Природні ресурси Світового океану

У широкому розумінні природні ресурси Світового океану — це природні речовини, елементи і види енергії, що добуваються безпосередньо з прибережних вод, дна і надр океанів і морів.

Почате на зорі людської історії використання Світового океану (примітивне рибальство, збір молюсків біля берегів) безупинно продовжувалося, посилювалося і розширювалося в міру збільшення технічної озброєності людей. Але особливо інтенсивно океан став освоюватися з кінця 40-х — початку 50-х років XX сторіччя. Зараз цей процес набув широкого розвитку.

Що ж викликало і стимулювало інтерес людства до Світового океану, до його природних ресурсів? Причин тому чимало. До головних із них відносяться наступні.

У морській воді виявлена більшість хімічних елементів і речовин, відомих на планеті. Океани і моря багаті флорою і фауною, біля берегів і у підводних надрах містяться великі запаси різних необхідних людині корисних копалин.

Неухильний ріст потреб людей у харчових, промислових, паливних і енергетичних ресурсах, а також швидке збільшення населення планети зробили Світовий океан першим не континентальним джерелом життєво важливих природних ресурсів.

Нерівномірність просторового розміщення багатьох важливих ресурсів на суші і зв'язаний з цим їхній дефіцит в окремих країнах спричиняють необхідність добувати зазначені ресурси з океану.

Собівартість одержання деяких видів продукції (наприклад, магнію і брому) з морських джерел нижче, ніж з наземних родовищ.

У сукупності ці і деякі інші фактори стимулюють промисловий видобуток природних багатств Світового океану.

Фактичні дані і результати наукових досліджень вказують на велике різноманіття морських ресурсів, вже використовуваних і перспективних для видобутку в майбутньому.

Гідрологічні ресурси

У господарській практиці морська вода використовується в промисловості і сільському господарстві. Це дозволяє замінити прісне водопостачання морським, що є актуальним для вододефіцитних приморських регіонів.

Основна маса морської води використовується для охолодження агрегатів на великих енергетичних і металургійних підприємствах, розташованих у приморських районах. Великі ТЕЦ, металургійні заводи з морським охолодженням існують в США, Канаді, країнах Ближнього і Середнього Сходу, деяких європейських державах. Підприємства з морськими охолоджувальними системами існують у Росії і на Україні. Наприклад, споживання морської води промисловими підприємствами Одеської і Кримської областей у недалекому минулому складало приблизно 30 % загального водоспоживання.

Також морська вода застосовується в нафтовій, хімічній і гірничодобувній промисловості. У деяких приморських АЕС морська вода використовується для охолодження ядерних реакторів.

Інший аспект безпосереднього використання морської води — транспортування промислових відходів. Прикладом тому є мідно-молібденова фабрика на острові Ванкувер (Канада), де відходи виносяться морською водою в прибережну (до 700 м від берега) частину затоки.

Морська вода також використовується й у сільському господарстві. Так, на посушливих узбережжях деяких середземноморських країн, у країнах Аравійського півострова, в Індії, Австралії і деяких інших країнах практикується полив рослин морською водою. В умовах жаркого клімату це робить рослини більш життєстійкими в порівнянні з культурами, зрошуваними прісною водою.

У Швеції балтійськими водами поливають прибережні пасовища. Безпосереднє застосування морської води для господарських потреб — актуальна сучасна проблема.

Також морську воду використовують для одержання прісної.

З усіх водних ресурсів Землі майже 94% складають солоні води Світового океану і лише приблизно 6% — прісні води суші. Людині потрібна, головним чином, прісна вода. Але в даний час відчувається її недолік, і з кожним роком проблема забезпечення водою набуває більшої гостроти. Один із найбільш ефективних способів забезпечення людства прісною водою є — опріснення солоних вод Світового океану.

Опріснення морських вод — технічно складна задача, проте промислове одержання прісної води з морської стало запроваджуватися в багатьох країнах. Зараз відомо близько 30 способів опріснення морської води. Зокрема, прісну воду отримують шляхом випаровування, заморожування, використання іонних процесів екстракції. Найбільш розроблений і широко застосовується метод дистиляції води. Саме дистиляційні установки (опріснювачі) — є основним засобом промислового опріснення води. Сучасні опріснювачі — складні, енергоміські спорудження. Чим більша продуктивність опріснювача, тим більше дорогого палива (нафта, газ, вугілля) споживає спарена з ним електростанція.

