Підсистема ситуаційного менед­жменту. Регулярний моніторинг за станом зовнішнього і внутрішнього середовища

Ситуаційний менеджмент вимагає від керівників обізнаності та використання широкого спектру заходів, прийомів, методів, які відповідають досліджуваній ситуації. Зрозуміло, що ці заходи можуть бути різними не лише у різних ситуаціях, а і в подібних, але на різних стадіях їх розвитку.

Для зниження ймовірних ризиків виникнення небажаних наслідків для організації необхідним є здійснення регулярного моніторингу, або спостереження, за станом зовнішнього середовища, аналізу діяльності організації, зокрема експрес-діагностики її фінансового, майнового стану. Для моніторингу зовнішнього середовища доцільно використовувати метод SWOT- аналізу, побудови матриці можливостей, матриці погроз, формування профілю середовища. Оцінюючи внутрішнє середовище доцільно спиратись на відомі методики економічного аналізу, зокрема оцінку фінансово-майнового стану, аналіз фінансових результатів діяльності, діагностику ризику банкрутства, аналіз ефективності використання виробничих ресурсів, оптимальності витрат організації, аналіз зовнішньоекономічної діяльності. Можна заперечувати, що такий постійний моніторинг не доцільно застосовувати, адже це вимагає значних зусиль та навичок економічних розрахунків, експертних оцінок. У зв’язку з цим слід зазначити, що дійсно не кожна зміна зовнішнього або внутрішнього середовища вимагає активних дій з боку керівництва організації, однак попередити настання негативних наслідків, спираючись на визначення симптомів, застосовуючи методику керування за "слабкими сигналами", управління за відхиленнями все ж легше та доцільніше, аніж терміново „гасити пожежу”.

Запобігання негативним тенденціям має ґрунтуватись на розробці комплексу адаптивних (альтернативних) планів діяльності, що мають відбивати прогнозовані варіанти розвитку подій у якісному і кількісному вираженні і являють собою альтернативи дій (системних методів) для досягнення поставлених цілей. Динамічність зовнішнього середовища, його рухомість, складність та невизначеність не дозволяють створити адаптивні плани на усі випадки зміни ситуації. В цьому разі необхідно застосовувати конкретні методи розв’язання ситуацій, такі як метод аналогів, реактивного реагування, управління в умовах кризових ситуацій та стратегічних несподіванок.

Отже, підсистема ситуаційного менед­жменту повинна включати [1]:

1. Постійний моніторинг за зовнішнім і внутрішнім середовищем. Причому зовнішні погрози з боку держави, конкурентів, злочинних елементів є найбільш небезпечними і можуть привести до повного руйнування підприємства. Цей фактор повинен бути пріоритетним в оцінці зовнішньої ситуації.

2. Розробку заходів для зниження зовнішньої вразливості фірми. Сюди можна віднести завчасне створення дублюючих організаційних форм управління, що дозволяє підприємству оперативно перерозподілити наявні ресурси.

3. Підвищення гнучкості всередині фірми. Наприклад, структурної, за рахунок забезпечення всередині підприємства дивізіональної структури, створення дочірніх підприємств, а також малих підприємств шляхом виділення їх з великих.

4. Розробку підготовчих, адаптивних планів при виникненні проблемних ситуацій, здійснення попереджуючих заходів. Наприклад, формування страхових фондів, стратегічних резервів фінансових і технічних засобів, комплектування групи ситуаційного управління з кращих менеджерів, у разі потреби розв'язання проблемних ситуацій.

5. Впровадження планів практичних заходів при виникненні кризової ситуації. У цих умовах менеджер повинен володіти:

• умінням оперативно налагоджувати роботу окремих груп і фахівців для виконання поставлених завдань;

• приймати ризикові і нестандартні рішення у випадку відхилення розвитку ситуацій від допустимого ходу подій;

• координувати дії всіх учасників і постійно контролювати хід виконання заходів і їхніх результатів [6].

 

2. Здійснення експрес-діагностики фінансового стану як метод виявлення симптомів настання проблемних ситуацій.

