Засоби та методи психологічного консультування, психокорекції, психотерапії

Методи виправлення різних форм її адиктивної поведінки поділяють на консультативні, корекційні, психотерапевтичні, психофармакологічні.

Під психологічною допомогою розуміється надання людині інформації про її психічний стан, про причини та механізми виникнення психологічних феноменів, патопсихологічних сим­птомів, а також активний цілеспрямований психологічний вплив на клієнта з метою гармонізації його психічної діяльності, адаптації до соціального оточення, купування патопсихологічної симптоматики, реконструкція осо­бистості для формування фрустраційної толерантності, стресостійкості.

Традиційно виділяють три види психологічної допомоги: психологіч­не консультування, психокорекцію та психотерапію.

Психологічне консультування — передбачає спільне обгово­рення психологом та клієнтом проблем, які виникли у клієнта, можливих варіантів їх вирішення та попередження, а також, інформування клієнта про його індивідуально-психологічні особливості, специфічні для нього типи реагування, методи саморегуляції. Консультування націлене на ви­роблення активної позиції у клієнта по відношенню до психологічних проблем, фрустрації, стресу з метою навчання способом відновлення або збереження емоційного комфорту в критичних життєвих ситуаціях.

Діагностичний процес в структурі консультування вмістить у собі клінічне інтерв'ювання та використання експеримептально-діагностичних методик та тестів для визначення особливостей функціонування психіч­них процесів та параметрів досліджуваного.

Суттєвим моментом психологічного консультування є процес інфор­мування клієнта, тому що не тільки припускає неуиереджений аналіз результатів тестування, але й і враховує можливі реакції особи на інфор­мування про себе. Існує декілька методик та стратегій інформування, які суттєво різняться між собою ступіншо використання оціночних кате­горій, фокусуванням та термінологією, яку використовує консультант.

Фокусувати (зосереджувати) увагу при інформуванні клієнта можна на:

а) виражених відхиленнях функціонування організму та психіки;

б) всіх наявних відхиленнях;

в) відхиленнях, які клієнт здатен усвідомити та змінити;

г) всьому спектрі проявів — нормальних та відхилених від них;

д) нормативних ознаках та проявах.

При цьому використовують наступні підходи подання інформації: оптимістичний, песимістичний, нейтральний.

Так одна і та ж інформація може бути подана та сприйнята як пози­тивна, негативна та нейтральна. Класичним прикладом цих підходів є приклад інформування про кількість води в склянці:

1) склянка — напівпорожня;

2) склянка — напівцаповнена;

3) рідина в склянці займає половину об'єму склянки.

Існують і різні підходи до оцінки виявлених клінічних, соціально-психологічних феноменів — оцінюючий та описувальний. При першому підході інформування містить у собі оціночні категорії — адекватний-неадекватний, нормальний — патологічний, здоровий — хворий і т.п. При другому — психолог уникає оцінок і орієнтується на роз'яснення, описування виявлених феноменів, при необхідності — багатоваріантність трактування отриманих фактів.

Суттєвою є і термінологія, яку викорстовуює психолог у процесі інформування.

Можливе вживання спеціальної наукової термінології, навіть жарго­ну ("різноплановість мислення", "використання казуальної атрибуції" та інші), які незрозумілі клієнту, або урахування мовних та інших особли­востей клієнта, надання заключення на зрозумілій для нього мові.

Важливим є те, що при консультуванні не відбувається нав'язування клієнту єдиного правильного шляху вирішення міжособистих та внутрі­шньо особистісних проблем, а дається багатоваріантність можливої пове­дінки. На відміну від психокорекції тут вибір способу вирішення про­блеми або особистої трансформації залишається за клієнтом.

Найбільш відомими методиками, які відносять до способів психолог­ічного консультування вважаються раціональна психотерапія (Р.Dubois), логотерапія (V. Frankl), психологія саморегуляції (А.Maslow), позитивна психотерапія N. Peseschkian), конгнітивна терапія (А.Вееk), раціональ­но-емотивна терапія (А. Ellis), аптипаційний тренінг.

Не дивлячись на те, що в деяких назвах присутній термін "психоте­рапія", методики фактично визнають консультативними. Це пов'язано, ио-перше, з тим, що психологічна допомога надається безпосередньо че­рез вплив на світогляд клієнта; по-друге, в основі базується метод інфор­мування клієнта; по-третє, через так звану "терапевтичну мішень", якою у даному випадку є світосприйняття та світорозуміння девіанта, а потім вже його психологічні проблеми та невропатичні симптоми.

