Назвіть основні напрями забезпечення високої якості трудового життя в Україні

Можливість одержати роботу, як перша вимога концепції гідної праці і

передумова належної якості трудового життя, визначається рівнем зайнятості та

безробіття в країні. В Україні є чимало серйозних проблем у сфері зайнятості.

Це — низький рівень заробітної плати, високий рівень безробіття, приховане

безробіття (вимушена неповна зайнятість), велика середня тривалість безробіт-

тя, висока зайнятість у неформальному та нетоварному секторах і т. ін.

Праця в умовах свободи, як параметр гідної праці, зазвичай реалізується в

Україні через вільний вибір форми зайнятості, добровільність зайнятості, само-

стійність на роботі.

Крім центральної проблеми в питаннях оплати праці — вкрай низького її се-

реднього рівня — існує й низка інших не менш нагальних проблем. Одна з них —

надмірна, необґрунтована диференціація середньої заробітної плати за регіона-

ми України і за видами економічної діяльності. Як бачимо середня заробітна плата у Києві була в 1,5 раза вищою, ніж у Донецькій області

(яка є другою після Києва за цим показником) і в 2,2—2,3 раза вищою, ніж у

Вінницькій, Волинській, Тернопільській, Херсонській, Чернігівській областях

(в яких цей показник найнижчий).

Концепція гідної праці визнає потребу створення більшої кількості робочих

місць, але за умови забезпечення гідних умов праці, соціального захисту і пред-

ставництва всіх груп населення відповідно до основних принципів і прав у сфе-

рі праці. Тобто і «гідна праця», і висока якість трудового життя передбачають

існування рівних можливостей зайнятості для всіх, хто готовий і прагне пра-

цювати, незалежно від віку, статі, національності, сімейного стану тощо. Рів-

ність у сфері праці є невід’ємним правом людини і важливим складником кон-

цепції гідної праці, а особливий наголос робиться на створення рівних

можлив для працівників за умов свободи, захищеності та поваги людс гідності.

Свобода професійних об’єднань, що передбачає можливість участі й пред-

ставництва в професійних організаціях і об’єднаннях, створення представниць-

ких органів та укладання колективних договорів, рідко порушується в Україні.

Отже, забезпечити принципи гідної праці, підвищити якість трудового життя

можна в Україні за допомогою державного і договірного регулювання: держав-

ні стандарти мають установлювати мінімальні гарантії у сфері праці, орієнтацію

на високу якість трудового життя повинні гарантувати договірні норми. Важли-

ве значення має поширення й удосконалення якості договірного регулювання,

підвищення _______профспілкового впливу на трудові процеси.

Необхідно впроваджувати програми забезпечення якості трудового життя на

виробничому рівні, які б орієнтувалися на створення умов для раціонального

використання і розвитку трудового потенціалу, були інтегровані в загальну ді-

лову стратегію розвитку підприємства, передбачали координацію дій усіх струк-

турних підрозділів у напрямі реалізації стратегічних пріоритетів.

Також сьогодні вкрай потрібно популяризувати ідеї якості трудового життя

та гідної праці серед роботодавців та найманих працівників, зокрема, через узго-

джену роботу профспілок та об’єднань роботодавців щодо впровадження цих

критеріїв у соціальний діалог, у практику укладання колективних договорів, у

визначення переможців конкурсів на звання „Кращий роботодавець року»

52. Розкрийте сутність та назвіть складові важкості і напруженості праці. Визначте їх спільні риси та відмінності.

Важкість праці — характеристика, що відображає переважне навантаження на

опорно-руховий апарат та функціональні системи організму людини (серцево-су-

динну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність під час реалізації трудових процесів.

Основними факторами важкості праці є:

1. Фізичне динамічне навантаження (виражається в одиницях зовнішньої

механічної роботи за зміну)

2. Маса вантажу, що піднімається і переміщується вручну (кг)

Для визначення маси вантажу (що піднімається або переноситься працівни-

ком протягом зміни постійно або в чергуванні з іншою роботою) його зважують

на товарних вагах.

