Органи державної влади, що діють на ринку праці України

З метою реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки громадян, які тимчасово не працюють, у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування.

Державна служба зайнятості складається з:

Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

Регулювання правового становища державних службовців, які працюють у зазначених підрозділах державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу». До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості.

Послуги, пов’язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою безплатно.

Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення, передбачених на ці цілі.

У складі державної служби зайнятості створюється інспекція, що здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності та господарювання, фермерами та іншими роботодавцями.

Оподаткування діяльності підприємств та організацій, що входять до складу державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до законодавства України.

Обов’язки державної служби зайнятості такі:

- аналіз і прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, інформування населення й державних органів управління про стан ринку праці;

- консультування громадян, власників підприємств, установ і організацій чи уповноважених ними органів, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що висуваються до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;

- облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; подання допомоги громадянам у доборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій чи уповноваженим ними органам у доборі потрібних працівників;

- організація, в разі потреби, професійної підготовки та перепідготовки громадян у системі служби зайнятості чи направлення їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяння підприємствам у розвитку та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання;

- надання послуг з працевлаштування та професійної орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв’язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню;

- реєстрація безробітних і надання їм у межах своєї компетенції допомоги, в тому числі і грошової;

 

- участь у підготовці перспективних і поточних державної та територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.

Державний фонд сприяння зайнятості населення утворюється з метою фінансування передбачених програмами зайнятості населення заходів щодо:

- професійної орієнтації населення, професійного навчання вивільнюваних працівників і безробітних, сприяння в їхньому працевлаштуванні, виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю;

- надання безпроцентної позики безробітним для того, щоб вони займалися підприємницькою діяльністю;

- створення і розвитку навчально-матеріальної бази, інформаційно-обчислювальних центрів, центрів профорієнтації, підготовки і навчання працівників, службових приміщень і власних підприємств служби зайнятості;

- організації додаткових робочих місць у галузях народного господарства;

- утримання працівників служби та інших витрат, пов’язаних із соціальним захистом права громадян держави на працю;

- відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов’язаних із достроковим виходом працівників на пенсію.

Державний фонд сприяння зайнятості населення є загальнодержавним позабюджетним цільовим фондом, самостійною фінансовою системою і утворюється на державному та місцевому рівнях за рахунок:

-асигнувань державного і місцевих бюджетів, розмір яких встановлюється Верховною Радою України;

- зборів на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

- коштів служби зайнятості, отриманих від надання платних послуг підприємствам та організаціям, і частини прибутку підприємств, установ та організацій, що створюються державною службою зайнятості.

 

Розпорядником коштів державного фонду сприяння зайнятості є державна служба зайнятості. Розподіл коштів державного фонду сприяння зайнятості населення на поточний рік і звіт про використання їх за минулий рік затверджуються Кабінетом Міністрів України разом з державною програмою зайнятості населення.

Міністерство праці та соціальної політики України (далі — Мінпраці України) є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони праці, умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, координує діяльність щодо реалізації державних і регіональних соціальних програм, налагодження соціального партнерства.

Мінпраці України підпорядкований Комітет по нагляду за охороною праці.

Мінпраці України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Положенням про нього.

Мінпраці України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розроблює пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України і Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їхньою реалізацією.

Основними завданнями Мінпраці України є:

 

розроблення, обґрунтування, координування та контролювання виконання соціальних програм з питань зайнятості, соціального захисту, соціального страхування, пенсійного забезпечення і соціального обслуговування населення, народонаселення, забезпечення соціально-трудових прав жінок, молоді;

 

прогнозування розвитку соціальної сфери на основі аналізу життєвого рівня населення та підготовка пропозицій щодо вдосконалення системи соціального захисту, соціального страхування, пенсійного забезпечення та соціального обслуговування населення;

 

сприяння раціональній, продуктивній і вільно обраній зайнятості, підвищенню якості та конкурентоспроможності робочої сили;

 

керівництво діяльністю державної служби зайнятості, запровадження заходів, пов’язаних із регулюванням ринку праці та трудової міграції, здійснення контролю за раціональним використанням коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення;

