Характеристика міжгалузевих засад

3.5.1. Змаг альність сторін та св обода в под анні ними суд у своїх д оказів і у д оведенні перед суд ом їх

переконлив ості

 

1. Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - це правове положення, згідно з яким двом рівноправним сторонам (обвинувачення і захисту) забезпечується можливість брати активну участь у дослідженні обставин кримінальної справи перед незалежним арбітром - судом, який не може здійснювати інших функцій, крім функції правосуддя.

 

2. Пункт 4 ч. 3 ст. 129 Конституції, ст. 22 КПК

 

3. Засада змагальності складається із окремих правових положень, одні із яких мають загальний для всієї процесуальної системи характер, інші -стосуються досудового провадження або провадження у судових стадіях.

 

Загальні положення засади змагальності:

 

o ніхто не може бути суддею у власній справі;

 

o розмежування у суді 3 кримінальних процесуальних функцій (обвинувачення, захисту і правосуддя);

 

o виконання кожної із функцій органами, незалежними один від одного;

 

o рівність прав сторін1 і підтримання судом рівного становища сторін протягом всього часу кримінального провадження;

 

o панівне становище суду;

 

o заборона на вирішення судом з власної ініціативи спірних питань, що виникають між сторонами;

 

o суду забороняється виходити за межі пред'явленого обвинувачення;

 

o передбачена законом можливість потерпілого і обвинуваченого скористатися допомогою відповідно представника і захисника своїх прав;

 

o сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених законом;

 

o суд створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

 

Положення засади змагальності, що діють під час досудового розслідування:

 

 

o вирішення слідчим суддею питання про надання дозволу на застосування органами досудового розслідування заходів забезпечення кримінального провадження щодо підозрюваного; примусове залучення особи для проведення психіатричної експертизи тощо;

 

o контроль слідчого судді за прийняттям органами досудового розслідування процесуальних рішень, в яких відображається рух справи, наприклад, про зупинення досудового розслідування, про закриття кримінального провадження тощо;

 

o вирішення слідчим суддею питання про надання дозволу на провадження окремих процесуальних дій, наприклад, огляду, обшуку, слідчого експерименту в житлі чи іншому володінні особи.

 

Положення засади змагальності, що діють в судових стадіях:

 

o обов'язкова участь сторін під час провадження у справі, здійснюваного В суді; o вирішення судом клопотань, заявлених сторонами;

o право представників сторін обвинувачення і захисту брати участь в судових дебатах.

 

4. Винятків із цієї засади немає. Відмова сторони захисту від здійснення захисту, а прокурора - від обвинувачення не є винятками із засади.

 

3.5.2. Безпосеред ність д ослід ження показань, р ечей і документів

 

1. Безпосередність дослідження показань, речей і документів - це правове положення, згідно з яким на суддів покладається обов'язок вирішувати кримінальну справу не за паперами, наданими сторонами, а, головним чином, на підставі тою, що кожному судді самому безпосередньо доведеться почути, побачити і з'ясувати у судовому засіданні.

 

Показання, речі і документи, подані суду сторонами обвинувачення і захисту, підлягають безпосередньому дослідженню у судовому засіданні. Безпосередність дослідження доказів покликана сприяти переконанню присутніх в залі суду у справедливості процедури судового розгляду і його результатів, а також забезпечує право обвинуваченого на допит свідків і дослідження речових доказів, документів перед незалежним та неупередженим судом.

 

2. Стаття 23 КПК.

 

3. Зміст засади розкривається через такі положення:

 

o правильне і справедливе вирішення кримінальної справи може бути забезпечене тільки в тому випадку, коли суддя сприйме інформацію не з чужого голосу, а, насамперед, - із джерела відповідної інформації, тобто з'ясує обставини кримінального провадження із доказів, отриманих із "перших рук";

 

 

o суд повинен слухати справу у незмінному складі від початку до кінця (див. ст.ст. 319- 320 КПК);

 

o письмові матеріали досудового розслідування мають для судового розгляду попередній характер;

 

o не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Докази, зібрані сторонами під час досудового розслідування, не можуть покладатися в основу вироку суду. Виняток становлять ті випадки, коли докази у стадії розслідування отримані в умовах судової процедури із забезпеченням права сторони захисту на перехресний допит;