Експрес-діагностика фінансової заможності фірми є одним з використовуваних у ситуаційному підході методом виявлення симптомів настання проблемних ситуацій, які стосуються не лише фінансових аспектів, але й процесів господарювання взагалі, в т.ч. управління запасами, дебіторською заборгованістю тощо. Здійснення експрес-діагностики фінансового стану засновано на методологій фінансового аналізу як засобу оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на основі його бухгалтерської звітності. Нагадаємо, що фінансовий стан підприємства – це показник його фінансо­вої конкурентоспроможності, тобто кредитоспроможності, пла­тоспроможності, виконання зобов'язань перед державою та ін­шими підприємствами.

Основні напрямки аналізу фінансового стану – вивчення причин, які негативно чи позитивно позначаю­ться на фінансовому стані, підготовка проектів управлінських рішень щодо підвищення фінансової стабільності та платоспро­можності підприємства, розробка заходів для оптимізації струк­тури фінансових ресурсів і їх ефективного використання.

Завдання експрес-аналізу фінансового стану розв'язуються на основі дослідження динаміки абсолютних і відносних фінансових показників з виокремленням таких основ­них підрозділів аналізу фінансового стану підприємства:

- аналіз балансу;

- аналіз майна і джерел його утворення (аналіз активів і пасивів);

- аналіз ліквідності та платоспроможності;

- «аналіз фінансової стабільності;

- аналіз оборотності оборотних коштів;

- аналіз руху коштів;

- аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості;

- аналіз використання капіталу.

Основними методами аналізу фінансового стану, які широко за­стосовуються в практиці господарської діяльності підприємств, є:

горизонтальний аналіз – у процесі аналізу визначають абсолют­ні й відносні зміни величин різних статей балансу за звітний період;

вертикальний аналіз – розрахунок питомої ваги окремих статей у загальній валюті балансу, тобто вивчення структури ста­тей активу і пасиву на звітну дату;

коефіцієнтний аналіз – за його допомогою вивчають рівень і динаміку відносних показників фінансового стану, які розрахо­вуються як відношення величин балансових статей чи інших аб­солютних показників, що їх можна одержати на основі звітності. Ці коефіцієнти порівнюються з базовими даними;

факторний аналіз – застосовується для виявлення причин зміни абсолютних і відносних фінансових показників, а також для розрахунку впливу причин (факторів) на зміну фінансового показника, що його аналізують.

Експрес-аналіз показників балансу підприємства здійснюється в динаміці за певними періодами.

Важливим етапом експрес-діагностики фінансового стану є так зване читання балансу. Він передбачає попереднє загальне ознайомлення з результатами роботи підприємства і його фінансовим станом без­посередньо за бухгалтерським балансом, а також розрахунок кое­фіцієнтів, що характеризують фінансовий стан підприємства, під час якого з'ясовують характер зміни підсумків балансу і його окремих розділів і статей, доцільність розміщення майна підприємства, поточну платоспроможність і ліквідність підприємства. При цьому застосовується проста система аналітичних показників, які характеризують ефективність використання фондів підприємства (основних засобів, нематеріальних активів, оборотних коштів), показники ліквідності, платоспроможності підприємства.

Здійснюючи оцінку фінансового стану керівництво повинно проводити:

- попередній огляд економічного і фінансового становища підприємства;

- виявлення "хворих" і "симптоматичних" статей балансу;

- аналіз причин різких коливань структури майна звітних періодів (попередній і звітний роки, кварталів, місяців) і балансових сум за окремими статтями;

- дотримання балансових пропорцій, критичних показників в оцінці можливого банкрутства, попередня класифікація підприємства за ознаками фінансової стійкості.

Джерелом інформації для подіб­ної діагностики може служити офіційна бухгалтерська фінансова звітність, тобто система показників, які відобра­жають майновий і фінансовий стан підприємства на конкретну дату:

1. П(С)БО № 2 «Баланс», ф. 1.

2. П(С)БО № 3 «Звіт про фінансові результати», ф. 2.

3. П(С)БО № 4 «Звіт про рух грошових коштів», ф. 3.

4. П(С)БО № 5 «Звіт про власний капітал», ф. 4.

