Поняття про протоколи, витяг з протоколу

До практичних занять

Практичне заняття – це форма організації навчання, пов'язана з самостійним виконанням студентами практичних робіт.

Головна мета практичних занять – практичне застосування сформованих раніше вмінь та навичок, узагальнення та систематизація теоретичних знань, засвоєння елементарних методів дослідницької роботи, застосування отриманих знань на практиці.

Основними завданнями практичних занять є:

• формування у студентів практичних навичок;

• розвиток вмінь застосовувати теоретичні знання практично;

• залучення студентів до експериментального підтвердження теоретичних положень:

• прищеплення їм навичок творчого мислення, самостійного формулювання та висловлювання власних думок, а також захисту висунутих наукових положень і висновків.

Практичні роботи проводяться після вивчення теми, а також можуть випереджати їх вивчення, створюючи дослідно-експериментальний образ теоретичного матеріалу, що передбачається вивчити.

Проведенню практичного заняття передує вступна лекція та інструктаж. У процесі проведення заняття застосовуються прийоми актуалізації опорних знань.

Засобом управління діяльністю студентів під час проведення заняття є інструкції, що містять:

• правила та послідовність дій;

• інформацію про повторення необхідного навчального матеріалу;

• порядок виконання завдань;

• контрольні питання за темою;

• список додаткової літератури.

Основне завдання курсу «Українська мова за професійним спрямуванням» полягає у тому, щоб дати студентам необхідні знання щодо складання і оформлення службових та особистих документів, допомогти їм оволодіти лексичними, орфоепічними, орфографічними, граматичними і стилістичними нормами сучасної ділової української мови.

Курс «Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів спеціальності «Педагогіка і методика середньої освіти. Фізична культура», «Початкова освіта» базова загальна середня освіта розрахований на 24 години практичних занять, спеціальності «Початкова освіта» повна загальна середня освіта – на 20 годин.

Практичне заняття № 7

Розділ 4. Нормативність та правильність фахового мовлення

Тема 4.1. Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови (робота з орфографічним та орфоепічним словниками)

Мета заняття:узагальнити правописні правила української мови, розглянути правопис прізвищ, імен, по батькові,складних іменників, прикметників, прислівників.

Обладнання: інструктивна картка,словник української мови, український правопис

Короткі відомості з теоретичної частини роботи

1. Особливості українського правопису

ПРАВОПИС - сукупність загальновизнаних і загальнообов'язкових правил, що встановлюють способи передачі мови на письмі. Правопис охоплює орфографію та пунктуацію.

Український правопис сформувався на основі правописних традицій давньоруської мови, що ґрунтувалися на фонетичному принципі, за яким написання має відбивати вимову.

Структура чинного правопису

I. Правопис основи слова

Літерні позначення звуків (§ 1-20), Правопис префіксів (§ 21), Правопис суфіксів (§ 22-24), Правопис складних слів (§ 25-33), Вживання великої літери (букви) (§ 34-40), Правила переносу (§ 41-42), Знак наголосу (§ 43)

II. Правопис закінчень відмінюваних слів

Іменник (§ 44-66), Прикметник (§ 67-69),, Числівник (§ 70-72), Займенник (§ 73-79), Дієслово (§ 80-85)

III. Правопис слів іншомовного походження

Приголосні (§ 86-89), Передача звука j та голосних (§ 90-91), Групи приголосних з голосними (§ 92-99), Відмінювання слів іншомовоного походження (§ 100)

IV. Правопис власних назв (прізвищ), Українські прізвища, відмінювання імен і прізвищ (§ 101-105), Складні і складені особові імена та прізвища й похідні від них прикметники (§ 106-107), Географічні назви (§ 108-114)

V. Найголовніші правила пунктуації

2. Орфоепічні норми. Систематизація правил орфографії

Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови. Систему норм літературної вимови вивчає орфоепія.

Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння, подовження, спрощення, збігу звуків.

Вимова голосних і приголосних звуків характеризується такими особливостями:

– голосні звуки вимовляються повнозвучно в будь-якій позиції (наголошеній чи ненаголошеній) (пожежа, рукав, колектив); звуки [а], [і], [у] передаються завжди чітко і виразно (академія, аміак); ненаголошений [о] не наближається до [а], як у російській мові (згоряння, комбінування), ненаголошений [е] вимовляється як [еи], а ненаголошений [и] – як [ие] (вексель, дисконт); звуки [е], [і] в іншомовних словах після голосних можуть йотуватися (клієнт, егоїст);

– приголосні дзвінкі не оглушуються в кінці слів та в середині перед глухими, тільки [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю та в похідних від них перед глухими вимовляється як [х]; глухі приголосні перед дзвінкими передаються дзвінко (клятьба, просьба); прийменник і префікс з перед глухими послідовно оглушуються (з товаром, з попитом); звук [з] у префіксах роз-, без-, через- та прийменниках без, через перед глухими залежно від темпу мовлення може вимовлятися дзвінко або оглушено (розпорядчий, безприбутковий, через транспорт); губні, шиплячі (неподовжені), задньоязикові і гортанний [г] звучать твердо, лише перед [і] пом’якшено (біржа, мільйон, шість, банкір, архів); у деяких питомо українських та іншомовних словах губні, задньоязикові, гортанний та подовжені шиплячі пом’якшуються перед я, ю (бюджет, кювет, річчю, бездоріжжя); перед [е] приголосні вимовляються твердо (цейтнот, тендер) тощо.

Дотримання орфоепічних норм удосконалює мову як засіб спілкування, сприяє витонченості, стрункості мови, полегшує обмін думками, допомагає уникати непорозумінь у мовленні, усувати їх. Знання орфоепічних норм забезпечує чітке логічне оформлення думки і мовне її вираження.

Досконале володіння нормами літературної вимови необхідне промовцю для успішного виступу перед великою аудиторією. Вимова оратора відрізняється від звичайної повсякденної більшою старанністю, строгішою нормативністю, що виявляється в уникненні регіональних особливостей, подоланні особистих мовних вад.

Милозвучність досягається чергуванням у мовленні голосних і приголосних звуків, односкладових і багатоскладових слів, коротких і довгих речень, зміною звукового складу слова без порушення його значення тощо.

Одним із важливих засобів створення милозвучності є позиційне чергування звуків [у]-[в] та [і]-[й], фонетичні варіанти повнозначних та службових слів на зразок унаслідок – внаслідок, йти – іти, імла – мла,

з – зі – із, над – наді. Звуком [і] завжди починається речення, а звуком [у] тоді, коли далі йде приголосний. Між приголосними і голосними вимовляються і пишуться [у], [і] (потім у день чи два, так і так), між голосними – [в], [й] (взяла в оренду, заява й акт). Після приголосного перед голосним вживається здебільшого [й], [в], а після голосного перед приголосним – [і], [у].

Якщо між словами робиться пауза, то на стику їх вимовляються голосні [у], [і] (Сонце сходило і оглядало землю). Ці звуки чергуються у словах, якщо не змінюють їх значення (ймовірний – імовірний, йти - іти, влаштовувати – улаштовувати, впродовж - упродовж).

Немає чергування при зіставленні понять (батьки і діти), при зміні значення слів (вклад і уклад), у словах лише з [в] або з [у] (взаємини, власник, указ, установа).

Орфографія визначає правила написання звуків літератми, написання слів разом, окремо і з дефісом, уживання великої літери, правила переносу частин слова з рядка в рядок, регулює написання закінчень відмінюваних слів.

Сучасна орфографія вибудована на двох основних принципах – фонетичному й морфологічному.

