Політико-психологічна характеристика конфлікту

Суперечки навколо терміна "конфлікт" у теорії політичних відносин по своєму розжаренню нітрохи не уступають дискусіям із проблем визначення інших категорій. Питань тут більше, ніж відповідей: один з великих авторитетів у конфліктології, Д. Зингер, уважав, що в численних теоретичних студіях так і не вирішена остаточно проблема "індикаторів конфлікту", тобто основних ознак його наявності або відсутності.

Видимо, звертання до аналізу конкретного історичного матеріалу необхідно починати з найбільш загального визначення конфлікту, що може стати операційною основою для побудови субкатегорій і створення схеми дослідження факторів, що становлять феномен, що цікавить нас. Спробуємо запропонувати, з необхідними короткими поясненнями, наш погляд на дане питання.

Представляється, що в найбільш загальному змісті конфліктом варто вважати відносно відкрите для сприйняття соціально-політична взаємодія двох або більше організованих елементів системи політичних відносин, які у своїх діях мають незбіжні переваги при виборі з однієї або більше політичних альтернатив. Такими принциповими характеристиками ми вважаємо триєдиний комплекс, прагнення до довгострокового самозбереження, нагромадженню моці й створення найбільш сприятливого зовнішнього середовища для саморозвитку.

Учасник конфлікту ставить перед собою цілі, які вважає досяжними для себе, але не для супротивника (тобто мети учасників). Учасники конфлікту мобілізують певну енергію для досягнення цих цілей і представляють "супротивника" як якийсь бар'єр на даному шляху. Учасники конфлікту розглядають один одного як джерело погрози / шкоди своїм інтересам й/або цілям.

Відповідно, внутрішня логіка конфлікту відрізняє його від гри або змагання - вона прагне до логіки "гри з нульовою сумою": виграш, перемога одного учасника автоматично означає втрати для іншого. Сутність конфлікту пізнається по наступних основних лініях (площинам, зрізам, вимірам):

- простір (масштаб, розмах конфлікту);

- тимчасова довжина;

- ситуаційний контекст конфлікту (природа й стан учасників, характер середовища, у якій відбувається конфлікт);

- тип поводження учасників;

- інтенсивність;

- сприйняття учасниками один одного;

- набір мотивацій конфлікту;

- функції конфлікту.

Якщо ми вважаємо політичні суб'єкти елементами конфлікту в політичних відносинах, то варто виходити із твердження, що в силу розходження їх "вищих інтересів" (незмінних головних цілей) всі політичні суб'єкти є "суперники по визначенню". Між ними, отже, існує конфлікт, інтенсивність якого вище нуля (I > 0). Однак тут необхідно обмовитися, що більша частина тих взаємодій, які традиційно в політичній практиці називаються конфліктами, відмінні від цього "принципового" конфлікту за ознаками наявності (відсутності) примуса й/або застосування насильства одним або всіма учасниками. Іншими словами, для розуміння конфлікту необхідно користуватися тією або іншою шкалою інтенсивності, зв'язаної з усіма зазначеними вище категоріями (простором, часом й ін.)

Важливій складовій для розуміння природи конфлікту - у соціально-психологічних й інших відносинах є поняття перцепції (сприйняття й усвідомлення) учасниками один одного, середовища конфлікту, що відповідають інтересів, характеру погрози, функцій, значення конфліктної взаємодії й т.д. Зокрема, багато дослідників думають, що інтенсивність конфлікту прямо пов'язана зі сприйняттям учасниками цінності (або навіть прямо пропорційна їй) порушених у конфлікті інтересів - як своїх, так й інтересів супротивника. У цьому плані при аналізі конфлікту необхідно враховувати наступне:

• кожен учасник конфлікту оцінює іншого в рамках власного типу сприйняття й типу знання, які

а) залежать від його соціокультурних й інших особливостей;

б) можуть бути досить далекі від реальності.

• кожен учасник у силу вищесказаного підданий впливу своїх очікувань із приводу поводження супротивника в конфлікті, реакції середовища на хід цього конфлікту; природно, учасники тяжіють до використання тільки свого досвіду (у формі проекції історичних аналогій на теперішній час, у формі схематизації мислимих інтересів і цілей супротивника й ін.) для визначення мотивації дій один одного.

• спотворені таким чином, відірвані від реальності перцепції супротивника й взагалі природи конфлікту можуть приводити до обрання учасником невірної стратегії поводження (впливу на супротивника).

Також вважається, наприклад, що в багатобічному конфлікті (конфлікті, у якому учасники згруповані в союзи, що протистоять один одному) якщо усередині "групи А" має місце сприйняття "групи В" (супротивника) як більше сильної, то усередині першої відбувається розвиток певної мобілізаційної ідеології, іде зміцнення контролю й підпорядкування учасників з боку якогось центра, відповідно обирається й стратегія поводження в конфлікті.

