Тема 8 зовнішнє застосування мінеральних вод

1. Короткі історичні дані застосування мінеральних вод з оздоровчою метою.

2. Компрес, обливання, обтирання, укутування.

3. Ванни: прісні, медикаментозні, газові, сульфідні, азотні, кисневі.

4. Напівванни, місцеві ванни.

5. Душі.

 

1. Перші відомості про водолікування дійшли до нас із індуської книги „Ригведа" датованої 1500р. до н.е. З оздоровчою метою воду вперше стали застосовувати іудеї, ассірійці, вавілоняни. В 588-507р. до н.е. з Єгипту до Греції техніку водолікування переніс Піфагор, де її вдосконалив Гіппократ в 460-377р. до н.е. для лікування багатьох захворювань. Тим часом найбільшого поширення водолікування придбало в Римі (114-50 р. до н.е.), куди привіз його лікар Асклепій. Саме в Римі була обладнана велика кількість приміщень для вмивання водою різної температури, для відпочинку й розваг. Такі купання звалися „бальнео". Саме від слова „бальнео" має походження «бальнеолікування». Особливу цінність мали купальні-бальнео з мінеральною водою.

Відродження водолікування почалося в другій половині XVII сторіччя в Європі. Саме в цей час почалося цілеспрямоване вивчення бальнеотерапії й відродження курортів Баден-Баден, Віші, Баден, Карлсбад й ін.

У Росії розвиток курортної справи розпочався в XVIII сторіччі і його історія приписується Петру І, який після лікування в Карлсбаді (Карлови Вари) наказав подивитися „заграничньїе лечебньїе места" і розшукати „лечебньїе води в землях его Царского Величества". Це було початком відкриття та дослідження мінеральних вод Горячеводська (П'ятигорська). Шибером були досліджені сірчані джерела і вперше згадане про Нарзан. У 1803р. Медичною колегією в Горячеводськ був відряджений лікар Сухарєв, якому було доручено керувати видобутком мінеральних вод. Пізніше в 1810р. лікарем Гаазом були відкриті Желєзноводські джерела.

Наукові посібники з бальнеології почали друкуватися лише в XIX сторіччі у Франції, Німеччині і на російську мову були переведені в 1879р. І. Ненсбергом. Проте пріоритет наукового вивчення фізіологічної дії водних процедур по праву належить російським лікарям: А. Нікітіну і М. Ломову.

У розвитку водолікування, як науки, більша роль належить видатним вченим М. Я. Мудрову, М. И. Пирогову, Г. А. Захар'їну, С. П. Боткіну, А. А. Остроумову.

Між тим, водні фактори зайняли належне місце в справі профілактики і лікування хвороб лише наприкінці XX сторіччя, коли питання почали вирішувати на державному рівні, у цей період був намічений ряд важливих заходів щодо розвитку санаторно-курортної справи.

Водолікувальні процедури роблять на організм складні й різноманітні впливи.

Оздоровча дія бальнеологічних процедур засновано головним чином на рефлекторній дії й впливі через кров.

Кожен тип мінеральних вод робить специфічну дію на організм, обумовлену головним чином наявністю в ній так званих провідних компонентів. Так, основним діючим фактором сульфідних вод є сірководень, що надходить в організм головним чином через шкіру. Двоокис вуглецю обумовлює специфіку дії вуглекислих вод, впливаючи на функцію кровообігу. Хлоридні натрієві води завдяки розчиненим у них солям діють переважно на шкіру, діючи через рецептори на нервову систему. Діючим початком радонових мінеральних вод є радон і продукти його розпаду.

Залежно від температури водолікувальні процедури розділяють на холодні (нижче 25°С), прохолодні (25-32°С), теплі (36-39°С) і гарячі (вище 38°С). Індиферентною звичайно вважають температуру води 3 4-3 5 °С. Водолікувальні процедури можуть бути місцевими і загальними. До загальних належать: душ, обливання, обтирання, ванни; до місцевих - ручна, ножна, сидяча ванна, зрошення, а також грілка, компрес та ін.

