Генезис фонетико-фонематичного недорозвинення мовлення

Отримані результати досліджень (Г.В. Гуровець, С.І. Маєвська, Ейдінова) показали, що в основі виникнення фонетичних і фонематичних розладів лежать різні рівні і відділи нервової системи.

1.Дійсні фонетико-фонематичні розлади виникають на рівні ураження кори головного мозку.

· Сенсо-моторна область кори домінантної півкулі (нижньолобні нижньотім’яні, верхньоскроневі відділи). Патофізіологічні механізми порушення денерваторних процесів, а також порушення мовного механізму.

· Первинні фонетичні (апраксії), або фонематичні порушення. Розлади загальної, дрібної, артикуляційної моторики за кортикальним типом.

· Виснаження слухової уваги (не уловлюють смислу прочитаного, гублять цікавість до занять, непосидючі), нестійкі звукові заміни, нечіткість, змазаність артикуляції, її пошук, перестановки, пропуски складів, порушення ритмічної структури слова. Неуважність до звуків, труднощі звукового аналізу та синтезу. Бідність словника, незначні аграматизми. Фонетичні дефекти важко піддаються корекції, заміни і спотворення подовжено залишаються у мовленні.

· Потребують спеціальних диференційованих методів лікувально-корекційного впливу.

2. При стертій формі псевдобульбарної дизартрії спостерігаються

· Ураження провідних шляхів (центральних рухових кортико-бульбарних нейронів).

· Пірамідні спастичні парези м’язів мовленнєвого апарату, гіпертонія м’язів. Порушення звукової сторони мовлення, труднощі відтворення артикуляційного укладу, складової структури слова, голосу, загальної. дрібної, артикуляційної моторики.

· Мовлення малозрозуміле із-за великої кількості порушених звуків. Складні за артикуляцією звуки замінюються більш простими, утруднене переключення з однієї фонеми на іншу, з одного складу на інший. Несформованість слухового контролю. Спрощення структури слова. Фонематичний слух збережений. Діти сприймають ритмічний малюнок слова, легко оволодівають навичками звукового аналізу слова. Голос часто хриплий, назалізований.

· Сумісний вплив на чисто мовленнєве порушення і на всю діяльність дитини (продуктивну, ігрову), особливо пов’язану з розвитком оптико-просторового мислення.Особливість роботи полягає в специфіці розвитку артикуляційної моторики.

3. Поліморфна органічна дислалія

· Анатомічні дефекти будови артикуляційного апарату

· Несформованість артикуляційного укладу. Фонетичні дефекти. Відсутність фонематичних порушень.

· Відсутність, спотворення, заміни звуків, обумовлені більш простим артикуляційним укладом звука-субститута. Збережена кількість складів, наголосу, повторюваність ритмічного малюнку.

· Опора на збережений фонематичний слух дає можливість більш ефективної роботи і скорочує час на подолання дефекту.

4. Поліморфна функціональна дислалія:

· Відсутність акустико-артикуляційних диференційовок.

· Фонетичні дефекти. Вибіркова несформованість фонематичного сприймання (при акустико-фонематичній формі).

· Відсутність, спотворення, заміни звуків, обумовлені більш простим артикуляційним укладом звука-субститута. Збережена кількість складів, наголосу, повторюваність ритмічного малюнку.

· Відмічається легкість вироблення необхідних диференційовок за напрямками: вибірковий розвиток фонематичного сприймання; розвиток рухів, необхідних для правильної вимови звуків.

Кожна з виділених груп фонетичних чи фонетико-фонематичних розладів потребує специфічних методів корекції з урахуванням їхнього генезису.

2. Етапи логопедичного впливу при дислалії

І етап — підготовча робота.
Проводяться ігри, вправи, які спрямовують увагу дитини на звуковий склад мови. її навчають прислухатися, впізнавати мовні і немовні звуки, розрізняти їх за тембром, висотою і силою голосу. У цьому допоможуть різноманітні логопедичні ігри, наприк­лад: "Впізнай за звуком" (немовні звуки), "Впізнай, кому належить голос" (зображення відповідних тварин), "Відгадай, в якому слові допущено помилку", "Добери малюнки до певного звука" тощо.
ІІ етап — постановка звука.
Розпочинається робота з відповідних підготовчих артикуляційних вправ для розвитку рухливості мовленнєвих органів. Артикуляційні вправи добирають з урахуванням мовленнєвого дефекту, наприклад, "лопаточка", "голочка", "трубочка", "годинничок", "коники", "гойдалки" та ін.
Ці та інші вправи розвивають артикуляційний апарат, сприяють покращенню робо­ти мовленнєвих органів, їх рухливості, динамічності, кращому і точнішому координу­ванню.
Після артикуляційної гімнастики проводиться робота над звуконаслідуванням (ди­тина повторює за педагогом певний звук), або механічною постановкою звука.
III етап — автоматизація вимови
Закріплення правильної вимови звуків проводять ізольовано, в складах, словах, скоромовках, чистомовках, віршах, потішках, насичених звуками, які вимагають корекції.
IV етап — диференціація звуків.
На цьому етапі звуки, які найчастіше змішуються ([с] — [ш], [з] — [ж], [ч] — [ц], [р] — [л] і ін.), діти порівнюють за артикуляцією, звучанням, смисловою функцією.

 

3. Етіологія порушень звукової системи мовлення у дітей.

1. За часом виникнення: пре, натальні, постнатальні.

2. За характером:

- Соціальні: пс дипривація, неправильний тип виховання, неправильні зразки мови, білінгвізм, сюсюкання, жорстоке ставлення до дитини;

- Біологічні: органічні (порушенна анатомія), функціональні (порушена робота органів № 4 Загальні вимоги до роботи з подолання недоліків звуковимови при дислалії.

 

№ 4 Загальні вимоги до роботи з подолання недоліків звуковимови при дислалії.

1. Врахування онтогенетичного принципу.

2. Постановка звуків відбувається за в залежності від складності артикуляції.

3.При постановці та диференціації звука певної фонематичної групи інші звуки цієї групи слід тимчасово виключити з мовленнєвого матеріалу, як такі, що вимагають тонких диференціювань. В іншому випадку матимуть місце заміни та змішування звуків.

4.При постановці рекомендують дотримуватись такої послідовності, прийнятої в логопедичній практиці: глухі приголосні - перш ніж дзвінкі; змичні - перш ніж щілинні; тверді - перш ніж м'які; прості приголосні -перш ніж африкати. Звуки "Р" і "Л" можуть ставитись та виправлятись в будь-якій послідовності.

5.Якщо ж порушена вимова звуків з різних фонетичних груп, роботу можна вести над кількома звуками паралельно.

6. Необхідно дотримуватися етапів роботи над звуками.

7. Етап автоматизації поставлених звуків передбачає систе­му мовленнєвих вправ, спрямованих на вироблення вміння ви­користовувати в самостійних висловлюваннях поставлені зву­ки. При цьому лексичний матеріал має бути різнобічним і охоп­лювати не тільки ізольоване вимовляння звука, а й складові вправи зі словом, де поставлений звук посідає різну позицію, а також речення і тексти.

8. Етап диференціації звуків настає після того, коли добре відпрацьована вимова кожної із груп звуків, подібних за звуковимовою або артикуляцією.

9. Логопедична робота повинна проводитись обережно і поступово, це забезпечується доступністю та систематизованістю мовленнєвого матеріалу.

10. Важливим у ході занять є плавний перехід від простих до більш складних форм мовленнєвої діяльності.

5. Закономірності формування звуковимовної системи мовлення в процесі нормального онтогенезу.

