Строки тримання під вартою

 

Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.

 

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, - з моменту затримання і до моменту

 

 

направлення прокурором кримінальної справи з обвинувальним висновком до суду або до моменту скасування або заміни на інший - більш м'який запобіжний захід.

 

У строк тримання під вартою включається увесь час, протягом якого особа фактично обмежена у свободі, в тому числі перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи.

 

У одному провадженні щодо однієї особи тримання під вартою може застосовуватися кілька разів. Строк тримання під вартою у таких випадках не обчислюється кожному разу спочатку. У разі повторного взяття під варту особи строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання піл вартою раніше.

 

У випадках, коли у 60-денний строк досудове розслідування закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає, він може бути продовжений в порядку, встановленому ст. 199 КПК, до:

 

1) 6 місяців - у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості:

 

2) 12 місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів1.

 

Строк тримання під вартою під час досудового розслідування може бути продовжений за наявності таких умов:

 

o заявлений ризик не зменшився, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;

 

o існують обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

 

У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, якщо цей строк не продовжено у встановленому порядку, особа негайно звільняється з-під варти.

 

В судових стадіях кримінального провадження строки тримання під вартою законом в числовому вимірі не регламентовані. У міжнародних правових документах, ратифікованих Україною, йдеться про те, що кожна заарештована людина має право на судовий розгляд упродовж розум ного строку (ч. 3 ст. 5 ЄКПЛ; ч. 3 ст. 9 МПГПП).

 

Поняття "розумний строк" є оцінювальним. До того ж, для кожного із заінтересованих суб'єктів судового розгляду "розумність" строку оцінюється по-своєму. Законодавець встановив, що кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.

 

Ризики, що є підставою для взяття особи під варту, з часом можуть змінюватися або взагалі зникати. Тому законодавством повинен бути передбачений періодичний

 

 

перегляд рішення суду про взяття піл варту. Вимога щодо періодичності поширюється на увесь період попереднього ув'язнення.

 

Перегляд може бути: 1) автоматичним; 2) за клопотанням ув'язненого про звільнення. Зазначені різновиди перегляду не виключають одне одного.

 

1. Автоматичний перегляд здійснюється через певні проміжки часу, визначені законом, у формі вирішення питання про продовження.тримання під вартою. Згідно з принципом 39 Зводу принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню чи ув'язненню у будь-якій формі1, якщо людина перебуває в ув'язненні, влада повинна тримати під контролем необхідність продовження такого ув'язнення.

 

2. Перегляд рішення про взяття під варту за клопотанням про звільнення (скаргою на незаконність ув'язнення) не передбачає встановлення у законі будь-яких строків, протягом яких таке клопотання може бути подане. Немає обмежень і у кількості клопотань ув'язненого з одного й того самого питання.

 

Законом можуть бути встановлені певні проміжки часу, протягом яких мають відбуватися автоматичні перегляди, або строки реалізації ув'язненим права на ініціювання перегляду за клопотанням. У справі "Winterwerp v. the Netherlands" ЄСПЛ ухвалив, що особа, яку було позбавлено свободи, повинна мати право через деякий час "подавати скаргу" з вимогою перегляду законності позбавлення свободи. Ці проміжки часу мають бути "розумними". У справі "Bezicheri v. Italy" ЄСПЛ роз'яснив, що інтервали часу для перегляду рішень про продовження терміну попереднього ув'язнення мають бути відносно короткими, тоді як інтервали часу для утримання в психіатричних лікарнях можуть бути довшими, якщо це не порушує ЄКПЛ. У цій справі інтервал у 5 з половиною місяців для перегляду другого подання про звільнення з-під арешту був визнаний занадто довгим.

 

Періодичний контроль суду повинен здійснюватися з дотриманням як матеріально- правових, так і процесуальних норм законодавства ("Herczegfalvy v. Austria"). Це означає, що предметом перегляду можуть бути як матеріально-правові аспекти тримання під вартою (обгрунтованість підозри у вчиненні злочину), так і процесуальні

- зміна обставин, які були взяті до уваги під час взяття під варту, або поява нових обставин. Суд повинен розглянути усі підстави, які існували на момент взяття під варту, і ті, що виникли пізніше. Зміна тих підстав, що існували, і поява нових може мати наслідком зміну первинного рішення про взяття під варту.

 

Український законодавець встановив, що періодичний контроль за обґрунтованістю перебування обвинуваченого під вартою у стадії судового розгляду має відбуватися кожні 2 місяці (ч. 3 ст. 331 КПК).