2. Компрес - спеціальна пов'язка, змочена мінеральною водою або іншими розчинами. Він може бути холодним, гарячим, зігрівальним. Методика виконання: змочену у воді марлеву серветку добре віджимають і накладають на місце впливу, зверху накладають клейонку або пергаментний папір, потім вату й фіксують бинтом. Холодні компреси не фіксують, тому що їх часто міняють -через 5-10 хв. Зігрівальний компрес залишають на 6-8 годин і навіть на ніч.

Показання до застосування компресів - місцеві запальні процеси, наслідки травматичних ушкоджень.

Обливання - відносять до найпростіших водних процедур. Вони можуть бути загальними й місцевими.

Загальні обливання. Роздягненого пацієнта саджають на низьку крамничку, поміщену у ванні. На спину пацієнта виливають два-три відра води. Звичайно температура води у першому відрі 33-30°С, у наступних - на 1-2°С нижче.

Струмінь води повільно направляють таким чином, щоб вода стікала по спині й грудям. Процедуру проводять щодня, поступово, знижуючи температуру води до 20°С. Після обливання, пацієнта легко розтирають сухим простирадлом до почервоніння шкіри. Ослабленим особам рекомендують після процедури відпочинок лежачи, більш міцним - прогулянку. Процедура викликає збудження. Звичайно її застосовують із метою гартування, як захід, що передує переходові до більше активних водних процедур. Обливанням закінчують й інші водні процедури (теплі й гарячі ванни).

Місцеві обливання проводять із гумового шланга або лійки (без сітки), переважно в ранкові годинники. Звичайно проводять обливання ніг і спини.

Пацієнт сідає на табурет, схиливши голову вперед, а струмінь води зі шланга направляють вздовж хребта, починаючи з верхніх грудних хребців. Процедура має тонізуючу дію.

Показання:

- загальне обливання з метою загартування;

- при нервових захворюваннях, захворюваннях судин нижніх кінцівок.

Обтирання - процедура, під час якої впливу піддається все тіло пацієнта.

Пацієнт стає на дерев'яні ґрати, простирадло змочують у воді температурою 28°С (у ході наступних процедур її поступово знижують до 20°С). Віджавши простирадло, ним швидко обвивають пацієнта й проводять розтирання одночасно на передній і задній поверхнях. Через 1-3 хв. мокре простирадло знімають і міняють на сухе, яким швидко і енергійно витирають тіло пацієнта. Після процедури, тепло загорнувши, пацієнта кладуть на 20-30 хв. на кушетку. Обливання можна повторювати два-три разу.

Фізіологічна дія обтирання обумовлена температурою й механічним подразненням. Обтирання застосовують при функціональних захворюваннях нервової системи і для загартування організму.

Часткове обтирання застосовують для ослаблених пацієнтів, які мерзнуть. Роздягненого пацієнта накривають простирадлом і ковдрою, а рушником, змоченим водою (температура 30-32°С), енергійно розтирають частини тіла, що звільняють поступово від ковдри. Наприклад, розтирають одну ногу до появи реакції, а потім її розтирають сухим рушником і закутують. Те ж роблять і із другою ногою, грудьми, спиною й руками. Обтирання починають із зазначеної вище температури води, щодня знижуючи її на один градус і доводячи до 25-20°С, одночасно збільшують інтенсивність розтирання. Звичайно обтирання проводять ранком.

Іноді пацієнт спочатку погано переносить дотик холодного мокрого простирадла. У таких випадках процедуру проводять при контрастній температурі води: спочатку розтирають рушником, змоченим гарячою водою (40-45°С), потім змоченим холодною водою й, зрештою, сухим рушником.

Укутування. Укутування бувають вологими та сухими, загальними і місцевими. їх проводять в окремому, ізольованому від шуму приміщенні водного відділення, а також можна у домашніх умовах.

Вологі вкутування. При загальних вологих укутуваннях на кушетці або ліжку розстеляють дві бавовняних ковдри, поверх них розстеляють змочену водою (температура 25-20-15°С) і викручене простирадло із грубого полотна. Пацієнт швидко лягає на простирадло, укутування проводиться за спеціальною методикою.

Процедуру варто проводити точно, швидко й акуратно. Шию пацієнта обвивають сухим рушником для попередження подразнення від бавовняної ковдри. На голову кладуть рушник, змочений холодною водою, що у міру його зігрівання міняють. Якщо пацієнт зігрівся й відчуває сонливість, то охолодження голови припиняють. Залежно від тривалості процедури можна одержати й різні реакції-відповіді організму.