Принципи, за якими відбувається розвиток звукової системи мовлення були виділені В.І. Бєльтюковим. На його думку, чотири основні елементи звукового складу (нейтральні голосні, губні, передньоязикові, задньоязикові артикуляції), які складають базисну структуру, діти отримують генетично. Інші фонетичні елементи виникають під впливом зразків мовлення оточуючих людей. Розвиток звукових вокалізацій відбувається у вертикальному та горизонтальному напрямках у кожному з чотирьох елементів. На вертикальному шляху звуки з’являються на базі дозрівання артикуляторних можливостей дитини. Горизонтальний шлях розвитку засновується на зовнішніх акустичних впливах, протиставлень звучань, утворенні диференціровок. Формується «фонемне дерево» з чотирма гілками, що і складає систему фонемної будови мови дитини.

Основний шлях розвитку фонетичної сторони мовлення дитина проходить у переддошкільному віці. До 3-4 років дитина оволодіває усією системою звуків мови, можливо з деякими виключеннями. Найскладнішими для засвоєння є свистячі, шиплячі і сонорні звуки. До цього часу у дитини завершується і період формування фонетичних диференціровок.

6.Засоби відновлення темпо-ритмічної сторони мовлення.

Робота з організації темпо-ритмічної сторони мови при заїканняпочинається з розвитку координації та ритмування рухів і включаєвирішення наступних завдань:

1. Розвиток загальної, дрібної і артикуляційної моторики.

2. Розвиток почуття темпу і ритму немовних і мовних рухів.

Логопедична ритміка включає різноманітні рухові вправи в такій послідовності:

1) Ритмічна розминка.

2) Вправи, що регулюють м'язовий тонус. Використовуються спеціальні вправи на напругу і розслаблення м’язів

3) Вправи для розвитку почуття темпу і ритму. Використовуються: ходьба, плескання і стукання під різні музичні темпи і ритми, а потім проспівування складів і слів на заданий ритм.

4) Вправи на розвиток координації мовлення з рухами. Використовуються рухові вправи під музику з одночасним промовлянням вголос поступово ускладнюючихся мовних завдань.

5) Спів.

6) гра.

Усунення прискореного темпу мови здійснюється шляхом наступних вправ:

1. обговорювання фраз у повільному темпі сумісно і відображено за логопедом;

2. самостійне промовляння фраз у повільному темпі під плескання або відстукування кожного складу (слова) ударами рукою по столу, ударами м'яча і т.д.3. відповіді на питання логопеда - спочатку пошепки в повільному темпі,потім повільно і ритмічно - вголос;

4. обговорювання фраз під повільну музику;

5. повільне обговорювання чистомовок і скоромовок;

6. мовні ігри, в яких присутня необхідність повільного промовляння слів;

7. використання інсценівок (застосування ляльок-персонажів природньо уповільнює темп мови, тому що в процесі викладу тексту дошкільники повинні здійснювати різні дії з фігурками);

8. розповіді по картині, читання віршів у повільному темпі (разом і відображено за логопедом, під удари метронома і без них, самостійно).

У всіх випадках при виконанні вправ може передбачатися зоровий контроль над темпом мови за допомогою дзеркала, що також значною мірою сприяє уповільненню темпу прийомами ритмування мови можна вважати:

1) сповільнену мову із збереженням редукції;

2) поскладове мовлення із збереженням ударності всіх позицій складів, але ззбільшенням часу на виголошення кожного складу із збереженням слабкої редукції;

3) диригування;

4) прийом позвукової (політерної) вимови зі вставкою голосного звуку після кожного приголосного (І.А. Сікорський);

5) відстукування, одночасне з промовляння;

6) скандована мова з рівноударними складами;

7) повний стиль вимови, що не припускає редукції і базується на повноголосості і додатковому акцентуванні першого складу кожного слова.

7. Зміст та методика використання діагностичних завдань та тестів.

Кожне обстеження передбачає структуру, яка має завдання у відповідності до системи яку ми обстежуємо. Є методика подання кожного завдання. Н: о-ня з\в (визначення звука на початку, всередині, вкінці; ізольовано, самостійно, відображено.) при цьому логопед просить:

Назви.

Повтори за логопедом.

3. Пригадуєм можливі звуки у природі і просимо їх повторити.

Аналізуєм вимову і визначаєм х-р дефекту.

Всі дані логопедичного обстеження заносяться в індивідуальну карту.

8.Зміст та методика використання діагностичних завдань обстеження звуковимовної сторони мовлення.

Стан обстеження звуковимови:

- вимова ізольованого звука: перевіряються наступні групи звуків:

§ голосні: А, О, У, Е, І, И;

§ свистячі, шиплячі, африкат: С, сь, 3, зь, Ц, Ш, Ж, Ч, Щ;

§ сонорні звуки: Р, РЬ, Л, Ль, M, Mь, H, Нь;

§ глухі і дзвінкі парні: П - Б, Т - Д, К - Г, Ф - В у твердій та м'якій звучанні / П '- • - Б'; Т '- Д'; К '- Г'; Ф '- В '/;

§ м'які звуки в поєднанні з різними голосними, тобто ПІ, ПЯ, НЕ, ПЮ, також дь, МЬ, ТЬ, сь.

Процедура: логопед називає звуки, дитина повторює. «Послухай та повтори!»

- відображена вимова:

Застосовуються завдання, що складаються в багаторазовому повторенні одного звуку. Обстеження вимови звуку в складах: відкритих, закритих, зі збігом приголосних.

- самостійна вимова:

З'ясовується, як дитина користується звуками в мові. При перевірці звертається увага на, заміни, спотворення, змішання, пропуски звуків. Використовуються набори картинок, що включають слова й перевіряються звуків. Відбираються слова різної складової структури.

Особлива увага звертається на те, як звуки вимовляються в фразах.

Всі дані логопедичного обстеження заносяться в індивідуальну карту.

9. Інтерпретація одержаних результатів з усіх розділів моделі обстеження, формування діагностичних висновків.

У структурі корекційно-логопедичної роботи етап обгрунтування логопедичного укладення займає важливе місце, будучи закономірним підсумком первинного обстеження.

При написанні логопедичного висновку важливо приймати до уваги усі поточні результати по картці обстеження дитини по таким розділам: анамнестичні дані, особливості мов.дихання, фонетичні процеси, загальна звучність мов., моторний розвиток, будова артикуляційного апарату, звуковимова, лексико-граматична сторона мов., псих.процеси, читання та письмо по потребі. Далі логопед описує загальні труднощі, що проявляються у дитини. Та вкінці вказує поточний результат за клініко –педагогічною класифікацією.

Логопедичний висновок розкриває стан мовлення й націлює на усунення вад мовлення дитини, зумовлених клінічною формою мовленнєвої аномалії. Це необхідно для розробки Програми логопедичної роботи та Індивідуальної програми логопедичного впливу.

Логопедичне заключення:

Дата __

Логопед______________________

Консультации лікарів-спеціалістів:

ЛОР________________

Невропатолог_______________

Психоневролог__________________

Логопедичний висновок

10. Методична інтерпретація результатів обстеження інтонаційних засобів виразності мовлення дитини.

Інтонація-важливий аспект усного мовлення, засіб оформлення будь-якого слова або поєднання слів у реченні, засіб уточнення його комунікативного смислу і емоційно-експресивних відтінків.

Вивчення інтонації в артикуляторному аспекті передбачає виявлення роботи органів мовлення. Породження мовлення відбувається завдяки комплексу рухів артикуляторних органів. у акустичному аспекті розглядає мовлення як впливаючі на слуховий апарат людини коливальні рухи повітряного струменю, в чому проявляються об’єктивні характеристики інтонації. у перцептивному аспекті передбачає дослідження тих відповідностей об’єктивним характеристикам інтонації, завдяки яким людина сприймає те чи інше значення, що передається інтонацією – це висота, подовженість, голосність, тембр. У лінгвістичному аспекті під інтонацією розуміють складну єдність мелодичних, динамічних і часових характеристик мовлення.

Елементами інтонації є темп, його інтенсивність, мелодіка, висота тона, тембр голосу, наголос, ритм, паузи.