 

розроблення та вдосконалення механізму державного регулювання рівня життя населення;

 

розроблення та здійснення заходів з метою посилення мотивації до праці, вдосконалення її оплати, організації та нормування; розроблення й затвердження міжгалузевих норм і нормативів праці;

 

Мінпраці України відповідно до покладених на нього завдань здійснює такі основні функції:

 

1) у сфері зайнятості населення та регулювання ринку праці:

 

вивчає стан використання трудових ресурсів і розвитку процесів, що відбуваються на ринку праці та у сфері професійного навчання, складає на цій основі прогнози щодо регулювання ринку праці й

зайнятості;

 

сприяє працевлаштуванню населення, розроблює заходи, спрямовані на запобігання масовому безробіттю, що виникає внаслідок структурних змін в економіці, та забезпечує соціальний захист громадян, які тимчасово не працюють;

 

запобігає перетворенню безробіття в довгострокове та застійне, сприяє швидкому працевлаштуванню безробітних;

 

складає прогнози щодо створення робочих місць за сферами і галузями економіки, задоволення потреби підприємств, установ і організацій у працівниках;

 

сприяє створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами і організаціями для використання праці громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці;

 

готує пропозиції щодо визначення територій пріоритетного розвитку, де збільшення кількості робочих місць заохочується державою;

Державна інспекція праці Міністерства праці

 

Державна інспекція праці Міністерства праці здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від.форм власності.

 

Державна інспекція складається з головної державної інспекції праці, що є структурним підрозділом центрального апарату Мінпраці, та територіальних державних інспекцій праці в областях, містах Києві та Севастополі, які відповідно входять до складу управлінь праці та зайнятості населення обласних державних адміністрацій, управлінь праці та зайнятості Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

 

Територіальні інспекції мають у своєму складі районних, міських (у містах обласного підпорядкування) державних інспекторів праці. У містах з населенням понад 500 тис. чоловік може створюватися структурний підрозділ територіальної інспекції. Територіальні інспекції провадять свою діяльність під керівництвом головної інспекції.

 

Керівником державної інспекції є Головний державний інспектор праці — заступник Міністра праці. Керівником територіальної інспекції є Головний державний інспектор праці області, міст Києва та Севастополя.

Державна інспекція відповідно до покладених на неї завдань:

 

а) контролює дотримання законодавства про працю на підприємствах, вимагає усунення виявлених порушень;

 

б) вносить на розгляд власника (керівника) підприємства або уповноваженого ним органу, органів державної виконавчої влади пропозиції, спрямовані на усунення та попередження порушень законодавства про працю, а в необхідних випадках доводить їх до відома органів прокуратури;

 

в) складає у випадках, передбачених законодавством, протоколи про адміністративні правопорушення вимог законодавства про працю;

 

г) сприяє організації правового навчання власників (керівників) підприємств або уповноважених ними органів і проведенню роз’яснювальної роботи щодо законодавства про працю;

 

д) веде прийом громадян, розглядає листи, заяви, скарги громадян, підприємств з питань дотримання законодавства про працю. При цьому посадові особи державної інспекції не виступають як посередники чи арбітри під час розгляду індивідуальних трудових спорів, зберігають конфіденційність джерела інформації (скарги) про порушення законодавства про працю.

Розглянуті органи державної влади є інститутами інфраструктури на ринку праці. Крім них до інститутів інфраструктури належать: пенсійний фонд; відділи (управління) праці та соціальної політики в областях і містах; Комітет по нагляду за охороною праці; Генеральний прокурор та підпорядковані йому прокурори; фонд соціального страхування; міграційні служби; комерційні кадрові агентства — нове явище в сфері обслуговування кадрової роботи в Україні, — які виникли внаслідок виокремлення функцій добору провідного персоналу (керівників і спеціалістів) в особливий ряд інфраструктурних організацій; державний фонд сприяння підприємництву; фонди милосердя; центри підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.