Якщо укутування проводять удень, то після нього показаний короткочасний (1-1,5 хв.) дощовий душ температурою 35-25°С протягом 5-7 хв. Якщо вкутування проводять увечері перед сном, то після нього пацієнта витирають зігрітим простирадлом й укладають у ліжко.

Тривалість процедури залежить від мети - лікувальний ефект або оздоровлення. При деяких станах, щоб підсилити тепловіддачу (жарознижуюча дія), вологе вкутування проводять 10-12 хв. і повторюють два-три разу підряд. При безсонні і у стані різкого збудження, при деяких формах гіпертонічної хвороби вкутування повинне тривати 30-40 хв., при ожирінні, хронічних захворюваннях суглобів, інтоксикаціях - 60 хв. і більше.

Укутування протипоказане при підвищеній пітливості, захворюваннях шкіри й серця.

Сухі укутування. Методика сухих укутувань така ж, як і вологих, але пацієнта обертають сухим махровим простирадлом. Сухі вкутування бувають загальними й частковими. Тривалість процедури від ЗО до 60 хв. Сухі вкутування призначають, якщо пацієнт не переносить холодного і мокрого простирадла. Вони викликають заспокійливу і потогінну дію.

3. Ванни. Ванни можуть бути загальними і місцевими (частковими), різної температури, тривалості і складу води.

За температурою води умовно розрізняють ванни холодні (нижче 20°С), прохолодні (20-33°С), індиферентні (34-36°С), теплі (37-39°С) і гарячі (40°С и вище).

Тривалість ванни тісно пов'язана з її температурою: теплі ванни повинні мати середню тривалість (10-15 хв.), індиферентні - тривалу, холодні ж і гарячі -звичайно коротку (1-5 хв. і більше).

Прісні ванни. Ванни з водопровідної води, або свердловини із низкою мінералізацією називають прісними. Для загальної ванни потрібно 200-250л води. У міру охолодження води у ванну (через кожні 5-7 хв.) можна повільно підливати теплу воду. Пацієнт повинен сидіти у ванні розслабившись, без напруги. Голова його перебуває вище рівня води і опирається на стінку ванни, ноги впираються в стінку ванни або в поперечину.

Рівень води у ванні повинен доходити до середини грудної клітки пацієнта, оскільки більше високий рівень утрудняє подих і негативно впливає на кровообіг.

Гарячі та холодні ванни звичайно закінчують водними процедурами контрастних температур. Так, після гарячих ванн застосовують обливання або однохвилинний дощовий душ із температурою 32-30°С. Після холодних ванн варто провести сухе розтирання тіла. Прохолодними водними процедурами (обливаннями, душем) можна закінчувати й теплі ванни. Після ванн пацієнта витирають зігрітим простирадлом. Рекомендується повний спокій (лежачи) протягом 20-30 хв. Вплив прісних ванн в основному обумовлено температурою води.

Ванни індиферентної температури тривалістю 10-15хв. мають заспокійливий вплив. Ці ванни рекомендують особам, що перебувають у стані порушення.

Прохолодна короткочасна ванна, забираючи з організму тепло, підвищує обмін речовин, має тонізуючий вплив на серцево-судинну систему і збуджуючий вплив на нервову. Такі ванни в комбінації з одночасним енергійним розтиранням застосовують для осіб міцної будови з порушенням жирового обміну.

Гаряча ванна затримує тепло в організмі та підвищує обмін речовин, збуджує нервову та серцево-судинну систему. Механічна дія води можна підсилити шляхом енергійних розтирань безпосередньо у ванні.

Для оздоровлення, лікування та загартування застосовують загальні й місцеві контрастні ванни.

Загальні контрастні ванни приймають у розташованих поруч ваннах великої місткості: одна з температурою води 38-42°С, друга - 10-24°С. Спочатку пацієнт занурюється на 2-3 хв. у ванну з гарячою водою, а потім на 1 хв. у ванну з холодною водою. Таку процедуру проводять 3-6 разів, закінчують її холодною ванною. Після процедури пацієнта розтирають рушником.