Інтонацію з фонетичної точки зору розуміють як кількісні зміни основного тону, тембру, інтенсивності, подовженості, які не торкають фонемні характеристики звуків і можуть розповсюджуватися на різний звуковий склад висловлювання. З функціональної точки зору інтонація – це звуковий засіб мови, за допомогою якого виділяють у потоці мовлення висловлювання і його смислові частини, виражають і сприймають суб’єктивне відношення до вже сказаного.

основні просодичні елементи інтонації: Мелодіка (основний тон) – сукупність тональних засобів, підвищення і пониження голосу при вимові фрази, що надає мовленню різноманітні відтінки. Її оформлюють голосні звуки, змінюючись за висотою і силою.

Ритм – рівномірне чередування наголошених і ненаголошених складів;

впорядкованість звукового, словесного та синтаксичного складу мовлення, визначена її смисловим значенням.

Темпоритм – тісне поєднання двох взаємопов’язаних явищ: голосової організації темпу і ритму

Темп мовлення – ступінь швидкості чередування елементів мовленнєвого потоку.

Відомо, що засвоєння звукової сторони мовлення відбувається поетапно. Першим етапом є Сприймання просодичних засобів мови.

З усіх компонентів звукової сторони мовлення дитина першою засвоює саме інтонацію, а потім оволодіває звуками рідної мови. Психологічною особливістю звукокомплексів дитини 1-го року життя є те, що основним носієм смислу мовлення є не слово, а інтонація, ритм, які супроводжуються звуками. І лише з появою слова починає проявлятися смислове значення звуків.

Робота з формування ритмо-інтонаційної виразності мовлення починається із залучення виразних рухів і допоміжних засобів (відплескування, відстукування ритму), потім проводиться в плані голосного мовлення і, нарешті, у внутрішньому плані на основі слухомовних уявлень.

І. Вправи на відтворення темпо-ритмічної організації руху.

1) сприймання різних ритмічних структур;

2) відтворення різних ритмічних структур.

ІІ. Відтворення ритму слова і фрази за допомогою ударів.

1) а. складові комбінації: та – та;; та – та – та; б. Відтворення ритму слова: рівного та з наголошеним складом).

2. Вітворення ритмічної організації фрази у поєднанні з рухами (відстукування, відплескування):

В процесі корекції ритмо-інтонаційної виразності мовлення необхідно працювати за двома напрямками:

- над слуховою диференціацією компонентів інтонації;

- над їх вимовною організацією.

Логопедична робота здійснюється над всіма компонентами інтонації у наступній послідовності:

1) від узагальненого уявлення про інтонацію до диференціального засвоєння різних інтонаційних структур;

2) від розрізнення видів інтонації до оволодіння інтонаційною виразністю в експресивному мовленні;

3) від засвоєння засобів інтонаційного оформлення на матеріалі голосних до їх засвоєння на більш складному мовленнєвому матеріалі;

4) від розрізнення і засвоєння розповідальної до питальної і окличної інтонації.

І етап. Формування уявлень про інтонаційну виразність в імпресивному мовленні:

· формування загальних уявлень про інтонаційну виразність мовлення виділення компонентів інтонації на слух:

· знайомство з розповідною інтонацією, засобами її вираження і способами позначення.

· знайомство з питальною інтонацією, засобами її вираження і способами позначення

· знайомство з окличною інтонацією, засобами її вираження і способами позначення

· диференціаця інтонаційної структури речень в імпресивному мовленні.

ІІ етап. Формування інтонаційної виразності в експресивному мовленні:

· формування різних інтонаційних структур в експресивному мовленні;

· наступна їх диференціація в експресивному мовленні.

Попередньо для формування інтонаційної виразності в експресивному мовленні використовують вправи на розвиток сили і висоти глос, на поступове розширення діапазону голосу, розвиток його гнучкості, модуляції.

Вправи з метою закріплення різноманітного звучання:

· звук вимовляється подовжено з поступовим нарощенням інтенсивності звучання;

· звук вимовляється з різною інтонацією (сердито, радісно, здивовано, злякано тощо).

11. Недоліки вимови та способи постановки задньоязикових звуків

Задньоязиковими зімкненими приголосними є [ґ], [к] Задньоязиковий щілинний [х]

Механізм утворення: г, к – губи і зуби набувають положення наступного гол. Кінчик язика при ізол. Вимові відтягується від нижніх різців, в спол з гол і, е набл до передніх різців. А в спол зі зв- кінчик язика посув у рот порожнину. Задня частина спинки язика підтягується вгору до мякого піднебіння і утворює з ним зімкнення. Затвір, який утвор в результаті зімкнення прорив під натиском видих повітря, мяке піднеб підняте, голос складки вібрують г, не вібр к

Недоліки вимови капацизм і гамацизм замість зв х чується характ негол щиголь. Пропуски зв., заміна на пер язикові зв т д або на щілинні к на х г на г або д

Прийоми постановки Імітаційний – просимо наслідув квохкання курки, від кахикання

Механічний спосіб від тя, дя накладаєм шпатель на передню част язика і всередину рота тя-тя-дя-кя-ка.

Недоліки вимови зв х- па рахітизм- заміна щілинного зв на зімкнений х на к

Постановка х виробляється імітацією зігрівання рук видихом пов.

12. Клінічне і психолого-педагогічне обстеження заїкуватих

Обстеж. заїкуватих має бути комплекс. і передбач. психолого-пед. і логопед. вивч. заїкуватого, а також аналіз результ. мед. обстеж. Лікар визнач. сомат., невролог. і психіч. стан заїкуватого. Логопед обстежує стан мови заїкув., особ­лив. його особист., мотор. Починаючи обстеж., логопед має ретельно вивч. мед. і псих.-пед. докум.. Ця докум. може містити дані про стан інтелекту, слуху, зору (висн. фахівців: психоневр., ото­ларинг., офтальм.). Крім того, документ. може охоплювати характер., складені вихователем, учителем, психологом та іншими фахівцями.

Обстеж. зазвичай передб. три ет.:-збир. анамн. даних;-обстеж. стану мови і моторики;

-вивч. особист. особлив. заїкуватого. Анамнест. дані про індивід. особлив. розв. мовл. і мотор. заїкув. дають можливість логопеду прав. оцінити його стан, а потім сплан. роб. Основ. компон. логопед. обстеж. є складаня логопедом на кожного заїкув. характер. мовлен.стану - «мовлен. статусу». Логопед складає цю і ха рактер. перед поч.. корект. роб. із заїкуватимВивч. особист. особлив. заїкуватого може Проводитися як логопедом, так і психологом.Основи методики логоцедичного обстеження заїкуватих і способи реєстрації його результатів можна подати за такою схемою.

Анкетні дані:

Прізвище, ім'я, по батькові обстежуваного.

Дата народження (рік, місяць, число).

Домашня адреса, телефон.

Де виховується або навчається дитина: вдома, у дитячому Дошкільному закладі, шко^(загальноосвітній або спеціальній), терміни перебування в них. Місце навчання або роботи підлітка 1 дорослого.

Прізвище, ім'я, по батькові батьків, їхній вік, професія, Місце роботи.

Склад родини.

Скарги батьків (вихователів, вчителів або самого заїкуватого).

13. Недоліки вимови та способи постановки шиплячих звуків при дислалії

До групи шиплячих входять такі звуки [ш],[ж],[ч],[дж].

Недоліки вимови:

- міжзубна вимова (кінчик язика просувається між зубами);

- боковий сигматизм (бічні края язика не притискаються до кутових зубів, повітря проходить між зубами та щоками);

- носовий сигматизм (корінь язика примикає до м’якого піднебіння, яке опускається і утворює прохід в ніс для повітря);

- губно-зубний сигматизм (нижня губа підтягується до верхніх зубів утворюється звуження через яке проходить струмінь повітря, утворюється звук [ф]);

- призубний сигматизм (кінчик язика знаходиться на рівні щілини між верхніми і нижніми різцями і заважає вільному проходженню повітря);

- призубний парасигматизм (кінчик язика набуває зімкненого елементу замість щілинного [ш] змінюється на [т], [ж] на [д]);

- шиплячий парасигматизм (свистячі та шиплячі звуки звучать однаково, не чітко);

- свистячий парасигматизм (шиплячі замінюються на свистячі);

- відсутність злиття африкатів.

