Тема 1. Інновації як основа економічного розвитку

Питання:

1. Як Ви вважаєте, до якого виду інновацій можна віднести розвиток хмарних технологій?

2. На якому етапі життєвого циклу знаходяться хмарні технології?

3. Як ви гадаєте, чи затребувані хмарні технології українським бізнесом? Якщо "ні", то чому? Якщо "так", то яким: малим, середнім чи великим бізнесом?

4. Які можливості, що надають бізнесу хмарні технології, можуть бути корисні українському бізнесу? Назвіть принаймні п'ять таких можливостей.

5. Поясніть, яким чином використання хмарних технологій здатне підвищити прибутки / знизити витрати українського бізнесу?

Кейс 1.1.**** За інформацією аналітичного агентства IDC, ринок хмарних сервісів в Україні минулого року зріс на рекордні 47%, тоді як продажі інших ІТ товарів і послуг стрімко падають, переживаючи не найкращі часи.

Таке зростання викликано багатьма факторами, що мають місце в країні і на ринку, проте, головна причина полягає в тому, що ринок уже дозрів, щоб зробити сміливий і усвідомлений крок у бік «хмари». І це не дивно, адже хмарні сервіси пропонують те, що так важливо для бізнесу в непростий період - організацію віддаленої роботи бізнесу, захист його ІТ-інфраструктури та економію на капітальних інвестиціях.

Робота поза офісом стає все більш популярним трендом в Україні. Люди воліють працювати в коворкінгах і на вільних просторах, а деякі - в далеких подорожах. Все це стає можливим завдяки розвитку мобільних технологій. Майже половина (48%) українських співробітників малого та середнього бізнесу зазначають, що їм не обов'язково перебувати на робочому місці, щоб виконувати свою роботу. Про це йдеться в дослідженні компанії Ipsos MORI, ініційованому Microsoft.

Мобільні технології допомагають «офісному планктону» істотно підвищити ефективність і заощадити час - так вважають четверо з п'яти (83%) співробітників малого та середнього бізнесу в Україні. Крім того, для 74% респондентів дорога на роботу і з роботи перестала бути «мертвим часом». Вони можуть включатися в робочі моменти вже в дорозі. Кожен другий співробітник головним плюсом від впровадження технологій називає швидкий доступ до критично важливої інформації. Результати дослідження Ipsos MORI також показали, як саме співробітники компаній малого та середнього бізнесу в Україні працюють віддалено:

• 60% відправляють файли по e-mail, і працюють з ними вдома.

• 50% використовують віддалений робочий стіл.

• 34% отримують доступ до хмарних сервісів використовуючи свій смартфон, планшет або комп'ютер.

• 22% відправляють файли, використовуючи хмарні сервіси.

Джерело: http://ain.ua/2015/05/27/582643

Кейс.1.2. Як змінити те, що можна змінити.

Роль компанії Sony - як у сприйнятті японської промисловості, так і у формуванні образу Японії в якості високотехнологічної держави - складно переоцінити.

Сьогодні в це складно повірити, але менше 100 років тому слова Made in Japan були ганебними - їх намагалися ховати подалі від очей споживача. Відразу після завершення Другої світової зруйнована економіка і тотальна бідність призвели до того, що на експорт з Японії надходили хіба що дешеві іграшки та паперові рушники. Репутація у таких товарів, а разом з ними і у всієї японської промисловості була відповідною.

Тому невелика компанія - як сказали б сьогодні, стартап - двох відставних військових інженерів Масару Ібука і Акіо Моріта, створена 7 травня 1946, на перших порах намагалася писати «Зроблено в Японії» на своїх товарах якомога більш дрібним шрифтом. У біографії Токійської інженерної компанії (так називався стартап) навіть є кумедний епізод, коли американська митниця загорнула партію її продукції через те, що напис про країну походження був нечитабельним - настільки дрібним був шрифт. Складно уявити, що всього пару десятиліть потому японське походження продукту буде синонімом еталонної якості відразу в кількох галузях промисловості.

Через багато років Акіо Моріта назве свої мемуари «Зроблено в Японії», підкреслюючи той колосальний шлях, який пройшла компанія, і той вплив, який вона зробила на імідж країни.

