Трудовий потенціал підприємства та його структура

Стосовно до підприємства трудовий потенціал являє собою граничну величину можливої участі працівників у виробництві з врахуванням їхніх психофізіологічних особливостей, рівня професійних знань, накопиченого досвіду при наявності необхідних організаційно-технічних умов.

Трудовий потенціал підприємства як система завжди більший суми її складових — індивідуальних трудових потенціалів окремих трацівників. Уже саме об'єднання працівників у єдиний і планомірно зрганізований процес праці породжує ефект колективної праці, що перевершує суму сил працівників, що діють індивідуально.

Таким чином, якщо сукупність фізичних і духовних здібностей іюдини є основою трудового потенціалу особистості, то продуктивна сила, що виникає завдяки спільній діяльності різних індивідів, складає основу трудового потенціалу колективу підприємства. При цьому «обхідно враховувати, що трудові колективи мають різні потенціали залежно від територіального розташування підприємства, галузевої триналежності, розмірів виробництва, структури за статтю та віком й н. Крім того, кожне підприємство має свої особливості формування «шективу, трудові традиції, відносини між працівниками.

Структура трудовою потенціалу підприємства являє собою співвідношення різних демографічних, соціальних, функціональних, ірофесійних та інших характеристик груп працівників і відносин між іими.

У трудовому потенціалі підприємства можна виділити такі компоненти: кадровий, професійний, кваліфікаційний і організаційний.

Кадрова складова включає: кваліфікаційний потенціал (професійні шання, уміння і навички) і освітній потенціал (пізнавальні здібності).

Професійна структура колективу пов'язана зі змінами в змісті іраці під впливом НТП, що обумовлює появу нових і відмирання;тарих професій, ускладнення трудових операцій.

Кваліфікаційна структура визначається якісними змінами в грудовому потенціалі (ріст умінь, знань, навичок) і відбиває, іасамперед, зміни в його особистій складовій.

Організаційна складова трудового потенціалу підприємства нслючає високу організацію і культуру праці, знаходячи своє іираження в чіткості, ритмічності, погодженості трудових зусиль і іисокого ступеня задоволеності працівників своєю працею.

Організаційна складова трудового потенціалу багато в чому шзначає ефективність функціонування трудового колективу як;истеми в цілому і кожного працівника зокрема і з цих позицій зезпосередньо пов'язана з ефективним використанням трудового тотенціалу.

 

8 Трудовий потенціал суспільства

Суспільний трудовий потенціал, що акумулює і синтезує сукупні здібності до суспільне корисної діяльності працездатного населення, являє собою конкретну форму матеріалізації людського фактора, показник рівня розвитку і межі творчої активності працюючих мас.

У кількісному відношенні суспільний трудовий потенціал характеризує можливості суспільства із залучення до суспільної праці населення різної статі і віку (чоловіків і жінок робочого, доробочого і післяробочого віків). У якісному відношенні трудовий потенціал суспільства — це його реальні можливості з реалізації через участь у суспільне корисній праці всього різноманіття особистих здібностей і якостей: знань, умінь і навичок, що здобуваються людьми в процесі виховання, підготовки до праці, безпосередньо трудової діяльності, перенавчання і підвищення кваліфікації. Він є похідним від рівня розвитку продуктивних сил і стану здоров'я населення, від змісту загальної і фахової освіти, професійної підготовки, морального виховання, що відбивають цілі, кінцеву спрямованість і соціально-економічні умови формування особистості.

Потенціал суспільства залежить від якісних характеристик сукупної робочої сили, що визначають рівень розвитку здібностей до праці (професійної майстерності, інтелекту, творчої активності, мобільності) і специфіку найважливіших соціально формуючих рис членів суспільства (відповідальності, ретельності, дисциплінованості, ініціативності, організаторських здібностей та ін.).

При визначенні величини потенціалу і його використання важливо правильно вибрати показник виміру. Як основний показник обсягу за­стосовується чисельність, а показник використання — людиногодина. Дослідження показують, що різниця в оцінці витрат праці в промисло­вості країни за величиною відпрацьованих людиногодин і середньооблі-кової чисельності працівників знаходиться в межах 15%. Отже, показник середньооблікової чисельності працівників, що є змінною величиною, не може бути еталоном при оцінці величини потенціалу, тому при аналізі динаміки його можна застосовувати тільки з поправочними коефіцієнтами. А оскільки такі коефіцієнти розробити дуже важко, необхідно знайти новий об'ємний показник.

Дослідження, проведені вітчизняними економістами, показали, що основним об'ємним показником трудового потенціалу може виступати тільки людиногодина. Він має стабільність і допустимість до застосування у всіх економічних розрахунках на будь-якому рівні.

Величина сукупного потенційного фонду робочого часу виробничого колективу являє собою різницю між календарним фондом (Фк) і сумарними резервостворюючими неявками і перервами (Тн.п.), тобто об'ємну величину часу виконання виробничого завдання даним колективом працівників. До нерезервостворюючих відносяться регламентовані витрати, що за своєю правовою і економічною суттю є необхідними і не можуть служити резервом збільшення часу безпосередньої роботи (вихідні і святкові дні, основні і додаткові відпустки й інші законодавче встановлені неявки і перерви). У цьому фонді відбивається весь обсяг потенційних можливостей працюючих за кожний (плановий, звітний) період.

Стосовно до підприємства величина трудового потенціалу визначається за формулою:

Фп = Фк - Тн. п.,

або

Фп = Ч • Д • Тзм,

де Фп — сукупний потенційний фонд робочого часу підприємства, год. Ч — чисельність працюючих, чол.; Д — кількість днів роботи в періоді; Тзм. — тривалість робочого дня, зміни, год.

