Поняття і структура трудового процесу на підприємстві

. Трудовий процес — це матеріально і технічно обумовлений, організований процес прикладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату, процес перетворення наявних ресурсів у потрібні (суспільне корисні) цінності та блага, шо здійснюється і керується людиною.

Структурно будь-який трудовий процес складається з технологічних операцій. Технологічна операція — це частина трудового процесу, що виконується одним або групою працівників на одному робочому місці й над одним предметом праці. Операція є основною одиницею поділу праці на підприємстві й характеризується незмінністю робочого місця предмета праці й виконавця. Зміна хоча б однієї з цих ознак свідчить про завершення однієї операції і початок іншої або про завершення роботи.

У структурі операції для цілей аналізу і нормування праці прийнято виділяти трудові прийоми, дії і рухи.

Трудовий рух — це одноразове переміщення робочих органів людини при виконанні трудової дії (наприклад, «взяти інструмент», «натиснути кнопку» тощо).

Трудова дія — це логічно завершена сукупність трудових рухів, що виконуються без перерви одним або кількома робочими органами людини при незмінних предметах і засобах праці (наприклад, дія «вимкнути персональний комп'ютер» виконується очима і руками людини з одним комп'ютером за допомогою кількох трудових рухів — натиснення на кнопки).

Трудовий прийом — це певна сукупність трудових дій і рухів працівника з незмінними предметами і засобами праці, що послідовно виконуються один за одним і мають конкретне цільове призначення. Прийом — це, як правило, довершена елементарна робота (наприклад, зробити копію документа за допомогою розмножувальної техніки).

Ефективність будь-якого трудового процесу, більша або менша економія матеріальних і трудових витрат, якість продукції і послуг значною мірою залежать від прийомів і методів праці, що застосовуються на підприємстві. Тому для підтримання організації праці на належному рівні велике значення має виявлення і використання раціональних прийомів та методів праці, вивчення передового досвіду, його науковий аналіз і узагальнення, розробка і проектування оптимальних способів виконання виробничих завдань.

Трудові процеси розрізняються за такими ознаками: за характером предмета і продукту праці, за функціями працівників, за ступенем механізації праці, за мірою тяжкості і шкідливості умов праці та ін.

За характером предмета і продукту праці розрізняють матеріально-енергетичні та інформаційні трудові процеси. Матеріально-енергетичні трудові процеси характерні для робітників, оскільки предметом і продуктом праці для них є матеріальні речі (сировина, матеріали, деталі, машини або енергія). Для працівників розумової праці (спеціалістів, керівників, технічних виконавців) характерні інформаційні трудові процеси, у яких основним предметом і продуктом праці є інформація.

За функціями трудові процеси класифікуються відповідно до функціонального поділу праці між різними категоріями працівників підприємства залежно від характеру виконуваних ними функцій і їх участі у виробничому процесі на: а) трудові процеси робітників, технічних виконавців, спеціалістів, керівників; б) основні трудові процеси (що безпосередньо змінюють форму і стан предметів праці, виробляють продукцію) і допоміжні (які створюють необхідні умови цля ефективного здійснення основних).

За ступенем механізації праці трудові процеси поділяються на ручні, машинно-ручні, машинні і автоматизовані

61 специфіка організації робочих місць та їх класифікація

Організація робочого місця — це система заходів щодо його спеціалізації, оснащення необхідними засобами і предметами праці, хнього розміщення на робочому місці, його зовнішнього оформлення і створення належних умов праці.

Робоче місце характеризує первинна ланка організації праці, де "іоєднуються елементи процесу праці: предмет, засіб праці і жива праця самого працівника. Задачею організації праці є обгрунтування доцільного функціонального розміщення елементів процесу праці для зниження трудозатрат, особливо втрат часу. Організація робочого місця повинна сприяти максимальній ефективності процесу праці і бути гідною людини. Вона багато в чому буде визначати продуктивність праці працівника і її якість. Крім того, важливе значення має забезпечення безпеки розміщення й оснащення робочого місця.

Залежно від специфіки виробництва робочі місця можна класифікувати за різними ознаками:

• за професіями (наприклад, робоче місце інженера-
конструктора);

• за кількістю виконавців (індивідуальні або колективні);

• за мірою спеціалізації (спеціалізовані або універсальні);

• за видом виробництва (основного чи допоміжного);

• за типом виробництва (масового, серійного, одиничного);

• за місцем перебування (у приміщенні, на відкритому повітрі,
під землею);

• за числом змін роботи (однозмінні, багатозмінні);

• за рівнем механізації (робочі місця ручної роботи, механізовані,
автоматизовані, апаратні);

• за кількістю обладнання (одноверстатні, багатоверстатні);

• за специфікою умов праці (стаціонарні і рухомі, підземні,
висотні,

юбочі місця із шкідливими або небезпечними умовами праці та ін.).