3. Правопис прізвищ, імен та по батькові в українській мові

Українські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та за загальними нормами українського правопису. Наприклад: Литвиненко, Гапоненко, Писаренко Шевченко, Марченко, Муляр, Кравченко, Назар, Удовенко, Пугач, Солов'яненко, Тимошенко, Юрчук.

Ряд прізвищ слов'янського походження в українській мові мають деякі особливості:

1) у російських прізвищах ё передається сполученням йо на початку слова та в середині після голосних, а також після твердих приголосних, якщо ё у вимові відповідає сполученню йо. Наприклад: Йотов, Йоржик, Майоров;

2) якщо ё означає звук о після м'якого приголосного, то тоді пишеться сполучення ьо. Наприклад: Синьов, Дегтярьов, Пушкарьов;

3) під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ та ц завжди пишеться о. Наприклад: Чижов, Свящов, Балашов, Кольцов. У ненаголошеній позиції пишеться е. Наприклад: Горячев, Чебишев, Коришев, Солнцев, Кривенцев, Плющев, Лещев;

4) російська літера е після приголосних передається в українській мові літерою е. Наприклад: Мельник, Вербицький, Александров, Демидов, Шевцов, Кобзаревич, Леонов, Мошек, Сапек, Гашек, Луспекаєв, Білевич. Але звук е в російських прізвищах, що відповідає українському і, передається буквою є. Наприклад: Бєлкін, Бєляєв, Сєдіна, Пєшковський, Лєтов, Мєстківський;

5) російська літера и в основах прізвищ на початку слова та після приголосних передається літерою і. Наприклад: Іващенко, Івко, Ісаченко, Ісаєв, Іллєнко, Нікітін, Ніколаєв, Фірсова, Бірюков, Лісний, Ліненко.

Після шиплячих ж, ч, ш, щ завжди пишеться и. Наприклад: Живков, Жиловенко, Жигалюк, Кочигін, Чигрін, Чирва, Шишарова, Шишацький, Щиглов, Щипачов;

6) російська літера и у середині слів після голосних, апострофа та м'якого знака передається через ї. Наприклад: Руїн, Воїнович, Мар'їн, Ільїн, Переїденко;

7) російська літера ы завжди передається через и. Напиклад: Фортали, Черниш, Малишевський, Цимбал, Циганенко, Цвелих, Білих, Куцих;

8) літера и завжди пишеться в прізвищах, утворених від імен та коренів, спільних для української і російської мов. Наприклад: Мироненко, Сидоров, Тихонов, Максимов, Данилов, Григорчук, Виноградов, Винокур;

9) російський суфікс - ев, -еев передається через є після всіх приголосних, крім шиплячих та ц. Наприклад; Матвєев, Андрєєв, Патрікєєв, Веденєєв; Лаптєв, Медведєв, Пахарєв, Каменєв, Гундарєв, Жухарєв; Малишев, Мальцев, Хомічев, Мариничев, Онищев, Костищев;

10) у префіксі при- завжди пишеться и. Наприклад: Приходько, Присяжнюк, Прилуцький, Пригорілов, Прибережний, Придніпровський, Приймаков, Прийденко, Придорожній;

11) у суфіксах -ич, -ик пишеться и. Наприклад: Пашкевич, Зінкевич, Мазуркевич, Базилевич, Зозулевич; Перепелятник, Рудик, Цилюрик, Дудник, Малик, Антосик, Бендрик;

12) слов'янські прізвища, незалежно від походження, пишуться з ь у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк. Наприклад: Вишневецький, Новицький, Липовицький, Іваницький, Жванецький, Корецький, Саврицький, Квітницький, Хмельницький, Завадовський, Зелінський, Петровський, Тройський, Міщерський, Добровольський, Печерський, Матусовський, Броварський.

ІМЕНА ПО БАТЬКОВІ

При творенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси -ович, -йович. Наприклад: Русланович, Сергійович, Іванович, Ігорович, Юрійович, Максимович, Євгенович, Богданович, Андрійович, Маркіянович, Васильович, Семенович.

При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), після голосних - ївн(а). Наприклад: Миколаївна, Іванівна, Юліанівна, Лук'янівна, Ярославівна, Артемівна, Владиславівна, Василівна, Бориславівна, Романівна, Олександрівна, Сергіївна.

Деякі з імен по батькові випадають з цих загальних правил. Їх слід пам'ятати.

Григорій — Григорович, Григорівна

Сава — Савич (-ович), Савівна

Ілля— Ілліч, Іллівна

Микита —Микитович, Микитівна

Яків — Якович (-левич), Яківна (-лівна)

Лука — Лукич, Луківна.

У родовому відмінку жіночі імена по батькові мають лише закінчення -івн(и), - ївн(и), у давальному - -івн(і), -ївн(і).

Наприклад:

Р. в. Людмили Тимофіївни (неправильно: Тимофіївної)

Вікторії Володимирівни (неправильно: Володимирівної)

Д. в. Людмилі Тимофіївні (неправильно: Тимофіївній)

Вікторії Володимирівні (неправильно: Володимирівній).

4. Правопис складних іменників та прикметників

Правопис складних іменників

Разом пишуться:

а) складні іменники, утворені шляхом поєднання за допомогою сполучного звука двох або кількох основ, одна з яких дієслівного походження: вертоліт, лісосплав, самохід, силосонавантажувач, тепловоз;

б) складні іменники, утворені поєднанням прикметникової та іменникової основ за допомогою сполучного звука: білокрівці, чорногуз, чорнозем;

в) складні іменники, утворені за допомогою сполучного звука від двох іменникових основ: верболіз, лісостеп, носоріг, трудодень, шлакоблок (але людино-день); сюди ж належать іменники, першою частиною яких є незмінний іменник іншомовного походження (тут роль сполучного звука виконує останній голосний першого іменника: автострадда, велотрек, радіокомітет);

г) складні іменники, утворені з дієслова в наказовій формі та іменника: горицвіт, зірвиголова, перекотиполе, пройдисвіт; Непийпиво, Перебийте, Убийвовк (прізвища);

ґ) складні іменники, утворені з кількісного числівника у формі родового відмінка (для числівника сто — називного) та іменника: дванадцятитонка, сторіччя, стоп'ятдесятиріччя, шестиденка;

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

У складних словах із числівником, який означає число двозначне, тризначне та інші, числівник зазвичай пишеться цифрами й приєднується до другої частини слова за допомогою дефіса: 750-річчя, 16-поверховий.

д) складні іменники з першою частиною пів-, напів-, полу-: піваркуша, півгодини, півдюжини, півкарбованця, півколо, півмісяць, півогірка, пів'яблука; напівавтомат, напівсон; полукіпок, полумисок; перед іменниками — власними іменами пів- пишеться через дефіс: пів-Європи, пів-Києва;

є) складні іменники, утворені з трьох і більше основ: автомотогурток, вітловодолікування, термогідродинаміка.

Через дефіс пишуться:

а) іменники, що означають протилежні за змістом поняття: купівля-продаж, розтяг-стиск;

б) іменники, що означають спеціальність, професію: магнітолог-астроном, лікар-еколог;

в) іменники на позначення казкових персонажів: Зайчик-Побігайчик, Лисичка-Сестричка;

г) іменники, у яких перше слово підкреслює певну прикмету чи особливість предмета, явища, названого другим словом: блок-система, буй-тур, дизель-мотор, жар-птиця, козир-дівка, крекінг-процес, свят-вечір, стоп-кран;

ґ) іменники, що означають державні посади, військові, наукові звання: генерал-губернатор, генерал-лейтенант, контр-адмірал, прем'єр-міністр, унтер-офіцер, член-кореспондент, штабс-капітан;

д) іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година, людино-день, тонно-кілометр;

є) складні іменники з першою складовою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер-: віце-президент, екс-чемпіон, лейб-медик, максі-спідниця, міні-футбол, обер-майстер;

є) іншомовні назви проміжних сторін світу: норд-вест, норд-ост;

ж) субстантивовані словосполучення, що означають переважно назви рослин: брат-і-сестра, люби-мене, розрив-трава, чар-зілля;

з) скорочені іменники, у яких наводиться початок і кінець слова: б-ка — бібліотека, вид-во — видавництво, д-р — доктор, ін-т — інститут, л-ра — література, т-во — товариство, ф-ка — фабрика;

и) перша частина складного слова (яке пишеться разом або через дефіс), коли далі йде слово з такою самою другою частиною: кулько й ролико-підшипники, радіо- й телеапаратура, тепло- й гідроелектростанції.

