Ушкодження тупими предметами

Ушкодження тупими предметами. Характерною особливістю тупих твердих предметів є відсутність гострих країв або кінців, у певних випадках наявність гострих виступів має випадковий характер (наприклад, на нерівному камені, сукуватій палиці).

Тупі предмети розрізняються за важкістю, розміром, об'ємом та іншими ознаками:

— неозброєні частини тіла людини: пальці, кулак, нога тощо;

— предмети, які можна взяти в руку і спричинити ними ушкодження (камінь, палиця тощо);

— об'ємні важкі предмети, які не можна взяти в руку, але, рухаючись, вони можуть заподіяти ушкодження (частини машин, вагони, частини споруд тощо).

Ушкодження можуть виникнути: а) від удару цими предметами, коли тіло залишається нерухомим; б) у разі, якщо предмет нерухомий, а рухається тіло (падіння з висоти); в) при взаємному русі тіла і предмета, що травмує (автотравма).

Неозброєна людина може заподіяти іншій людині ушкодження, іноді навіть смертельні — часто в судово-медичній практиці зустрічаються ушкодження від дій пальців рук, кулака, від ударів ногами. Такі травми нерідко супроводжуються переломами кісток лицьового черепа, ребер, розривами внутрішніх органів (печінки, селезінки, нирок).

Судово-медична експертиза згаданих ушкоджень може надати надзвичайно багато інформації про механізм утворення ушкоджень, взаєморозташування потерпілого і нападника, фізичних даних останнього, його зросту тощо. Експертиза такого роду ушкоджень має не менше значення, ніж експертиза інших травматичних агентів.

Забиті рани. їх форма і розмір залежать від величини, маси тупого знаряддя, його діючої поверхні. Основні озна­ки таких ран: неправильна форма, нерівні крововиливні краї і дно, розм'якшення м'яких тканин, осадження країв рани.

Однією з головних ознак забитих ран є наявність у рані, а також між її краями й у дні рани тканинних перемичок. Тупе знаряддя не може повністю роз'єднати м'які тканини, тому їх частина залишається неушкодженою. Ці тканини і з'єднують краї ушкодженої рани у вигляді містків — тканинних перемичок.

Від дії тупих твердих предметів можуть утворюватися рани, які є варіантами забитої рани: рвано-забиті та роз­січені. Ці рани відрізняються тим, що мало кровоточать, погано загоюються і мають тенденцію до нагнивання.

Рани, що виникли від дії тупих предметів, як правило, неглибокі. Форма забитих ран багато в чому залежить від характеру травмованої поверхні (наприклад, предмет, що має три грані, які сходяться в одній точці, утворює рану трипроменевої форми).

Рани від тупих предметів завжди утворюються там, де близько від поверхні шкіри знаходиться кістка (голова, передня поверхня гомілки тощо). ІДо ближче кістка, то легше утворюються такі рани. М'які тканини легко розми­наються між діючим предметом і кісткою. Забиті рани часто поєднуються з руйнуванням кісток (на голові, грудній клітці тощо). Якщо знаряддя має обмежену видовжену поверхню, може утворитися розсічена рана веретеноподібної форми з досить рівними краями і гострими кінцями. Вона дуже схожа на рани, що виникають від дії гострого знаряддя.

У практиці нерідко спостерігаються комбіновані ушкодження тупими знаряддями. Цей вид ушкоджень становить великі труднощі у розпізнаванні рани й оцінці предмета, яким зроблено ушкодження. Справа в тому, що одне й те саме знаряддя може мати різні властивості: молоток може діяти як знаряддя з плоскою поверхнею, з двогранно-кутастою, пірамідально-кутастою, а при ударі бічною поверхнею — як знаряддя з нерівною невизначеною поверхнею.

Особливо ж позначаються різні властивості одного й того самого знаряддя при множинних ушкодженнях, коли кожний удар може бути заподіяно різною поверхнею (лезо сокири, її обух, носок сокири тощо). Тому, коли на тілі виявляють кілька різних, на перший погляд, ушкоджень, це ще не означає, що вони заподіювалися різними предметами і різними особами. Звісно, можливий і такий варіант, коли два і більше нападники діяли однаковими знаряддями.