Сприйняття учасниками конфлікту цінностей і цілей один одного впливає на те, яким у той або інший момент буде набір (питань, що заперечують супротивниками), чи буде мати місце "трансформація" конфлікту у вигляді зміни цього набору, перестановки його внутрішньої ієрархії й ін. Це, у свою чергу, може впливати на всі інші характеристики конфлікту.

1. Конфлікт - одна з форм політичного поводження, у цьому його головна змістовна особливість. Пропоновані в літературі типології конфліктів (політичні, правові, політологічні, етичні, інші) ґрунтуються як правило або на зовнішні й/або формальних ознаках конфлікту, на нормативних актах, судженнях, поданнях або на деякому сполученні всього перерахованого. Такі підходи мають право на існування й по-своєму корисні. Однак типологізація, що носить пояснюючий, а не тільки оцінний характер, повинна звертатися до сутності явища - поведінковій природі конфлікту, а тому будуватися з позицій загальної, соціальної й політичної психології й ґрунтуватися на типології стратегії поводження.

В основі політичних відносин лежить якась взаємодія, під яким у психології розуміються стійкий контакт або відношення двох і більше суб'єктів, що мають наслідком взаємні зміни форм й/або змісту поводження, активності, подань, стану або хоча б одного психологічного параметра в хоча б одного з учасників такої взаємодії. Останнє по його змісту й значенню для учасників може бути нейтральним, позитивним (“плюс - взаємодія”) і негативним (“мінус - взаємодія”).

2. Конфлікт – окремий випадок одночасно й суб'єктивного поводження, і об'єктивного явища взаємодії, зіткнення двох або більше різнонаправлених суб'єктивних сил з метою реалізації їхніх інтересів. Конфлікт може в принципі виникати при взаємодіях будь-якого змісту й значення (розрізняються ймовірність його виникнення, його середовище, тло й стратегія учасників). Однак без взаємодії не може бути ні відносин, ні конфліктів.

3. У конфлікту як явища складна внутрішня природа, що включає три рівні: протиріччя, конфліктність і конфлікт як конкретна життєва взаємодія:

4. Конфлікт як явище невикорінне. Однак необхідно проводити чітку грань між конфліктом як явищем “взагалі” і суб'єктивним поводженням прямих і непрямих учасників конкретного конфлікту. Грань ця принципова для теоретичного розуміння природи конфлікту; для політичних, правовий, інших оцінок конкретних конфліктних відносин;;; для формування практичного відношення до конкретного конфлікту.

Явища конфлікту завжди - стихійний регулятор якихось процесів, шлях від одних соціально-політичних реалій до іншим, навіть якщо на даному етапі конкретний конфлікт представляється тільки руйнуванням: на місці зруйнованого завжди виникає щось нове. Тому явище конфлікту - одне із природних й у принципі неминучих станів політики. Порушувати питання про викорінювання самого явища - небезпечна утопія, плата за спроби здійснення якої може виявитися досить високою. З наукового погляду мова може йти лише про вибір оптимальних стратегій, найбільш прийнятних форм і засобів ведення конфлікту.

Власне конфлікт як конкретний акт або відношення завжди є усвідомлене поводження особистості або складного соціального суб'єкта, що ставлять перед собою певні цілі й наступних для їхнього досягнення тієї лінії поводження, що представляється цим суб'єктам оптимальної, найбільш виграшної або навіть єдино для них можливої. Початок конкретного конфлікту визначається об'єктивним критерієм: переходом хоча б одного з учасників взаємодії до конфліктного типу поводження (інше питання, що момент цей звичайно ретельно маскується). Такий рубіж максимально чітко позначає практичний початок властиво конфлікту; границю між даним конфліктом і загальною конфліктністю; між протиріччями соціально-політичного процесу і їхньою матеріалізацією у відносинах конкретного соціального середовища даного періоду.

5. Обраний підхід і позначені принципові критерії дозволяють запропонувати наступну типологію конфліктів.

При повній відсутності взаємодії взагалі суб'єкти або ніяк не стикаються своїми реальними діями, поводженням; або поводження одного, навіть прямо й відверто спрямоване на інший, по яких-небудь практичних, політичних, інших причинах не досягає свого об'єкта й не викликає з його боку ніякої реакції. Під час відсутності взаємодії конфлікт у принципі неможливий: у першому випадку для нього немає основи й практичної можливості. У другому випадку конфлікт може початися, лише якщо поводження однієї зі сторін зачепить іншу й викличе її реакцію; але тоді зложиться якась взаємодія, а тим самим й інший тип відносин.

6. При наявності якої не будь взаємодії між суб'єктами конфлікт стає в принципі можливий, іноді досить імовірний, у ряді випадків практично неминучий. Ступінь імовірності конфлікту залежить уже від типу взаємодії; тих цілей, інтересів, статусних потреб суб'єкта, які даний тип взаємодії зачіпає найбільшою мірою; і значеннєвого “знака” подібного порушення - нейтрально воно, позитивно або негативно для суб'єкта. Відповідно, три різних по значимості типу взаємодії народжують три принципово різних “шлейфи” конфліктів, що виростають на їхньому ґрунті.