Прикладки

Прикладки можуть писатися окремо й через дефіс, що залежить від семантики поєднуваних складників:

а) якщо прикладкою виступає видова назва, то дефіс між означуваним іменником і прикладкою не ставиться: місто Київ, ріка Дніпро, трава звіробій; якщо ж у ролі прикладки виступає родова назва,то між означуваним іменником і прикладкою ставиться дефіс: звіробій-трава, Дніпро-ріка, Сапун-гора;

б) якщо узгоджуваний іменник, що має атрибутивне (означальне) значення, виступає в ролі прикладки в постпозиції, він приєднується до пояснюваного іменника дефісом: вовк-жаднюга, дівчина-красуня, хлопець-богатир; якщо такий іменник виступає в препозиції до означуваного іменника, то він пишеться окремо: богатир хлопець, жаднюга вовк, красуня дівчина;

в) пояснюваний іменник і прикладка можуть мінятися місцями (причому атрибутивну роль виконує іменник у постпозиції), між ними завжди ставиться дефіс: дівчина-грузинка й грузинка-дівчина, учитель-фізик і фізик-учитель, художник-пейзажист і пейзажист-художник;

г) якщо прикладка входить до складу терміна, вона втрачає атрибутивне значення, перетворюючи словосполучення на складний іменник без сполучного звука. Такі іменники пишуться через дефіс: гриб-паразит, жук-короїд, заєць-русак, льон-довгунець.

Правопис складних прикметників

Разом пишуться:

а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом: електросиловий (електросила), картоплесаджальний (картоплесаджалка), лісостеповий (лісостеп), м'ясозаготівельний (м'ясозаготівля), радіофізичний (радіофізика), самохідний (самохід), теплообмінний (теплообмін), чорноземний (чорнозем);

б) складні прикметники, утворені від сполучення іменника та узгоджуваного з ним прикметника: загальноосвітній (загальна освіта), легкоатлетичний (легка атлетика), мовностильовий (мовний стиль), народногосподарський (народне господарство), народнопоетичний (народна поезія), первіснообщинний (первісна община), правобережний (правий берег), сільськогосподарський (сільське господарство), східнослов'янський (східні слов'яни);

в) складні прикметники з другою дієслівною частиною: волелюбний, деревообробний, карколомний, машинобудівний.

г) складні прикметники, у яких першим компонентом виступає прислівник: важкохворий, внутрішньозаводський, загальнодержавний; так само й такі, у яких другою складовою частиною є дієприкметник: вищезгаданий, нижчепідписаний, новоутворений, свіжозрубаний, але: трохи вище зазначений (параграф), бо є пояснювальне слово;

д) складні прикметники (з двох або кількох компонентів), у яких основне смислове навантаження передається останнім прикметником, а попередні лише звужують, уточнюють його зміст. Такі прикметники, як правило, мають термінологічне значення: вузькодіалектне (мовне явище), грудочеревна (перепона), давньоверхньонімецька (мова), двовуглекислий (газ), лінгвостилістичні (особливості); також — глухонімий, сліпоглухонімий;

є) складні прикметники, першою частиною яких є числівник, написаний літерами: двадцятиповерховий, семиразовий, стодвадцятип'ятирічний, але 125-річний;

є) складні прикметники, утворені з двох неоднорідних прикметників (зокрема ті, які виражають відношення родової ознаки до видової): поперечношліфувальний (поперечний шліфувальний верстат).

Через дефіс пишуться:

а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться через дефіс: віце-президентський (віце-президент), генерал-губернаторський (генерал-губернатор), дизель-моторний (дизель-мотор), соціал-демократичний (соціал-демократ), унтер-офіцерський (унтер-офіцер);

б) - складні прикметники, утворені з двох чи більше прикметникових основ, якщо названі цими основами поняття не підпорядковані одне одному: аграрно-сировинний, державно-монополістичний, електронно-обчислювальний, культурно-технічний, лісопильно-стругальний, масово-політичний, мовно-літературний, свердлильно-довбальний, суспільно-політичний, столярно-механічний; а також узвичаєні: всесвітньо-історичний, літературно-художній, народно-визвольний, підзолисто-болотний тощо; між компонентами цих складних прикметників, не з'єднаними в одне слово, можна вставити сполучник і: аграрний і сировинний, навчальний і виховний тощо;

в) складні прикметники, у яких перша частина закінчується на -ико (-іко): буколіко-романтичний, діалектико-матеріалістичний, історико-культурний, механіко-математичний, політико-економічний;

г) складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-: військово-морський, військово-спортивний, воєнно-стратегічний;

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Складні субстантивовані прикметники, які набули форми іменника, такі як військовозобов'язаний, військовополонений, пишуться разом.

ґ) складні прикметники, у яких перша частина не має прикметникового суфікса, але яка за змістом є однорідною з другою частиною и приєднується до неї за допомогою сполучного звука о або е: м'яльно-тіпальний, м'ясо-молочний, крохмале-патоковий;

д) складні прикметники, утворені з двох або кількох основ, які означають якість із додатковим відтінком, відтінки кольорів або поєднання кількох кольорів в одному предметі: блакитно-синій, гіркувато-солоний, кисло-солодкий, молочно-білий, сіро-голубий, темно-зелений, червоно-зелено-синій, але: жовтогарячий, червоногарячий (окремі кольори);

е) складні назви проміжних сторін світу: південно-східний, північно-західний; норд-остівський;

є) складні прикметники, першим компонентом яких є числівник, написаний цифрами: 20-річний, 10-поверховий.

5. Правопис прислівників

Н і НН у прислівниках

У прислівниках пишеться стільки н, скільки їх було в прикметниках і дієприкметниках, від яких вони утворені: впевнений — впевнено, багряний — багряно, гуманний — гуманно, незрівнянний —- незрівнянно, сумлінний — сумлінно.

З двома літерами н пишуться прислівники спросоння, попідвіконню, попідтинню, зрання.

НЕ і НІ з прислівниками

Не з прислівниками пишеться разом, якщо:

— слово без не не вживається: нестямно, незворушно, незабаром, ненароком;

— слово з не утворює одне поняття, що може бути виражене іншим словом: невисоко — низько, недалеко — близько.

Не з прислівниками пишеться окремо, якщо:

— прислівник у реченні виступає присудком: Було вже нерано;

— у реченні з протиставленням: Летіти не високо, а низько.

Ні з прислівниками пишеться разом: ніскільки, ніколи, ніяк.

Окремо ні пишеться тоді, коли повторюється (ні високо ні низько, ні холодно ні жарко), а також у фразеологізмах (ні туди ні сюди, ні так ні сяк).