 

У рішеннях суду про продовження тримання під вартою і про відмову у задоволенні клопотання ув'язненого про звільнення має бути мотивування, яке б відбивало зміну підозри (обвинувачення) чи ризиків, що стали підставою для взяття під варту. Інакше подальше утримання особи під вартою суперечитиме ст. 5 ЄКПЛ. Так, у справі "Bykov

v. Russia" ЄСПЛ зауважив, що мотивування судів з плином часу не зазнало жодної

 

 

еволюції, яка б відбивала зміну ситуації та наслідки перевірки того, чи ці підстави залишалися в силі на більш пізній стадії судового розгляду.

 

Особи звільняються з-під варти у випадках; скасування запобіжного заходу; зміна запобіжного заходу; внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або закінчення передбаченого законом строку тримання під вартою як запобіжного заходу, якщо цей строк не продовжено в установленому законом порядку; закінчення максимального строку тимчасового або екстрадиційного арешту; припинення (скасування) тимчасового або екстрадиційного арешту; звільнення особи з-під екстрадиційного арешту судом.

 

8. Юридична відповідальність за порушення:

 

o кримінальна:

 

- для ув'язненого - за втечу з місця попереднього ув'язнення - ст. 393 КК,

 

- для слідчого, прокурора, слідчого судді, судді - за завідомо незаконний арешт - ст.

371 КК.

 

Нагляд за законністю утримання затриманих та взятих під варту осіб здійснює прокурор. Перевірка законності утримання цих осіб належить також до компетенції Уповноваженого BP з прав людини, який згідно з п. 8 ст. 13 Закону від 23 грудня 1997 р. "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" має право відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання.

 

6.2.7.2. Не ізоляційн і запобіж н і з аходи

6.2.7.2.1.Презумпція звільнення до суду

 

Згідно з правом кожної людини на свободу і презумпцією невинуватості існує презумпція, що особи, обвинувачувані у вчиненні злочину, не повинні перебувати в ув'язненні до суду.

 

Вважаючись невинуватою доки не доведена її вина, жодна особа, обвинувачувана у вчиненні злочину, не може бути взята під варту до суду, якщо тільки обставини справи не роблять це вкрай необхідним. Тому взяття під варту до суду повинно розглядатися як винятковий захід, і він ніколи не повинен бути обов'язковим і використовуватися для цілей покарання (п. 1 Рекомендації R (80) 11 KM державам - членам РЄ щодо утримання під вартою до суду).

 

Тривале попереднє ув'язнення може бути виправдане лише тоді, коли є конкретні вказівки на необхідність дотримання інтересів суспільства, що, попри презумпцію невинуватості, переважає правило поваги свободи особи ("Van der Tang v. Spain", "LeteUier v. France").

 

Із презумпції звільнення до суду існують 2 винятки:

 

 

1) обов'язок доведення обставин, якими обґрунтовується тримання під вартою, завжди несе сторона обвинувачення;

 

2) усі сумніви щодо обґрунтованості підозри та наявності підстав до утримання під вартою тлумачаться на користь звільнення особи.

 

6.2.7.2.2.Різновиди неізоляційних запобіжних заходів

 

Застосування заходів, що є альтернативними взяттю під варту (далі - альтернативних заходів), підпадає під дію загальних правил застосування запобіжних заходів.

 

Система альтернативних заходів у різних державах є різною. Такими заходами найчастіше є: звільнення під заставу; громадська і особиста порука; підписка про невиїзд; особисте зобов'язання; домашній арешт; поліцейський нагляд; вилучення паспорту; вилучення документів, що надають право займатися певною діяльністю, тощо.

 

В Україні альтернативними взяттю під варту запобіжними заходами є: особисте зобов'язання; особиста порука; домашній арешт; застава. Підстави і порядок застосування цих заходів регламентовано § 1 глави 18 КПК, а також щодо неповнолітнього - ст. 493 КПК, а щодо неосудного-ст. 508 КПК.

 

Зважаючи на презумпцію звільнення особи до суду, існує потреба обов'язкового розгляду під час слухань про взяття під варту питання про можливість застосування альтернативних заходів. Система альтернативних заходів у законодавстві побудована таким чином, що одні з них є менш суворими, інші - більш суворими. Однак усі вони пов'язані з обмеженнями певних прав осіб. Тому суд, вирішуючи питання про обрання альтернативного заходу, повинен кожного разу розглянути можливість застосування до особи менш тяжкого запобіжного заходу, ніж той, з клопотанням про обрання якого звернулася сторона обвинувачення. Прокурор повинен довести перед судом неможливість досягнення цілей кримінального провадження за допомогою менш суворих заходів, ніж той, про обрання якого він подав клопотання.