3. Стереотипні робочі рухи (кількість за зміну, сумарно на дві руки)

Поняття «робочий рух» у даному разі означає рух елементарний, тобто од-

норазове переміщення рук (або руки) з одного положення в інше.

4. Статичне навантаження (величина статичного навантаження за зміну, яке пов’язане з утриманням вантажу, докладанням зусиль, кгс · с)

5. Робоча поза

Характер роб пози (вільна, незручна, фіксована, вимушена) визнач візуально.

6. Нахили корпусу (кількість за зміну)

Кількість нахилів за зміну визначається прямим їх підрахунком в одиницю

часу (кілька разів за зміну), потім установлюється кількість нахилів за весь час

виконання роботи або визначається їх кількість за одну операцію і множиться

на кількість операцій за зміну.

7. Переміщення у просторі (переходи, обумовлені технологічним процесом,

протягом зміни по горизонталі або вертикалі — по драбинах, пандусах та ін., км)

Напруженість праці — характеристика, що відбиває навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуття, емоційну сферу працівника. Навантаження інтелектуального характеру

1. Зміст роботи вказує на ступінь складності виконання завдання: від

розв’язання простих завдань до творчої (евристичної) діяльності з розв’язанням

складних завдань за браку алгоритму.

2. Сприйняття сигналів (інформації) та їх оцінка. Критерійним з погляду від-

мінностей між рівнями напруженості праці є настановча мета, яка береться для зіставлення інформації, що надходить під час роботи, з номі-

нальними значеннями, необхідними для успішного перебігу робочого процесу.

3. Розподіл функцій за ступенем складності завдання. Будь-яка трудова ді-

яльність характеризується розподілом функцій між працівниками.

4. Характер виконуваної роботи — у тому разі, коли робота виконується за

індивідуальним планом, рівень напруженості праці невисокий.

Сенсорні навантаження

1. Тривалість зосередженого спостереження (у % від часу зміни) — що бі-

льший відсоток часу відводиться протягом зміни на зосереджене спостережен-

ня, то вища напруженість. Загальний час робочої зміни береться за 100 %.

2. Частота сигналів (світлових, звукових) і повідомлень у середньому за 1 го-

дину роботи — кількість сигналів (повідомлень, розпоряджень), що сприймаються передаються, дає змогу оцінювати зайнятість, специфіку діяльності працівника.

3. Кількість виробничих об’єктів одночасного спостереження — зі збіль-

шенням кількості об’єктів одночасного спостереж зростає напруженість праці.

4. Розмір об’єкта розрізнення за тривалості зосередженої уваги (% від часу

зміни). Що менший розмір даного предмета (виробу, деталі, цифрової або бук-

веної інформації і т. п.) і що триваліший час спостереження, то більше наванта-

ження на зоровий аналізатор. Відповідно зростає рівень напруженості праці.

5. Робота з оптичними приладами (мікроскоп, лупа і т. п.) за тривалості зосе-

редженого спостереження (% від часу зміни). На основі хронометражних спостережень визначається час (години, хвилини) роботи з оптичним приладом..

6. Спостереження за екраном відеотермінала (годин протягом зміни). Згід-

но з цим показником фіксується час (год, хв) безпосередньої роботи користува-

ча відеотермінала з екраном дисплея протягом усього робочого дня, коли вво-

дяться дані, редагуються текст або програми, читається буквена, цифрова,

графічна інформація з екрана.

7. Навантаження на слуховий аналізатор. Ступінь напруження слухового

аналізатора визначається залежно від розбірливості слів у відсотках від співвід-

ношення між рівнем інтенсивності мови і білого шуму.

8. Навантаження на голосовий апарат (сумарна кількість годин, що наго-

ворюється протягом тижня). Ступінь напруження голосового апарату зале-

жить від тривалості мовних навантажень.

Емоційні навантаження

1. Ступінь відповідальності за результат власної діяльності. Значущість

помилки — показує, якою мірою працівник може впливати на результат власної

праці за різних рівнів складності здійснюваної діяльності.

