Тактика соціально-реабілітаційної роботи

Залежно від того, як взаємодіє спеціаліст з батьками, можна окрес­лити п'ять основних тактик соціаль­но-реабілітаційної роботи.

У практиці використовуються довготермінові і короткотермінові моделі роботи. Серед короткотермі­нових варто назвати кризовоіитервентну і проблемно-орієнтовну моделі взаємодії.

Кризовоінтервентна модель роботи з клієнтом передбачає надання допомоги безпсередньо в кризовій ситуації. Самі кризові ситуації мо­жуть бути обумовлені змінами в природному циклі чи випадковими трав­муючими подіями. Проте, не зважаючи на індивідуальні відмінності і багатоаспектність причин, які призводять індивіда до кризового стану, його триваліть обмежена, як свідчить практика, приблизно 6 — 7 тижня­ми. І втручання спеціалістів у такий період є досить ефективним, оскіль­ки в період кризової ситуації людина особливо сприйнятлива і швидко відгукується па прояв допомоги. В такий період використовуются як внутрішні, так і зовнішні ресурси. Незалежно від того, що призвело клієнта до кризового стану, завданням соціального працівника чи педа­гога є падання емоційної підтримки і спробувати пом'якшити вплив стре­сової ситуації.

Допомогу можна вважати успішною, якщо вдається зняти гостру тривожність, напругу, агресивність, коли з'явиться нове розуміння даної проблеми і починає розвиватися адаптивна реакція.

Поява в сім'ї дитини з певними фізичними чи психічними видами є також причиною таких стресів. З метою попередження негативних наслідків цієї проблеми, сім'ї надається допомога соціального педагога, який оперативно має входити в життєву ситуацію і допомогти мобілізу­вати всі сили на підтримку батьків і дитини.

Звичайно, в цій ситуації психологічна допомога є домінуючою. Про­те і втручання соціального педагога є виправданим, оскільки допомога має бути не скільки глибоко психологічною, скільки комплексною і ши­рокою за обсягом проблем та учасників подій, чию увагу потрібно при­вернути до проблеми сім'ї.

Щоб попередити відмову від дитини і включити сім"ю в процес реабілітації, необхідно, щоб вона мала реальну уяву про перспективи дитини і про ту роль, яку сім'я може відіграти в її житгі. Головним у цій ситуації є допомога сім'ї подолати пригнічеиічсть, розгубленість, відчай, допомогти батькам зайняти активну позицію щодо реабілітації дитини.

З цією метою спеціаліст Центру падає освітню інформаційну допомо­гу, яка дозволяє сім'ї "побачити" етапи відновлювального лікування і перспективу дитини, повідомляє про можливості визнання тимчасової інвалідності і пов'язаних з нею пільг. Крім того, і соціальний педагог, і соціальний працівник виступають посередниками між іншими спеціаліста­ми, установами і сім'єю.

Таким чином, соціальний педагог шляхом застосування просвітницької і посередницької допомоги досягає ефекту психологічної підтримки, впли­ває на почуття сумнівів і страху, які заважають контролю над ситуацією. Крім того, сім'я може бути залучена до програми сімейної терапії і на­вчальних тренінгів, метою яких є налагодження контактів між сім'ями та вирішення скритих проблем, які з'являються в кризових ситуаціях.

Звичайно, що у кризовій ситуації кожна сім'я потребує особливої уваги і різного рівня активності в допомозі.

Втручання в кризову ситуацію, зазвичай, є першою сходинкою у взаємодії соціального педагога з сім'єю, яка виховує дитину з особливи­ми потребами. Наступною сходинкою є проблемно-орієнтовна модель взаємодії, яка також відноситься до короткотермінової стратегії роботи, протяжність якої не перевищує 4 місяців і передбачає приблизна 10 — 12 контактів з клієнтом.

Проблемно-орієнтовна модель має на меті вирішення чисто практич­них питань, тобто зосередження лише на тій проблемі, яку усвідомить клієнт, над якою він готовий працювати. Саме в цей період клієнт пере­ходить до вирішення ряду проблем самостійно, що свідчить про резуль­тативність роботи спеціаліста.

Дана технологічна модель застосовується як в індивідуальній, так і в груповій терапії, в тому числі і в роботі з сім'ями. Основний принцип роботи з сім'єю полягає в концентрації уваги на ном'яшенні основних проблем шляхом визначення досить простих завдань. А поступовий пе­рехід до вирішення складних завдань переконує уже клієнта у його спро­можності справлятися з проблемою.

Соціальний педагог в межах даної технологічної моделі поєднує в єдину систему методи роботи з окремим індивідом (одним із батьків чи дитиною), сім'єю в цілому, а також із сім'єю і її найближчим оточенням. Звичайно, робота з усією сім'єю потрібна, якщо назріла кризова ситуа­ція у стосунках членів сім'ї, порушився стиль виховання, поганий психо­логічний клімат тощо.