У світі діють приблизно 1000 різних за продуктивністю опріснювальних установок. Близько 70% із них знаходиться на узбережжі Червоного моря в нафтодобувних країнах Близького Сходу. Найбільш великий по продуктивності опріснювач знаходиться в м. Эль-Джубейль у Саудівській Аравії. Високопродуктивні опріснювачі є також в США, Мексиці, Перу, на Кубі, в Індонезії, Індії, Японії, Італії, Іспанії й в інших країнах.

За даними фахівців, у даний час світовий обсяг опріснення досягає 50 млн м³/добу. Однак слід зазначити, що значні обсяги опріснення морської води не вирішують глобальну проблему водопостачання людства.

Колосальні ресурси прісної води (близько 2000 км³) знаходяться у айсбергах. Водний запас крижаних гір, що відколюються від льодовиків і плавають в океані, приблизно дорівнює кількості води, що міститься в руслах рік світу. Відомо, що найбільша кількість айсбергів зустрічається у водах Антарктики. Чимало їх дрейфує у північно-західній частині Атлантичного океану і в районах Північного Льодовитого океану. Ось уже кілька десятиліть існує ідея використання айсбергів для одержання з них прісної води. Для цього айсберги необхідно за допомогою морських судів відбуксировувати до місць споживання прісної води. Прикладом, можуть бути технічні проекти і розрахунки доставки айсбергів до берегів Саудівської Аравії, Португалії. Так, для буксирування айсберга довжиною 1 км, шириною 600 м і висотою 300 м потрібні 5—6 буксирів потужністю 15 тис. кінських сил кожний. Загалом це реальний проект, що може бути запроваджений на практиці для постачання посушливих районів прісною водою.

 

Мінеральні ресурси

До мінеральних ресурсів океану відносять корисні копалини прибережної зони океанів і морів, глибоководної частини шельфу і материкового схилу. Якщо на суходолі багато джерел мінеральної сировини скорочується, то в океані запаси деяких металів, як-то марганцю, кобальту, цирконію, щороку зростають на величину, більшу від величини їх річного використання людством.

Розгляд добування в морях різних корисних копалин почнемо з розсипних родовищ.

На межі суші й океану, вище і нижче рівня води, потрібні людині мінерали поширені в прибережно-морських розсипах — різних за площею скупченнях уламків гірських порід, що містять домішки корисних компонентів. Вони формуються і накопичуються тут до промислових концентрацій у результаті активної взаємодії суші і моря і являють собою піски різної величини.

Підводні розсипи, розташовані на береговому схилі, у більшості випадків тягнуться широкої (до декількох сотень метрів) смугою на десятки кілометрів паралельно сучасної берегової лінії на відстані від 0,5 до 15 км від неї. Уміст корисних компонентів 4-10%, а в дуже багатих розсипах — 20-28% маси пісків.

Родовища циркону, ільменіту, монациту і рутилу. У прибережно-морських розсипах містяться десятки різних, у тому числі важких, мінералів і металів. До найбільш коштовних, що добуваються в основному з пляжів і лагун, розташованих вище рівня моря, відносяться ільменіт, рутил, циркон, монацит, магнетит, каситерит, золото, платина, алмаз.

Найбільш великі і багаті прибережно-морські розсипи знаходяться переважно в тропічній і субтропічній зонах Світового океану.

Найбільш значні розсипні родовища ільменіту, рутилу, циркону і монациту зосереджені в Австралії. На її західних берегах, головним чином, у південно-західній частині, розповсюджений переважно ільменіт. Уздовж більшої частини східного узбережжя Австралії, у межах Південного Квинсленда й у північній частині Нового Південного Уельсу, протягаються розсипи, багаті в основному рутилом і цирконом.

За вмістом корисних компонентів австралійські розсипи поступаються прибережно-морським родовищам Індії і Шрі-Ланки. Найбільш багаті піски знаходяться на південному-заході Індостану, де розташовані найбільші ільменіт-монацитові розсипи. Добувають тут, головним чином, ільменіт, на долю якого приходиться більш 90% виробленого концентрату. Разом із тим розширюється видобуток й інших мінералів (рутилу, монациту).