Крім фінансової звітності використовується інформація, яка доступна тільки внутрішнім користувачам, тобто підрозділам та працівникам підприємства. Кожен з них використовує ту інфор­мацію, яка йому необхідна для прийняття відповідних управлін­ських рішень. Так, керівникові фінансового відділу важливо знати реальну оцінку діяльності свого підприємства і його фінан­сового стану, керівникові маркетингового відділу потрібна своя інформація для розроблення стратегії виходу на ринок тощо. Тому в процесі аналізу фінансового стану підприємства використовується така інформація:

1) конструкторсько-технологічна;

2) планово-нормативна (фінансовий план, нормативи запасів);

3) дані всіх видів господарського обліку (оперативний, бухгалтерський, статистичний);

4) звітність: оприлюднена фінансова звітність (річна) та квартальна, а також комерційна звітність, яка складається за спеціальними вказівками, та обов'язкова статистична звітність;

5) позаоблікова інформація: маркетингові дослідження, закони, інструкції та експертна інформація.

У ході експрес-діагностики можна одержати відповіді на наступні питання:

- Який майновий стан підприємства до початку звітного періоду? Те ж до кінця звітного періоду?

- У яких умовах протікає робота підприємства в звітному періоді?

- Яка господарська робота проведена протягом звітного періоду?

- Які перспективи господарської і фінансової діяльності підприємства?

Майновий стан підприємства на початок, і кінець звітного періоду характеризуються даними балансу. Порівнюючи ди­наміку (збільшення "+", зменшення "-") підсумків розділів його активу, можна виявити тенденції зміни майнового стану.

Відповіді на друге і третє питання можна знайти в поясню­вальній записці (організаційна структура управління, причини змін, що відбулися в ній, відкриття нових видів діяльності, особ­ливості роботи з контрагентами й ін.).

Читання балансу починають зі встановлення зміни валюти ба­лансу за період, що аналізується. Для цього порівнюється валюта балансу за звітній і попередній періоди. Таке порівняння умож­ливлює визначення загального спрямування зміни балансу. Коли валюта балансу збільшується – це оцінюється позитивно, змен­шується – негативно. Збільшення валюти балансу свідчить, як правило, про зростання виробничих можливостей підприємства. Але при цьому необхідно враховувати фактор інфляції. Змен­шення валюти балансу означає спад у господарській діяльності підприємства (зниження попиту на продукцію, брак сировини, матеріалів тощо). Для загальної оцінки динаміки фінансового стану необхідно встановити співвідношення динаміки балансу з динамікою обсягу виробництва, реалізації продукції, а також прибутку під­приємства. Прискорений темп зростання обсягу виробництва, реалізації про­дукції і прибутку проти темпу зростання валюти балансу свідчить про поліпшення використання засобів підприємства. Відставання темпу зростання цих показників від темпів зростання суми балансу свідчитиме про погіршання використання засобів підприємства. Для розрахунку темпів зростання використовуються звіти про виробни­цтво продукції, про прибутки і збитки, складений баланс. Слід зазначити, що за сучасних умов баланс, складений за звітний період без урахування впливу інфляції, буде джерелом необ'єктивної інформації і користувачі можуть прийняти рішен­ня, неадекватні реальним процесам, бо різні елементи балансу втрачають свою вартість з різною швидкістю. Наприклад, гроші та їх еквіваленти, дебіторська заборгованість, тобто вимога випла­тити фіксовану суму в майбутньому, у зв'язку з інфляцією втра­чають свою вартість і спричиняють збитки підприємства на суму зменшення купівельної спроможності грошей. І навпаки, підприєм­ства, які збільшують свою кредиторську заборгованість, тобто не­своєчасно оплачуютьрахунки постачальників та інші зобов'язання(з оплати праці, розрахунків з бюджетом, страховими органами тощо), матимуть вигоду, бо згодом можуть розрахуватися грошима зі зни­женою купівельною спроможністю. Тому об'єктивно оцінити фінансовий стан підприємства можна, тільки коригуючи дані балансу та інших форм бухгалтерської звітності з урахуванням інфляції [3].

