Психологічні особливості неповнолітніх, що мають значення для кримінального судочинства

Лекція 4

Тема: Судово-психологічна експертиза неповнолітніх – 2 год.

1. Психологічні особливості неповнолітніх, що мають значення для кримінального судочинства.

2. Задачі судово-психологічної експертизи неповнолітніх.

3. Особливості дачі свідчень неповнолітніми.

4. Особливості судово-психологічної експертизи неповнолітніх обвинувачуваних та підозрюваних.

Література:

Коченов М.М. Судебно-психологическая экспертиза несовер­шеннолетних. — М.: 1971.

Коченов М.М. Теоретические основы судебно-психологической экспертизы. — М.: 1991.

Васильев В.Л. Юридическая психология.., 2000.

Васильев В.Л., Мамайчук И.И. Анализ личности несовершенно­летних жертв половых преступлений // Вопросы психологии. 1993. № 1.

 

 

Психологічні особливості неповнолітніх, що мають значення для кримінального судочинства.

Поняття «неповнолітній» термінологічно не зовсім тотожне поняттю «підліток». Перше має юридичне значення, що також наповняється різним змістом у залежності від галузі права (законодавства), друге поняття — категорія соціально-психологічна.

У віковій психології існували й існують різні теорії підліткового віку, оскільки він відрізняється динамікою, обумовленою рівнем розвитку суспільства, соціальною приналежністю підлітка, приналежністю до статі й іншими факторами. Крім того, психологи останнього десятиліття відзначають зрушення початку підліткового віку убік омолодження — це, як правило, 11—12 років, кінець підліткового віку, найбільший період серед пропонованих різними дослідниками, — 18—19 років.

У даній темі ми будемо орієнтуватися на точку зору законодавця, що має офіційну думку щодо підліткового віку. В основному чинне законодавство зв'язує період дорослішання і досягнення повноліття з 16-літнього віку.

Згідно КК України суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла віку, з якого може настати кримінальна відповідальність. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а особи віком від 14 до 16 років можуть бути суб’єктами злочину лише в разі вчинення ними злочинів, що перелічені в ч.2ст.22(умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, диверсія, терористичний акт, зґвалтування та ін.). Діти до 14 років не підлягають кримінальній відповідальності.

В загальній частині ККУ є розділ 15, який визначає особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. В ньому відзначено, що враховуючи біологічні, психологічні і соціальні особливості неповнолітніх, закон, по-перше, забезпечує їх посилену кримінально-правову охорону, по-друге, передбачає особливості притягнення їх до відповідальності, звільнення від відповідальності, призначення покарання, звільнення від покарання і його відбування. Ця позиція базується на міжнародно-правових актах, зокрема Декларації прав дитини, у Преамбулі якої зазначається, що неповнолітні, у зв’язку з їх фізичною і розумовою незрілістю, потребують спеціальної охорони і захисту, включаючи належний правовий захист.

Норми, спрямовані на забезпечення нормального фізичного і психічного розвитку неповнолітніх, вміщені в низці статей Загальної частини КК. До них належать ті, які: регламентують вік, з якого може настати кримінальна відповідальність (ст.22); передбачають, що обставиною, яка пом’якшує покарання, є вчинення злочину неповнолітнім (ст.66), а обставинами, які обтяжують покарання, - вчинення злочину щодо малолітнього (п.6ч.1ст.67) або з використанням малолітнього (п.9, ч.1ст.67).

Поряд з цим у карному законодавстві існує правовий інститут звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх осіб, що досягли віку кримінальної відповідальності, але унаслідок відставання в психічному розвитку, не зв'язаному з психічним розладом (обумовлений соціальною або педагогічною занедбаністю), що не дало можливості повною мірою усвідомлювати фактичний характер своїх суспільно небезпечних діянь і керувати ними. Дане явище в психології називається дизонтогенез — затримка психічного розвитку, розумова відсталість, дисоційований розвиток неповнолітнього.

Дана обставина позбавляє неповнолітня особа здатності усвідомлювати характер чинених дій, передбачати їхні результати і керувати ними. Як указує М.В. Костицкий, між полярними станами осудності і неосудності мається ряд проміжних станів, особливо характерних для неповнолітнього, де поряд з нормальним розвитком особистості можуть мати місце процеси акселерації і ретардації, що визначають прискорений або уповільнений фізичний і психічний розвиток особистості, тобто відхилення від норми в ту або іншу сторону. Затримка психічного розвитку неповнолітнього може виявлятися на рівні загального розвитку, оцінки себе, своїх дій і дій інших осіб.

