Методика підготовки доповіді на науковій конференції

План доповіді — аналогічний плану статті. Проте специфіка усного мовлення викликає суттєві зміни у формі та змісті. При написанні доповіді треба врахувати, що значна частина матеріалу викладена на плакатах (слайдах). На плакатах зазвичай подають: математичні поста­новки, метод розв'язання, алгоритми, структуру системи, схему експе­рименту, виявлені залежності в табличній або графічній формі тощо

Тому в доповіді викладають коментарі (але не повторення!) до ілюстративного матеріалу. Це дає змогу на 20-30 % скоротити її.

Слід також мати на увазі, що за 10 хвилин людина може прочита­ти матеріал, розміщений на 4 сторінках машинописного тексту (че­рез два інтервали), тому обсяг доповіді зазвичай є меншим від обся­гу статті. Крім того, доповідач повинен реагувати на попередні висту­пи за темою його доповіді. Полемічний характер доповіді викликає інтерес слухачів і підвищує їхню активність.

Вимоги до структури та оформлення матеріалу

Підготовлена стаття повинна готуватися з дотриманням таких основних правил та відповідати таким вимогам:

♦ відомості про автора (авторів): ім'я, по батькові, прізвище, вчене звання, вчений ступінь, посада і місце роботи — все це мовою оригіналу та англійською мовою. Після прізвища вказувати вчений ступінь (якщо він є) або посаду - в разі його відсутності. Між ініціалами і прізвищем ставити нерозривний пробіл;

♦індекс УДК,

♦назва статті мовою оригіналу та англійською мовою. Назва статті має бути короткою (5-9 слів), адекватно відбивати її зміст, відповідати суті досліджуваної наукової проблеми. При цьому слід уникати назв, що починаються зі слів: "Дослідження питання...", "Деякі питання...", "Проблеми...", Шляхи...", в яких не відбито достатньою мірою суть проблеми;

♦коротка анотація (2-4 речення) мовою оригіналу та англійською мовою. Анотації (українською та англійською) набирати курсивом 8
кеглем. Виклад матеріалу в анотації має бути стислим і точним
(близько 50 слів). Слід застосовувати синтаксичні конструкції
безособового речення, наприклад: "Досліджено...", "Розглянуто...",
"Установлено..."(наприклад, "Досліджено генетичні мінливості...
Отримано задовільні результати для естераз...");

♦стаття має включати наступні необхідні елементи: постановка проблеми та її зв’язок з важливими науковими чи практичними завданнями; аналіз останніх досліджень і публікацій з проблеми, що розглядається; визначення окремих питань, що не вирішені в обраній для дослідження проблемі; формулювання цілей статті; виклад основного матеріалу статті з обґрунтуванням отриманих наукових результатів; висновки з даного дослідження; внутрішню структуризацію - розділи з назвами або виділені;

♦не використовувати стильових розміток.

♦посилання на ту чи іншу роботу повинні позначатися в тексті в дужках за порядковим номером цієї роботи в списку. Посилання в тексті подавати тільки у квадратних дужках, наприклад [1], [1, 6]. Посилання на конкретні сторінки наводити після номера джерела, потім через кому сторінку (маленьке «с»), далі її номер (наприклад: [1, с. 5]). Якщо далі йде інше джерело, то ставити його номер через крапку з комою в тих самих дужках (наприклад, [4,
с. 5; 8, с. 10-11]. Не подавати в тексті розгорнутих посилань, таких
як (Іванов А.П. Вступ до мовознавства. - К., 2000, - С. 54);

♦посилання на джерела статистичних даних обов'язкові;

♦посилання на публікації дослідників, праці яких цитуються чи використовуються для обґрунтування власних висновків обов'язкові;

♦посилання на підручники, навчальні посібники, газети і ненаукові журнали некоректні;

♦посилання на власні публікації допускаються тільки у випадку крайньої необхідності;

♦у тексті статті наводити тільки останні новітні наукові дані, а не застарілі.

♦усі цитати, мова оригіналу яких є іншою, подавати українською мовою й обов'язково супроводжувати їх посиланнями на джерело і
конкретну сторінку.

♦не робити посторінкових посилань, а подавати їх у дужках
безпосередньо в тексті.

♦на всі рисунки й таблиці давати посилання в тексті. Усі рисунки мають супроводжуватися підрисунковими підписами, а таблиці повинні мати заголовки.