Недоліки вимови шиплячих усувають шляхом вироблення правильної артикуляції в результаті освоєння способів і місця творення звуків.

На підготовчому етапі діти засвоюють назви органів артикуляції. Артикуляційні вправи спрямовані на те, щоб утворити щілину між кінчиком язика і піднебіння, узгоджувати рухи язика і рухи губ (спосіб за наслідуванням).

Коли звук спотворений, звук [ш] ставиться як не існуючий.

На основі артикуляції звуків [с], [з] постановка звуків [ш], [ж] відбувається поступовим переведенням кінчика язика від нижніх різців за верхні альвеоли. Увага дитини фіксується на вимовлені звуків [с], [з], язик поступово рухаємо вгору. За необхідності здійснюємо контроль за щоками та губами.

Механічний спосіб:

Дитину просимо 2-3 рази вимовити звук [с], при відкритому ротикові підключаємо зонд №5 і з його допомогою переводимо кінчик язика у верхнє положення і регулюємо ступінь його підйому до нормальної вимови звука [ш]. Увага дитини не фіксується на звукові, який ставиться. За допомогою зонда відбувається первинна автоматизація. Просимо дитину вимовляти склади са-со-су і зондом переводимо язик в верхнє положення, якщо фонема вимовляється правильно звертаємо на неї увагу дитини.

Подолання вад вимови звуків [ч], [дж] відбувається після подолання вад вимови [ш], [ж].

Традиційним прийомом постановки є використання сполучень типу адж, атш. Таке сполучення спочатку вимовляється повільно, потім швидше, поки звуки [дж] чи [тш] не зіллються. Постановка пом’якшених африкатів формуються успішніше в сполученні цих звуків з голосним [і].

14. Недоліки та способи постановки сонорних звуків при дислалії.

Вади вимови звуків л, л` та методи їх подолання

Недоліки вимови звуків л і л' носять назву ламбдацизма. Ті різновиди дефекту, які виражаються в заміні цих звуків якими-небудь іншими, носять назву параламб-дацизма.

Недоліки вимови фонеми л: подовження суміжних голосних; вимовлення л у вигляді короткого явного звуку типа и; заміна л фонемою і (j), фонемою л', фонемою н; вимовлення л у вигляді задньоязикового носового звуку нг.

Найбільш поширеним видом ламбдацизма є вимовлення як –л- звуку -у- або короткого -в-. Язик при цьому відтягнутий в глиб рота, як при голосному –в-.

Для виправлення ламбдацизма використовуються наступні прийоми:

Спочатку дитині дають завдання по пропонованому зразку, користуючись дзеркалом, вільно висунути язик і затиснути його між зубами. Потім вона повинна, не міняючи положення язика, виголосити протяжно –а- або –и-., не слід звертати увагу дитини, аби вона не збилася на звичну вимову.

Вади вимови звуків р, р` та методи їх подолання

різновиди ротацизма і параротацизма.

Часто звук р виступає у вигляді горлового тремтячого звуку.

- велярний (при якому коренева частина язика зближується з нижнім краєм м'якого піднебіння і утворює з ним щілину. Проходячи через цю щілину, повітря, що видихається, викликає дрібну, безладну вібрацію м'якого піднебіння, внаслідок чого виникає шум, який, домішувавшись до тону голосу, повідомляє йому специфічне дефектне звучання.

= увулярное –р - при якому вібрує лише увуля. При цьому чується виразний гуркіт.

= одинодарне –р -, при якому передній край язика лише один раз торкається до альвеол, вібрація відсутня.

- бічне р, при якому замість вібрації переднього краю язика вибухає змичка між його бічним краєм і корінними зубами.

- щокове р., при якому різке спотворення звуку обумовлене тим, що струмінь повітря, що видихається, проходить через щілину, що утворюється між бічним краєм язика і верхніми корінними зубами, наводячи у вагання щоку.

Крім того, є декілька видів параротацизма (заміна р звуками р', л, л', і (j), г, д).

Виправлення ротацизма.

В більшості випадків для здобуття правильної артикуляції звуку р необхідні підготовчі вправи, які умовно можна розподілити на два види. Один вид вправ направлений на те, аби, добившись правильного положення язика, отримати так званий фрикативний р, що артикулює при тому ж положенні язика, що і нормальний, але доки без вібрації.

Інший вид вправ направлений на вироблення вібрації язика.

Постановка за допомогою соски,зонда або пальця з напальчником:

- Від Ж

- Від Д

- Від «Грибочка»

Після того, як буде досягнута правильна вимова звуків л і р, необхідно шляхом всіляких вправ на матеріалі складів, слів і фраз, вимовних в темпі, що поступово прискорюється, добитися автоматизації засвоєної артикуляції і позбавитися від надмірно розкотистої вимови р, неминучого на ранніх етапах роботи. Якщо спочатку вийде лише твердий звук, то одночасно з його закріпленням необхідно почати роботу над м'яким. Якщо ж спочатку вийде м'який звук, то паралельно з його закріпленням слід почати роботу над твердим.

15. Огляд технологій альтернативної та підтримуючої комунікацій.

Альтернативна та підтримуюча комунікація є актуальною у випадку відсутності усного мовлення і передбачає оволодіння зовсім іншою комунікативною системою, у якій особливого значення набувають невербальні комунікативні засоби (предмети, фотографії, жести, символи та ін.).

Мета ААС – поліпшення комунікативних можливостей людей, мовлення яких дуже важко зрозуміти, або у яких мовлення зовсім відсутнє.

У світовій практиці використовують різноманітні засоби ААС, серед яких виділяють:

- засоби комунікації із використанням предметів, фотографій та зображень, графічних символів (піктограм), жестів, які можуть бути поєднані у комунікативні таблички, дошки та книги. Розроблені стандартизовані набори символів: Бліс символіка (автор – Чарльз Блісс, Канада), Леб–система (Райнхольд Леб, Германія) та ін.

- засоби комунікації з використанням простої техніки (mediumtechcommunicationsystems): наочність з використанням спеціальних пристроїв: кнопок «так» чи «ні», пультів, програвачів.

- High Tech ACS – система з використанням складних технічних пристроїв: синтезатор мовлення, комунікативні дошки з вмонтованими програвачами, комп’ютерний переклад письмового мовлення в усне, Flaxiboard – спеціальний замінювач клавіатури з символами.

Комунікація за допомогою предметів. Для нього характерне використання реальних предметів із оточуючого середовища: «пити - чашка», «слухати музику - брязкальце» і т.д.

Комунікація за допомогою фотографій ї зображень передбачає набори картинок або фотографії реальних об’єктів із оточення дитини.

Комунікація за допомогою графічних символів (піктограм). Для піктограм використовують чорно-білі зображення, що замінюють слова. Педагог показує на піктограми, заучує їх із дитиною, а далі стимулює до показу піктограм дитиною.

До стандартизованих систем відносять:

- Система Леба (Lob), яка включає у себе 60 символів і з надрукованими у малюнках значеннями слів із області повсякденного вжитку.

- Система Блісса (Bliss) є більш широкою графічною системою. Вона заснована на спрощених китайських ієрогліфах,уякій слова тапоняттяперетворені в знаки замістьбуквеноговираження. Деякі з них мають подібність із реальним об’єктом.Їх називають піктографічними. Інші засновані на ідеї і називаються ідеографічними.

У мові Блісса представлена не тільки лексика, але й граматика.

Система Тач ен Ток (Touch’nTalk) є достатньо широкою системою, за допомогою якої можливо виражати почуття. Та не завжди її символи можна однозначно ідентифікувати стосовно тієї чи іншої країни.

