Правові засади управління економікою

Кіровоградська льотна академія України НАУ

 

Кафедра менеджменту та економіки

Факультету менеджменту

ЗАТВЕРДЖУЮ

Декан факультету

А.В. Залевський

---- ------------------ 20 --- р.

 

Лекція № 8

з дисципліни „Адміністративного право”

 

Тема: “Правові засади управління економікою, промисловістю та сільським підприємством”

 

 

Розробив:

Доцент кафедри менеджменту та економіки Максименко Н.В.

Кіровоград – 2012

ТЕМА № 8. Правові засади управління економікою, промисловістю та сільським підприємством

Лекційне заняття № 8.

Навчальна мета:

- формування у курсантів знань про правове становище органів виконавчої влади;

- ознайомитися з специфікою системи центральних і місцевих органів управління в сфері економіки, їх компетенцією;

- ознайомитися з особливостями правого регулювання управління економікою;

- ознайомитися з особливостями організаційно-правових засад управління промисловістю;

- визначити особливість системи органів управління промисловістю;

- розкрити адміністративно-правові особливості підприємств та їх об’єднання в промисловості;

- виділити специфіку відповідальності за вчинення правопорушень у сільськогосподарській діяльності, промисловості;

- ознайомитися з особливості ти держаного контролю у агропромисловому комплексі.

Виховна мета:

Розвивати у курсантів і слухачів почуття патріотизму, виховати повагу до законодавства України, сприяти вихованню почуття не порушення норм права, у тому числі й адміністративного, та чіткого їх дотримання.

Час проведення: 2 години.

План:

Правові засади управління економікою

Управління промисловістю

Підприємства та їх об’єднання в промисловості. Правове становище їх адміністрації

Державний контроль і нагляд в управлінні промисловістю

Адміністративна відповідальність за правопорушення в промисловості

Управління сільським господарством

Державний контроль у агропромисловому комплексі

Адміністративна відповідальність за правопорушення в агропромисловому комплексі

Література:

Основна

1. Конституція України від 28 червня 1996 року: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст.141.

Додаткова:

Указ Президента України від 31.05.2011 № 634/2011 „Про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України” // Урядовий кур'єр від 09.06.2011. - № 104.

Указ Президента України від 9 грудня 2010 р. № 1085/2010 „Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” // Урядовий кур'єр вiд 14.12.2010 – № 234

 

Правові засади управління економікою

Формування Україною власної економічної політики пов’язується з визначенням головних її напрямів на основі принципів демократії, свободи підприємництва й відкритості для інтеграції у світове економічне співтовариство. Ефективна національна економіка є гарантією незалежності держави. Розвиток законодавства з питань економіки за роки незалежності України пов’язаний зі змінами в правових формах її регулювання, переходом до ринкових механізмів.

Перехід до ринкового механізму регулювання економічних відносин передбачає постійне поглиблення правового впливу на економічні процеси, розширення сфери застосування загальнодержавних програм розвитку економіки, приватизації державної та комунальної власності, демонополізації, конкуренції,безвідходних технологій (екологізації суспільного виробництва). Важливого значення надають пошуку оптимальних форм організації економіки, її галузей і комплексів, прискоренню підприємництва, стимулюванню науково-технічного прогресу, введенню нових технологій, підвищенню ефективності та інтенсифікації інвестиційної і зовнішньоекономічної діяльності. Вводяться нові адміністративні регулятори — ліцензування, квотування, здійснюється структурна перебудова народного господарства.

Держава в особі її органів влади здійснює економічну й соціальну політику з метою забезпечення інтересів усіх верств населення, стимулює ринкову економіку, забезпечує ефективність її функціонування з одночасним обмеженням і попередженням негативних наслідків економічної влади власників,особливо монополістів; гарантує захист національних інтересів і внутрішнього ринку від зовнішньої економічної та політичної експансії. Йдеться про створення нової системи управління економікою на засадах регулювання, координації, заохочення вибору найпріоритетніших напрямів діяльності, самостійності в пошуках варіантів розв’язування різноманітних проблем.

Державне керівництво в сфері економіки має за мету органічне поєднання заходів економічного зростання та фінансової стабілізації з активною соціальною політикою, підвищенням життєвого рівня населення, його платоспроможного попиту.

Основними напрямами, що охоплює державне керівництво в сфері економіки, є: фінансова політика та її стабілізація; грошово-кредитна політика й зміцнення банківської системи; інноваційно-інвестиційна діяльність; удосконалення приватизаційних процесів; посилення управління державним сектором економіки; зовнішньоекономічна політика та залучення іноземних інвестицій; подолання платіжної кризи; політика доходів і регулювання заробітної плати; стимулювання малого бізнесу;соціальна політика (погашення заборгованості у виплаті заробітної плати, пенсійна реформа, зайнятість населення тощо).

Зміст державного керівництва в сфері економіки полягає в:удосконаленні взаємодії центральних органів виконавчої влади й органів державної виконавчої влади на місцях, органів місцевого самоврядування, організацій та об’єднань роботодавців; чіткому закріпленні компетенції центральних і місцевих органів виконавчої влади в економічній сфері; поглибленні децентралізації в управлінні економікою, гарантуванні реалізації економічних прав місцевих органів виконавчої влади, підприємств і установ, невтручанні в питання, віднесені до їх компетенції та компетенції органів місцевого самоврядування; удосконаленні правового статусу міністерств і відомств, що здійснюють управління галузями народного господарства; конкретизації в нормативних актах (статутах) завдань і функцій центральних органів виконавчої влади, їх повноважень по координації і регулюванню у відповідних галузях і сферах управління; передачі в державну власність на місцях підприємств, установ, організацій загальнодержавної власності або розширенні їх впливу на таких суб’єктів; підготовці фахівців для галузей народного господарства, недержавних структур — на договірних засадах, їх перепідготовці та перекваліфікації тощо.