♦написи на рисунки виконувати засобами Microsoft Word з тим, щоб редактор мав можливість зробити в них необхідні виправлення;

♦формули чіткі, із загальноприйнятим використанням символів; формули у статтях по всьому тексту набирати лише в одному із формульних редакторів - Eq. 3.0 чи Math type 5, шрифт TIMES, 10 кегль.

♦автори мають дотримуватись правильної галузевої термінології (див. Держстандарт).

♦терміни по всій роботі мають бути уніфікованими.

♦між цифрами й назвами одиниць (грошових, метричних тощо) ставити нерозривний пробіл.

♦скорочення грошових, метричних, часових одиниць (грн, мл, км, год тощо), а також скорочення млн, млрд писати без крапки.

♦якщо в тесті є абревіатура, то подавати її в дужках при першому згадуванні.

♦обсяг статті — 12-24 тис. знаків (як виняток, не більше 40 тис. знаків);

♦шрифти найпоширенішого типу, текстовий шрифт та шрифт формул повинні бути різними;

♦таблиці компактні, з назвою та нумерацією;

♦якісні ілюстративні матеріали з назвою та нумерацією;

♦матеріали мають бути надані роздрукованими на папері та в електронному вигляді;

♦список літератури оформляти в алфавітному порядку.

♦номер у списку літератури має відповідати лише одному джерелу.

♦у вихідних даних джерела вказати назву видавництва та кількість сторінок.

♦у списку літератури прізвища подавати курсивом, а ініціали ставити після прізвища.

♦якщо в джерелах більше чотирьох авторів, то зазначати лише три перші, наприклад: Іваненко М.С., Петренко П.Т., Сидорова О.Р. та ін.

♦у джерелах, які подаються за назвою, вказувати, за чиєю редакцією їх видано, наприклад: Зоологія: Підручник / За ред. І.В. Осауленка (у цьому разі ініціали ставити перед прізвищем і не курсивити).

♦в кінці після списку літератури до статті подати ключові слова (до 10);

♦до статті слід додати рецензію на подану наукову статтю (внутрішня рецензія, що виконується магістром-одногрупником);

♦до статті слід додати рецензію та рекомендацію до друку від наукового керівника магістерської роботи.

♦обов'язковий список використаних джерел у кінці статті за абеткою (не менше десяти джерел);

♦автор повинен уважно вичитати свою статтю після набору та поставити свій підпис.

♦Кількість помилок на сторінку після вичитування тексту не повинна перевищувати 5. Особливо це стосується текстів, перекладених за допомогою програм автоматичного перекладу, тому що в цьому разі виникає багато помилок і непорозумінь. Статті, в яких кількість помилок перевищуватиме встановлену вище норму, не зараховуватимуться.

Оформлення статті повинно відповідати вимогам відповідного видання. Кожен науковий журнал висуває свої особливі вимоги. Тому при підготовці статті до друку слід уважно прочитати вимоги до статей, які зазвичай містяться у відповідному виданні в кінці. Разом з тим, стаття у звіт з практики має свої буті виконана і оформлена згідно з вимогами Вісника Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

 

Приклад оформлення статті:

 

УДК: 376.36:81’23

ПІДГОТОВКА КОРЕКЦІЙНИХ ПЕДАГОГІВ В УКРАЇНІ

Шеремет М.К.

У статті розглядається проблема модернізації і підготовки кваліфікованих спеціалістів у галузі корекційної педагогіки та спеціальної психології для роботи в нових умовах спеціальної освітньої системи. Здійснено аналіз становлення системи корекційної освіти в Україні в історичному аспекті. Проаналізовано забезпечення диференційованого навчання дітей різних категорій в межах національної державної системи. Зазначено, що в Україні Інститут корекційної педагогіки та психології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова готує фахівців для роботи з дітьми за різними нозологіями, в тому числі і спеціалістів зі спеціальної психології (за нозологіями), з ортопедагогіки, вчителів інклюзивної освіти, фахівців для роботи з дітьми різного рівня інтелектуального розвитку та раннім дитячим аутизмом, консультантів для ПМПК. Обгрутована необхідність виваженої послідовної трансформації системи освіти на різних рівнях. Визначені основні напрямки удосконалення (реформування) корекційної освіти та виявлені причини кризовості освіти осіб з особливими освітніми потребами. Намічено основні тенденції процесу розвитку корекційної освіти загалом і для Інституту корекційної педагогіки та психології зокрема.