Великі розсипи розташовані на північному сході Шрі-Ланки в районі м. Пулмоддай. У цих розсипах міститься близько 80 % ільменіту і рутилу. Інші райони великих родовищ берегових розсипів знаходяться біля м. Тринкомалі і м. Берувала.

У пляжних зонах і на шельфі Північної Америки — від Каліфорнії до Аляски поширені прибережно-морські розсипи. Найбільш великі і багаті родовища розташовані на східному узбережжі Флориди між річками Сент-Джонс і Норт.

Прибережно-морські розсипи існують на берегах Південної Америки. Особливо багаті родовища важких мінералів — монациту, ільменіту і циркону — знаходяться на атлантичному узбережжі Бразилії. Ці розсипи тягнуться на 1600 км і характеризуються перевагою в них монациту. Бразилія — один з основних світових постачальників цього мінералу.

Родовища коштовних мінералів. Крім відзначених найбільших розсипів, менш значні прибережно-морські родовища коштовних мінералів виявлені на узбережжя Африки, атлантичних берегах Європи, Північного і Балтійського морів, на острові Тайвань, на півострові Ляодун і деяких інших районах.

Найбільш багаті світові прибережно-морські і підводні алювіальні розсипи родовища руди олова — каситерити — в основному зосереджені на шельфах Південно-Східної Азії. Від Індії і Шрі-Ланки через узбережжя Таїланду, В'єтнаму, Філіппін, Кореї, Японії простягнувся так званий оловорудний пояс продуктивних сухопутних, берегових і підводних пісків. Зміст каситериту в них дорівнює 2—5 % від маси породи. У каситеритових розсипах Південно-Східної Азії зосереджено приблизно 3/4 запасів олова. Прибережні і підводні оловоносні піски інтенсивно розробляє Індонезія. Таїланд 90% олова одержує за рахунок морських розсипів, розташованих у районі острова Пукет.

Найбільші запаси залізних пісків знайдено в Канаді. Значні запаси цих мінералів розташовані в Японії, причому їхня розробка ведеться на глибинах до 30 м. Прибережно-морські магнетитові піски виявлені в Панамі.

Розсипи золота. Розсипи золота в прибережно-морських відкладах виявлено на західних берегах США і Канади, у Панамі, Чилі, Туреччині, Єгипті, південно-західній Африці. Найбільш широко відомі золотоносні піски Аляски. Значними концентраціями золота характеризуються підводні піски протоки Стефанса. Золотоносні піски, перспективні для розробки, виявлені в басейні Чирикова (Берингове море), на півострові Кенай (розсип Уэст-Кост), на узбережжі затоки Гудньюс і на пляжах островів Кодьяк і Святого Лаврентія.

Платинові піски. Найбільші підводні поклади платини знаходяться в затоці Гудньюс (на узбережжі Аляски).З давніх-давен платина добувається тут з глибин до 30 м. Перспективними для розробок вважають платинові розсипи на тихоокеанському узбережжі Колумбії.

Розсипи алмазів. Основні родовища прибережно-морських пісків зосереджені в південно-західній Африці, де вони виявлені у відкладеннях прибережних терас, на пляжах і наносах шельфу до глибин 120 м. Значні морські терасові розсипи алмазів розташовані в Намібії. Видобуток алмазів, частина яких придатна для ювелірних цілей, поблизу берегів Африки ведеться з початку 60-х років. Родовища алмазів трапляються також на Атлантичному узбережжі Південної Америки.

Розсипи сонячного каменю янтарю (бурштину). До рідких корисних копалинам прибережно-морських розсипів відноситься янтар, близько 90% якого зосереджено на березі Балтійського моря в Калінінградській області. Янтар залягає тут разом із блакитно-зеленим мінералом — глауконітом. Видобуток і переробку янтарю веде єдиний у світі спеціалізований комбінат, розташований у Бурштиновому. Більш половини його щорічного видобутку надходить у цех художньої обробки, де янтар перетворюється у твори мистецтва і ювелірні вироби. Разом із тим янтар використовується в промисловості і сільському господарстві. З нього роблять хімічний посуд для збереження активних кислот, ізолятори для радіодеталей, високоякісні лаки, бурштинова олія, необхідна для порцелянової і гумової промисловості. Розчин бурштинової кислоти застосовується для обробки насінь злаків, коренеплодів і трав, що стимулює ріст рослин.

Серед корисних копалин прибережно-морських розсипів відоме промислове значення мають будівельні матеріали — пісок, гравій, черепашник. Їх добувають США, Англія, Ісландія.

