Класифікація витрат робочого часу. Класифікацію затрат часу можна здійснювати щодо працівника, роботи устаткування, тривалості виробничого процесу

Класифікацію затрат часу можна здійснювати щодо працівника, роботи устаткування, тривалості виробничого процесу.

Структура змінного робочого часу (Т_зр) являє собою співвід­ношення часу роботи та часу перерв, або нормованого і ненормо-ваного робочого часу. Час роботи (Т_р) — це час, протягом якого працівник здійснює трудовий процес на своєму робочому місці протягом зміни. Він складається із часу продуктивної роботи (Т_п.р)' часу непродуктивної роботи (Т_р._н).

До непродуктивної роботи належить усунення або виправ­лення браку, що виник з вини самого працівника, виконання ро­боти для власних потреб тощо.

Продуктивна робота характеризується виконанням обов'язків, передбачених регламентом (прямих і суміщуваних). Вона включає підготовчо-завершальну та оперативну роботу й обслуговування робочого місця.

Під час підготовчо-завершальної роботи виконуються певні завдання на початку та наприкінці зміни, такі як одержання змін­ного завдання та нарядів; ознайомлення із завданням, виробни­чий інструктаж, одержання і повернення робочих креслень, тех­нологічних карт, інструментів, пристроїв; одержання, огляд і здавання матеріалів, заготовок, деталей і вузлів: налагоджування обладнання, установлення пристроїв та інструментів на початку зміни та зняття їх наприкінці зміни; випробування обладнання та оброблення пробних деталей; здавання готової продукції або роботи.

Оперативна робота — це безпосереднє виконання змінного завдання. Час, витрачений на неї (Т_0.п), складається з часу вико­нання основних прийомів (Т₀) і допоміжних (Т_д).

Час обслуговування робочого місця (Т„п) складається з часу організаційного обслуговування (Т_орг) та часу технічного обслу­говування (Т_тех)

Затрати робочого часу поділяються на нормовані і ненормовні. До нормованих належать необхідні для даних конкретних умов за­трати основного і допоміжного часу, часу обслуговування робочо­го місця, на відпочинок та особисті потреби, регламентовані пере­рви з організаційно-технічних причин, підготовчо-завершальний час. Сумарна величина цих затрат часу на одиницю продукції є штучно-калькуляційним часом (t_шк):де

tо — основний час;

_tд — допоміжний час;

t_об — час обслуговування робочого місця;

t(в.о.п.)-час на відпочинок та особисті потреби;

t_пр — час нормованих перерв з організаційно-технічних причин;

t(п.з)— підготовчо-завершальний час на одиницю продукції.

Методи нормування праці

Методика нормування робочого часу залежить насамперед від типу виробництва (масове, серійне, дрібносерійпе, індивідуальне), рівня механізації праці робітників, а також від форми організації праці. Розрізняють такі методи норму­вання: сумарний дослідно-статистичний, розрахунково-аналітич­ний, укрупнений, мікроелементний.

Сутність сумарного дослідно-статистичного методу полягає в установленні норми загалом на операцію без розчленування її на складові елементи. За цим методом норми визначають на основі статистичних даних про фактичні затрати часу за минулий період або порівняння якоїсь операції з аналогічними операціями.

За розрахунково-аналітичного методу операцію попередньо роз­членовують на елементи. Норму часу в цьому разі розраховують на кожний елемент операції. Цей метод нормування дає значно точніші результати, ніж сумарний дослідно-статистичний. Він є основним методом для масового, великосерійного і серійного типів виробницт­ва.

В умовах індивідуального і дрібносерійного виробництва економічно себе не виправдовує.

Складовими аналітичного методу є: аналіз застосовуваного технологічного процесу та існуючих форм організації праці на ро­бочому місці: проектування найраціональнішого складу, послідов­ності і тривалості виконання елементів операцій, які нормують, розроблення оптимальних режимів роботи устаткування, передо­вих прийомів праці і раціональної організації робочого місця.

Сутність укрупненого методу полягає у визначенні норми на ос­нові попередньо розроблених укрупнених розрахункових вели­чин затрат робочого часу на типові операції, деталі або види робіт. Доцільно для підприємс­тв з індивідуальним і дрібносерійним типом виробництва.

Велике значення має мікроелементний метод нормування пра­ці (для нормування ручних і деяких машинно-ручних процесів). За допомогою цього методу виділяють і вивчають найпростіші елементи, так звані мікроелементи, з яких складаються складні і різноманітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелеме­нти визначають норми затрат часу залежно від найважливіших чинників, які впливають на їх структуру.

Методи нормування праці

Методика нормування робочого часу залежить насамперед від типу виробництва (масове, серійне, дрібносерійпе, індивідуальне), рівня механізації праці робітників, а також від форми організації праці. Розрізняють такі методи норму­вання: сумарний дослідно-статистичний, розрахунково-аналітич­ний, укрупнений, мікроелементний.

Сутність сумарного дослідно-статистичного методу полягає в установленні норми загалом на операцію без розчленування її на складові елементи. За цим методом норми визначають на основі статистичних даних про фактичні затрати часу за минулий період або порівняння якоїсь операції з аналогічними операціями.

За розрахунково-аналітичного методу операцію попередньо роз­членовують на елементи. Норму часу в цьому разі розраховують на кожний елемент операції. Цей метод нормування дає значно точніші результати, ніж сумарний дослідно-статистичний. Він є основним методом для масового, великосерійного і серійного типів виробницт­ва.

В умовах індивідуального і дрібносерійного виробництва економічно себе не виправдовує.

Складовими аналітичного методу є: аналіз застосовуваного технологічного процесу та існуючих форм організації праці на ро­бочому місці: проектування найраціональнішого складу, послідов­ності і тривалості виконання елементів операцій, які нормують, розроблення оптимальних режимів роботи устаткування, передо­вих прийомів праці і раціональної організації робочого місця.

Сутність укрупненого методу полягає у визначенні норми на ос­нові попередньо розроблених укрупнених розрахункових вели­чин затрат робочого часу на типові операції, деталі або види робіт. Доцільно для підприємс­тв з індивідуальним і дрібносерійним типом виробництва.

Велике значення має мікроелементний метод нормування пра­ці (для нормування ручних і деяких машинно-ручних процесів). За допомогою цього методу виділяють і вивчають найпростіші елементи, так звані мікроелементи, з яких складаються складні і різноманітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелеме­нти визначають норми затрат часу залежно від найважливіших чинників, які впливають на їх структуру.

Види норм праці

На підприємствах застосовують різні види норм праці. Найпо­ширеніші з них такі:

а) норми часу, які визначають кількість робочого часу, потрі­бного для виготовлення одиниці продукції або для виконання пе­вного обсягу робіт;

б) норми виробітку, які визначають кількість продукції, котру треба виготовити, або обсяг роботи, який має бути виконаний за одиницю робочого часу. Норми виробітку вимірюються в нату­ральних одиницях (штуках, метрах тощо) і виражають необхід­ний результат діяльності працівників;

в) нормоване завдання, що визначає необхідний асортимент і обсяг робіт, що мають бути виконані одним працівником або групою (бригадою, ланкою) за даний відрізок часу (зміну, добу, місяць). Нормоване завдання, як і норма виробітку, визначає не­обхідний результат діяльності працівників. Проте нормоване за­вдання можна установлювати не тільки в натуральних одиницях, айв нормо-годинах, нормо-гривнях;

г) норми обслуговування, які визначають кількість одиниць
устаткування, робочих місць, квадратних метрів площі тощо, які
обслуговуються одним робітником або бригадою;

д) норми чисельності робітників, за якими встановлюють кіль­кість робітників тієї чи іншої категорії, потрібну для виконання певного обсягу робіт;

е) норми керованості (кількості підлеглих) визначають кількість працівників, яка має бути безпосередньо підпорядкованою одному керівникові.