Державного соціального страхування на випадок безробіття

 

Чинна система соціального захисту від безробіття сформована поєднанням системи обов'язкового страхування всіх працівників за наймом із системою допоміжних виплат іншим ка-тегоріям громадян — тим, хто шукає роботу вперше або після тривалої перерви. А відтак вона має не перебудовуватися докорінно, а набувати свого подальшого розвитку.

З метою розширення можливостей працевлаштування безробітних збільшується банк вакансій, також зростає кількість підприємств, установ та організацій, які співпрацюють із державною службою зайнятості — виконавчою дирекцією Фонду з підбору кадрів. Кількість вільних робочих місць і вакантних посад зросла за 2003-2004 роки в 1,4 рази, а кількість підприємств-партнерів збільшилася до 50% від загального їх числа. За допомогою службі зайнятості протягом 2004 року було працевлаштовано майже 30% від загальної чисельності усіх прийнятих працівників в галузях економіки.

Реформування системи соціального захисту від безробіття має спрямовуватися на:

• чітке визначення страхового випадку, при настанні якого надають матеріальне забезпечення за страхуванням;

• удосконалення системи виплати допомоги в разі безробіття через встановлення залежності виникнення права на її одержання від сплати страхових внесків і періоду роботи перед настанням безробіття, а її розміру — від страхового стажу;

• переведення на бюджетні принципи фінансування всіх виплат безробітним, які не матимуть страхового характеру;

• визначення умов соціального захисту працівників, котріперебувають у стані часткового безробіття;

• встановлення відповідальності суб'єктів страхування за формування й витрачання страхових коштів та ін.

Об'єктом страхування в разі безробіття є страховий випадок, а саме: втрата застрахованими особами заробітку внаслідок настання безробіття з незалежних від них обставин. Тому до визначення цих обставин необхідно підходити зважено.

До втрати роботи з незалежних від застрахованої особи обставин треба віднести, крім вивільнення працівників, також звільнення за власним бажанням із поважних причин, припинення трудового договору за згодою сторін, у разі закінчення строкового трудового договору, призову працівника на військову або альтернативну службу, неможливості роботи через хворобу тощо.

До страхового випадку має належати також перебування працівника у стані часткового безробіття.

Відповідно до чинного законодавства, обов'язкове державне соціальне страхування охоплює всіх працюючих за наймом. Серед них мають бути також працюючі неповний робочий день (тиждень) відповідно до ст. 56 КЗпП України та особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу, оскільки з ними на період проходження служби власник або уповноважений ним орган укладають трудовий договір.

Щодо осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, а саме: члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок, громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, то хоча обов'язковість їхнього страхування і передбачена чинним законодавством, але ймовірність настання страхового випадку цієї категорії населення значно нижча, ніж найманих працівників і більшою мірою залежить від них самих. Тому доцільніше надати їм право участі у цьому виді соціального страхування на добровільній основі. Такий підхід має застосовуватися і для громадян України, які працюють за її межами.

Потреба в обов'язковому страхуванні найманих осіб, у яких виникло право на пенсію відповідно до чинного законодавства, відсутня, оскільки вони не можуть бути визнані безробітними у разі звільнення.

Так само не набувають статусу безробітного і не повинні підлягати страхуванню іноземні громадяни й особи без громадянства, які тимчасово працюють в Україні. Це варто передбачити з метою зниження зацікавленості роботодавців у залученні іноземної робочої сили, використання якої в умовах високого рівня безробіття негативно впливатиме як на стан ринку праці, так і на якість робочої сили країни.

Враховуючи, що чинна система соціального захисту від безробіття забезпечує матеріальну підтримку всіх категорій безробітних, доречно і в системі страхування на випадок безробіття передбачити матеріальне забезпечення як застрахованих, так і незастрахованих осіб, які в установленому порядку визнані безробітними. Проте ця категорія безробітних мусить матеріально забезпечуватися не за рахунок страхових внесків, а за рахунок фінансування із Державного бюджету.

Такими незастрахованими особами будуть військовослужбовці, звільнені з військової служби через скорочення чисельності або штату без права на пенсію, які проходили військову службу у Збройних Силах України, Службі безпеки, Прикордонних військах України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, утворених відповідно до законодавства України; особи, які шукають роботу вперше або бажають відновити трудову діяльність після тривалої (понад 6 місяців) перерви.

За рахунок страхових коштів необхідно передбачити і матеріальне забезпечення за страхуванням, і фінансування соціальних послуг, які надають населенню відповідно до Закону України "Про зайнятість населення", а саме: відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією, дотацію роботодавцям на створення додаткових робочих місць для працевлаштування неконкурентоспроможних на ринку праці осіб понад встановлену квоту, фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних.

Досвід країн із розвинутою економікою (таких, як Швеція, Німеччина та ін.) також свідчить, що вирішення цих питань не відокремлюється як матеріальне забезпечення у період безробіття. Заходи щодо найшвидшого повернення безробітних до трудової діяльності фінансують за рахунок страхових коштів.

Міжнародна організація праці активно підтримує нові концепції у зближенні соціального забезпечення з політикою в галузі зайнятості. Таке спрямування страхових коштів передбачалося і Концепцією соціального забезпечення населення України, схваленою Верховною Радою України.

Для управління й керівництва страхуванням на випадок безробіття, збирання та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, фінансування матеріального забезпечення й соціальних послуг було створено Фонд страхування на випадок безробіття.