У силу психологічних і соціальних вікових особливостей особистості неповнолітнього повинний бути особливий підхід у відносинах з ним у судочинстві й у регулюванні цих відносин. Особливості психічного стану неповнолітнього вивчає такий розділ психології, що стоїть на стику педагогіки, що вивчає здорову людини, і психіатрії, що вивчає патологію як акцентуацію характеру. Так, для неповнолітнього характерні крайні варіанти норм поведінки, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, внаслідок чого в них спостерігається уразливість у відношенні визначених психогенних факторів і навіть підвищена чутливість до інших факторів.

У відношенні неповнолітніх органам, що ведуть провадження в справі, нерідко приходиться призначати експертизу. Судово-психологічна експертиза — проведення по постанові слідчого або суду вивчення і діагностики різних психологічних якостей психіки здорових обвинувачуваних, підозрюваних, свідків і потерпілих. Однак особливість такого дослідження у відношенні неповнолітнього полягає в тому, що в силу багатьох вікових особливостей її необхідно проводити комплексно як судово-психолого-психіатричну експертизу. Це один з найбільш складних предметних видів експертиз у силу неоднозначності їхнього юридичного значення і необхідності застосування спеціальних пізнань не тільки в загальній, медичній і соціальній психології, але в патопсихології і віковій психології.

Багато авторів — дослідників даної проблеми відзначають різноманіття психологічних особливостей неповнолітніх. Д.М. Лосєв пропонує в процесі карного судочинства враховувати:

1) загальні психофізичні особливості неповнолітнього у віці 14—17 років;

2) типологічні риси психології особистості неповнолітнього правопорушника;

3) типологічні особливості психології, позв'язані з процесуальним положенням неповнолітнього обвинувачуваного (підозрюваного);

4) особистісні властивості неповнолітнього обвинувачуваного.

Н.Ш. Сафін виділяє три групи особливостей: вікову, процесуальну і соціально-психологічну характеристики особистості неповнолітнього обвинувачуваного. Остання група, у свою чергу, містить особливості: загальні (типологічні) риси неповнолітнього, індивідуальні (риси сприйняття) і одиничні (особливості мікросередовища). На думку цього автора, не можна судити про особистості неповнолітнього підозрюваного на підставі його слів.

Підлітковий вік — час глибоких внутрішніх переживань, що відбуваються на тлі міжособистісних конфліктів, фізіологічних змін. У цілому для даного періоду характерна емоційна насиченість. Моральні орієнтири, установки ще не виробилися, суспільні стереотипи поводження не засвоїлися, власне місце в суспільстві, своя роль не з'ясовані.

Підліткові властива категоричність суджень (білих або чорне), як правило, немає півтонів, напіввідтінків і в той же час характерна принижена оцінка багатьох цінностей, неусвідомлення значимості, корисності навіть самого себе.

Підлітки схильні до афектів, що у них більш швидкоплинні і раптові, чим у дорослих, але більш стійкі, чим у дітей.

Особливість правопорушень неповнолітніх — часта їхня неумотивованість, раптовість виникнення наміру. Психологічну основу антигромадського поводження неповнолітніх складають поверхневі і перекручені моральні і правові уявлення і погляди, відсутність чітких життєвих планів, обмеженість інтересів, внутрішня суперечливість інтелектуальних, емоційних і вольових властивостей особистості правопорушника.

У якісних особливостях неповнолітнього як учасника процесу потрібно враховувати наступні процеси.

Акселерація — прискорений психофізіологічний розвиток нинішніх поколінь стосовно попередніх. Загальний розвиток молоді, індивідуальне прискорення розвитку окремих підлітків (включає не тільки прискорення статевого дозрівання, але і фізіологічного і фізичного), психологічна дисгармонія обумовлює різку неврівноваженість нервової системи і почуттів неповнолітнього, викликає особливі реакції і позначається на особливостях характеру.

Визначений рівень інтелектуального розвитку неповнолітнього завжди є індивідуальним, але іноді в залежності від умов життя психічний розвиток молодої людини не відповідає його вікові. Затримка психофізіологічного розвитку, його невідповідність фактичному вікові неповнолітнього називається інфантилізмом.

Вікові особливості нерідко виступають як каталізатор конфліктності в складних об'єктивних умовах. Життєвий досвід неповнолітнього набагато бідніший, статева зрілість настає раніш фізичної, психологічної і соціальної, тобто спостерігається значний розрив між загальною і статевою зрілістю.

Крім перерахованого вище, потрібно враховувати: особливі інтереси підлітків, інтимно-особистісні відносини між ними, що відрізняються захопленістю один одним; чітку спрямованість особистості підлітка, в основі якої лежить домінуюча система мотивів (мотивація), що поглинає і визначає всі інші мотиви; суперечливість почуттів підлітка, підвищену збудливість. Як, наприклад, вважає М.Р. Гинзбург, підлітковий період — період самостандартизації, включення свого «я» у конкретні ролі, у силу чого потреба в знаходженні почуття ідентичності настільки гостра, що неповнолітній може вирішити цю проблему, ставши делінквентом, аби не залишитися без ідентичності.