2. Ступінь ризику для власного життя. Мірою ризику є ймовірність настан-

ня небажаної події, яку з достатньою точністю можна виявити зі статистичних

даних виробничого травматизму на даному підприємстві й аналогічних підпри-

ємствах сфери діяльності.

3. Відповідальність за безпеку інших осіб. Оцінюючи напруженість, необхідно

враховувати лише пряму відповідальність, що передбач посадовою інструкцією.

4. Кількість конфліктних виробничих ситуацій за зміну. Виникнення конф-

ліктних ситуацій у діяльності за багатьма істотно збільшує емоційне наван-

таження і підлягає кількісній оцінці.

Монотонність навантажень

1 і 2. Кількість елементів (прийомів), необхідних для реалізації простого за-

вдання або операцій, що багато разів повторюються; тривалість (с) виконан-

ня простих виробничих завдань або операцій, що повторюються

3. Час активних дій (у % до тривалості зміни).. Що менший час вико-

нання активних дій і більший час спостереження за перебігом виробничого

процесу, то, відповідно, вища монотонність навантажень.

4. Монотонність виробничого оточення (час пасивного спостереження за

перебігом техпроцесу, у % від часу зміни)..

Режим роботи

1. Фактична тривалість робочого дня

2. Змінність роботи — визначається на підставі внутрішньовиробничих до-

кументів, що регламентують режим праці на підприємстві (в організації).

3. Наявність регламентованих перерв та їхня тривалість.

53. Наведіть ознаки та охарактеризуйте групи складності праці. Поясніть, як складність праці пов’язана з її напруженістю.

Складність праці — характеристика, що відбиває глибину теоретичних знань та досконалість практичних навичок працівника, необхідних для виконання роботи. Ознаки, що визначають складність праці, ураховують характер та особливості трудової діяльності працівників, зміни у змісті праці, якісні аспекти праці.

Для забезпечення зіставності різнорідних робіт зазначені ознаки мають бути

загальними та прийнятними для всіх видів трудової діяльності.

Установлюючи ознаки оцінки складності праці, слід виходити з такого:

• складність робіт визначається перш за все їхнім змістом, оскільки що склад-

ніші трудові функції працівника, то, безперечно, складніша його праця;

• велике значення має різноманітність робіт. Що різноманітніші завдання,

які доводиться розв’язувати працівникові, то складніша його праця. Працівники

виконують свої посадові обов’язки з різною мірою самостійності: під безпосе-

реднім оперативним керуванням у межах чітко регламентованого завдання або

самостійно на основі затвердженої програми; самостійно на основі загальних

вказівок або керуються детальним розглядом способів і методів розв’язання по-

ставленого завдання;

• праця значної частини керівників та фахівців пов’язана з підлеглими, тому

масштаб і складність керування треба також ураховувати як чинник, що визна-

чає складність праці;

• кожен працівник незалежно від посади несе відповідальність за доручену

справу.

На основі аналізу робіт, що виконуються працівниками різних професійно-

кваліфікаційних категорій, виділяють такі ознаки складності їхньої праці1:

♦ характер робіт, які становлять зміст праці;

♦ різноманітність (комплексність) робіт;

♦ самостійність виконання робіт;

♦ масштаб та складність керування;

♦ додаткова відповідальність.

При цьому перша ознака характеризує технологічну складність трудового

процесу, чотири інші більшою мірою обумовлені організацією праці.

Диференціація вимог до знань та вмінь фахівців дає можливість установити

такі групи складності праці:

• максимальна (особливо складні роботи);

• середня (роботи високої та підвищеної складності);

• мінімальна (роботи середньої складності).

До особливо складних належать комплексні роботи. Фахівці, що їх викону-

ють, повинні мати не тільки професійні знання, але й орієнтуватись у суміжних

сферах діяльності, використовувати прогресивний практичний досвід, володіти

необхідними знаннями і здібностями для підвищення ефективності праці.

54. Розкрийте сутність методів оцінювання складності праці. Які обмеження існують у використанні кожного з методів вимірювання складності праці?

В оцінюванні складності праці застосовуються дві групи методів:

1) сумарні (неаналітичні); 2) аналітичні.

