Ушкодження гострими знаряддями

Найчастіше в судово-медичній практиці зустрічаються ушкодження від дії знаряддя, що: а) ріже; б) коле; в) коле й ріже; г) рубає. Це найтиповіші види дії гострих знарядь. Зустрічаються ушкодження від дії й інших знарядь, але це трапляється не часто (ушкодження від дії стамесок, пил, ножиць тощо).

Від дії гострих знарядь на тілі залишаються рани, які відзначаються тим, що мають рівні краї, гострі кінці. Такі поранення супроводжуються рясною кровотечею.

Гострі знаряддя за розміром, масою, формою поперечного перерізу та характером дії дуже різноманітні.

Ушкодження від дії знаряддя, що ріже, називають різаною раною. До знарядь, що ріжуть, належать столовий ніж, небезпечна бритва. Для заподіяння ушкодження необхідні тиснення і ковзання.

Різані рани мають певні ознаки: лінійний характер, зяяння, рівні краї, гострі кінці й порівняно глибоке про­никнення всередину. Саден і синців біля ран не буває, оскільки знаряддя, що ріже, не забиває і не здавлює шкіру, оточуючий епідерміс не руйнується, і рана має клиноподібну форму. Що гостріший ніж, то рівніші стінки рани; тупі ножі утворюють злегка шорсткі нерівні краї. Іноді різані рани мають зигзагоподібні краї: в одній і тій самій ділянці є декілька розривів, що перехрещуються, або до одного великого розрізу додаються кілька маленьких (якщо розріз проходить через складку шкіри), тобто утворюється багато виступів, які при ближчому розгляді мають вигляд гострокутних клаптів із рівними гладкими краями.

Різані рани, як правило, відносно неглибокі, найбільша глибина може сягати кістки. Кістки від дії цього знаряддя не ушкоджуються, іноді на окісті з'являються насічки. Найбільші рани утворюються на шиї.

Різані рани частіше виникають внаслідок нещасних випадків, від дії власної руки, рідше — при вбивствах. Най­характерніші місця розташування різаних ран — передня поверхня шиї, ділянки ліктьових згинів променево-зап'яст кових суглобів. Зрідка зустрічаються різані рани живота.

Для боротьби і самооборони характерні такі ушкодження: поперечні різані рани пальців, долонної поверхні при самообороні, коли той, хто захищається, охоплює клинок ножа, щоб запобігти удару або відхилити його.

Визначити розмір та інші особливості ножа за характером рани не завжди вдається. Коротким маленьким предметом (лезо безпечної бритви) можна заподіяти довгу різану рану,і навпаки.

Ушкодження від дії знаряддя, що коле, називають колотою раною. Типовим знаряддям є голка, шило, гвіздок, який має гострий кінець тощо.

Характерні особливості ушкоджень цими предметами — невеликі зовнішні розміри і велика глибина. Таким чином, ці рани малопомітні і водночас часто становлять небезпеку для життя.

Знаряддя проникає в тіло завдяки своєму вістрю. Клинок лише розсовує стінки ранового каналу, але не розрізає їх. Варіанти клинка можуть бути різноманітні: конічний, циліндричний, пірамідальний; у перерізі це знаряддя може мати коло, овал, трикутник, чотирикутник і навіть багатокутник. Форма рани нерідко відбиває форму поперечного перерізу клинка.