Комунікація за допомогоютехнічних пристроїв:

MediumTechACS – система з використанням простої техніки (спеціальні пристрої: кнопки «так» чи «ні», пульти та програвачі).

- HighTechACS – система з використанням складних технічних пристроїв (комунікативні або лінгвістичні дошки, комп’ютерний переклад письмового мовлення в усне, Flaxiboard – спеціальний замінювач клавіатури з символами).Метод використання лінгвістичних дошок запропонований для роботи з дітьми із ДЦП.

Використання альтернативної та допоміжної комунікації потребує системного підходу. Тобто оцінюючи сформованість у дитини комунікативних навичок та потенційних можливостей, стан її інтелектуального та моторного розвитку дає можливість добору допоміжних комунікативних засобів.

16. Огляд сучасних логопедичних технологій подолання мовленнєвих вад.

На сучасному етапі розвитку корекційної науки і практики у науково-методичній літературі широко представлені як удосконалені загальноприйняті в логопедії методики, так і новітні технології, більшість із яких знаходяться на етапі розробки і апробації і, як свідчить практика, не застосовуються комплексно.

Крім традиційних методик, які призначені для безпосереднього впливу на мовленнєву функцію, в логопедії використовують такі технології:

– програми розвитку сенсомоторної сфери дитини;Програма «Дельфіни», Програми ОРС ( формування оптимального рухового стереотипу).

– логопедичний масаж;

– новітні комп’ютерні технології; «Видиме мовлення»; «Дэльфа-130» (сурдологічна, для корекції вимови, 1994); програма розвитку мовлення при заїканні «Демосфен»; «Игры для Тигры», призначена для роботи з дітьми із загальним недорозвиненням мовлення; комп’ютерна програма «Развитие речи. Учимся говорить правильно»,програми корекції мовлення: програма «DART» для подолання дизартрії, комплексна психолого-педагогічна корекційно-діагностична програма «Цицерон – ЛОГО диакорр 1», програми для людей із заїканням «Zaikanie.net», «РАСпа» та деякі інші.

– технічні засоби навчання(поліфонатор);

– артотерапія– це синтез кількох галузей наукового знання (мистецтва, психології, педагогіки та медицини), тобто сукупність методик, що побудовані на застосуванні різноманітних видів мистецтва у своєрідній символічній формі та дозволяють із допомогою стимулювання креативних проявів дитини з порушеннями психофізичного розвитку здійснювати корекцію психосоматичної та психоемоційних порушень і відхилень в особистісному розвитку. Включає. образотерапію бібліотерапію казкотерапію музикотерапію вокалотерапію драмтерапію танцювально-рухову терапію лялькотерапію пісочну терапію

– ігротерапія (рольові ігри);

– театралізована діяльність;

– анімалотерапія – терапія, що використовує тварин, записи їх звуків, зображень, їх образів для здійснення психотерапевтичної і медичної допомоги.;

– психотерапія (тренінги);

– підтримуюча та альтернативна комунікація (для людей із тяжкими вадами психофізичного розвиткує актуальною у випадку відсутності усного мовлення і передбачає оволодіння зовсім іншою комунікативною системою, у якій особливого значення набувають невербальні комунікативні засоби (предмети, фотографії, жести, символи та ін.).).

№ 17 Особливості обстеження дітей із дизартрією.

Метою обстеження дитини з дизартрією є вивчення стану її бемовленнєвих функцій

(гнозису і праксису), мовленнєвих процесів (експресивного і імпресивного мовлення, читання, письма), а також інтелектуальних можливостей. Обстеження миє передбачати подвійну мету:

- По-перше, відмежувати наявні у дитини розлади від інших порушень мовлення недизартричного ряду;

- По-друге, допомогти логопеду достеменно описати ту чи ту форму дизартрії, з якою він має справу. Водночас таке обстеження має допомогти педагогу виділити ті основні ланки патологічної картини, які зумовлюють виникнення низки вторинних (системних) порушень мовлення і психічних процесів.

В загальній програмі обсте­ження логопед основну увагу приділяє виявленню стану рухової і мовленнєворухової сфери.

Для вивчення стану рухової сфери педагог аналізує вико­нання дитиною таких завдань:

біг, ходіння, стрибки (на правій нозі, на лівій, навперемінно);

кидання предмета;

як дитина витягує в одному напрямку ногу і руку, як витягує ногу в одно­му напрямку, а руку - в другому.

Ці завдання дають змогу лого­педу зробити висновок про особливості структури бігу, стрибків, кидків, а також про стан функції переключення рухів.

Особливу увагу під час аналізу отриманих результатів об­стеження треба звертати на стан тих функцій рухової сфери, порушення яких утруднює навчальну діяльність дитини. Це стан таких локомоторно-статичних функцій, як пряме стоян­ня, пересування, можливість самостійного вільного ходіння, стан рухів кисті і пальців рук.

Для вивчення стану мовленнєвомоторної сфери дитини ло­гопед може використати спеціальну серію проб. Унаслідок її застосування логопед зможе отримати якісну характеристику рухів язика, а саме: обсягу, точності, сили рухів; стану статич­ної координації мовленнєвих рухів; стану мовленнєвої динаміч­ної координації; диференційованості рухів органів мовленнєвого апарату, а також стану кінестетичної чутливості мовлен­нєворухової сфери дитини.

18. Особливості обстеження дітей із заїканням.

Основна увага приділяється темпо-ритмічній стороні мовлення.

Конкретні завдання мовного обстеження полягають в тому, щоб визначити:

- місце виникнення і форму мовних судом;

- частоту їх проявів і збережені мовні можливості заїкуватого;

- супутні порушення мови; рухові порушення;

- відношення заїкуватого до свого мовного дефекту; наявність психологічних особливостей.

Місце виникнення судом (дихальних, голосових, артикуляційних,змішаних) та їх форма (клонічні, тонічна, змішана) визначаються наслух або візуально.

Частота судом дозволяє судити про збережені ділянки мови,від неї безпосередньо залежатиме наскільки правильно і успішно почнуться перші ж мовні заняття з дитиною. У бесіді про його батьків, друзів,інтересах і т. д. виявляються особливості його мовної поведінки і мовнихсудом.

Необхідно простежити появу мовних судом залежно відтого, вимовляє дитина складну або просту фразу, окремі слова або звуки. На матеріалі переказу тексту фіксується, в яких випадках виникаютьмовні судоми: тільки а початку розповідання, на початку фраз, наокремих словах чи звуках. З'ясовується, не залежать чи мовні судоми відрівня гучності мови. З цією метою пропонується обстежуваній говорититихо, голосно, пошепки.

При обстеженні логопед звертає увагу на супутні мовні і рухові порушення. При дослідженні ігрової діяльності дітей з'ясовується характер їх ігор, взаємовідносини, ступінь ігрової активності, емоційний стан.

При дослідженні навчальної діяльності звертається увага на те, як заїкається школярі користуються різними формами мови в процесі навчання.

Звертається увага і на наявність у них психологічних особливостей,зокрема на ступінь болючою фіксованості на своєму мовному дефект.

19.Особливості обстеження дітей із ринолалією.

Обстежуючи дитини з ринолалія, логопед обов'язково проводить:

1) встановлення наявності та ступеня піднебінно-глоткової недостатності,

2) встановлення рубцевих змін твердого та м'якого піднебіння,

3) встановлення довжини піднебіння,

4) виявлення характеру контакту із задньою стінкою гортані (пасивний, ак-тивний, функціональний),

5) виявлення зубнощелепних аномалій,

6) виявлення особливостей моторики артикуляційного апарату,

7) встановлення наявності компенсаторних мімічних рухів. Ці фактори будуть враховуватися при проведенні корекційної роботи в доопераційному або післяопераційному періоді.

20. Особливості подолання порушень звукової системи мовлення при відкритій ринолалії.

Відкрита ринолалія - це порушення як звуковимовної, так і фонаційної сторони мовлення. Вона є найскладнішою в механізмах і найтяжчою у подоланні формою.

