Фінансування — це залучення необхідних коштів для покриття потреби підприємства в основному і оборотному капіталі. 1 страница

Джерела фінансування поділяються на власні та залучені.

До залучених коштів належать:

ü банківські кредити;

ü позики інших підприємств;

ü кошти від випуску векселів та інших боргових зобов’язань;

ü кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству;

ü іноземні інвестиції.

Треба звернути увагу на те, що до фінансових джерел також належить прибуток підприємства. Особливе значення мають нерозподілені прибутки, тобто прибутки, накопичені після утримання податків і дивідендів. Здатність розширяти ділові операції з допомогою нерозподілених прибутків є ознакою платоспромож­ності підприємства в тому розумінні, що можливість постійно використовувати ці кошти вказує на його фінансову самодостатність. Якщо нерозподілених прибутків не досить, то керівництву слід вдатися до складнішого рішення: йому доведеться шукати найкращого поєднання боргів і власного капіталу підприємства.

Особлива увага повинна бути звернена на те, що підприємствам завжди загрожує «криза ліквідності», тобто нестача коштів для сплати за фінансовими зобов’язаннями (погашення і сплата процентів за позики), сплати рахунків постачальників, орендної плати та плати за комунальні послуги тощо. Підприємствам може загрожувати навіть банкрутство, якщо вони не будуть спроможні сплатити свої договірні зобов’язання. Тому необхідно складати на підприємствах фінансові плани, щоб оцінювати поточні і майбутні фінансові потреби.

Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів і витрат. За перевищення доходів над витратами сума перевищення направляється до резервного фонду. Якщо витрати перевищують доходи, визначається сума фінансових ресурсів, якої бракує. Додаткові фінансові кошти можна одержати за рахунок кредитів, позик, випуску цінних паперів тощо.

Поточний фінансовий план складається на рік із розбивкою по кварталах. Розробка фінансового плану розпочинається з розрахунку показників дохідної, а потім витратної частини.

Довгостроковий фінансовий план складається на 3—5 років із розбивкою по роках.

Фінансовий план служить необхідною умовою для раціональної організації роботи на всіх ділянках фінансово-господарської діяльності підприємства.

Студенти повинні добре засвоїти процес розробки фінансового плану на підприємстві. Фінансове планування — це визначення обсягу фінансових ресурсів, необхідних для виробничо-господар­ської діяльності підприємства, а також дже­рел їх надходження.

Основними завданнями фінансового планування є:

ü забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

ü визначення напрямків ефективного вкладення капіталу, оцін­ка раціональності його використання;

ü виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок поліпшення використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

Необхідно знати, що у процесі розробки довгострокового та поточного фінансових планів виконуються такі роботи:

ü проводиться аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства за минулі періоди;

ü розраховуються основні показники господарської діяльності у поточному та подальших роках: визначаються обсяги збуту продукції або послуг, витрати на їхнє виробництво, прибуток від реалізації основної продукції та іншої діяльності підприємства, розраховуються амортизаційні відрахування, надходження коштів по довгострокових і короткострокових кредитах та ін.;

ü визначаються напрямки вкладання інвестицій і джерела їхнього фінансування;

ü розробляється оперативний план.

В умовах самостійності підприємств у плануванні своєї діяльності вони можуть складати фінансовий план у будь-якій довільній формі, де завжди повинен бути розроблений баланс доходів і видатків підприємства по всіх видах діяльності.

Фінансовий план за схемою, що відповідає положенням (стандартам) бухгалтерського обліку [П(с)БО] складається за видами діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

Дуже важливо в комплексі розглянути формування доходів і витрат по видах діяльності.

Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, пов’язана із виробництвом і реалізацією продукції. У процесі планування визначається: дохід від реалізації продукції та інший операційний дохід (наприклад, реалізація інших оборотних активів та ін.).