Дані ф. 1 та ф. 2 дають можливість під час читання балансу порі­внювати їх із даними попередніх періодів, з аналогічними показни­ками других підприємств, а також із загальновживаними, стандарт­ними значеннями показників: прибутку, випущеної і реалізованої продукції в розрахунку на 1 гривню, середньорічної (квартальної) вартості майна.

Інформація про недоліки в роботі підприємства може безпо­середньо бути присутньою у балансі в явному чи завуальованому вигляді. Явні недоліки мають місце, коли в звітності є "хворі" статті, які умовно можна поділити на дві групи, що свідчать: про крайню незадовільну роботу підприємства в звітному пері­оді і виниклу в результаті цього фінансову неспроможність; та про певні недоліки в діяльності, що негативно позначаються на рівні фінансової заможності.

До першої групи, безумовно, варто віднести "Збитки" (рядок 175 П(С)БО № 3 «Звіт про фінансові результати», ф. 2.), наявність сум за рядками "Кредити і позики, не погашені в термін", які означають, що до моменту складання балансу під­приємство не змогло розрахуватися з наданими йому кредитами, варто оцінювати в динаміці.

До другого, симптоматичного характеру групи відносять статті, безпосередньо подані в балансі, або елемен­ти статей, що можуть бути виділені за допомогою аналітичних розшифровок. Про певні недоліки в роботі підприємства можна також робити висновки з деяких несприятливих співвідношень між окремим статтями.

Тривожною ознакою є підвищення відносної частки дебітор­ської заборгованості в активах фірми, тобто боргів покупців, збільшення термінів цієї заборгованості. Це означає, що фірма проводить нерозумну політику комерційного кредиту сто­совно своїх замовників або самі замовники неплатоспроможні. Для оцінки тенденцій симптоматичною ознакою є дані про за­паси сировини і матеріалів, готової продукції, пов'язування засобів у незавершеному виробництві. І в цьому випадку звертає на себе увагу не тільки різке збільшення запасів, що нерідко означає затоварення, але й різке їхнє зниження, що свідчить, як правило, про збої, неритмічність і нерівномірність виробництва і постачання, що є наслідком невиконання зобов'язань із взаємних постачань.

Найбільш контрольованим параметром неплатоспромож­ності є тенденції в зміні показників ліквідності фірми, тобто здат­ності виконати всі свої поточні зобов'язання. Приводом для до­даткового, більш глибокого аналізу і відповідних оперативних антикризових заходів повинно бути не тільки зниження показ­ників ліквідності, але й їхнє різке підвищення.

З боку пасиву балансу тривожними симптомами неплатос­проможності можуть бути збільшення заборгованості фірми своїм постачальникам і кредиторам, старіння кредиторських ра­хунків, явна заміна дебіторської заборгованості кредиторською.

Основними показниками ефективного використання цього майна підприємства є:

1. Рентабельність активів (майна):

[прибуток у розпорядженні підприємства (ф.2) • 100]: [середня величина активів].

2. Рентабельність поточних активів:

[прибуток у розпорядженні підприємства (ф.2) • 100]: [середня величина поточних активів].

3. Рентабельність інвестицій:

[прибуток до сплати податку • 100]: [валюта балансу за міну­сом короткострокових зобов'язань].

4. Рентабельність власного капіталу.

[прибуток у розпорядженні підприємства • 100]: [джерела вла­сних засобів].

Цей показник визначає величину прибутку, що його одержу­ють з кожної гривні, вкладеної в підприємство.

5. Рентабельність реалізованої продукції:

[прибуток у розпорядженні підприємства • 100]: [сума виручки від реалізації продукції].

Показники рентабельності в динаміці повинні мати позитивну тенденцію.

У короткостро­ковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприєм­ства є його ліквідність і платоспроможність, тобто здатність своє­часно і в повному обсязі розрахуватися за короткостроковими зо­бов'язаннями. Ліквідність підприємства – це його спроможність перетворювати свої активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів, а рівень ліквідності визначається трива­лістю періоду, протягом якого відбувається це перетворення. Що коротшим є цей період, то вищою буде ліквідність даного виду активів.