Дія знаряддя, що коле, часто досить сильна, і тому клинок проникає не тільки у м'які тканини, а й у кістки, запо­діюючи в них ушкодження відповідно до форми свого поперечного перерізу, що відіграє істотну роль у визначенні виду клинка. Для ушкоджень усіма видами знаряддя, що коле, характерним є глибоке проникнення з утворенням ранового каналу при порівняно невеликих зовнішніх розмірах. Навіть такі невеликі за довжиною клинка предмети, як шило, можуть при ушкодженні утворити досить глибокий рановий канал і поранити вздовж свого просування життєво важливі органи, кровоносні судини тощо. Особливо це помітно тоді, коли поранення припадає на ділянку піддатливих м'яких тканин, наприклад, передню черевну стінку. У такому разі стінка живота вдавлюється у вигляді лійки і лише слабо перешкоджає глибокому проникненню клинка вглиб тіла. В окремих випадках, коли клинок довгий (шпага, рапіра), канал може досягати протилежного боку тіла, тобто виникає наскрізне поранення з утворенням вихідного отвору. Такі поранення називають наскрізними колотими ранами. Це глибоке проникнення становить головну небезпеку колотих ран, оскільки серце, печінка, шлунок легкодоступні навіть для коротких клинків, тому що лежать на глибині 3-5 см під поверхнею тіла і не захищені кістками. Ребра для подібних знарядь не становлять будь- якої серйозної перешкоди, адже предмет, що коле, легко проходить не тільки міжреберний простір, хрящову частину ребер, а й самі ребра. Крім того, він може занести інфекцію вглиб рани і викликати септичні ускладнення.

Зовнішні розміри шкірного ушкодження, як правило, невеликі, часто бувають менші за переріз клинка, оскільки шкіра в місці ураження через наявність у ній еластичних волокон стискається. Кровотеча з таких ран незначна, бо кров з ушкоджених судин виливається у порожнини тіла (грудну, черевну), утворюючи там рясні крововиливи (іноді збирається до 2-3 л крові). Крім того, просвіт рани на шкірі може прикриватися (тампонуватися) підшкірно-жировою клітковиною, сальником тощо.

Ушкодження від дії знаряддя, що коле і ріже, називають колото-різаними ранами. Типові знаряддя: кухонний ніж, фінський ніж, кортик і кинджал.

У перерізі ці знаряддя можуть бути однобічно гострими (фінський ніж) і двосічними (кинджал). Так, залежно від форми клинка на шкірі утворюються рани, в яких один або обидва кінці будуть гострими. Якщо знаряддя однобічно гостре і має з боку, протилежного лезу, обушок, рана матиме один гострий кінець з боку леза, а другий (з боку обушка) — заокруглений або П-подібний, залежно від форми заточки обушка. Знаряддя, таким чином, не тільки коле (має гострий кінець), а й ріже (має лезо). Ушкодження від дії такого знаряддя зустрічаються в судово-медичній практиці досить часто.

Глибина подібних поранень залежить від глибини проникнення клинка в тіло і може приблизно відповідати дов­жині клинка, якщо він заглиблений у тіло на всю довжину. Це може свідчити садно на шкірі біля рани, що виникає від дії обмежувача. Рановий канал може бути набагато коротшим за довжину клинка, якщо останній тільки частково заглиблений у тіло (діюча частина клинка). Крім того, на глибину ранового каналу впливає і піддатливість тканин так, як це буває при колотих пораненнях, що виникають від дії знаряддя, що коле.

Ушкодження від дії знаряддя, що рубає, називають рубаною раною. Знаряддями можуть бути сокира, шабля, які легко ушкоджують тіло — і м'які тканини, і кістки. В глибині рубаного ушкодження майже завжди виявляються ушкоджені кістки.

Рубана рана має рівні краї і гострі кінці, зяє, тобто за своїми ознаками походить на різану рану. Проте велика і рівномірна глибина, наявність ушкоджених кісток дозволяють легко ідентифікувати її. Поверхня знаряддя, що рубає, часто буває забрудненою, нерівною, погано зашліфованою, заіржавілою, тому при дії воно викликає осаднення країв ран. Якщо знаряддя діяло під гострим кутом до поверхні шкіри, з боку цього кута осаднення є найбільш вираженим, оскільки тут шкіра притискається до поверхні знаряддя і епідерміс (поверхневий шар шкіри) здирається. У практиці зустрічається також і відсікання окремих частин тіла (пальця, руки, голови).

Рубані рани зяють унаслідок роз'єднання еластичних волокон шкіри, і, крім того, знаряддя, діючи як клин, роз­совує краї ушкоджених тканин.