Витрати, пов’язані з основною діяльністю, розраховують за функціями:

ü виробництво — визначається виробнича собівартість продукції;

ü управління — розраховуються необхідні адміністративні витрати: оплата праці управлінців, витрати на зв’язок, амортизація нематеріальних активів, представницькі витрати та ін.;

ü витрати на збут продукції — витрати на тару, рекламу та дослідження ринку (маркетинг), оплата послуг збутових, посередницьких організацій та ін.

Інвестиційна діяльність — придбання та реалізація тих необоротних активів, а також фінансових інвестицій, які не є складовими еквівалентів грошових коштів.

Фінансова діяльність — діяльність, яка призводить до змін розміру та складу власного та позикового капіталу підприємства. У процесі планування доходу та витрат, пов’язаних із цими видами діяльності (інвестиційної та фінансової), встановлюють:

ü дохід від участі в капіталі (інвестиції, спільна діяльність);

ü інші фінансові доходи (прибутки) — дивіденди, відсотки та ін.;

ü фінансові витрати (відсотки за кредит та ін.);

ü витрати від участі в капіталі (від інвестицій, спільної діяльності);

ü інші витрати, наведені у журналі [3, 14—16].

У процесі складання фінансового плану перевіряється відповідність витрат та відрахувань доходам та надходженням із різних джерел. Так, витрати на виробництво та реалізацію продукції повинні покриватися з виручки від її реалізації (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного збору).

Згідно з класифікацією доходів і витрат за видами діяльності у процесі планування проводиться зіставлення доходів і витрат для визначення чистого прибутку (збитку) у плановому періоді. Послідовність розрахунків наведена у [3, с. 17].

Визначається фінансовий результат від операційної, звичайної, надзвичайної діяльності та чистий прибуток у плановому періоді.

Звичайна діяльність — будь-яка діяльність підприємства, а також операції, які забезпечують її виробництво та реалізацію продукції, послуг та ін.

Надзвичайна діяльність — операції або події, які відрізняються від звичайних і не відбуваються часто або регулярно (стихійне лихо, аварії, пожежі та ін.).

Таким чином, у процесі фінансового планування здійснюється ув’язка кожного виду витрат та відрахувань із джерелом фінансування.

Виконання фінансового плану здійснюється у процесі виробничо-господарської діяльності, забезпечуючи стабільну платоспроможність підприємства шляхом оперативного фінансового планування.

Потрібно звернути увагу на оперативне фінансове планування, яке включає розробку та виконання таких оперативних планів:

ü оперативного фінансового плану (балансу надходжень і видатків коштів);

ü платіжного календаря;

ü кредитного плану;

ü касового плану.

Оперативний фінансовий план складають на рік із розбивкою по місяцях.

У процесі планування проводиться порівняння майбутніх грошових надходжень у кожному місяці з сумами, призначеними до сплати і, таким чином, виявляється надлишок надходжень або дефіцит, визначається, коли у підприємства виникають тимчасово вільні фінансові кошти, а коли воно має додаткову потребу в них. Це дає фінансовому менеджеру можливість тимчасово вільні фінансові кошти вкласти на депозитні рахунки комерційних банків або інвестувати в цінні папери для одержання доходів, а в періоди, коли виникає додаткова потреба, — забезпечити залучення коштів і таким чином підтримувати стан ліквідності підприємства.

Платіжний календар складають на квартал із розбивкою по місяцях або на місяць із розбивкою по декадах. У платіжному календарі відображається весь грошовий оборот підприємства, основна частина якого проходить через розра­хунковий, валютний, позиковий та інші рахунки підприємства в банку.

У платіжному календарі фіксуються всі види грошових платежів та надходжень підприємств незалежно від їхніх джерел та напрямків використання, тобто показаний увесь грошовий оборот за певний проміжок планового періоду.

Платіжний календар розробляється та використовується для забезпечення оперативного фінансування виконання розрахункових та платіжних зобов’язань, встановлення поточних змін у платоспроможності підприємства та ліквідності його активів. Він дає можливість спостерігати за станом оборотних коштів та вказує на необхідність використання позикових та залучених коштів у плановому періоді.