Для місцевих ванн використовують дві ємності з гарячої (42-45°С) і холодної (15-20°С) водою, у які по черзі занурюють руки або ноги, причому в гарячу ванну на 30-60 сек., у холодну - 10-20 сек. Процедуру повторюють 4-5 разів.

В останні роки широко набули розповсюдження гідрокінезотерапевтичні ванни - басейни різних розмірів з теплою водою, у яких пацієнт може займатися гімнастикою. При цьому знижується чутливість рецепторів шкіри, поліпшується лімфо- і кровообіг, зменшується хворобливість рухів, збільшується їхній обсяг.

Медикаментозні ванни. Для посилення хімічної дії у ванну додають ароматичні речовини, солі, гази й т.п.

Великої популярності придбали ароматичні (хвойні ванни). їх готують наступним чином: до ванни із прісною водою додають 1-2 ложки густого натурального соснового екстракту; можна застосовувати і сосновий порошок (100г на ванну); хвойні таблетки 1-2 на ванну або відвар із 100-200г соснових голок. Вода здобуває зелено-рожевого кольору й має приємний запах хвої. Температура ванн 34-36°С, тривалість 10-15 хв.

Більш дратівну дію мають хлоридно-натрієві (соляні) штучні ванни. До прісної води додають морську або грубого мливу кухонну сіль (2-6кг на ванну, що становить 0,5-3% обсягу ванни), з кожною наступною процедурою поступово підвищують концентрацію солі.

Гірчичні ванни, готують наступним чином: у ванну, заповнену водою потрібної температури, занурюють марлевий мішечок з гірчицею (1-2 г/л). Попередньо гірчицю розмішують теплою водою до кашоподібної консистенції. Гірчиця досить швидко розчиняється у воді. Звичайна температура води 37-38°С, тривалість процедури 5-8 хв. її застосовують при бронхіті, запаленні легенів.

Газові ванни. До них належать перлинні, вуглекислі, кисневі, азотні та інші. Під час прийому цих ванн, крім дії температури й тиску води, велике значення має наявність у воді газу. Газові ванни розділяють на природні й штучні.

Для перлинної або газово-повітряної ванни використовують ванну, на дно якої покладена дерев'яна решітка з декількома рядами тоненьких металевих трубочок, що мають маленькі отвори для виходу бульбашок повітря. Ванну наповнюють прісною водою температурою 35-37°С. Повітря під тиском подається компресором у трубочки і при виході з їх отворів викликає бурління води, а

бульбашки переливаються у воді як перлини. Пацієнт, що перебуває в такій ванні, має приємні відчуття внаслідок механічного впливу бульбашок повітря та різниці температурного впливу води і повітря на рецептори шкіри. Ванна має заспокійливу дію та ефективна при функціональних розладах нервової системи. Тривалість процедури 10-15 хв., на курс 15-20 ванн.

Штучні вуглекислі ванни можна одержати фізичним або хімічним методами. Для першого метода потрібний спеціальний прилад - сатуратор, що насичує воду вуглекислим газом.

Основним діючим фактором у вуглекислій ванні є вуглекислий газ. При зануренні тіла в таку ванну шкіра швидко покривається більшою кількістю дрібних бульбашок вуглекислого газу й, таким чином, ніби відгороджується від води. Оскільки теплопровідність вуглекислого газу є меншою від теплопровідності води, то при тій же температурі води вуглекисла ванна сприймається тепліше прісної.

Бульбашки вуглекислого газу, покриваючи більшу частину поверхні шкіри та подразнюючи її, викликають легке поколювання, на що рефлекторно викликається судинна реакція шкіри. Почервоніння її супроводжується відчуттям приємного тепла.

Всмоктуючись у кров, вуглекислий газ діє на центральну нервову систему й серцево-судинну.

Вуглекислу ванну варто приймати після відпочинку, через 30-40 хв. після легкого сніданку. Щоб запобігти вдиханню пацієнтом вуглекислого газу, що збирається над поверхнею води, ванну доцільно накривати вологим простирадлом. Після процедури пацієнта витирають зігрітим простирадлом і рекомендують ЗО хв. відпочинку.

Залежно від стану здоров'я людини, спочатку встановлюють температуру вуглекислих ванн 36-35°С або 34-33°С, а потім поступово знижують її до 33-32°С або 32-30°С. Тривалість ванни 6-12 хв. Ванни приймають звичайно через день. Курс 12-14 ванн.

