Порівняйте підходи до аналізу особистості в соціології, загальній психології, соціальній психології

В самому широкому розумінні “особистість” вживається для визначення соціальності людини. В сучасній науці вживаються поняття “людина”, “індивід”, “індивідуальність” і “особистість”, які за своїм обсягом співпадають, бо означають одну і ту саму істоту – Homo Sapiens, тобто людину. Поняття “індивід” підкреслює, що мова йде про одиницю, яка належить певному цілому (людському роду). В понятті “особистість” відображено те, що ця одиниця (індивід) має властивості, які набуваються в суспільстві, в процесі сумісної діяльності із собі подібними. Тобто в понятті

“особистість” підкреслюються загальні для людства риси. Особистість – це соціальні якості людини. Поняття “індивідуальність” означає те, що соціальні, загальні для людей риси, виявляються дуже своєрідно в кожному індивідові, що кожний індивід є унікальністю. Можна зазначити, що “особистість” – це характеристика людини з боку тих рис, які формуються під впливом соціального оточення. “Особистість” – це поняття, яке означає все те, що є в людині надприродного, історичного. Особистістю не народжуються, а нею стають в процесі життєдіяльності завдяки входженню людини в суспільство, тобто в процесі соціалізації.

Особистість є об'єктом багатьох наук: філософії, соціології, психології, етики, естетики, педагогіки, біології, медицини тощо. Соціологія розглядає особистість як соціальний тип. Соціальна психологія досліджує особистість як представника певної соціальної групи. Психологія акцентує увагу на тому, що соціальні впливи, які здійснюються на особистість, перетворюються у її внутрішні умови, які разом із біологічними задатками обумовлюють активність особистості, що творить її унікальність. Особистість не тільки цілеспрямована, але самоорганізуююча система. Об'єктом її уваги і діяльності є не тільки зовнішній світ, але і вона сама, що виявляється у почутті “Я”, яке є уявленнями про себе, самооцінкою, програмою самовдосконалення, здатністю до самоспостереження, самоаналізу і саморегуляції. Бути особистістю – це означає здійснювати вибір, який виникає в існуючій необхідності, а також оцінювати наслідки прийнятих рішень.

У дослідженні особистості виділяють 3 основних періоди дослідження:

· Філософсько-літературний

· Клінічний

· Експериментальний

До першого відносять філософів Нового часу (Декарт), французької і німецької філософії ХVІІІ ст. (Гельвецій, Гольбах, Кант, Гегель), в екзистенціалізмі кінця ХІХ ст. (Кьєркегор), а також першої половини ХХ ст. (Хайдеггер, Сартр) та ін. Основними проблемами особистості в цей період були питання про моральну і соціальну природу людини, її вчинки і поведінку, свободу і відповідальність.

В перші десятиліття ХХ ст. стало важливим те, що у вивченні особистості стала розробка надійних і валідних тестових методів оцінки нормальної особистості. (Раймонд Кеттел і Ганс Айзенк, рос. вчений Олександр Лазурський). У вітчизняній психології найбільш відомі дослідження в галузі вивчення особистості пов'язані з теоретичними розробками представників школи Л.С.Виготського. Значний вклад у вирішення проблеми особистості внесли О.М.Леонтьєв, Л.І.Божович, Г.С.Костюк, П.Р.Чамата. Наприкінці 30-х років ХХ ст. в психології особистості почалась активна диференціація напрямків дослідження, в результаті чого уже в другій половині цього століття склалось багато підходів і теорій особистості.

Відомо, що в структурі предмета двох споріднених соціальній психології дисциплін – соціології та загальної психології – є спеціальні теорії особистості (“соціологія особистості” та “психологія особистості”), в яких особистість розглядається з позиції специфіки соціологічного та загально психологічного підходів. В соціальній психології є розділ “Соціальна психологія особистості”. Тобто, проблема особистості є комплексною, а її вирішення можливе тільки сумісними зусиллями всією сукупністю психологічних наук. Важливим є те, що комплексний підхід до дослідження особистості можливий лише за умови досить точного визначення свого аспекту кожною з наук, яка визначає особистість. Щодо соціальної психології особистості, то для неї є визначення межі між соціально-психологічним та соціологічним і психологічним аспектів дослідження особистості. Що стосується соціологічного аспекту, то головною проблемою соціологічного аналізу особистості є проблема соціальної типології особистості, тобто знання про те, як в особистості втілюються значимі для соціальної спільноти (групи) характеристики і як вони, в свою чергу, представляють особистість в різних масових діях. Відмінність загально психологічного від соціально-психологічного підходів полягає в тому, що соціальна психологія розглядає поведінку і діяльність “соціально детермінованої особистості” в конкретних реальних соціальних групах, індивідуальний внесок кожної особистості в діяльність групи, чинники від яких залежить величина цього внеску в загальну діяльність. Тобто, вивчаються два ряди таких чинників: ті, що втілені в характері і рівні розвитку, в яких особистість діє, і тих що втілені в самій особистості. Для соціальної психології головним орієнтиром в дослідженні особистості є взаємовідносини особистості з групою: непросто особистість в групі, а саме результат, який отримано від взаємовідносин з конкретною групою. Тобто це проблема соціалізації особистості. Отже, проблема соціалізації – це і є соціально-психологічний аспект дослідження особистості, в якій віддзеркалюються, з одного боку, соціологічна, а з іншого – загально психологічна проблематика особистості.

