До додаткових текстів відносять анотацію, посвяту, епіграф, передмову, список умовних позначень, примітки, післямову, додатки, бібліографію. Призначення усіх цих текстів -доповнювати, уточнювати або роз'яснювати основний текст видання.
Особлива роль додаткових текстів у виданні потребує графічно чітко відокремити їх від основного тексту. Залежно від призначення кожного з додаткових текстів визначаєтсья його місце у виданні, вибираються гарнітура, кегль та накреслення шрифту, ступінь акцентування усього тексту або окремих його частин, характер включених складально-графічних елементів і різних композиційних способів для відокремлення його від основного тексту.
Вибір способів та засобів оформлення додаткових текстів тісно пов'язаний як із загальною структурою всього видання, так і з характером побудови основного тексту.
Анотація
Анотація призначена для того, щоб коротко ознайомити читача із змістом та призначенням видання. Тому текст анотації розміщують або на його зовнішніх елементах, або на початку основного тексту так, щоб анотацію було легко знайти при Швидкому перегляді видання.
У зовнішніх елементах оформлення видання текст анотації може знайти собі місце на клапанах або останніх сторінках суперобкладинки й обкладинки (в обкладинці
можна використати для цього другу сторінку). Включаючись у будь-який із цих елементів, анотація стає частиною зовнішнього оформлення видання, що й визначатиме вибір формату складання, гарнітури і кегля шрифту.
У тих випадках, коли видавництво хоче особливо зацікавити читачів змістом видання, анотацію розміщують на розвороті з титулом. Тоді вибір формату складання та шрифту для анотації буде визначатися характером оформлення звороту титулу (див. дод. 2).
Якщо суперобкладиники у виданні немає, то анотацію найчастіше розташовують на звороті титулу. При визначенні шрифтів, формату і виключання її на шпальті в цьому разі треба враховувати композицію всього розвороту. Анотацію, як правило, оформлюють більш компактно, ніж основний текст. Шрифт прямого або курсивного накреслення вибирається меншого розміру (наприклад, кг. 8 при складанні основного тексту кг. 10). Доцільно попередньо розрахувати текст анотації для того, щоб точно визначити формат її складання відповідно до композиції складання усього видання.
Розмічуючи анотацію, вказують формат складання, розмір абзацного відступу, розмір міжрядкових пробілів і розташування на шпальті (відстань від верхньої та бічної меж сторінки складання).
У дод. 15 наведено схему і розміри макета анотованої картки дтя книжкових видань форматом 84х 108/32, а в дод. 16 - розміри анотованих карток для видань із форматом складання менш як 5Уг кв. і зразок макета анотованої картки.
Посвята
Посвята - напис перед основним текстом видання, в якому автор повідомляє про те, кому він присвячує свій твір і часто чому він це робить. Посвяту, як правило, складають шрифтами меншого кегля від основного з виділеннями (курсивом, курсивом напівжирним, шрифтом іншої гарнітури) на вужчий формат, ніж формат сторінки складання.
Посвяту верстають:
1. На окремій сторінці після титулу, коли далі розміщується сторінка з початком основного тексту, у верхній частині сторінки складання із спуском на 1...2 кв. із відступом праворуч на '/ або 1 У, кв. чи на її середині.
2. На окремій сторінці після шмуцтитулу з заголовком твору, якщо між титулом і початком основного тексту розміщуються передмова, список скорочень тощо, чи на звороті такого шмуцтитулу.
3. На спуску початкової сторінки видання перед його основним текстом
(початковим заголовком). В кінці тексту посвяти крапку не ставлять.
Епіграф
Епіграф, на противагу посвяті, має безпосереднє відношення до тексту. Він дається автором для того, щоб розкрити основну думку, ідею як усього твору, так і його окремих частин.
Епіграф, який стосується усього видання, може бути поданий на окремій сторінці перед початком тексту, на шмуцтитулі або на початковій шпальті. Епіграфи, шо належать до окремих частин тексту, розташовуються безпосередньо перед цими текстами після заголовка (якщо він є) і перемішуються, як правило, до правої межі сторінки складання або розташовуються з невеликим відступом від неї.
Дія складання епіграфів найчастіше використовують шрифти тієї самої гарнітури, шо й для складання основного тексту, але меншого кегля. При невеликих текстах допускається курсивний або збільшений варіант шрифту. Якщо потрібно виділити епіграф, то його можна складати шрифтом напівжирного накреслення і навіть іншою гарнітурою (але, звичайно, відповідно до загального шрифтового оформлення видання).