Високу результативність показала система логопедичного впливу на дитину з ВНГП, розроблена А.Іпполітовою. Методику А.Іпполітової визнають як ефективну за відсутності у дитини системних порушень мовлення.

Своєрідність цієї методики полягає в тому, що на тлі дихальних і артикуляційних вправ, розвитку кінестетичних відчуттів увага дитини зосереджується спочатку на артикуляційному укладі (артикулемі) звука, і тільки за умови її засвоєння пізніше підключається голос. Послідовність роботи над звуками визначається рівнем готовності артикуляційної бази. У методиці А.Іпполітової чітко визначено етапи (підготовчий, основний) і особливості логопедичної роботи в до- і післяопераційному періоді, вказано послідовність роботи над звуками, дозування матеріалу в різні періоди роботи.

Артикулеми голосних звуків рекомендовано формувати у такій послідовності: а, є, о, у, и, я, ю (завершує цю послідовність звук й). Звуки я, є, ю формуються зі сполучення й та відповідного голосного звука (а, е, о, у). Звук й дає змогу простежити напрям видихуваного повітря як першої, так і другої частини дифтонга. Принципово відмінною від інших А.Іпполітовою була запропонована саме послідовність роботи над приголосними звуками. О.Pay рекомендувала такий порядок постановки приголосних: п, б, м, т, д, н, ф, л, к, г, с, з, х. М.Хватцев: п, т, к, л, б, д, г, с, з, ш, ж. Тобто зазначені автори починали постановку приголосних зі проривних (п, б) і передньоязикових (т, д, н). А.Іпполітова, спираючись на досягнення підготовчого періоду, вважала, що найефективнішим буде початок роботи з постановки щілинних ф і в, оскільки їх вимова не потребує підвищеної сили голосу, що не є бажаним для ослабленої дитини. На основі ф і в, змінивши артикуляційний уклад, пропонується поставити с і з. Спираючись на короткий, відривчастий ф відбувається змикання і утворюється звук п, а від звука в можна поставити звук б. Незважаючи на відносну збереженість деяких звуків, А.Іпполітова категорично наполягала на тому, що роботу над постановкою звуків слід починати заново, з нуля, оскільки звуковимовну сторону вважала тотально порушеною. Кількість вправ, запропонованих дитині на кожному занятті, може бути різною.

Значний внесок у вирішення проблеми подолання ринолалії зробила Г.Чиркіна. За Г.Чиркіною, логопедична робота з подолання ринолалії повинна мати комплексний характер і бути спрямованою не тільки на корекцію фонетичних розладів, а й на розвиток лексики, граматики і граматичного мислення на тлі корекційного психологічного впливу.

Тобто система корекційної роботи з розвитку фонетично правильного мовлення у дітей дошкільного віку з ВНГП обов'язково має забезпечити: розвиток рухомості м'якого піднебіння, усунення назального тембру голосу, виховання правильної артикуляції всіх звуків, розвиток фонематичного сприймання.

21.Особливості просодичних та дихальних порушень при ринолалії, дизартрії, заїканні.

Ринолалії. Порушення тембру і з\в – первине, темпо-ритмічна сторона порушується вторино.дихання змішане.при спрямованості видихуваного повітря відбувається втрата повітря. Вдих і видих короткі. Мовленнєве дихання несформоване. Переважає грудне і верхньоключичне д-ня.

Дизартрія. Інтонаційно-мелодійна сторона голосу мовлення змазана. Може страждати тембр. Змішаний тип дихання. В наслідок недостатньої інервації - грудне д-ня. Дихання часте, що призводить до проблем мовленнєвого дихання. Несинхронізованість в роботі органів мовленнєвого апарату.

Заїкання. Первинно страждає темпо-ритмічна сторона. Неправильний тип дихання. Під час заїкання наявні судоми, тому дихання поштовхоподібне. Вдих короткий.

22. Порівняльна характеристика порушень звукової сторони мовлення при дислалії та стертій формі псевдобульбарної дизартрії.

При стертій дизартрії порушується робота тих рухів, які вимагають підйому кінчика язика вгору: р,ж,ш,ц,ч,дж. Домінує порушення свистячих та шиплячих по типу бокового стигматизму та м\з. х-ні спотворенн, пом’якшення стійкі.Щілинні приголосні зі складною формою щілини перетворюються в плоскощілинні. Артикуляція твердих приголосних порушується більше, ніж м'які.

Поставлений звук при введені в власне мовлення може повністю втратитись.

При дислалії ( пор. звуковимови при нормальному слуху і збереженій іннервації мовного апарату):

-дитина зовсім не вимовляє звуків;

-замінює один звук іншим;

-спотворює звук (міжзубна, бокова вимова свистячих або шиплячих звуків, гортанний звук [р] і ін.);

-нечітко вимовляє окремі звуки.

Про. В. Правдіна виділяє три рівні порушеної вимови: невміння правильно вимовляти звук або групу звуків; неправильна вимова їх у мовленні при правильній вимові ізольовано або в легких словах; недостатнє диференціювання (змішування) двох близьких за звучанням або за артикуляцією звуків при умінні правильно вимовляти обидва звуку.

23. Порівняльна характеристика порушень звукової сторони мовлення при дислалії та різних формах ринолалії.

Ринолалія: Лепені звуки(п, б, т,д)дитина артикулює дуже тихо чи беззвучно. Голос глухий, здавлений, слабкий, тихий. Мовлення розвивається з запізненням. Часто страждає слухова функція, тобто розвивається туговухість. Імпресивне мовлення розвивається нормально, експресивне страждає від множинних якісних змін. Звуки є своєрідними за артикуляцією та звучанням. Дітям через млявість і недостатню рухомість кінчика язика важко вимовити – л, т,д,ч,ш,щ,ж,р,с,з,ц з одночасним ротовим видихом. Звуки к,г відсутні або замінюються вибухом. Р, р. майже ніколи не досягають нормального звучання. Л – відсутній або наближається до двогубого. Часто звучить як нь чи й. Глухі звуки наближені до х, дзвінкі до г, губні і губно-зубні до м, передньоязикові до н чи и.

Закрита ринолалія: знижений фізіологічний резонанс під час вимовляння носових звуків(м, мь, н, нь). Якщо носового резонансу немає, то ці звуки звучать як ротові(б, бь,д, дь). Порушуються голосні звуки, вимова набуває неприрднього відтінку. Мовлення набуває носового відтінку.

Відкрита ринолалія: порушується звуковимова і фонаційна сторона мовлення, порушення контролю за власним мовленням у разі зниження слухової функції або наслідуванням назальному мовленню.

Змішана ринолалія: на дмірна назальність мовленнєвих звуків, їх дефектна артикуляція, усі звуки є ротовими, порушується артикуляційна характеристика звуків.

Дислалія: збережена будова артикуляційного апарату, не страждає просодична сторона. Може страждати від одного і більше звуків, як заміни, пропуски, спотворювання так змішування. Немає порушень мовленнєвого дихання. У дітей немає порушень слуху. Губні звуки майже ніколи не страждають. Постановка, автоматизація відбувається значно легше і скоріше.

24 принципи корекційно-логопедичної роботи з формування звуковимови у дітей.

П-п онтогенетичний Логопеди у формуванні звуковимови мають дотримуватися основних закономірностей засвоєння мовленнєвих одиниць в нормі.

П-п комплексності. Усунення мовленнєвих порушень різних у випадках має носити комплексний, медико-психолого-педагогічний характер.

Принцип опори на збережені аналізатори. Між збереженими компонентами (зоровим, слуховим, кін естетичними, ін..) потрібно формувати численні зв’язки і тим самим добиватися правильної звуковимови.

Принцип послідовного, поетапного формування навичок звуковимови передбачає поступове формування можливостей.

П-п комунікативності. Досягнення позитивних результатів можливе у тому випадку, коли навчання правильної звуковимови веде до розуміння, засвоєння і можливості використання вимовних навичок у різних ситуаціях спілкування.