1. Найбільш ліквідні активи (А1) – це суми за всіма статтями коштів та їх еквівалентів, тобто гроші, які можна використати для поточних розрахунків. Сюди належать також короткострокові фінансові вкладення, цінні папери, які можна прирівняти до гро­шей (це рядки 150, 220, 230, 240 другого розділу активу балансу).

2. Активи, що швидко реалізуються, (А2) – це активи, для перетворення яких на гроші потрібний певний час. У цю групу включають дебіторську заборгованість, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому (рядки 160 до 220).

3. Активи, що реалізуються повільно (А3), – це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки 100 до 140 вкл., а також ряд. 250). Запаси не можуть бути продані, поки немає покупця. Інколи певні запаси потребують додаткової обробки для того, щоб їх можна було продати, а на все це потрібен час.

4. Активи, що важко реалізуються (А4) — це активи, які передбачено використовувати в господарській діяльності протягом тривалого періоду. У цю групу включають усі статті 1-го розділу активу балансу («Необоротні активи»). Перші три групи активів (найбільш ліквідні; активи, що швид­ко реалізуються; активи, що реалізуються повільно) протягом по­точного господарського періоду постійно змінюються і тому на­лежать до поточних активів підприємства.

Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобов'язань групуються так:

1. Негайні пасиви (П1) — це кредиторська заборгованість (рядки 530 до 610 вкл.), розрахунки за дивідендами, своєчасно не погашені кредити (за даними додатку до балансу).

2. Короткострокові пасиви (П2) — це короткострокові кредити банків (рядок 500), поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями (рядок 510), векселі видані (рядок 520). Для розрахунку основних показників ліквідності можна користуватися інформацією 4-го розділу балансу («Поточні зобов'язання»).

3. Довгострокові пасиви (П3) — це довгострокові зобов'язання — 3-й розділ пасиву балансу.

4. Постійні пасиви (П4) — це статті 1-го розділу пасиву балансу («Власний капітал») — (ряд. 380, а також ряд. 430, 630).

Підприємство буде ліквідним, якщо його поточні активи перевищуватимуть короткострокові зобов'язання. Підприємст­во може бути ліквідним у більшій чи меншій мірі, якщо на підприємстві оборотний капітал складається в основному з коштів та короткострокової дебіторської заборгова­ності, то таке підприємство вважають ліквіднішим, ніж те, де оборотний капітал складається в основному із запасів. Для оцінки реального рівня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу. Аналіз ліквідності під­приємства передбачає два такі етапи: складання балансу ліквідності та розрахунок та аналіз основних показників ліквідності.

Баланс буде абсолютно ліквідним, якщо задовольнятиме такі умови:

- найбільш ліквідні активи перевищують негайні пасиви або дорівнюють їм (А1≥П1);

- активи, що швидко реалізуються, дорівнюють короткостроковим пасивам або більші за них (А2≥П2);

- активи, що реалізуються повільно, дорівнюють довгостроковим пасивам або більші за них (А3>П3);

- активи, що важко реалізуються, менші за постійні пасиви (А4<П4).

Невиконання однієї з перших трьох умов указує на те, що фактична ліквідність балансу відрізняється від абсолютної.

Другим етапом аналізу ліквідності підприємства є розраху­нок та аналіз основних показників ліквідності. Основні показники ліквідності, які рекомендується регулярно визначати:

1. Загальний коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт покриття, ко­ефіцієнт поточної ліквідності) дає загальну оцінку платоспромо­жності підприємства і розраховується за формулою:

К_з.л.= (А1+А2+ А3): (П1+П2)

Він показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Логіка цього по­казника полягає в тому, що підприємство погашає короткостро­кові зобов'язання в основному за рахунок поточних активів. От­же, якщо поточні активи перевищують поточні зобов'язання, підприємство вважається ліквідним.

Визнано, що поточні активи повинні вдвічі пе­ревищувати короткострокові зобов'язання.

Якщо на підприємстві відношення поточних активів і корот­кострокових зобов'язань нижче за 1: 1, це є свідченням високого фінансового ризику, оскільки підприємство не в змозі оплатити свої рахунки. Важливим є те, що скорочення величини коефіцієнта покриття може статися під впливом двох факторів: збільшення поточних активів і значного зростання ко­роткострокових зобов 'язань. Для з'ясування причин зміни цього показника необхідно про­аналізувати зміни в складі джерел коштів та їх розміщенні, порі­внюючи з початком року.