У загальному вигляді величину трудового потенціалу суспільства (регіону) можна виразити формулою:

Ф_п.л„. = \x2211Чі*Тр

де Фп. заг. — потенційний фонд робочого часу суспільства, год.;

Чі - чисельність населення за групами, здатного брати участь у суспільному виробництві (і = 1,2,..., те); т — число груп населення;

Тр — законодавче установлена величина часу робіт із груп упродовж календарного періоду (рік, квартал, місяць). Обчислюється як добуток кількості робочих днів у періоді на встановлену тривалість робочого дня в годинах.

Тому що трудовий потенціал включає всіх громадян, здатних брати участь у суспільному виробництві в силу своїх фізичних можливостей, наявних знань і професійно-кваліфікаційних навичок при нормальному рівні інтенсифікації праці, у розрахунок повинні бути включені всі групи працівників з урахуванням їхніх характерних рис.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, можемо сказати, що трудовий потенціал людини є частиною її потенціалу як особистості, тобто стосовно індивідуума трудовий потенціал - це частина потенціалу людини, що формується на основі природних даних (здібностей), освіти, виховання і життєвою досвіду

 

 

9 Рух, типи і режими відтворення населення.

Природний рух населення — це результат процесів народжуваності та смертності людей.

У природному русі населення розрізняють такі типи його відтворення:

— традиційний (екстенсивний), якому притаманна висока нерегульована народжуваність і висока смертність (з причин нерозвиненості медицини, низького рівня життя, війн, епідемій);

— сучасний (інтенсивний), обумовлений соціально-економічним розвитком, зростанням рівня життя, досягненнями медицини, емансипацією, залученням до економічної діяльності жінок тощо.

Механічний рух характеризує просторове переміщення населення (міграцію).

Однією з основних ознак міграції населення є перетин адміністративного кордону території (держави, області, населеного пункту та ін.). Згідно з нею вирізняють:

— зовнішню міграцію (еміграцію та імміграцію) — пов'язану з перетинанням державного кордону; її поділяють на між-та внутрішньоконтинентальну;

— внутрішню міграцію — це переміщення з одного поселення до іншого; розрізняють такі міграційні потоки: "село — місто", "місто — місто", "місто — село", "село — село".

Головні причини міграції населення — соціально-економічні, політичні, воєнні, екологічні.

Соціальний рух виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур населення. Кожне наступне покоління людей відрізняється від попереднього рівнем освіти та культури, професійно-кваліфікаційною структурою, структурою зайнятості, статево-віковим складом і багатьма іншими характеристиками.

Економічний рух пов'язаний зі зміною трудової активності населення (збільшенням або зменшенням ресурсів для праці).

Природний, міграційний і економічний рух населення характеризують кількісні характеристики населення, а соціальний — якісні.

Розрізняють три режими відтворення населення:

— розширене;

— просте;

— звужене.

Розширене відтворення характеризується перевищенням кількості народжених над кількістю померлих; просте відтворення полягає у відсутності приросту чисельності населення, тобто кількість народжених дорівнює кількості померлих; звужене відтворення — абсолютне зменшення населення, або депопуляція.

Для пояснення режимів відтворення населення застосовується концепція демографічного переходу, згідно з якою вирізняють чотири фази демографічного переходу кінцева мета якого — стабілізація населення.

Відповідно до зміни сукупності демографічних показників прийнято виділяти три основних історичних типу відтворення населення. Перший і найбільш ранній з них-так званий архетип відтворення населення. Він панував в первісному суспільстві, що знаходився на стадії привласнюючої економіки, і нині зустрічається дуже рідко, наприклад, серед деяких племен індіанців Амазонії. У цих народів смертність настільки висока, що їх чисельність скорочується.

Другий тип відтворення, «традиційний», або «патріархальний», домінує в аграрному або на ранніх стадіях індустріального суспільства. Головні відмінні риси - дуже висока народжуваність і смертність, низька середня тривалість життя. Багатодітність є традицією, сприяє кращому функціонуванню сім'ї в аграрному суспільстві. Висока смертність - наслідок низького рівня життя людей, їх важкої праці і поганого харчування, недостатнього розвитку медицини. Цей тип відтворення характерний для багатьох слаборозвинених країн - Нігерії, Бангладеш і особливо для Ефіопії, де народжуваність становить 45% о, смертність - 20%, а середня тривалість життя - лише 43 роки.

У значної частини країн, що розвиваються (Мексика, Бразилія, Філіппіни та ін) «традиційний» тип відтворення населення за останні десятиліття змінився. Рівень смертності знизився до 6-10% о у зв'язку з успіхами медицини. Але традиційно висока народжуваність в основному зберігається. У результаті приріст населення тут дуже високий - 2,5-3,0% о в рік. Саме ці країни з «перехідним» типом відтворення населення зумовлюють високі темпи зростання населення світу наприкінці XX ст.

Третій, так званий «сучасний» або «раціональний» тип відтворення населення, породжується переходом від аграрної до індустріальної економіки. Цей тип відтворення характеризується зниженою народжуваністю, близьким до середнього рівнем смертності, низьким природним приростом і високою середньою тривалістю життя. Він характерний для економічно розвинених країн з більш високим рівнем життя і культури жителів. Низька народжуваність тут тісно пов'язана з свідомим регулюванням розміру сімей, а на рівні смертності насамперед позначається.

Режим відтворення населення

Процес самозбереження населення в ході безперервних змін називають відтворенням населення, і саме він є предметом демографії. Відтворення населення - постійне відновлення чисельності та структури населення в процесі зміни поколінь людей на основі народжуваності і смертності, а також міграції. Сукупність параметрів, що визначають цей процес, називається режимом відтворення населення.