 

o суд, до якого кримінальна справа направлена за підсудністю, зобов'язаний розпочати судовий розгляд спочатку;

 

o сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед судом;

 

o дослідження обставин справи відбувається шляхом судоговоріння. Під час судового засідання повинні бути продемонстровані й обговорені (досліджені) документи і предмети, а також оголошені письмові докази;

 

o всі учасники судового розгляду спілкуються із судом усно;

 

o письмові матеріали обов'язково оголошуються. 4. Винятками із засади є такі положення:

 

o матеріали, отримані під час досудового розслідування, можуть бути оголошені в судовому засіданні, але лише з метою пред'явити свідкам їхні попередні свідчення. ЄСПЛ вирішив, що визнання судом допустимості оголошення протоколів зі стадії розслідування з єдиною метою пред'явити свідкам їхні попередні свідчення не можна вважати порушенням ст. 6 ЄКПЛ ("Ninn-Hansen v. Denmark");

 

o склад суду може змінюватися, але суддя, який вступає у справу замість того, що вибув, повинен мати право на безпосереднє дослідження показань, речей, документів, досліджених до його вступу;

 

o можуть не досліджуватися у судовому засіданні докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, якщо з цим погодилися учасники судового провадження (ч. 3 ст. 349 КПК);

 

o за письмовими матеріалами досудового розслідування можуть бути ухвалені судові рішення у кримінальних провадженнях щодо кримінальних проступків, якщо прокурор звернувся до суду з обвинувальним актом та клопотанням про розгляд його у спрощеному провадженні (ст.ст. 381-382 КПК);

 

 

o суд вправі затвердити угоду про примирення або про визнання винуватості під час підготовчого судового засідання, у якому не відбувається дослідження обставин кримінального правопорушення і перевірки їх доказами. Якщо угоди досягнуто під час судового розгляду, то суд зупиняє дослідження доказів і переходить до розгляду угоди (ст. 474 КПК). У цьому разі суд ухвалює вирок без безпосереднього дослідження усіх або частини доказів;

 

o у випадках, передбачених частинами 3-5 ст. 333 КПК, суд вправі доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії. Але матеріали, надані суду за результатами виконання його доручення, мають бути досліджені у суді згідно з вимогами щодо безпосередності;

 

o за рішенням суду апеляційне провадження може бути проведене у письмовій формі без безпосереднього дослідження доказів.

 

У провадженнях в суді касаційної інстанції, у ВС дослідження доказів взагалі не передбачене, оскільки у цих судових інстанціях не досліджуються фактичні обставини справи.

 

Під час провадження за нововиявленими обставинами суд має право не досліджувати докази щодо обставин, що встановлені в судовому рішенні, яке переглядається, якщо вони не оспорюються.

 

3.5.3. Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, д ій чи безд іяльності

 

1. Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності - це правове положення, згідно з яким кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчою судді, прокурора, слідчою.

 

Особи, які не брали участі у судовому розгляді, у разі коли судові рішення стосуються їхніх прав, свобод чи інтересів, вправі оскаржувати ці рішення. Законодавець гарантував таким особам право на перегляд судового рішення.

 

2. Стаття 55, п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції, ст. 2 Протоколу № 7 до ЄКПЛ, ст. 14 МПГПП, ст. 24 КПК; ст. 14 Закону від 7 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів".

 

3. Зміст засади:

 

o кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК;

 

o гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді;

 

 

o оскарженими можуть бути процесуальні рішення, дії чи бездіяльність лише осіб, наділених владними повноваженнями на здійснення кримінального провадження;

 

o оскаржувати рішення, дії і бездіяльність дозволяється протягом усього періоду кримінального провадження. Особи можуть подавати скарги з певних питань, що є невідкладними для вирішення, під час досудового розслідування (ст. 303 КПК). Рішення, дії і бездіяльність, що мали місце під час досудового розслідування, можуть бути оскаржені і під час судового розгляду у суді першої інстанції ("пізнє" оскарження). Оскарження рішень суду першої інстанції відбувається у межах проваджень в суді апеляційної (гл. 31 КПК) і касаційної (гл. 32 КПК) інстанцій.

 

4. Винятки із засади пов'язані з тим, що не можуть бути оскаржені в апеляційному або в касаційному порядку судові рішення, які не входять до встановлених КПК переліків (ст. 392 та ст. 424 КПК).