Механізм надання соціальних послуг і матеріального забезпечення безробітних уже працює тривалий час і досить відпрацьований, він реалізується державною службою зайнятості. Доцільно те, що функції виконавчих органів Фонду покладено на існуючу структуру державної служби зайнятості з метою максимального використання її матеріальної й інформаційної бази і кадрового потенціалу. Це надасть можливість безробітним уникнути зайвих труднощів через реєстрацію та періодичне відвідування кількох органів у цей період.

Кошти Фонду формуватимуться за рахунок внесків роботодавців, застрахованих осіб, асигнувань державного бюджету, інших надходжень. За рахунок страхових внесків слід забезпечити підтримку доходів застрахованих осіб і фінансування заходів щодо повернення безробітних на робочі місця. Виплати для категорії незастрахованих осіб мають фінансуватися державою.

Розмір страхових внесків для роботодавців і застрахованих осіб встановлюватиметься Верховною Радою України щорічно водночас із затвердженням Державного бюджету. У разі встановлення Верховною Радою України розміру страхових внесків, що не забезпечуватиме фінансування зазначених напрямів, доцільно передбачити покриття дефіциту бюджету Фонду за рахунок державного бюджету.

Видатки Фонду у 2003 році складали більше 1,8 млрд грн, але це тільки 83,4% передбаченого бюджетом.

Із метою уникнення браку коштів для виплати допомоги в разі безробіття доречно визначити захищеність видатків бюджету Фонду щодо забезпечення цих виплат у повному розмірі. Загальний обсяг коштів Фонду не може бути меншим за суму коштів, необхідних для виплати допомоги в разі безробіття.

З 1 грудня 2003 року мінімальний розмір допомоги по безробіттю складав 100 грн і протягом 2003 року фінансування цих виплат здійснювалося в повному обсязі.

Нормами слід передбачити випадки, при настанні яких роботодавці або застраховані особи можуть бути звільнені від участі у формуванні коштів Фонду. Наприклад, безпідставно зобов'язувати роботодавців сплачувати страхові внески у разі використання праці пенсіонерів за всіма видами пенсій, у тому числі інвалідів у частці сум їхньої оплати праці. Ця категорія громадян не підлягатиме страхуванню на випадок безробіття, оскільки не може бути визнана безробітною.

Щодо застрахованих осіб, то вони мають бути звільнені від сплати страхових внесків, якщо їхня заробітна плата нижча за прожитковий мінімум, встановлений законом.

Сплата страхових внесків у цьому разі призведе до того, що рівень отриманої заробітної плати буде нижчим за мінімальний розмір допомоги в разі безробіття.

Відповідно до Закону України " Про зайнятість населення", вивільнені працівники одержують допомогу в разі безробіття в однаковому розмірі незалежно від трудового стажу.

При переході до страхування виникнення права на допомогу в разі безробіття повинно залежати від сплати страхових внесків і тривалості роботи перед початком безробіття (26 календарних тижнів упродовж року) у всіх застрахованих осіб.

При визначенні розміру допомоги в разі безробіття слід виходити із розміру попередньої заробітної плати застрахованої особи з урахуванням страхового стажу й тривалості безробіття з метою посилення дієвості мотивів до прискорення пошуку роботи.

Мінімальний розмір допомоги в разі безробіття не може бути меншим за 50% середньої заробітної плати, і його доцільно встановлювати при страховому стажі до двох років. При цьому допомога в разі безробіття не може бути нижчою за прожитковий мінімум.

Максимальний розмір допомоги в разі безробіття в умовах кризової економіки й зростання безробіття не повинен перевищувати 70% середньої заробітної плати, існуючий розмір 75% занадто високий навіть порівняно з економічно розвинутими країнами.

Щодо осіб, які відпрацювали до настання безробіття менше від 26 календарних тижнів протягом року, допомога в разі безробіття у них має бути на рівні прожиткового мінімуму.

Хоча за страхуванням передбачається матеріальне забезпечення лише у разі втрати роботи із не залежних від застрахованої особи обставин, не виключається можливість часткової матеріальної підтримки застрахованих осіб, які звільнились за власним бажанням без поважних причин. Можна передбачити для них скорочення тривалості виплати допомоги в разі безробіття та зменшення її розміру.

Перебування працівників у відпустках без збереження заробітної плати й робота в режимі неповного робочого часу набули масового характеру, але мають тенденції до зниження.

2002 року в режимі неповного робочого часу працювали 1,5 млн осіб, у відпустках з ініціативи адміністрації перебувало 1,8 млн осіб. У 2004 році їх чисельність значно скоротилася.

Такі відпустки працівників й зупинки підприємств мають тривалий характер за явної відсутності позитивних зрушень на багатьох підприємствах у середньотерміновій перспективі. Тому втрачається саме доцільність подальшого збереження працівників. Немає можливості матеріально підтримувати велику чисельність працівників, бо це потребує значних витрат.

Запропоновані підходи до удосконалення системи обов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття з урахуванням запровадження норм соціального захисту працівників, які перебувають в умовах часткового безробіття, у більш пізні терміни не будуть впливати на значне збільшення страхових відрахувань на випадок безробіття.

Відповідно до пріоритетних напрямів бюджетної діяльності Фонду повинні збільшуватися обсяги охоплення незайнятих громадян активними формами соціальної підтримки.

З метою найефективнішого функціонування всієї системи загальнообов'язкового державного соціального страхування за всіма його видами необхідно опрацювати можливість створення єдиного органу для збирання страхових внесків і контролю за їх надходженням, визначення єдиного органу зі збирання інформації про платників страхових внесків, а також вжити заходів щодо вирішення проблем, які є загальними для всіх видів соціального страхування.