Рівні надзвичайних ситуацій

> загальнодержавний

> регіональний

> місцевий

> об'єктовий

Від кількості людей, які загинули, розрізняють чотири рівні надзви­чайних ситуацій.

+Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзвичайна ситуа­ція, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної Рес­публіки Крий, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним пе­ренесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Авто­номної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

+Надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст об­ласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Се­вастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

+Надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно-небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно-небезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповід­ного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не вхо­дять до затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів.

 

Тема 1.2

Загальна характеристика
Землетруси — коливання Землі, викликані раптовими змінами в стані надр планети. Ці коливання являють собою пружні хвилі, що поширюються з високою швидкістю в товщі гірських порід.. Район, де зароджуються коливання, називається вогнищем землетрусу, а його проекція на поверхню Землі — епіцентром землетрусу. Вогнища більшості землетрусів лежать у земній корі на глибинах не більше 16 км, однак у деяких районах глибини вогнищ сягають 700 км. Щодня відбуваються тисячі землетрусів, але лише деякі з них відчуваються людиною.
Виверження вулканiв. За руйнiвною дiєю та кiлькiстю енергiї, яка видiляється при виверженнi вулкана, саме це стихiйне лихо належить до найнебезпечнiших для життєдiяльностi людства. Пiд попелом та лавою гинули цiлi мiста.

На земнiй кулi налiчується приблизно 600 активних вулканiв, тобто таких вулканiв, якi пiсля бiльш-менш тривалої перерви можуть знову ожити. Бiльшiсть з них розташована на стиках тих дiлянок земної кори, якi називаються тектонiчними плитами. За теорiєю А.Вегенера, земна кора складається приблизно з 20 малих та великих пластiв, якi називаються плитами, або платформами, вони постiйно змiнюють своє мiсце розташування. Цi рухливi тектонiчнi плити земної кори мають товщину вiд 60 до 100 км й плавають на поверхнi в’язкої магми.

Незважаючи на великий iсторичний досвiд, людство не знайшло надiйного засобу зменшити катастрофiчнi наслiдки виверження вулканiв.

Шляхом спостережень вдалося з‘ясувати розмiри зон небезпечного впливу вулканів. Лавовий потiк при великих виверженнях розповсюджується до 30 км, деколи досягає 100 км. Розпеченi гази становлять небезпеку в радіусi декiлькох кiлометрiв.

Розробленi та застосовуються заходи захисту та зменшення негативного впливу вулканiчної дiяльностi. Наприклад, для запобiгання негативному впливу потоку лави використовується метод вiдведення його в бiк вiд населених пунктiв шляхом створення штучного русла (вiдведення лавового потоку з гори Мауна-Лоа 1942 р., який загрожував мiсту Хало, за допомогою вибухiвки, котру кидали з лiтака); можливе будiвництво дамб, охолодження лавових потокiв водою. В Iсландії 197Зр. застосовувалось охолодження лави при виверженнi вулкана на островi Хеймей морською водою до температури нижче 100ОС.

1.Оползнями называют скользящее смещение масс горных пород вниз по склону под влиянием силы тяжести. Импульсом к началу такого смещения обычно служит выпадение необычно обильных дождей или быстрое таяние снежного покрова, вызывающее избыточное поступление воды в водопроницаемые толщи, а также сейсмические толчки.»^{[5 стр.204]}

В горах оползневые процессы происходят при переувлажнении рыхлых отложений, залегающих на крутых склонах. На равнинах образование оползней обусловлено наличием глинистых водоупорных слоев, располагающихся наклонно в стороны речной долины, глубокого оврага или к крутому берегу моря. Такое залегание пород создает механически неравновесные условия для грунтовых масс, находящихся над водоупорным слоем. Поверхность этого слоя при избыточном увлажнении становится скользкой, прочность сцепления водоупорной поверхности и вышезалегающей грунтовой толщи ослабевает и в тот момент, когда сила сцепления водоносного слоя с залегающей выше толщей становится меньше силы тяжести этой толщи, начинается скольжение отдельных блоков грунта по наклонной поверхности водоупора.^[5]

Крупные оползни с глубоким смещением горных пород вызывают значительные изменения в очертаниях береговых склонов и придают им особые формы. Простейший случай оползневого склона представлен на рисунке 1(приложение 2). Пунктиром указано первоначальное положение крутого берегового склона. После оползня он принял совсем иную форму, представленную сплошной линией. Во всяком оползневом склоне можно выделить отдельные основные элементы.