З вітчизняних методик консультування слід відзначити реконструк-тивно-особистісну психотерапію, яка базується на теорії відносин особи­стості В.Н.Мясищева, і є дуже актуальною в процесі консультування узалежнених, членів їх сімей. Головним завданням цього методу кон­сультування є інформування клієнта з метою:

— усвідомлення мотивів своєї поведінки, особливостей своїх відно­син, емоційних та поведінкових реакцій;

— усвідомлення неконструктивного характеру своїх відносин, емоц­ійних та поведінкових стереотипів;

— усвідомлення міри своєї участі і відповідальності у виникненні конфліктних та психотравмуючих ситуацій;

— усвідомлення глибинних причин своїх переживань і способів реа­гування, корені яких знаходяться у дитинстві, умов формування своєї системи відношень та цінностей;

— навчання розумінню та вербалізації своїх почуттів;

— навчання саморегуляції.

Консультування узалежнених та членів їх сімей за цим методом здійснюється в чотири етапи. На першому — відбувається переборюван­ня неправдивих та викривлених уявлень узалежпеного про його хворо­бу, акцентація залежності; на другому — усвідомлення психологічних причин та механізмів узалежнення; на третьому — вирішення конфлікту; на четвертому — реконструкція системи відносин особистості (один з варіантів методики подано у додатку "Курси терапії узалежпепь").

Логотерапія відноситься до гуманістичного напрямку психотерапії, завданням якої є відновлення людиною загубленої духовності, свободи, відповідальності, виходячи з відомої позиції А.Ейнштейна, що "людина, яка вважає своє життя безглуздим, не тільки не щаслива, — вона взагалі навряд чи придатна до життя". V. Frankl вважав, що повернути втраче­ний сенс можливо за допомогою переконання. Переконання використо­вує систему логічно обґрунтованих унікальних цінностей життя при аб­солютній цінності трапсценденції — сутності існування. Основу логотерапії становить зцілення душі за допомогою формування усвідомленого прагнення до сутності, і навіть до кінцевої сутності в альтернативу праг­нення до насолоди або влади.

Застосування методики самореалізації при роботі з адиктивними по­рушеннями поведінки націлене на вироблення у клієнта навичок психо­логічної стратегії максимально використовувати у житті власний особис­тіший потенціал, а саме:

1) внутрішню природу людини, її індивідуальну самість у вигляді головних потреб, здібностей, індивідуально-психологічних особливостей;

2) потенційні можливості, а не реальні кінцеві стани, реалізація яких детермінована екстрапсихічними факторами (цивілізацією, сім'єю, рефе­рентною групою, освітою і т.п.);

3) автентичність — здатність пізнати справжні власні потреби та можливості;

4) здатність приймати себе;

5) потребу у любові.

При використанні методики А.Маslу, психолог опирається на твер­дження автора, що у особистості існують цінності буття (Б-цінності) і цінності, які формуються за принципом ліквідації дефіциту (Д-цінності).

У процесі консультування проходить активація Б-цінностей, а саме: 1) цілістності — інтеграції та прагнення до однорідності взаємозв'язку; 2) досконалості, тобто природності доцільності; 3) завершеності; 4) спра­ведливості — законності; 5) життєвості — спонтанності, саморегуляції; 6) наповненості — диференційованості, складності; 7) простоти — щи­рості; 8) красоти; 9) бажаності; 10) унікальності — неповторності, інди­відуальності; 11) безпосередності — легкості, граційності, відсутності напруження; 12) гри — веселості, радості; 13) дійсності — чесності, реалістичності; 14) самодостатності — автономності, незалежності, вміння залишатись собою, незалежно від втручання інших людей.

Позитивна психотерапія опирається на здатність людини до самороз­витку та гармонійності. Основна мета консультування:

1) зміна уявлень девіанта про себе, про свої актуальні та базисні здібності;

2) пізнання ним (девіантом) традиційних для його особистості, його сім'ї, його культури механізмів переживання конфліктів;

3) розширення ним цілей свого життя, виявлення резервів та нових можливостей для переборювання конфліктних ситуацій та хвороб.

Психолог використовує транскультуральний підхід, зміст якого по­лягає в наданні клієнту інформації про відношення до подібних у нього проблем та ситуацій в інших культурах. Транскультуральні порівняння приводять до вироблення у узалежпеного і, що дуже важливо, членів його сім'ї (снів-узалежнених) розуміння відносності власних життєвих цінностей, та навчають інтерпретувати власні негаразди в позитивному ракурсі.

