Призначення основних компонентів фінансової звітності

Компоненти фінансової звітності	Зміст	Використання інформації
Баланс	Наявність економічних ресурсів, які контролюються підприємством на дату балансу	Оцінка структури ресурсів підприємства, їхньої ліквідності та платоспроможності підприємства; прогнозування майбутніх потреб у позичках; оцінка та прогнозування змін в економічних ресурсах, які підприємство (імовірно) контролюватиме в майбутньому
Звіт про фінансові результати	Доходи, витрати та фінансові результати діяльності підприємства за звітний період	Оцінка та прогноз: прибутковості діяльності підприємства; структури доходів та витрат
Звіт про власний капітал	Зміни в складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду	Оцінка та прогноз змін у власному капіталі
Звіт про рух грошових коштів	Генерування та використання грошових коштів протягом звітного періоду	Оцінка та прогноз операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства
Примітки	Вибрана облікова політика. Інформація, не наведена безпосередньо у фінансових звітах, але обов'язкова за П(С)БО. Додатковий аналіз статей звітності, необхідний для забезпечення її правильного розуміння користувачами	Оцінка та прогноз: облікової політики; ризиків або непевності, які впливають на підприємство, його ресурси та зобов'язання; діяльності підрозділів підприємства тощо

 

Фінансова звітність повинна надати дохідливу, суттєву, достовірну та порівнянну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі його власного капіталу.

Для того щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1 передбачає наявність у ній даних про:

Ø підприємство;

Ø дату звітності та звітний період;

Ø валюту звітності та одиницю її виміру;

Ø відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди;

Ø облікову політику підприємства та її зміни;

Ø аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів;

Ø консолідацію фінансових звітів;

Ø припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

Ø обмеження щодо володіння активами;

Ø участь у спільних підприємствах;

Ø виявлені помилки та пов'язані з ними коригування;

Ø переоцінку статей фінансових звітів тощо.

Фінансова звітність має бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки звітної інформації вона може втратити свою актуальність.

Дані фінансової звітності є підставою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, а й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як підстава для прогнозування майбутнього фінансового стану.

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від власників — фізичних осіб. Отже, особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому у фінансовій звітності (зокрема в балансі) передбачене відображення тільки зобов'язань власників стосовно їхніх внесків до капіталу та обов'язкового розподілу частини доходу між власниками (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип дістав назву принципу автономності підприємства.

Отже, якщо власник підприємства вносить власні грошові кошти у банк з метою збільшення статутного капіталу даного підприємства, то цю операцію буде відображено у фінансовій звітності. Якщо ж метою власника буде отримання відсотків на власні кошти та їх використання на власні потреби, така господарська операція не вплине на показники фінансової звітності.

Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто визнання того, що підприємство не має ані наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності (принаймні протягом наступного звітного періоду).

За інших обставин, коли події після складання балансу засвідчать наміри підприємства припинити свою діяльність або покажуть неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО 1 як базу для підготовки своїх фінансових звітів (п. 18 П(С)БО 6). Тоді поділ його активів і зобов'язань на необоротні та оборотні (довгострокові і короткострокові) втрачає сенс. Адже підприємство має в процесі ліквідації покрити всі свої зобов'язання (спочатку перед кредиторами, потім перед власниками). Тому всі активи стають оборотними, а зобов'язання — короткостроковими. Переважна оцінка статей балансу за собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінити за ринковою вартістю. Фактично скасовуються майже всі принципи формування фінансової звітності безперервно діючого підприємства.

Принцип періодичності передбачає розподіл діяльності підприємства на певні проміжки часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

За П(С)БО 1 звітний період становить календарний рік. Проте для новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного періоду може бути іншою.

Передбачається також складання проміжної звітності (квартальної та місячної) нагромаджувальним підсумком з початку року.

У такому разі активи підприємства (незавершене виробництво, готова продукція, основні засоби, нематеріальні активи) оцінюватимуться за виробничою собівартістю у складі прямих та виробничих накладних витрат.

До собівартості придбаних активів включатимуться:

Ø • ціна придбання;

Ø •податки, мито, збори (крім тих, що повертаються згодом

підприємству);

Ø • витрати на їх доставку, вантажно-розвантажувальні роботи;

Ø • витрати доведення активів до стану, придатного для використання

(реалізації);

Ø • інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням цих активів.

Будь-які торговельні та інші знижки вираховуються за визначення витрат на придбання.