Вуглекислі ванни застосовують переважно для лікування захворювань серцево-судинної системи.

У вигляді зрошень порожнини рота вуглекислу воду застосовують у стоматології.

Штучні сульфідні ванни. Основним діючим фактором є сірководень, що з води проникає в шкіру пацієнта викликаючи її почервоніння. Поглинаючись шкірою, він частково в ній затримується, про що свідчить специфічний запах шкіри після прийому ванни; частина сірководню попадає в кров.

Поєднана дія температури, тиску води й активності речовин, що утворюються в тканинах під впливом сірководню, поліпшує кровообіг й обмін речовин у тканинах; число серцевих скорочень зменшується; артеріальний тиск знижується. Дія сульфідних ванн на кровообіг й обмін речовин інтенсивніша, ніж дія вуглекислих ванн.

Сульфідні ванни готують наступним чином. У ванну наливають 150-200л прісної води температурою 35-37°С, відповідно до рецептури висипають гідрокарбонат натрію, вливають технічну хлористоводневу кислоту і розчин сірчистого натрію. Воду перемішують дерев'яною лопаткою, внаслідок чого вона здобуває зеленуватого кольору і має запах сірководню.

Оскільки із сульфідної ванни в повітря виділяється значна кількість сірководню, то такі ванни варто проводити в ізольованому приміщенні, найкраще окремому, із самостійною припливно-витяжною вентиляцією. Температура повітря в приміщенні повинна бути 24-25°С. Стіни і підлогу покривають плиткою, а металеві частини (труби, калорифери) - масляним лаком.

Тривалість ванни спочатку 5-6 хв., поступово її збільшують на 1-2 хв., доводячи до 12 хв. Ванни призначають звичайно через день. Курс 10-14 ванн.

Сульфідні ванни застосовують при деяких захворюваннях серцево-судинної системи, хронічних захворюваннях суглобів, хронічних запальних процесах жіночих полових органів, невритах і радикулітах, деяких хворобах шкіри, патології периферичних посудин.

Штучні радонові ванни. У радоновій ванні, крім температурного, хімічного та інших факторів є радон. З радону утворюються продукти його розпаду, що осідають на поверхні тіла. Мікроскопічний шар із цих елементів, що носить назву поглиненої радіації, має лікувальні властивості. Радіоактивність води вимірюють у кюрі (Ки).

Під впливом радонових ванн шкіра біліє, артеріальний тиск звичайно знижується, поліпшується функція серцево-судинної системи, підвищується обмін речовин. Ванни мають і виражений болезаспокійливий вплив.

Штучну радонову ванну готовлять із застосуванням препарату радію. З розчину радію використають радон, що безперервно утворюється. Спочатку готують концентрований розчин радонової води, а з нього щодня одержують розчин радону необхідної концентрації. У ванну, заповнену прісною водою необхідної температури (звичайно 35-37°С), виливають попередньо приготовлений розчин радону. Щоб не втрачати радон і рівномірно розподілити його у воді, насичену радонову воду виливають із пляшки у ванну під водою.

Концентрація радону в штучній радоновій ванні звичайно досягає 36,4-72,8 нКи/л. Тривалість радонової ванни спочатку 8-10 хв., потім її поступово збільшують на 1-2 хв. і доводять до 15 хв. Ванни проводять щодня або через день. Курс 15-20 ванн.

Азотні ванни, як І вуглекислі, готовлять за допомогою апарата насичення, у який азот надходить із балона. Насичену азотом воду направляють у ванну. При зануренні хворого в таку ванну його тіло покривається густим шаром дрібних бульбашок азоту. Азот, що проникає через шкіру, впливає переважно на нервову систему, має заспокійливу, болезаспокійливу дія.

Кисневі ванни можна приготувати хімічним і механічним шляхом. При хімічному способі готування користуються двовуглекислою содою, 5%-им розчином мідного купоросу та пергідролем. При механічному способі кисень надходить у ванну з кисневого балона. Робота з кисневими балонами вимагає дотримання спеціальних правил техніки безпеки.