Серед питань, які слід вирішити експерту стосовно забитих ран, одним із найважливіших є питання про знаряддя, яким заподіяно ушкодження, однак важливо знати, яким саме. Як уже зазначалося, форма і властивості ушко­джень, заподіюваних одним і тим самим тупим знаряддям, залежно від умов можуть бути різними. З іншого боку, практика показує, що різні за формою знаряддя залишають на тілі схожі ушкодження. Тому за характером і властивостями рани далеко не завжди можна з упевненістю робити висновок про вид тупого знаряддя.

Нерідко на шкірі навколо рани, біля країв і на дні її залишаються мікрочастинки предмета, яким було заподіяно ушкодження. їх можна виявити неозброєним оком, а також за допомогою лінзи, мікроскопа, визначити хімічним шляхом (наприклад, методом кольорових відбитків на фотопапері) або із застосуванням спектрографії. Ці дослідження провадяться фізико-технічним відділом судово-медичної лабораторії. Так, у рані можна виявити частинки скла, цегляного пилу, дерева, фарби, іржі, а також металу. Природно, що ці включення дозволяють виявити, з якого матеріалу виготовлене знаряддя злочину, чи було воно пофарбоване, заіржавіле тощо.

Ушкодження тупими предметами зустрічаються частіше за інші, оскільки тупих предметів, які можуть служити зброєю для нападу чи захисту, дуже багато. Характер ушкоджень, які нанесені тупими предметами, зумовлений характером і формою поверхні предмета, його масою і щільністю, а також швидкістю руху. Всі тупі тверді предмети за своїм виглядом і формою дуже різноманітні, але їх все-таки можна розділити на п'ять основних груп: 1) з плоскою травмуючою поверхнею; 2) зі сферичною поверхнею; 3) з циліндричною поверхнею; 4) з тупогранною поверхнею; 5) невизначеної форми. У результаті дії тупих предметів на тілі людини можуть виникати: садна, синці, рани, переломи, вивихи, розтягнення зв'язок, розриви органів, сплющування (роздроблювання), розділення тіла на частини чи відокремлення частин тіла.

Дії тупих твердих предметів класифікуються так: удар, здавлення, розтягування і тертя.

Удар-поштовх спостерігається тоді, коли тупий твердий предмет діє на тіло людини під прямим чи близьким до нього кутом. Залежно від сили удару можуть виникати синці, садна, забиті рани, переломи кісток і розриви внутрішніх органів. Якщо удар наноситься з великою силою, а площа травмуючого предмета значна, то виникає струс тіла чи його частин (наприклад, струс головного мозку, крововиливи у фіксуючий, зв'язуючий апарат, оточуючу органи клітковину, розриви внутрішніх органів).

Здавлення виникає тоді, коли сили тупих твердих предметів направлені назустріч одна одній. Тяжкість травми при здавленні прямо залежить від маси і площі травмуючого предмета. Здавлення може викликати деформацію частин тіла, ушкодження внутрішніх органів і кісток. При тривалому здавленні м'яких тканин частин тіла розвивається синдром тривалого роздавлення, або травматичний токсикоз.

При розтягуванні сили травмуючих предметів діють на тіло людини в протилежних напрямках. У результаті цього можуть виникнути рвані рани, відриви частин тіла, кінцівок.

Тертя виникає при зіткненні тіла з травмуючим предметом, який перебуває в рухомому стані, чи при ковзанні тіла по предмету. В цих випадках утворюються, як правило, садна, неглибокі рани. "Стирання" або "зпилювання" кісток може виникнути при тривалому волочінні тіла.

При дослідженні ушкоджень у висновках експерта (акті судово-медичного дослідження трупа) повинні бути вказані такі характеристики механічної травми: 1) локалізація; 2) характер ушкодження з медичної точки зору (садно, рана і т. ін.); 3) форма; 4) розміри (при описові рани міряють її довжину при зведених краях); 5) напрям розміщення ушкоджень; 6) колір (для синців - у центрі і по периферії); 7) стан поверхні, яка покриває садна чи рани; 8) при дослідженні ран описують стан країв, стінок, дна і кінців; 9) наявність у ділянці ушкодження забруднень, накладень, ознак запалення і т. ін.