Написання прислівників разом, окремо й через дефіс

Разом пишуться:

а) складні прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником: віднині, відтепер, донині, дотепер, забагато, задовго, занадто, набагато, навічно, надалі, надовго, назавжди, назовсім, наскрізь, насправді, невтямки, негаразд, отак, отам, отут, підтюпцем, повсюди, подекуди, позавчора, позаторік, потроху, утричі, якнайкраще;

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Від подібних прислівників слід відрізняти сполучення прийменників із незмінюваними словами, вживаними у значенні іменників. Такі сполучення пишуться окремо: від сьогодні, дозавтра, назавтра, на потім (не відкладайте цього дозавтра, назавтра, на потім); за багато, на багато (пop.: забагато гуляєш і за багато років уперше приїхав, стало набагато легше й зал на багато місць), на добраніч, на ура.

б) складні прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником: безвісти, вбік, ввечері, ввіч, вволю, взимку, взнаки, відразу, вкрай, вкупі, влад, влітку, вночі, восени, впам'ятку, впень, впереміж, впереміш, вплач, впоперек, впору, враз, вранці, врівень, врівні, врозкид, врозліт, врозсип, врозтіч, вряд, всмак, доверху, довіку, довкола, доволі, додолу, докупи, дотла, дощенту, заочі, запанібрата, запівніч, зараз, заразом, зарані, зарання, засвітла, звіку, здуру, зозла, зокола, зранку, зрання, зрештою, зроду, зсередини, набір, навиворіт, навиліт, навік, навіки, навіч, нагору (але на-гора), надголодь, надзелень, надмір, надмірі, назад, назахват, наїздом, наниз, нанизу, наостанок, наостанку, наперебій, напереваги, напереріз, напоказ, наполовину, напочатку, наприклад, напровесні, напролом, напропале, нараз, нарівні, нарозхват, насилу наспід, насподі, насторожі, наяву, обік, обіч, одвіку, опівдні, опівночі, опліч, підряд, побіч, поблизу, поверх, повік, поволі, позаду, поночі, попліч, поруч, поряд, почасти, скраю, спереду, убік, убрід, увечері, увіч, угорі, угору, узимку, узнаки, украй, укупі, улад, улітку, униз, унизу, уночі, упень, уперед, уплач, упоперек, упору, уранці, урівень, урівні, урозкид, урозліт, урозсип, урозтіч, уряд, усередині, услід, усмак, ушир;

в) складні прислівники, утворені сполученням прийменника з коротким (нечленним) прикметником: віддавна, востаннє, вручну, догола, допізна, завидна, замолоду, заново, звисока, згарячу, злегка, зліва, знову, зрідка, напевне, нарівні, нарізно, нашвидку, помалу, помаленьку, потихеньку, сповна, спроста, сп'яну;

г) складні прислівники, утворені сполученням прийменника із числівником: вдвоє, втроє, вчетверо й под.; вперше, вдруге, втретє й под.; надвоє, натроє, начетверо й под.; удвох, утрьох, учотирьох і т. д.; водно, заодно, поодинці, спершу;

ґ) складні прислівники, утворені сполученням прийменника із займенником: внічию, втім, навіщо, нащо, передусім, почім, почому; але: до чого, за віщо, за що та ін. у ролі додатків;

д) складні прислівники, утворені сполученням кількох прийменників із будь-якою частиною мови: вдосвіта, впродовж, завбільшки, завглибшки, завдовжки, завтовшки, завчасу, завширшки, знадвору, навздогін, навзнак, навкидьки, навколо, навкруги, навкулачки, навмисне, навпаки, навперейми, навприсядки, навпростець, навряд, навскач, навскіс, навскоси, навсправжки, навстіж, навтікача, навздогін, наздогін, наосліп, напоготові, позавчора, позаторік, попідтинню, спідлоба;

є) складні прислівники, утворені з кількох основ (із прийменником чи без нього): босоніж, водносталь, ліворуч, мимоволі, мимоїздом, мимохідь, мимохіть, насамперед, натщесерце, нашвидкуруч, обабіч, обіруч, очевидно, повсякчас, праворуч, привселюдно, самохіть, стрімголов, тимчасово, чимдуж, чимраз;

є) складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- із будь-якою частиною мови: абикуди, абияк, аніскільки, анітелень; дедалі, деінде, деколи, декуди; чимало; щовечора, щогодини, щомога, щонайбільше, щонайдовше, щонайдужче (але: дарма що, поки що, тільки що, хіба що, чи що); якомога, якось і якось (з різними значеннями), якраз, якнайбільше, якнайдужче, якнайдовше й под.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Слід відрізняти прислівники, складені з прийменників або часток і різних частин мови, від прийменників або часток та іменників, прикметників тощо, коли останні зберігають у реченні свої функції як окремі частини мови, отже, і пишуться окремо. Пор.: Він повернув убік (куди?) і Ударив у бік (у що?). Спочатку (коли?) це не було ясно й з початку (чого?) розмови вони зрозуміли вашу думку.

Прочитай вірш напам'ять (як?) На пам'ять (на що?) він подарував мені книжку.

Окремо пишуться:

а) прислівникові сполуки, що складаються з прийменника та іменника, але в яких іменник зазвичай зберігає своє конкретне лексичне значення й граматичну форму, особливо коли між прийменником і керованим ним іменником можливе означення до цього іменника (прикметник, займенник, числівник): без відома, без жалю, без кінця, без кінця-краю, без краю, без ладу, без ліку, без мети, без наміру, без пуття, без сліду, без смаку, без сумніву, без угаву, без упину, без черги, в затишку, в міру, в нагороду, в ногу, в обмін, в обріз, в позику, в цілості, до біса, до вподоби, до гурту, до діла, до загину, до запитання, до краю, до крихти, до ладу, до лиха, до лиця, до міри, до ноги, до обіду, до останку, до пари, до пня, до побачення, до пори, до пуття, до речі, до решти, до сих пір, до смаку, до смерті, до снаги, до сьогодні, за годину, за дня, за кордон, за кордоном, за рахунок, за світла, з болю, з-за кордону, з краю в край, з переляку, з радості, з розгону, на бігу, на біс, на вагу, на весну (але на весні), на вибір, на видноті, на відчай, на відмінно, на віку, на гаму з, на голову, на диво, на дозвіллі, на жаль, на зло, на зразок, на льоту, на мить, на ніщо, на око, на поруки, на прощання, на радість, на радощах, на руку, на самоті, на світанку, на скаку, на славу, на слово, на сміх, на совість, на сором, на ходу, на шкоду, на щастя, над силу, не з руки, ні на гріш, під боком, під гору, під силу, по закону, по змозі, по знаку, по можливості, по правді, по силі, по совісті, по сусідству, по суті, по черзі, по щирості, у вигляді, уві сні, у поміч, у стократ, через силу, як слід, як треба;

б) словосполуки, що мають значення прислівників і складаються з двох іменників (зрідка —числівників) та одного або двох прийменників: від ранку до вечора, день у день, з боку на бік, з дня на день, один в один, раз у раз, рік у рік, час від часу;

в) словосполуки, які в реченні виконують функції прислівника та складаються з узгоджуваного прийменника (числівника, займенника) й наступного іменника: другого дня, таким чином, темної ночі, тим разом, тим часом і т. ін.;

г) прислівники, утворені сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього) роду: в основному, в цілому;

ґ) прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по двоє, по троє, по четверо тощо.

Через дефіс пишуться:

а) складні прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника по та закінчення -ому, -ему(-єму) або -(к) и: по-батьківському, по-бойовому, по-братньому, по-господарському, по-іншому, по-козацькому, по-нашому, по-своєму, по-сусідському, по-українському, по-християнському; по-батьківськи, по-братерськи, по-господарськи, по-людськи, по-сусідськи, по-українськи; також по-латині;

б) складні прислівники, утворені за допомогою прийменника по від порядкових числівників: по-перше, по-друге, по-третє тощо;

в) неозначені складні прислівники з частками -будь, -небудь, казна-, -то, хтозна-: аби-то, будь-де, будь-коли, будь-куди, де-небудь, десъ-тo, казна-де, казна-коли, коли-будь, коли-небудь, куди-будь, куди-небудь, так-то, хтозна-як, як-небудь;

г) складні прислівники, утворені з двох прислівників: вряди-годи, десь-інде; десь-інколи, сяк-так і т.ін.;

ґ) складні прислівники, утворені повторенням слова або основи без службових слів або зі службовими словами між ними: будь-що-будь, віч-на-віч, всього-на-всього, далеко-далеко, де-не-де, коли-не-коли, ледве-ледве, ось-ось, пліч-о-пліч, хоч-не-хоч, як-не-як.