Метою сумарних методів є складання переліків робіт, розміщених у порядку

збільшення чи зменшення їхньої складності, без кількісної оцінки..

Серед сумарних методів виділяють:

􀂾 мет ранжирування робіт; 􀂾 метод рядів; 􀂾 метод класифікац

Відповідно до методу ранжирування робіт1 робочий процес розглядається

як єдине ціле, а для порівняння робіт різних видів використовуються назви по-

сад або посадові інструкції. Цей метод легкий і зрозумілий у використні, однак

йому притаманні потенційні вади: ранжирування робіт можливе з використан-

ням неповного обсягу інформації, оскільки детальний аналіз змісту роботи не

провадиться, тому обґрунтування певного варіанта ранжирування робіт може

викликати ускладнення.

Використання методу рядів2 передбачає попарне порівняння робіт між со-

бою, у результаті чого встановлюється, яка з них складніша. Так кожна робота

послідовно порівнюється з усіма іншими. Більш складні роботи позначаються

певною позначкою, і далі за к-тю таких позначок роботи розподіл в порядку збільш чи зменш складності. Таке групування провадиться фахівцями, які добре обізнані зі змістом та особливост певного виду дія-ті. За рез їхніх оцінок визнач сер оцінка для встановлення порядков № у класифікац робіт. К-ть порівнянь N, які треба виконати, використ цей метод, розрахов за формулою3

У разі використання методу класифікації (методу розрядів) розв’язується

питання про кількість кваліфікаційних груп (рангів, розрядів) та будується кла-

сифікаційна система за низкою критеріїв. Далі за групами визначаються най-

більш загальні ознаки (критерії) робіт, що відображають рівень їх складності, і

на цій основі кожну роботу відносять до певної кваліфікаційної групи. При

цьому оцінюються кілька ознак: необхідні спеціальні знання, фіз навантаж та розумове напруж, відповідальність, вплив умов праці тощо.

Метод класифікації (метод розрядів) є відносно простим у застосуванні, ніж метод ранжирування, оскільки види робіт порівнюються за класифікаційними ознаками. У розроблену класифікацію легко вводяться нові види праці. Недолік цього методу є довільність і суб’єктивізм у визнач кількості груп (рангів, озрядів).

Серед аналітичних методів оцінки складності праці слід виокремити:

􀂾 метод порівняння факторів; 􀂾 баловий метод (метод точкових оцінок1);

􀂾 метод визначення провідного графічного профілю.

Сутність методу порівняння факторів полягає у виділенні основних квалі-

фікаційних факторів. Як правило, їх 5: кваліфікація, вимоги інтелектуально-

го характеру, фізичні вимоги, відповідальність, умови праці. Далі вибираються

основні види робіт, які являють собою всі види праці на підприємстві, та встановл значення кожного фактора за всіма основними роботами.

Після цього перевір, чи відповідає знач кожн фактора його грош оцінці (таб. 11.6).

Міра стабільності системи оцінок складності робіт за цим методом залежить

від стійкості ставок заробітної плати..

Баловий метод передбачає аналіз різних робіт через диференційований роз-

гляд ознак, загальних для всіх видів праці, та оцінку їхніх значень у балах. Ви-

користання даного методу здійснюється в такій послідовності:

• установлення ознак оцінки складн робіт та їх питомої ваги в інтегральній оцінці;

• визнач кількості ступенів кожної ознаки та критеріїв віднесення до них робіт;

• розробка шкали балової оцінки складності;

• розрахунок складності виконання конкретної роботи;

• визнач інтегральн показн складн робіт, що входять до посад обов’язків виконав.

Важливим моментом використання балового методу є встановлення кількос-

ті ступенів наведених раніше ознак. Тобто за кожною з ознак оцінки складності

робіт установлені ступеневі розмежування, обумовлені якісними відмінностями

у праці, та критерії віднесення до них конкретних робіт.

Для вираження якісних відмінностей у трудових функціях працівника треба

встановити для кожного рівня прийнятих оцінних ознак складності робіт умов-

ну кількісну міру, тобто певну кількість балів, і скласти таблицю балової оцінки..

