Інноваційна стратегія як основа ТНК

Інновації як нова економічна категорія вивчаються з початку ХХ століття, але тільки в другій половині минулого століття теоретичні напрацювання інноватики (науки про нововведення) отримали своє практичне втілення в найбільш розвинених, в економічному відношенні, країнах світу.

Інновація - це вкладення коштів в економіку, що забезпечує зміну техніки та технології; це нова техніка, технологія, що є результатом досягнень науково-технічного прогресу. Істотним чинником інновації є розвиток винахідництва, раціоналізації, поява великих відкриттів[5, с.204].

Питання інновації як основного джерела розвитку розробляється багатьма сучасними авторами.

Поліцентрична структура дослідницьких і інноваційних систем дає Україні шанс на вигідних умовах долучитися до технологічної і виробничої конкуренції на світовому ринку за умов проведення ринкових перетворень та створення цілісної національної інноваційної системи, що зупинило відтік висококваліфікованих фахівців.

У центрі глобального інноваційно-технологічного прогресу стоять ТНК, які й задають темп та напрями розвитку глобальних ринків. Адже інноваційна стратегія значною мірою обумовлює конкурентоспроможність ТНК у боротьбі за глобальні ринки. ТНК засновують дослідницькі центри в багатьох країнах, де для цього є кваліфіковані кадри та інші необхідні умови. При цьому ТНК можуть суттєво змінювати чи поєднувати різні стратегії розвитку від локальних до глобальних, створюючи геостратегічні альянси чи регіональні виробничі мережі.

Основними технологічними та інноваційними мотивами, що стимулюють вступ компанії в альянси можна визначати такі: партнерства дозволяють створювати стійкі канали передачі передових знань та спрощують їх засвоєння; сучасні технології часто виникають на перетині окремих наук або галузей, а об’єднання розширюють горизонти компаній та спрощують доступ до невідомих раніше технологій; спільні зусилля дозволяють ефективніше вводити нові стандарти там, де вони не отримали ще відповідного оформлення[1, c.84].

Останнім часом на перше місце фахівці виносять здебільшого регіональну або локальну стратегію розвитку компаній. При цьому слід мати на увазі поступове розгортання локально зосередженої та попередньо розробленої інноваційної ідеї до глобального рівня.

Глобальне виробництво продукції дедалі більшою мірою здійснюється не ТНК, а транснаціональними мегамережами виробництва, що набувають форми кластерів, де власне ТНК є важливим виробничим компонентом. Кластер є системою взаємопов’язаних фірм та організацій, значимість яких як цілого перевищує просту суму складових частин.

Кластери виступають одним з найважливіших елементів економічної співпраці у світовому господарстві, напрями якої визначаються: по-перше, намаганням підвищити продуктивність усіх фірм та галузей, що входять до кластерів; по-друге, спрямованістю на підвищення здатності до інноваційної діяльності; і по-третє, бажанням стимулювати нові види бізнесу, що підтримують інновації та розширюють мережі кластерів[6, c.43].

В Україні кластерізація тільки починає своє становлення в окремих регіонах та сферах діяльності. В подальшому цей процес може поширитися у багатьох сферах діяльності та втягуватиме прилеглі території відповідно до їх наділеності необхідними факторами та умовами економічного розвитку.

У XXI столітті вже ніхто не піддає сумніву те, що на сучасному етапі розвитку саме інноваційна економіка може забезпечити стійке економічне зростання і світову економічну перевагу країни. На думку експертів Всесвітнього економічного форуму, в індексі зростання конкурентоспроможності країн-«новаторів», серед яких США, Японія, Південна Корея, Канада, Сінгапур, частка інноваційної складової складає 1 / 2, тоді як в інших - не більше 1 / 3[3,c.232]. Є чимало прикладів того, як високі технології і нововведення сприяли швидкому зростанню відсталих в індустріальному відношенні країн. Тому розвиток інновацій стало важливим завданням багатьох держав, регіонів, а також транснаціональних корпорацій. Україна - не виняток.

Міжнародний досвід показує, що важливою умовою розвитку інноваційної економіки є зміщення «центру ваги» національної інноваційної стратегії від державних інвестицій до стимулювання корпоративних інвестицій в інновації.