Садна. Саднами називаються порушення цілісності епідермісу, інколи з ушкодженнями сосочкового шару дерми чи епітелію слизових оболонок. Після нанесення садна поверхня його волога, вкрита тканевою рідиною, яка виділяється, інколи з крапельками крові. Через 12 год. утворюється тонка шкірочка, яка розміщена нижче від рівня навколишньої неушкодженої шкіри. На 2-3 добу шкірочка внаслідок процесу епітелізації зрівнюється з рівнем шкіри, а потім поступово піднімається. З 3-4 дня спостерігається відшарування шкірочки по периферії садна. До 7-12 дня епітелізація закінчується відпаданням шкірочки. Сліди на місці колишнього садна у вигляді гіпер- або депігментації проходять безслідно до 10-15 дня. Тому при виявленні садна необхідно детально описувати ступінь вираженості і висоту розміщення шкірочки щодо неушкодженої шкіри. Для встановлення прижиттєвості садна розрізають шкіру по її центру. Якщо крововилив у товщі підлеглих тканин не виявляється, то для гістологічного і гістохімічного дослідження забирають усе садно (чи його половину) з підшкірною клітковиною і навколишньою неушкодженою шкірою.

Судово-медичне значення саден дуже велике. По-перше, вони є доказом дії тупого предмета, знаком насилля і завжди вказують на місце прикладання сили, яка діяла. По-друге, описані вище особливості загоювання садна дозволяють встановити давнину травми. По-третє, за формою і характером країв інколи можна судити про властивості травмуючого предмета і напрямок руху. У випадках, коли садно має яку-небудь специфічну форму, її необхідно детально описати і сфотографувати. При дослідженні цих ушкоджень необхідно за допомогою стереомікроскопа відзначити стан країв ("край початку" більш пологий, а "край закінчення" - підритий з нависаючими клаптиками епідермісу), що дає можливість встановити напрям удару.

Синці. Синці утворюються внаслідок розриву судин у місці удару чи здавлення з наступним крововиливом у підшкірну клітковину чи глибше розміщенні тканини. Кров, яка вилилась, просвічує крізь шкіру у вигляді синюватої чи червонуватої плями (залежно від глибини розташування) і протягом деякого часу міняє свій колір. Спочатку синець має багряно-синій колір, а через 1-4 доби в результаті розщеплення гемоглобіну (відділення молекули заліза від гематину) він стає синім. Через 4-5 діб синець по периферії набуває зеленуватого кольору, який зумовлений наявністю одного з пігментів жовчі, що утворився - білівердина. У свою чергу білівердин, окислюючись, перетворюється в другий жовчний пігмент - білірубін, який надає синцеві жовтуватого забарвлення (через 7-9 діб). У зв'язку з тим, що окислення білівердину і перехід його в білірубін, як і зворотній процес, проходить поступово, синець може мати дво- і навіть триколірне забарвлення.

Судово-медичне значення синців полягає в тому, що вони дають можливість визначити вид знаряддя, яким була нанесена травма, місце прикладання сили, характер насилля, давність травми, служать ознакою боротьби і самозахисту, які мали місце.

Однією з особливостей при дослідженні синців на трупі є їх диференційна діагностика з трупними плямами. Синці можуть мати будь-яку локалізацію, а трупні плями - як правило, виникають у нижче розміщених частинах тіла; синці мають більш чіткі контури, в ділянці синця наявна припухлість, на його фоні інколи має місце осаднення, при тисненні на синець він не змінює свого забарвлення. На розрізі шкіри синці мають у глибині підлягаючих тканин зсідок згорнутої крові, у той час як у ділянці трупної плями такі зсідки відсутні. Слід пам'ятати про те, що глибокі синці іноді відразу після травми на шкірі не проявляються, а можуть з'являтися на відстані від місця травми. Якщо синець має якусь специфічну форму, його слід детально описати і сфотографувати з метою встановлення в подальшому типу предмета від дії якого він виник. Для встановлення давності і прижиттєвості синців для гістологічного і гістохімічного досліджень вилучають увесь синець чи його частину з оточуючими його незміненими тканинами.

Рани. Ранами називають ушкодження, які порушують цілісність усієї шкіри чи слизових оболонок або проникають у глибоко розміщені тканини. Від дії тупих твердих предметів виникають забиті рани, які мають неправильну форму, нерівні, синцеві, розтрощені, здерті, нерідко відшаровані від підлягаючих тканин краї, розтрощене синцеве дно, в порожнині рани - тканеві перемички (неушкоджені сполучно-тканинні волокна). Необхідно підкреслити, що рани, які виникли від дії предмета з ребрами, або нанесені в ділянці тіла, де під шкірою близько міститься кістка (голова, колінний суглоб тощо), можуть бути лінійної форми з рівними, несинцевими краями і нагадувати рубані чи різані рани. У цих випадках здирання по краях рани, наявність тканинних перетяжок і волосяних містків на дні та в кінцях рани, відсутність на підлягаючих кістках слідів дії предмета (рублячого) дозволяє провести диференціальну діагностику. Рекомендується за допомогою стереомікроскопа досліджувати рани для виявлення в них частинок предмета, яким вони були заподіяні. З цією ж метою в необхідних випадках слід проводити дослідження кольоровими реакціями на металізацію країв рани.