 

53 Завдання, зміст і показники плану по праці

Завдання, зміст і показники плану по праці, порядок його розробки

У системі планування на підприємстві особливе місце займає планування трудових показників. Воно здійснюється у вигляді зозробки плану по праці, що є найважливішим розділом плану економічного і соціального розвитку підприємства. Планування групових показників — це:

• неухильне забезпечення продуктивності праці і
підвищення темпів її зростання над темпами підвищення
середньої заробітної плати;

• досягнення економії праці і фонду заробітної плати;

• дотримання правильних співвідношень у заробітній платі
окремих кавстановленому розмірі загального фонду заробітної
плати;

• посилення матеріальної зацікавленості кожного
працівника і колективу в цілому в поліпшенні техніко-
економічних показників виробничо-господарської діяльності
підприємства;

• забезпечення потреби в кадрах необхідної кваліфікації, а
також підвищення кваліфікації працівників підприємства;

• встановлення оптимального співвідношення (пропорцій)
у чисельності персоналу за функціями виробництва,
обслуговування і управління.

Основою для розробки плану по праці є:

—виробнича програма;

—план підвищення ефективності виробництва;

—норми і нормативи витрат праці і зарплати.

План по праці складається з двох розділів: промислово-виробнича діяльність і непромислова група.

Перший розділ містить у собі такі планові показники:

• зростання продуктивності праці (планується в грошових
одиницях і у відсотках до попереднього періоду);

• чисельність ППП;

• нормативи витрат зарплати на одиницю продукції за
показником, що застосовується для планування продуктивності
праці;

• фонд заробітної плати;

• фонд матеріального заохочення;

• середня заробітна плата з урахуванням виплат з фонду
матеріального заохочення;

• фонд зарплати необлікового (позаштатного) складу.

Чисельність, фонд і середня заробітна плата плануються за категоріями працівників.

По розділу «непромислова група» плануються три показники: чисельність працівників, фонд заробітної плати і середня зарплата.

Додатками до плану по праці є:

— розрахунки планового балансу робочого часу одного
робітника;

—продуктивності праці за факторами;

—чисельність і фонд зарплати допоміжних робітників;

—трудомісткість продукції, що випускається;

— план підготовки і підвищення кваліфікації кадрів підприємства;

— розбивка показників непромислової групи за
-осподарствами:

ЖКО, дитячі сади й установи, капремонт будинків і спорудження

Quot;ОСПО

царським способом та ін.

Складання планів, як правило, здійснюється за такою схемою:

—аналіз показників за попередній період, оцінка очікуваного
«конання плану і виявлення наявних резервів;

—визначення головних задач і розробка основних показників
шану;

ув'язування і збалансування всіх розділів і елементів плану.

 

54 Необхідність планування зростання продуктивності праці

Основною метою планування продуктивності праці є пошук резервів, використання яких дозволило б організації вийти на більш низький рі­вень витрат на персонал, ніж у конкурентів, і забезпечити тим самим можливість виживання в умовах ринку.

Підвищення продуктивності праці є головним чинником приросту обсягу продукції, тому її планування займає центральне місце в системі планування на підприємствах.

Темп зростання продуктивності праці на планований рік визначається

відношенням планового рівня продуктивності праці до базисного (чи очікуваного) у відсотках.

Розрахунок можливого зростання продуктивності праці здійснюється на основі економічної оцінки впливу окремих факторів на рівень вироблення продукції

За допомогою методу прямого рахунку розраховується можливе змен­шення чисельності персоналу під впливом конкретних організаційних і технічних заходів. При цьому спочатку визначається планова чисель­ність персоналу за окремими категоріями з урахуванням її можливого скорочення в результаті впровадження запланованих заходів. Потім на підставі розрахованої планової чисельності персоналу і планового випуску продукції обчислюються рівень продуктивності праці і темпи її зростання в порівнянні з базовим періодом

Найбільш істотним фактором зростання продуктивності праці є підвищення технічного рівня виробництва в результаті його комплексної механізації, автоматизації, впровадження нових видів устаткування, засвоєння нових і удосконалення діючих технічних процесів, модернізація устаткування, поліпшення якості сировини, матеріалів і т. ін.