Але в 1940-х все виглядало вельми скромно. Талановитий Ібука взяв на себе розробку продуктів, підприємливий Моріта відповідав за збут. В їх підпорядкуванні спочатку працювали всього 20 чоловік, а серед перших продуктів компанії були в основному побутові дрібниці: підставки для радіоприймачів, подушки з підігрівом та електричні рисоварки.

Перший офіс компанії був розташовуваний на 4-му поверсі зруйнованого токійського універмагу. Через рік компанія переїхала в більш просторе приміщення у старому центрі міста. Вхід був з двору, і, щоб потрапити в офіс, потрібно було пригинаючись пройти під мотузками для білизни.

Перелом трапився в 1949 році, коли Моріта придбав американський магнітофон, носієм звуку в якому виступав дорогий і ненадійний дріт.

Ібука запропонував принципово нову конструкцію - на основі магнітної стрічки. Крім більш високої надійності, це рішення було і більш практичним.

Почався довгий період експериментів. Спочатку за основу стрічки брали довгі смуги целофану, але вже після декількох циклів відтворення стрічка розтягувалася і звук спотворювався. Ібука пробував робити стрічку з різних матеріалів, навіть на паперовій основі, але і ця спроба була безуспішною.

Проривом став пластик. Знайшовши потрібний склад, Масару Ібука зміг розробити досить тонку і в той же час міцну стрічку. Покриттям для неї служив оксалат заліза, який піддавали температурній обробці - в ході експериментів Ібука користувався для розігріву звичайної сковорідкою.

Перший стрічковий магнітофон Токійської інженерної компанії був випущений в 1950 році. Він важив 35 кг і коштував майже $ 500, що при середній зарплаті в Японії на рівні $ 30 на місяць здавалося просто астрономічною сумою.

Купівельного ажіотажу не спостерігалося, але тут у справу вступив Акіо Моріта. Першим великим клієнтом компанії став Верховний суд Японії, який закупив одразу 20 магнітофонів, на заміну стенографісток. Потім купувати магнітофони стали японські навчальні заклади.

Зліт компанії Моріти і Ібукі починається саме з 1950-х. Перший успіх дозволив їм розширити штат і відкрив нові можливості. У 1952 році компанія купила в США патент на виробництво компактних транзисторів, які дозволяли істотно знизити габарити і вагу будь-яких електронних пристроїв.

У ході подальших досліджень було зроблено революційний прорив - провісник появи тієї самої Sony, яка довгі десятиліття залишається світовим лідером високих технологій.

У ході вдосконалення транзисторів дослідники компанії на чолі з Лео Есакі відкривають тунельний ефект у діодах, який дозволяв зробити транзистори ще більш компактними. Пізніше Есакі отримає за це відкриття Нобелівську премію з фізики.

Токійська інженерна компанія здійснює першу маленьку революцію, випустивши компактний транзисторний радіоприймач, який одразу ж став хітом продажів як в Японії, так і в США.

У 1955 році, розуміючи, що основний ринок збуту продукції знаходиться в США і Європі, Моріта вирішує перейменувати Токійську інженерну компанію в Sony, похідне від англійського слова sonny - синок, так називали в той час розумних юнаків. Для того щоб споживачі звикли до нового бренду, знадобилося кілька років. Якраз стільки, щоб Sony встигла приголомшити ринок новим винаходом - транзисторним телевізором.

Існуючі на той момент телевізори на вакуумних лампах були величезними, і новинка від Sony була відчутно привабливішою.

У 1961 році на хвилі продажів нових телевізорів, Sony відкриває свою філію в Америці, а ще кілька років потому стає першою японською компанією, яка вийшла на фондовий ринок США.

У першій половині 1960-х Sony представляє ще один продукт, який став візитною карткою компанії, - транзисторний касетний відеомагнітофон. А в 1965 році, на зорі комп'ютерної індустрії, компанія IBM вибирає магнітну стрічку Sony в якості основного носія інформації в своїх комп'ютерах.

Трьома роками пізніше на ринок виходить перший кольоровий телевізор Trinitron, а в 1975 році - домашній касетний відеомагнітофон. До цього часу Sony залишається авторитетом на світовому ринку: компанія міцно влаштувалася в списку найбільш цінних брендів планети.