Судово-медичне значення забитих ран полягає в тому, що їхні морфологічні особливості дозволяють встановити перш за все предмет і механізм виникнення рани, напрям руху предмета (за характером здертості країв), положення потерпілого в момент отримання ушкоджень та вирішити інші питання.

Переломи кісток. Від дії тупих твердих предметів можуть виникати переломи кісток, тобто повне чи часткове порушення цілісності кістки. Вони бувають повні і неповні (тріщини), а повні, у свою чергу - закриті і відкриті, прості і ускладнені. З судово-медичної точки зору великий інтерес становлять переломи кісток черепа, які за механізмом утворення поділяються на прямі (утворюються у місці удару чи тиску травмуючого предмета) і непрямі (виникають на деякій відстані від місця прикладення діючої сили).

До прямих відносять переломи склепіння черепа (тріщини і розходження швів, удавлені, терасовидні, дірчасті і осколкові) та основи черепа.

У зв'язку з великим судово-медичним значенням переломів кісток черепа дослідження їх слід здійснювати особливо ретельно і різнобічно. Звертають увагу на характер перелому, його форму і напрямок тріщин, які відходять від місця перелому, оскільки вони, як правило, збігаються з напрямом діючої сили. Слід пам'ятати, що при наявності кількох переломів з тріщинами, які відходять від них, можна встановити їхню послідовність, знаючи, що тріщини, які виникли пізніше, не пересікають тріщин, які утворились раніше. Дірчасті переломи часто можуть повторювати форму і розміри травмуючого предмета. Так, при нанесенні ушкоджень тупими твердими предметами зі сферичною поверхнею утворюється перелом круглої чи овальної форми, тупокутним - прямокутної форми тощо. При дослідженні довгих трубчастих кісток звертають увагу на форму перелому (простий чи осколковий), елементи вколочення, вкручення в переломах, а також зміщення відламків. Слід зазначити, що ці переломи можуть виникати і посмертно. У таких випадках відсутня синюшність в оточуючих перелом м'яких тканинах. У складних випадках, особливо переломів кісток склепіння черепа і таза, бажано вилучити для подальшої мацерації і препарування м'які тканини з метою встановлення механізму утворення ушкодження, визначення типу предмета, послідовності нанесення ушкоджень, пози потерпілого і т. ін.

У разі виявлення вивихів на трупі необхідно визначити, як вони утворились: від дії сили безпосередньо на суглоб, чи дії на кістки, які утворюють суглоб, що в практиці буває значно частіше.

Ушкодження внутрішніх органів. Нерідко приходиться зустрічатися і з ушкодженнями внутрішніх органів, до яких належать крововилив, розрив, відрив і роздавлювання органів. При дослідженні таких ушкоджень слід враховувати, що розриви зустрічаються як у місці прикладання діючої сили при ударах чи здавленні яким-небудь предметом, так і можуть виникати від дії відламків кісток. Розриви капсули печінки можуть утворитись при струсі в результаті поширення ударної хвилі. Зустрічаються випадки підкапсульних розривів печінки, коли накопичена під капсулою кров при сильній напрузі розриває капсулу і виливається в черевну порожнину, а через деякий період (від кількох годин до доби) настає смерть, що слід мати на увазі при встановленні давності травми. Інколи виникає необхідність диференціювати травматичний крововилив від мимовільного. У цих випадках велике значення має виявлення патологічних змін у внутрішніх органах, які визначаються як макро- так і мікроспокічно. У випадках, коли виявлено повне порушення структури частини чи всього органа, необхідно описати їх як розтріскування.

При розділенні тіла на частини звертають увагу на наявність на шкірі чи одязі на краях розділення ушкоджень чи забруднень, відзначають стан ушкоджених м'язів, кісток, внутрішніх органів (які конкретно, на якому рівні, просочування кров'ю, наявність забруднень і т. ін.). При травматичній ампутації кінцівок необхідно відзначити, повна чи неповна ампутація, на якому рівні, характер шкірних клаптів, стан м'язів, нервів, кісток тощо.