Оскільки при глибокому проникненні такого знаряддя в тіло ушкоджується багато кровоносних судин, у тому числі й великих, то кровотеча, як правило, буває рясною; нерідко смерть виникає саме від крововтрати.

Глибина, зяяння та ушкодження кісток при рубаних ранах перешкоджають їх загоєнню і сприяють забрудненню, інфікуванню та іншим рановим ускладненням.

Рубані рани майже завжди заподіюються сторонньою рукою. Однак можливі такі ушкодження рук, ніг при не­щасних випадках, іноді їх заподіюють власноручно, навмисне, з метою членоушкодження (особливо це стосується пальців кистей і стоп). Зустрічаються і випадки самогубства (як правило, у психічних хворих), коли людина з силою б'є себе сокирою по голові. При цьому можливі ушкодження в тім'яній і навіть потиличній ділянці (що не характерно для дії власною рукою).

Дослідження ушкоджень від дії гострого знаряддя, як правило, досить складні, оскільки часто вимагають від екс­перта розв'язання різноманітних за своїм характером питань.

Ушкодження звичайно описуються в такому вигляді, в якому вони наявні на тілі — без розтягування, зведення або розведення країв рани. Вказують розміри рани (довжину й ширину в сантиметрах), її напрямок щодо частин тіла. Природно, що і розташування ушкоджень описуються ретельно відповідно до ділянки поверхні тіла людини.

При призначенні судово-медичної експертизи перед експертом ставляться питання щодо характеру і механізму утворення ушкоджень, взаєморозташування потерпілого і нападника в момент заподіяння ушкоджень тощо. Слід пам'ятати про те, що судово-медична експертиза володіє способами і засобами для відновлення прижиттєвого вигляду рани. Особливо це важливо тоді, коли її краї і шкіра навколо висихають під дією чинників зовнішнього середовища, коли тіло зазнало мацерації, гниття тощо. Відновлений вигляд дає змогу судити про характер клинка або його діючої частини, його ширину, будову обушка, обмежувача тощо.

У тих випадках, коли клинок гострого знаряддя ушкоджує кістки (особливо хрящову частину) або інші органи і тканини, що відрізняються пластичністю, можна здійснити трасологічну експертизу з метою ідентифікації знаряддя злочину. Таку експертизу провадять лише тоді, коли клинок залишив на стінках ранового каналу сліди у вигляді траси, дослідження яких і дає можливість вирішити питання індивідуальної характеристики клинка. Найчастіше це буває при дії знарядь, що колють, ріжуть або рубають.

Гострими називаються предмети, які мають загострений кінець (шпичок) або гострий край у вигляді леза, чи їхню комбінацію.

Залежно від особливостей і способу заподіяння ушкоджень усі гострі предмети розділяються на ріжучі, колючі, колючо-ріжучі і рублячі. Слід враховувати, що один і той самий предмет у різних ситуаціях може служити ріжучим і колючо-ріжучим (наприклад, ножі типу фінського).

Типовими ушкодженнями, які утворюються від дії гострих предметів, є подряпини і рани. Залежно від виду предмета і механізму його дії на тіло заподіюються різані, рубані, колені та колено-різані рани.

Подряпини - аналогічні саднам ушкодження шкіри, які не проникають через усю її товщину. Вони мають лінійну форму, тонкі, вузькі, можуть бути поверхневими, проникати в епідерміс чи мальпігієвий шар шкіри, в дерму.

Подряпини мають велике значення в судово-медичній практиці: вони допомагають експерту при диференціальній діагностиці ран і виявленні того, заподіяні дані рани чужою чи своєю рукою.

Перед експертами за наявності ушкоджень, які виникли від дії гострих предметів, ставляться такі питання:

1. Яка причина смерті?

2. Які ушкодження є у потерпілого, їх локалізація, чим і коли вони заподіяні?

3. Яке із ушкоджень є смертельним?

4. Одним чи кількома однотипними предметами заподіяні ушкодження, чи вони заподіяні різними предметами?