 

Крім того, законодавець встановлює обмеження на оскарження рішень з питань, з яких між сторонами досягнуто згоди, або обвинувачений погодився на вирішення їх судом. Як правило, такі рішеннями не можуть бути оскаржені лише з певних підстав. Наприклад:

 

o вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження щодо кримінальних проступків, - з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини;

 

o судове рішення суду першої інстанції - з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду, і дослідження яких було визнано судом недоцільним.

 

У разі затвердження судами обвинувальними вироками угод про примирення і визнання винуватості оскарження вироків допускається лише певними учасниками і лише з окремих підстав, зокрема тих, що стосуються обставин укладання угоди та призначення покарання (частини З і 4 ст. 394 КПК).

 

3.5.4. Диспозитивність

 

1. Диспозитивність - це правове положення, згідно з яким учасникам кримінального провадження надається і забезпечується можливість вільно в межах закону обирати способи поведінки для захисту своїх кримінально-правових і процесуальних прав, а також впливати на хід і результати провадження, головним призначенням якого є забезпечення гнучкості та повноти захисту заінтересованими учасниками своїх прав.

 

2. Пункт 4 ч. 3 ст. 129, ч. 1 ст. 63 Конституції, ст. 26 КПК.

 

3. Положення, що розкривають зміст засади:

 

o сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК;

 

 

o відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення тягне закриття кримінального провадження, крім випадків, коли потерпілий виявив бажання підтримувати обвинувачення замість прокурора;

 

o слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень КПК;

 

o кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого (його представника) від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

 

4. Винятків із засади немає.

 

3.5.5. Гласність і від критість суд овог о провад ження та його пов не фіксування технічними засобами

 

1. Гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами - це правове положення, згідно з яким розгляд кримінальних справ у судах усіх інстанцій є гласним та відкритим.

 

Відкритість судового засідання може визначатися інстанцією, у якій слухається кримінальна справа, і різновидом провадження з перегляду судового рішення. Кількість інстанцій і проваджень з перегляду рішень в різних державах може бути різною. ЄСПЛ постановив, що принаймні одна судова інстанція повинна розглядати суть справи публічно, якщо тільки справа не підпадає під один із допустимих винятків. ЄСПЛ дійшов висновку, що якщо відбувалися усні слухання по суті справи у суді нижчої інстанції, то розгляд в апеляційному суді не обов'язково повинен бути усним і відкритим. Але може бути використане право на усний розгляд, якщо апеляція може зачіпати як фактичні, так і правові сторони справи ("Fredin v. Sweden"). У справі 'Axen

v. Germany" ЄСПЛ постановив, що вимога відкритого розгляду є обов'язковою на будь- якому "вирішальному" етапі розгляду справи.

 

Вимога щодо відкритості судового засідання стосується, головним чином, судових стадій кримінального процесу. Однак судові засідання для з'ясування окремих питань провадження можуть бути проведені і під час досудового провадження. У тих процесуальних системах, де досудове провадження є таємним, вимога щодо відкритості судового засідання може обмежуватися. Таємниця досудового розслідування покликана забезпечувати 2 основних інтереси: повагу до приватного життя кожної особи, яку презюмовано вважають невинуватою; ефективність розслідування. Виходячи із цих положень, ЄСПЛ встановив, що коли судовий орган ухвалює рішення як слідча інстанція, то судове засідання зазвичай відбувається за зачиненими дверима, а рішення не виголошують публічно. У зв'язку з цим ЄСПЛ вирішив, що якщо ст. 6 ЄКПЛ може відігравати роль до моменту звернення до суду з метою прийняття справи до розгляду, то в цьому разі специфіка її застосування під час проведення розслідування залежить від особливостей процедури та обставин справи

 

 

("Ernst and Others v. Belgium"). Отже, проведення судових процедур у досудовому провадженні за закритими дверима не завжди є порушенням засади відкритості судового розгляду.

 

Роблячи процес здійснення правосуддя відкритим, громадськість робить свій внесок у досягнення мети ст. 6 ЄКПЛ, а саме - справедливого судового розгляду, гарантування якого є одним з основоположних принципів будь-якого демократичного суспільства за змістом ЄКПЛ ("Sutter v. Switzerland").