Конкреції на поверхні океанічного дна. Мінеральні багатства поверхні океанічного дна представлені специфічними утвореннями округлої, овальної, сплюсненої й іншої форми. Їхня загальна назва — конкреції. За основними компонентами, що містяться в них, одні називаються фосфоритними, інші - баритовими, треті - залізо-марганцевими.

Баритові конкреції виявлені на шельфі Шрі-Ланки. На Алясці в протоці Дункан розробляється єдине у світі жильне родовище бариту.

Фосфоритові конкреції, а також фосфатні піски і пластові поклади поширені як на мілководді, так і в глибоководних районах східних частин Тихого, Атлантичного та Індійського океанів. Але вони не зустрічаються північніше 45°пн. ш. і південніше 50°пд. ш. Це пояснюється умовами утворення родовищ фосфоритів. Вони утворюються там, де є піднесення глибинних вод до шельфів. Запаси фосфоритів оцінюються в багато сотень мільярдів тонн. Застосовують їх для виготовлення мінеральних добрив, для добування фосфору, фосфорної кислоти і різних солей.

У залізомарганцевих конкреціях виявлено 80 хімічних елементів. Переважають марганець і залізо, але містяться також нікель, мідь, кобальт, золото і платина. Головний інтерес у конкреціях представляє не стільки сам марганець, скільки його домішки — кобальт, мідь і нікель. Однак одержання цих металів ефективне, якщо їхній уміст у конкреціях не нижче 3%, а щільність залягання цих утворень досягає 5— 10 кг на 1 м² дна.

До теперішнього часу досить точно виявлена зона, що відповідає основним вимогам ефективної розробки конкрецій. Вона знаходиться в Тихому океані і розташована між 6 і 20° пн. ш. і приблизно між 180 і 120° зх. д. і має площу близько 6 млн км². Проведені фахівцями розрахунки показують, що якщо навіть 60 % цієї площі покриті конкреціями, 40 % яких можуть бути підняті з дна, то вони дадуть 85 млн т нікелю, 65 млн т міді, 170 млн т марганцю.

У результаті геологічного розвитку нашої планети в надрах дна багатьох ділянок Світового океану сформувалися поклади нафти, газу, кам'яного вугілля, сірки, залізної руди й ін.

Нафта й газ. За сучасними уявленнями, ці паливні копалини утворюються в надрах Землі в результаті перетворення розсіяної органічної речовини субаквальних опадів. Відповідно до сучасних уявлень, морські запаси нафти складають приблизно 34 %, а природного газу — 26 % наземних.

У Світовому океані експлуатуються багато сотень нафтогазових родовищ. Їхнє розміщення характеризується декількома головними географічними рисами. По-перше, нафтогазові промисли розташовані, як правило, у межах шельфу. Видобуток нафти і газу ведеться з морських бурових платформ до глибин 200 м і лише в окремих районах — трохи глибше.

По-друге, у даний час у Світовому океані склалося кілька найбільших центрів підводних нафторозробок, що визначають нині рівень видобутку «морської» нафти. Головний з них — Перська затока. Другий за обсягом видобутку район — Венесуельська затока з лагуною Маракайдо. Великими запасами нафти володіють Мексиканська і Гвінейська затоки, а також Північне море.

По-третє, найбільші райони морського нафтовидобутку (Перський, Ве -

несуельсько-Маракайський і Гвінейський) розташовані поблизу берегів країн, що розвиваються.

В останні десятиліття велася і продовжує вестися інтенсивна розвідка й освоєння нових морських нафтових і газових родовищ. Великі запаси підвідної нафти відкриті в прибережних районах західної і східної частини Каспійського та Балтійського моря. Це перспективні райони морського нафтовидобутку.

Кам'яне вугілля. Відомо більш 100 родовищ із великими запасами кам'яного вугілля. Вони розташовані в прибережних зонах Австралії, Англії, Болгарії, Греції, Ірландії, Ісландії, Канади, Тайваню, Туреччини, Фінляндії, Франції, Чилі, Японії.

З підводних надр витягається приблизно 2% світових запасів кам'яного вугілля. Цим займаються, головним чином, країни, які не мають досить наземних родовищ кам'яного вугілля. Так, Японія майже 30% вугілля одержує з морських родовищ, Англія — більш ніж 10%, досить масштабний підводний видобуток вугілля ведуть також Канада і Тайвань.