5. Які особливості предмета, яким заподіяні ушкодження?

6. Чи заподіяні ушкодження потерпілому предметом, який представлений на експертизу, чи предметом йому подібним?

7. Чи є ознаки, які вказують на заподіяння ушкоджень у результаті неодноразової дії предмета?

8. Чи відповідають ушкодження на одязі ушкодженням на трупі (за кількістю, локалізацією, характером і т. ін.), якщо ні, то чим це можна пояснити?

9. Яка послідовність нанесення ушкоджень?

10. Який напрямок ранового каналу (каналів) у тілі потерпілого?

11. Чи міг потерпілий заподіяти сам собі ушкодження, чи вони могли бути заподіяні тільки іншою особою?

12. В якому положенні перебував потерпілий у момент заподіяння йому ушкоджень?

13. Яким було взаємне розміщення потерпілого і нападаючого в момент нанесення ушкоджень?

14. Чи могли ушкодження тіла і одягу потерпілого утворитись за обставин, які викладені в постанові про призначення цієї експертизи? Якщо не могли, то в чому є розбіжності?

15. Чи міг потерпілий після нанесення ушкоджень вчиняти які-небудь дії?

16. Скільки часу жив потерпілий з моменту отримання ушкоджень до моменту смерті?

17. Чи приймав потерпілий незадовго до смерті їжу, яку саме і в якій кількості?

18. Чи вживав потерпілий алкоголь незадовго до смерті і якщо вживав, то в якій кількості і в якому ступені сп'яніння він перебував у момент настання смерті?

19. Який час пройшов з моменту смерті потерпілого до судово-медичного дослідження трупа?

20. Яка група крові потерпілого?

Різані рани. Різані рани наносяться гострим краєм предмета (лезом ножа чи бритви, осколком скла і т. ін.), коли ним проводять з натиском зверху. М'які тканини розсікаються і утворюється різана рана. Вона має лінійну форму, рівні, гладенькі, нездерті, слабосинюшні краї і гострі кінці. Довжина рани, як правило, за розмірами перевищує глибину. При витяганні гострого предмета з рани біля одного з її країв нерідко утворюються подряпини. Краї рани часто розходяться, рана зяє і має ніби веретеноподібний вигляд. Якщо лезо проходить через великі складки шкіри, надрізаючи тільки їх верхівки, то утворюються маленькі лінійні ранки, розділені між собою вузькими місточками неушкодженої шкіри.

Якщо ніж чи бритва мають зазубрини, то на вигляді рани це, як правило, не позначається. Якщо зазубрина зігнута і притуплена, то вздовж в основного рівного і гладкого краю рани може утворитися незначний розрив.

Зіяння різаних ран залежить від розміщення сполучнотканинних волокон шкіри і від положення частини тіла, на якій розміщена рана. Якщо різана рана пересікає волокна шкіри перпендикулярно, то зяяння її виражено сильніше, оскільки перерізані волокна скорочуються і тягнуть за собою краї рани. Якщо ж рана розміщена паралельно до волокон, то її зяяння менш виражене.

Поперечна різана рана в ділянці горла при вертикальному положенні шиї зяє помірно, при закиданні голови зяяння рани виражено різко.

Глибина різаної рани залежить від застосованої сили, гостроти леза і щільності тканин у місці поранення. У випадках, коли різана рана має значну глибину, на хрящах, кістках можна виявити надрізи у вигляді тонких смужок. Велика їх кількість свідчить про неодноразовість нанесення ушкоджень.

Для визначення напряму руху ріжучого предмета беруть до уваги велику глибину рани на її початку і велику кількість надрізів у її кінці. Крім того, на початку і в середині розрізу поперечно розміщене волосся над раною перерізається, тоді як над кінцевою частиною рани воно залишається неперерізаним. Різані рани рясно кровоточать. Потіки крові на одязі й тілі служать показником положення тіла в момент нанесення ушкоджень.

