільки в кількості випитого: п'янство є початковою стадією хворобливого стану — алкоголізму, який розвивається внаслідок непомірного та систематичного вживання спиртних напоїв.

У нашому організмі немає жодного органу, на який би алкоголь не діяв негативно. Незначна кількість його осідає в порожнині рота, далі — в системі травлення: в шлунку — біля 20% і в кишечнику — близько 80%. Вже через 5 хвилин після вживання спиртного алкоголь виявляється в крові, а через 2 години всмоктується повністю. Алкоголь потрапляє досить швидко в кров, яка розносить його по всьому організму. Основна його доза всмоктується в мозок. Зберігається алкоголь у головному мозку до 90 днів. При важкому отруєнні алкоголем гине декілька тисяч клітин сірої речовини головного мозку.

Близько 10% прийнятого алкоголю виділяється з організму з повітрям, сечею. Алкоголь, який всмоктався, поступово руйнується, але деяка частина його фіксується тканинами і виводиться з організму дуже повільно протягом 2-3 тижнів. Як і інші отруйні речовини, алкоголь знешкоджується в печінці. Беручи участь у знешкодженні спирту, печінка сама зазнає його шкідливої дії. Алкоголь викликає запальну реакцію в клітинах печінки, вони зневоднюються, зморщуються, ущільнюються і гинуть. Таким чином алкогольний гепатит (запалення печінки) переходить у грізне незворотне захворювання, яке називається цирозом. Живіт збільшується через утворення водянки черевної порожнини. Розвивається загальне отруєння організму, і людина гине.

Зловживання алкоголем призводить до психічних розладів. Найчастіше трапляються такі психічні розлади, як біла гарячка, алкогольний галюциноз, алкогольне марення, епілепсія.

П'янство та алкоголізм завдають великої економічної, соціальної та моральної шкоди суспільству. Люди, які п'ють, частіше хворіють, допускають брак в роботі, через них відбуваються аварії і травми (20% побутового і 46% вуличного травматизму).Через провину п'яних водіїв все частіше трапляються дорожньо-транспортні пригоди (72,5%). Важким соціальним наслідком алкоголізму є його тісний зв'язок зі злочинністю. Так, 96% правопорушень здійснюється особами в стані алкогольного сп'яніння.

Тютюнопаління.

Сьогодні смертність населення України визначається передусім не інфекційними захворюваннями, а тісно пов'язана з широким розповсюдженням факторів ризику, які характерні для бездумної поведінки людей. Серед них тютюнопаління — основна причина передчасної смерті, якій можна запобігти. Тютюн — фактор ризику більш ніж 25 хвороб. Так, за оцінками ВООЗ біля третини дорослого населення світу (серед яких 200 мільйонів — жінки) палять. Кожного року тютюн викликає 3,5 мільйони смертей у світі. За прогнозами вчених і спеціалістів, глобальна тютюнова «епідемія» в недалекому майбутньому забере життя 250 мільйонів сучасних дітей та підлітків.

У Європі палять близько половини дорослого населення. Характерно, що спостерігаються дві тенденції: зниження паління в розвинених країнах та збільшення у відстаючих. Так, у США понад 30 мільйонів осіб кинули палити (за останні роки). Нині в США палить лише чверть дорослого населення.

Водночас у відстаючих країнах за останні 25 років кількість курців збільшується, що за підрахунками спеціалістів призведе до того, що в найближчі 20-30 років щорічно від хвороб, пов'язаних з палінням, буде вмирати більше 7 мільйонів осіб.

Україна випереджає більшість країн Європи за кількістю курців. У нас палять 12 мільйонів громадян — це 40% населення працездатного віку. З них 3,6 мільйона жінок і 8,4 мільйона чоловіків. Палить кожна третя-четверта жінка репродуктивного віку (20-39 років). За даними експертів ВООЗ, ця шкідлива звичка викликає в Україні 100-110 тисяч смертей щорічно. Дорослий курець викурює в середньому 1650 цигарок за рік.

Дія тютюну прихована, тяжкі захворювання виникають не відразу, вони реалізуються поступово й непомітно і тільки згодом з'являються різні хронічні незворотні патологічні форми змін організму. Від початку систематичного вживання тютюну до появи перших ознак хвороби минає більш-менш тривалий термін.

Нікотин — одна з найсильніших рослинних отрут, основна складова тютюнового диму. Ніхто не може докурити першої сигарети до кінця, цьому заважають запаморочення і нудота. Тому, хто починає палити, спершу дуже гидко, він не дістає ніякого задоволення, але бажання «не спасувати» перед товаришами або подругами змушує його палити знову і знову. Поступово організм пристосовується до нікотину, і паління не викликає таких неприємних відчуттів, хоча отруєння організму триває.

Окрім нікотину, до складу тютюнового диму входить близько 30 отруйних речовин: аміак, синильна кислота, сірководень, чадний газ, радіоактивні речовини, тютюновий дьоготь тощо.

Встановлено, що паління — один з основних чинників, який призводить до раку легень, язика, гортані, стравоходу, сечового міхура.

Тютюн негативно впливає на серцево-судинну систему, репродуктивні органи. За даними вчених, 50% обстежених курців в тій чи іншій формі страждають на імпотенцію.

При палінні вагітних жінок тютюнові отрути вільно проникають у кров плоду. У жінок, які палять, недоношені й мертві діти народжуються в 2-3 рази частіше, ніж у тих, що не палять, а новонароджені діти здебільшого мають масу тіла на 100-200г меншу від маси тіла новонароджених, матері яких не палять. Від паління жінка швидше старіє, в неї раніше з'являються зморшки на обличчі, жовтіють зуби, неприємно тхне з рота, грубіє голос.

Підраховано, що людина, яка перебуває протягом години в накуреному приміщенні, вдихає стільки тютюнового диму, немовби викурила чотири сигарети. Тобто пасивний курець потрапляє у такий же стан, що й курець. У людини, яка довгий час перебувала в накуреному приміщенні, з'являються ознаки нікотинової інтоксикації (отруєння): виникає головний біль, нудота, кволість.

На думку англійських психіатрів, люди палять не тому, що хочуть палити, а тому, що не можуть припинити.

Ті, хто кинув палити до 30-35 років мають тривалість життя майже таку саму, як і ті, хто ніколи не палив.