Когнітивний напрямок психотерапії частіше використовується під час консультування співузалежнених, батьків девіантів. Когнітивна терапія рахує, що емоційні порушення виникають через "когнітивну вразливість" — використання при аналізі зовнішніх подій жорстких, ірраціональних, оман­ливих викривлень. Серед когнітивних викривлень виділяють:

— надгенералізацію, тобто узагальнення на основі одного-єдиного випадку;

— катастрофізацію — перебільшення наслідків будь-яких подій;

— персоналізацію — схильність інтерпретувати події в контексті особистих значень;

— дихотомічність мислення — схильність до використання в мис­ленні крайностей;

— вибірковість абстрагування — концентрація ситуації па основі окремих фактів, вибірково взятих з контексту. Метою консультування є виправлення помилкового сприйняття інфор­мації і модифікація переконань клієнта у напрямку їх раціоналізації та вироблення життєвої позиції, здорового глузду.

Близькою за змістом до когнітивиої терапії є раціонально-емотивна психотерапія. А.Ellis виділяє дванадцять головних ірраціональних ідей, які в процесі консультування повинні бути виправленими:

1) для дорослої людини необхідно, щоб кожен її крок був схвалений оточуючими;

2) існують погані, несхвальні вчинки — винні у них повинні бути покарані;

3) це катастрофа, коли все стається не так, як було заплановано;

4) всі негаразди нав'язані нам ззовні — людьми чи обставинами;

5) постійно треба бути насторожі — завжди існує щось, що викликає небезпеку;

6) кожен потребує чогось або когось більш сильного, вагомого, ніж він сам;

7) потрібно у всьому бути освіченим, компетентним, адекватним;

8) те, що колись сильно вплинуло иа наше життя, завжди буде на нього впливати;

9) уникати відповідальних та рішучих дій безпечніше, ніж їх приймати;

10) інші люди завжди прагнуть вплинути на наше благополуччя, тому необхідно робити все можливе, щоб вони змінювались у бажаному для нас напрямку;

11) ми не в силі керувати власними емоціями;

12) плисти за течією, спостерігаючи за життям — ось шлях до щастя. Техніка терапії базується иа сократівському діалозі — диспуті між

клієнтом та психологом з використанням законів логіки.

На логічних переконаннях базується і раціональна психотерапія, яка націлена на навчання клієнта мисленню, яке уникає логічних помилок і оман з метою попередження розвитку невротичних симптомів.

З вітчизняних методик корекції наркогенних узалежнень протягом останніх років увагу привертає антипаційний тренінг (В.Менделевич), який базується на здатності особистості завбачати розвиток подій, буду­вати процес прогнозування, використовуючи минулий життєвий досвід. Антипаційний тренінг базується па наступних принципах: а) відмова від претензій (ніхто нікому нічого не винен); б) відмова від однозначності (це може означати все, що завгодно); в) відмова від фатальності (все можливо, ніколи не знаєш де загубиш, а де знайдеш); г) заміна стратегії "все буде добре", па стратегію — "не завжди так буде".

Психокорекція. Цілями застосування психокорекції при корекції адиктивної поведінки є оптимізація, виправлення та приведення до нор­ми відхилень психічних функцій клієнта, приведення до оптимального рівня його індивідуально-психологічних особливостей та здібностей.

При психокорекції, на відміну від психологічного консультування, роль клієнта менш активна, скоріше пасивна. Активність клієнта прояв­ляється лише в бажанні змінитися, а не в екзистенційній праці над со­бою. Корекція несе в собі вироблення нових, психологічно адекватних та корисних для клієнта нових схем поведінки та від реагування у про­цесі спеціально розроблених тренінгових програм. Головним способом зміни та психологічної допомоги є процес навчання ефективному прий­няттю себе і реальності, а не філософське осмислення свого місця у Всесвіті, своїх можливостей та здібностей.

Психокорекція в якості провідних методів використовує маніпулю­вання, формування та управління особою, маючи чіткі уявлення про кіпцеві стани, рівень розвитку психічних функцій. Кінцевий стан, як еталон, є визначеним. Клієнт виступає у ролі "матеріалу" з якого "ліпить­ся" оптимальний для нього або ідеальний для суспільства взірець. Відпо­відальність за психічні зміни лягає повністю на психолога. Спектр маніпулятивних методик достатньо широкий — від класичних порад Карнегі до НЛП та різних тренінгів (ассертивності, тендерних прав, особистішо­го зросту, жіночності і т.д.).

В психології корекції відхилень поведінки, розвитку узалежнень най­доцільніше використовувати тренінги: аутотренінг, або тренінг саморегу­ляції, бихевіоральна (або поведінкова) терапія, психодрама, трансактний аналіз (Е.Веrn).