Ключові слова: корекційна освіта, реформування корекційної освіти, Інститут корекційної педагогіки та психології, комплексне порушення розвитку.

 

Текст статті.

Використана література

1. Выготский Л.С. Развитие устной речи / Л.С.Выготский // Собр.соч.: В.6т. – М.: Просвещение, 1982. – Т.3. – с.164-176. 2. Дефектологічний словник: навчальний посібник / В.І.Бондар, В.М.Синьов /За редакцією В. І. Бондаря, В. М. Синьова. – К.: «МП Леся», 2011. – 528 с.

Додаток 7.

Загальні вимоги до формулювання предмету, об’єкту, мети та завдань та плану кваліфікаційної роботи магістра

 

У будь-якому дослідженні треба обмежувати себе як за шириною охоплення теми, так і за глибиною її розробки: з цього випливає, що необхідно сформулювати не тільки завдання даного етапу досліджен­ня, а й обмеження у вирішенні загального завдання. Обмеження особливо важливі на етапі написання дисертації за готовим чорно­вим матеріалом.

Поради щодо техніки роботи:

1. При виконанні великої роботи необхідно звільнитися від дрібних сторонніх справ.

2. Не можна робити дві справи одночасно: це не означає, що не
варто чергувати складну і просту, особливо механічну роботу.

3. Треба знайти індивідуальні засоби "втягування" в роботу. Як
правило, у всіх науковців найбільші труднощі викликає початок роботи. Універсальних засобів "втягування" немає, вони для кожного
індивідуальні. На наш погляд, добре було б розпочинати роботу з пе­речитування раніше написаного матеріалу та його коригування. Після
30—40 хв. такої праці з'являється бажання йти далі. Також індивідуально має бути обраний час роботи з граничною творчою продуктивністю.

4. Особливу увагу слід звернути на допустиму тривалість праці та
необхідний час відпочинку. Кожна праця вимагає дотримання режиму, інакше вона стає малопродуктивною і може призвести до втрати віри у свої сили.

Не працювати без плану. За весь період роботи над дисерта­цією може існувати кілька планів.

Контролювати хід роботи, обмежувати глибину розробки.
За результатами контролю треба коригувати як загальний план, так і
окремі його частини.

 

Формулювання теми магістерської роботи

Вибір теми є найвідповідальнішим етапом науково-дослідної практики і написання магістерської роботи, бо від нього залежить майбутня діяльність, яка обумовлює результат дослідження. Практи­ка показує, що правильно обрати тему — означає наполовину забез­печити успішне її виконання.

При обранні теми основними критеріями мають бути:

• актуальність, новизна і перспективність;

• наявність теоретичної бази;

• можливість виконання теми в даній установі;

• зв'язок її з конкретними господарськими планами і довгостроковими програмами;

• можливість отримання від упровадження результатів дослідження економічного та соціального ефекту.

Обравши тему, магістр має усвідомити сутність пропонованої ідеї, її новизну й актуальність, теоретичну важливість і практичну доцільність. Це значно полегшує оцінку й остаточне закріплення об­раної теми. Наукова магістерська робота повинна характеризуватися елементами наукової новизни.

Говорячи про новизну ідеї (а отже, і теми), не треба забувати відо­ме положення, що не все нове є обов'язково прогресивним, так само, як і старе — консервативним. Наукова новизна самої роботи — це ознака, наявність якої дає авторові підстави використовувати по­няття "вперше" при характеристиці отриманих ним результатів і про­ведення дослідження в цілому. Поняття "вперше" означає в науці факт відсутності подібних результатів до їх публікації. Уперше може проводитися дослідження на оригінальні теми, раніше не досліджу­вані в тій чи іншій галузі наукового знання.

Для багатьох галузей наукова новизна виявляється в наявності вперше сформульованих і змістовно обґрунтованих теоретичних по­ложень, методичних рекомендацій, які впроваджені в практику і сут­тєво впливають на досягнення нових соціально-економічних резуль­татів. Новими можуть бути тільки ті положення до­слідження, що сприяють подальшому розвитку науки або окремих її напрямів. Новизна історичних досліджень полягає у введенні до наукового обігу досі не використовуваних джерел, з'ясуванні генезису розвитку тієї чи іншої галузі знань, у розкритті закономірностей і ос­новних шляхів розвитку певної наукової галузі.