Для визначення впливу того чи іншого фактора на зростання продук­тивності праці розраховується економія робочої сили стосовно чисель­ності працівників, необхідної для виконання заданого обсягу робіт при базисному виробництві

Впливає на зростання продуктивності праці зміна конструкцій виробів, якість сировини, застосування нових видів матеріалів і палива. При цьому необхідно виходити з гранично допустимих рівнів витрат праці на виробництво продукції, визначених при її проектуванні, і перспектив зниження трудомісткості. При плануванні зростання продуктивності праці важливо враховувати всі заходи в системі удосконалювання управління, організації вироб­ництва і праці, їх можна розділити на дві групи

До першої відносяться заходи, проведені в комплексі з технічним удосконаленням виробництва. Поряд із самостійним значенням вони служать умовою для ефективного використання техніки, комплексної механізації й автоматизації виробництва і кількісно виражаються в за­гальних результатах, отриманих за рахунок підвищення технічного рівня виробництва.

До другої групи відносяться заходи, що забезпечують підвищення продуктивності праці, як правило, поза зв'язком з підвищенням техніч­ного рівня виробництва (удосконалення управління виробництвом, підвищення рівня спеціалізації, скорочення затрат фонду робочого іасу і затрат від браку продукції, скорочення кількості робітників, які не виконують визначені норми й т. ін.).

При розрахунку впливу заходів щодо удосконалення управління виробництвом широко використовуються проектні дані і дані передових підприємств, що мають найбільш раціональну структуру управління. Варто також керуватися нормативами чисельності за функціями управління, порівнювати розрахункові і фактичні показники. Зменшення потреби в робочій силі внаслідок збільшення норм і зон обслуговування визначається прямим розрахунком і інаходить відображення в зміні норм обслуговування і нормативів ■шсельності.

Вплив скорочення невиходів на роботу, браку і відхилень від нормальних умов праці на зменшення чисельності працівників визначається аналогічно впливу скорочення втрат робочого часу.

При розрахунку відносної економії робочої сили за рахунок ліквідації нераціональних витрат праці, викликаних відхиленнями від установленої технології, умовно приймається, що доплати по іаробітній платі відповідають втратам робочого часу.

При розрахунку відносної економії робочої сили за рахунок щиження чисельності робітників, які не виконують норм виробітку, варто виходити з показників середнього виконання норм цими робітниками, їхньої питомої ваги в загальній чисельності і коефіцієнта виконання норм у плановому періоді.

Економія робочої сили, що залежить від впливу природних умов (галузеві фактори), розраховується з урахуванням зміни трудомісткості продукції.

Для обгрунтування плану зростання продуктивності праці на підприємстві варто враховувати вплив лише тих факторів, що залежать від зусиль даного колективу, і виключити з розрахунків вплив таких факторів, як зміна природних ресурсів, рівня спеціалізації, обсягу постачань по кооперації й ін.

Саме використання факторів, безпосередньо пов'язаних із грудовими зусиллями колективу, повинне забезпечити виконання іавдання зі зростання продуктивності праці.

Зростання продуктивності праці за кожним фактором окремо обчислюється як відношення економії робочої сили за цим фактором до розрахункової чисельності працівників мінус загальна відносна економія робочої сили.

Приріст продуктивності праці в зв'язку з впливом кожного фактора може бути обчислений виходячи з питомої ваги даного фактора в загальному зростанні продуктивності праці.

Загальний приріст продуктивності праці може бути визначений шляхом підсумовування даних про зростання продуктивності праці за всіма факторами у %.

 

 

Планування чисельності і структури кадрівВизначення

планової чисельності і складу кадрів є однією з найважливіших задач внутрішньозаводського планування. Ця робота припускає встановлення середньооблікового і явочного складу працюючих за всіма групами і категоріями

Планування чисельності працівників підприємств пов'язано з показником використання робочого часу упродовж року, вимірюваним у людино-годинах і людино-днях.Одним із необхідних інструментів такого планування є розрахунок балансу робочого часу одного зобітника

Баланси бувають планові і звітні їхнє призначення — виявлення резервів зростання продуктивності праці і вивільнення працівників за рахунок більш раціонального використання робочого часу.