Рубані рани. Рубані рани виникають при ударах гострим лезом важкого рублячого предмета. Як правило, вони наносяться сокирою, рідше - тесаком, шаблею та іншим рублячим знаряддям.

Рубані рани, внаслідок ваги рублячого предмета і значної сили удару, проникають глибоко в тіло. Тоді на кістках, які розміщені під тканиною утворюються лінії з рівними, гладкими краями і гострими кінцями-вруби, які нерідко супроводжуються переломами і тріщинами кісток, що є основною відмінністю рубаних ран від різаних.

Якщо на лезі сокири, якою нанесений удар, мали місце зазубрини, тоді від останніх по краю вруба можуть залишитися сліди у вигляді маленьких насічок чи відщеплених кісткових частинок, що можна використовувати при ідентифікації сокири. Дно рубаної рани роздроблене і різко синюшне.

Рубані рани, як правило, лінійної форми, а якщо удар наноситься під кутом - дугоподібної. Якщо сокира гостро заточена, то краї рани рівні, при затупленому ж лезі візуально краї можуть здаватися рівними, але при безпосередній мікроскопії виявляються їх здертості і виступи. Здертості утворюються в результаті того, що шкіра не тільки розрізається, але і роздавлюється внаслідок її стиснення між лезом і прилягаючою кісткою. Інколи на здертих ділянках може спостерігатися темна перервана смуга забруднення (від обтирання щік сокири об краї рани).

Кінці ран залежать від характеру занурення леза в тканини. Якщо воно занурилося лише середньою своєю частиною, а носок і п'ятка залишилися поза шкірою, то обидва кінці рани будуть гострі. Якщо сокира занурилась у рану носком чи п'яткою, то проявляється клиновидна дія сокири і кінець рани набуває П-подібної форми. Якщо ж у шкіру занурюється лезо сокири з носком і п'яткою, то утворюються два П-подібні краї.

Ушкодження рублячими предметами найчастіше бувають на голові в результаті убивства і самогубства. Крім того, в практиці зустрічаються рубані ушкодження пальців рук і ніг (при каліченні членів).

Колені рани. Колючими знаряддями, якими наносяться ушкодження, можуть бути шило, голка, складені ножиці, напильники та інші знаряддя. До колючих предметів відносяться цвяхи, кінці дроту, осколки скла. Загальними ознаками колючих знарядь є гострий кінець, стрижнева форма, які сприяють проколюванню шкіри, зануренню знаряддя в тканини на різну глибину. На поперечному зрізі стрижень буває різної форми: циліндричної, овальної, з гранями, може бути гладким, нерівним, шорсткуватим. Особливості знаряддя відбиваються на ушкоджених тканинах, органах, що дозволяє визначити знаряддя, а інколи - ідентифікувати його.

У колених ранах розрізняють вхідний отвір, рановий канал, іноді - вихідний отвір. Вхідний отвір коленої рани залежно від форми і виду колючого предмета може мати різний вигляд.

Колючі предмети в основному можна розділити на чотири види: плоскі, з гранями, конічні та атипові. Механізм дії колючих предметів полягає в розщепленні і розсуванні тканин при проникненні предмета в тіло.

Вигляд і форма вхідного отвору коленої рани, яка нанесена колючим предметом з гранями, залежить від кількості його граней. При великій кількості граней (понад 5) ушкоджуюча дія колючого предмета буде відповідати за формою конічному предмету (вхідний отвір буде щілино-подібний).

Вхідний отвір коленої рани, яка нанесена конічним чи циліндрично-конічним предметом, має щілиноподібну форму, рівні краї, інколи здерті стрижнем ранячого предмета.

Шкіра людини пронизана сполучно-тканинними волокнами, які мають певний напрямок на різних частинах тіла. Коли гострий кінець конічного предмета проколює шкіру, то тупий його стрижень розщеплює її внаслідок чого і утворюється щілиноподібний отвір, який розміщується завжди паралельно напрямку волокон.

Вхідний отвір коленої рани, яка заподіяна атиповим колючим предметом, має різну форму залежно від виду і стрижня цього предмета, але часто відповідає його поперечному розрізові.

