Взаємодія законів організації в природі і суспільстві і їх практичне застосування

4.1 Аспекти використання законів організації в діяльності менеджера

Кожний з розглянутих в попередньому розділі законів організації відображає механізм вияву тих або інших кількісних і якісних сторін організаційних відносин. Так, наприклад, закон синергії розкриває вплив організаційних перетворень на підвищення синергетичного ефекту будь-якої системи і як наслідок зміцнення її життєстійкості. Закон найменших характеризує залежність стійкості організованого цілого від стійкості його найслабшої ланки, а закон самозбереження зв'язує виживання системи з раціональним витрачанням її власних ресурсів. Завдяки пізнанню законів організації ми відкриваємо для себе невичерпне різноманіття форм існування організаційних відносин в природі і людській діяльності, а через осмислення механізмів взаємодії цих законів розкриваємо витоки системної цілісності навколишнього нас світу і його складових частин.

Закони організації діють не ізольовано, а у взаємозв'язку один з одним, утворюючи систему. В цій системі законів можна виділити їх координаційну (по горизонталі) і субординаційну (по вертикалі) взаємодію. В першому випадку закони як би мають власні сфери дії, не підміняючи, а доповнюючи один одного. Таке взаємодоповнення, наприклад, явно простежується між, скажімо, законом найменших і законом пропорційності. Завдяки дії останнього можна через встановлення раціональних пропорцій підтягти слабі ланки системи до тих, що пішли вперед в своєму розвитку. Саме ці механізми широко застосовуються у виробничих системах, коли виникає необхідність у вирівнюванні потужностей (пропускної спроможності) між різними виробничими підрозділами усередині підприємства. Тим самим вдається ліквідовувати «вузькі місця» (слабі ланки) на шляху збільшення випуску продукції. Типовим прикладом сумісного використовування законів найменших і пропорційності можуть служити способи оптимізації мережних моделей в часі, по виконавцях і по вартості в системах мережного планування, відомі під назвами Pert-time, Pert-сost. і СРМ. Як слабі ланки виділяються роботи, що знаходяться на критичних і підкритичних шляхах мережного графіка, характеризуючі терміни і можливості його реалізації. Змінюючи пропорції в розподілі ресурсів між роботами, що лежать на критичних (напружених) і не критичних (що мають великий запас міцності) шляхах, можна не тільки добитися оптимізації термінів виконання всього комплексу робіт, а і підвищити надійність успішного завершення плану у встановлені терміни. Можна було б навести ще немало прикладів, ілюструючих координаційну взаємодію між законами організації, але суть даної взаємодії від цього не зміниться.

Типовою системою законів, що знаходяться в субординаційних зв'язках, виступає система, в якій головну роль грає так званий основний закон, а вся решта законів знаходиться по відношенню до нього в певній супідрядності.

Виділення зі всіх законів організації основного закону має велике методологічне значення. Основний закон організації — ядро і фундамент сукупної дії решти законів. Пізнання його — початок пізнання єства організаційних відносин. Без з'ясування основного закону організації неможливо зрозуміти інші закони. Тому виділення основного закону організації відображає можливості більш цілеспрямовано аналізувати організаційні зв'язки і механізми їх реалізації як в природі, так і в суспільстві, підпорядкувати другорядне головному і з погляду цього головного оцінювати кожне організаційне явище.

Як основний закон організації виступає закон синергії, що відображає головне організаційне відношення в природі і суспільстві: зв'язок між організованістю і синергетичним ефектом. Всі організаційні процеси кінець кінцем зводяться до освіти і розвитку організаційних комплексів, забезпечення їх стійкості і нестійкості, злиття і роз'єднання, переходу з одного стану в інший. При цьому узагальнюючим критерієм організованості є синергетичний ефект. Його приріст характеризує підвищення рівня організованості цілого (системи), прогресивний вплив внутрішньої впорядкованості на виживання, стійкість життєдіяльності системи, а його зниження, негативне значення характеризують дезорганізованість, що викликає руйнування і загибель цілісних утворень.

Механізм дії закону синергії, підтверджуючи його загальний, основоположний характер, достатньо повно розкритий А.А. Богдановим [3]. Хоча він і не описував безпосередньо цей закон, бо поняття «синергетика» виникло значно пізніше, проте, досліджуючи витоки організованості, що породжують синергетичний ефект, А.А. Богданов передбачив появу даного ефекту. Зокрема, він відзначає, що в природі існує об'єктивна доцільність як результат світової боротьби організаційних форм, в якій протікає процес природного відбору. Біологи вже давно характеризували організм як «ціле, яке більше суми своїх частин». І відбувається це тому, що його активності з'єднуються успішніше, ніж протистоячі їм опори. Наш світ, на думку А.А. Богданова, є взагалі світ різниць. Там, де стикаються активності і опір, результат залежить від способу їх поєднання. Для цілого ця сума збільшується на тій стороні, на якій з'єднання більш гармонійне, укладає менше суперечностей, що і означає більш високу організованість. В цьому значенні немає принципових відмінностей в природі: між живим і неживим, свідомим і стихійним. Елементи всякої організації, всякого комплексу, що вивчається з організаційної точки зору, зводяться до активностей — опорів. Виходячи з можливих поєднань активностей і опорів можна отримати три види комплексів: організовані (ціле більше суми своїх частин); дезорганизовані (ціле практично менше суми своїх частин); нейтральні (ціле рівно сумі своїх частин) [3, з. 112-125]. В першому випадку синергетичний ефект позитивний, в другому — негативний, в третьому — відсутній, тобто практично рівний нулю.

Таким чином, загальність і ґрунтовність закону синергії в його універсальності. Його дія розповсюджується на комплекси будь-якої природи, елементами яких є активності — опори всіх можливих видів, що знаходяться у вищезазначених поєднаннях і що виявляється у всьому різноманітті природних і суспільних систем, будь то механізм, тварина, людина, Сонячна або кібернетична система, соціальні організації і ін. Вони розрізняються по величині практичної суми їх елементів, якісно-кількісною характеристикою, якою є синергетичний ефект.

Дії всієї решти законів організації обов'язково є пов'язані із зміною синергетики організованого цілого. Наприклад, закон онтогенезу, що відображає етапи саморозвитку системи, одночасно відображає і зміни, що відбуваються в організації (самоорганізації) цієї системи. Так, на початковому етапі становлення системи йде процес її організаційного формування (синергетичний ефект росте), в період настання «зрілості», коли система досягає повного «розквіту», її синергетика також досягає максимальних значень. І, нарешті, в період в'янення системи організованість системи зменшується (синергетичний ефект знижується), що приводить до її руйнування.

Аналогічним чином на синергетику єдиної системи впливають диспропорції і розбалансованість між її елементами. Дотримання раціональних пропорцій підтримує організованість системи (синергетичний ефект зберігає своє значення), внутрішня разбалансировка приводить до його зниження. Або візьмемо закон інформативності, згідно якому зростання ентропії (заходи інформаційної невизначеності) веде до дезорганізації і хаосу (синергетичний ефект знижується аж до негативних значень). В той же час зростання негентропії дає зворотний ефект.

У міру пізнання механізмів дії законів організації, специфіки їх вияву відкриваються можливості для їх практичного використання в організаторській діяльності людини. Застосування цих законів полягає перш за все в обліку тенденцій їх дії і по можливості створенні найсприятливіших умов для їх реалізації. Як приклади розглянемо поведінку менеджера — організатора виробництва, що пізнав, скажімо, механізми дії законів синергії, онтогенезу, самозбереження. Із закону синергії, зокрема, витікає, що організація виступає найважливішим фактор підвищення ефективності діяльності фірми. Отже, професійний менеджер повинен постійно проявляти турботу про підвищення рівня організованості у всіх її структурних складових. Внесення організаційних змін, як правило, повинне передувати технічній модернізації, освоєнню нової техніки, передовій технології і т.п., бо при низькому організаційному рівні виробництва навряд чи вдасться добитися високої ефективності використовування яких-небудь новацій. В цих умовах організаційні втрати можуть багато разів перевищити корисний результат.

Розглянемо інший приклад, пов'язаний з практикою використовування закону отногенеза (саморозвитку). З цього закону виходить: ніколи не можна забувати тієї обставини, що пік успіху і розквіту фірми — явище тимчасове і рано чи пізно може наступити період спаду. Тому в практичній діяльності керівництва фірми головною задачею є: вчасно визначити початок спаду ділової активності і запобігти можливостям його спонтанного розвитку.

І, нарешті, кажучи про практичне застосування закону самозбереження, не можна ніколи забувати, що фактор «здоров'я» фірми є економне розпорядження її ресурсними можливостями. В цьому значенні вельми актуально звучить правило, якого дотримуються дбайливі бізнесмени: «Багатішає не той, хто багато заробляє, а той, хто мало витрачає» [6, 112]. Такі лише деякі праксеологічні аспекти використовування законів організації в діяльності менеджера.

Висновок

Отже, після докладного опису законів організації, механізмів їх дії, можливостей застосування зробимо деякі підсумкові узагальнення.

Перш за все вкажемо на те, що ці закони, описуючи стійкі і загальні організаційні зв'язки, існуючі в природі і суспільстві, механізми їх вияву і характер взаємодії, виступають як об'єктивна реальність, що знаходить підтвердження в численних прикладах організаційного досвіду, цілісності (організованості) оточуючого нас всесвіту. Пізнання сукупного, системного вияву законів дозволяє зрозуміти природу їх дії і впливу на формування і руйнування цілісних утворень самого різного походження і розміру (від Всесвіту до елементарної клітки). Так, створення організованого (що самоорганізовується) цілого є слідством такого об'єднання частин (елементів), при якому відбувається нарощування його синергетичного ефекту, а руйнування — слідством того, що синергетичний ефект стає негативним (закон синергії). Будь-яке ціле проявляє тенденції до самозбереження через стійкість зв'язків і рівновагу (закон самозбереження), до саморозвитку — через безперервність змін, протікаючих в ньому під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників (закон онтогенезу), до підтримки інформаційної визначеності в даному об'єкті, перешкоджаючій розвитку процесів дезорганізації (закон інформативності), до структурної перебудові шляхом диференціації і інтеграції частин (закон аналізу і синтезу), до підтримки кількісних і якісних співвідношень між частинами цілого, що підвищує його життєстійкість і ефективність функціонування (закон пропорційності), і, нарешті, до забезпечення структурної стійкості через зміцнення найбільш слабо організованої ланки (закон найменших). Така в найзагальніших рисах логіка дії законів організації, направлена на забезпечення організованості і впорядкованості навколишнього світу.

Ядром і фундаментом сукупної дії законів організації виступає закон синергії. Як видно з вищесказаного, всі організаційні процеси кінець кінцем зводяться до створення і розвитку організаційних комплексів (організованого цілого), забезпечення їх стійкості і нестійкості, злиття і роз'єднання, переходу з одного стану в інший. При цьому загальним кінцевим результатом дії законів організації виступає синергетичний ефект. Його приріст характеризує підвищення рівня організованості цілого (системи), позитивність впливу внутрішньої впорядкованості на виживання, стійкість життєдіяльності системи, а його зниження (негативне значення) характеризує дезорганизованіть, що викликає руйнування і загибель цілісних утворень. Таким чином, загальність і ґрунтовність закону синергії в його універсальності. Дія всієї решти законів організації зводиться до збільшення або зменшення синергетичного ефекту.

Пізнання механізмів дії законів організації розширює можливості для їх практичного використання людиною в своїй діяльності, чи то вплив на природні або суспільні процеси. Застосування цих законів полягає в обліку тенденцій їх дії і створенні найсприятливіших умов для вияву на благо людей і навколишнього середовища.

Принципи організації — це загальні правила (початкові положення) формування (самоформування) цілісних утворень в природі і суспільстві, витікаючи із законів організації. Якщо останні виступають у вигляді образу (позитивного знання), то принципи — у вигляді певної вимоги (регулятивної норми).

Принципи організації можна розділити: на наукові і буденні; універсальні, специфічні і ситуаційні; реалізовані природою без якої-небудь участі людини, при взаємодії природи і людини і лише людиною; діючі в окремих складових системи, між її елементами, між цілісними системними утвореннями самого різного рівня.

Всі принципи організації можна об'єднати в єдину систему, внаслідок чого визначається їх чітка ієрархічна структура: за призначенням, рівнем, широтою і масштабам використання, по характеру взаємообумовленості. Виникає єдиний ланцюг базових, доповнюючих, початкових і похідних принципів. В основі ієрархічної структури лежать універсальні принципи, що діють в масштабах природи і суспільства. До них належать принципи: ланцюгового зв'язку, інгресії, підбору (відбору), рухливої рівноваги, слабої ланки і ін. Всі вони відносяться до принципів, формуючих, регулюючих, підтримуючих стійкість різних форм цілісних утворень.

Стосовно організуючої діяльності людей принципи організації можна трактувати як загальні правила, що використовуються людиною при побудові і функціонуванні систем різного рівня і природи. Але оскільки сама організація може розглядатися як впорядкований стан цілого, тобто в статиці, у вигляді процесів по впорядкуванню — в динаміці і в прогресивному розвитку, то принципи організації можна розділити на три групи: структуризації, процесуалізації і раціоналізації.