Види критики та приклади їх застосування військовим керівником

Вид критики	Приклад застосування критики
Критика – підбадьорення	"Нічого страшного не трапилось. Не вийшло зараз, вийде наступного разу".
Критика - докір	"Ну що ж ви? Я так на вас розраховував".
Критика - надія	"Надіюсь, що наступного разу ви зробите це краще".
Критика - аналогія	"Раніше, коли я був такий як ви, теж допускав таку помилку і мав неприємності від керівництва”. 'еж допускав таку ц керівництва".
Критика - похвала	"Робота зроблена добре. Проте не так як нам потрібно".
Критика - безособистісна	"У нашому колективі є військовослужбовці, які не справляються зі своїми завданнями".
Критика - занепокоєння	"Я сильно переживаю через те, що ви вирішуєте завдання не так як цього вимагає справа".
Критика - співпереживання	"Я вам співчуваю, проте повинен відмітити..."
Критика - подив	"Як? Невже ви не зробили цю роботу? Я цього не очікував”.
Критика - іронія	"Робили, робили роботу і... зробили".
Критика - натяк	"Я знав одного військовослужбовця, який зробив точно як ви, проте в нього нічого не вийшло".
Критика - пом’якшення	"Мабуть, в тому, що трапилось, винуваті не тільки ви".
Конструктивна критика	"Роботу виконано неправильно. Що тепер будете робити?"

 

3. Дії військового керівника при переживанні військовослужбовцем критичних життєвих ситуацій

Всебічний аналіз науково-психологічної літератури, а також військова практика свідчать, що значний вплив на психічне здоров'я військовослужбовців можуть здійснювати:

· критичні ситуації у службовій діяльності;

· критичні ситуації у сім'ї;

· проблеми, пов'язані зі станом здоров'я.

Критичні ситуації у службовій діяльності військовослужбовців можуть проявлятися в: труднощах через неспроможність справлятися зі службовими обов'язками (навантаженням); труднощах через конфлікти з підлеглими, колегами чи керівництвом; неприйняті членами військового колективу (внутрішньогруповій ізоляції); страхові перед відповідальністю (у тому числі і перед кримінальною); боязні ганьби за антиморальні проступки.

Критичні ситуації у сім'ях військовослужбовців можуть проявлятися через: розлади у сім'ї (подружні конфлікти, конфлікти між батьками і дітьми, конфлікти з родичами); появу нової людини у сім'ї (вітчима, мачухи, прийомної дитини); матеріально-побутові негаразди; неспроможність протистояти особистій хворобі, чи когось із рідних та близьких.

Критичні ситуації також можуть виникати через проблеми, що пов'язані зі станом здоров'я військовослужбовців: психічні захворювання, соматичні (тілесні) захворювання, фізичні недоліки.

Поява кризових станів у військовослужбовців визначаються, перш-за все, характером ситуації й індивідуально-психологічними особливостями особистості (тривожною підозрілістю, надмірною чуттєвістю, демонстративністю, емоційною нестійкістю).

Військовим керівникам важливо знати, що кризові стани можуть стати підґрунтям для появи: суїцидальної поведінки; наркотичних та алкогольних проявів; емоційного розгальмування; страхів та апатії; самовільного залишення місця служби, а також неявки на службу, запізнення з відпустки, несвоєчасного прибуття чи неприбуття для несення служби; халатного ставлення до виконання службових обов'язків; порушення правил статутних взаємовідносин: перевищення влади, прояви невербальної агресії (бійка), прояви вербальної агресії (образа та приниження словами). Слід звернути увагу на те, що такі прояви можуть мати місце як серед військовослужбовців строкової служби, так і серед інших категорій військовослужбовців (військовослужбовців за контрактом, прапорщиків, офіцерів).

Потрібно також відмітити, що причиною виникнення кризових станів у військовослужбовців (особливо строкової служби) є й те, що більшість з них перебувають у юнацькому віці. Більшість дослідників вказують, що цей вік триває до 21-23 років. Особистий розвиток юнака досить суперечливий: прагнення емансипації й виражена потреба розуміння та схвалення оточуючими, розвиток абстрактного мислення й недостатність загальнотеоретичних знань, зовнішня вульгарність і висока вразливість. При загостренні цих суперечливостей за рахунок або зовнішніх психотравмуючих факторів, або внутрішніх особливостей (акцентуації чи психопатії) у юнаків можуть виникати більш чи менш тривалі кризові стани. До таких станів науковці відносять такі явища як "філософську інтоксикацію", "кризу втрати сенсу буття" і різноманітні афективно-шокові реакції [3; 4],