Після встановлення ознак, що характеризують складність робіт, їхньої питом ваги в загальній оцінці складності робіт, визначення кількості ступенів (рівнів) кожної ознаки та їх умовн кількіс міри розраховуються показники складн окремих робіт:

де Sk — показник складності k-ї роботи, балів;

n — кількість ознак складності;

aij — j-й рівень i-ї ознаки складності робіт, балів;

хі — питома вага і-ї ознаки складності робіт.

Далі розраховується сумарний показник складності робіт (Sсум), що включа-

ються в посадові обов’язки виконавця:

Сумарний показник складності розраховується стосовно до конкретної поса-

ди і являє собою середнє значення.

 

Метод визначення провідного графічного профілю Хея застосовується в

багатьох країнах, особливо він популярний у Сполучених Штатах Америки та

Великобританії. Метод Хея є балово-факторним і дає можливість

оцінити робочі місця за кількома параметрами, об’єднаними у 3 універс фактори:

􀀹 знання; 􀀹 творчий потенціал; 􀀹 відповідальність.

За кожним фактором виокремлюються кілька рівнів вимог до певної посади.

Ці рівні достатньо детально описуються в таблицях для кожного фактора у ви-

гляді розгорнутих текстових описів.

Оцінюв посади передбачає реалізацію таких етапів:

1. Для посади визначається рівень за кожним фактором і присвоюється

якісна оцінка, тобто відповідне позначення, (A, B, C, D, E… — для проф знань, 1, 2, 3для комунікат навич, І, ІІ для широти застосув, % для розумової діяльн тощо).

2. Здобуті якісні оцінки переводяться в бали за спеціальними таблицями.

3. Бали за кожною шкалою підсумов, і визначається кількість балів для посади.

4. Здійснюється розрахунок грейду (рівня оплати) посади.

5. Рівням оплати присвоюється грошове значення (мінімальне і максимальне).

6. Діапазон розміру зарплати вказується у довідк таблицях для кожної посади.

55. Розкрийте сутність інтенсивності праці та поясніть практичне значення окремих її видів.

Отже, інтенсивність праці — це концентрація зусиль людини у процесі трудової діяльності, яка залежить від її фізіологічного, психічного, емоційного та розумового потенціалу, обмежена технологічними можливостями виробничої системи та виражена кількістю стандартних для певного виду праці операцій в одиницю часу.

Трансформація змісту праці в період постіндустіального розвитку позначається

на сутності поняття «затрати праці». Новітня техніка та технологія сприяють

зменшенню затрат фізичної енергії працівника, а отже, знижують рівень важ-

кості праці та міру втоми працівників.

У рамках поняття «затрати праці» інтенсивність праці розглядається як

якісна складова. Більш якісною вважається праця, під час якої фактичний рі-

вень інтенсивності наближається до її нормального (оптимального) значення.

Нормальна інтенсивність праці — історична категорія, що змінюється під

впливом розвитку продуктивних сил, науково-технічного прогресу. Її рівень по-

винен забезпечувати досягнення головної мети економічної діяльності — сприя-

ти, з одного боку, якнайповнішому задоволенню ринкового попиту,, а з другого —всебічному, гармонійному розвитку працівника не тільки в трудовій діяльності,

Нормальний рівень інтенсивності праці передбачає:

• повне і продуктивне використання робочого часу і засобів виробництва;

• раціональну зайнятість працюючих;

• нормальну швидкість виконання робочих рухів і трудових прийомів, обумовл особливостями технологічного процесу і можливостями організму працівника;

• ефективні методи і способи виконання робіт;

• сприятливі умови праці, що визначають норм напруженість праці працівників;

• раціональне використання потенційних можливостей працівників.

Нормальний рівень інтенсивності може бути або вищий, або нижчий за фі-

зичні та інтелектуальні здібності різних категорій працівників, зокрема жі-

нок, інвалідів, підлітків і людей похилого віку, а також тих, хто зайнятий на

важких, непривабливих (монотонних) або небезпечних роботах.