Сірка. Її поклади зустрічаються в надрах шельфу, звичайно, в соляних куполах, похованих під шаром осадових порід товщиною кілька десятків метрів. З давніх-давен видобуток сірки здійснюється в Мексиканській затоці в штаті Лунзіана в США на глибині приблизно 15 м. Тут пробурені шпари, через які до місць залягання сірки подається гаряча пара води, сірка плавиться, стає рідкої і під впливом стиснутого повітря через ці шпари надходить до трубопроводів і по них — до барж, де вона застигає в охолоджувальних цистернах. Це родовище дає 20% сірки, виробленої в США, і 4% її світового випуску.

Залізна руда. Найбільш значний видобуток морських покладів залізної руди ведеться в Канаді на східному узбережжі Ньюфаундленду з родовища Вабана. Достовірні запаси залізної руди тут оцінюються в 2 млрд т, а її щорічний видобуток дорівнює приблизно 3 млн т. Крім того, Канада добуває залізну руду в Гудзоновій затоці, Японія — на острові Кюсю, Франція — південніше Шербура, Фінляндія — у Фінській затоці. Разом узяті ці країни витягають із підводних родовищ 1% від загальносвітового видобутку залізної руди. Перспективними районами для видобутку залізної руди є шельфи Африки, Індії, Австралії, Південної Америки.

У невеликих кількостях проводиться видобуток із підводних шахт міді й нікелю в Канаді в Гудзоновій затоці. У Туреччині на узбережжі Егейського моря добуваються ртутні руди. У перспективі намічається освоєння нових корінних підводних родовищ у прибережній зоні різних країн з метою більш повного забезпечення їхньою мінеральною сировиною. Протягом останніх двох десятиліть освоєння морських геологічних багатств (особливо нафтогазових) розвивалося швидкими темпами. Це буде продовжуватися і надалі

Енергетичні ресурси

Частина механічної і теплової енергії Світового океану, принципово доступної для використання у виробничій діяльності людей, утворюють океанічні та морські «вічно-відновлювальні» енергетичні ресурси. Адже енергією володіють морські течії, хвилі, припливи, вертикальні рухи вод. Однак сучасні технічні й економічні можливості дозволяють використовувати поки далеко не всі ці джерела. Практично почате освоєння енергії припливів. Зроблена також спроба використовувати енергію хвиль і прибою.

Використання енергії припливів. Першими спорудженнями, механізми яких приводилися в рух припливною енергією, були млини і лісопилки, що з'явилися в Х-ХІ ст. на берегах Англії і Франції.

Зараз запропоновано близько 300 різних технічних проектів будівництва ПЕС. Найбільш раціональним і економічно ефективним рішенням фахівці вважають застосування в ПЕС поворотно-оборотної турбіни. Ідея її створення ще в 1946 р. була запропонована ученим Л. Б. Бернштейном.

Уперше в практиці світової енергетики такі турбіни — їх називають зануреними чи капсульними агрегатами — були створені у Франції наприкінці 50-х років. Вони здатні діяти не тільки як турбіни на обидва напрямки потоку, але і як насоси для підкачування води в басейн. Це дозволяє регулювати їхню експлуатацію в залежності від часу доби, висоти і фази припливу.

Перша у світі ПЕС потужністю 240 тис. кВт побудована й введена в дію в 1967 р. у Франції. Вона розташована на березі Ла-Маншу в Бретані, на річці Рані, де висота припливу досягає 13,5 м. Ширина річки тут 750 м. Гребля ПЕС пролягає між мисом Ла-Бреби на лівому березі і мисом Бріанте на правому березі з опорою на острівець Шалибер. У тілі греблі знаходяться 24 капсульних агрегати потужністю по 10000 кВт кожний. Площа басейну 22 км². Під час припливу в нього надходить 184 млн м³ води. Майже вся потужність цієї ПЕС утворюється в години «пікового» споживання електроенергії, вироблення якої тут досягає 540 тис. кВт/год у рік.

У Росії ПЕС діє на Кольському півострові неподалік від Мурманська, у Кислій губі, потужністю 400 квт.