Часто оползневое тело представляет собой серию блоков, соскользнувших вниз под влиянием собственного веса (рис 2 - приложение2). При этом в блоках сохраняется последовательность слоев и только наблюдается их запрокидывание в сторону ненарушенной части склона. Это по А. П. Павлову, деляпсивная часть оползня, происшедшая под действием силы тяжести горных пород (лат. delapsus – падение, скольжение). В нижней части такого оползня сместившиеся породы сильно раздроблены и перемяты под напором вышележащих блоков. Это детрузивная часть оползня, возникшая вследствие толкания оторвавшихся сверху блоков (лат. detrusio - сталкивание). Иногда давление оползневых масс настолько значительно, что перед ними возникают бугры выпирания пород, слагающих основание склона. В таких крупных оползнях вдоль поверхностей скольжения образуются оползневые брекчии трения. В ряде оползневых районов наблюдаются сложные оползни, состоящие из многих отдельных блоков. В таких сложных оползнях обычно сочетаются деляпсивный (в верхней части склона) и детрузивный (в нижней части склона) типы смещений.

Крупные оползневые смещения образуют огромные цирки, или вернее полуцирки, глубоко выдающиеся в берег. Они чередуются с более устойчивыми участками склона, представляющими собой как бы мысы, называемые межоползневыми гребнями.»^{[4 стр.211-212]}

Причины возникновения.

Для образования оползней на склонах необходимы следующие факторы: наличие водного слоя и его наклона в сторону склона, наличие водоносного горизонта и подземных вод.

Движение толщи может быть вызвано разными причинами: землетрясением, сильным дождем, увеличившим ее вес, подмывом склона рекой или морем и неосторожным срезанием его человеком.

Исследования оползневых районов показали, что оползни представляют собой сложный процесс, протекающий под влиянием комплекса факторов, в числе которых находятся и подземные воды. К таким факторам относятся:

1.Интенсивный подмыв берега рекой или абразия морем (разрушение действием прибоя) в ряде случаев являются одной из главных причин возникновения оползней в Поволжье, на Черноморском побережье Кавказа и в других районах. При подмыве берега рекой или абразии морем увеличивается крутизна склона и его напряженное состояние, что в конце концов приводит к нарушению равновесия земляных масс и их оползанию.

2.Влияние атмосферных осадков сказывается на устойчивости земляных масс. Так, например, отмечается, что оползни в овражной сети Южного побережья Кавказа происходят преимущественно в конце дождливого периода (февраль - март), когда наблюдается максимальное насыщение грунтов водой. В целом важное значение имеет степень обводненности пород как метеорными, так и подземными водами.

3.Изменение консистенции (состояния) глинистых пород склона в результате воздействия подземных или поверхностных вод и процессов выветривания. При условии обнажения глины в береговом склоне она подвергается воздействию различных внешних факторов и выветривается, постепенно усыхает, растрескивается. Особенно этому помогает периодическое воздействие воды, при котором попеременные увлажнение и высыхание могут совсем нарушить ее монолитность. При насыщении водой такая разрушенная глина приобретает пластическое или текучее состояние и начинает сползать по склону, увлекая за собой и другие породы.

4.Образованию оползней способствуют процессы суффозии (от лат. suffosio– подкапывание, подмывание), заключающиеся в выносе фильтрующимися водами сквозь водопроницаемые отложения мелких обломочных частиц, вследствие чего эти отложения становятся менее плотными, а наклонно залегающие над ними грунтовые массы начинают сползать вниз по склону (рис. 3 – приложение 2). В условиях выровненной поверхности суффозия приводит к проседанию грунта и образованию неглубоких замкнутых депрессий рельефа. Такие формы рельефа, часто встречающиеся в степной зоне на площади залегания лессов и лессовидных отложений, известны под названием степных блюдец, просадочных западин и т.п.

5.Гидродинамическое давление, создаваемое подземными водами близ выхода на поверхность склона. Особенно это проявляется при наличии гидравлической связи подземных вод с рекой. В этом случае в моменты половодий речные воды питают подземные (рис. 3), вследствие чего их уровень также поднимается. Спад полых вод в реке происходит сравнительно быстро, а понижение уровня подземных вод в склоне относительно медленно. Получается как бы разрыв между уровнями подземных и речных вод, чем и создается дополнительное гидродинамическое давление в склоне. В результате может произойти выдавливание присклоновой части водоносного слоя, а вслед ним оползание горных пород, расположенных выше. В связи с этим в ряде случаев отмечается активизация оползней после паводков.