За механізмом дії, кисневі ванни мають багато спільного з перлинними. Але в кисневій ванні, при достатньо високій концентрації насичення і особливо при створенні умов вдихання кисню, що накопичується над водою, має значення й фізіологічне надходження кисню через верхні дихальні шляхи. Насичення організму киснем сприятливо позначається на стані серцево-судинної системи, відбувається стимуляція обмінних процесів, особливо окислювально-відновних.

Проводять ванни при температурі води 36-37°С, тривалість процедури 10-15 хв. На курс призначають 10-15 ванн.

4. Напівванни. Під час цієї процедури тіло пацієнта енергійно розтирають. Для напівванни необхідна широка ванна, наполовину заповнена водою (до рівня пупка пацієнта, що перебуває в ній).

Залежно від температури води, тривалості ванни та інтенсивності розтирань процедура може мати збудливий або заспокійливий вплив.

Починають ванни звичайно з температури води 34-35°С и поступово знижують її до 25°С.

Напівванни при температурі води 25-30°С, швидких обливаннях й енергійних розтираннях тривалістю 5-6 хв. мають збудливе, а при температурі води 32-35°С, слабких розтираннях без обливання тривалістю 10-12 хв. -заспокійливу дію.

Успіх процедури значною мірою залежить від техніки її виконання.

Процедури проводять щодня або через день. Курс 15-18 процедур.

Місцеві ванни. До місцевих ванн відносять процедури, які впливають на певну частину тіла. Широко застосовуються сидячі, ручні, ножні ванни, місцеві ванни з поступовим підвищенням температури води.

Сидячі ванни. Сидячі ванни можуть бути температурою 40-42°С и тривалістю 10-15 хв., або температурою 36-37°С и тривалістю 20-30 хв., або температурою 12-15°С тривалістю 5-7 хв., що залежить від призначення та виду захворювання.

Ванни для рук. Для цих ванн використають окремі ємності для рук. Під час проведення ванн для рук у воду занурюють передпліччя, одну або обидві кисті.

Ванни для рук розділяють залежно від температури й тривалості: теплі -37-38°С, 20-30 хв.; гарячі - 20-44°С, 10-20 хв. і холодні - 8-14°С, 5-12 хв.

Для посилення дратівної дії можна застосовувати ванну контрастних температур. В одній ванночці температура води досягає 40-45°С, у другий - 18-10°С. Пацієнт занурює руку спочатку в гарячу воду на 30-60 сек., потім у холодну на 10-15 сек., повторюючи цю процедуру чотири - п'ять разів. Закінчують процедуру холодною ванночкою. Місцева реакція почервоніння шкіри при цьому повинна бути добре вираженої.

Холодні ванни для рук звичайно показані при гострих запальних процесах на руці, ванни контрастних температур - при пітливості, гарячі - для розсмоктування інфільтратів і т.д.

Ванни для ніг. Для таких ванн використають спеціальні ємності. Ножні ванни можуть бути низькими (для стопи) і високими (для колін).

Застосовують теплі, гарячі або холодні ножні ванни. Тривалість їх така ж, як і ванн для рук. Під час прийому ножних ванн контрастних температур пацієнта закутують у тепле простирадло. Дія цих ванн аналогічно дії ванн для рук. Ножні ванни показані при головному болі, безсонні, гострому риніті, захворюванні бронхів, гострого серцевого болю.

Ванни з поступовим підвищенням температури (ванни по Гауффе). Ці

ванни звичайно застосовують для рук або ніг (температуру води доводять від 36-37°С до 44-45°С за п'ять-сім хвилин)

Ванна триває 10-12 хв., після чого пацієнта витирають й укладають на 30-40 хв. на кушетку, попередньо загорнувши в нагріте простирадло. Ці ванни можна застосовувати через день або щодня. На курс 12-15 ванн.

5. Душ - водна процедура, яка має оздоровчу дію та під час якої на тіло людини направляють під тиском одну або багато струменів води.

У водних відділеннях душ звичайно розташовують в окремих кабінках і з'єднують із системою водопостачання за допомогою спеціального пристрою -душової кафедри.

Розрізняють наступні душі: дощовий, голчастий, висхідний, циркулярний, струминний (душ Шарко), віялоподібний і шотландський.

За зростаючою інтенсивністю впливу душі розташовуються в такому порядку: дощовий, голчастий, віялоподібний, циркулярний, струминний.