Під поняттям "філософська інтоксикація" слід розуміти інтенсивну інтелектуальну активність юнака, спрямовану на самостійне вирішення проблем про сенс життя, призначення людства, роль Бога та релігії тощо [4]. Юнак може приділяти багато уваги вивченню відповідної літератури, осмисленню й розумінню прочитаного, інколи намагається відобразити свої думки у вигляді бесід чи записів у щоденнику. У військовому колективі через таку поведінку юнак може попасти у внутрішньогрупову ізоляцію, стати об'єктом насмішок. Взагалі "філософська інтоксикація" може бути необхідним і корисним періодом у розвитку світогляду, але при недостатності емоційних зв'язків з оточуючими вона може призвести до "кризи втрати сенсу буття". При цьому юнак або приходить до "логічного" висновку, що життя взагалі, а його зокрема, безглузде, або це відчуття виникає раптово: "Навіщо все це? Життя безглузде". А що може вчинити молодий військовослужбовець, якщо твердо вирішить, що його життя ні тепер, ні в майбутньому не має сенсу? Він може позбавити себе життя, тим більше, що цьому, в деякій мірі, сприяє жорсткий уклад військової служби (заснований на неухильному дотриманні статутних вимог, правил та норм), перебування за межами рідної домівки, відірваність від рідних та близьких, від звичних комфортних умов існування. Отже такий, стан дуже небезпечний, оскільки висока вірогідність самогубства. Юнак починає замислюватися над своїм теперішнім життям та життям загалом. В процесі цього він усвідомлює, що навколо існує безліч безсенсових речей. Це розуміння абсурдності буття переживається кожною особистістю зокрема, проте переживається по-різному. Військовим керівникам потрібно знати, що результатом таких переживань для військовослужбовця може бути:

· "втеча" у релігію шляхом вступу до офіційних чи неофіційних релігійних сект, общин, де він знаходить сенс свого буття як тимчасову дорогу до вічного життя у раю (негативний варіант вирішення проблеми);

· вживання спиртного чи наркотичних речовин, за допомогою яких знижується переживання почуття тривоги (алкоголізація, наркоманія) (негативний варіант вирішення проблеми);

· самогубство (аутоагресія), за допомогою якого військовослужбовець перериває нестерпні переживання щодо пошуку сенсу свого буття (негативний варіант вирішення проблеми);

· рабське очікування своєї скінченності ("рослинне життя") (нейтральний варіант вирішення проблеми);

· перетворення своєї долі на справу власної діяльності, всебічна реалізація себе у тому проміжку часу, який відпущено людині, досягнення вершини свого потенціалу (самоактуалізація) (позитивний варіант вирішення проблеми).

Таким чином, військовий керівник повинен бути готовим допомогти своєму підлеглому, який розмірковує про сенс свого буття, відвернути його від крайніх рішень, а це вимагає від нього добре засвоїти психологічну сутність названої проблеми.

Перш за все, потрібно огородити такого військовослужбовця від негативного впливу (принижень) членів колективу. При зверненні його до офіцера з подібними запитаннями й переживаннями необхідно приділити йому максимум уваги: в спокійній раціональній бесіді з'ясувати його точку зору, пояснити йому, що потрібно жити повним життям у тому проміжку часу, який нам відпущено, стати володарем наданих життям днів, перетворити долю на справу власної діяльності, максимально реалізувавши себе як розумну істоту, потім (залежно від інтенсивності переживань та інтелекту військовослужбовця), запропонувати йому відповідну літературу. Інколи буває необхідним дуже інтенсивний і відкритий прояв доброзичливих емоцій офіцерів підрозділу, щоб юнак знав, що тут його цінують, ставляться до його розмірковувань зі щирим зацікавленням. Це дає можливість зменшити хворобливі переживання юнака й знижує ризик здійснення ним самогубства. За наявності викривлень мислення необхідна консультація психіатра.

Афективно-шокові реакції виникають як реакція на зовнішню психотравмуючу ситуацію: смерть близьких чи рідних, попадання в аварію на особистому чи службовому транспорті, пограбування домівки чи напад бандитів тощо. При цьому може виникнути порушення стану свідомості, безцільна втеча, може бути реактивний ступор (неадекватне зацікавлення дрібницями, відсутність мовного контакту). Такі стани тривають недовго (до кількох годин). Після виходу з такого стану згадка про пережите неповна. Проте надалі може залишитися реактивна депресія, явища посттравматичного стресу. Ці стани вимагають ретельного й тривалого спостереження за військовослужбовцем, надання йому всебічної підтримки та допомоги, а при необхідності й консультації психолога чи психіатра.

Великою проблемою для кожного керівника можуть стати будь-які суїцидні прояви в поведінці підлеглого особового складу. Важливо знати, що причини самогубств військовослужбовців бувають різноманітними й залежать від багатьох факторів, у тому числі і від акцентуації характеру людини та особливостей психотравми.