 

2. Пункт 7 ч. 3 ст. 129 Конституції; ст. 10 Загальної декларації прав людини, ч. 1 ст. 6 ЄКПЛ; ч. 1 ст. 14 МПГПП; ст. 27 КПК; ст. 11 Закону від 7 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів".

 

3. У кримінальному провадження ця засада виявляє свою дію через такі положення: o усі судові засідання повинні відбуватися відкрито за деякими винятками;

o учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення;

 

o право перебувати у залі судового засідання;

 

o заборона на "безликих суддів". Судові процеси з "безликими суддями" відбувалися у Перу та інших державах у кримінальних справах про тероризм та торгівлю наркотиками. В Перу публіка не була допущена на такі процеси, і розгляд апеляцій та слухання з перегляду справ відбувалися у поліцейській дільниці перед суддями, які сиділи за екраном, що ховав їхні обличчя від обвинувачених. Судді у процесуальних документах замість імен використовували порядкові номери.

 

КПЛ заявив вимогу до перуанського уряду скасувати систему "безликих суддів" і забезпечити відновлення відкритих слухань для усіх обвинувачених у злочинах, в тому числі тих, хто обвинувачується у діяльності, пов'язаній з тероризмом1.

 

Практика проведення секретних судових засідань "безликими суддями" визнана КПЛ такою, що суперечить принципам МПГПП;

 

o право на інформування про час і місце судового засідання. Суди повинні надавати інформацію про час і дату усних слухань, доступних для публіки, і забезпечувати необхідні умови у розумних межах для відвідування заінтересованими громадянами3.

 

Публіці повинна бути надана можливість не лише отримати інформацію про час і місце судового засідання, а й роз'яснено, як до цього місця можна дістатися. На думку ЄСПЛ, судовий розгляд задовольняє вимогу щодо відкритості у тому разі, якщо

 

 

публіка може цього місця легко дістатися. У багатьох випадках цим умовам задовольнятиме той простий факт, що слухання проводяться в звичайній залі судових засідань. Водночас ЄСПЛ зауважив, що проведення судового процесу за межами звичайної зали суду, зокрема у такому місці, як в'язниця, куди широкий загал взагалі не має доступу, серйозно перешкоджатиме його відкритості. У такому випадку держава зобов'язана вживати компенсаційних заходів з тією метою, щоб громадськість та ЗМІ були належно поінформовані про місце проведення слухань і мали ефективний доступ ("Riepan v. Austria"). У цій справі ЄСПЛ зазначив, що інформацію щодо місця і часу судового розгляду слід надавати вчасно. Адже слухання справи судді внесли до тижневого розкладу слухання справ суду, в якому зазначили, що слухання проходитиме у в'язниці. Цей розклад розіслали ЗМІ і зробили доступним для широкого загалу в канцелярії і довідковому бюро суду. Однак, крім оголошення у звичайному порядку, якихось особливих заходів - наприклад, таких як окреме оголошення на дошці суду з зазначенням, в разі потреби, того, як дістатися до в'язниці, з чіткою вказівкою на умови доступу, - не вжили. Порушення права на відкрите судове засідання полягало ще і в тому, що його провели рано-вранці, а не у час, коли зазвичай працюють суди;

 

o кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду;

 

o розмір зали для судового засідання повинен бути достатньо великим для розміщення глядачів, а зала - обладнаною принаймні як звичайна зала судових засідань та відповідними технічними засобами, щоб усі присутні мали однакову хорошу можливість бачити і чути, як відбувається судовий розгляд;

 

o під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченому КПК;

 

o судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення проголошується прилюдно з пропуском інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення;

 

o навіть у тих випадках, коли провадиться закритий судовий розгляд (див. винятки з цієї засади), засада гласності не виключається, оскільки:

 

- у залі судового засідання присутні потерпілий, свідки, прокурор, захисники та інші учасники судового розгляду;

 

 

- слухання справ здійснюється з додержанням всіх правил кримінального провадження;

 

- вирок суду проголошується публічно.

 

4. Винятки з цієї засади полягають в положеннях, що пов'язані із необхідністю закритого розгляду кримінальної справи. Доступ публіки на судове засідання може бути обмежено, але лише у випадках, чітко визначених законодавством.

