Міжнародні комунікації справедливо вважають особливим об'єктом міжнароднимх відносин. По-перше, вони відбуваються у ситуації, умовно кажучи, незалежної комунікативної мережі, коли не існує національних кордонів. По-друге, комунікації здійснюються між принципово різними структурами, світоглядні, культурні коди яких часто не співпадають. Ідеться про неспівпадання "національних картин", "національних логік". І по-третє, міжнародні комунікації відбуваються під жорсткішим контролем, аніж комунікації внутрішні (саме з причин невідповідності кодів). Вони часто здійснюються в агресивному середовищі, що потребує розробки проблем контрпропаганди.
Водночас міжнародні комунікації виступають і певним силовим центром, де стикаються різні норми, які часто набувають крайньої форми. Один із яскравих прикладів, коли традиційні протестні акції проросійських сил у Криму влітку 2006 року, спрямовані проти міжнародних військово-морських навчань за участю американських частин, неочікувано дістали гучний медійний резонанс і стали політичним фактором для їх зриву. Існує думка, що і припинення війни у В'єтнамі, і заміна шаха Хомейні в Ірані були результатом складного впливу міжнародної комунікації на громадську думку. Причому, як свідчать соціологічні дослідження, майже дві третини усієї міжнародної інформації нині людина отримує через канали телебачення.
Складність процесу поширення міжнародної інформації багато в чому пов'язана з нееквівалентністю інформаційних потоків, які існують у сучасному світі. Це - нерівномірність розподілу фінансових, економічних, виробничих, інформаційних і технологічних ресурсів між багатими і бідними країнами. Ще на початку 70-х років XX сторіччя ООН і ЮНЕСКО провели ряд експертних досліджень з проблем розподілу світових інформаційних потоків. Було показано, що з країн Півночі (США та західноєвропейський анклав) на Південь (Африка та інші країни "третього світу") надходить у сто разів більше інформації, аніж у зворотному напрямі. Як відзначали дослідники масової комунікації, світ отримує 80 відсотків новин з Лондона, Парижа та Нью-Йорку. Нині ці пропорції майже не змінилися. Починаючи з 80-х років минулого сторіччя дедалі інтенсивніше відбуваються процеси концентрації та конгломерації в індустрії масової комунікації, що дозволяє говорити про глобальний характер цих тенденцій. Останнім часом дослідники та експерти звертають увагу на утворення ще одного, окрім США та Західної Європи, третього потужного інформаційного центру - у Північно-Східній Азії, де провідну роль відіграють такі країни як Японія, Південна Корея і Китай. Утворення так званих транснаціональних корпорації та мультимедіа-імперій (Б. Гейтса, Р. Мердока, С. Берлусконі) значно посилив західну інформаційну експансію. І ці тенденції цілком вкладаються у контекст такого феномену як "інформаційна супермагістраль" або всесвітня інформаційна мережа, основу якої становить Інтернет. Інформаційні потоки і їхні напрями в еру інформації стали вирішальними факторами світового порядку. Така супердержава, як США, розглядає глобалізацію у сфері інформації і комунікації як наріжний камінь своєї зовнішньої політики.
Стосовно ж розподілу інформації між Заходом та країнами колишнього Радянського Союзу, то тут теж спостерігаємо подібну картину незбалансованого розподілу інформації. Левова доля міжнародної інформації, поширюваної на ці країни, припадає на такі світові інформаційні агентства, як Reuters, АР (Associated Press), AFP (Agence France Press), глобальні телевізійні мережі новин - CNN, BBC.
Існують й інші види асиметрії, які роблять комунікацію принципово нееквівалентною. Це насамперед неадекватний інтересам аудиторії вибір журналістами пріоритетних тем (надмірна увага до криз, переворотів, видатних осіб тощо). Відчутна і вертикальна асиметрія комунікації (характерна для закритих суспільств), коли невелика група людей має змогу нав'язувати свої погляди більшості населенню, котре змушене пасивно сприймати інформацію.
Є також асиметрія кризи. Дуже часто засоби масової інформації розповідають нам про природні катастрофи, хаос, страйки, аварії. В результаті люди демонструють два варіанти поведінки: вони або відсторонюються від інформації, замикаючись у собі, або ж надмірно збуджуються, втрачаючи можливість бачити реальні причини проблем своїх країн.
Цілком очевидна так звана зовнішня асиметрія, коли транснаціональні компанії починають захоплювати зміст культурних і розважальних програм у країнах, що розвиваються, і таким чином знижується виробництво власних національних і інформаційних програм, кінострічок, книг, періодичних видань. В результаті відбувається "макдоналізація" культури, способу життя, нівелюються етнокультурні традиції, виникає одноманіття смаків, стилів і самого змісту буття. В Україні, яка дедалі більше відчуває інформаційну експансію двох великих держав - Росії та США, ця проблема стає гостроактуальною і, без перебільшення, загрожує існуванню самої держави, втратою нею своєї культурної ідентичності.