У 1979 році з'являється перший дослідний зразок портативного аудіоплеєра Walkman. У 1983 році Sony спільно з компанією Philips випустила на ринок перший компакт-диск. За 1990 рік Sony випустила близько 500 нових продуктів, тобто винаходила майже дві новинки щодня. Наприкінці 1994 року корпорація представила на японський ринок ігрову консоль PlayStation. У 2002 році був проведений перший випуск телефонів Sony Ericsson. У 2012 році почалося активне просування продукції Sony, а саме - екранів для мобільних пристроїв, для Android-смартфонів і планшетів.

Джерело: http://great.focus.ua/companies/1969?age-verified=12d1318956

Питання:

1. Назвіть ключові інноваційні продукти компанії Sony, починаючи з моменту її заснування.

2. Успіх компанії на ринку забезпечили радикальні чи поліпшувальні (інкрементальні) інновації? Відповідь обґрунтуйте.

3. До яких маркетингових інновацій вдавалась компанія Sony?

4. Чи можна вважати компанію Sony такою, що має повний інноваційний цикл (від етапу фундаментальних досліджень до етапу ринкової дифузії інновацій включно)? Знайдіть відповідну інформацію в кейсі. Поясніть переваги (недоліки) такого інноваційного циклу компанії.

5. На основі історії компанії Sony та її попередніх інновацій запропонуйте поліпшувальні та/або радикальні (продуктові, технологічні, маркетингові або організаційні) інновації для компанії на майбутнє.

Кейс 1.3. Адаптація технологій вітроенергетики в Україні

Яскравим прикладом ефективного трансферу та ліцензування технологій в галузі відновлюваної енергетики є приклад розвитку вітроенергетичної галузі в Україні. Незважаючи на те, що в Україні з часів СРСР існувала розвинена техніко-виробнича база сонячної енергетики, а саме, фотоелектричних технологій - виробництва кремнію, модулів, батарей, то в області вітроенергетики такі приклади були відсутні, а лідерами галузі були Данія, США, Німеччина та інші країни.

Практично всі вітрові електричні станції мережевого типу, що діють на території України в даний час, побудовано за рахунок використання ліцензованих моделей вітрових електричних установок (ВЕУ).

Першим етапом розвитку вітроенергетики в Україні була розробка та виконання Державної комплексної програми будівництва ВЕС (1993-2010 рр.). На той час в країні не було власних розробок ВЕУ, технології виготовлення яких могли б бути доведені до організації серійного виробництва.

Основними принципами відбору ВЕУ для будівництва ВЕС в рамках Програми були прийняті наступні:

- Створення конкурентних умов для відбору зразків ВЕУ, складові частини яких повинні виготовлятися на вітчизняних заводах;

- Конкурсний відбір пропозицій зарубіжних компаній по виробництву ліцензійних ВЕУ на українських заводах.

На цих принципах були створені механізми відбору ВЕУ, на базі яких було організовано будівництво ВЕС на першому етапі виконання Комплексної програми (1997-2000 рр.)

На цьому етапі реалізації Програми для будівництва ВЕС передбачалося застосування ліцензійної ВЕУ USW56 -100 - розробки американської фірми «Kenetech Wind-Роwer Inc.», яка вироблялася в Україні.

Організацію виробництва в Україні ВЕУ USW 56-100 було розпочато в 1993 році. З цією метою в 1992 році було створено підприємство з іноземними інвестиціями «УінденергоЛтд» для реалізації українсько-американського проекту виробництва вітроенергетичного обладнання на основі технології, наданої американською компанією KENETECH WIND - POWER Inc.

Передача технології здійснювалася у вигляді конструкторської документації (специфікації, креслення складових частин і деталей, схеми електричні та ін.) на ВЕУ USW 56-100, систему управління і метеорологічного обладнання; експлуатаційну документацію (інструкції по збору та експлуатації ВЕУ); програму «Система управління вітростанцією та облік» та інше.

Була перекладена і адаптована конструкторська та експлуатаційна документація згідно з умовами виробництва та експлуатації в Україні, а також розроблені і зареєстровані в Держстандарті України технічні умови на ліцензійну вітротурбіну.

На ДП «ВО ПМЗ ім. А.М. Макарова», у Дніпропетровську, було створено базове спеціалізоване виробництво вітроенергетичного обладнання для збору модулів ВЕУ USW 56-100, а на ЗАТ «Оснастка - Енерго» створено спеціалізоване виробництво окремих складових частин ВЕУ, спеціального інструменту та обладнання для експлуатації ВЕУ в складі ВЕС.