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності – цей коефіцієнт за смис­ловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, тільки він обчислюється для вужчого кола поточних активів, коли з розра­хунку виключено найменш ліквідну їх частину - виробничі за­паси. Він обчислюється так:

К_ш.л. = (АІ+А2): (ПІ + П2).

Матеріальні запаси виключаються не стільки тому, що вони менш ліквідні, а, головне, через те, що кошти, які можна одержа­ти в разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими за витрати на їхню закупівлю. За умов ринкової економіки типовою є ситуація, коли за ліквідації підприємства одержують 40 % і менше від облікової вартості запасів. «Розум­ним» коефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1:1.

Якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов'язане в основному зі зростанням невиправ­даної дебіторської заборгованості, то це свідчить про серйозні фінансові проблеми підприємства. У західній економічній літера­турі цей коефіцієнт називають коефіцієнтом миттєвої оцінки.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається за формулою:

К_ш.л. = АІ: (ПІ + П2).

Цей коефіцієнт показує, яку частину короткострокових пози­кових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Тео­ретично достатнім значенням для коефіцієнта абсолютної ліквід­ності є співвідношення 0,2: 1. На практиці фактичні середні зна­чення коефіцієнтів ліквідності бувають значно нижчими, але це ще не дає підстави висновувати про неможливість підприємства негайно погасити свої борги, бо малоймовірно, щоб усі кредито­ри підприємства одночасно пред'явили йому свої боргові вимоги.

Ліквідність підприємств характеризує також показник манев­реності власних оборотних коштів (капіталу, що функціонує). Він визначається як відношення грошових коштів до капіталу, що функціонує. Цей показник характеризує ту частину власних обо­ротних коштів, які перебувають у формі грошових коштів, що мають абсолютну ліквідність. Для підприємства, котре нормально функціонує, цей показник змінюється від нуля до одиниці. Прийнятне орієнтовне значення показника встановлює підприємство самостійно.

Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і еквівалентів, достатніх для розрахунків з кредиторської заборго­ваності, що потребує негайного погашення.

Ознаками платоспроможності є: наявність грошей у касі, на поточних рахунках; відсутність простроченої кредиторської заборгованості. Однак наявність тільки незначних залишків грошей на поточ­них рахунках знову ж таки не означає неплатоспроможності під­приємства, бо кошти на поточні рахунки можуть надійти протя­гом кількох днів.

Вважають, що в підприємства на поточному рахунку має бути залишок коштів, який дорівнює різниці між кредитор­ською заборгованістю всіх видів, строки оплати якої настають протягом певного найближчого періоду (наприклад, тижня або декади) і поточною дебіторською заборгованістю на користь підприємства, платежі за якою очікуються в той самий період. Наприклад, кредиторська заборгованість на 1 березня – 840 тис. грн. Дебіторська заборгованість на 1 березня — 620 тис. грн. Залишок коштів на поточному рахунку – 55 тис. грн. Тоді рівень поточної платіжної готовності становитиме (55 • 100): (840 – 620) = 25 %.

Фінансова стабільність підприємства є однією з най­важливіших характеристик фінансового стану підприємства. Во­на пов'язана з рівнем залежності від кредиторів та інвесторів і характеризується співвідношенням власних і залучених коштів. Основні показники фінансової стабільності:

Коефіцієнт концентрації власного капіталу розраховується за формулою:

[власний капітал (підсумок 1 розділу пасиву)]: [загальна сума господарських коштів (валюта балансу)].

Цей коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Що вищим є значення цього показника, то більше підприємство є фінансово стійким, стабільним і незалежним від зовнішніх кредиторів. Доповненням до цього показника є коефіцієнти концентрації залученого (позичкового) капіталу — їх сума має дорівнювати 1 (або 100 %).

Щодо рівня залучення позичених коштів у зарубіжній практиці існують різні думки. Найбільш поширено таку: частка власного капіталу має бути не меншою за 0,6 (60 %).