6.Условия залегания горных пород, слагающих склон, или, иначе, структурные особенности. К ним относятся: падение пород в сторону реки или моря особенно если среди них есть слои глин и водоносные горизонты на них; наличие тектонических и других трещин падающих в том же направлении; значительная степень выветривания пород.

7.Неосторожная деятельность человека, которая иногда приводит к нарушению устойчивости склона. Это может быть связано: с искусственной подрезкой склонов, с разрушениями пляжей (как это иногда имело место при строительстве морских портовых сооружений без учета естественных условий формирования пляжей и направления движения наносов), с дополнительной нагрузкой на склон, с неуемной вырубкой леса.^{[4, 5]}

Классификация явления.

Существует большое количество различных классификаций оползней. Они обычно делятся на три группы – общие, частные и региональные классификации. «Общие классификации учитывают особенности оползневого процесса по комплексу признаков. Частные классификации основаны на выделении более существенных факторов, способствующих оползанию.»^{[9, стр.212]}Общие и частные классификации используются для определения применимости различных методов расчета устойчивости склонов и выбора противооползневых мероприятий. Региональные классификации составляются для районов широкого развития оползней.

Из общих классификаций следует отметить классификации А. П. Павлова (1903), Ф.П. Саверенского (1934), Т.С. Золоторева (1963).

«По структуре оползневого склона и положению поверхности скольжения, по Ф. П. Саваренскому, различают следующие оползни: в однородных неслоистых породах с криволинейной поверхностью скольжения; оползни, у которых поверхность смещения предопределена геологическим строение; оползни, поверхность скольжения которых пересекает пласты различных пород (рис. 4).»^{[7, стр.284]}

В таблице 1 (приложение 3) приведены результаты сопоставления наиболее полно разработанных классификаций оползней по типу их механизма.

Из частных классификаций следует отметить классификацию Е. П. Емильяновой (1959), где главным фактором являются подземные воды. При региональных классификациях выделяют оползни, приуроченные к определенным стратографическим горизонтам и склонам разного генезиса (оползни третичные, абразионные и др.)

В классификации более высокого, например, в классификации склоновых движений по типу пород уровня приведены шесть типов оползней.

Оползни по наслоению относятся к склоновым движениям скальных и полускальных горных пород, которые имеют высокую прочность в образце, малую изменчивость прочности при длительных, кратковременных и ударных нагрузках, сильное влияние трещиноватости и тектонических нарушений на прочность массива, не набухают. Этот вид оползня проявляется в медленном смещении масс по поверхности. Они возникают, когда залегание поверхностей пологое, по которым сцепление незначительно.

Оползни-надвиги происходят в глинистых породах, которые характеризуются низкой прочностью в образце, большой разностью прочности при ударных кратковременных и длительных нагрузках, набуханием. Происходит умеренное и медленное движение. Поверхность скольжения проходит в нижней части по контактам между слоями, а вверху пересекая их.

К этой же категории относятся контактные оползни и оползни однородных пород. Первые наблюдаются в виде смещения по контактным слоям и характеризуются наличием подрезанных снизу контактов между слоями, а вторые представлены циклическим оползанием и крутым уклоном суглинков.

Оползни-потоки характерны циклическим оползанием и разжижением и проявлением в пылеватых породах, имеющих тиксотропные свойства (тиксотропное разжижение и размокание). Возникают при насыщении водой до влажности выше предела текучести. Сюда же можно отнести и фильтрационные оползни, являющие собой циклическое обрушение песчано-глинистых пород над песчаной оплывиной, когда фильтрующий и оплывающий слои ниже слоя глинистых пород.^[3]

Разновидности.

В зависимости от объема сползающих масс, различают мелкие (сотни и тысячи м³), средние (десятки тысяч м³), крупные (сотни тысяч) и очень крупные (миллионы м³) оползни.

Основные типы оползней откосов бортов карьеров (по П. Н. Панюкову) приведены на рис. 5 (приложение2).

Оползни отвалов образуют самостоятельную группу деформаций откосов при открытых разработках. Среди оползней отвалов различают простые и сложные. В зависимости от положения поверхности скольжения С. И. Попов выделил подошвенные, подподошвенные и надподошвенные оползни. Основные типы оползней откосов бортов карьеров (по П. Н. Панюкову) приведены в таблице 2 (приложение 3).^[3]

Селі. Сель -- раптово сформований, внаслідок різкого підйому води в руслах гірських річок, грязьовий потік. Причинами виникнення селевих потоків майже завжди бувають сильні зливи, інтенсивне танення снігу та льоду, промив гребель водойм, а також землетруси та виверження вулканів. Виникненню їх сприяють і антропогенні фактори: вирубка лісів і деградація ґрунтів на гірських схилах, вибухи гірських порід при прокладанні доріг, роботи у кар'єрах, неправильна організація обвалів та підвищена загазованість повітря, що згубно діє на грунтово-рослинний покрив.

Імовірність зародження селів залежить від складу та будови гірських порід, їх здатності вивітрюватись, рівня антропогенної дії на район та ступінь його екологічної деградації. Вивітрювання -- це процес механічного руйнування і хімічної зміни гірських порід та мінералів. Інтенсивність та швидкість вивітрювання характеризуються природними умовами (атмосферні опади, вітер, коливання температури повітря та інше).

До селевого басейну відноситься гірська територія з прилеглими схилами, на яких знаходяться складові зруйнованих гірських порід, його витоки, всі його русла, водозбір, а також район його дії.

Процес виникнення і розвитку селів проходить три етапи: перший -- накопичення в руслах селевих басейнів рихлого матеріалу за рахунок вивітрювання гірських порід та гірської ерозії; другий -- переміщення рихлих гірських матеріалів по гірських руслах з підвищених ділянок у нижчі; третій розосередження селевих виносів у гірських долинах.

Рух селів -- це суцільний потік із каміння, бруду та води. Вони мають у своєму складі тверді матеріали (10-75% від всього об'єму) і рухаються зі швидкістю від 2 до 10м /с. Об'єми селевого потоку можуть досягати сотень тисяч -- мільйонів кубічних метрів, а розміри уламків -- до 3-4 м в поперечнику і масою до 100-200 тонн. Передній фронт селевої хвилі створює "голову", висота якої може досягати 25 метрів.

За складом розрізняють потоки грязьові -- суміш води, невеликої кількості землі та дрібного каміння; грязьо-кам'яні -- суміш води, гравію, гальки та невеликого каміння; водокам'яні -- суміш води з камінням великого розміру.

За потужністю (об'ємом) вони можуть бути катастрофічні, потужні, середньої та малої потужності. Катастрофічні характеризуються виносом матеріалу понад 1 млн. м3 і спостерігаються на земній кулі один раз на 30-50 років. Потужні виносять матеріал об'ємом в 100 м3 і виникають рідко. При селях малої потужності виноситься матеріалу близько 10 тис. м3 і виникають такі селі щорічно, іноді по декілька разів на рік.

Зсуви. Одним із найнебезпечніших і дуже поширених природних явищ є зсуви. Зсуви властиві західним областям України, а також узбережжю Чорного та Азовського морів.

 

Снігові лавини

Снiговi лавини. Снiговi лавини виникають так само, як i iншi зсувнi змiщення. Сили зчеплення снiгу переходять певну межу, i гравiтацiя викликає змiщення снiгових мас вздовж схилу.
Великi лавини виникають на схилах 25-600 через перевантаження схилу пiсля значного випадiння снiгу, частiше пiд час вiдлиги, внаслiдок формування в нижнiх частинах снiгової товщi горизонту розрихлення.
В iсторiї людства вiдомо багато лавинних катастроф. В Альпах вiдома страшна трагедiя, яка сталася пiд час першої свiтової вiйни. На австро-iталiйському фронтi, який проходив заснiженими гiрськими перевалами, стихiя забрала життя близько 10 тис. солдат. Найбiльш лавинонебезпечною країною вважасться Швейцарія, де протягом року сходить приблизно до 10 тис. лавин. На територiї України снiговi лавини поширенi в гiрських районах Карпат та Криму.
Причини сходження снігових лавин
? перенапруження снiгового покрову;
? різкий порив вiтру;
? звукова хвиля;
? рiзка змiна метеорологiчних умов.
Існує пасивний та активний захист вiд лавин. При пасивному захистi уникають використання лавинонебезпечних схилiв або ставлять на них загороджувальнi щити. При активному захистi проводять обстрiл лавинонебезпечних схилiв, що викликає сходження невеликих, безпечних лавин, запобiгаючи таким чином накопиченню критичних мас снiгу.
Снігові лавини — це сходження з гірських вершин снігових мас, що виникають внаслідок перевантаження схилу після великого випадання снігу, під час відлиги, внаслідок формування в нижчих частинах снігової площі горизонту розрихлення. Лавини загрожують об'єктам, які розташовані на шляху руху лавин.
Снігові лавини. Снігові лавини також належать до зсувів і виникають так само, як і інші зсувні зміщення. Сили зчеплення снігу переходять певну межу, і гравітація викликає зміщення снігових мас уздовж схилу.
Тема 3 повінь (паводок, підтоплення, катастрофічне затоплення

Паводок — це короткочасне і нерівномірне підняття рівня води, що виникає в результаті швидкого танення снігів і рясні опади. Наступні один за одним, вони можуть утворити повіддя, яке потім легко переросте в повінь. Відбуваються паводки найчастіше у весняний період, коли сніг починає танути і рівень вод у річках постійно і нерівномірно піднімається. Найбільше потерпають від паводків райони, що знаходяться в низинах, куди вода і спрямовує свій біг. Більш піднесені території страждають від паводку рідше.

Якщо ви опинилися в районі паводку або ж він несподівано застиг вас, не слід панікувати. Паніка — це найгірший помічник в екстремальних ситуаціях. Паводки, на відміну від повені, — зазвичай явище короткочасне, швидко наступаюче і так само швидко проходить. Найбільша їх небезпека — це раптовість. Рівень води так швидко піднімається, що, прокинувшись вранці, легко виявити, що вода знаходиться прямо в будинку.

У тому випадку, якщо це все ж сталося чи є вірогідність затоплення, так як вода вже досягла порога будинку, необхідно підняти всі меблі та цінні речі на горище. Це допоможе вберегти їх від псування, адже цілком можливо, що вода не досягне рівня даху. Залишатися в будинку ні в якому разі не можна, так як піднялася за ніч вода може зробити вас заручником власного будинку, вибратися з якого не буде можливості. В крайньому випадку ночувати можна на горищі, звідки легко вибратися на дах.

На випадок паводку завжди необхідно мати при собі човен, дерев’яну або ж надувну, підійде для цих цілей і звичайний надувний матрац. Хоча слід віддавати перевагу дерев’яним конструкціям, так як вони не тільки більш об’ємні й добротні, але й мало схильні псування. Надувні ж човна або матраци в будь-який момент можуть спуститися, до того ж під час паводку у воді плаває безліч різноманітних колючих та ріжучих предметів, які здатні її зіпсувати.

Якщо вода ось-ось загрожує увірватися в будинок, його негайно слід покинути, так як від того, чи будете ви в ньому знаходитися чи ні, речі краще не стануть, а значить, ризикувати зовсім нема чого. З собою слід взяти тільки найнеобхідніше: документи, мотузку, на випадок, якщо необхідно буде будь-куди прив’язати човен, а також продукти харчування.

Якщо паводок застав вас зненацька і ви виявилися абсолютно не підготовленими, в першу чергу слід покинути будинок і піднятися на дах. У тому випадку, якщо вода вже досягла її рівня і це стало небезпечно, необхідно піднятися на найвище і товсте дерево.

Дорожній затор ^[1] — стан будь якої мережі, що характеризується істотним зменшенням пропускної спроможності, збільшенням часу на переїзди та подовженням черг. По відношенню до автомобільноготранспорту, дорожній затор позначає стан на дорозі, коли пропускна спроможність автомобільних шляхів або їх перетинів менша за необхідну.

· Різке зниження пропускної здатності дороги

· Порушення роботи екстрених і оперативних служб

· Загальне збільшення часу подорожей, що може наносити економічну шкоду через втрату часу

· Непередбачуваність часу в дорозі

· Збільшення витрати бензину

· Збільшення шуму

· Збільшення аварійності

 

Головним критерієм є потужність затору або зажори. Тому вони поділяються на катастрофічно потужні, сильні, середні і слабкі. Катастрофічно потужний затор або зажори визначається так: до обчисленого максимального рівня весняного водопілля приплюсовується 5 і більше метрів; для сильних - від 3 до 5 м, середніх - 3 м і менше. При слабких заторах і зажорів в величини найвищих рівнів води весняного водопілля поправки не вводяться.

Нагони - Це підйом рівня води, викликаний впливом вітру на водну поверхню. Такі явища трапляються в морських гирлах великих річок, а також на великих озерах і водосховищах.

Головною умовою виникнення служить сильний і тривалий вітер, який характерний для глибоких циклонів.

Цунамі - Це довгі хвилі, що виникають в результаті підводних землетрусів, а також вулканічних вивержень або зсувів на морському дні. Їх джерело знаходиться на дні океану,

У 90% випадків цунамі виникають через підводних землетрусів.

Часто перед початком цунамі вода відступає далеко від берега, оголюючи морське дно. Потім стає видно насувається. При цьому чутні громоподібні звуки, створювані повітряною хвилею, яку водна маса несе перед собою.

Можливі масштаби наслідків класифікуються балльностью:

1 бал - цунамі дуже слабке (хвиля фіксується лише приладами);

2 бали - слабка (може затопити пласке узбережжі. Його помічають лише фахівці);

3 бали - середнє (відзначається усіма. Плоске узбережжі затоплюється. Легкі суду можуть виявитися викинутими на берег. Портові споруди можуть отримати слабкі пошкодження);

4 бали - сильний (узбережжя затоплюється. Прибережні споруди пошкоджуються. Великі вітрильні і невеликі моторні судна можуть бути викинуті на берег, а потім знову змито в море. Можливі людські жертви);

5 балів - дуже сильне (прибережні території затоплені. Хвилерізи і моли сильно пошкоджені, Великі суду викинуті на берег. Є людські жертви. Великий матеріальний збиток).

Тема 2

Найбільш характерними природними явищами по повторюваності в залежності від пори року і приводять до виникнення НС є урагани, бурі і смерчі.

Снігові бурі супроводжуються перенесенням величезних мас снігу з одного місця на інше. При цьому засипаються значні території.

Буря - різновид ураганів і штормів. Урагани та бурі розрізняються за швидкістю вітру, яка при урагані досягає 32 м / с і більше, а при бурі 15 - 20 м / с. Збитки від урагану більше, ніж від бурі.

Смерч - висхідний вихор з надзвичайно швидко обертається у вигляді воронки повітря величезної руйнівної сили, в якому присутні волога, пісок і інші суспензії. Висхідні вихори швидко обертового повітря, що мають вид темного стовпа діаметром від кілька десятків до сотень метрів з вертикальної, іноді і загнутої віссю обертання. Смерч як би "звішується" з хмари до землі у вигляді гігантської воронки, всередині якої тиск завжди знижений, тому виявляється ефект "всмоктування". Він піднімає в повітря і переносить на сотні метрів тварин, людей, автомобілі, невеликі будинки, зриває дахи, вириває з корінням дерева. Середня швидкість вітру від 15 - 18 м / с, до 50м / с, ширина фронту 350 - 400 м. Довжина шляху - від сотень метрів до десятків і сотень кілометрів. Іноді смерчі супроводжуються опадами у вигляді граду, проливного дощу.

Ураган - це надзвичайно швидке і сильне, нерідко великої руйнівної сили і значної тривалості рух повітря.

Тема 4

Лісова пожежа — стихійне, некероване поширення вогню по лісових площах.

Лісові пожежі поділяють на низові, верхові, підземні. За інтенсивністю горіння лісові пожежі поділяються на слабкі, середні, сильні.

 

Лісові низові пожежі

Лісові низові пожежі характеризуються горінням сухого трав'яного покрову, лісової підстилки і підліску без захоплення крон дерев. Швидкість руху фронту низової пожежі становить від 0,3-1 м/хв (слабка пожежа) до 16 м/хв (сильна пожежа), висота полум'я — 1-2 м, максимальна температура на кромці пожежі досягає 900 °С.

Лісові верхові пожежі

Лісові верхові пожежі розвиваються, як правило, з низових і характеризуються горінням крон дерев. При швидкій верховій пожежі полум'я розповсюджується з крони на крону з великою швидкістю, яка досягає 8-25 км/год, залишаючи деколи цілі ділянки незайманого вогнем лісу. При стійкій верховій пожежі вогнем охоплені не тільки крони, а й стовбури дерев. Полум'я розповсюджується зі швидкістю -5-8 км/год, охоплює весь ліс від Ґрунтового шару до верхівок дерев.

Лісові підземні пожежі

Підземні (ґрунтові) пожежі в лісі найчастіше пов'язані із загорянням торфу, яке стає можливим в результаті осушення боліт. Поширюються зі швидкістю до 1 км на добу. Можуть бути малопомітні і поширюватися на глибину до декількох метрів, внаслідок чого представляють додаткову небезпеку і вкрай погано піддаються гасінню (Торф може горіти без доступу повітря і навіть під водою). Для гасіння таких пожеж необхідна попередня розвідка.

Лісові пожежі – це страшне лихо. Гинуть не тільки дерева, а й птахи, звірі, вигорає лісова підстилка і верхній шар ґрунту. За кілька хвилин вогонь може знищити те, що виросло за багато десятиріч. Основна причина їх виникнення — порушення протипожежних правил відпочиваючими.