За критерієм суб’єкта праці виділяють індивідуальну, групову інтенсивність,

інтенсивність сукупного працівника підприємства, інтенсивність сукупного пра-

цівника національної економіки.

Найбільший практичний інтерес становить індивідуальна інтенсивність праці,

яка найбільшою мірою залежить від психофізичних даних та здібностей праців-

ника, умов праці та ін. Рівень інтенсивності праці, розрахований за групою пра-

цівників як середній її рівень, характеризує інтенсивність праці виробничих ді-

льниць, цехів, виробництв, підприємств, сфер діяльності та економіки в цілому.

Середній рівень інтенсивності праці за сукупністю підприємств, що займають

один сегмент товарного ринку, є критерієм оцінки конкурентоспроможності

кожного з них.

Оптимальна інтенсивність праці — це така кількість праці в одиницю часу,

яка дозволяє мінімізувати витрати устаткування та робочої сили з урахуванням

додержання необхідних організаційно-економічних та фізіологічних обмежень.

З метою практичного використання показників інтенсивності праці треба

Виходячи з трив одиниці часу, з якою співвідноситься к-ть затрат праці, вирізн хвилинну, год, денну (змінну), місячну, річну величину інтенсивності праці.

 

 

56. У чому виявляється взаємозв’язок інтенсивності праці з іншими економічними показниками? З якою метою провадиться дослідження цього взаємозв’язку?

Інтенсивність праці має чіткий взаємозв’язок і справляє безпосередній вплив

на такі найважливіші економічні показники, як продуктивність праці, обсяг

виробництва, якість продукції, собівартість одиниці продукції та ін.

Співвідношення між досягнутим рівнем продуктивності праці і ступенем його

інтенсивності — об’єктивна величина, хоч динаміка цих показників під дією еко-

номічних, соціальних або інших причин може бути різноспрямованою.

У продуктивності праці відбивається складна взаємодія трьох головних ком-

понентів, з яких складається трудовий процес: предмета праці, засобів праці та

Між рівнем інтенсивності праці та кількістю продукції (обсягом послуг) іс-

нує пряма залежність, тобто в разі збільшення інтенсивності або затрат праці

кількість продукції (обсяг послуг) також збільшується. Проте зростання інтен-

сивності праці понад нормальний рівень, особливо в довгостроковому періоді,

призведе до зниження темпів зростання обсягу випуску з причини психофізі-

ологічних обмежень організму людини.

Взаємозв’язок інтенсивності праці та собівартості одиниці продукції виявля-

ється в таких закономірностях: після збільшення фактичної інтенсивності в ме-

жах її нормального рівня собівартість знижується, оскільки зростає продуктив-

ність праці. При цьому досягається певний економічний ефект завдяки

економії на умовно-постійних витратах або завдяки економії чисельності зайня-

тих. Водночас, незважаючи на зростання інтенсивності праці, а значить, і затрат

праці, рівень заробітної плати залишається без змін.

Інтенсивність праці має відмінності порівняно з важкістю праці: категорія

інтенсивності пов’язана з продуктивністю і є її фактором, а важкість праці

пов’язана з відтворенням робочої сили і характеризує міру впливу всієї сукуп-

ності елементів умов праці на функціональний стан та здоров’я організму лю-

дини. Кількіс відмінність між інтенсивн та важкістю праці полягає в тому, що важкість праці визнач всіма затратами роб сили — і виробнич, і невиробнич, тоді як інтенсив праці — тільки виробнич, що реаліз в корисн результаті праці.

Інтенсивність і напруженість праці відрізняються кількісно та за якісними па-

раметрами. У кількісному аспекті інтенсивність завжди менша від напруженості,

оскільки в реальних умовах використання робочої сили відбуваються її втрати.

В якісному аспекті їх різниця значна, оскільки інтенсивність та напруженість

зумовлені різними факторами та мають різне економічне значення. Зокрема, у се-

редніх умовах праці динаміка інтенсивності відповідатиме змінам працездатності

та продуктивності праці, оскільки незмінними залишатимуться технічна оснаще-

ність праці та кваліфікація працівників.