Чигирин (Черкаської області) - перша гетьманська столиця

КОЗАЦЬКА ЗБРОЯ ТА ОДЯГ

Українське козацтво не мало окремих родів військ. Козак був універсальним вояком. Він зазвичай володів усіма способами ведення бою та різною зброєю. Хоча, звичайно, окремі козаки відзначалися особливою майстерністю в тому чи іншому виді військового мистецтва.

Зброя козаків була дуже різноманітною. Складалась вона зі зброї виготовленої на Січі, та зброї захопленої в боях з іншими народами. Частина зброї була дуже поширена, як то шаблі, пістолі, рушниці, інші навпаки зустрічалися нечасто - алебарди, аркебузи, бердиші. Козаки вміло застосовували наявну зброю, постійно підвищували свій рівень, а також вигадували нові прийоми застосування зброї, що надавало їм значної переваги перед супротивником.

Військо розділилося на три роди військ - піхоту, кінноту і артилерію. Елітної частиною війська була кіннота. За своїми бойовими якостями цей підрозділ являло саму грізну силу запорожців.

Військо ділилося на полки і сотні. Сотня являла собою тактичну одиницю війська і була чисельністю 180 чоловік. Полк складався з трьох сотень загальною чисельністю 540 чоловік.

Офіційною датою народження Запорізької Січі як військово-політичного центру вважається 1552, коли на острові Мала Хортиця польський князь Дмитро Вишневецький прозваний «Байдою» заклав на особисті кошти дерев'яно-земляну фортецю.

Остаточно доля запорожців була вирішена 3 серпня 1775 підписанням російською імператрицею Катериною II маніфесту «Про знищення Запорізької Січі та про причислення оной до Новоросійської губернії»

Причинами такого рішення Катерини II була сукупність цілого ряду подій.

Після ліквідації Січі, козаки були надані своїй долі, колишнім старшинам було дано дворянство, а нижнім чинам дозволено вступити в гусарські і драгунські полки.

 

 

ОЗБРОЄННЯ

Ніж -холодна колюча та ріжуча зброя, запорожці використовували різноманітні клинки які виготовлялись в кузнях Січі та трофейну зброю, захоплену під час битв з турками, татарами.

Спис -холодна зброя у вигляді довгого древка на кінці якого розміщено металевий гостряк. Спис перш за все колюча зброя, хоч деякі види списів були розраховані також на ріжучі та рублячі удари.

Шаблі - іранський різновид шабель був основним типом шабель запорожців. Відзначається такий тип значною кривизною клинка, котра розпочинається майже від хрестовини і різко наростає у робочій частині (остання третина клинка). Іранський клинок переважно позбавлений долів і сильно звужується у вістря. Руків'я є переважно кістяним чи роговим, не нахиленим, з довгою металевою хрестовиною та загнутою, майже перпендикулярно до леза клинка, голівкою. Іранські клинки — короткі і легкі (середня довжина — 80 см, а вага 500 г). Бойові дії вершника відрізняються активним задіянням стремен, котрі дозволяли підводитись та глибоко нахилятись для нанесення важких ударів особливо проти піхотинців. Легкість і кривизна шаблі дозволяла виконувати блискавичні ковзаючі відбиви-відводи і навздогін удари, при цьому шабля описувала різноманітні кола і 8-ки. Положення вістря варіювалося від вертикально-вгору до вертикально-униз (зависання). Наявність нахиленого руків'я при незначній кривизні клинка дозволяла виконувати і колючі удари, при цьому лезо розташовувалось як вертикально, так і горизонтально (іноді цей удар супроводжувався відходом — відхилянням убік і носив контр-атакуючий характер). Характерною особливістю козацької техніки шабельного бою у пішому порядку було використання різноманітних повзунців (удари ногами у низьких положеннях, або в падінні) та ударно-захоплюючих дій вільною рукою.

Пістолі. За козацької доби були поширені як колісчаті, так і кремневі замки, за допомогою котрих здійснювалось запалення пороху, що і призводило до пострілу.
Розвивалось зброярство і в Україні. Окрім бойового призначення пістолі носили характер військово-парадної зброї, задля чого багато прикрашались. Особливої уваги прикрашенню зброї надавали східні майстри. Вони використовували гравірування, черніння, насікання та інкрустацію золотом і сріблом та коштовним камінням. Запорожці, як правило, носили за поясом по 2 пістолі і ще 2 пістолі — у кобурах на сідлі. Така кількість пістолів свідчила про високий рівень вогневої сили як окремого козака, так і цілого козацького війська. Сам постріл з пістоля виконували переважно з однієї руки у різноманітних положеннях, включаючи і верхову їзду.

Рушниця. Козаки використовували рушниці різного походження: турецькі, кримські, кавказькі, німецькі, польські, російські, місцевого виробництва.
Більш легкі рушниці (порівняно з мушкетами) набули значного поширення.
Запорожці під час таємних вилазок задля того, щоб ворог не помітив блиску зброї – ледь замочували стволи у розсолі, тоді втрачався блиск зброї.
Завдяки легкості рушниці, з’явилась можливість вести бій у різноманітному положенні, у тому числі і сидячи на коні. Рушниці активно використовували і для ведення залпового вогню по ворогу. При цьому застосовували як рядний принцип стрільби, так і ведення вогню лише найвлучнішими стрілками

Фузія - рушниця, винайдена у Франції XVII століття, з ударно-кремінним замком та трьохгранним багнетом. Була поширена у XVII —XVIII століттях. На озброєнні запорозьких козаків зустрічались фузії європейського та російського виробництва.