Баланс робочого часу складається по підприємству, цеху і дільниці в розрахунку на рік з розбивкою по кварталах. Головні частини балансу робочого часу: календарний, номінальний і корисний реальний) фонди часу. Календарний фонд дорівнює числу календарних днів у плановому періоді. Номінальний фонд дорівнює календарному фонду за винятком святкових і вихідних днів. Корисний фонд утворюється з номінального шляхом відрахування планонеявок, дозволених законом (чергові і додаткові відпустки, відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, неявки через хворобу, у зв'язку з навчанням, виконанням держобов'язків). Всі інші неявки не плануються, але обов'язково враховуються в звітному балансі.

Частина планованих неявок визначається шляхом прямих зозрахунків, розміри інших установлюються на основі звітних даних.

Баланс робочого часу складається в три етапи: 1) розрахунок середнього фактичного числа робочих днів; 2) установлення середньої тривалості робочого дня; 3) визначення корисного фонду робочого часу в годинах.

Показник планового балансу робочого часу використовується для зозрахунку планової чисельності робітників.

Планова чисельність працюючих може бути встановлена:

- прямим розрахунком як відношення планового обсягу
продукції до планової величини продуктивності праці;

- індексним методом. Спочатку встановлюється індекс планової
зміни (зростання чи зменшення) чисельності працюючих, що
обчислюється як відношення темпу зростання планового обсягу
продукції до темпу планового зростання продуктивності праці. З
урахуванням цього індексу і базисної чисельності визначається
кількість працюючих;

- шляхом розрахунку в плані можливого зростання
продуктивності праці під впливом різних факторів.

Розрахунок проводиться в такій послідовності:

1.Визначається вихідна чисельність у плановому періоді по
базисному виробленню з урахуванням зростання обсягу продукції.

2.Розраховується зміна (±) вихідної чисельності працюючих під
впливом різних факторів зростання продуктивності праці (±£).

3.Визначається планова чисельність працюючих.

Планування чисельності робітників

Планування чисельності робітників здійснюється різними методами, Що відрізняються деякими особливостями. Вони залежать від специфіки праці і виробництва в кожній галузі промисловості. На практиці застосовуються такі основні методи визначення необхідної кількості робітників: на основі трудомісткості виробничої програми; за нормами виробітку за одиницю часу, за нормами обслуговування і нормативами чисельності й т. ін.

Розрахунок чисельності за трудомісткістю робіт

Цей метод застосовується для визначення планової чисельності робітників, праця яких визначається за нормами часу на одиницю продукції (робіт). Його основою є планова нормована трудомісткість продукції, яка випускається (виконувані роботи), що визначається за плановим нормативом трудових витрат на одиницю продукції (робіт), помноженим на плановий випуск продукції (виконувані роботи). Планова чисельність основних робітників визначається шляхом розподілу трудомісткості виробничої програми нд корисний фонд робочого часу одного робітника за рік. При цьому дається плановане перевиконання норм часу.

Чисельність робітників, необхідних для виконання заданого обсягу робіт у натуральному вираженні, можна визначати за нормами виробітку. Спочатку визначається необхідний фонд часу для виконання обсягу робіт, виходячи з норм виробітку. Потім визначається чисельність робітників.

 

 

Планування заробітної плати

Планування фонду заробітної плати здійснюється за категоріями рацюючих, при цьому застосовуються диференційовані й укрупнені іетоди розрахунку.

Диференційований метод розрахунку — це розрахунок фонду арплати за елементами його структури за кожною категорією рацюючих при внутрішньозаводському плануванні. Він точний і дає остовірні результати про необхідний фонд зарплати, починається з становлення прямої (основної) заробітної плати, потім визначають юнд погодинний, поденний і помісячний (річний).

Вихідними даними для розрахунку фонду зарплати робітників є: бсяг виробничої програми, підрядні розцінки, планова чисельність обітників за спеціальностями і кваліфікацією; фонд робочого часу в [лановому періоді, де діють тарифні ставки оплати праці і місячні клади, застосовувані системи оплати праці.

