Народні традиції у вихованні

Народ і виховання - ці два поняття взаємопов'язані ожен народ від покоління до покоління передає свій суспільний та соціальний досвід, духовне багатство Народ завжди виступає вихователем молодшого покоління, а виховання при цьому набуває народного характеру формування національного характеру, національної психології людини ародна педагогіка - це сукупність накопичених та перевірених практикою знань, умінь та навичок, що передаються від покоління до покоління переважно в усній формі як продукт історичного й соціального досвіду народу. Пам'ятки народної педагогіки зберігаються в казках, легендах, епосах, прислів'ях, приказках, які створив сам народ, відбиваються в національних звичаях, традиціях, передбачають цілеспрямоване виховання та навчання молоді на кращих ідеалах народу. Етнопедагогіка відбиває народний світогляд, ґрунтується на знанні народної психології Головна особливість народної педагогіки полягає в тому, що вона покликана будувати навчально-виховний процес так, аби кожен вихованець добре знав свій народВивчаючи народні традиції, діти починають цікавитися історичним минулим як свого народу, та і загалом усіх народів. Вивчення фольклору допомагає розвивати творчі нахили учнів, спонукати їх до пізнавальної діяльності. А це і є запорукою виховання любові до рідної української мови Народна педагогіка здавна використовувала рідну мову як провідний засіб виховання дітей. за допомогою прислів'їв та приказок здійснюється патріотичне, трудове виховання, вони відбивають такі моральні норми, як честь, гідність, обов'язок, щирість, добро та інші;

на основі народних казок виховуються: ввічливість, конкретність у стосунках з людьми, працелюбність, любов до рідної землі, розуміння понять "добро" і "зло";

застосування українських народних пісень у навчально-виховній роботі призводить до виховання у дитини любові до рідної землі, батьків і праці, поваги до старших, щирості, довір'я, інтересу до культурної спадщини українського народу;

за допомогою українського народного мистецтва (ткацтва, вишивання, писанкарства) виховується

Аналіз підручника

(Lynda Hübner, GaznorRamsey Your Turn. – Langensheidt, Wien.-2007)

Підручник – навчальне видання, що містить систематизоване викладення навчальної дисципліни, що відповідає офіційно затвердженій навчальній програмі і вимогам дидактики.

Сучасний підручник будь-якого шкільного предмета, насамперед, має бути тією навчальною книгою, котра в доступній формі викладає зміст

предмета учням певного віку або класу. У ній мають бути визначені види та способи діяльності, спрямовані на досягнення мети і завдань навчання,

співвіднесені з вимогами програми. Підручник має виступати засобом управління навчальною діяльністю учнів і спрямовуючим інструментом

роботи вчителя. Він повинен якнайповніше відображати основні концептуальні положення прийнятої системи навчання, базуватись на

апробованих у шкільній практиці методологічних засадах, забезпечуючи достатньо цілеспрямоване і водночас гнучке управління навчальним

процесом.

Вимоги до підручників: висока науковість, доступність, точність, ясність i яскравість викладення змісту, його практична спрямованість, міжпредметні зв'язки. Підручник повинен бути одночасно стабільним i мобільним (введення нових елементів знань без порушення основи).

Сучасний підручник виконує такі основні функції:

Освітню — функція підручника, що полягає в забезпечені процесу засвоєння учнями певного обсягу систематизованих знань стосовно до сучасного рівня розвитку конкретної науки, у формуванні в учнів пізнавaльних умінь i навичок.

Розвивальну - функція підручника, яка сприяє розвиткові учня, формує його перцептивні, мнемонічні, розумові, мовні та інші здібності.

Виховну - функція підручника, яка полягає в його здатності впливати на світогляд учня, його моральні, естетичні почуття, ставлення до праці, навчання, формувати й удосконалювати певні риси особистості школяра.

Управлінську - функція підручника, яка полягає в програмуванні певного типу навчання, його методів,