 

Обставини, за наявності яких публіка і преса можуть бути не допущені судом, є однаковими як у МПГПП, так і у ЄКПЛ. Такими обставинами є: моральні (наприклад слухання про статеві злочини); національна безпека у демократичному суспільстві (наприклад, коли відкритий розгляд суперечить інтересам охорони державної таємниці); якщо цього вимагають інтереси неповнолітніх або приватного життя сторін; якщо це визнається судом суворо необхідним за особливих обставин; коли публічність (відкритість) може завдати шкоди інтересам правосуддя (ч. 1 ст. 6 ЄКПЛ; ч. 1 ст. 14 МПГПП). Зазначені винятки тлумачать дуже вузько, оскільки їхнє поширене тлумачення здатне підірвати віру громадян у правосуддя.

 

Обмеження відкритості судового засідання може полягати і у забороні оголошення певних відомостей (наприклад, про приватне життя; що стосуються національної безпеки тощо). У таких випадках засідання загалом є відкритим, але оголошувати відомості у присутності публіки не можна. Суд вправі вилучити із зали засідання громадськість і пресу.

 

Закритий розгляд в українських судах провадиться у випадках, передбачених ч. 2 ст. 27 КПК. Усі вони обумовлені правилами, викладеними у міжнародних правових актах.

 

Національне кримінальне процесуальне законодавство може передбачати обмеження щодо відкритості судових засідань у сумарних (спрощених) провадженнях. Згоду на таку форму кримінального провадження обвинувачений надає добровільно. Сумарне провадження пов'язане зі скороченням процесуальних гарантій, передбачених національним правом, зокрема щодо відкритого характеру судових засідань. Причому це стосується засідань у судах різних інстанцій. ЄСПЛ у рішенні "Hermi v. Italy" зазначив, що він погоджується з тим, що при з'ясуванні потреби у відкритості розгляду на стадіях, які слідують за розглядом у суді першої інстанції, треба зважати й на інші міркування, зокрема й такі, як право на судовий розгляд упродовж розумного строку і пов'язану з цим потребу оперативного опрацювання справ, переданих у суди.

 

В Україні доступ (пропуск) до судового засідання і його обмеження, крім процесуального закону, встановлені Правилами пропуску до приміщень судів та на їх територію транспортних засобів, затв. наказом ДСА і МВС від 12 вересня 2005 р. № 102/765. Згідно з п. 4.2 цих Правил забороняється пропуск осіб до приміщень судів: у стані сп'яніння, що ображає людську гідність і громадську мораль (алкогольного чи наркотичного); з тваринами; з легкозаймистими, вибухонебезпечними,

 

 

радіоактивними та отруйними речовинами; з колюче-ріжучими предметами; з валізами, господарськими сумками, пакетами, розмір яких перевищує 45x35x15 см.

 

3.5.6. Р озумні строки

 

1. Засада розумності строків - це правове положення, згідно з яким під час кримінальною провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті у строки, що є об'єктивно необхідними для їх виконання та прийняття.

 

2. Стаття 6 ЄКПЛ; ст. 28 КПК.

 

3. Зміст засади розумності строків розкривається через такі положення: o суть права на розгляд офіційно висунутого кримінального обвинувачення упродовж розумного строку грунтується на постулаті про те, що особа, проти якої висунуто обвинувачення, не повинна протягом тривалого часу чекати, доки воно, а разом з ним і доля людини, буде остаточно вирішене обвинувальним чи виправдувальним вироком суду. Висунення особі обвинувачення, як правило, супроводжується певними обмеженнями її прав і свобод. Так, протягом часу перебування "під обвинуваченням" щодо особи можуть бути застосовані запобіжні заходи та інші заходи забезпечення кримінального провадження, що суттєво обмежують конституційні права.

 

Висунення особі кримінального обвинувачення пов'язане із її психічними переживаннями щодо результатів вирішення обвинувачення. У зв'язку із зазначеними обставинами кожна особа повинна мати право на "швидкий" суд. Особливо це стосується випадків, коли обвинувачення висувають неповнолітній особі й коли обвинуваченого беруть під варту. Тому держава подбала про те, щоб кримінальні обвинувачення щодо цих осіб були розглянуті першочергово (ч. 4 ст. 28 КПК);

 

o право на розгляд кримінальної справи щодо себе упродовж розумного строку виникає у особи в момент, коли компетентний суб'єкт (слідчий, прокурор) вручає особі офіційне повідомлення про підозру;