Часом магістри висловлюють побоювання, чи не робить хтось іще дослідження за аналогічною темою або такою самою ж темою. Ці побоювання є марними, хоча при­родно, що актуальною темою можуть займатися в кількох установах одночасно. Досвід підказує, що не можуть двоє людей, не пов'яза­них один з одним, однаково розв'язати якусь проблему. Обов'язко­во принцип розв'язання проблеми, зміст теоретичної частини, мето­дика експерименту будуть різними.

Кожен магістр пови­нен уміти визначити новизну свого наукового результату.

Найтиповіші помилки, яких припускаються у цьому, такі:

• новизна підміняється актуальністю теми, її практичною і теоретичною значущістю;

• висновки до розділів мають характер констатації і є самоочевидними твердженнями, з якими дійсно не можна сперечатися;

• немає зв'язку між отриманими раніше й новими результатами,
тобто наступності.

За місцем отриманих знань серед відомих наукових даних можна виділити три рівні новизни:

• перетворення відомих даних, докорінна їх зміна;

• розширення, доповнення відомих даних;

• уточнення, конкретизація відомих даних, поширення відомих ре­зультатів на новий клас об'єктів, систем.

Рівень перетворення характеризується принципово новими в даній галузі знаннями, які не просто доповнюють відомі положення, а яв­ляють собою щось самостійне. Самоперевірку цього рівня можна здійснити, поставивши собі запитання: "А що, ніхто ніколи цього за­вдання не виконував?" На цьому рівні суттєво важливо розрізняти два варіанти новизни: дискусійно-гіпотетичну і загальновизнану. У першому випадку нові результати ще не досить доказові, не мають достатніх всебічних конкретизацій і нерідко натрапляють на проти­дію, оскільки самі факти не піддаються новаторському науковому поясненню. Тому залишається сумнів щодо справедливості таких на­укових ідей.

На рівні доповнення новий результат розширює відомі теоретичні або практичні положення, додає до них нові елементи, доповнює знання в даній галузі без зміни їхньої сутності.

На рівні конкретизації новий результат уточнює відоме, конкрети­зує окремі положення, що стосуються поодиноких випадків. На цьо­му рівні відомий метод, спосіб можуть бути розвиненими і пошире­ними на новий клас об'єктів, систем, явищ.

Таким чином, практично будь-яка актуальна науково-дослідна те­ма може забезпечити виконання дисертації. Все залежить від глиби­ни і широти її розроблення, а отже, від самого магістра.

У минулому однією з прикмет актуальності теми була належність її до плану науково-дослідних робіт організації, або до державного плану науково-дослідних робіт. Нині ця ознака втратила свою інформативність. Оцінюючи актуальність обраної теми, не можна ставити її в залежність від політичної ситуації в країні або світі. Справжня наука не терпить кон'юнктурних підходів. Політизація тут у недалекому минулому призводила часом до звуження спек­тра напрямів наукового пошуку, вилученню з нього напрямів, які не користувалися з якихось міркувань підтримкою правлячої партії, що було причиною необ'єктивності наукових розроблень.

Даючи оцінку практичній значущості обраної теми, слід знати, що ця значущість залежить від характеру конкретного наукового до­слідження.

Якщо робота має методологічний характер, то її практична значущість може полягати:

• у публікації основних результатів дослідження на сторінках мо­нографій, підручників, наукових статей;

• у наявності авторських свідоцтв, актів про впровадження результатів дослідження на практиці;

• в апробації результатів дослідження на науково-практичних конференціях і симпозіумах;

• у використанні наукових розроблень у навчальному процесі закладів освіти;

• в участі у розробці державних і регіональних програм розвитку тієї чи іншої галузі народного господарства;

• у використанні результатів дослідження для підготовки нових нормативних і методичних документів.

Практична значущість магістерського дослідження методичного характеру може ви­явити себе: у наявності науково обґрунтованих і апробованих резуль­татами експериментів методів і засобів удосконалення економічного або соціального розвитку країни. Сюди ж відносять дослідження з наукового обґрунтування нових і розвитку діючих систем, методів і засобів того чи іншого виду діяльності.

Форми впровадження наукових результатів методичного характеру:

• пропозиції щодо вдосконалення систем соціально-економічно­го, політичного, юридичного та ін. регулювання;

• рекомендації стосовно удосконалення економічного механізму, управління соціальними процесами тощо;

• нормативні та методичні документи, затверджені або рекомен­довані для використання міністерствами, державними комітета­ми, відомствами, об'єднаннями або іншими зацікавленими орга­нізаціями.