Фальконети. Малокаліберна гармата, снаряди - свинцеві ядра. За деякими даними, Запорожці заряджали фальконети замість ядер дробовим зарядом, що на ближніх дистанціях та в морських боях, призводило до значної дробової осипі, вражаючи велику кількість живої сили супротивника.

Гармати. На озброєнні в козаків перебували гармати, що були захоплені в татарських та турецьких містах. Інші потрапили до козаків після захоплення фортець, а деякі надавалися правителями таких держав, які бажали залучити запорожців на свою службу. Кількість гармат, які перебували в козацькому війську, не перевищувала 20–30 штук. Гармати, які використовували запорожці як правило були малокаліберними. Це пов'язано з тим, що козацьке військо відзначалося великою мобільністю і тому використовувало легкі гармати. Крім того, польський уряд намагався не озброювати козаків гарматами, а особливо гарматами великих калібрів.

 

Кораблі – Чайки.

Кіль, тобто основу днищ цих суден, козаки робили зі стовбурів верби або липи, належним чином видовбуючи та обтісуючи їх. Далі корпус формувався а грубих дощок, їх дуже ретельно припасовували одну до одної, а щілини між ними забивали клоччям. Борти цих суден, довжина яких сягала 20, а ширина 4 метрів, просмолювали, а потім обшивали тугими оберемками сухого очерету, іноді ще й липовою корою. Це робилося для того, щоб підвищити плавучість човнів.

Ніяких надбудов та захистків од негоди козаки на чайках не робили. Зате ставили по два стерна - на носі та кормі і посередині щоглу. Було також по 10 весел з кожного борту. Щодо екіпажу, то він, залежно від розміру судна, становив від 50 до 70 чоловік. Озброєння - 6 легких гармат, рушниці, луки, пістолети, списи.

За наших часів були спроби реконструювати чайки за рештками, видобутими з Дніпра. І багатьох дослідників охопив подив: козацькі бойові човни багато в чому схожі на човни вікінгів. Вони, по суті, ідентичні. Тому логічніше називати чайки не човнами, а малими бойовими кораблями, на яких мореплавці досить упевнено могли виходити у відкрите море, долати великі відстані і ставати до бою з ескадрами, що складалися з кораблів, значно більших за своїми розмірами.

У розвідці історика Михайла Драгоманова (1841-1895) «Про українських козаків, татар та турків» знаходимо такий виклад народних переказів про морські походи козаків: «Запорожці пускалися на море найбільше восени. У кожну чайку сідало чоловік 50-70 з усяким припасом. Коли вони, бувало, стрінуть турецьку галеру або корабель, то вони робили так: спускали щоглу і заїздили, щоб сонце заходило їм за спину.

 

ГЕТЬМАНСЬКІ СТОЛИЦІ

Гетьманщина (Гетьманська держава) – усталена назва української національної держави, відновленої внаслідок національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-57 рр., що існувала у 1648-1782 рр. Офіційна назва держави – Військо Запорозьке.

Столицями Гетьманщини в різні часи були міста:

- Чигирин (1648-1660);

- Батурин (1669-1707, 1750-1761);

- Глухів (1708-1722, 1727-1734);

- Немирів та інші.

Державний устрій Гетьманщини на початковому етапі характеризувався наявністю власного військово-адміністративного управління, виборністю гетьмана, генеральної, полкової та сотенної старшини; єдиною податковою, фінансовою, військовою системою, наявністю дипломатичних зносин з іноземними державами.

Чигирин (Черкаської області) - перша гетьманська столиця.

Чигирин - розташований на Придніпровській височині по обидва береги річки Тясмин за 45 км від залізничної станції Фундукліївка, за 8 км від річкової пристані на Кременчуцькому водосховищі Адамівка та за 63 км на південь від обласного центру, міста Черкаси.

Відоме з першої половини ХVІ ст. як укріплений козацький зимівник. Згодом – центр Чигиринського староства. У 1592 р. місту надано Магдебурзьке право. У 1648-1657 рр. Чигирин – резиденція Богдана Хмельницького та столиця гетьманської держави (до 1676 р.). Під час другого Чигиринського походу (1678 р.) місто було зруйновано та занепало. Столицею став Батурин. Палац Б. Хмельницького, ратуша та Спаська церква у Чигирині не збереглися. На Замковій (Богдановій) горі залишилися рештки фортифікаційних укріплень. У 1989 р. у Чигирині створено державний історико-культурний заповідник. Нині це Національний заповідник «Чигирин».

Селище Суботів - колишній маєток Б. Хмельницького. У 1653 р. на його замовлення споруджено Іллінську церкву в стилі українського бароко, що у 1657 р. стала усипальницею гетьмана.