Важливим методом проблемно — орієнтовної моделі є укладання угоди між спеціалістом, який надає допомогу і клієнтом — в даному випадку сім'єю чи її окремим представником. Угода має включати:

· опис ключової проблеми (чи проблем), яка має вирішуватись;

· мету і завдання спроектованої роботи;

· процедури і методики, які будуть застосовані;

· вимоги до клієнта і спеціаліста, визначення ролей кожного з них у процесі вирішеїшя проблеми (для соціального педагога — це в основному зустрічі, бесіди, листи, оформлення документів, телефошіі контакти тощо);

· обумовлюються також терміни спільної діяльності і дії на випадок, якщо угода буде порушена однією із сторін.

Цей метод дозволяє надати відносинам більш організованого і чітко­го характеру. Крім того, угода — це один із способів реалізації етичних принципів у відносинах спеціаліста і клієнта.В роботі з підлітками і молоддю укладання угоди надає відносинам відтінку "доброго", ділового характеру.

Звичайно ж, угода визначає відносини, а не їх зміст. Хоча, на жаль, часто цей метод в роботі соціального педагога ігнорується.

Довготривалі форми роботи потребують пролонгованого спілкування з клієнтом (від 4-х місяців і більше) і в основному базуються на психолого-соціальному підході. Психо-соціальну модель взаємодії з клієнтом передбачає більш повне розуміння людей у контексті існуючої дійсності і використання цих знань у допомозі клієнту. Таким чином, основна ідея цієї моделі полягає в тому, щоб зрозуміти людину в ситуації, пов'язати її почуття, переживання, вчинки з впливом довкілля і, виявивши причино­во — наслідові зв'язки, знайти вихід із несприятливого становища.

В межах цієї моделі аналізується не лише сучасне, але й минуле клієнта, для чого можна використати метод генограм сімейного дерева. Водночас використовується метод індивідуальної роботи, оскільки клієнт в психо — соціальній моделі часто займає пасивну позицію.

Основне завдання даної моделі — зміна клієнта, у конкретному ви­падку сімейної системи, адаптуючи її до виконання своєї специфічної функції — реабілітації дитини — інваліда.

Використання у роботі соціального педагога різних моделей методів і форми роботи свідчить, що його участь у комплексній реабілітації сімей, які виховують дітей з особливими потребами, з метою підвищення їх соціальної адаптації може давати помітні соціально значущі і педа­гогічні результати.

Перша тактика — безпосередня робота з конкретною сігією:

· відвідування соціальним працівником (чи педагогом) сім'ї, зустріч з усіма членами родини, спостереження за тим, як спілкуються з дити­ною, демонструє стратегію поведінки, навчання, вирішення проблем;

· батьки відвідують спеціаліста і спостерігають, як вій спілкується з дітьми, веде прийом, веде консультування;

· спільна участь у засіданнях комісії, коли обговорюються проблеми їхньої дитини, обговорюються

Друга тактика — опосередкована робота з конкретною сім'єю пе­редбачає:

· ведення детальних записів про дитину батьками і спеціалістом-куратором, надання і інформації батькам про хід реабілітації;

· забезпечення батьків методичною літературою, створення карт роз­витку дитини, передача у тимчасове користування ігор, приладів для розвитку дитини тощо.

Третя тактика — безпосередня робота з групою батьків передбачає:

· зустрічі спеціалістів з батьками дітей в офісі з метою обговорення спільних планів, методик, поведінки батьків;

· організацію семінарів для батьків, рольових ігор, бесід, перегляд відеопрограм для занять з батьками;

· залучення батьків до проведення спільних закладів, відпочинку, свят, акцій тощо.

Четверта тактика — опосередкована робота з групою батьків. Вона передбачає такі види роботи:

· інформування батьків про новітні технології роботи з дітьми, підго­товка письмових пропозицій і домашніх завдань, копіювання потрібних для батьків матеріалів;

· проведення опитування шляхом письмового анкетування, підго­товка стендів, виставок для батьків;

· підготовка павчально-методичних посібників чи рекомендацій для батьків.

П'ята тактика — розвиток контактів між сім'ями з метою:

· сприяти створенню мережі нянь серед батьків, обмін досвідом, проведення зустрічей батьків вдома, залучення батьків (чоловіків) до ремонту вдома, залучення батьків (чоловіків) до ремонту обладнання для дітей;

· допомогти створити асоціацію, групи самодопомоги батьків;

· активізувати батьків до захисту своїх прав, до роботи в громадсь­ких організаціях, до участі у прийнятті рішення психолого-медико-педагогічної комісії;

· створення різного типу клубів для батьків і дітей.

Патронаж.

