У сучасних умовах відбувається пошук основних підходів до вироблення нової соціально-ринкової економіки. Як вважає відомий американський економіст Дж. Голбрейт, "необхідно знайти таку систему, яка найкращим чином зв'язала б в єдине ринкову орієнтацію з орієнтацією на задоволення соціальних потреб" (Голбрейт Дж. Рецептьі, внушающие сомнения. — Цайт (Гамбург) За рубежом. — 1990. — № 50).
Процес конвергенції може бути успішним у разі дотримання трьох умов: збереження всього кращого у вітчизняному законодавстві; перенесення кращих моделей, ідей, принципів із зарубіжного законодавства; врахування особливостей національної правової системи. У зв'язку з цим не зайвим буде визначити, що ж потрібно розуміти під кращими правовими моделями. Очевидно, такими є положення про соціальний захист працівників — головних рушійних сил економічного і соціального прогресу, а також положення, що передбачають досягнення соціальної згоди у сфері трудових відносин між роботодавцями і працівниками на всіх рівнях — виробничому, галузевому, державному.
Разом з тим слід уникати штучного запозичення правових норм і перенесення їх у законодавство України без урахування національних особливостей і реального стану економіки. Тому необхідно визначити межі запозичення іноземних правових норм, критерії їх "адаптаційності", механізм адаптації. Не треба забувати, що далеко не всі іноземні ідеї, норми оцінюються прогресивно навіть західними дослідниками, а багато з них не можуть бути перенесені в наше законодавство внаслідок національних особливостей (Иванов С.А. Трудовое право переходного перио-да: проблеми использования зарубежного опьіта Государство и право. — 1995. — № 3. — С. 30—39).
Проблема механізму адаптації законодавства України з міжна-\ г родним.правом вимагає також урахування того, що система остан-; нього поділяється на публічне і приватне право. З цього приводу висловлюється стурбованість, адже наше національне законодавство не має такого чіткого поділу (Опришко В.Ф. Теоретичні та практичні аспекти механізму гармонізації законодавства України з міжнародним правом Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом: Матеріали науково-практичної конференції. Жовтень 1998. — К., 1998. — С. 17). Актуальним є окреслення публічних і приватних засад у правовому регулюванні праці у перехідний період до ринкової економіки. Трудове право зародилося внаслідок усвідомлення суспільством необхідності забезпечення соціальних прав людини у процесі здійснення найманої праці. Це дало можливість трудовому праву набути статус самостійної галузі права. Трудове право завжди було публічно-приватним, хоча зміст кожної із засад, їх співвідношення у різні періоди історичного розвитку нашої держави були різними. У сучасному трудовому праві України поєднуються публічні й приватні засади. Починаючи з 90-х років набули подальшого розширення договірні засади регулювання трудових відносин, зросла роль колективного договору, почали укладатись угоди на різних рівнях.
Разом з тим необхідно враховувати традиції національної правової системи, в якій значну роль відіграє держава. Проблема збереження і посилення державного регулювання знаходить підтримку як серед фахівців, так і серед політиків. Усі реалії сьогодення сильно похитнули віру у вільний ринок, у принцип дерегулювання економіки. Очікуваного ринкового економічного дива не відбулося. У 1998 р. вперше після тріумфу вільного ринку, що спостерігався у 1980 р., навіть зарубіжні спеціалісти 
почали висловлювати серйозні сумніви щодо ефективності вільного ринку (Манн Роберт. Поколебленная вера в свободньїй рьшок За рубежом. — 1999. — № 2; Сорос Джордж. Криза глобального капіталізму Відкрите суспільство під загрозою: Пер. з англ. — К.: Основи, 1999. — 260 с).
В економічній теорії розглядаються можливості вирішення усіх соціальних питань в умовах досконалої конкуренції, однак реальне життя засвідчує безпідставність таких ідей. При побудові соціальної ринкової економіки одним із визначальних принципів є органічна єдність ринку і держави. Причому спостерігається розширення функцій держави у сучасному суспільстві зі збереженням ринкових свобод. Багато з фундаментальних проблем сучасного суспільства не можуть бути ефективно вирішені тільки за допомогою ринкових механізмів (Нестеренко А. Соци-альная рьшочная зкономика: концептуальньїе основи, истори-ческий опьіт, уроки для России Вопросьі зкономики. — 1998. — № 8. — С. 71—84).
Публічний інтерес — це визнаний державою і забезпечений правом інтерес соціальної спільноти (Тихомиров Ю.А. Публич-ное право: Учебник. — М.: БЕК, 1995. — С. 55). Публічність у трудовому праві полягає в особливій ролі держави, яка на законодавчому рівні встановлює мінімальні загальнообов'язкові соціальні стандарти у сфері праці, норми підвищеного соціального захисту для окремих категорій працівників (пільги для неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю, у зв'язку з материнством); виступає гарантом дотримання соціальних прав людини у сфері праці, передбачених міжнародно-правовими актами, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, Конституцією і трудовим законодавством України; а також у наявності й функціонуванні державних підприємств, установ і організацій, котрі діють як роботодавці й забезпечують робочі місця; в обов'язку держави проводити діяльність щодо бронювання і створення робочих місць та фінансування програм щодо зайнятості й професійного навчання населення.
Держава повинна створювати умови для реалізації громадянами соціальних прав, забезпечувати їх гарантії. Відповідно до ч. 2 ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Таким чином, держава гарантує кожному право на працю шляхом встановлення рівних можливостей для працевлаштування за вільним вибором. Конституція України не передбачає обов'язку працювати, громадяни мають змогу самі обирати види і тривалість своєї трудової зайнятості та своєю працею заробляти собі на життя. Держава бере на себе обов'язок забезпечити кожному таку можливість. Це суттєва відмінність нової Конституції від положень ст. 38 Конституції УРСР. Конституцією передбачено гарантії соціальних прав людини і громадянина, однак реалізація цих положень поки ще далека від бажаного.