Наприклад, за даними дослідження індустріально-інвестиційного відділу Європейського Союзу, в 2009 р. загальний обсяг корпоративних інвестицій у НДДКР, здійснений найбільшими 1400 компаній світу, перевищив 402 млрд. євро. Дослідження також продемонструвало, що інтенсивність інвестицій в дослідження і розробки зберігається навіть в періоди кризи. З обстежених 100 компаній майже половина (46 корпорацій) збільшили обсяг видатків на R & D, з них майже половина (19 компаній) - більш ніж на 10%. 85% глобальних компаній, опитаних McKinsey, відносять інновації до виключно важливих факторів своєї корпоративної стратегії економічного зростання [4,c.31].

Найбільшими інноваційними регіонами сьогодні є США, Західна Європа і Японія. На них припадає 93% всіх світових корпоративних інвестицій в дослідження і розробки. У число 50 найбільших інноваційних компаній світу входять 19 американських, 18 європейських і 12 японських корпорацій. В останні роки до лідерів намагається наблизитися ряд країн, що розвиваються (насамперед, азійських): Китай, Індія, Південна Корея, Тайвань. Так, в 2010 році в складений Bloomberg Businessweek список «50 найбільших інноваційних компаній» увійшли 11 компаній з ринків країн, що розвиваються, у тому числі 4 китайські корпорації, 3 південнокорейські і 2 індійські [1,c.86]. Можна очікувати, що частка азіатських компаній у рейтингу інноваційних компаній буде тільки рости.

Практично всі найбільші транснаціональні корпорації почали переводити свої дослідження і розробки в такі країни, як Китай, Індія і т.д. Наприклад, великі R & D-центри в індійському місті Бангалор мають General Electric, Cisco, Intel, Huawei, P & G, Nokia. Для Microsoft R & D-центр в Пекіні є найбільшим після американської штаб-квартири в Редмонді. Нарощують штат фахівців у країнах, що розвиваються й інші компанії. Наприклад, чверть всього штату співробітників Accenture базується в Індії [2,c.28-29].

Отже, набуваючи дедалі більшого глобального значення, ТНК неодноразово доводили значущість інноваційного розвитку як основного елемента своєї конкурентоспроможності. Транснаціональний характер сучасних інноваційних процесів виявляється, насамперед, у створенні дослідницьких підрозділів ТНК та помітному збільшенні обсягу досліджень та науково-дослідних організацій, що фінансуються іноземними компаніями. Cлід визначити і значну міграцію наукових кадрів до розвинутих країн Заходу, перед усім, США.

Транснаціональні корпорації є «двигунами світової економіки». На сьогодні ТНК — такі ж рівноправні учасники міжнародних економічних відносин, як і власне держави базування та приймаючі країни. Добробут країни, її участь у міжнародному поділі праці, рівень інтегрованості у світове господарство і, в остаточному підсумку, її міжнародна конкурентоздатність дедалі більшою мірою залежать від того, наскільки успішна діяльність ТНК, що базуються в її економіці.

1. Адинцев О.В. Наслідки діяльності ТНК у світі // Актуальні проблеми міжнародних відносин.- 2010.- №73,Ч.1.- с. 84-86.

2. Плотніков О.В. Фінансовий менеджмент у транснаціональних корпораціях / О.В. Плотніков // Актуальні проблеми економіки. - 2010. - № 3. – с. 28-33.

3. Руденко Л.В. Управління потоками капіталів у сучасній бізнес-моделі функціонування транснаціональних корпорацій / Л.В. Руденко // Журнал Європейської економіки. – 2011. – Т.8 № 2 – с. 232-233.

4. Федоренко В.Г. Транснаціональні корпорації як системоутворюючий фактор розвитку національних економік / В.Г. Федоренко // Інвестиції: практика та досвід. – 2011. - № 7. – с. 31-34.

5. Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с.

6. Губайдулина Ф. Прямі іноземні інвестиції, діяльність ТНК та глобалізація //Міжнародні відносини.-2005.-№2.-С.43

УДК 330.322.01:330.5

Савчук С.І., ст. гр. МЕ-51з

Науковий керівник: Кравчук О.Я, к.е.н., доцент

Луцький національний технічний університет