Своєчасна забезпеченість готівкою характеризує стан фінансових відносин між підприємством і трудовим колективом. До каси підприємства гроші надходять з розрахункового рахунка і призначаються для виплати заробітної плати працівникам у встановлений термін та інших виплат. Розрахунки надходжень і виплат проводяться при складанні касового плану.

В умовах самостійності підприємств у плануванні своєї діяльності окремо кредитний і касовий плани можуть не складатися, тоді їхні позиції включаються в платіжний календар, який викладено у підручнику [7, с. 300—301].

За допомогою платіжного календаря постійно контролюється платоспроможність підприємства та виконання поточного фінансового плану.

У процесі фінансового планування визначаються майбутні фінансові потреби: коли і які саме кошти будуть потрібні підприємству у плановому періоді.

Необхідно розрізняти потреби в основному й оборотному капіталі, тому що ці дві форми потреби різні за своїм характером так само, як різні можливості їхнього фінансування. Загальним є те, що потреба в капіталі виникає внаслідок незбігу термінів вкладення коштів і надходження доходів.

Потреба в основному капіталі визначається при створенні, розширенні підприємства, а також у разі додаткових капітало-
вкладень. Розрахунок потреби в капіталі виконується після того, як визначена ефективність запланованих інвестицій. Потреба визначається шляхом складання цін купованих елементів основного капіталу (землі, будівельних і монтажних робіт, машин та устаткування та ін.).

У процесі фінансового планування необхідно також визначити джерела фінансування капітальних вкладень. Відповідно до чинного законодавства мо­жуть використовуватись такі джерела:

ü власні фінансові ресурси;

ü залучені фінансові ресурси;

ü кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;

ü кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

ü кошти іноземних інвесторів.

Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування, прибуток, який залишаєть­ся в розпорядженні підприємства, резерви, які формуються в процесі господарської діяльності.

Раніше залучені кошти використовувались підприємством за недостатності власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення. В сучасних умовах дотримуються інших позицій: залучати кошти слід тоді, коли розрахунки свідчать про те, що їхнє залучення вигідно для підприємства.

Необхідно усвідомити, що потреба в оборотному капіталі виникає під впливом багатьох чинників, таких як умови реалізації продукції та закупівлі матеріалів, напівфабрикатів, форми розрахунків за матеріальні цінності, тривалість виробничого циклу, термін знаходження матеріалів і товарів у запасі та ін.

Потреба в оборотних коштах є одним із об’єктів фінансового планування. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливос­тям підприємства з виробництва й реалізації продукції. На практиці використовуються два методи визначення потреби: прямий і економічний. Суть методів розкривається у підручнику [7, с. 148—150, 159—160].

Економічний метод розрахунку застосовується на діючих підприємствах, на рівні галузевих міністерств, об’єднань у процесі перспективного планування або прогнозування.

Метод прямого розрахунку застосовується на нових підприємствах, а також на діючих тоді, коли необхідно проаналізувати стан оборотних коштів із метою виявлення неліквідних, надлишкових виробничих запасів, причин нагромадження готової продукції на складах, тощо.

Метод оборотності грошей застосовується для визначення мінімальної суми грошей, які потрібні підприємству для виробничо-господарської діяльності у плановому році. Розрахунок ведеть­ся у такій послідовності:

1. Визначається оборотність грошей за формулою:

, (11.1)

де ОГ — оборотність грошей, кількість оборотів за рік;

Т_{ц. обороту} — цикл обороту грошей, кількість днів між купівлею сировини, матеріалів та надходженням виручки від продажу готової продукції.

2. Визначається мінімальна необхідна сума грошей за формулою:

, (11.2)

де Гmin — мінімальна сума грошей, тис. грн.

В_р — річні витрати на купівлю матеріалів, заробітну плату, дивіденди, (%), та ін., тис. грн.

Цей метод застосовується тоді, коли грошові надходження та витрати стійкі, рівномірні.

Джерелами формування оборотних коштів можуть бути власні та залучені кошти. Мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів та т. ін.

Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд підприємства.

У системі ринкової економіки в діяльності підприємств виникає потреба періодичного використання різних форм залучення кредитів (банківський, лізинговий, факторинговий).

Використання різноманітних форм кредитування підприємств прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів, забезпечує їхню ліквідність та платоспроможність, сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності.

Узагальнюючими фінансовими показниками діяльності підприємства є валовий і чистий прибуток.

Студенти повинні добре знати, як плануються ці показники. Процедура розрахунку валового та чистого прибутку у плановому періоді містить визначення таких складових:

ü чистого доходу (виручки) від реалізації продукції, послуг;

ü валового прибутку;

ü фінансового результату від операційної діяльності до оподаткування;

ü прибутку (збитку) від звичайної діяльності;

ü чистого прибутку (збитку) у плановому періоді.

Фінансовий результат від операційної діяльності, тобто прибуток (збиток), визначають як суму валового прибутку від операційної діяльності та іншого операційного доходу, вираховуючи адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Фінансовий результат, тобто прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування, складається з:

ü фінансового результату від операційної діяльності;

ü доходу від участі в капіталі, інших фінансових доходів;

ü вирахування фінансових витрат від участі в капіталі та інших витрат.

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності визначають як різ­ницю між прибутком до оподаткування і податком на прибуток.

Чистий прибуток — це прибуток від звичайної діяльності, а також дохід від надзвичайної діяльності (події) за мінусом витрат від надзвичайної діяльності та зменшення податку на прибуток від збитків від надзвичайної діяльності. Так визначається чистий прибуток фактично за певний період. При плануванні цього показника надзвичайні події, доходи та збитки від них не можна визначити, тому що невідомо, які події та коли відбудуться. Тому чистий прибуток плановий — це прибуток від звичайної діяльності.

При плануванні прибутку враховуються зовнішні та внутрішні умови діяльності підприємства. Зовнішні — це зміни макроекономічних чинників (зміна законодавства, структури попиту, інфляції та інше).

Слід звернути увагу на те, що існує пасивна й активна стадії складання плану з прибутку. Розробка плану з прибутку із урахуванням корективів, що враховують зміни зовнішніх і внутрішніх умов, це є пасивна стадія планування. Активна стадія полягає у визначенні найбільшої прибутковості підприємства, тобто стадія, що дозволяє збільшити прибуток, визначений у процесі пасивної стадії розробки плану, завдяки пошуку та мобілізації резервів підвищення продуктивності праці, зниження окремих витрат на виробництво та реалізацію продукції, збільшення обсягів продаж, частки прибутку в ціні окремих виробів, якість яких перевищує якість аналогічної продукції конкурентів, та інше.

Планування, прогнозування отримання прибутку підприємствами необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів.

Особливу увагу слід приділити вивченню методів планування. На підприємствах можуть бути застосовані три методи планування прибутку від звичайної діяльності до оподаткування: прямий, за показниками витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний метод). У процесі планування також визнача­ються: валовий прибуток, прибуток від операційної діяльності, прибуток від звичайної діяльності та чистий прибуток.

Прямий метод. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляється та реалізується, за такою формулою:

, (11.3)

де П_р — операційний прибуток від реалізації планового обсягу продукції, тис. грн;

П_{р і} — прибуток від реалізації і -го виробу, який визначається відніманням від оптової ціни виробу його повної собівартості.

Прямий метод планування прибутку використовується на підприємствах масового та крупносерійного виробництва, де планові калькуляції собівартості виробів складаються на початку планової роботи, а потім за даними таких калькуляцій розрахо­вується прибуток на плановий період.

Планування прибутку на основі показника витрат на 1 гривню продукції застосовується на підприємствах серійного та одиничного типу виробництва. Це укрупнений метод, розрахунок прибутку ведеться по підприємству в цілому від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану зміну, що прогнозується в наступному періоді. Послідовність розрахунку викладена у підручнику [7, с. 69—70].