15. Соц-псх. стр-ра особистості. Соціально-психологічна структура - проміжна між соціальною і психологічною, дає можливість розглядати осо­бистість як суб'єкт діяльності. С. п. с. структура особистості враховує єдність між інтерпсихологічними і інтрапсихологічними процесами людської психіки (за Б. Г. Ананьевим). Він зазначає, що перехід взаємовідносин, перетворення інтеріндивідуальних зв'язків, які функцонують за певних обставин життя на інтраіндивідуальні зв'язки є обов”язковою умовою утворення структури особистості і її характеру. Отже, особистість є об”єктом і суб”єктом суспільних відносин, цілісою біо-психо-соціальною системою, в якій природні властивості включаються до соціальних зв”язків, а зовнішні соціальні переходять у внутрішнівідносини самої особистості. Поведінка, вчинки людини виступають першим реальним фактом, з якого починається соц психологіч вивчення особистості як суб'єкта поведінки. Поведінка людини залежить не тільки від соціаль­них структур, й й від результатів її соціального розвитку (дозрівання організму, нервово-фізіологічного, морфо­логічного розвитку. В структуру особистості входить і певний комплекс властивостей індивіда, які корелюють між собою. Згідно з Б. Г. Ананьєвим, структура особистості вибудовується одночасно за двома принципами: 1. Субординаційним, або ієрархічним, згідно з яким складніші соціальні властивості особистості включають у себе елементарніші; 2. Координаційним, коли взаємодія здійснюється на паритетних засадах, що допускає ше­рег щаблів свободи для властивостей. Динамічна структура особистості складається з двох головних моделей психічного настрою і стереотипу соціальної поведінки. В соціальній психології головною одиницею поведінки є вчинок. У кожній конкретній ситуації спілкування ця сукуп­ність вчинків становить певну лінію поведінки або стереотип поведінки. Особистість як єдиний соціально-психологічний тип може мати кілька стереотипів поведінки. Поведінка особистості в різних соціальних групах різна. Проте у кожній групі є свої стереотипні вимоги до поведінки особистості, невиконання яких робить не­можливим її нормальне функціонування. Тому для правильного розуміння поведінки особистості в структурі внутрішньогрупового спілкування слід враховувати такі її характеристики, як "соціальний статус" (станови­ще, положення людини, система прав та обов'язків, яка регулює поведінку), "позиція" (суб"єктивна сторона статуса, вибірково-активне ставлення до інших люей, подій, готовність діяти певним чином) і "роль" (очіку вання, які оточуючі покладають на людину і те, що людина готова цю роль виконувати) що визначають цю поведінку.

16. Соціалазація особистості. Особистість це стійка система соціально-значущих рис людини, зумовлених її включеністю до системи соціальних відносин і сформованих у процесі спільної діяльності та спілкування. Соціалізація - це процес набування якостей, необхідних для її життєдіяльності в суспільстві. В плані філогенезу процес соціалізації поширюється на всю історію розвитку людства. В онтогенезі - прижиттєве оволодіння соціальним досвідом шляхом засвоєння норм, ролей, культури. Деякі дослідники вважають, що соціалізація триває не все життя, а охоплює період, необхідний для становлення індивіда як особистості. Наприклад, Анреєнкова виокремлює первинну. маргінальну та стійку стадії соціалізації. Обмеження процесу соціалізації тільки віком звужує це поняття. По суті, соціалізація - це процес входження індивіда до різних спільностей, колективів і груп людей на підставі засвоєння норм, ідеалів, цінностей шляхом виховання та научіння. Соціальна діяльність (праця, спілкування, гра, навчання) є головним чинником соціалізації. Дві стадії соціалізації: первинна (до вступу у трудове життя), вторинна. Первинна стадія. Спілкування, яке доповнюється грою та навчанням. Гра як різновид колективної ліяльності. Сюжетно-рольова гра найефективніша. На етапі вторинної соціалізації головна роль належить праці, хоч роль спілкування та пізнання не зменшується. Соціалізація відбувається в усіх провідних різновидах діяльності, де взаємно перехрещуються особистісні і соціальні структури. І тут величезну роль грає спілкування, адже поза між особистісним спілкуванням неможливо формування людини, як особистості, суб`акта діяльності, індивідуальності. Щоб оволодіти явищами культури, людина повинна вступити у взаємодію з явищами навколишнього світу через інших людей, тобто в процесі спілкування з ними. Процес соціалізації в більшості випадків розуміється як пристосування, адаптація до зовнішньою тиску середовища шляхом різних механізмів - наслідування, ідентифікація, засвоєння "стандартів" поведінки, прийняття групових норм. Цікава концепція Буєва. який виділяє дві тенденції. З одного боку, прийняття, засвоєння індивідом соціальних норм. традицій... як процес пристосування до існуючих соц. умов, а з іншого - тенденція їхнього розвитку, творчого перетворення, в чому виявляється активність особистості. Соціалізація є єдністю двох суперечливих боків: не засвоївши умов середовища, не затвердившись в ньому, не можна активно на нього впливати. Разом з тим засвоєння соціального досвіду неможливе без індивідуальної активності самої людини в різних сферах діяльності.