Зміст і послідовність виконання практичного завдання

Завдання 1. Утворити слова, правильно записавши їх, пояснити правопис.

Матеріальний відповідати; господарський договірний; облік фінанси; паровоз будувати; музичний драматичний; суспільний корисний; рідина подібний; взаємний вигідний: навчальний виховний; бджола знати; генерал майор; земля впорядкувати; половина озера; половина України; жовтий гарячий; двадцятьліт.

Завдання 2. Перекласти українською мовою і записати:

Водоемов-Водойомов, Муравьев-Муравйов, Соловьев-Соловйов, Воробъев-Воробйов; Лихачев-Лихачов, Лобачев-Лобачов, Федосеев-Федосєєв, Евсеев-Євсєєв, лавренев-Лавреньов, Тренев-Треньов, Привалов-Привалов, Барышев-Баришев, Зайцев-Зайцев, Купецкий-Купецький, Пинаевский-Пінаєвський, Залюбовский-Залюбовський.

Завдання 3. Створити з пари імен ім’я по батькові особи та записати його:

Зінаїда–Сава, Олег-Валерій, Артем-Анатолій, Іван-Кузьма, Анатолій-Анатоль, Анатоль-Анатолій, Володимир-Василь, Віктор-Аркадій.

Завдання4.Провідміняйте за відмінками.

Костенко Остап Сидорович, Ігнатець Уляна Овсіївна, Стріха Оксана Миколаївна, Донець Пилип Андрійович, Гончаренко Ва­лерій Павлович, Крищенко Олена Дмитрівна, Іванів Костянтин Сергійович.

Завдання 4. Виконати тестові завдання

1. Через дефіс пишуться всі слова в рядку

А всього/на/всього, десь/інколи, по/перше;

Б дарма/що, генерал/майор, кілька/сот;

В сяк/так, спід/лоба, як/коли;

Г видимо/невидимо, поза/вчора, мимо/хідь;

Д по/християнському, попід/руки, до/речі.

2 Окремо пишуться всі прислівники в рядку

А з/висока, без/пуття, по/нашому;

Б до/пізна, з/давніх/давен, на/троє;

В що/найвище, десь/колись, на/зустріч;

Г на/щастя, час/від/часу, кінець/кінцем;

Д за/одно, раз/у/раз, віч/на/віч.

3.Через дефіс пишуться всі слова в рядку

А хтозна/як, кінець/кінцем, перекоти/поле;,

Б по/сусідству, політико/економічний, пів/аркуша;

В воєнно/стратегічний, сон/трава, двадцяти/п'яти/мільйонний;

Г зовнішньо/торговий, раз/у/раз, хронікально/документальний;

Д 100/ліття, синій/синій, по/латині.

4. Через дефіс пишуться всі слова в рядку

А військово/полонений, гірко/солоний, часто/густо;

Б віце/президентський, дев'яносто/літній, пів/дороги;

В західно/український, хіміко/біологічний, все/одно;

Г російсько/український, темно/синій, далеко/далеко;

Д жовто/гарячий, один/однісінький, врешті/решт.

5. Окремо пишуться всі прислівники в рядку

А до/дому, одним/одно, по/своєму;

Б пліч/о/пліч, на/жаль, в/одно/час;

В до/краю, на/вряд, по/сусідськи;

Г тишком/нишком, будь/що/будь, на/в/простець;

Д в/основному, до/побачення, за/світла.

6. Окремо пишуться всі прислівники в рядку

А з/висока, без/пуття, по/нашому;

Б до/пізна, з/давніх/давен, на/троє;

В що/найвище, десь/колись, на/зустріч;

Г на/щастя, час/від/часу, кінець/кінцем;

Д за/одно, раз/у/раз, віч/на/віч.

Рекомендована література

1. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні: Навч. посібн. – К.: Центр навчальної літератури, 2010, с.69-72, 76-78, 86-90, 95-96.

2. Зубков М.Г. Українська мова. Універсальний довідник.- Х.: ВД»Школа», 2009, с.103, 136-146, 223, 283-288.

 

Практичне заняття № 8

Розділ 4. Нормативність та правильність фахового мовлення

Тема 4.2. Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм

Мета заняття: ознайомитися із особливості вживання іменників, числівників, займенників у професійному спілкуванні, із відмінюванням прізвищ, імен, по батькові, розглянути правопис відмінкових закінчень іменників ІІ відміни у Р.в.,рід, число невідмінюваних іменників, розглянути написання цифрових даних у професійних текстах.

Обладнання: інструктивна картка, орфографічний словник української мови, український правопис.

Короткі відомості з теоретичної частини роботи

План та хід заняття

1. Особливості використання різних частин мови у професійному спілкуванні

Морфологія вивчає не тільки будову слова і способи словотвору, а й класи слів за їх будовою, формами словозміни і загальним категоріальним значенням. Ці класи слів називаються частинами мови.

Розрізнення частин мови у відповідному контексті впливає на правопис окремих слів і зумовлює юридичну точність і професійну значимість документа.

Усі слова залежно від їхнього значення, граматичних ознак, способів змінювання і ролі у реченні поділяються на десять частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частки.

Частини мови, у свою чергу, можуть бути самостійними і службовими (останні без самостійних частин мови не існують). Перші мають лексичне значення, відповідають на питання і виступають членами речення, а другі, навпаки, не мають самостійного лексичного значення, не відповідають на питання і не можуть бути членами речення. Наприклад, слова книга, добрий, читати мають лексичне й граматичне значення і відповідають на питання, а слова але, для, якби, не, ні виконують тільки граматичну функцію: з'єднують слова або речення (але, якби), указують на відмінок (для - Р.в.), заперечують чи підсилюють (не, ні).

Розрізнення самостійних і службових частин мови досить часто дозволяє уникнути орфографічних помилок (особливо при написанні слів разом або окремо): Воронцов мовчав... Зате Самієв, потираючи маленькі, жваві, брунатні руки, говорив невтомно. (О.Гончар); Я люблю тебе, друже, за те, що в очах твоїх море синіє. (В.Сосюра). У першому випадку слово зате не відповідає на питання, є службовою частиною мови і, таким чином, виконує функцію сполучника. У другому - словосполучення за те відповідає на питання (люблю "за що?"), має лексичне значення вказівного займенника, граматичне значення знахідного відмінка з відповідним закінченням і прийменником за і виступає в ролі додатка.

Подальша класифікація частин мови дозволяє більш повно відчути і передати технічними засобами писемної форми мовлення їх значення і функції.

Самостійні частини мови умовно можна поділити на клас імен, до яких належать іменник, прикметник, числівник, займенник, і клас дій, де виділяються дієслова і прислівники. Дієприкметник і дієприслівник не є окремими частинами мови, вони є формами дієслова. Усі самостійні частини мови, крім прислівника, змінюються.

2. Особливості використання граматичних форм іменників у професійному мовленні

Аналіз специфіки відмінювання іменників в українській мові дозволяє зробити висновки, які мають особливий резонанс у практиці професійного спілкування.

По-перше, слід нагадати про варіативність закінчень в іменниках чоловічого роду другої відміни однини в родовому й давальному відмінках.