Сили та засоби гасіння лісових пожеж. Основними силами та засобами, призначеними для своєчасного виявлення та гасіння лісових пожеж на територіях лісгоспів є: служби лісової охорони, за робітниками яких закріплюють окремі ділянки лісових масивів, пожежні сторожі, а також всі працівники лісгоспів, які виконують роботи у лісах; пожежно-хімічні станції (ПХС) із спеціально підготовленими підрозділами (командами), озброєними лісопожежною технікою, спеціальними вогнегасними речовинами, засобами зв`язку та автотранспорту; добровільні протипожежні формування, які створені на підприємствах лісгоспів; резервні пожежні команди, спеціально організовані з робітників та службовців лісгоспів із закріпленою за ними технікою (трактори, бульдозери, плуги) та інвентарем (лопати, сокири, мітли тощо), окремі бази авіаційної охорони лісів.

Під час виникнення пожеж, для гасіння яких недостатньо показаних сил та засобів, залучають населення, робітників та службовців місцевих підприємств, організацій та установ, їх пожежну техніку, інженерні та транспортні засоби, а при необхідності, і невоєнізовані формування цивільної оборони районів та областей.

Залучення додаткових сил та засобів, організація та керівництво гасінням пожеж. Керівництво лісгоспів щорічно заздалегідь до наступу пожежонебезпечного періоду в лісах подають у місцеві адміністрації районів пропозиції для розробки плану залучення населення, пожежної і інженерної техніки та транспортних засобів підприємств, установ та організацій для гасіння лісових пожеж. У них передбачається: закріплення лісових масивів або ділянок за населеними пунктами на випадок гасіння лісових пожеж з урахуванням по кожному з них кількості людей, необхідних для гасіння, а також кількості пожежного інвентарю; визначення для кожної лісової ділянки виду та кількості пожежної техніки, інженерних та транспортних засобів місцевих підприємств, установ і організацій та порядок їх залучення для гасіння пожеж; організацію, джерела харчування та медичного обслуговування людей, яких залучають для гасіння пожеж; систему організації зв`язку між районною пожежною комісією (штабом керівництва гасінням лісових пожеж) та лісгоспами, а також між КГП і керівниками загонів, команд, груп та інших підрозділів в процесі гасіння пожеж; пункти збору населення, підрозділів, військових частин і техніки, що залучаються для гасіння лісових пожеж та інші питання, що витікають з конкретних умов. Крім показаних сил та засобів усі заготівельні, переробні та інші підприємства, організації та установи, які проводять роботи або мають у лісах поселення, склади, споруди, шляхи та інші об`єкти, під час виникнення лісових пожеж у місцях робіт, поблизу поселень, об`єктів, біля шляхів і складів зобов`язані негайно організовувати їх гасіння своїми силами та засобами.

Способи та прийоми гасіння пожеж. Увесь процес гасіння лісових пожеж можна розподілити на слідуючі періоди: локалізація пожежі; гасіння окремих осередків горіння, що лишилися у середині згарища; нагляд за місцем згарища. Найбільш складний та трудоємкий період локалізації пожежі.

У залежності від виду лісової пожежі можуть застосовуватись слідуючі прийоми їх гасіння: захльостування вогню на краю горіння по периметру пожежі мітлами, гілками, тканинами тощо; засипання вогню на краю горіння ґрунтом з допомогою лопат, грунтометів та інших механізмів; прокладання на шляхах розповсюдження вогню загороджувальних мінералізованих смуг та канав; відпалення шляхом пуску зустрічного вогню у бік пожежі; гасіння краю, що горить, водою та вогнегасними речовинами периметром пожежі; застосування вибухівки для ліквідації горіння краєм пожежі та утворення загороджувальних мінералізованих смуг; штучний виклик опадів з хмар.

Захльостування вогню краєм горіння застосовують з метою зупинки розповсюдження вогню під час слабких та середніх низових пожеж. Захльостування здійснюють мітлами, віниками із зелених гілок, мокрими тканинами, хлопавками, якими збивають полум`я з краю горіння в бік згарища.

Засипку грунтом крайки горіння здійснюють тоді, коли захльостування вогню не ефективне, а швидко застосувати механізоване прокладання загороджувальних мінералізованих смуг неможливо. Засипку грунтом вогню здійснюють так, щоб одна половина смуги вкривала вогонь, а друга - горючий матеріал біля краю горіння. Пеньки, що горять, засипають грунтом. Товщина смуги грунту повинна бути не менше 6-8 см.

Загороджувальні мінеральні смуги та канави утворюють з допомогою грунтообробних механізмів. У залежності від сили та швидкості розповсюдження вогню та виду механізмів, прокладають одинарні, подвійні, а, при необхідності, і у декілька разів загороджувальні смуги. Кожна загороджувальна смуга своїм кінцем повинна з`єднуватись з природним або штучним протипожежним бар`єром (річкою, шляхом, загороджувальною смугою тощо).

