Законодавство укр. Про соц. Гарантії працездатного населення

Законодавча гарантовані права найманих робітників на іахист:

• Право на захист від звільнення регулює дотримання визначених
термінів відмовлення від договору про наймання як з боку
роботодавця, так і працівника. Звільнення з ініціативи
роботодавця, у принципі, можливе лише через порушення
працівником його зобов'язань, обумовлених у договорі про
наймання, чи з економічних причин. Роботодавець, наприклад,
не може звільнити працівника тому, що йому не подобається
його світогляд, спосіб життя чи особисто він сам. Установлені
законодавством відносно короткі терміни попередження про
звільнення — у певних випадках тільки два тижні — можуть
бути продовжені в тарифних договорах.

• Закон про сприяння зайнятості регулює виплату допомоги по
безробіттю, фінансування заходів щодо працевлаштування чи
перенавчання працівників.

 

• Закон про регулювання робочого часу встановлює
максимальну тривалість робочого дня, забороняє нічну роботу й
особливо важкі види фізичної праці для жінок і забезпечує
кожному зайнятому при 8-годинному робочому дні, як мінімум,
одну півгодинну перерву.

• Закон України про відпустки гарантує кожному працівнику
при 6-денному робочому тижні мінімальну відпустку тривалістк
18 робочих днів. Незважаючи на те. що тривалість відпустки на
основі тарифних договорів у даний час складає в середньому 28
робочих днів при 5-денному робочому тижні, проте, зазначене
вище законодавче регулювання і сьогодні ще зберігає свою
захисну функцію для працівників багатьох дрібних підприємств,
де немає тарифних договорів.

 

• Закон про безпеку прані покликаний забезпечувати виконання
розпоряджень з охорони здоров'я і правил техніки безпеки в
процесі виробництва і на робочих місцях. Реалізація цих задач
покладена на заводських лікарів і уповноважених з техніки
безпеки, що не підвладні начальству і користуються особливими
правами захисту від звільнення, і тому до деякої міри незалежні
від підприємців.

• Закон про охорону материнства забороняє роботодавцям
звільнення жінок через вагітність і зобов'язує надати їм повністк
оплачувану відпустку тривалістю в шість тижнів до пологів і
вісім тижнів після них.Після закінчення цього періоду
відповідно до Закону України про допомогу за доглядом за
дитиною один із батьків може узяти відпустку на наступних 16
місяців. У цей час держава виплачує йому щомісяця допомогу.
Після закінчення цієї відпустки роботодавець зобов'язаний
надати відповідно матері чи батьку місце роботи.

Закон про інвалідів гарантує їм підвищений ступінь захисту від звільнення. Так, якщо воно відбувається з ініціативи роботодавця, то отрібна попередня згода головного відділу соціального забезпечення —незалежної державної інстанції, що контролює правомірність звільнення.Крім того, закон ставить за обов'язок підприємствам і державним відомствам з числом зайнятих більш 16-ти чоловік надавати 5% усіх робочих місць інвалідам. Якщо підприємство не виконує цю вимогу, то воно повинно виплачувати державі компенсаційний збір.

Крім того, Конституція України гарантує тарифну автономію. Це означає, що роботодавці і наймані працівники через профспілки, крім установлених законом мінімальних норм, можуть автономно, без втручання Держави регулювати умови й оплату праці працюючих

В Україні ще не прийнято закон про профспілки. Певною мірою хня діяльність може регулюватися вже прийнятими Конституцією України та Законами України «Про зайнятість», «Про оплату праці»,;Про колективні домовленості та угоди».

 

 

34 Система колективно-договірного регулювання в Україні Система колективно-договірного регулювання в Україні включає національний, галузевий, регіональний рівні та рівень підприємств.

На національному рівні укладаються генеральні угоди, предметом яких є такі питання:

• диференціація мінімальних тарифних ставок за видами
виробництва,робіт і діяльності у виробничих галузях залежно від
тяжкості праці,але не нижче встановленої державою мінімальної
тробітної плати;

• єдині для всієї території України мінімальні тарифні ставки
компенсаційних доплат за роботу в несприятливих, шкідливих і
небезпечних умовах праці, які диференціюються за видами і
категоріями умов праці;

• єдині тарифні умови оплати праці працівників і службовців за
загальними професіями і посадами;максимальна тривалість робочого
гижня;мінімальна тривалість оплачуваної відпустки;зобов'язання
сторін з питань зайнятості;сошальний захист найбільш вразливих
верств населення;зобов'язання відносно поетапного підвищення
соціальних гарантій;

реалізація державних соціально-економічних програм;охорона праці та довкілля;задоволення духовних потреб населення;взаємні юбов'язання сторін щодо виконання угод.

Предметом галузевої та регіональної угоди можуть бути:

• єдині для підприємств відповідної галузі, території тарифна
сітка робітників і шкали співвідношень мінімальних посадових окладів
іа групами посад керівників, спеціалістів і службовців або єдина
галузева і територіальна тарифна сітка для всіх категорій працівників;

• єдині для різних категорій працівників мінімальні розміри
доплат і надбавок, які враховують специфіку умов праці окремих
професійних груп певних галузей, територій;

• вимоги до організації та нормування праці;зобов'язання сторін
і питань зайнятості; вимоги до умов і охорони праці; система
контролю за виконанням угод; порядок і терміни укладання
колективних угод; відповідальність сторін за невиконання угод.

Предметом колективного договору на рівні підприємства можуть бути взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

■ зміни в організації виробництва та праці;

■ регулювання зайнятості;

■ режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку;

■ умови й охорона праці;

• форми та системи оплати праці;

■ розміри тарифних ставок і посадових окладів за розрядами
робіт і

■ посадами працівників;

■ види й розмір доплат, надбавок, премій та інших
заохочувальних і

компенсаційних виплат, умов їхнього надання;

■ умови оплати праці за понадурочну роботу; за годину
простою не з

вини робітника і т. п.;

• житлово-побутове, культурне, медичне обслуговування, організація оздоровлення та відпочинку працівників;

■ взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угод.

Предметом генеральної, галузевої, регіональної угоди, колективного договору можуть бути також інші питання оплати праці, соціальних гарантій, пільг окремим категоріям працівників.

Потрібно звернути увагу, що тарифні угоди на національному зівні мають переважно соціальний, аніж економічний характер. Елективний договір на рівні підприємства більш насичений економічним змістом.

Рівність можливостей у соціально-трудових відносинах забезпечується, насамперед, системою законодавства.