Товарне виробництво – основа ринкової економіки

Історія людської спільноти знає два типи суспільного виробництва –натуральне і товарне виробництво.

За умов натурального або самодостатнього виробництва життєві блага створювались для задоволення власних потреб виробника або для забезпечення життєдіяльності замкнутого у собі господарства (первісної чи феодальної общини, селянського господарства тощо). Серед основних рис натурального господарства виділяємо:

• замкненість економічної діяльності (кожне економічно відособлене господарство опирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усіма життєвими благами, тобто є самодостатнім);

• універсалізація праці (домінуючою є важка ручна і загалом неподілена праця);

Відсутність обміну, а тим більше товарного обігу (коли обмін опосередковується грошима), є генетичною рисою самодостатнього виробництва. Це зовсім не означає, що відносини обміну виключаються у абсолютному розумінні: епізодично обмін відбувався, але не відігравав вирішальної ролі у економічній системі. Як правило, на ринок поступав надлишок продукту, створеного для власних потреб.

З розвитком продуктивних сил натуральне виробництво стає гальмом соціально-економічного розвитку. Властиві йому господарська замкнутість, примітивність, патріархальність, слабкість внутрішніх стимулів розвитку не відповідають потребам обміну продукцією між виробниками, який все більше поширюється у зв’язку із поглибленням поділу праці, зростанням її продуктивності. Натуральне господарство перестає бути пануючим типом суспільного виробництва, відбувається перехід до загального товарного господарства.

Однак, це не означало повного зникнення натурального господарства. Воно ще й сьогодні розповсюджене у економічно нерозвинених країнах. Деякі його прояви мають місце і за умов розвинутої економіки (наприклад, натуральне підсобне господарство). У несприятливих для суспільства умовах (приміром, війна, політика автаркії1 тощо) може з’явитися тенденція до натуралізації виробництва.

На зміну натуральному господарству прийшли товарне виробництво ізаснована на ньому ринкова форма господарювання.

Товарне виробництво – це такий тип організації економіки, за якого продукт виробляється на ринок для його обміну на інший продукт або продажу.

Основою процесу переходу від натурального до товарного виробництва стали поділ праці і економічна відокремленість виробників.

Поділ праці – історичний процес відокремлення, закріплення, видозміна окремих видів господарської діяльності, спеціалізації виробників, який проходить у формах диференціації і співіснування різноманітних видів трудової діяльності.

У суспільному поділі праці важливо виділити три його форми – загальний, частковий і одиничний поділ праці.

Загальний поділ праці характеризується відокремленням великих видів (сфер) діяльності, які відрізняються одні від одних формоутворенням продукту. До нього ми відносимо відокремлення скотарських племен від землеробських; відокремлення ремесла від сільського господарства; виділення класу купців (торгівлі). В наш час відбулося виділення і відокремлення таких великих видів діяльності, як послуги, наукове виробництво, комунальне господарство, кредитно-фінансова сфера та ін.

Частковий поділ праці – це процес відокремлення окремих галузей у межах великих видів виробництва. Йому властивий випуск готових однорідних і однотипних продуктів, об’єднаних технологічною спільністю. Наприклад, можна виділити в промисловості такі галузі, як машинобудування, металургія, видобувна промисловість, які в свою чергу містять в собі цілий ряд інших галузей і виробництв.

Одиничний поділ праці характеризує відокремлення виробництва окремих складових компонентів готових продуктів, а також виділення окремих технологічних операцій. Сюди відносять подетальний, повузловий (випуск окремих деталей, вузлів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів), поопераційний (поділ трудових операцій) і післяопераційний (зокрема, електрохімічна чи термічна обробка) поділ праці.

 

Економічна відокремленість товаровиробників полягає у самостійному вирішенні основних господарських проблем: що, як, для кого виробляти, за якою ціною продавати. Таку можливість створює приватна власність на засоби виробництва.

 

Як конкретно-історичний тип організації економічного життя, товарне виробництво характеризується постійним розвитком, прогресивним рухом вперед. Воно пройшло дві стадії і здійснювалось у двох типах.

Початковастадія розвитку виробництва і обміну полягала у тому, що продукт набував товарної форми і безпосередньо обмінювався на інший товар – стадія так званого бартерного господарства. Друга стадія – це грошове господарство, коли посередником обміну стають гроші, атоварний обмін перетворився у товарний обіг.

Виходячи із проведеного аналізу, можна узагальнити основні передумови і ознаки товарного виробництва:

• суспільний поділ праці;

• економічна відособленість виробників на основі приватної власності;

• ринковий зв’язок між виробниками і споживачами;

• товарно-грошові відносини, які здійснюються через купівлю-продаж товарів на ринку;

• еквівалентність обміну (обмінюються вартісні еквіваленти);

• виробництво здійснюється заради обміну задля вигоди;

• здійснення економічної конкуренції.