В істереоїдних особистостей трапляється здебільшого демонстративний тип суїцидальної спроби. Вони на очах у оточуючих намагаються повіситись, порізати вени, отруїтись, точно знаючи, що їм нададуть допомогу. Внутрішньою мотивацією таких спроб є бажання "покарати" оточуючих, звернути на себе увагу, досягти чогось бажаного. Незважаючи на благополучне завершення таких спроб, з таким військовослужбовцем потрібно провести психокоригуючу роботу, тому що ці реакції можуть закріплюватись, і при повторних спробах юнак може не розрахувати й справді завдати собі серйозної шкоди.

У лабільно-сенситивної групи особистостей самогубство часто пов'язане з конфліктною ситуацією на службі й вдома: несправедливим звинуваченням, приниженням особистої честі та гідності, страхом покарання тощо. Інколи може бути результатом тривалої депресії (при емоційному відторгненні).

У збудливих особистостей часто бувають самопорізи, але не як спроби самогубства, а як спосіб розрядки емоційної напруженості.

Після виявлення військовослужбовця, який переживає критичну життєву ситуацію, головним завданням військового керівника є з'ясування всіх причин та чинників, які призвели до її появи у підлеглого. Для цього військовий керівник повинен всебічно проаналізувати обставини службової діяльності та позаслужбового життя підлеглого, вивчити інформацію від його товаришів по службі, рідних та близьких. Особливе значення має індивідуальна бесіда військового керівника з підлеглим.

Важливо підкреслити, що проведення індивідуальної бесіди є справою надзвичайно делікатною і вимагає ретельної попередньої підготовки. При запрошенні для бесіди психологи рекомендують ні в якому разі не викликати до себе військовослужбовця через інших людей. Запрошення краще зробити особисто. Щодо місця проведення бесіди, її можна проводити в службовому кабінеті, хоча перевага може надаватися і менш формальним місцям. Головна умова - відсутність сторонніх людей. Ніхто не повинен переривати розмову, незалежно від її тривалості. Час для проведення бесіди вибирається з врахуванням найбільш сприятливих для військовослужбовця годин. Поведінка військового керівника під час проведення бесіди відіграє дуже важливу роль. Не слід робити записи, поглядати на годинник і тим більше займатися іншими справами. На протязі всієї бесіди необхідно бути максимально уважним і зацікавленим співрозмовником, демонструючи своїм виглядом та поведінкою, що важливіше цієї бесіди в даний момент для керівника нічого не існує. За будь-яких умов індивідуальна бесіда передбачає захист права людини бути такою, якою вона є, і говорити про те, що вона відчуває, розраховуючи на поважливе, доброзичливе ставлення до себе, конфіденційність й анонімність.

Військовому керівнику потрібно бути готовий до того, що йому прийдеться шукати слова, щоб заспокоїти людину. Наприклад: "Хвилюватись не потрібно, я докладу всі зусилля, щоб Вам допомогти". В деяких випадках доцільно співчутливо промовчати, або ж скористатися техніками відвертання чи релаксації, професійно обігравши напружені моменти бесіди. Подібні реакції підбадьорювання і підтримки сприяють розвитку розмови, знімають настороженість і гальмування, нівелюють психологічні захисти. Військовий керівник повинен слідкувати за тим, щоб його вербальні і невербальні не викликали почуття дисонансу і не видавалися нав’язливими чи стереотипними, а сам він був щирим і відвертим у своєму бажанні вислухати, зрозуміти і допомогти своєму підлеглому. Доброзичлива увага та уміння слухати в деяких випадках сповна можуть визначити хід бесіди. Як приклад, можна навести методику вербалізації емоційних станін, яку запропонував К. Роджерс. Зустрічаючи людину, яка тільки що пережита емоційно-напружену ситуацію, К. Роджерс рекомендує перш за все дати їй можливість "випустити пар", іншими словами, виговоритись. Знайшовши уважного слухача й емоційну підтримку, людина може швидко знайти психологічну рівновагу.

Загалом керівникам у роботі з військовослужбовцями, які здійснили спробу самогубства, слід звернути увагу на наявність викривлення процесу мислення; заниженої самооцінки та впевненості у негативному до нього ставленні оточуючих; нестійкості рівня домагань; ознак депресії; високу схильність до ризику. Наявність навіть одного з цих факторів підвищує вірогідність здійснення повторного самогубства, і тому у цих випадках необхідна консультація фахівців і тривала кваліфікована психокорегуюча робота.

Отже військовий керівник повинен бути готовим допомогти своєму підлеглому в таких ситуаціях, відвернути його від крайніх рішень. А це потребує від нього мати уявлення про те як потрібно діяти і що робити. З цією метою пропонується використовувати порядок дій військового керівника при переживанні підлеглим критичної життєвої ситуації, який розроблено на основі аналізу науково-психологічної літератури та вивчення досвіду проведення такої роботи досвідченими фахівцями.