У родовому відмінку це варіанти -а (-я) і -у (-ю).

Закінченнями -а оформлюються, як правило, іменники зі значенням конкретності (предмети, на які можна показати, які мають точний вимір, а також точкові географічні об'єкти): чоловіка, пожежника, рукава, ствола, струменя, лома, грама, гектара, понеділка, місяця, ступеня, Києва, міністра.

Закінчення -у мають іменники зі значенням абстрактності, узагальненості (предмети, на які не можна показати, які не мають точного виміру, а також просторові географічні об'єкти): цинку, яру, пороху, ситцю, страху, болю, жалю, колоквіуму, трибуналу, вальсу, футболу, менеджменту, прибутку, міськвиконкому, вокзалу, університету, алфавіту, регіону, океану (крім географічних назв або узагальнених об'єктів з наголосом на закінченнях типу Дніпра, Дінця, Дністра, Іртиша, моста (й мосту), плота (й плоту), вівса, ліска, ставка, ярка, гопака, козака, ривка, стрибка, стусана).

У давальному відмінку це варіанти -у і -ові (-еві). Варіант -ові вживається на позначення фізичної або юридичної особи для уникнення двозначності в давальному й родовому відмінках (правильно директорові (кому?) заводу (чого?), а не директору заводу) і досягнення милозвучності (краще Тарасові Шевченку, ніж Тарасу Шевченку). Проте у власних назвах на -ів, -їв, -ов, -ев, -єв, -ин, -ін, -їн можливим є закінчення -у (Києву, Гришину, Іллічу).

У ділових паперах для назв осіб за професією, посадою або званням вживаються іменники головного роду (як правило, чоловічого): Завідувач Васильєва. При цьому дієслово узгоджується з прізвищем людини, а не з посадою: Лаборант Іванова повідомила.

При звертанні у кличному відмінку вживаються закінчення відповідних іменників:

- І відміна однини (чоловічі і жіночі імена): Микола, Ганна - Миколо, Ганно (тверда група); Ілля, Соломія, Мотря, Наталя - Ілле, Соломіє, Мотре, Наталю (м'яка група);

- ІІ відміна однини (чоловічі імена): Олег, Антін, Дмитро - Олеже, Антоне, Дмитре (тверда група); Сергій, Ігор, Терень - Сергію, Ігоре, Тереню (м'яка група); Тиміш - Тимоше (мішана група);

- ІІІ відміна однини (жіночі імена): Любов, Нінель - Любове, Нінеле;

- ім'я по батькові: Олександр Анатолійович (Олегович, Геннадійович) - Олександре Анатолійовичу (Олеговичу, Геннадійовичу); Марія Василівна (Андріївна, Іллівна) - Маріє Василівно (Андріївно, Іллівно).

3. Особливості використання займенників у діловому мовленні

Займенник - це самостійна частина мови, яка замінює собою іменник, прикметник або числівник на абстрактному рівні і має відповідні граматичні категорії.

За значенням займенники поділяються на дев'ять розрядів. Вони в більшості випадків відмінюються на зразок замінюваних іменників, прикметників або числівників.

До особових належать займенники я, ми (перша особа), ти, ви (друга особа), він, вона, воно, вони (третя особа).

Зворотний займенник себе вказує на особу, яка виконує дію (показав на себе).

Присвійні займенники вказують на приналежність предмета першій особі (мій, наш), другій особі (твій, ваш) третій особі множини (їхній); особі, яка виконує дію (свій); третій особі - в особових займенниках у родовому відмінку (його, їх).

До вказівних належать займенники цей, той, сей, такий, стільки, до означальних - займенники весь, всякий, кожний, інший, сам, самий.

До питальних і відносних належать однакові займенники типу хто? (хто), що? (що), який? (який) і т.п., які різняться тим, що останні вживаються у складнопідрядних реченнях у ролі сполучних слів: Що це?, але А віддалік, серед тих, що стріляли, стояла Мирослава (І.Франко).

Неозначені й заперечні займенники утворюються від питальних з додаванням часток аби-, де-, -сь (пишуться разом: дехто, щось, абиякий), хтозна-, казна-, -будь-, -небудь (пишуться через дефіс: казна-скільки, хтозна-хто, будь-який, хто-будь, чий-небудь); ні- (ніхто, ніякий). Якщо у цих займенниках між частинами стоїть прийменник, вони пишуться окремо: хтозна з яким, будь до кого, ні про що.

Найчастіше особові займенники в ділових паперах і наукових текстах не вживаються (дирекція просить; повідомляємо; наказую; відомо, що...). Така норма пов'язана з прагненням того, хто складає документ, до повної об'єктивності. Особові займенники у першій особі можуть вживатися лише у специфічних документах (наприклад, в автобіографії, дорученні, заяві, пояснювальній записці тощо: Я, Васько Іван Пилипович, народився...; Прошу Вас зарахувати мене на посаду.), а також у доповідях, оголошеннях і запрошеннях, де вони набувають значення однини (Ми вважаємо; Ми прийшли до висновку). Займенник Ви у таких випадках використовується для пом'якшення категоричності тону повідомлень на вимогу ділового мовного етикету (Прошу Вас з'явитися).

При цьому слід пам'ятати, що використання займенника свій призводить до появи стилістичних помилок: Петренко І.М. не справився зі своїми (стилістична помилка) службовими обов'язками.

4. Числівники в діловому мовленні: написання цифрових даних у професійних текстах

Числівник - це самостійна частина мови, яка означає кількість або порядок предметів при лічбі і відповідає на питання "скільки?" або "котрий?" (ось чому слова типу двійка, десяток, сотня - не числівники, а іменники). Ця частина мови узгоджується відмінковими закінченнями з іменником: у трьох кімнатах, з п'ятьмастами робітниками, у четвертому ряду, о п'ятій годині. Крім цього, числівник один узгоджується з іменником у роді та числі: один стіл, однієї кімнати, в одних дверях.

За значенням числівники поділяються на кількісні, що відповідають на питання скільки? (один, два, десять, тринадцять, двадцять один, триста двадцять п 'ять), і порядкові, які відповідають на питання котрий? (перший, другий, тринадцятий, двадцять перший, триста двадцять п'ятий).

У кількісних числівників немає роду й числа, а порядкові числівники змінюються за родами, числами й відмінками, як прикметники. Виняток становлять числівники один, нуль, тисяча, мільйон, мільярд, які мають рід і число, і числівники два, дві, обидва, обидві, півтора, півтори, у яких рід розрізнюється тільки в називному відмінку.

За будовою числівники поділяються на прості (один, два, десять), складні (одинадцять, двадцять, чотирьохтисячний) і складені (двадцять один, тисяча вісімсот чотирнадцятий).

При вживанні числівників у практиці професійного спілкування слід пам'ятати про наступні особливості й додержуватися таких правил:

1. Після кількісних числівників два, обидва, три, чотири іменник стоїть у називному відмінку множини, але наголос має, як у родовому однини. При цьому прикметник при таких числівниках може стояти як у називному, так і в родовому відмінках множини. Порівняйте: рос. два почтовых голубя, три родные сестры, четыре родных брата, двадцать два кубических сантиметра - укр. два поштових (поштові) г"олуби, три рідні (рідних) сестр"и, чотири рідні (рідних) бр'ати, двадцять два кубічних (кубічні) сантим"етри.

2. У складних числівниках з назвами десятків відмінюється тільки остання частина (сімдесят, сімдесяти), у порядкових - тільки останнє слово (сімсот сімдесят сьома, сімсот сімдесят сьомої), у дробових перша частина відмінюється як кількісний числівник, а друга - як порядковий (двох десятих).

