Технології соціальної роботи з дітьми вулиці та соціально незахищеними дітьми та підлітками

"Діти вулиці", безумовно, вимагають допомоги, підтримки, захисту. Проте, щоб їх захистити, необхідно, насамперед, їх зрозуміти. Зрозумі­ти, хто вони, чому вулиця стала для них місцем, що заміняє сім'ю, близьких, затишок домівки?

Зрозуміти таких дітей — спробувати задіяти механізми, які б сприя­ли вилученню дітей з вулиці, з каналізаційних люків, підвалів тощо.

Для соціального працівника важливим є питання: куди дитина піде вночі, з ким буде завтра, хто простягне їй руку, за ким вона піде. Адже "доброзичливих", котрі прагнуть обдурити дитину, використовують у своїх цілях — чимало. Тому соціальному працівнику потрібно встигнути першому підійти до дитини, зрозуміти її проблеми, відгукнутися на дитя­че горе.

Соціальний працівник для таких дітей є своєрідною "швидкою допо­могою". Він бере на себе відповідальність за її долю, підтримуючи у складних ситуаціях, намагаючись повернути до рідної сім'ї або ввести у новий світ. Цим світом спочатку може стати притулок, орієнтований на те, щоб повернути дитину до сім'ї (рідної, опікунської, прийомної). Но­вим світом для дитини можуть стати спеціальні центри, де працюють кваліфіковані фахівці, які здатні надати допомоу. Робота у таких цент­рах будується на індивідуальних потребах і зорієнтована па надання психологічної, соціальної і матеріальної допомоги, навчання дітей навич­кам, що допоможуть уникнути хвороб, насильства, вчасно піти з вулиці.Що і на якій стадії виходу дитини із сім'ї може і повинен зробити соціальний працівник для того, щоб допомогти дітям вулиці і дітям, які перебувають у складній життєвій ситуації?

У соціальній сфері існує два види організації роботи.

1. Менеджмент, зорієнтований на процес. Сутність його полягає в тому, щоб здійснювати певні дії або заходи, орієнтовані па надання допомоги клієнту. Передбачається, що результат цих заходів обов'язко­во буде позитивним.

2. Менеджмент, зорієнтований на результат — це організація падання послуг, головною метою яких є заздалегідь визначений резуль­тат. Методи досягнення є похідними від очікуваного результату.

Автори даного посібника дотримуються такої позиції соціальної ро­боти, яка зорієнтована па результат. Це означає, що не важливо, скільки проведено бесід, консультацій чи рейдів. Важливо, скільки дітей не пішло на вулицю, повернулося до сім'ї, одержали навички самостійного життя й реалізували їх. Причому очікувані результати для кожної групи клієнтів будуть різними.

Відповідно реалізуються 5 основних напрямів соціальної роботи.

1. Профілактична соціальна робота. Дитина перебуває на стадіях "роздумів і підготовки", тобто розглядає вихід на вулицю як можливу перспективу. На цій стадії необхідна соціально-профілактичпа робота з дітьми та підлітками для вирішення конфліктів із батьками і вчителями; залучення дітей до клубів за інтересами, дитячих та молодіжних гро­мадських організацій, різних спортивних секцій. Завданням етапу є по­вернення дитини до стану байдужості щодо виходу на вулицю. Тобто потрібно створити умови, щоб дитина перестала розглядати вихід на вулицю як варіант вирішення своїх життєвих проблем.

2. Допомога у поверненні дитини з вулиці відповідає стадіям "дії і післядії". Тобто дитина вже знаходиться па вулиці, а соціальний праців­ник повинен вживати дії, спрямовані на пробудження у дитини бажання залишити вулицю. Метою соціальної роботи у даній ситуації є повернен­ня дітей з вулиці додому. Результат досягається шляхом виявлення та вирішення проблем дітей, пов'язаних найчастіше з сім'ями, особливо кризовими, школою, ровесниками.

3. Подолання невизначеності. Третій напрямок реалізується у ситу­ації, коли дитина перебуває па стадії індиферентного етапу, тобто живе на вулиці і ие розглядає варіантів зміни свого способу життя. У такій ситуації метою роботи є подолання байдужості дитини до власної долі, пробудження бажання мати затишок, можливість спілкуватися з близь­кими чи рідними людьми, просто змінити обстановку тощо. Ця робота повинна спонукати дитину задуматися про своє майбутнє. Досвід спілку­вання з дітьми вулиці показує, що вони не думають, а найчастіше боять­ся думати про своє майбутнє, тому що не бачать виходу із сформованої ситуації. Пробудження у дитини бажання змінити своє життя ґрунтуєть­ся, насамперед, на реальній можливості зробити це. Такою реальною можливістю може бути наявність місця (центра), де дитині нададуть притулок, зрозуміють і допоможуть; це може бути варіант самостійного життя — працевлаштування, одержання житла тощо. Рідше — це варі­ант повернення до сім'ї, на жаль, до цього часу, як правило, усередині сімейні відносини остаточно зруйновані.

4. Закріплення за соціальним інститутом. Четвертий напрямок ре­алізується на стадіях роздумів і підготовки, коли вдалося розбудити інтерес дитини до зміни способу життя. При цьому активізується спілку­вання таких дітей із соціальними працівниками. Діти звертаються по допомогу до соціально-исихологічних реабілітаційних центрів, соціаль­них служб для молоді тощо. Метою діяльності соціального працівника на цьому етапі є допомога дитині у поверненні до нормального життя.

5. Соціальний супровід. П'ятий напрямок — це вихід на своєрідний фініш: дитина повертається до рідної сім'ї або до сім'ї родичів, до інтер­натної установи і починає самостійне життя. Цей період вимагає особли­вої уваги соціального працівника, який здійснює соціальний супровід дитини або сім'ї, до якої вона повернулася.

Аналіз суті стадій, що проходить дитина, і напрямків діяльності, що реалізує соціальний педагог або соціальний працівник, дозволяють ствер­джувати, що всю роботу з дітьми вулиці можна розділити па три вели­ких етани:

1. Профілактика можливого виходу дітей на вулицю.

2. Створення соціальних, психолого-педагогічних умов для повер­нення дитини з вулиці.

3. Сприяння закріпленню дитини за соціальним інститутом (сім'єю, прийомною сім'єю, загальноосвітніми установи интернатного тину тощо).

Виходячи із таких основних етапів соціальної роботи, ми розмістили у посібнику методичні рекомендації, що дозволяють бачити логіку про­фесійної соціальної роботи з дітьми вулиці.