Для прокладання канав застосовують плуги, що прокладають канави глибиною 0,5-0,7 м та шириною дна канави 0,3 м. При неможливості прокладки мінералізованих смуг та канав з допомогою механізмів, їх виконують вручну.

Відпалення (керований зустрічний вогонь) є найбільш ефективним прийомом, який використовується під час локалізації верхових, сильних та середніх низових пожеж. Цей засіб дозволяє швидко зупинити поширення цих пожеж невеликими силами та засобами.

Відпалення здійснюють від протилежних бар`єрів (шляхів, струмків, річок, мінералізованих смуг та інших природніх і штучних перешкод для розповсюдження вогню), розташованих найближче від місця пожежі, а при їх відсутності - від опорних смуг, прокладених під час локалізації пожежі, шириною 0,3-0,5 м.

Запалення спалимого рослинного покриву грунту здійснюють самим краєм опорної смуги у бік пожежі з допомогою спеціальних запалювальних апаратів або факелів.

Торфяные пожары — вид лесных пожаров, при котором горит слой торфа и корни деревьев^[1]. Лесные пожары подразделяют на верховые, низовые и почвенные (торфяные)^[2]:101. Пожар распространяется со скоростью до нескольких метров в сутки. Часто торфяные пожары представляют собой стадию развития низовых пожаров, либо переходят в низовой пожар при раздувании их ветром. При выгорании почвы под деревьями последние беспорядочно падают^[2]:102.

При наблюдении с воздуха границы недавно возникшего пожара плохо различимы, дым поднимается от всей площади возгорания, огня не видно^[2]:49.

Глубина горения торфа ограничивается лишь уровнем грунтовых вод или подстилающим минеральным грунтом. Торфяной пожар не боится осадков за счёт гидрофобности битумированных частиц торфа. При этом влага уходит в грунтовые воды мимо частиц торфа, а торф продолжает гореть вплоть до полного выгорания месторождения^[3]. Зимой 2002 года торфяники горели и под снегом, пока не началось весеннее половодье

Основным способом тушения торфяников является окапывание канавами, а также использование водяных стволов. Глубина канавы должна достигать минерального грунта или грунтовых вод.^[4]:19

Торфяные стволы

Для тушения пожаров торфа применяются торфяные стволы. Модели стволов:

· ТС-1 — состоит из латунной трубки с внутренним диаметром 16 мм, наконечника и крана-ручки с накидной гайкой. В нижней части имеет 40 отверстий диаметром до 3 мм. Вода со смачивателем поступает от мотопомпы в ствол под давлением 3…4 атм. Через отверстия в почву. Масса ТС-1 — 2.2 кг. Общая длина — 1,3 м. Расход жидкости — 35-42 л/мин;

· ТС-2 — применяется для тушения торфяных пожаров при глубине прогорания до 2 м. Общая длина ствола — 2,1 м. В нижней части имеется 80 отверстий. Масса ствола — 3,2 кг^[8].

Торфяные стволы вонзают в почву, поворотом ручки открывают доступ раствора и выдерживают 32…40 секунд до появления пены у прокола. Закрывают кран и переносят ствол на другое место. Следующий прокол делают на расстоянии 35…40 см от предыдущего^[9]. При этом необходимо обработать полосу шириной 0,7 — 0,8 м.^[2]:204

Окапывание торфяников

Для только что возникших пожаров используют отделение горящего торфа от краёв воронки и его сбрасывание в выгоревшей зоне. Края воронки поливают водой со смачивателями или химическими лесными огнетушителями.^[2]:203

Локализацию многоочагового торфяного пожара, который возник после низового пожара, производят окапыванием канавами и заполнением канав водой из доступных источников. Для этой цели используют специальную технику — канавокопатели, либо взрывчатые вещества.^[2]:204

Перекапывание торфа

При помощи бульдозера перемешивают горячие и холодные слои торфа, что прекращает горение за счет понижения температуры торфа от температуры его горения 600 °C до более низких значений. Разработка этого способа выполнена доцентом Пермского университета Владимиром Сретенским в 1990 году. Метод был опробован в пермских лесных хозяйствах и признан удачным. По мнению заместителя директора Института экологического почвоведенияМГУ Германа Куста, этот способ тушения применим только для поверхностных пожаров, а для тушения глубоких пожаров необходима вода.^[7] В БУПО^[10]-86 приводился метод тушения торфяных пожаров, заключающийся в рыхлении торфа культиваторами до влажного слоя с последующей утрамбовкой его бульдозерами, катками или другой техникой^[11].