Організація робочих місць — це підпорядкована цілям виробництва система заходів щодо їх оснащення засобами і предметами праці, планування, розміщення їх у певному порядку, обслуговування і атестація.

62 психофізіологічний підхід до організації праці.

Психофізіологічний аспект організації праці вирішує дві задачі:

1) визначення вимог до психологічних і фізичних функцій
працівника для виконання конкретної роботи. Кожен вид праці має
свої особливості. Ідеальне виконання професійних обов'язків
припускає певні вимоги до фізіології працівника (його рухомий,
опорно-рухомий апарати, побудова м'язів) і його психології
(сприйнятгя, психомоторика, мислення, увага і пам'ять). Багато хто на
це не звертають уваги при професійному доборі

працівників.;

2) визначення причин появи помилок при виконанні операцій
працівником. Помилки в роботі, як правило, обумовлюються
критичними особливостями трудових операцій, виконанням
допоміжних робіт, монотонністю праці й іншими причинами. Це
можна пояснити таким чином.

У процесі праці певна частина операцій нерідко викликає в працівника найбільші утруднення. При їхньому виконанні через імовірність збою від нього потрібна підвищена психічна напруга. Це так звані критичні особливості операції. Для раціональної організації праці важливо знайти і нівелювати їх. На підприємстві ці задачі звичайно вирішує менеджер праці чи нормувальник

Психіка людей по-різному реагує на монотонну роботу. В одних працівників виконання монотонних операцій викликає нудьгу і швидку стомлюваність, в інших ці прояви бувають менш виражені. За даними досліджень установлено, що мінімально можлива кількість елементів операції повинна бути близько п'яти. Наукова організація праці для попередження монотонності пропонує такі типові заходи:

• раціональний розподіл посадових обов'язків серед
працівників;

• чергування працівників на монотонних операціях;

• застосування перемінного ритму і темпу роботи;

• упровадження відповідних режимів праці і відпочинку;

• використання функціональної музики;

• застосування діючих систем стимулювання праці.
Обов'язковою складовою організації праці є використання можливос­
тей ергономіки — сфери знань, що досліджує можливість і
необхідність пристосування засобів праці

Раціональна організація праці вимагає дотримання ряду умов:

• входження у роботу повинне бути поступовим. Починати
треба з простих елементів, дотримуючись оптимального
збільшення обсягу роботи й ускладнення діяльності;

• необхідно дотримуватись послідовності і систематичності
у праці;

• треба дотримуватись оптимального темпу і ритму роботи,
тому що негативно впливає на людину не тільки надмірно
високий, але і занижений для неї темп інтенсивності роботи;

• важливо враховувати індивідуальні особливості людини:
те, що для одного працівника є нормою, для іншого може бути
відхиленням;

• оптимальним повинен бути режим не тільки праці, а й
відпочинку.

Багато видів розумової і фізичної праці виконуються легше і з більш високою продуктивністю, якщо передбачений індивідуальний план процесу праці для працівника. Частина такого плану виконується менеджером. Однак і сам працівник може докласти до нього зусилля. План здійснення процесу праці лежить в основі багатьох робіт, хоча можливі і позапланові дії. Індивідуальне планування праці включає: планування окремих операцій в обстановці, що змінюється, і послідовності дій; планування з урахуванням ймовірних змін

63 умови праці і фактори їх формування.

Умови праці — це сукупність факторів зовнішнього середовища, що впливають на здоров'я та працездатність людини в процесі праці. Умови праці на кожному робочому місці формуються під впливом таких груп факторів: виробничих, санітарно-гігієнічних, факторів безпеки, інженерно-психологічних, естетичних та соціальних.

умови праці — це складові зовнішнього середовища, що оточує працівника. Інакше їх ще називають факторами середовища. Вони об'єднуються в такі групи:

• фізичні;

• хімічні;

• біологічні;

• радіаційні.

Умови праці можуть бути: а) оптимальні — при них зберігається здоров'я людини і створюються передумови для підтримки високого зівня працездатності; б) припустимі — вони визначають рівень факторів середовища, що не перевищує норми: в) шкідливі — їх підрозділяють на чотири ступені шкідливості.

Технологічний процес виробництва впливає на умови праці. Так, у гарячому цеху тяжкі умови праці, а це вимагає більш складних заходів нормалізації. Джерелами професійної шкоди можуть бути не тільки особливості технології, а й порушення в організації праці, недотримання санітарних норм праці.