Розрізняють просте і розвинене товарне виробництво.

Просте товарне виробництво здійснюється власником засобів виробництва, а розвинене товарне виробництво характеризується найманою працею.

Ця основна відмінність має вирішальне значення: просте товарне виробництво ніколи не було і не могло бути пануючим економічним укладом, тоді як масштаби розвиненого товарного виробництва, завдяки застосуванню найманої праці, практично безмежні.

Спільні і відмінні риси двох типів товарного виробництва узагальнено на рис. 3.2.

 

 

Рис. 3.2. Типи товарного виробництва, їх спільність і відмінність

Таким чином, в історичному розвитку товарного виробництва потрібно виділити два важливих моменти:

1) перетворення натурального господарства у просте товарне виробництво;

2) переростання простого товарного виробництва у розвинене.

Перший із них став результатом суспільного поділу праці і економічної відособленості виробників, а другий обумовлений появою найманої праці і виготовленням продукту на ринок.

У межах сучасного товарного виробництва діє дві протилежних тенденції: 1) до розширення виробництва; 2)до його підриву.

Перша із них зумовлена такими причинами:

• безупинне поглиблення суспільного поділу праці, народження нових виробництв і виділення нових галузей1;

• підвищення ролі і економічної значущості сфери нематеріального виробництва (освіти, охорони здоров’я, інших нематеріальних послуг);

• перетворення науки у безпосередню продуктивну силу,

тобто виникнення ринку науково-технічних розробок, що впроваджуються у виробництво.

Тенденція до підриву товарного виробництва викликана такими чинниками:

• розвиток одиничного поділу праці (подетальної і поопераційної спеціалізації) всередині окремих одиниць;

• зростання ступеня організації виробництва і планомірності у межах окремих фірм, галузей, економічних сфер, національних економік;

• створення торговельно-промислових і фінансово-промислових комплексів, інтеграція різних галузей і сфер;

• розширення економічних форм співпраці окремих підприємств;

• розповсюдження контрактних відносин, інтегрування великих і малих фірм;

• централізоване державне регулювання ринкової економіки.

На сучасному етапі переважає тенденція до розширення товарного виробництва. Про це свідчить його еволюційний розвиток. Якщо до початку 50-х років 20 ст. переважало виробництво із стабільною номенклатурою товарів, то з того часу розпочався період розвитку виробництва з безперервно оновлюваною номенклатурою товарів. Єпідстави вважати, що у 21-му столітті процес оновлення товарного асортименту прискориться і буде повністю домінувати у ринковій економіці.

Отже, ринок виник одночасно із появою товарного виробництва, еволюція якого стала основою розвитку ринкової економіки.

 

4. Товар та його властивості.

 

Товар – це форма економічного блага2, призначеного для обміну на інші блага чи на гроші, а не для власного споживання.

 

Товарами можуть бути: речовий продукт, послуги, інформація (у тому числі – патенти, ліцензії, “ноу-хау”, програмне забезпечення і т. ін.), а також економічні ресурси – праця, капітал, земля, наука, інформація тощо. За сучасних умов з’являються й такі специфічні товари, як екологічно привабливі зони, людські органи, торгова марка (знак) фірми і т. п.

Будь-який товар має дві властивості: споживну вартість або корисність та вартість або цінність1.

 

Споживна вартість товару полягає в його здатності задовольняти якусь людську потребу.

 

Корисність – це суб’єктивна оцінка необхідності, бажаності даного товару для споживача.

 

Варто наголосити, що “корисність” – поняття суб’єктивне. Це означає, що один і той же товар для різних споживачів може мати різну корисність.

З точки зору корисності, або споживної вартості, товари поділяються на такі групи: споживчі (задовольняють особисті потреби людей) і виробничі (засоби виробництва); субститути (взаємозамінні товари: чай, кава, сік, вода) і комплементи (взаємодоповнюючі товари: стіл і стілець, телевізор і відеомагнітофон тощо); тривалого користування (автомобілі, холодильники та інші) і нетривалого користування (які зникають після разового споживання: хліб, напої, бензин тощо). Споживчі товари бувають також нормальними (високої якості) і нижчими (гіршими за якістю); із зростанням доходів людей зменшується споживання нижчих товарів і зростає споживання нормальних.

Другою властивістю товару є вартість, або цінність.

 

Вартість, або цінність товару проявляється через свою форму – мінову вартість, тобто певні пропорції (кількісні співвідношення), в яких один товар обмінюється на інший чи на гроші.