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій ураховуються тоді, коли вони фактично відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових

звітах тих періодів, протягом яких сталися ці операції. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про колишні операції, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, а й про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація є найкориснішою для прийняття користувачами економічних рішень.

У П(С)БО 1 зазначається, що принцип нарахування треба застосовувати одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визначаються у звіті про фінансові результати на підставі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах має бути повною з огляду на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з отриманням цієї інформації. Тому фінансова звітність не обмежується тільки балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів. Вона містить примітки, в яких надаються інформація про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для користувачів фінансової звітності події, які відбулися після складання балансу (наприклад, оголошення про виплату дивідендів на акції).

У складі річного бухгалтерського звіту українських підприємств передбачено форму № 3 «Звіт про рух грошових коштів», форму № 4 «Звіт про власний капітал» та пояснювальну записку. Проте інформація, яка в них наводиться, лише незначною мірою може знадобитися користувачам для здійснення ретроспективного та перспективного аналізу діяльності підприємств з метою прийняття ними прогнозних фінансово-економічних рішень.

Що ж до непередбачених подій після складання балансу, то вони раніше не впливали на показники звітів і не розкривались у пояснювальній записці. Тепер, за П(С)БО 6, такі події поділяються на дві групи та коригують певні статті звітності або пояснюються в примітках (рис. 1.2.2).

Події після дати балансу

які надають додаткову інформацію про визначення сум, пов’язаних з умовами, що існували на дату балансу

які вказують на умови, що виникли після дати балансу

коригують відповідні активи і зобов’язання

розкриваються у примітках до фінансових

 

Рис. 1.2.2. Класифікація подій після складання балансу за П(С)БО 6

 

Для того щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто вибирає принципи, методи та процедури обліку в такий спосіб, щоб достовірно відобразити фінансовий стан підприємства, результати його діяльності та забезпечити порівнянність фінансових звітів.

Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, якою підприємство має користуватися постійно за складання фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Дотримання цього принципу є передумовою порівнянності фінансових звітів. Адже користувачі дістають можливість визначати відмінності у веденні бухгалтерського обліку як самим підприємством, так і різними |іншими підприємствами протягом певних звітних періодів.

Іще не так давно українські підприємства мали дуже обмежені можливості щодо формування облікової політики, «Вказівок щодо організації бухгалтерського обліку в Україні», затверджених наказом Мінфіну України від 07.05.93 № 25 з наступними змінами і доповненнями. Ці «Вказівки» містили вимогу щодо обов'язкового попередження підприємством у пояснювальній записці до річного бухгалтерського звіту про свій намір змінити облікову політику наступного звітного року.

За П(С)БО 1 підприємство висвітлює свою облікову політику у примітках, описуючи принципи оцінки та методи обліку окремих статей звітності. Тепер підприємство має право вибору, приймає ці рішення самостійно.

Що ж до змін облікової політики, то в П(С)БО 6 визначено:

Ø • коли можливі такі зміни;

Ø • що не вважається зміною облікової політики;

Ø як впливають зміни облікової політики на показники фінансових звітів;

Ø які примітки слід давати у разі зміни облікової політики.

Цілій низці господарських операцій, таких як погашення сумнівної заборгованості, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, притаманна певна невизначеність. Тому під час складання фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов'язання чи витрати — занижені.

Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їхньої юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні в такий спосіб, що дальше використання майбутніх економічних вигід, утілених у цьому активі, залишається за підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства має віддавати перевагу економічному змісту господарських операцій, а не їхній юридичній формі.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства в його фінансовій звітності у грошовій формі.

Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися узгодити всі перелічені принципи так, щоб досягти належних якісних характеристик фінансової звітності.

Одночасно з набуттям чинності нових стандартів бухгалтерського обліку запроваджено новий удосконалений план рахунків бухгалтерського обліку разом з Інструкцією про застосування плану рахунків, узгоджений зі структурою балансу та звіту про фінансові результати. Так, необоротні активи, запаси, кошти, розрахунки та інші активи (класи 1, 2, 3 плану рахунків) мають узгоджуватися з даними розділів 1—3 активу балансу.

Дані про власний капітал і забезпечення зобов'язань, довгострокові зобов'язання та поточні зобов'язання (класи 4, 5, 6 плану рахунків) мають узгоджуватися з даними розділів 1—5 пасиву балансу.

Дані про доходи і результати діяльності, витрати за елементами, витрати діяльності (класи 7—9 плану рахунків) мають узгоджуватися з відповідними даними звіту про фінансові результати. [41, 335-345].