На плоских кістках форма і величина ушкодження відповідають площині зрізу предмета, яким нанесена рана, що може мати велике значення для ідентифікації цього предмета. У кістковому ушкодженні інколи виявляють уламки колючого предмета, які потім можуть бути використані при його ідентифікації.

Краї колених ран, як правило, рівні і гладкі, але можуть бути і здертими. Вираженість здертості залежить від кута заточки гострого кінця і ребер колючого предмета, а також від того, наскільки гладенькими є його бокові поверхні.

Колено-різані рани. Колюче-ріжучі предмети мають плоский клинок з одним чи двома гострими лезами і гострим кінцем (ножі, кинджали). Проникаючи в тіло гострим кінцем, колюче-ріжучі предмети, на відміну від колючих, не розщеплюють, а розрізають тканини своїм лезом чи лезами. У структурі колено-різаних ран також виділяють вхідний отвір, рановий канал і, можливо, вихідний отвір.

Вхідний отвір такої рани має лінійну форму, рівні, гладкі, нездерті і слабосинюшні краї. Лише інколи вони можуть мати нерівності, якщо рана нанесена в ділянці складок шкіри. Здирання може бути у вигляді вузької смужки з боку нахилу клинка при ударах під кутом. Здирання і синці з країв і навколо рани утворюються при повному зануренні клинка в тіло за рахунок дії борідки, обмежувача, кільця від самої рукоятки клинка. Тканевих перемичок між краями рани немає. Довжина вхідного отвору ножової колено-різаної рани, як правило, значно менша від її глибини. Кінці рани можуть бути гострими (при дії гострого з обох боків предмета - кинджала) або один гострим, інший притупленим (при односторонньо заточеному клинку - кухонний, складаний чи фінський ножі). Форма притупленого кінця рани, утвореного обушком, залежить від товщини обушка, його форми і способу нанесення удару (з тиском на обушок чи лезо). Якщо обушок проникає на глибину тільки своєю тонкою частиною (товщиною в 1 мм), то візуально кінець рани здається гострим, тоді як при дослідженні методом безпосередньої мікроскопії він явно заокруглений. При введенні того ж ножа на глибину широкою частиною обушка (понад 1 мм), кінець рани явно заокруглений, що видно без мікроскопа. При нанесенні рани ножем, обушок якого має однакову товщину на всій відстані не менше 2 мм, кінець рани з боку обушка роздвоєний, являє собою два коротких відгалуження, які відходять від кінців рани. При заокруглених ребрах обушка кінець рани може мати П-подібну форму.

Для встановлення особливостей клинка ножа (форми, ширини) запропоновано ряд методів. За розміром вхідного отвору рани судити про ширину леза дуже важко, бо довжина вхідного отвору часто збільшується за рахунок додаткового розрізу при витягуванні ножа, який може продовжувати основний розріз чи розміщуватися під тупим кутом. При дії ножа для основного розрізу характерні: наявність заокругленого чи П-подібного кінця; здирання навколо рани від травмування клинком, особливо борідкою основи клинка, при повному його зануренні; скошеність одного краю і нависання над ним іншого при введенні клинка під кутом з натиском на одну із поверхонь; відкладання іржі з країв ушкодження. Додатковий розріз завжди закінчується гострим кінцем, який переходить у надріз чи подряпину, в ньому відсутнє здирання, не спостерігається також і відкладання іржі.

Форма і розміри колюче-ріжучих предметів встановлюються за особливостями ранових каналів, які можуть бути досліджені за рентгенологічним методом (рановий канал заповнюється контрастною речовиною) чи фіксацією ранового каналу шляхом уведення в його отвір формаліну, інтенсивно забарвленого брильянтиновою зеленню чи тушшю.

На відносно компактних (щільних) тканинах (хрящі, серозні оболонки) рановий канал тією чи іншою мірою відображає особливості предмета, яким нанесена рана. Інколи на стінках ранового каналу в хрящах утворюються паралельні валики і борозни, які відтворюють рельєф леза клинка. Ці сліди можуть бути використані для ідентифікації колюче-ріжучого предмета.