Аутотренінг — це методика, яка націлена на навчання павичкам пси­хічної саморегуляції за допомогою релаксійних засобів. Найбільш попу­лярною є методика музичної релаксації. Цей метод має три складові частини: психологічну, музичну та біозвукову, які комбінуються у різних варіаціях. Психологічний вплив здійснюється через яскраву й образну уяву формул самонавіювання, спрямованих на розслаблення м'язів тіла. У результаті цього розширюються периферійні судини, відбувається при­плив тепла до них і перерозподіл крові. Усе це забезпечує нормальне функціонування мозку, заспокоєння, що переходить у дрімотний, сноподібний стан, з'являється відчуття відпочинку. Для заспокоєння та віднов­лення використовують музичні програми, звуки живої і неживої природи.

На прослуховувапня підбираються реально скомпоновані фрагменти, які викликають сприятливі асоціативні спогади, образи. У процесі психодрами проходить розігрування клієнтом ролей з ме­тою вивчення власного внутрішнього "Я" та напрацювання навичок оп­тимальної соціальної поведінки. Клієнт в процесі ігрової діяльності зас­воює стереотипи поведінки у різних життєвих ситуаціях, апробує їх, вибирає найбільш прийнятливі йому, і таким чином переборює комуніка­тивні бар'єри.

Трансактний аналіз розглядає особистість, як сукупність трьох станів "Я", умовно названих "Батько", який поділяється на "контролюючого" та "турботливого"; "Дорослий" (відчуття "тут і тепер"); "Дитина", яка поділяється на "адаптивну", "бунтуючу", "вільну".

Психологічна взаємодія за Е.Берном проходить у вигляді диадного контакту (трансакції) з використанням тих, чи інших ролей. Наприклад, "адиктивний" батько — син з пренаркотичною формою поведінки.

Розглядаючи трансакцію психолог дає можливість клієнту зрозуміти особливості саме його взаємодії з оточуючими, та за допомогою відпов­ідної техніки навчити його нормативній чи оптимальній для нього та для суспільства поведінці.

Філософія трансакційного аналізу (ТА) базується на позиціях:

а) благополуччя людини — позиція "Я-О'К" за Е.Вегп. Тобто, ти та я, ми обидва маємо цінність, значення, гідність та вартість. Я приймаю себе таким, яким я є. Я приймаю тебе таким, яким ти є. Можливо, іноді я не сприймаю твої вчинки, але я сприймаю того, ким ти є. Як людину, я сприймаю тебе О'К, хоч твоя поведінка може бути і не О'К. Це правдиво, навіть коли ми різні за своєю расою, віком, релігійними переконаннями;

б) здатності мислити, тобто кожна людина наділена властивістю мис­лити. Саме на нас самих лежить відповідальність за прийняті рішення, та того, чого ми прагнемо у житті;

в) моделі прийняття рішень — людині властиво змінюватись. Ми досягаємо змін не тільки завдяки розумінню наших старих паттернів поведінки, а і завдяки активному прийняттю рішень на зміни цих пат­тернів. Інші люди не можуть заставити нас відчувати або поводитись саме для них бажаним чином. Завжди коли ми приймаємо рішення, ми потім можемо змінити їх. Це справедливо і для ранніх рішень, тобто, коли деякі з наших дитячих рішень про світ та про себе призводять до небажаних для нас наслідків, ми, як дорослі люди, можемо виявити їх та змінити, на нові, щасливі для нас.

Трансакційний аналіз приводить до стійких, адекватних змін особистості.

Психотерапія — метод надання клієнту психологічної допомоги з метою позбавлення патопсихологічної симптоматики.

Психотерапія відноситься до сфери медичної діяльності, тому що, по-перше, поєднує у собі психологічні та загально-медичні знання відносно показів та протипоказів; по-друге, накладає на психотерапевта відпові­дальність (включно кримінальну) за некваліфіковану допомогу, тобто за неадекватний вибір психотерапевтичної методики та стратегії лікування.

Метою психотерапії є зцілення пацієнта від психопатологічної симп­томатики в рамках невротичних, характерологічних та психосоматичних порушень. Психотерапія оперує поняттям хвороба, психічні зміни, пато­психологічні симптоми та синдроми.

Найбільш відомими серед психотерапевтичних методик виділяють: сугестивні (гіпноз, навіювання), поведінкові, психоаналітичні (Фрейд), фепоменологічно-гумапістичні (гештальт, Роджерс, Ассаджолі), які ви­користовують в індивідуальній, колективній та груповій формі.

Психофармакотерапія — це лікування психічних відхилень та хвороб, поведінкових девіацій з використанням психотропних лікуваль­них засобів.

Для корекції адиктивної поведінки використовують наступні групи психотропних препаратів:

— нейролептики;

— транквілізатори;

— антидепресанти;

— психостимулятори;

— ноотропи;

— нормотиміни (нормалізатори настрою).