Становлення і розвиток фізіології у ХІХ столітті

Змістовий модуль 1: Вступ в фізіологію

Фізіологія як наука. Поняття про функцію. Методи фізіологічних

Досліджень.

Нормальна фізіологія – наука про об’єктивні закономірності протікання

функцій організму в їх взаємозв’язку і у взаємодії організму із

зовнішнім середовищем.

Функція – це діяльність і властивість клітин, органів, систем організму,

які проявляються як фізіологічний процес чи сукупність процесів.

Функції є:

1. Специфічні – притаманні лише даній тканині (клітині), наприклад,

специфічна функція м’язевої клітини – скорочення, нервової – проведення

збудження.

2. Неспецифічні – притаманні багатьом (чи всім) тканинам та клітинам

організму. Наприклад, функція обміну речовин є у всіх клітинах та

тканинах.

Об’єктом фізіологічного дослідження є функція організму, його систем,

органів і клітин.

Мета фізіології – пізнання функції і закономірності функцій організму

для медичної практики.

Завданням фізіології є вивчення функцій з метою виявлення причин та

характеру їх порушень при захворюванні.

Гострий експеримент – дослідження проводять під наркозом, може

супроводжуватись перерізуванням нервів, введенням різних речовин (в

більшості випадків є летальним для піддослідних тварин).

Хронічний експеримент – дослідженню передує операція (введення фістули в

протоку залози) й після одужання тварини проводять дослідження функцій

(секреція залоз) в умовах, що максимально відповідають природним.

Біологічне моделювання – у тварини за допомогою хірургічного втручання

викликається гіперфункція серця і досліджують, як ця зміна впливає на

стан організму.

Математичне моделювання – відтворюють фізіологічні процеси на

комп’ютерах та досліджують різні варіанти реакцій, тобто можливі зміни

при тих чи інших впливах на організм (ліки, фізичні фактори,

екстремальні умови навколишнього середовища).

 

Становлення і розвиток фізіології у ХІХ столітті

Значний внесок у розвиток фізіології в XIX ст. зробили вчені різних країн: у Франції — К. Бернар (1813—1877 рр.), Німеччині — Е. Дюбуа-Реймон (1818—1878 рр.), Англії — Ч. Шеррінгтон (1885—1949 рр.), США — В. Кеннон (1871—1945рр.) та ін.

У 19 ст. фізіології остаточно відокремилася від анатомії. Визначальне значення для розвитку фізіології у цей час мали досягнення органічної хімії, відкриття закону збереження і перетворення енергії, клітинної будівлі організму й створення теорії еволюційного розвитку органічного світу.

Розгорнулися дослідження обміну речовин і енергії у живих організмах. Були розроблені методи прямої і непрямої калориметрії, що дозволили точно заміряти кількість енергії, укладеної в різних харчових речовинах, а звільнивши також тваринами й людиною в спокої і при роботі (роботи В. В. Пашутіна, А. А. Лихачова в Росії, М. Рубнера у Німеччині, Ф. Бенедикта, У. Етуотера у США й ін.); визначені норми харчування (К. Фойт і ін.). Значний розвиток одержала Ф. нервово-м'язової тканини. Цьому сприяли розроблені методи електричного роздратування і механічної графічної реєстрації фізіологічних процесів. Ньому. учений Э.Дюбуа-Реймон запропонував санний індукційний апарат, нім. фізіолог К. Людвіг винайшов (1847) кімограф, поплавковий манометр для реєстрації кров'яного тиску, кров'яний годинник для реєстрації швидкості кровотоку й ін. Французький учений Э.Марей перший застосував фотографію для вивчення рухів і винайшов прилад для реєстрації рухів грудної клітки, італійський учений А. Моссо запропонував прилад для вивчення кровонаповнення органів (ергограф-були встановлені закони дії постійного струму на збудливу тканину визначено швидкість проведення порушення по нерві (Г. Гельмгольц). Гельмгольц ж заклав основи теорії зору й слуху. Застосувавши метод телефонічного вислуховування збудженого нерва, рос. фізіолог Н. Е. Введенський вніс значний вклад у розуміння основних фізіологічних властивостей збудливих тканин, установив ритмічний характер нервових імпульсів. Він показав, що живі тканини змінюють свої властивості як під дією подразників, так і в процесі самої діяльності. Сформулювавши навчання про оптимум і пессімум роздратування, Введенський уперше відзначив реципрокні відносини в центральній нервовій системі. Він перший почав розглядати процес гальмування в генетичному зв'язку з процесом порушення, відкрив фази переходу від порушення до гальмування. Дослідження електричних явищ в організмі, початі італ. ученими Л.Гальвані й А.Вольта, були продовжені нім. ученими - Дюбуа-Реймоном, Л. Германом, а в Росії - Введенським. Учені И. М. Сеченов і В. Я. Данилевський уперше зареєстрували електричні явища в центральній нервовій системі.

Розгорнулися дослідження нервової регуляції фізіологічних функцій за допомогою методик перерізань і стимуляції різних нервів. Учені брати Э. Г. і Э. Вебер відкрили гальмуючу дію блукаючого нерва на серце, рос. фізіолог И. Ф. Цион - частоту серцевих скороченнь, дія симпатичного нерва, И. П. Павлов - посилююча дія цього нерва на серцеві скорочення. А.П.Вальтер у Росії, а потім К. Бернар в Франції знайшли симпатичні судинозвужувальні нерви. Людвіг і Цион знайшли доцентрові волокна, що йдуть від серця й аорти, що рефлекторно змінюють роботу серця й тонус судин. Ф.В.Овсянников відкрив судинноруховий центр у довгастому мозку, а Н.А.Миславський докладно вивчив відкритий раніше дихальний центр довгастого мозку.

В 2-й половині 19 ст. із широким застосуванням методу екстирпації (видалення) було почате вивчення ролі різних відділів головного й спинного мозку в регуляції фізіологічних функцій.

Широкий розвиток одержала експериментально-хірургічна методика (роботи В.А.Басова, Л.Тири, Л.Велла, Р.Гейденгайна, Павлова й ін.) для спостереження над функціями внутрішніх органів, особливо органів травлення.