Всього у виробництві ВЕУ USW 56-100 брало участь більше 20 підприємств та організацій України.

Після виготовлення установчої серії та проведення кваліфікаційних випробувань вітроагрегат був сертифікований в системі УкрСЕПРО. ВЕУ типу USW56 -100 почали встановлюватися на українських ВЕС в 1993 році. Спочатку це були три зразки ВЕУ американського виробництва, встановлені на Донузлавській ВЕС в районі селища Новоозерне (АР Крим), надалі будівництво здійснювалося на базі ліцензійних ВЕУ вітчизняного виробництва. Всього було виготовлено 774 ВЕУ даного типу.

Виробництво USW56-100 припинено в 2006 році. Українська локалізація виробництва в цих агрегатах спочатку становила близько 40%, що було пов'язано з необхідністю значної підготовки для виробництва, надалі цей показник збільшився майже до 100%.

Другим етапом реалізації Комплексної програми була передбачена організація виробництва ВЕУ потужністю понад 500 кВт і продовження будівництва ВЕС на їх основі.

Були проведені переговори між представниками урядових установ і німецьких фірм Genesis, Nordex, DeWind, Fuhrlander, Enercon та ін., які виробляють вітроенергетичне обладнання. Також, було отримано пропозицію бельгійської фірми Turbowinds на передачу Україні ліцензії на виробництво ВЕУ Т600-48 потужністю 600 кВт.

Створення головного складального виробництва ВЕУ Т600-48 було організовано на ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова», м.Дніпропетровськ.

У перелік складових частин ліцензійних ВЕУ, виготовлення яких освоєно на заводах України, були включені: деталі маточини, раму гондоли, шафа управління, розподільна шафа, блок комутаційний, блок обігріву гондоли, комплект кабелів, кожух гондоли, обтічник носовий маточини і деталі, що входять в склад гондоли. За час комплексної програми виготовлено і передано замовникам 774 одиниці ВЕУ типу USW56-100 і 24 одиниці ВЕУ типу Т600-48.

Новим етапом розвитку вітроенергетичної галузі в Україні стала організація виробництва ВЕУ мультимегаватного класу. У 2011 році ТОВ «Фурлендервіндтехнолоджі» придбало у свого німецького партнера АТ Фурлендер ліцензію на виробництво вітроенергетичної установки FL2500 потужністю 2,5 МВт. На базі Краматорського заводу важкого верстатобудування (КЗВВ) було побудовано сучасне виробництво ВЕУ. На сьогоднішній день в Україні освоєно виробництво головних складових вітроустановки: анкерного кошика, вежі, рами гондоли, ротора і маточини. ТОВ «Фурлендервиндтехнолоджи» (м. Краматорськ, Донецька обл.) є власником ліцензій на 2МВт, 2,5МВт і 3МВт вітротурбіни.

На сьогоднішній день практично всі ВЕУ, які експлуатуються в Україні, створені на базі ліцензованих технологій. Законодавство України, яке стимулює розвиток відновлюваної енергетики, а саме, вимоги по локальній складовій у виробництві обладнання відновлюваної енергетики для отримання «зеленого» тарифу, мотивують виробників обладнання відновлюваної енергетики до створення відповідних виробництв в Україні та трансферу технологій у сфері поновлюваних джерел енергії.

Джерело: http://ictt.by/Docs/news/2014/05/2014-05-28_01/NoGAP__Handbook_for_Researchers__RU.pdf

Питання:

1. Використовуючи інформацію кейсу, перерахуйте підприємства, що брали участь у виробництві вітрових електричних установок в Україні, назвіть їх організаційно-правові форми.

2. Відшукайте в кейсі інформацію безпосередньо про процес трансферу - передачі зарубіжної технології українським підприємствам. Скільки етапів трансферу технології вам вдалось виокремити? Назвіть ці етапи.

3. Знайдіть в кейсі дані, що свідчать про результативність трансферу технологій і масштаби ліцензійного виробництва ВЕУ підприємствами України.

4. Спрогнозуйте розвиток вітроенергетики в Україні на найближчі 20 років. Чи буде таке виробництво електроенергії прибутковим? Відповідь аргументуйте.

5. В чому плюси і мінуси отримання технологічних інновацій шляхом ліцензування?