3. У складних числівниках наприкінці першої частини м'який знак не ставиться (шістдесят, п'ятсот, дев'ятсот тощо), а в числівниках від одинадцяти до дев'ятнадцяти наголос падає на склад -на-: одинадцять, чотирнадцять, чотирнадцятий.

4. Прості кількісні числівники (від одного до десяти) у записі відтворюються словами, а не цифрами, крім випадків, коли є одиниця виміру: до десяти сторінок (але: 7 тонн вугілля).

5. Складні і складені числівники записуються цифрами, крім тих випадків, коли з них починається речення. При цьому в бухгалтерських документах цифри дублюються словами, записаними у дужках: 1385 (одна тисяча триста вісімдесят п'ять) гривень.

6. Порядкові числівники записуються у ділових документах цифрами з додаванням закінчень (якщо цифри арабські): радіоприймач 1-го класу (але: радіоприймач І класу). Ось чому римських цифр у документах треба уникати.

7. Числівники, починаючи з тисячі, записуються цифрами з додаванням слів, що позначають нулі: 473 тис.

8. Дати або числа, які мають юридичну силу, складають, як мінімум, дві цифри: 02.09.03; здано 07 т цукру.

9. Складні слова, перша частина яких числівник, записуються у ділових документах, як правило, комбіновано: 55-процентний.

10. Приблизна кількість відтворюється словами понад, до, зверх, більше, менше.

5. Прийменники у професійному мовленні

Російський прийменник «по» залежно від значення передається в українській мові прийменниками по, з, за, на, через, у, щодо, стосовно, для, до, під, залежно від та без прийменника. Идти по берегу-йти берегом, по газетам - у газетах, действовать по закону - діяти за законом, плыть по течению - пливти за течією, по украинскому язику - з української мови, по требованию - на вимогу, по болезне - через хворобу, по празникам - у свята, приехать по делу - приїхати у справі, комиссия по составлению плана - комісія для складання плану, смотря по погоде - залежно від погоди, по воскресенье включительно - до неділі включноим это по силам - їм це під силу.

Зміст і послідовність виконання практичного завдання

Завдання 1. Дайте відповідь на запитання

1. Що називається іменником, прикметником, займенником, числівником?

2. У чому полягають морфологічні норми?

3. Від чого залежить вживання закінчення в кличному відмінку?

4.У якому роді вживаються іменники на позначення професій, посад, звань

5. Від чого залежить вживання закінчення в Р.в.іменників ІІ відміни чоловічого роду?

6. Які закінчення мають іменники ІІ відміни чол..роду?

7. Як записуються цифрові дані у професійних текстах?

8. Як поєднується числівник із іменником?

9. Наведіть приклади дієслівних форм на –но, -то.

Завдання 2. Поставити слова в родовому відмінку: ясен, курсант, вітер, сніг, суп, карбід, юнак, Севастополь, рятувальник, колектор, розбавлювач, свідок, чоловік, теплообмін, вуглеводень, сержант, акт, листопад, острів, музей, інститут, телефон, технікум, керівник, університет, дощ, Кіровоград, Крим.

Завдання 3. Запишіть подані сполучення у формі звертання.

Добродій Яремчик, пані Ярослава, товариш лейтенант, колега Степан, панна Олеся, друг Іван Олександрович, добродійка Ганна Михайлівна, панна Соломія Євгінівна, пані Злата Олександрівна, Анастасія Іллівна, Олег Іванович, Надія Анатоліївна, Юрій Власович, Антон Васильович, Ігор Анатолійович, Наталія Геннадіївна.

Завдання 4. Провідміняйте числівники.

Тисяча, триста сорок чотири, шістсот п’ятдесят сім, вісімдесят три.

Завдання 5. Скласти та записати речення з кількісними числівниками 37 (в орудному відмінку), 149 (в родовому відмінку).

Завдання6. Розкрийте дужки, запишіть числа словами, узгоджуючи числівник з іменниками.

Відвантажили 465 (мішок); закупили 3 (тонна); здали 1,5 (мільйон гривня); замовили 20 (двері), їхали 9,5 (година); записалося 1000 (громадянин); купили 11 (комп’ютер); 2 (зошит); 44 (студент), залишилось 1,5 (година), пройшло 1,5 (день), 19 (замовлення), 3 пари (чоботи), 4 штуки (ножиці).

Рекомендована література

1.Зубков М.Сучасна українська ділова мова.2-ге вид., доповнене.-Х.:Торсінг, 2002

2. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні: Навч. посібн. – К.: Центр навчальної літератури, 2010. – 592 с. с.100-118.

3. Мацюк З.О, Станкевич Н.І. Українська мова професійного спілкування: Навч. посібн. – К.: Каравела, 2009. – 352 с, с. 173-180, 187-202.

4. Росінська О.А. Культура сучасної української мови: Довідник для всіх – Донецьк: ТОВ “ ВКФ” “БАО”, 2009. – 448 с.. с.172-186.

5. Орфографічний словник української мови. Бл. 70 000 слів. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2005. – 960 с.

6. Український правопис /НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні; Ін-т української мови. - стереотипне вид.-К.: Наук, думка, 2005. – 240с.

 

Практичне заняття № 9

Розділ 4. Нормативність та правильність фахового мовлення

Тема 4.3. Синтаксичні норми сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні

Мета заняття: ознайомитися із синтаксичними аспектами професійного мовлення,розглянути основні форми викладу матеріалу, структуру речень і словосполучень, правила координування підмета з присудком.

Обладнання: інструктивна картка, таблиця «Синтаксичні норми сучасної української літературної мови».

План та хід проведення

Короткі відомості з теоретичної частини роботи

1. Синтаксичні структури у професійному мовленні

У діловому мовленні складне речення, як і просте, обслуговує потреби мовного спілкування (як усного, так і письмового). Різні типи синтаксичних структур дають надзвичайно багаті можливості для якнайточнішого вираження змісту ділових паперів та передачі різноманітних логічних відношень.

Складні синтаксичні структури відрізняються від простих речень своєю будовою: членами простого речення є слова або словосполучення, а членами складних конструкцій є кілька моделей речень (прості речення поєднуються і стають частинами складних речень).

Одна з основних вимогдо речень будь-якого типу у діловому мовленні є вимога чітко й містко виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал.

Речення має бути цілісним і передавати інформацію в усій складності залежностей і зв'язків. Синтаксичні зв'язки у реченнях називають за функцією залежного члена речення: означальні (між означенням і підметом, додатком, обставиною), обставинні (між присудком і обставинами), додаткові (між присудком і додатком), присудкові (між підметом і присудком).

З метою пов'язання компонентів думки, у діловому мовленні найчастіше серед різних типів синтаксичних одиниць використовують займенникові зв'язки (це займенники цей, такий, той, а також займенникові слова типу даний, відомий та ін.). Для встановлення різних відношень між однорідними членами використовуються сполучники типу: якщо не... то, не тільки... а й та ін. Логічний зв'язок між компонентами думки, послідовність цих компонентів виражаються за допомогою вставних слів по-перше, по-друге, отже, таким чином та ін. З цією ж метою використовуються синтаксичні конструкції типу незважаючи на..., завдяки... та ін.

Серед синтаксичних структур складних речень у ділових паперах широко вживаються сполучники проте, але, а, зв'язки між простими реченнями в межах складного синтаксичного цілого здійснюються за допомогою сполучників через те що, перш ніж, після того як та ін., а для позначення складних логічних зв'язків використовуються багатослівні сполучники типу відповідно до того, у зв 'язку з тим та ін.

Досить рідко вживаються у діловому стилі модальні частки ніби, начебто, неначе, а також питальні конструкції.

Загалом, використовуючи різні синтаксичні структури у діловому мовленні, слід добиватися, аби виклад був простим і зрозумілим.