Конфлікт між суб'єктами, що співробітничають, у принципі не виключений, а при деяких обставинах досить імовірний і навіть неминучий. Важливо, однак, що й свідомість, і поводження кожного із суб'єктів-учасників “плюс-взаємодії” споконвічно націлені на запобігання, попередження, мінімізацію взаємних претензій, їх якнайшвидше компромісне врегулювання; що сукупна віддача від співробітництва для кожного з них істотно перевищує будь-які ймовірні приватні вигоди від протиборства.

“Плюс-взаємодії” харчують конфлікти двох основних типів. Конфлікти співробітництва виникають звичайно на базі практичних проблем й у принципі вирішуються досить легко, особливо якщо для цього в організаційних і політичних структурах взаємодії створені необхідні процедури й механізми. Якщо ж ці умови не виконуються або як мінімум одна зі сторін починає поводитися неадекватно, конфлікти співробітництва здатні перерости в конфлікти протиборства, у яких їхні об'єктивні причини й суть у міру розвитку конфлікту заганяються усе далі вглиб, а на перший план виходять і знаходять самодостатнє значення боротьба амбіцій.
Третій тип взаємодії для кожного з учасників має негативне значення (“мінус-взаємодія”). При цьому міра заперечності даної взаємодії досягає порога, за яким конфлікт стає не просто можливий і найвищою мірою ймовірний, але практично неминучий. Реалізується конфлікт двома найчастіше одночасно використовуваними взаємозалежними способами: всі учасники взаємодії роблять ставку на конфлікт як найбільш відповідний їхнім інтересам форму поводження; або це роблять тільки один або трохи учасників, що володіють практичною можливістю нав'язати конфлікт іншим.

Порівняльний аналіз конфлікту (психологія й політика)

Психологічний словник: «Конфлікт» - походить від греч. typos - зразок і лат. conflictus - зіткнення. Як основні спонукання діяльності тут розглядалося два прагнення: досягти сприятливу мету притягання) і уникнути несприятливої ситуації (Aversion - відраза). Відповідно до цим суб'єктивний конфлікт виникає тоді, коли в індивіда є трохи суперечних один одному прагнень. У загальному виді конфлікт може бути визначений як соціальне відношення (соціальна взаємодія) між двома або більшим числом сторін, мети яких реально або приблизно несумісні. Суб'єктами цієї взаємодії виступають індивіди, групи й організації.

Політичний же конфлікт являє собою таке зіткнення протилежних сил, поглядів, що обумовлено взаємодією політичних інтересів і цілей. Носіями цих інтересів, а отже й конфліктантами, є держави, класи, соціальні й етнічні групи, політичні партії й рухи, політичні лідери й т.д.

Конфлікт – це нормальний аспект колективного життя, а не патологічні відхилення. У цьому зв'язку французький політолог Б.Гурней саркастично зауважує: “Багато відповідальних посадових осіб, прихильники метафізичної концепції єдності держави хотіли б за допомогою різних процедур і регламентації позбутися від будь-яких конфліктів. Абсурдна мрія. У світі існує лише одне місце, де немає конфліктів. Це «цвинтар».

Існують типології конфліктів. Конфлікти класифікують по таких підставах, як застосування або не застосовувати насильства, характер суб'єкта (міжособистісні, внутрішньо сімейні, групові, міжкласові, міжнаціональні й т.д.), сфера суспільного життя (політичні, економічні, конфлікти на ґрунті зіткнення ідеологічних, соціокультурних і т.д. цінностей), “географія” (локальні, регіональні,) і ін.

Для політичного конфлікту потрібно хоча б мінімальне усвідомлення його учасниками несумісності своїх цілей. Іншим важливим аспектом є інтенсивність, з якої конфлікт переживається. В одних конфліктах конфліктанти випробовують взаємну ворожість, в інші - їхні особисті відносини можуть не погіршуватися. Деякі конфлікти масово втягують у себе своїх прихильників, інші розгортаються в спокійній обстановці. Конфлікти можуть у тім або іншому ступені регулюватися інституціональними рамками (спеціальними нормами й установами в особі судової влади й чинного законодавства) або не мати цих рамок.

Універсальним джерелом конфліктів виступає дефіцит - дефіцит влади, грошей, ресурсів, рівності, справедливості, статусних позицій і т.д. Рівною мірою можна говорити й про домінанту такого джерела, як недосконалість людської психіки, коли негативні емоції й почуття нерідко беруть гору над здоровим глуздом.

Таким чином, виходячи з визначення й типології конфліктів, політичний конфлікт прямо у своєму визначенні, формуванні й динаміку пов'язаний із психологічним конфліктом, маючи розходження лише в учасниках конфлікту. Так, у психології конфлікт визначається як протиріччя між внутрішніми прагненнями індивіда, у той час як у політиці – це зіткнення й боротьба мотивів та інтересів суб’єктів або групи суб’єктів. Так само як й у психологічний конфлікт, політичний конфлікт визначається цілями, стратегіями, мотивами й спонуканнями, має динамічний характер і мають прив'язку до місця й часу дії.