Епіграфи супроводжуються посиланням на джерело, текст якого доцільно складати шрифтом або на кегль меншим, ніж складання самого епіграфа, або врозрядку, або іншим накресленням шрифту (але так, щоб цей рядок сприймався менш активно. ніж текст епіграфа). Текст джерела відокремлюється від епіграфа приблизно на 2...4 п. і переміщується до його правої межі.
Якщо на початковій шпальті треба помістити два епіграфи (до всього твору та до його окремої частини), то різна їхня значущість виділяється розташуванням і різним накресленням шрифту.
Складають епіграфи завжди на вужчий формат - від 1/3 до 2/3 довжини рядка основного тексту складання та шрифтами меншого кегля з виділеннями (курсивом, напівжирним курсивом). Коли в епіграфі є іншомовний текст із перекладом, ці два тексти складають різними накресленнями шрифту з відбивкою один від одного у 4...8 п. В епіграфах майже завжди є посилання на джерела, тексти яких складають окремим рядком з виділенням шрифту без крапки в кінці, а також з відбивкою і виключанням правої межі рядка. Найчастіше епіграф до всього твору складають на першій текстовій сторінці над першим заголовком за рахунок спуску. Над таким епіграфом можна розмістити заставку.
Епіграфи до частин чи розділів видання заверстують під їхніми назвами з відбивкою від рубрик та від основного тексту.
Розмішують епіграфи або правій частині сторінки складання, або з великим відступом ліворуч, іноді на половину розміру рядка основного тексту.
У кінці епіграфа завжди ставлять крапку чи інший потрібний за змістом знак. В лапки текст епіграфа не беруть.
Передмови
Передмова - елемент апарату видання; у ній автор, видавництво чи редактор повідомляють читача про те, що слід мати на увазі, читаючи, проглядаючи або вивчаючи видання. Передмова може включати відомості про використання, особливості змісту і форми твору, а передусім про його відмінність від інших творів на цю чи подібну тему, про принципи побудови та добір матеріалів, невисвітлені теми і проблеми.
За наявності кількох передмов слід дотримуватися такого порядку їх розміщення у виданні:
• передмова видавництва;
• передмова редактора;
• передмова автора до перекладного видання; передмова автора до оригінального видання.
Передмови, як правило, верстають на початку видання після титулу та складають шрифтами меншого кегля або відмінними від основного за накресленнями. Іноді тексти передмов складають з іншою міжлітерною чи міжрядковою відстанню.
Вибір шрифтів та форматів складання для цих текстів залежить насамперед від їхніх значення, обсягу і, звичайно, типу видання.
Вступні тексти, як правило, складають на той самий формат, а також тією самою гарнітурою шрифту, що й основний текст, знижуючи тільки кегль шрифту.
При особливій значущості цих текстів можливі й інші варіанти їх оформлення, які сприяють більш активному сприйняттю текстів. Так, часто використовують складання на шпонах. зберігаючи той самий розмір шрифту, що й в основному тексті, а також застосовують інше накреслення (наприклад, курсивне) або змінюють формат складання.
Під вступним текстом, як правило, дається підпис, який складають курсивним шрифтом того самого кегля, що й сам текст. Рядок із підписом переміщують у правий край складання з відбивкою від тексту на 1...2 п.
Список умовних позначень та вказівки, як користуватися виданням, у зв 'язку з їх великою значущістю краще складати тим самим кеглем шрифту, що й основний текст. Однак для компактності складання цих текстів (особливо при великому їхньому обсязі) використовують шрифт меншого кегля. При коротких рядках ці тексти можна розмістити на зменшений формат, розташовуючи на сторінці дві-три шпальти незалежно від того, на скільки шпальт складено основний текст видання.
5.5.5. Примітки
Примітки - додаткові тексти, що пояснюють чи уточнюють основний текст видання. їх розміщують безпосередньо за основним текстом під назвою "Примітки".
Слово "Примітки" складають, як правило, з виділенням курсивним шрифтом або врозрядку з абзацним відступом, при цьому інші рядки додаткового тексту мають бути складені на повний формат без додаткових втяжок (якщо всі примітки складено з втяжкою, то абзацний відступ дають поверх втяжки, а інші рядки складають на формат із втяжкою).
Якщо у виданні є кілька нумерованих приміток, які йдуть одна за одною, то слово "Примітки" не повторюють, а нумерацію приміток вирівнюють за розрядами цифр, тобто коли рядки кожної примітки дають із більшою втяжкою (абзацний відступ плюс довжина слова "Примітки").