П-п диференційованого підходу передбачає врахування етіології, механізмів, структури мовленнєвого дефекту, рівня оволодіння звуковою стороною мовлення та її індивідуальних можливостей.

25. Психофізіологічні та лінгвістичні аспекти вивчення темпо-ритмо-інтонаційної сторони мовлення.

Інтонація, будучи невід'ємною складовою будь-якого мовного висловлювання, являє собою сукупність просодичних компонентів і виконує комунікативну функцію. Проблема формування інтонаційної виразності у дітей з порушенням мовного розвитку має особливе значення в аспекті корекції мовних розладів, оскільки порушення просодичних компонентів входять в структуру багатьох мовних дефектів.

Голос є інструментом, що забезпечує емоційність і виразність мови, його розлади негативно впливають на комунікативні процеси, на формування нервово-психічного статусу і загального мовного розвитку дітей (Е.С. Алмазова, І.І. Єрмакова, Є.В. Лаврова, О. С. Орлова та ін.)

Проблема вивчення просодичної організації мовлення є предметом досліджень в лінгвістиці, психолінгвістиці (В.А. Артемов, В.І. Бельтюков, Л.П. Блохіна, Л.В. Бондарко, Е.А. Бризгунова, Т.М. Іванова-Лук'янова, Н.Д. Светозарова, Н.В. Черемісіна тощо) і в логопедії (Е.Ф. Архипова, І.І. Єрмакова, Є.В. Лаврова, Л.В. Лопатіна, О.С. Орлова, Н.В. Серебрякова, А.Ф. Чернопольская, Г.В. Чиркина, А.В. Ястребова та ін..)

З усіх компонентів звукової сторони мовлення дитина першою засвоює саме інтонацію, а потім вже сегментний склад мови, тобто оволодіває звуками рідної мови.

Інтонація розглядається як важливий аспект усного мовлення, засіб оформлення будь-якого слова або поєднання слів у реченні (висловлювання), засіб уточнення його комунікативного смислу і емоційно-експресивних відтінків.

Як фонетичне явище інтонація розглядається у різних аспектах: артикуляторному, акустичному, перцептивному, лінгвістичному.

Розглянемо основні просодичні елементи інтонації.

Мелодіка (основний тон) – сукупність тональних засобів, що є характерними для даної мови, підвищення і пониження голосу при вимові фрази, що надає мовленню різноманітні відтінки і дозволяє уникнути монотонності. Її оформлюють голосні звуки, змінюючись за висотою і силою. Мелодіка слугує

1) засобом ділення мовленнєвого потоку,

2) засобом для з’єднання окремих його частин.

Ритм – рівномірне чередування наголошених і ненаголошених складів; впорядкованість звукового, словесного та синтаксичного складу мовлення, визначена її смисловим значенням. Ритміка мовлення (Чистовим Л.А.) пов’язана з послідовністю команд управління, які подаються для акустичної реалізації звуків мовлення.

Будь-яке вимовлене повідомлення включає в себе серії наголосів. Кожний склад у повідомленні несе певну ступінь наголосу, послідовність цих наголосів утворює ритм або ритмічний малюнок (Михайлов В.Г., Златоусова Л.В., Потапов В.В.).

У процесі проходження мовлення ритм керує інтонацією, організовує її, тому інтонаційні одиниці, як одиниці комунікативно-значущі, співпадають з ритмічними одиницями, тобто фонетичне слово, синтагма, речення є ритмо-інтонаційними одиницями.

Темпоритм – тісне поєднання двох взаємопов’язаних явищ: голосової організації темпу і ритму (К.С.Станіславський: букви, склади, слова – це музичні ноти у мовленні, з яких утворюються такт, арії, цілі симфонії). Недарма гарне мовлення називають музичним.

Темп мовлення – ступінь швидкості чередування елементів мовленнєвого потоку (швидкість артикуляцій), які звучать. Доцільно розрізняти темп мовлення розгорнутого висловлювання, фрази, синтагми, фонетичного слова.

засвоєння звукової сторони мовлення відбувається поетапно. Першим етапом є сприймання – необхідна умова подальшого розвитку мовлення. Сприймання просодичних засобів мови, їх особливості – ще недостатньо досліджені аспекти мовлення дитини. С.Н.Цейтлін відмічає, що у до словесний період поряд із спробами артикуляції окремих звуків, складів і складових комбінацій відпрацьовуються інтонаційні структури рідної мови. В результаті цих процесів відбувається координація слухових і мовленнєво-рухових образів, формуються передумови для розвитку фонематичного слуху. (Цейтлин С.М. Язык и ребёнок: Лингвистика детской речи. Учеб.пособие. М., 2000).

Психологічною особливістю звукокомплексів дитини 1-го року життя є те, що основним носієм смислу мовлення є не слово, а інтонація, ритм, які супроводжуються звуками. І лише з появою слова починає проявлятися смислове значення звуків, хоча у дитини в області сприймання та відтворення мовлення досі дуже велике значення має інтонація.

Робота з формування ритмо-інтонаційної виразності мовлення (з урахуванням принципу поступового формування розумової дії за П.Я.Гальперіним, 1959) починається із залучення виразних рухів і допоміжних засобів (відплескування, відстукування ритму), потім проводиться в плані голосного мовлення і, нарешті, у внутрішньому плані на основі слухомовних уявлень.

26. Структурно-змістовна характеристика етапів обстеження дитини з вадами звукової системи мовлення.

Обстеження дитини з вадами звукової системи мовлення включає в себе:

1. Відомості про дитину (Як тебе звати? Скільки тобі років? З ким ти живеш? і т.д.)

2. Анамнестичні дані: бесіда з батьками, з’ясування причини звернення, ознайомлення з документацією медичною та педагогічною, особливості перебігу пренатального, натального та постнатального періодів. Результати обстеження лікарів: отоларинголог, офтальмолог, невропатолог, психолог, терапевт.

3. Ранній розвиток дитини: фізичний (зріст, вага тощо), локомоторні функції (коли почала тримати голову, перевертатися, сидіти тощо), якість основних рухів на сьогодні, ранній мовленнєвий розвиток (гуління, лепет, розуміння мовлення тощо).

4. Стан моторики дитини: загальної, дрібної, ведуча рука, артикуляційної.

5. Загальне звучання мовлення.

6. Будова артикуляційного апарату: прикус, будова зубного ряду, твердого піднебіння, язика).

7. Обстеження звуковимови: самостійна вимова, відображена вимова, вимова ізольованого звука, вимова звука на початку, в кінці та в середині слова.

8. Обстеження фонематичних процесів: сприймання, пам'ять, увага, уявлення, аналіз та синтез(залежно від віку дитини).

В кінці пишеться висновок та план індивідуальної роботи.

27. Сутність етіопатогенетичного принципу та принципу системності корекційно-логопедичної роботи з формування звуковимови у дітей.

Принцип системності спирається на уявлення про мову як про складну функціональну систему, структурні компоненти якої знаходяться в тісному взаємозв’язку. У зв’язку з цим вивчення мовлення, процесу її розвитку і корекції порушень передбачає вплив на всі компоненти, на всі сторони мовленнєвої функціональної системи.

Етіопатогенетичний принцип (урахування причин і механізмів мовленнєвого порушення) При подоланні мовленнєвого порушення необхідно враховувати сукупність етіологічних факторів, обумовлюючих їх виникнення. Це зовнішні, внутрішні, біологічні і соціально – психологічні фактори.

28. Сутність онтогенетичного принципу та принципу комплексного підходу корекційно-логопедичної роботи з формування звуковимови у дітей

Онтогенетичний принцип. Порядок засвоєння фонем підпорядковується закономірностям фонематичної системи рідної мови. Логопеди у формуванні звуковимови мають дотримуватися основних закономірностей засвоєння мовленнєвих одиниць в нормі.