 

o прискорення розгляду справи не повинно мати наслідком зниження якості її розгляду, що може призвести до порушення правила щодо справедливості судового розгляду і прийнятих у результаті рішень;

 

o право на розумні строки може бути порушеним як внаслідок невиправданих затримок із розглядом висунутого особі обвинувачення, так і у разі занадто швидкого розгляду обвинувачення. Затягування через суб'єктивні причини з вирішенням обвинувачення часто є причиною втрати доказів, які у разі їх вчасного збирання і подання до суду могли б суттєво вплинути на судове рішення. Поспішність у прийнятті остаточного рішення може стати причиною ігнорування важливих доказів.

 

Строки розгляду кримінального обвинувачення мають бути адекватними ситуації кримінального провадження. Право особи на розумні строки вирішення щодо неї

 

 

обвинувачення може бути реалізоване лише за умови досягнення балансу між швидкістю і якістю процесуальних дій та процесуальних рішень органів досудового розслідування, прокурора та суду;

 

o у кримінальному процесуальному законодавстві пострадянських держав (і в деяких державах Східної Європи) встановлені конкретні (формалізовані) строки досудового розслідування - час від моменту висунення обвинувачення до передавання його державним обвинувачем (як правило, прокурором) до суду. У той же час законодавством передбачена можливість продовження цих строків та зупинення досудового розслідування, що має наслідком переривання перебігу процесуального строку. Така можливість дозволяє "регулювати" жорсткий строк досудового розслідування у бік його збільшення.

 

Формалізація строків досудового розслідування не виключає потреби дотримання права особи на розгляд обвинувачення щодо неї упродовж розумного строку. У законодавстві встановлюють граничні (максимальні) строки розслідування. Тому, якщо для завершення розслідування максимальний строк, встановлений законом, не є необхідним, воно має бути завершене раніше.

 

Законодавець не передбачає конкретних (формалізованих) строків судового провадження. Суди під час розгляду кримінального обвинувачення повинні керуватися загальним правилом про розумні строки провадження. Встановлення жорстких строків для здійснення правосуддя було б "тиском" на суд, який, враховуючи розміри кримінальних санкцій, у багатьох випадках фактично вирішує долю людини. Тому "підганяти" суд під час вирішення таких важливих для особи питань було б неправильним;

 

o для визнання строку розгляду обвинувачення як розумного чи нерозумного беруть проміжок часу, обмежений моментами висунення обвинувачення і його остаточного розгляду судом, що має бути відображено у рішенні суду відповідної інстанції, котре набрало чинності;

 

o забезпечення дотримання розумних строків під час досудового розслідування покладається на прокурора, слідчого суддю, а у судових стадіях - на відповідну судову колегію;

 

o критеріями оцінювання розумності строку розгляду кримінального обвинувачення є: складність кримінальної справи (значна кількість епізодів злочинної діяльності, обвинувачених, потерпілих; вчинення злочинів у різних регіонах держави; кількість і характер процесуальних дій, необхідних для встановлення обставин злочину, тощо); поведінка особи, яка вважає що це її право було порушене; поведінка органів державної влади (насамперед суду); важливість предмету розгляду для заявника ("Allenet de Ribemont v. France"). У КПК не врахований останній критерій (ч. 3 ст. 28).

 

Відповідальність держави за затягування провадження у кримінальній справі, як правило, настає в разі нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при переданні або пересиланні

 

 

справи з одного суду до іншого, невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, направлення справи на новий судовий розгляд. Причиною цього найчастіше є велике навантаження на суди, недофінансування судів, відсутність достатньої кількості суддів та допоміжних працівників тощо. Але ці причини не є підставою для визнання строків розгляду обвинувачення щодо особи розумними, оскільки держави - учасниці РЄ зобов'язані "організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції, разом із вимогами судового розгляду впродовж розумного строку" ("Guincho v. Portugal").

 

Затягування строків розгляду справи може відбуватися внаслідок несвоєчасного проведення судових експертиз. ЄСПЛ зобов'язує суддів слідкувати за проведенням експертиз: "Експерти працюють в межах судового розгляду, який контролюється суддею. Він залишається відповідальним за підготовку справи до судового розгляду та швидкий хід процесу" ("Capuano v. Italy").