Фактори середовища впливають на працездатність людини і стан її здоров'я. Метою організації праці є зниження ступеня небезпечного впливу умов праці на людський організм і створення зручних і комфортних умов. Домогтися цього можна, установивши контроль за дотриманням відповідних нормативів, що регулюють умови праці, а також розробивши і реалізувавши міри захисту від несприятливого і шкідливого впливу зовнішнього середовища.

Розглянемо зазначені вище групи факторів середовища докладніше.

До фізичних умов зовнішнього середовища відносяться:

• температура, вологість, запиленість і забруднення повітря;

• виробничий шум і вібрації;

• освітленість і фарбування приміщень, засобів і предметів праці;

• ступінь безпеки праці й т. ін.

Температура повітря помітно впливає на працездатність людини. Джерелами виділення тепла є не тільки засоби виробництва (машини, устаткування, технологічні лінії), але і самі люди.

Важливим фактором впливу на людину є світло. Працездатність лю­дини багато в чому залежить від впливу на її організм глектромагнітного випромінювання, що утворює світло. Найкращий вплив робить природне денне світло

Оптимальний рівень освітленості знаходиться в межах 1000—2000 Пк. Основними вимогами до раціонального освітлення є:

• достатній його рівень;

• рівномірність;

• правильний вибір напрямку світла;

 

• відсутність тіней, особливо рухомих;

• захист від сліпучого дії джерел світла;

• забезпечення необхідного спектрального складу світла (для
окремих видів робіт).

Негативно впливає на організм людини забруднення повітряного се­редовища в робочих приміщеннях

Негативний вплив на людину справляють токсичні речовини. Токсин — це отруйна речовина, що порушує при певній дозі роботу людського організму.

За кілька останніх десятиліть в усьому світі зросла увага до впливу такого фактора середовища, як радіація. Радіація — це різновид високих енергій, що повсюдно знаходяться в навколишньому середовищі.

Отже, умови праці впливають на працездатність людини. Дотримання діючих норм і рекомендацій при встановленні і контролі за факторами зовнішнього середовища є важливим елементом раціональної організації праці

). Основним завданням залишається пошук можливостей створення на робочих місцях нормальних умов для роботи за такими напрямками:

• технічний (створення нової техніки, що забезпечує
збереження здоров'я і мінімізацію витрат праці);

• технологічний (впровадження нових технологічних
режимів, що дозволяють виводити людей безпосередньо із
робочих зон);

• організаційний, психофізіологічний і соціальний
напрямки — це оздоровлення виробничого середовища,
підвищення інтересу до роботи та її результатів;

• естетичний (зміна кольорів, звуків, світла, форм, що
застосовуються у виробництві, і впровадження в ньому художніх
елементів, що позитивно виливає на самопочуття людини на
роботі і сприяє підвищенню результативності праці).

Охорона праці — це здійснення комплексу заходів технічного характеру (огородження небезпечних місць на виробництві, впровадження безпечної техніки, зміна технології з метою ліквідації небезпечних для життя і здоров'я людини робіт) і санітарно-гігієнічних заходів (раціональне освітлення, створення сприятливого мікроклімату у виробничих приміщеннях тощо), які забезпечують нормальні умови праці

64 поняття і показники ефективності праці

Ефективність праці — це її результативність. Вона показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто, зростання ефективності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без підвищення грудозатрат. У широкому розумінні зростання ефективності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або і менших затратах праці.

Зростання ефективності праці забезпечує підвищення реального продукту і доходу, а тому воно є дуже важливим показником гкономічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже і рівня життя, то економічне зростання стає однією і головних цілей держави з соціальною орієнтацією народного господарства.

Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характери­зує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку — результатів праці та її витрат

Рівень екстенсивного використання праці показує міру її продуктив­ного використання і її тривалість упродовж робочого дня при незмінності інших характеристик

Інтенсивність праці характеризує міру її напруженості й визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці має межі, а саме — фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини упродовж робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Отже, рівень екстенсивного використання праці й інтенсивність праці — це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

Джерелом зростання продуктивності праці, яка не має меж, є гехніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинутих країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося в значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Гобто, саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти дедалі більше і більше споживчих благ меншою кількістю праці.

Продуктивність ресурсів загалом визначається за формулою: Р- 0/1,

де Р — продуктивність; О — обсяг продукції (послуг) за визначений період часу в натуральному, вартісному чи іншому

зимірах (Оиіриї); І— витрати ресурсів, що відповідають даному обсягу іродукції.