Розробка методики корекційно-логопедичного впливу ведеться з урахуванням послідовності появи форм і функцій мовлення, а також видів діяльності дитини в онтогенезі.

Принцип комплексності. Мовленнєві порушення в багатьох випадках включаються в синдром нервових і нервово-психічних захворювань (наприклад, дизартрія, алалія, заїкання та ін.) Усунення мовленнєвих порушень у випадках має носити комплексний, медико-психолого-педагогічний характер.

29. Сутність принципів комунікативності та диференційованого підходу корекційно-логопедичної роботи з формування звуковимови у дітей.

П-п комунікативності обумовлений основною функцією мови – комунікативною. Досягнення позитивних результатів можливе у тому випадку, коли навчання правильної звуковимови веде до розуміння, засвоєння і можливості використання вимовних навичок у різних ситуаціях спілкування.

П-п диференційованого підходу передбачає врахування етіології, механізмів, структури мовленнєвого дефекту, рівня оволодіння звуковою стороною мовлення та її індивідуальних можливостей. Визначення рівня сформованості вимовних навичок дозволяє визначити оптимальну для кожної дитини і групи дітей послідовність роботи над звуками на різних типах порівневого лінгвістичного матеріалу, прийоми виконання завдань, види і ступінь допомоги.

31. Сутність принципів опори на збережені аналізатори та послідовного поетапного формування навичок звуковимови в корекційно-логопедичній роботі з формування звуковимови у дітей.

Принцип опори на збережені аналізатори. Між збереженими компонентами (зоровим, слуховим, кін естетичними, ін..) потрібно формувати численні зв’язки і тим самим добиватися правильної звуковимови. Під час формування звуковимови логопед використовує зоровий показ, різноманітні відчуття на дотик (тактильні-вібраійні, температурні), звертає увагу на акустичні особливості звуків, установлює усвідомлені кінестетичні опори (відчуття в момент артикуляції положення і рухів артикуляційних органів).

Принцип послідовного, поетапного формування навичок звуковимови передбачає поступове формування можливостей. Робота над звуками складається з трьох етапів (підготовчого, первинних умінь і навичок, комунікативних умінь і навичок), кожний з яких характеризується своїми цілями, завданнями, прийомами роботи. Для автоматизації більшості звуків необхідно дотримуватися також послідовності у пред’явленні лінгвістичного матеріалу (від найпростіших складових структур до тексту).

32.Сучасні підходи до класифікації порушень звуковимови.

Залежно від причини:

- органічні

- функціональні

Залежно від механізмів:

- артикуляторні

- сенсорні

Залежно від прояву:

- заміни

-спотворення

Залежно від фонетичної групи:

Ротацизм

Ламбдацизм и т.д.

За кількістю порушених звуків:

Поліморфні порушення

Мономорфні порушення

33. Сучасні підходи до класифікації порушень звуковимови.

1. від причини: органічні, функціональні
2. за механізмом виникнення: акустико-фонематичну, артикуляційно-фонематичну, артикуляторно-фонетичну.
3. від прояву дефекту: заміни, спотворення, відсутність
4. за фонетичним порушенням: ротацизм…
5. за к-тю звуків: мономорфні, поліморфні

34.Схема індивідуального логопедичного заняття з подолання порушень звуковимови при дизартрії.

На індивідуальному логопедичному заняттях потрібно враховувати всі порушенні ланки і працювати над корекцією їх усіх.

З приводу звуковимови основну увагу приділяєм таким елементам:

· Массаж: рук, обличчя у зручній для дитини позі

· Дихальні вправи: фізіологічне дихання, цілеспрямований фізіологічний видих, перед фонаційне, фонаційне дихання.

· Робота над голосом

· Артикуляційна гімнастика(весь комплекс вправ)

· Робота над звуками по етапах

· Робота над дикцією

35.Схема індивідуального логопедичного заняття з подолання порушень звуковимови при відкритій органічній ринолалії.

На індивідуальному логопедичному заняттях потрібно враховувати всі порушенні ланки і працювати над корекцією їх усіх.

З приводу звуковимови основну увагу приділяєм таким елементам:

· Вправи на розвиток дихання

· Масаж (губ, обличчя, твердого і мякого піднебінн)

· Артикуляційні вправи весь комплекс.

· Вправи на активізацію мякоогго піднебіння

· Голосові вправи

36. Схема індивідуального логопедичного заняття з подолання порушень звуковимови при відкритій органічній ринолалії.

1. Вправи на розвиток дихання:

а) фізіологічного;

б) чередування дихання ніс-ніс;ніс-рот;рот-ніс;рот-рот;

б) фонаційного;

в) цілеспрямованого повітряного струменю;

в) мовленнєвого.

2. Масаж.

3. Розгальмування м'якого піднебіння за допомогою артикуляційних та голосових вправ.

4. Переведення язика у переднє положення

5. Підготовка артикуляційного апарату

6. Формування первинних вимовних умінь і навичок.

7. Формування комунікативних умінь і навичок.

Логопедичні заняття в доопераційний період запобігають виникненню серйозних патологічних змін у функціонуванні органів мови.

Після операції (через 15-20 днів) багато спеціальних вправ повторюються. Основна їх мета у цьому періоді - розвиток еластичності і рухливості змикання. У значному числі випадків виникає необхідність «розтягування» м'якого піднебіння, так як воно може в післяопераційний період зменшитися в довжину за рахунок рубцювання.

У післяопераційний період необхідно розвинути рухливість м'якого піднебіння, усунути неправильний уклад органів артикуляції і підготувати вимова всіх звуків без назального відтінку.

38. Технології логопедичної роботи з попередження порушень писемного мовлення.

Спеціальна робота з попередження у дітей труднощів засвоєння грамоти будується за такими напрямками:

1) Диференційований підхід до дітей на заняттях різного типу;

2) індивідуальна робота з дітьми;

3) пропедевтична спрямованість ігор;

4) підготовка дітей до шкільного навчання в умовах сім»ї;

Зміст роботи включає розвиток зорово-просторових функцій, пам’яті, уваги, симультанно-сукцесивних функцій, аналітико-синтетичної діяльності, формування мовного аналізу та синтезу, розвиток графічних здібностей, лексики, граматичної будови мови, подолання дефектів усної мови.

Диференційоване навчання дітей «групи ризику» на заняттях різної форми передбачає індивідуалізацію у відборі навчального матеріалу, змісту, прийомів роботи, форм та засобів навчання. На заняттях з розвитку мовлення діти «групи ризику» частіше за інших вправляються у «рядоговорінні» (днів тижня, місяців, пір року, лічилок), у відтворенні «ритмів» (ігри зі словами, які звучать). Продуктивні види діяльності (ліплення, малювання, аплікація, конструювання) дають можливість розвивати у дітей просторові уявлення, орієнтацію, сенсорні навички. На фіз.-их та муз-х заняттях використовують різноманітні вправи, чисельні повторення з метою закріплення у дітей просторових уявлень. На інд-их заняттях з дітьми, які мають недостатню готовність до систематичного навчання, вирішуються різні завдання.У проф.-ій роботі з дітьми використовується повідний вид діяльності дошк-ів - гра.

39. Технології подолання недоліків темпо-ритмічної сторони мовлення.

Роботу з подолання недоліків темпо-ритмічної сторони мовлення починаємо з немовленнєвих процесів: сприймання та відтворення. На це спрямовані такі завдання як: відстукати заданий ритм кулачком чи долонею по столу, ніжками по підлозі, поплескати в долоні у відповідному темпі. При цьому задіяні слуховий та зоровий аналізатори. Розвиваємо темп за основними ознаками: повільний, швидкий, помірний.

Поступово в роботу підключаємо мовлення. Відстукуючи ритм руками додаємо голос. Спочатку це голосні звуки (а-а-а; а-аа-а), потім склади (та-та-та; тата-та), слова (ма-ма; ма-ши-на), речення (мама-готує-обід); промовляння