Отже, проблема збалансованості міжнародних медійних потоків набуває у наш час справді глобального, стратегічного значення. На зміну так званій концепції "нового інформаційного порядку" та численних програмних заходів ООН та ЮНЕСКО, здійснюваних у 70-і - на початку 90-х років XX сторіччя, прийшли нові стратегії і тактики оптимізації всесвітньої інформаційної мережі. Важливий крок на цьому шляху за останнє десятиріччя зробили НАТО, ЄС, ОБСЄ та інші європейські інституції.
Технологія переговорів
При розв'язанні міжнародних конфліктів важливе значення має використання ряду комунікативних технологій, які дають можливість двом протилежним сторонам дійти певної згоди або певних домовленостей. Серед них — технології так званих примусової і м'якої дипломатії. Вони беруть початок від теорії переговорів, а точніше Гарвардського проекту, де сформувалися два варіанти позиціювання: м'який і жорсткий. Специфіку цих двох підходів можна представити у вигляді порівняльної таблиці (див. Табл. 1).
Таблиця 1
| М'який підхід | Жорсткий підхід |
| Учасники - друзі | Учасники - противники |
| Мета - угода | Мета - перемога |
| Робити поступки | Вимагати поступок |
| Притримуватися м'якого курсу | Притримуватися жорсткого курсу |
| Довіряти іншим | Не довіряти іншим |
| Легко змінювати свою позицію | Твердо притримуватися своєї позиції |
| Робити пропозицію | Погрожувати |
| Допускати однобічні втрати заради угоди | Вимагати однобічних дивідендів як плату за угоду |
| Наполягати на угоді | Наполягати на своїй позиції |
| Піддаватися тискові | Застосовувати тиск |
Важливою складовою теорії переговорів є комунікативний компонент. Усе спрямоване на те, щоб перевести конфліктну комунікативну ситуацію на нові базові цінності. Саме звідси виникла така спеціалізація як переговори з терористами. Серед основних правил "переговорників" з терористами таке: необхідно зняти перші вимоги терористів, аби не йти далі за їх сценарієм. Однак останню вимогу по можливості треба прагнути задовольнити, тоді терористу психологічно буде легше здаватися.
У переговорах активну позицію має займати не тільки той, хто говорить, але і той, хто слухає. Коли вирішена проблема ефективної комунікації, то можна перейти до наступної фази, від якої залежить результат - аналізу існуючих інтересів. Адже позиції - це жорстко сформульовані умови, від яких вже неможливо відійти. Але за кожною позицією стоять ті чи інші інтереси. Причому ваш опонент іноді може й знати про ваші інтереси, тому їх треба чітко сформулювати і показати важливість для вас. Без цього ваші інтереси не будуть задоволені.
Як бачимо, принципові переговори характерні поєднанням твердості і м'якості. Одне з правил Гарвардської школи комунікації - будьте тверді, коли говорите про проблеми, але м'які з людьми. Твердість, яка імпонує кожному учаснику, присутня у кожному варіанті переговорів, однак ця твердість концентрується тільки на принципових позиціях. При цьому треба намагатися бути щирим і коректним. Варто пам'ятати про поступні параметри переговорів: активне слухання; повсякчасне підтвердження точки зору партнера; співпереживання з почуттями опонента; пропонування варіанту вибачення; демонстрація згоди, там, де це можливо.
Особливого значення у наш час набуває досвід переговорів з терористами. Не вдаючись детально в цю тематику (нині існує спеціальна наука і чималий пласт літератури про технології ведення переговорів з терористами), лише підкреслимо, що проблема комунікативного контакту, встановлення необхідного рівня довір'я терористів потребує достатньо складної роботи, зокрема, для фізичного контакту пропонуються наступні правила.
1. Насамперед домовтеся, щоб вам не спричинили шкоди.
2. Не говоріть з ним, якщо він тримає вас на мушці, наполягайте, щоб він опустив пістолет.
3. Обличчям до обличчя можна говорити тільки тоді, коли пройшов час і вестановлено контакт та досягнуто довір'я.
4. Ніколи не розмовляйте обличчям до обличчя більше, ніж з одним терористом.
5. Завжди притримуйтеся прямого контакту з очима.
6. Завжди тримайте напоготові план по врятуванню.
7. Ніколи не повертайтеся спиною.
8. Стежте за простором, від вашого наближення до співбесідника залежить рівень психологічного тиску.
Є ще кілька цікавих порад. Старайтеся говорити з терористом на його мові. Питання повинні будуватися так, щоб отримати розгорнуті відповіді. Водночас треба уникати негативних відповідей зі свого боку. Намагатися вирішувати проблему саме так, як цього хоче терорист. Не варто вживати слова "загарбник", "заручник", "здаватися". Завжди необхідно торгуватися.