Не так уже й рідко колюче-ріжучі предмети пошкоджують кістки. При ковзанні вістря чи леза клинка на кістках виникають надрізи надкісниці і подряпини компактної речовини. При введенні кінчика ножа в кістку утворюються насічки, які відображають особливості кінцевої частини клинка. У плоских кістках при сильних ударах виникають дірчасті переломи. Отвір на зовнішній пластинці часто відповідає формі і розмірам поперечного зрізу клинка на рівні його введення в кістку. Отвір на внутрішній пластинці частіше має великі розміри в результаті сколу кісткової речовини.

Довжина ранового каналу дорівнює довжині клинка або, частіше, менша за його довжину. Інколи рановий канал може бути більшим за довжину клинка за рахунок стиснення рукояткою м'яких тканин, наприклад, при ударах в передню черевну стінку.

Предмети, якими були нанесені чи могли бути нанесені ушкодження, обов'язково повинні піддаватися ретельному макро- і мікроскопічному дослідженню для встановлення на них часток ушкоджених тканин і органів тіла, крові, волосся, волокон одягу.

Вогнепальні ушкодження

Під вогнестрільними розуміють ушкодження, які виникають при пострілі зі всіх видів вогнестрільної зброї, від вибухів боєприпасів (патронів, гранат, мін, вибухових речовин) чи їх частин (капсулів, запалів, детонаторів). Частота вогнестрільних ушкоджень залежить від кількості вогнестрільної зброї, яка є в населення. У нашій країні користуватися вогнестрільною зброєю дозволяється тільки окремим категоріям працівників, причому тільки при виконанні ними службових обов'язків. Кримінальним кодексом України передбачена відповідальність за незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення і збут вогнестрільної зброї, боєприпасів і вибухових речовин (ст. 222), а також за необережне зберігання вогнестрільної зброї і боєприпасів. Усі ці заходи спрямовані на попередження випадкових чи навмисних вогнестрільних ушкоджень. Але випадки вогнестрільної травми в судово-медичній практиці зустрічаються не так рідко. З погляду необхідності вирішення багатьох складних спеціальних питань у цьому плані виникає багато ускладнень.

Зокрема, постійне вдосконалення бойової техніки (вогнестрільної зброї і боєприпасів) вимагає від судово-медичного експерта регулярного поповнення знань про особливості ушкоджень, які заподіюються при пострілах із нових систем зброї.

Вогнестрільна зброя поділяється на: артилерійську і стрілкову.

У судово-медичній практиці найчастіше зустрічаються ушкодження, які виникають при пострілах із ручної стрілкової зброї, яка розрізняється:

за призначенням:

- бойова (автомати, карабіни, гвинтівки, пістолети);

- мисливська (рушниці: одно-, дво-, триствольні);

- спортивна (гвинтівки, пістолети, револьвери);

- спеціальна (сигнальні і будівельно-монтажні пістолети);

за виготовленням:

- штатна;

- саморобна (самопали);

- дефектна (обрізи);

за довжиною ствола:

- довгоствольна (автомати, карабіни);

- короткоствольна (пістолети, револьвери);

за характером ствола:

- нарізна (гвинтівки, автомати, пістолети);

- гладкоствольна (мисливська зброя);

- комбінована (мисливська, спортивна зброя);

механізмом пострілу:

- автоматична (автомати);

- напівавтоматична (пістолети, карабіни);

- неавтоматична (мисливські рушниці);

за діаметром ствола (калібром):

- малокаліберна (4-6 мм);

- середнього калібру (7-9 мм);

- великокаліберна (понад 9 мм).

Складові частини патрона.

Патрон складається із гільзи, заряду (пороху), снаряда (куля, дріб) і капсуля з вибуховою речовиною (гримуча ртуть, азид чи тринітрорезорцинат свинцю).

