Залежно від способу укладення договори бувають взаємоузгоджені і договори приєднання

Основна кількість договорів укла­дається суб'єктами господарської діяльності вільно, на свій розсуд, без будь-яких приписів, за простою згодою сторін — взаємоузгоджено — з дотриманням таких принципів:

- суб'єкти абсолютно вільні у вирішенні питання укладати чи не укладати договір, за винятком, коли зобов'язання укласти договір пе­редбачено законом або добровільно прийнятим зобов'язанням;

- вибір контрагента при укладенні договору добровільний;

- у суб'єктів господарювання є можливість вибору виду договору;

- сторони за своїм розсудом визначають і формулюють конкретні умови (зміст) договору, окрім випадків, передбачених законодавством, або ж у зв'язку з їх попередньою домовленістю.

Це, як правило, договори купівлі-продажу, поставки, інші догово­ри на передачу майна у власність, у строкове платне і безоплатне кори­стування, на виконання робіт тощо.

При укладенні договорів приєднання їх умови (зміст) формулюються тільки однією із сторін. Інша сторона позбавлена можливості доповню­вати або ж змінювати ці умови, вона може укласти такий договір, пого­дившись із цими умовами в цілому. Прикладом таких договорів є договори перевезення, договори на відкриття банківського рахунку та ін.

У процесі укладення договору розрізняють дві стадії: пропозиція укласти договір (оферта) і прийняття пропозиції (акцепт). Цивільний кодекс України визначає, з якого моменту договір уважається укладеним. Коли пропозицію укласти договір зроблено усно без зазначення строку для відповіді, договір уважається укладеним, якщо друга сторона негайно заявила особі, яка зробила пропозицію, про прийняття цієї пропозиції. Якщо таку пропозицію зроблено в письмовій формі, договір уважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержано протягом нормально необхідного для цього часу.
Часто сторони самі визначають момент набрання договором юридичної сили, тобто момент, з якого договір уважається укладеним, про що прямо зазначають у договорі - договір набирає чинності з такого дня місяця і року. В інших випадках момент укладення договору визначає закон. Так, договір купівлі-продажу жилого будинку має бути нотаріально посвідчений, але юридичної сили він набирає лише з моменту його реєстрації в місцевих органах управління.
Момент набрання договором чинності має важливе значення, оскільки з цим моментом пов'язані певні юридичні наслідки - перехід права власності до покупця, ризик випадкової загибелі речі та ін.

Під технікою складання договорів розуміється сукупність правил, засобів і способів розробки, оформлення і систематизації юридичних документів з метою досягнення їх ясності, зро­зумілості і ефективності

По-перше, слід зазначити, що договір як юридичний до­кумент є певним актом, причому актом-дією у тому аспек­ті, що при його створенні завжди є певна вольова активна поведінка суб'єкта.

По-друге, слід враховувати, що для цивільно-правово­го договору важливим є вільне формування волі, якій має відповідати зовнішній вираз цієї волі (волевиявлення осо­би). Останнє й має виявлятись у договорі. Отже, у договорі як юридичному документі відображується волевиявлення суб'єкта, що є вільним, відповідає його внутрішній волі.

По-третє, договір породжує зобов'язання, що через вста­новлення прав та обов'язків сторін дозволяє досягти мети договору (передання майна, надання послуги, виконання роботи, досягнення цілей сумісної діяльності). Отже, договір як документ визначає права та обов'язки сторін, спря­мовані на досягнення мети його укладення.

По-четверте, здійснення цивільних прав та обов'язків сторонами договірного процесу спричиняє виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Отже, через укладення договору цивільні права можуть:

Ø виникати (наприклад, створення за замовленням об'єкта
права інтелектуальної власності певного твору образотвор­чого мистецтва у вигляді картини);

Ø змінюватись (договір найму кімнати у трикімнатній
квартирі може бути змінено, внаслідок чого у наймача ви­никне право користування всією квартирою);

Ø припинятись (укладення договору купівлі-продажу веде
до припинення права власності у продавця).

По-п'яте, договір як документ має письмову форму, ос­кільки вести мову про усний договір як документ немож­ливо. Це підтверджується у ст. 207 ЦК України, де вказа­но: правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторо­ни. Отже, фіксація змісту правочину у документі пов'язана законодавцем саме з його письмовою формою.

Договір як юридичний документ — це письмовий акт, зміст якого відоб­ражує вільне волевиявлення сторін щодо укладення право­чину та фіксує права і обов'язки сторін, спрямовані на ви­никнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.