Фонд зарплати робітпиків-підрядників визначається множенням ггучної підрядної розцінки на обсяг завдання з випуску продукції (об-ягу робіт).

Фонд зарплати робітників-підрядників може визначатися і на снові планової нормативної трудомісткості виробничої програми, 'початку визначається планова трудомісткість для окремих видів обіт і розрядів, а потім вона збільшується на відповідну тарифну тавку.

При розрахунку планового фонду зарплати погодинних робітників иходять з їх чисельності і кількості годин (чи днів), як належить ідпрацювати за відповідними тарифними ставками.

Фонд зарплати погодинних робітників можна розрахувати налогічно з використанням середньої тарифної ставки.

Для робітників, праця яких оплачується погодинно на основі изначених їм місячних окладів, фонд зарплати за тарифами изначається множенням встановленого окладу на число місяців оботи в плановому періоді і на кількість працюючих.

Отже, фонд прямої заробітної плати робітників обчислюється як ума фонду заробітної плати за підрядними розцінками робітників-іідрядни-ків і тарифного фонду зарплати погодинних робітників.

Для визначення погодинного фонду зарплати додають розрахунок озміру премій і різних доплат.

Сума премій розраховується виходячи з діючих на підприємстві іреміальних положень по кожній групі робітників, яких преміюють на іідставі планованих показників роботи і розміру премій, встановлених % до заробітної плати.

Сума доплат за роботу в другу і третю зміни визначається ідповідно до чинного законодавства з урахуванням тарифних ставок і ількості годин, затрачених на цю роботу, її розраховують на підставі исла робітників за планом і графіком виходів на роботу. Розрахунок юзробляється окремо для робітників-підрядників і погодинних юбітників.

Доплата не звільненим бригадирам за керівництво бригадою изначена трудовим законодавством у відсотках до тарифної ставки.

Доплата за роботу у святкові дні планується тільки для безупинних виробництв. Ця робота оплачується в подвійному розмірі: підрядникам — за подвійними відрядними розцінками, погодинним зобітникам — у розмірі подвійної годинної тарифної ставки. Розрахунок доплат визначається окремо для підрядників і погодинних зобітників з урахуванням того, що в одинарному розмірі оплата праці вже проведена через бюджет чи часу випуску продукції за прямою оплатою.

Суми доплат за навчання учнів розраховуються виходячи з даних про планову кількість учнів, термін навчання, встановлений на підприємстві, про розмір оплати праці кваліфікованого працівника за навчання одного учня.

Доплати за підрядно-прогресивною системою розраховуються на основі планованого перевиконання норм виробітку відповідно до встановленої шкали збільшення розцінок.

Для визначення фонду денної зарплати робітників потрібно до фонду погодинної заробітної плати додати доплати, шо входять у денний фонд зарплати. Розрахунок цих доплат провадиться, виходячи з тарифних ставок, чисельності працівників, які одержують доплати, і фонду часу.

Місячний (річний) фонд заробітної плати робітників складається з денного фонду, фонду оплати чергових і додаткових відпусток та інших доплат у плановому періоді. Фонд оплати чергових і додаткових відпусток обчислюється за середньою їхньою тривалістю, кількістю зобочих днів у році одного робітника і фонду денної заробітної плати.

Планування фонду заробітної плати керівників, фахівців і службовців здійснюється на основі даних про чисельність і посадові оклади згідно зі штатним розкладом з урахуванням невиходів через хворобу, а також установлених надбавок і доплат.

Фонд заробітної плати непромислової групи розраховується виходячи з затверджених штатних розкладів, посадових окладів, тарифних ставок в такий самий спосіб, як і фонд зарплати аналогічних груп промислового персоналу.

Розрахунок фонду зарплати необлікового складу здійснюється за окремими статтями із вказівкою їхнього цільового призначення. Дей фонд використовується для оплати робіт, що не можуть бути виконані силами штатного складу за окремими статтями із вказівкою їхнього цільового призначення