Гільзи в бойових патронах металеві, в мисливських можуть бути пластмасові, картонні. Порох бойових патронів бездимний (нітроклітковина), в мисливських - димний (суміш калієвої селітри, сірки і вугілля у співвідношенні 75: 15: 10). Як снаряд найчастіше застосовуються кулі. Вони бувають оболонкові (латунь, мельхіор, залізо) і безоболонкові (мисливські і спортивні рушниці - свинець), спеціального призначення (трасуючі, бронебійні, розривні, запальні). Кулі розрізняють за формою, масою, калібром залежно від системи зброї. У мисливських патронах як снаряд використовуються різного калібру дріб, картеч, кулі, іноді металеві стружки, пісок і навіть сіль. У мисливському патроні є прокладки (пижі з войлоку, картону, пластмаси та інших матеріалів, які розміщуються між порохом та дробом і над дробом.

Механізм пострілу.

При натискуванні на спусковий гачок бойок вогнестрільної зброї ударяє по дну капсуля, в результаті чого капсульний склад зривається, порох запалюється, при його згорянні в замкненому середовищі створюється великий тиск газів (2000-3000 атмосфер), який виштовхує снаряд (кулю, дріб і т. ін.) у канал ствола. При цьому куля набуває поступального і кругового навколо своєї осі руху, заподіює різні ушкодження, що залежать від її кінетичної енергії, яка може бути розрахована за формулою:

E= mv2/2; m=p/g=p/10; E=pv2/20

Залежно від кінетичної енергії кулі розрізняють розривний, пробивний, клиноподібний і забивний пояси.

Розривна (дробляча) дія характеризується тим, що куля, яка має велику енергію, дробить і руйнує щільні середовища (кістки, хрящі, внутрішні органи, шкіру). При пробивному поясі куля діє за типом пробійника, утворюючи в ушкоджених щільних середовищах дефект "мінус - тканина"; при клиновидному - діє як клинок, розщеплюючи і розсовуючи тканини. Забивна дія проявляється на злеті, коли куля, втративши кінетичну енергію в момент удару по шкірі може викликати синець, садно, а інколи поверхневу рану.

При вогнестрільних пораненнях велика енергія кулі у вигляді ударної хвилі миттєво передається навколишнім тканинам, спричиняючи їхнє коливання. При цьому вслід за кулею, яка рухається, утворюється пульсуюча порожнина, яка передає коливальні рухи на сусідні органи і тканини. Тому дія кулі на тіло людини складається із прямої дії (удару) і бокової дії (дії енергії, яка передається в усі боки).

При попаданні кулі в органи, які мають рідкий чи напіврідкий вміст, спостерігається гідродинамічна дія кулі, тобто куля передає енергію нестискуваному середовищу, в усі боки з однаковою силою, і ці органи (серце в стані діастоли, наповнений сечовий міхур та ін.) розриваються на шматки.

При експертизі вогнестрільних ушкоджень велике значення для слідства має вирішення таких питань:

1. Чи є ушкодження вогнестрільними?

2. Яка рана є вхідною, а яка вихідною?

3. Який напрям ранового каналу?

4. Із якої відстані проводився постріл?

5. Із якої зброї проводився постріл?

6. Яка послідовність нанесення вогнестрільних ран?

7. Своєю чи чужою рукою заподіяно поранення?

8. Чи здатний смертельно поранений до самостійних дій?

9. Яким було положення загиблого і особи, яка стріляла, в момент пострілу?

Крім того, залежно від конкретних обставин можуть бути поставлені також інші питання.

Вирішення перерахованих питань грунтується на детальному дослідженні всіх виявлених ушкоджень на одязі, шкірі і по ходу ранового каналу.

Питання про характер поранення вирішується на основі вивчення особливостей вхідних і вихідних отворів.

Визначення же характеру кульових отворів безпосередньо пов'язане зі встановленням відстані пострілу, оскільки зі зміною дистанції пострілу змінюється і вигляд вхідних, а інколи і вихідних отворів.