Частки. Структурні і функціональні різновиди часток. Вигуки. Розряди вигуків. Інтер'єктивація

Частка - службова частина мови, яка надає окремому слову, висловлюванню чи реченню певного смислового або емоційною відтінку. 3а роллю у слові частки поділяються на 1) формотворчі; 2) словотворчі: 3) фразові (заперечні та модальні). Формотворчі частки використовуються для творення форм дієслова: би (б) - умовного способу; хай, нехай - наказового способу: жити - жив би, жила б, жило б, жили б (у цих краях); хай (нехай) живе, хай (нехай) живуть (у цих краях). Словотворчі частки служать для творення спів, а тому з часом перетворюються на суфікси або префікси. Так, заперечна частка ні служить для творення заперечних займенників (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки) і прислівників, похідних від займенників (ніде, ніколи, ніяк, нізвідки, нітрохи); частка не функціонує як префікс, за допомогою якого творяться прикметники і похідні від них прислівники (високий - невисокий - невисоко, давній - недавній - недавно); частка ся перетворилася на дієслівний словотворчий суфікс (лити - литися, вітати - вітатися); так само частки аби, де, чи, що, як, будь, небудь, казна, хтозна та деякі інші, що служать для творення займенників і прислівників. зближуються з суфіксами та префіксами (абихто, абиколи, деякий, деінде, чимало, щодня, якнайскоріше, будь-що, будь-коли, скільки-небудь, як-небудь, казна-що, хтозна-де).

Модальні частки надають окремому слову в реченні або цілому реченню додаткових відтінків: ствердження, питання, спонукання, сумніву тощо.

Групи модальних часток:

1. Стверджувальні: так, авжеж, аякже;

2. Питальні: чи, хіба, невже.

3. Вказівні: це, оце, ось, ото.

4. Окличні: що за, як

6. Обмежувально-видільні: тільки, лише, лиш, саме, хоч би, якраз.

6. Власне-модальні: мов, ледве чи, мовби ніби, навряд чи та ін.

7. Заперечні: не, ні.

Модальні частки служать засобом творення різних типів речення: стверджувальних, заперечних, питальних, спонукальних, окличних або виражають невпевненість, можливість, сумнів, недостовірність. Заперечні частки не і ні служать для вираження заперечення. За допомогою їх творяться заперечні речення.

За структурними особливостями виділяють такі види:

1.Що оформляють певний комунікативний тип речення (що, що за, як);

2. Що виражають ставлення мовця до змісту речення (мов, немов);

3. Що виділяють за змістом один речення (но, то, же, саме);

4. Що вживаються для вираження морфологічно оформленого модального значення (хай, нехай, як);

5 Що виступають у ролі структурних компонентів слів.

Вигуки - це слова, що виражають емоції та спонукання, не називаючи їх, а також відтворюють нечленороздільні звуки. Вигуки в мові виступають замінниками речень. Їхнєж конкретне значення великою мірою залежить від контексту, ситуації. За значенням вигуки поділяються на емоційні, спонукальні, застиглі формули спілкування та звуконаслідувальні слова. Емоційні вигуки виражають почуття, настрій, переживання, стан людини, її ставлення до різних явищ дійсності: о, ой, ох, ох. ех, ай, ух, ой лишенько. Спонукальні вигуки виражають наказ, спонукання або слугують засобом привернення чиєїсь уваги, впливу на поведінку тварин: геть, годі, ну, цить, тсс, гайда, ануте, анумо.

Застиглі формули спілкування виражають привітання, пробачення, подяку, побажання тощо: добридень, спасибі, до побачення, на добраніч. Звуконаслідувальні слова відтворюють різні звуки природи, тварин, машин тощо: ку-ку, кру-кру. кукуріку, ках-ках-ках, гав-гав.

Інтер'єктивація (від лат. вигук, вставка, проміжок) - це перехід інших частин мови у вигуки, тобто набуття синтаксичних функцій і категоріального значення вигуку.

Перехід буває повним і ситуативним. При повному переході похідне слово перестає вживатись у функції частини мови твірного слова. При ситуативному переході похідне слово в одних випадках вживається в функції нової частини мови, а в інших - у функції частини мови твірного слова.

Транспозиція однієї частини мови в іншу здійснюється під впливом функціональних потреб. У структурі мови перехід частин мови буває повним і неповним. Перехід частин мови реалізується синтаксично, морфологічно і семантично. Це різні ступені переходу, початком якого слід вважати переміщення елемента в нетипову для нього синтаксичну позицію. Змінювана синтаксична позиція може набувати морфологічного закріплення або семантичного завершення. У творах С. Васильченка, І.Франка, М.Коцюбинського, Лесі Українки знайшли відображення такі явища переходу в системі повнозначних частин мови: предикативізація, субстантивація, ад'єктивація, прономіналізація, адвербіалізація, остання з яких представлена найширше.