В умовах низької мотивації звернення сімей за соціально-педагогічною, психолог­ічною допомогою доцільно застосувати таку модель роботи з сім'єю, як патронаж (або послуга клієнту вдома). Така модель діяльності практикується педіат­ричними службами, центрами соціального обслуговування иенсіоненрів та інвалідів. В межах патронажу можуть надаватися різні види освітньої, псхологічної, посередницької допомоги. Саме патронаж дає змогу мобілі­зувати сім'ю на подолання проблем у природних умовах і може продовжу­ватися досить тривалий час.

Здійснення патронажу потребує дотримання низки етичних принципів: самовизначення клієнта, добровільність прийняття допомоги, конфіденційність, тому завжди слід інформувати сім"ю про візит спеціаліста і його цілі.

Патронаж може проводитися з такими цілями:

Ø діагностики: ознайомлення з умовами життя, вивчення можливих факторів ризику, дослідження проблемних ситуацій;

Ø контролю: оцінка стану сім'ї і дитини, динаміка проблеми, аналіз ходу реабілітаційних заходів, виконання батьками рекомендацій тощо;

Ø адаптивно-реабілітаційної допомоги (освітньої, психологічної, посередницької).

При цьому соціальний педагог повинен завуалювати діагностичні і контрольні цілі, щоб сім'я не відчувала себе підконтрольною і залеж­ною. Хоча в асоціальних сім'ях такі цілі не варто скривати, оскільки ці сім'ї мають усвідомлювати невідворотність "втручання" спеціаліста у її життєдіяльність і виховання дітей — інвалідів.

Патронаж має епізодичний характер або регулярний, залежно від розробленої стратегії щодо конкретної сім'ї.

Таким чином, можна стверджувати, що патронаж — одна із форм робо­ти соціального педагога, яка проявляється у відвідуванні клієнта вдома з діагностичними, контрольними адаптивно-реабілітаційними цілями, що доз­воляє налагоджувати і підтримувати тривалі зв'язки за клієнтом, своєчасно виявляючи його проблемні ситуації, надаючи термінову допомгу.

Література.

1. Безпалько О., Едель С. Підготовка волонтерів до роботи з дітьми обмежених функціональних можливостей / Методичні рекомендації. // Заред. А. Й. Капської. — К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2001.

2. Виховання дітей з особливими потребами в сім'ї / Упорядник І. Б. Іванова. - К.: УДЦССМ, 1998.

3. Іванова І. Б. Соцільно-психологічні проблеми дітей-інвалідів. — К.,2000.

4. Карманенко Т. М., Карманенко Ю. Г. Ляльковий театр — дітям. — К.: Рад. шк„ 1986.

5. Мостіпан О. Державна політика щодо інвалідів і перспектива та пріоритети // Соціальний захист. — 2002. — №11.

6. Мостіпан О. Державна політика щодо інвалідів: перспективи та пріоритети // Соціальний захист. — 2002. — № 11.

7. На допомогу батькам, що мають дітей з особливими потребами. / Л. В. Борщевська, А. В. Зіброва, І. Б. Іванова — К., 1999.

8. Про становище інвалідів в Україні та основи державної політики щодо вирішення проблем громадян з особливими потребами: Державна доповідь. — к., 2002. - (Препр. / Міністерство праці та соціальної політики України; Міністерство охорони здоров'я України; Міністер­ство освіти і науки України та ін).

9. Соціально-психологічний захист дітей-інвалідів та молодих інвалідів // Іиформаційно-методичний бюлетень / Упорядник Н. Є. Бенюх, 1997. - Вип. 2. — Донецьк.

10. Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник / За заг. ред. А. Й. Капської. — К., 2000.

11. Холостова Е. И. Социальная реабилитация. Учебное пособие. М.: Изд-во Корпорация "Дашков и К°", 2002.

12. Щербакова К.В., Петрочко Ж. В. Реабілітація дітей з функціо­нальними обмеженнями засобами мистецтва / Навчальний посібник. — К.: ДЦССМ - НПУ імені М. П. Драгоманова, 2002.

13. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю з фенкціональними обмеженнями. Навчально-методичний посібник для соціальних працівників і соціальних педагогів / За ред. А.Й.Капської. — К.: ДЦССМ, 2003. - 168с.

Питання для самоперевірки.

1. Визначити основну суть концептуального підходу до проблеми соціальної реабілітації дітей та молоді з функціональми обмеженнями

2. Визначити загальний потенціал і сферу зовнішніх умов соціальної реабілітації

3. Суть і завдіння діагностики дитячої інвалідності

4. Охарактеризувати основні напрями реабілітації дітей з функціо­нальними обмеженнями

5. Які Ви можете назвати методи і форми соціальної реабілітації дітей та молді з функціональними обмеженнями.