Примітки залежно від їхнього зачення можуть бути розміщені:
• безпосередньо в тексті (внутрітекстові);
• на сторінці складання (виноски);
• в кінці глави, розділу чи видання.
Ці тексти здебільшого не потребують особливого виділення. Як правило, їх складають тим самим шрифтом, що й основний текст, але зменшеним кеглем шрифту. Внутрітекстові примітки бувають двох видів:
• включені безпосередньо в основний текст;
• винесені окремими абзацами.
Перші беруть у дужки і складають упідбір до основного тексту, виділяючи тільки накресленням шрифту, найчастіше курсивним. Примітки, винесені окремими абзацами, відрізняються від складання основного тексту меншим розміром шрифту або відступом від лівого краю сторінки складання.
При особливій важливості приміток їх можна складати з великою лівобічною втяжкою шрифтом того самого кегля, що й основний текст.
Щоб краще виділити примітки, складені шрифтом меншого кегля, іноді дають невеликі відступи від лівого краю складання.
До внутрітекстових приміток дається заголовок, який може бути складений впідбір до тексту приміток чи окремим рядком. У всіх випадках його зміщують до лівого краю складання приміток з абзацним відступом чи без нього залежно від композиції складання видання. Заголовок складають і верстають за правилом, описаним вище.
Виноски — доповнення або пояснення до основного тексту, які розміщують унизу сторінки чи шпальти за наявності в тексті, якого вони стосуються, знака виноски (зірочки або цифри).
Виноски завжди складають шрифтом тієї самої гарнітури, що й основний текст видання, але меншого кегля. Якщо основний текст складено шрифтом кг. 8 і меншим, то виноски складають тим самим шрифтом того самого кегля. Складання кожної виноски починають з абзацного відступу, який дорівнює абзацному відступові в основному тексті. Від основного тексту виноски відокремлюють пробілом або пробілом з тонкою лінійкою завдовжки 1 кв. Відбивна виносок від тексту- в межах 1...2 кегельних. Вона має бути такою, щоб висота виноски разом з відбивкою та лінійкою була кратною кеглю основного шрифту. Виноски, як правило, поміщають на тій сторінці чи в тій шпальті, що і фрагмент основного тексту. Для економії паперу можна:
• розміщувати всі виноски до двох сторінок розвороту внизу тільки правої сторінки чи останньої шпальти правої сторінки при багатошпальтовому складанні:
• розставляти виноски упідбір одна до одної через крапку і тире, що й роблять при коротких виносках.
На кінцевій сторінці технічні правила верстання видання вимагають розташування виноски в самому низу сторінки, якщо немає інших вказівок видавництва.
Виходячи зі змісту та мети кінцевого пробілу на кінцевій сторінці, логічніше розміщувати виноску під кінцевим рядком основного тексту зі звичайною для цього відбивкою від основного тексту.
Якщо виноска велика і не поміщається на одній сторінці, то її можна продовжувати на наступній сторінці, повторюючи основну відбивку (лінійку). Основна вимога при перенесенні виноски, щоб у першій її частині було не менш як три рядки та щоб частина тексту, яка переноситься, не починалася кінцевим рядком абзаца, а яка залишається - рядком з абзацним відступом.
Залежно від композиції всього видання, а також від кількості, обсягу і значення виносок можуть застосовуватися й інші варіанти їх розміщення та побудови. Тоді виноски розташовують на бічних полях, а іноді врізають в основний текст видання.
При багатошпальтовому верстанні виноски складають на формат однієї шпальти та підверстують у тій шпальті, де є знак виноски. Якщо виноска стосується заголовка чи елемента видання, який займає повний формат сторінки, то її заверстують у першій шпальті. Можна поділити виноску й на дві сторінки, але не можна переносити з останньої шпальти непарної сторінки на першу шпальту парної.
У дод. 17 показано сторінку складання з виносками.
Виноски складають на формат основного тексту видання шрифтом зменшеного кегля, відокремлюючи кожну примітку від наступної невеликим пробілом. При оформленні виносок слід виділяти текстові елементи, за якими читач міг би легко знайти потрібну йому примітку. Для цього можна застосовувати як шрифтові, так і композиційні способи виділень порядкової нумерації приміток, сторінок, назв, розділів, оповідань, віршів, слів або груп слів, яких стосується примітка. Іноді слова чи групи слів, яких стосується примітка, складають упідбір до тексту приміток, виділяючи їх шрифтом урозрядку, курсивного або напівжирного накреслення чи прямим шрифтом із великих літер.