2. Розповідна форма викладу матеріалу

У документах за способом викладу виділяють такі види текстів: розповідь, опис, міркування.

У діловій документації переважає розповідна форма викладу. Присудок ставиться здебільшого у формі теперішнього часу, перевага надається пасивним конструкціям (робота – виконується, прибуток — одержується, система освіти — перебудовується, порядок - наводиться та ін.).

Розповідь про події, явища, факти в їх хронологічній послідовності (так, як вони відбуваються в реальній дійсності) використовується в автобіографіях, протоколах, звітах тощо.

Послідовність викладу в розповіді підпорядковується найчастіше саме зовнішньому, хронологічному принципу, а не внутрішньому, причинно-наслідковому. Відступ від цього принципу можливий лише тоді, коли необхідно, наприклад, підкреслити залежність роз'єднаних у часі, але внутрішньо пов'язаних подій. Проте такі відступи повинні бути вмотивовані й логічно виправдані.

Опис — це принцип характеристики явища через перерахування ознак, властивостей та ін. Частини опису, які розкривають ті чи інші риси предмета чи аспекти питання, звуться елементами опису. Звичайно опис включає загальну характеристику явища; елементи ж опису лише обґрунтовують і конкретизують її. Використовується цей спосіб викладу у звітах, актах, наказах, постановах.

Міркування — це спосіб викладу, за якого логічно послідовний ряд визначень, суджень і висновків розкриває внутрішній зв'язок явищ і, як правило, доводить певне положення через причинно-наслідкові зв'язки, через зіставлення, порівняння, розкриття змісту цих зв'язків. У міркуваннях найчастіше щось доводиться; саме тут знаходить своє втілення така логічна форма думки, як доказ. Послідовність викладу визначається побудовою конкретного доказу — дедуктивного (від загального до часткового) або індуктивного (від фактів до узагальнень).

У деяких видах ділових паперів усі три способи викладу поєднуються, взаємодіють, доповнюючи один одного.

3. Прямий порядок слів, вживання інфінітивних конструкцій, дієприслівникових та дієприкметникових зворотів, однорідних членів речення

Використання синтаксичних конструкцій у діловому мовленні характеризується певними особливостями. Для документів властивий розповідний характер висловлювання. У них використовується прямий порядок розміщення членів реч ення, при якому підмет стоїть перед присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене після означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить, обставина - в різних місцях речення залежно від значення, способу вираження, напр.: Спеціальний стаж іноді підтверджується показаннями свідків.

У діловому стилі допускається розташування присудка перед підметом у словах автора, які розривають пряму мову або стоять після неї, а також у реченнях, на початку яких є обставинні слова, напр.: “ У Вінниці працює сьогодні 4 пожежно-рятувальних частини ”, – інформує міський голова Володимир Гройсман; На території України діють норми безплатної видачі робітникам спеціального одягу.

Синтаксис ділових паперів характерний вживанням інфінітивних конструкцій (перебудувати, втілити, фінансувати, та ін.). У реченнях вживаються пасивні структури з дієсловами на -ться, наказові форми дієслів, безособові форми на - но, -то, напр.: проект обговорюється, затверджено на засіданні,взято участь…, відправлено листи з вимогою…, взяти на себе зобов’язання, створити комісію під керівництвом… тощо.

Із метою економності вислову й точності відтворення думки в документах часто вживають дієприкметникові та дієприслівникові звороти: Зважаючи на відзначене, хочемо висловити думку; Питання, розглянуте на зборах, підтвердило …, Беручи це до уваги..., Взявши до відома..., Відповідаючи на ваш запит.

Рекомендацій щодо їх вживання такі:

- Не рекомендується розпочинати речення або абзац дієприслівниковими зворотами, бо це збільшує його обсяг і надає сухого, трафаретного, канцелярського звучання усьому текстові.

- Оскільки смислова близькість дієприслівникових зворотів до підрядних речень менша, ніж у прикметникових зворотів, при заміні – якщо є можливість вибору – про це слід пам’ятати.

Прості й складні речення можуть ускладнюватися відокремленими, однорідними членами.

4. Місце в реченні вставних слів та словосполучень у діловому мовленні

Вставні слова не мають формального зв’язку з реченням чи його складниками. Для наукового та офіційно-ділового стилю найхарактернішими є вставні слова, що

- вказують на стосунки між частинами тексту (по-перше, по-друге,...; отже, таким чином, насамперед, нарешті...),

- передають ставлення до способів висловлення думки (ймовірніше, точніше,...),

- зазначають джерело повідомлення (на думку вчених, за результатами досліджень),

- пом’якшують категоричність висновків (як відомо, припустимо),

- дають раціональну чи емоційну оцінку інформації (на жаль, напевно, мабуть).

Вставлені конструкції в науковому стилі та його різновидах є засобом уточнення і роз’яснення, додаткового повідомлення, а в художньому і публіцистичному стилях сприяють розвиткові другого плану розповіді, можуть містити оцінку і експресивні зауваження автора.

Зміст і послідовність виконання практичного завдання

Завдання 1. У чому полягають синтаксичні норми?

1. Який порядок слів переважає у документах?

2. Яку роль відіграють інфінітивні конструкції у ділових паперах?

3. Яку роль відіграють віддієслівні іменники у ділових паперах?

4. Які особливості розташування вставних слів у ділових паперах?

Завдання 2. Скласти речення з прямим порядком слів (основа: коледж проводить, вчителі навчають, адміністрація контролює).

Завдання3. Складіть і запишіть речення, використовуючи в них подані словосполучення в ролі відокремлених членів речення, визначте, яку синтаксичну функцію вони виконують.

Крім вчителів і учнів; замість уроку; у тому числі й мене; розглянувши питання про стан успішності; крім свого щоденника; провівши змагання з футболу; урок, проведений на високому рівні; змагання, присвячене Дню здоров’я.

Завдання 4. Знайдіть і виправте помилки у побудові речень.

1. Дерева облилися делікатним рожевим світлом, одягнені в легеньку одіж із срібного інею. 2. Коли проїздили село, до них, піших і кінних, приєдналося ще багато людей.3. Посеред хлібів біліла будка, розвалена залізнична. 4.Потім підрозділи, занесені снігом, вийдуть у придунайські поля. 5.Квіти повертають свої голівки до сонця, вмиті росою.

Завдання 5. Відредагуйте речення та запишіть правильні варіанти.

Абсолютна більшість цих наказів виконана. Переверніть сторінку підручника. Завдяки хворобі він відстав від інших. Він діяв згідно розпорядження. Приймає активну участь у громадському житті школи. До навчання відноситься сумлінно. Я виконаю завдання на слідуючий день.

Рекомендована література

1. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні: Навч. посібн. – К.: Центр навчальної літератури, 2010. – 592 с, с. 100-118, 96-97.

2. Мацюк З.О, Станкевич Н.І. Українська мова професійного спілкування: Навч. посібн. – К.: Каравела, 2009. – 352 с, с.211-228

3. Росінська О.А. Культура сучасної української мови: Довідник для всіх – Донецьк: ТОВ “ ВКФ” “БАО”, 2009. – 448 с.. с.172-186.

Практичне заняття № 10

Тема заняття 5.2. Укладання документів щодо особового складу

Мета заняття: систематизувати та закріпити знання студентів про документи щодо особового складу, знати їх особливості, типи, вміти оформляти реквізити та укладати документи

Обладнання: інструктивна картка.

План та хід проведення

Короткі відомості з теоретичної частини роботи

---

12Следующая ⇒

Поделиться с друзьями:

---

Дата добавления: 2016-03-27; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 763 | Нарушение авторских прав

---

Лучшие изречения:

© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление