Особливості дачі свідчень неповнолітніми

Оцінка здатності неповнолітніх давати показання в справі — один з найбільш складних видів експертних досліджень. Існує точка зору, відповідно до якої необхідно піддавати психологічному обстеженню кожного неповнолітнього допитуваного, а також проводити психіатричний огляд навіть якщо підліток вважається психічно здоровим.

Увага, сприйняття, пам'ять, мислення, мова неповнолітнього відрізняються не тільки кількісними, але і нерідко якісними параметрами. З приводу здатності підлітків давати показання про кримінальні події висловлюються дві полярні точки зору. Відповідно до однієї з них неповнолітні не можуть давати правдиві показання до 16 років, і, отже, їхнім свідченням не слід довіряти. Інші переоцінюють реальні можливості підлітків.

Точка зору про недовіру зараз піддається аргументованому сумніву. Існують три проблеми, що дозволяють сумніватися в цій здатності неповнолітніх:

1) схильність неповнолітніх до фантазування;

2) висока сугестивність;

3) схильність до конфабуляцій.

В.В. Гульдан, наприклад, вважає, що неповнолітні від 12 років здатні давати стільки ж інформації при вільній розповіді, скільки і дорослі, і не схильні до зміни показань по навідних запитаннях.

М.М. Коченов указує, що при якісному, правильно побудованому допиті від неповнолітнього можна одержати досить докладні показання навіть про події, зміст яких йому незрозумілий, але існує визначена специфіка при оцінці даних показань слідчим і судом.

М.В. Морозова дає визначений якісний і порівняльний аналіз характеристик здатності неповнолітніх до дачі показань. Такі кримінальні ситуації, як убивство, тілесні ушкодження, сексуальні правопорушення, перевищення службових повноважень, здатні правильно сприймати неповнолітні у віці від 6 до 16 років, але неповнолітні у віці до 14 років розуміють тільки зовнішню сторону що відбувається, а від 14 років — вже і внутрішню, змістовну. Крім того, у неповнолітніх існують певні обмеження по відтворенню отриманої інформації: тимчасові й асоціативні зсуви, елементи заміщення, але в будь-якому випадку в підлітків з нормальним розвитком потенційна здатність давати показання цілком збережена.

Обмеження цієї здатності спостерігається в підлітків з якими-небудь психічними аномаліями. На цю здатність також впливають посткриминальная ситуація й особистісні особливості підлітка. М.В. Морозова виділяє чотири групи факторів, сукупність яких обмежує потенційну здатність і можливість неповнолітніх до дачі показань у справі: вікові, особистісні, ситуаційні і дизонтогенетичні. На дітей до 12 років впливають тільки ситуаційні (кримінальні) і вікові фактори, на підлітків — і особистісні, і вікові, і ситуаційні (посткриминальные) фактори. На неповнолітніх з аномаліями психічного розвитку впливають дизонтогенетичні фактори.

У практиці досить часто неповнолітні змінюють показання або спотворюють факти, що дуже утрудняє розслідування справи, оскільки неповнолітній не несе відповідальності за дачу свідомо помилкових показань. Неповнолітньому приходиться докладно роз'яснювати необхідність дачі правдивих показань, наслідків помилкових показань, повторювати питання при допиті, задавати уточнюючі питання, якщо він навмисне спотворює факти, щоб уникнути відповідальності або під впливом інших зацікавлених осіб. Він часто прагнути грати на публіку, бравіруючи, доводячи авторитет.

Психологи в даний час однозначно вважають, що дані психології не дозволяють визначити ступінь вірогідності показань, особливо в неповнолітніх, у силу особливого сприйняття ними навколишнього світу, коли самі вони часом не можуть чітко відмежувати реальність від фантазій. Психологічні основи допиту неповнолітнього підозрюваного — це специфічні особливості, властиві допитові даної особи й особистості, що виявляються у використанні психологічних закономірностей, процесу формування його показань, установлення контакту з ним і впливу на нього за допомогою визначеної сукупності тактичних прийомів.

Особливості судово-психологічної експертизи неповнолітніх обвинувачуваних та підозрюваних

В основі методології судово-психологічної експертизи по справах неповнолітніх закладені наступні базові поняття, на яких будуються дослідження експерта:

1. «Психологічний вік» — визначений період розвитку особистості неповнолітніх, що охоплює хронологічні проміжки часу. Аналіз починається з з'ясування критичного періоду.

2. Облік усієї сукупності особистісних і інтелектуальних особливостей, узятих у єдності і динаміку із ситуацією соціального розвитку. Комплексний підхід означає: вивчення всієї історії розвитку неповнолітній плюс результати психометрических досліджень, що представляють якісний характер особистісних особливостей.

Діагностика вікового періоду ще не дає повної відповіді на питання про ступінь здатності неповнолітніх керувати своїми діями і повністю їх усвідомлювати. Рефлексія і саморегуляція можуть виявитися достатніми в простих ситуаціях, а в більш складних вони будуть неповними. Експертна оцінка виконується з обліком зовнішніх (складність ситуації) і внутрішніх (динамічний стан особистості) умов здійснення інкримінованих діянь.

В.Ф. Енгаличев і С.С. Шипшин виділяють особливості проведення судово-психологічної експертизи неповнолітніх свідків і потерпілих. Оцінка показань свідків і потерпілих — одна із самих складних задач при встановленні істини в справі. Напевно, кожен слідчий або суддя часто зіштовхується з таким явищем, як суперечливість показань свідків. Однак за цим найчастіше стоїть не злий намір свідка спотворити картину події, а індивідуальні особливості процесів прийому, переробки і збереження інформації. Ще на початку XX у В. Штерном було проведено класичне дослідження з психології показань свідків. Його результати наочно продемонстрували, яким чином і під впливом яких факторів об'єктивна картина події переломлюється у свідомості людини, що призводить до того, що інший раз інформація про досліджувані події, що повідомляється, разюче відрізняється від вихідних обставин.

Від чого залежать повнота й адекватність показань свідка? Можна виділити дві групи факторів: зовнішні і внутрішні. До зовнішнього варто віднести умови сприйняття досліджуваних подій. Зовсім очевидно, що в складних умовах сприйняття інформації буде грішити як мінімум фрагментарністю і недостатньою чіткістю. Наприклад, людина став свідком дорожньо-транспортного випадку вночі, в умовах обмеженої видимості і дефіциту часу, а також при наявності сильних перешкод. Однак крім фізичних умов на сприйняття інформації можуть у значній мірі впливати і соціальні, і соціально-психологічні фактори, що зокрема складається соціально-психологічна атмосфера навколо злочинів, що мають великий суспільний резонанс.

До внутрішніх факторів відносяться:

а) особливості аналізаторних систем, що дозволяють адекватно сприймати окремі предмети або сполучення, а також зовнішню сторону подій;

б) особливості розумової діяльності, пам'яті, життєвий досвід, особистісні особливості, що дозволяють правильно сприймати й оцінювати внутрішній зміст подій, що відбуваються, тобто розуміти їхнє значення, зберігати цю інформацію;

в) емоційний і соматичний стан людини в момент сприйняття.

Коли ми говоримо про показання свідків, то, природно, маємо на увазі, що крім здатності сприймати і зберігати інформацію людина має здатність донести її навколишніх. Оскільки показання формуються словесній формі, то постає питання і про достатній для цього рівень розвитку мови свідка (особливо у випадках, коли свідком є малолітня дитина).

Зупинимося докладніше на індивідуально-психологічних особливостях, що здатні згодом спотворити інформацію про досліджувані події. До таких особливостей варто віднести підвищену сугестивність. Це якість, з одного боку, може обумовити перекручування сприйнятої картини злочину під впливом осіб, зацікавлених у прихованні реальних обставин. З іншого боку, показання можуть мінятися під впливом слідчого, який вільно або мимоволі робить тиск на свідка навіть самою постановкою питань, невербальними компонентами спілкування. Нарешті фактором тиску може служити і соціально-психологічна атмосфера навколо злочину.

Іншою індивідуальною особливістю може з'явитися схильність до фантазування. Це свідомістю схильність заповнювати пробіли пам'яті образами уяви. Як правило, цим «грішать» демонстративні особистості, оскільки для них украй важливо (найчастіше неусвідомлено) бути в центрі уваги.

Розглядаючи даний підвид СПЕ, хотілося б застерегти від омани, що експерт-психолог здатний зробити висновок про вірогідність показань свідків і потерпілого. У свій час однією з причин кризи судово-психологічної експертизи було прагнення і психологів, і юристів вирішувати в рамках експертизи питання про вірогідність показань, що є винятково прерогативою суду. СПЕ, установлюючи принципову можливість суб'єкта адекватно сприймати, запам'ятовувати, відтворювати інформацію про обставини справи, може проте відповісти на запитання про те, які психологічні особливості підектспертного можуть свідчити про повну вірогідність його показань, а які — проти. При цьому психолог тільки констатує факт наявності тих і інших особливостей, але сама оцінка показань лежить за межами експертного висновку.

Найбільш типовим є наступний план дослідження і методики.

1. Вивчення інтелектуальної сфери — патопсихологічні методики дослідження пам'яті, уваги, мислення, процесів опосередкування, узагальнення, здатності встановлювати логічні зв'язки.

2. Загальна поінформованість, орієнтація в практичній сфері, у спеціальних областях — серії спеціальних питань і проективних ситуацій.

3. Характерологічні властивості:

• особливості емоційного реагування (тести, опитувальники);

• мотиваційна сфера;

• властивості подлеглості, сугестивності;

• здатність до вольових зусиль.

4. Поінформованість у питаннях моральних норм — обговорення вчинків і ситуацій.

5. Аналіз змісту дій підлітка в кримінальній ситуації, оскільки дії є, з одного боку, результатом, а з іншого боку — показником психічного розвитку. Об'єктивна сторона відбивається в матеріалах справи, а суб'єктивна з'ясовується в процесі цілеспрямованої бесіди.

6. Якою мірою можна передбачати результат, наслідки, здатність підлітка прогнозувати, логічно міркувати, мислити, наявність у нього досвіду (вживання заходів обережності; якою мірою обрані засоби відповідали досягненню мети).