Економічний (аналітичний) метод використовується на підприємствах різних типів виробництва. Цей метод дає змогу визначити не лише загальну суму прибутку, але також і вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва та реалізації про­дукції, її собівартості, рівня оптових цін і рентабельності продукції, асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівняною (що вироблялася в попередньому році) і непорівняною (новою) продукцією.

Планування прибутку за порівняною продукцією здійснюється в такій послідовності:

ü визначається базовий рівень рентабельності по відношенню до собівартості реалізованої продукції звітного року;

ü розраховується прибуток від реалізації планового обсягу порівняної продукції (за її собівартістю) при базовому рівні рентабельності;

ü визначається збільшення прибутку в плановому році за рахунок зниження собівартості внаслідок впровадження організаційно-технічних заходів.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівняної продукції розраховується методом прямого розрахунку або із використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.

Плановий прибуток від операційної діяльності визначається відніманням від валового прибутку адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат, які плануються окремо при плануванні собівартості продукції.

Потім розраховується плановий прибуток від звичайної діяльності, при цьому враховуються доходи та витрати від інвестиційної та фінансової діяльності (дохід (витрати) від участі в капіталі, фінансові доходи або витрати). Величина цього прибутку повинна збігатися з прибутком, розрахованим одним із вищенаведених методів. Далі розраховується податок на прибуток від звичайної діяльності, вираховуючи який від прибутку від звичайної діяльності і визначається плановий чистий прибуток.

Треба розуміти, що прибуток від звичайної діяльності, який отримає підприємство у плановому періоді, підлягає розподілу.
У розподілі прибутку можна виділити два етапи:

1) розподіл прибутку; на цьому етапі учасниками розподілу є держава та підприємство, пропорції розподілу складаються під впливом таких чинників: об’єктів і ставок оподаткування, порядку надання податкових пільг;

2) розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет; на цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення; кошти цих фондів використовуються для фінансування відповідних витрат.

Важливого значення в розподілі чистого прибутку має досягнення оптимального співвідношення фондів нагромадження і спо­живання. Нині використання чистого прибутку (напрямок і пропорції) визначається самостійно кожним підприємством.

Студенти мають розуміти, що розміри чистого прибутку, фондів нагромадження і споживання, які утворюються на підприємст­вах, залежать від фінансового результату від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, розміру податку на прибуток і витрат від надзвичайної діяльності. У свою чергу, фінансовий результат, тобто прибуток (збиток), залежить від умов прибутковос­ті, головними з яких є:

ü ринкові ціни на продукцію та послуги підприємства, які складаються залежно від попиту та пропозицій;

ü обсяг виробництва та реалізації продукції;

ü витрати на виробництво продукції.

Аналіз «витрати—обсяг—прибуток» — досить універсальний метод фінансового планування. Він дозволяє:

а) визначати обсяги виробництва та реалізації продукції з точки зору їхньої беззбитковості;

б) приймати рішення щодо цільових розмірів прибутку;

в) визначати граничний обсяг виробництва продукції, подаль­ше збільшення якого зменшує прибуток, тому що починається зниження граничного прибутку.

По-перше, необхідно визначити такий мінімальний обсяг продажу продукції, починаючи з якого підприємство не має збитків. При цьому витрати підприємства дорівнюють його доходам, тобто:

, (11.4)

де О_пр — обсяг продажу, шт.;

Ц — оптова ціна продажу, грн;

С_пост — величина постійних (фіксованих) витрат, грн;

V — величина змінних витрат на одиницю продукції, грн.

Тоді:

, (11.5)

де О_кр — точка беззбитковості, тобто такий обсяг продажу, починаючи з якого ціна продажу товару перевищує витрати на його виробництво та реалізацію.