 

Довга тривалість розгляду кримінальної справи є розумною тоді, коли справа є складною як з фактичного, так і з юридичного боку.

 

Поведінка учасника кримінального провадження, як було зазначено вище, також впливає на дотримання права на розумний строк. Так, у справі "Ciricosta and Viola v. Italy" ЄСПЛ визнав розумним 15-річ-ний строк розгляду справи, оскільки заявники (до ЄСПЛ) самі 17 разів зверталися з проханням про відстрочення процесу і не заперечували проти 6 перенесень розгляду, здійснених на підставі заяви іншої сторони у справі.

 

Водночас неможливо вимагати від особи, щоб вона сприяла суду у розгляді справи, якщо таке сприяння призведе до її засудження ("Eckle v. Germany"). Використання всіх засобів оскарження, передбачених національним законодавством, ЄСПЛ не вважає обставиною, що свідчить про затягування строків розгляду справи через поведінку заявника ("ReinhardtandSlimane-Kaïd v. France").

 

3.5.7. Мова, якою зд ійснюється кримінальне провадження

 

1. Мова, якою здійснюється кримінальне провадження - це конституційно-правове положення, згідно з яким судочинство в Україні здійснюється державною мовою.

 

2. Стаття 10 Конституції; ст. 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин; ст. 7, ст. 29 КПК; ст. 9 Закону від 7 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів"; ст. 14 і ст. 15 Закону від 3 липня 2012 року "Про засади державної мовної політики".

 

3. Положення, що визначають зміст засади:

 

o кримінальне провадження здійснюється державною мовою;

 

o сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою;

 

 

o сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою;

 

o особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення;

 

o слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку;

 

o судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суп, надаються учасникам кримінального провадження у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад інших процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено КПК, здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб. Переклад судових рішень та інших процесуальних документів кримінального провадження засвідчується підписом перекладача;

 

o мовою актів з питань досудового розслідування і прокурорського нагляду у формі процесуального керівництва є державна мова;

 

o кожна особа має право бути невідкладно повідомлена мовою, яку вона розуміє, про мотиви арешту чи затримання і про природу та причини звинувачення проти неї і захищати себе, користуючись цією мовою, у разі необхідності, з безкоштовною допомогою перекладача.

 

4. Винятки із засади полягають у такому:

 

o поряд із державною мовою при проведенні досудового розслідування та прокурорського нагляду закони передбачають використання регіональних мов або мов меншин України, інших мов;

 

У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам ч. 3 ст. 7 Закону "Про засади державної мовної політики" (кількість осіб - носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, становить 10% і більше чисельності її населення, а за рішенням місцевої ради в окремих випадках, з урахуванням конкретної ситуації, - менше 10% населення відповідної території):

 

- за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами);

 

- допускається подання до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу;

 

 

- послуги перекладача з регіональної мови або мови меншини (мов), у разі їх необхідності, надаються без додаткових для цих осіб витрат;

 

o стосовно тих судових округів, у яких чисельність мешканців, що користуються регіональними мовами або мовами меншин, виправдовує вжиття заходів, наведених нижче, відповідно до стану розвитку кожної з цих мов і за умови, що вжиття їх, на думку судді, не перешкоджатиме належному відправленню правосуддя, п. "а" ч. 1 ст. 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин передбачено:

 

- щоб суди, на клопотання однієї зі сторін процесу, здійснювали провадження регіональними мовами або мовами меншин; і/або

 

- обвинуваченій особі право користуватися своєю регіональною мовою або мовою її меншини; і/або

 

- щоб клопотання і докази у письмовій чи усній формі не розглядалися як неприйнятні виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини; і/або

 

- складання на клопотання документів, пов'язаних з кримінальним судочинством, відповідною регіональною мовою або мовою меншини, у разі необхідності із залученням усних і письмових перекладачів без додаткових витрат для заінтересованих осіб1.

 

Положення щодо допустимості застосування мов меншин містять і ст. 14 та ст. 15 Закону "Про засади державної мовної політики" та ст. 12 Закону від 7 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів". Однак при здійсненні кримінального провадження ці положення не можуть застосовуватися, оскільки вони суперечать КПК (ч. 3 ст. 9 КПК). Зазначена норма КПК діє і для законів, ухвалених після набрання ним чинності.