Дія водних душів зумовлена великою тепловіддачею і впливом механічного фактора.

Має значення і фактор часу дії цієї процедури. Короткочасні холодні й гарячі душі (1-3 хв.) мають збудливий вплив, тонізують м'язи, підвищують тонус судин; довготривалі (3-10 хв.), особливо теплі, діють заспокійливо.

Розрізняють душі з низьким тиском води (0,3-1,0 атм.), середнім (1,5-2,0 атм.) і високим (3,0-4,0 атм.).

Застосовують душі при функціональних розладах нервової системи, порушенні обміну речовин, при серцево-судинних захворюваннях.

Струминний душ проводиться рухомим великим струменем води, що поступає під тиском 2,0-3,0 атмосфери з гумового шлангу, що закріплений на панелі кафедри.

На початку процедури температура води досягає звичайно 30-32°С, а потім її поступово знижують на 2-3°С доводячи до 20°С і нижче. Тиск, починаючи з 1,5 до 2,0 атм., поступово доводять до 3,0 атм. Тривалість процедури 1-2 хвилини. Душ проводять щодня. Відпочинок після душу не призначають.

Правильно проведена процедура викликає почервоніння шкіри. Після процедури пацієнта варто витерти насухо.

Застосування струминного душу показано при порушеннях обміну речовин (ожирінні І - III ступеня).

Віялоподібний душ - різновид струминного, при якому за допомогою спеціальної лопаточки струмінь здобуває форму віяла.

Шотландський душ (душ змінної температури). Тіло пацієнта піддають поперемінно протягом 30-40 секунд впливу гарячого, а потім 15-30 секунд

холодного (25-10°С) струменя води. Зі збільшенням числа процедур різницю температури води в різних шлангах збільшують, і вона може становити 30-35°С. Даний душ, як загальний, так і місцевий, проводять щодня, або через день. На курс призначають 15-20 процедур тривалістю 2-3 хвилини.

Дощовий душ - вода з висоти 2м із численних отворів сітки витікає у вигляді розсіяного потоку дрібних струменів і падає на тіло пацієнта у вигляді дощу.

Голчастий душ одержують за допомогою сітки, подібній до сітки дощового душу. Але в кожен отвір сітки вставлені металеві трубочки зі звуженим діаметром. Тонкі струмені цього душу викликають почуття, що нагадує поколювання голкою.

Дощової й голчастий душ можна застосовувати як самостійні процедури, а також як заключні після інших процедур - ванни, укутування. Тривалість душу холодного й прохолодного 1-2 хвилини, теплого - від 2 до 3-4 хвилин. Душ проводять щодня.

Пилєвій душ. На тіло попадаються не краплі води, а лише їхні дрібні часточки (водний пил). Цього досягають за допомогою спеціального розпилювача. При цьому механічний фактор впливу майже відсутній.

Перераховані душі застосовуються як для загального, так і для місцевого впливу при різній температурі. Тривалість їх 1-5 хвилин, воду подають під тиском 1,0-1,5 атм. Процедури проводять щодня. Всього на курс призначають 15-20 процедур.

Душі показані при функціональних розладах нервової системи.

Циркулярний душ являє собою конструкцію з вертикальних труб, з'єднаних між собою внизу та вгорі кільцями. У трубах є маленькі отвори, з яких на пацієнта направляються тонкі струмені води.

Велика кількість струменів води, що виходять із малих отворів труб, з усіх боків обливають пацієнта, що перебуває в центрі. Звичайно тривалість теплого душу 3-5 хвилин, прохолодної й холодного - 2-3 хвилини. Душ проводять щодня, або через день; на курс призначається 10-20 процедур.

Призначається такій душ ослабленим людям з метою загартування.

Висхідний душ (душ на промежину). СІтку для дощового душу закріплюють на трубі над підлогою так, щоб розпилений струмінь води під тиском направлявся вгору. Над сіткою встановлюють дерев'яне сидіння. Під час прийому душу пацієнт обов'язково занурює ноги в тазик з теплою водою.

Теплий висхідний душ тривалістю 3-5 хвилин застосовують при запальних процесах у малому тазі, прохолодний при геморої, холодний - при деяких формах полової слабості. Тривалість прохолодного й холодного висхідного душу 2-3 хвилини. Душ проводять щодня