Отже, для визначення планової величини обсягу виробництва та продажу, що відповідає беззбитковому стану підприємства, необхідно знати три величини:

ü оптову ціну продажу товару;

ü обсяг постійних (фіксованих) витрат, тобто таких витрат, величина яких у короткому періоді часу не пов’язана з обсягом виробництва і реалізації та їхніми змінами. Це витрати на устаткування, його утримання й експлуатацію, амортизаційні відрахування, адміністративні витрати, витрати на оренду, рекламу, соціальне страхування, наукові дослідження, розробки та ін.;

ü обсяг змінних витрат, тобто таких витрат, які змінюють свою величину у зв’язку із зміною обсягу виробництва та реалізації продукції. Якщо обсяг зменшується — змінні витрати змен­шуються і навпаки. До змінних витрат відносяться витрати на сировину та матеріали, заробітну плату основного виробничого персоналу, електроенергію, транспортування та інші.

Графічно точка беззбитковості визначається у точці перетину ліній валового доходу і валових витрат (рис. 11.1).

Рис. 11.1. Визначення точки беззбитковості підприємства

Логіка аналізу беззбитковості може використовуватися і для визначення обсягу виробництва та реалізації продукції, необхідного для отримання цільової величини прибутку.

Граничний обсяг нарощування виробництва продукції необхідно визначати для того, щоб запобігти збільшенню витрат та зменшенню прибутку на кожну додаткову одиницю продукції, що виробляється, і, як наслідок, зменшення валового прибутку від реалізації більшого обсягу продукції. Це відбувається тоді, коли різниця між граничним доходом (МR) та граничними витратами (МС) дорівнює нулю.

МR – МС = 0.

Особлива увага повинна бути звернена на показники прибутковості підприємства.

Абсолютна сума прибутку, яка отримана підприємством, є важ­ливим показником його прибутковості. На основі прибутку встановлюється рівень ефективності господарювання. При цьому використовують показник рентабельності, який визначається співвідношенням прибутку з авансованою вартістю (авансовим капі­талом) або поточними витратами. Рентабельність означає прибут­ковість або дохідність виробництва та реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих її видів.

Залежно від того, з яким показником порівнюється прибуток, визначається відповідна рентабельність.

Види рентабельності підприємства та їхні розрахунки:

— рентабельність капіталу

,

;

— рентабельність продукції

,

;

— рентабельність конкретного виду продукції

 

— рентабельність продажу продукції або обороту

 

Зміна рівня того чи іншого показника рентабельності залежить від зміни економічних та організаційно-технічних факторів виробництва та реалізації продукції (робіт та послуг). Тому у процесі аналізу стану рентабельності підприємства необхідно визначити, які фактори більше впливали на підвищення чи зниження рівня рентабельності та розробити відповідні заходи підвищення ефективності діяльності підприємства.

Якщо прибутковість підприємства знижується, то зменшу-
ється ціна акцій та співвідношення прибутку на акцію (ПНА) та її ціни. Для інвесторів, акціонерів показники прибутковості (рентабельності) підприємства є дуже важливими. Чистий прибуток використовується у розрахунках ряду показників акціонерного капіталу:

Прибуток на звичайну акцію (ПНА)	=	Прибуток після сплати податків та дивідендів на привілейовані акції	;
Кількість звичайних акцій

;

.

Більш об’єктивну оцінку ефективності діяльності підприємства можна отримати за допомогою комплексу, системи показників, що всебічно характеризують економічний стан підприємства.

У процесі фінансового планування та оцінювання фінансового стану підприємства використовуються фінансові документи, за даними яких розраховуються та аналізуються показники фінансово-господарської діяльності. До таких документів відносяться: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал, звіт про рух грошових коштів.

На основі аналізу даних балансу та звіту про фінансові результати проводиться оцінка фінансового стану підприємства, виявляються сильні та слабкі його сторони та резерви для поліпшення стану фінансів.

Щоб визначити ліквідність, кредитоспроможність та прибутковість підприємства, необхідно проаналізувати діяльність підприємства з допомогою фінансових співвідношень та коефіцієнтів.

Класифікація та порядок розрахунку основних показників оцінки фінансового стану підприємства викладено у підручнику [7, 266—271].