Коли передбачається, що майбутнє дослідження забезпечуватиме наукове обґрунтування шляхів оптимізації трудових і матеріальних ресурсів або виробничих процесів, тобто носить тільки прикладний характер, то його практична значущість може виявлятися у таких формах:

• наукового обґрунтування напрямів, способів удосконалення
умов і ефективності праці, основних виробничих і невиробни­чих фондів, матеріальних, паливно-енергетичних ресурсів та інших факторів соціальної й економічної діяльності об'єднань, відомств, організацій;

• економічного обґрунтування заходів щодо використання науково-технічних досягнень у різних галузях науки та практики;

• обґрунтування пропозицій з використання досягнень наукових розроблень у практичній діяльності підприємств і організацій

• розв'язання окремих проблемних питань у розробленні науково-дослідних тем, держбюджетних і договірних наукових робіт; використання результатів дослідження в реальних розробках проектних інститутів, проектно-конструкторських та інших орга­нізацій.

 

Складання плану роботи

Від самого початку роботи магістрові необхідно мати план, хоча б попередній, такий, що буде багато разів коригуватися. Досвід вказує на те, що за весь період роботи можуть бути складені плани кількох видів. Робочий план починаєть­ся з розробки теми, тобто задуму наукового дослідження. Можливо, що підґрунтям такого задуму буде лише гіпотеза, тобто припущення, викладене як на основі інтуїції (передчуття), так і на попередньо роз­робленій версії (тобто на повідомленні чогось з метою попереднього пояснення). Навіть така постановка справи дасть змогу систематизу­вати й упорядкувати всю наступну роботу.

Попередній робочий план тільки в основних рисах дає характери­стику предмета дослідження, надалі такий план може і повинен уточ­нюватися, проте основне завдання, що стоїть перед роботою в ціло­му, має змінюватися якомога менше.

Робочий план має довільну форму. Як правило, це план-рубрика, що складається з переліку розташованих у колонку рубрик, об'єд­наних внутрішньою логікою дослідження даної теми. Такий план ви­користовується на перших стадіях роботи, даючи змогу ескізно пред­ставити проблему, що досліджується, в різних варіантах. На основі розробки такого плану формуються бібліографічні списки, в процесі опрацювання літератури за яким план уточнюється.

На пізніших стадіях роботи складають план-проспект, тобто ре­феративне викладення розміщених у логічному порядку питань, за якими надалі буде систематизуватися увесь зібраний фактичний ма­теріал. Доцільність складання плану-проспекту визначається тим, що шляхом систематичного включення все нових і нових даних його можна довести до заключної структурно-фактологічної схеми роботи.

Необхідно усвідомити черговість і логічну послідов­ність запланованих робіт. При організаційній черговості завдання виконуються залежно від наявних можливостей, порядок їх виконан­ня може змінитися за тієї умови, щоб за певний період вони всі були виконані.

Логічна послідовність диктує розкриття сутності завдання. Доки не завершений перший розділ, не можна переходити до другого. Важливо навчитися знаходити в будь-якій роботі головне, вирішаль­не, те, на чому треба зосередити в даний час всю увагу. Це дасть можливість знайти оптимальні розв'язки поставлених завдань.

Такий методичний підхід приводить до необхідності врахування стратегії і тактики наукового дослідження. Це означає, що дослідник визначає генеральну мету роботи, формулює центральне завдання, виявляє всі доступні резерви для виконання задуму та ідеї, обирає необхідні методи і прийоми дій, знаходить найзручніший час для ви­конання кожної операції.

У творчому дослідженні план завжди має динамічний, рухливий характер і не може, не повинен сковувати розвиток ідеї та задуму дослідника, зберігаючи певний чіткий і визначений науковий напрям у роботі.

З урахуванням специфіки творчого процесу до плану досліджен­ня вносять усе, що можна заздалегідь передбачити. Звісно, в науці можливі й випадкові відкриття, але не можна будувати наукове до­слідження, орієнтуючись на випадковості. Наукове дослідження не може проводитися без плану. Тільки планове дослідження дає змогу глибоко пізнавати нові об'єктивні закономірності навколишньої дійсності.

За кожним науковим результатом можна простежити повний цикл дослідження, тобто сукупність етапів, що починається в точці "повно­го незнання" і закінчується впровадженням "добутого" знання. При плануванні етапів досліджень доцільно одночасно продумати підго­товку до друку необхідних публікацій.