 

Ціна товару трактується при цьому грошовим виразом його вартості. Вона здатна відхилятись від вартості у той чи інший бік під впливом співвідношення попиту та пропозиції на даний товар. Якщо попит на товар перевищує його пропозицію ціна на цей товар зростатиме і буде більшою за його вартість, й навпаки – переважання пропозиції над попитом призводить до зменшення ціни порівняно з вартістю товару. Таке відхилення ціни окремого товару від його вартості виступає своєрідним регулятором ринкової системи. Воно забезпечує без державного втручання ефективне функціонування ринкової економіки: регулює обсяги пропонованої продукції, стимулює зменшення витрат і впровадження досягнень НТП, підвищення якості і розширення асортименту продукції, забезпечує перерозподіл ресурсів між галузями економіки відповідно до зміни попиту, “винагороджує” високими прибутками тих, хто працює ефективно й призводить до банкрутства слабких, неконкурентноспроможних підприємств.

Величина корисності певного товару, а отже й його цінність, залежать від інтенсивності потреби у ньому і запасу (кількості) даного блага, що є у розпорядженні споживача.

 

Питання для семінарського заняття №1

1. Які риси притаманні натуральній формі виробництва.

2. За яких умов виникає товарне виробництво.

3.Чим сучасне товарне виробництво відрізняється від простого товарного виробництва?

4.У чому полягає сутність функцій ринку?

5.Назвіть класифікацію ринків за різними ознаками. Яке завдання виконує інфраструктура ринку?

6. Дайте визначення ринку?

7. Функції держави називається товаром і які властивості має товар?

8. Умови існування та функціонування в регулюванні ринку?

9. Проаналізуйте типи ринку.

 

Література до лекції № 2

1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Ринкова економіка: основні поняття і категорії: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – С. 36–44.

2. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. Ч.1. Загальна економічна теорія. Ч.2. Спеціальна економічна теорія. – К.: Ніка – центр Ельга. – 2000.

3. Білецька, Л.В.. Білецький О.В.Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник / За ред. Л.В. Білецької, О.В.Білецького.– Київ: ЦНЛ, 2005.– 652 с.

4. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. – К.: Вища школа, 2003. – С. 89–117, С. 282–318.

5. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Рынок: микроэкономическая модель / Пер. с англ. – С.-Пб., 1992. – Глава 5.

6. Економічний тлумачний словник: власність, приватизація, ринок цінних паперів (українсько-англійсько-російський) / Л.М. Алексеєнко, В.М. Олексіїнко. – Тернопіль: Астон, 2003. – 672 с.

7. Економічна теорія: Політична економія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2006. – С. 134–150.

8. Єщенко П.С., Палкін Ю.І.Сучасна економіка: Навч. посіб.– К.: Вища школа, 2005.– С. ви маркетинга. - M.: Прогресе, 1992.

9. Крупка М. І.Основи економічної теорії / М.І. Крупка, П.І. Остоверх,

С..– Київ: Атіка, 2001.– 344 с.

10. Макконнелл К. Реверчук К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т.: Пер. с англ. Т. 2. – Таллин, 1993. – С. 30–44.

11. Мэнкью Н.Г. Принципы экономикс. – С.-Пб.: Питер Ком, 1999. – С. 449–463.

12. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / Під заг. ред. заслуженого працівника народної освіти України, д.е.н., професора

Л.Ю. Мельника. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 528 с.

13. Основи економічної теорії / За редакцією В.А. Предборського. – Київ: Кондор, 2002.– 621 с.

14. Основи економічної теорії/ За ред. О.О. Мамалуя. – Київ: Юрінком-Інтер, 2003.– 478 с.

15. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. – 4-те вид-ня., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002.– 615 с.

16. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін., за ред. д.е.н., проф. К.Г. Кривенка. – К.: КНЕУ, 2001. – 501с.

17. Селезньов В.В. Основи ринкової економіки України: Посібник. – К.: А.С.К., 2006. – 688 с.

18. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика: Пер. с англ. – М.: Дело, 1997. – С. 96–118.

19. Ястремський О.І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2007. – Розділ 3, 4.

1 Інфраструктура – компоненти структури, що підпорядковані і обслуговують останню. Інфраструктура – це підструктура (латинське infra означає під), що підпо­рядкована структурі.

1 Автаркія (грецьке avtarkeia – самозадоволення) – політика господарської відрубності, створення самодостатньої економіки.

 

1 Зокрема, у матеріальному виробництві США нині виділяють до 700 галузей.

2 Економічними називають блага, яких є менше, ніж потреба в них. Якщо ж кількість благ є більшою, ніж потреба в них, то такі блага називають вільними або неекономічними.

1 У вітчизняній економічній літературі, що тривалий час грунтувалась на марксистській методології, для позначення властивостей товару традиційно використовували поняття “споживна вартість” і “вартість”. У світовій літературі більш поширеними є категорії “корисність” і “цінність”.