2. Коефіцієнт фінансової залежності:

[валюта балансу]: [власний капітал (підсумок розділу 1 пасиву)].

Цей коефіцієнт є оберненим до коефіцієнта концентрації вла­сного капіталу. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємст­ва. Якщо його значення наближається до одиниці (або 100 %), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємст­во, якщо перевищує одиницю — навпаки.

3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу:

[власні кошти (2 розділ активу)]: [власний капітал (підсумок розділу 1 пасиву балансу)].

Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу вико­ристовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку час­тину вкладено в оборотні кошти, а яку — капіталізовано. Значен­ня цього показника може змінюватися залежно від структури ка­піталу і галузевої належності підприємства (норматив — 0,4... 0,6).

4. Коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів:

[залучений капітал (підсумок 3 розділу пасиву балансу) +

+ короткострокові кредити банків (у 4 розділі пасиву)]: [власний капітал (підсумок 1 розділу пасиву балансу)].

Цей коефіцієнт є найбільш загальною оцінкою фінансової стій­кості підприємства. Зрос­тання цього показника в динаміці свідчить про посилення залеж­ності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про певне зниження фінансової стійкості, і навпаки.

Ефективне використання фінансових ресурсів визна­чається їх оборотністю. Термін «оборотний капітал» (або в прак­тиці роботи українських підприємств «оборотні кошти») харак­теризує поточні активи підприємства. Фонди обігу – це готова продукція, товари, гроші (кошти) та їх еквіваленти, розрахунки з підприємствами та організаціями. Отже, аналізуючи стан оборотних коштів за умов ринкової економіки, необхідно розглядати:

1. Оборотність оборотних коштів у днях (Од) – час повного кругообігу оборо­тних коштів.

Визначається за формулою:

Од = СЗ × Д: Р,

де СЗ — середній залишок оборотних коштів; Д — кількість днів у періоді, що аналізується; Р — виручка від реалізації.

Середній залишок оборотних коштів у цілому (або будь-якого з їх видів) обчислюється за формулою середньої хронологічної. Для цього беруть підсумки залишків 2-го розділу активу балансу і за формулою середньої арифметичної визначають середньоріч­ний залишок.

2. Коефіцієнт оборотності (Ко) – це кількість оборотів, що їх роблять оборотні кошти за період, який аналізується.

Цей коефіцієнт характеризує розмір обсягу виручки від реалі­зації в розрахунку на одну гривню оборотних коштів. Він визна­чається за формулою:

Ко = Р: СЗ,

де Ко – коефіцієнт оборотності; Р – виручка від реалізації; СЗ – середній залишок оборотних коштів за період, що аналі­зується. Коефіцієнт оборотності засобів – це фондовіддача обо­ротних коштів.

3. Тривалість одного обороту в днях (То) – визначається за формулою:

То = 365/Ко = 365 / Д: Од,

де То – тривалість одного обороту в днях; Д – кількість днів періоду, що аналізується (90, 360); Од – оборотність оборотних коштів у днях.

Особливу увагу в процесі аналізу дебіторської заборгованості приділяють статті «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги», яка має найбільшу питому вагу в загальній сумі дебіторської заборгованості. Згідно з національними стан­дартами бухгалтерського обліку ця дебіторська заборгованість відображається в балансі за чистою реалізаційною вартістю, тобто як сума дебіторської заборгованості за мінусом сумнів­них та безнадійних боргів. Показник сумнівної дебіторської заборгованості може бути взятий з балансу (рядок 162 ф. 1).

За даними бухгалтерської звітності (ф. 1, ф. 2) можна визначити низку показників, що характеризу­ють стан дебіторської заборгованості.

До цих показників належать:

1. Оборотність дебіторської заборгованості:

Од = В:Д,

де Од – оборотність дебіторської заборгованості;

В – виручка від реалізації продукції; Д — середня величина дебіторської заборгованості.

Зниження цього показника є негативним процесом.

2. Період погашення дебіторської заборгованості:

Пд = 365 днів: Од,

де Пд – період погашення дебіторської заборгованості; Од – оборотність дебіторської заборгованості.