Успішне будівництво і багаторічна експлуатація могутньої ПЕС на ріці Рані показали реальність спорудження, переваги і недоліки (зокрема, відносно невелику потужність) таких станцій. У зв'язку з цим створені і продовжують розроблятися нові проекти могутніх і потужних приливних електростанцій з використанням технічних рішень, застосованих на існуючій, ПЕС.

Розробка нової високоефективної турбіни стало поштовхом для спорудження першої в світі ГЕС, що перетворюватиме енергію океанічних течій в енергетичну. Електроенергетичне устаткування однієї такої електростанції потужністю 136 мВт буде включати 350 тис. турбін, які з необхідною кількістю генераторів монтуватимуться на вертикальних валах. Їх будуть встановлювати на закріпленій на якорі платформі, що складатиметься з готових секцій. Платформу занурять на безпечну глибину. Вартість проекту – близько 300 млн доларів.

Використання енергії хвиль. Вітер збуджує рух поверхні океанів і морів. Хвилі і береговий прибій мають дуже велику силу. Так, у хвиль із періодом у

5 с вона дорівнює 12 т, а при періоді 10 с— майже 19 т. За американськими даними, загальна потужність хвиль Світового океану дорівнює 90 млрд кВт.

Певних успіхів в області застосування енергії морських хвиль поки вдалося досягти тільки для виробництва електроенергії, що працює на малу потужність. Хвильоенергетичні установки використовуються для виробництва електроенергії для маяків, буїв, сигнальних морських вогнів, відокремлених від берега стаціонарних океанологічних приладів. Таке використання енергії хвиль широко практикується в Японії, де більш 300 буїв, маяків. Хвильовий електрогенератор успішно експлуатується на плавучому маяку порту в Індії. Роботи зі створення й удосконалення подібних енергетичних приладів проводяться в США, Німеччині, Швеції й інших країнах.

У прибережних водах Норвегії споруджена перша енергетична установка, що використовує могутню силу морського прибою. Досвідчена хвильова електростанція побудована норвезькою фірмою «Квернер Брюгс».

Оволодіння хвильовою енергією дозволить зробити її важливою складовою частиною енергетичного потенціалу багатьох держав.

Біологічні ресурси

Світовий океан — глобальне середовище проживання живих організмів. Життя пронизує його води від поверхні до найбільших глибин. Органічний світ населяє не тільки водну товщу, але і дно океанів і морів.

Сільськогосподарські угіддя на суші мають обмежену площу, і при сучасних способах ведення господарства забезпечення людства продуктами харчування пов'язано з великими труднощами. Тим часом 1% площі шельфу досить для розведення такої кількості устриць, щоб задовольнити потреби людини у тваринному білку на два-три десятиліття вперед. З 1 га морського дна можна зібрати 15 т водоростей, придатних для корму худобі, тоді як із заливних луків такої ж площі на суші — лише 2 т зеленої маси.

У широкому розумінні біологічними ресурсами є усі тварини і рослини, що живуть в океанах і морях. Однак поки ще людиною використовується лише незначна частина органічного світу океану, тому біологічні ресурси Світового океану — це лише ті групи і види його мешканців, видобуток яких у даний час економічно виправдана. До них відносяться риби, морські безхребетні (двостулкові і головоногі молюски, ракоподібні та голкокожі), морські ссавці (китоподібні і ластоногі), а також водорості. Але масштаби видобутку різних видів живих багатств океану далеко не однаковий: видобуток риби складає 80% загального видобутку, видобуток безхребетних — приблизно 10—12%, видобуток морських ссавців і водоростей —8—10%

Далеко не всі простори Світового океану однаково багаті на життям, що пояснюється розходженням природних умов у його різних районах. В океанах і морях, так само як і на суші, є високопродуктивні і малопродуктивні площі. Таким чином, лише 37% акваторії Світового океану приходиться на частку біологічно продуктивних ділянок, розташованих в основному на шельфі периферії океанів і частково у відкритих районах поблизу материкового схилу над підняттями ложа океану. З цим багато в чому пов'язана географія світового промислу водяних тварин і рослин, тобто ступінь використання сировинної бази Світового океану в його різних районах.

Рибальство. Істотний показник сучасного промислового рибальства — розподіл уловів за ступенями глибин Світового океану. Велика частина вилову приходиться на шельфові води, значно менші улови на материковому схилі і на дні океану.

Приблизно за 150 останніх років вилов морських тварин і рослин збільшився з 2 млн т (1850) до 94 млн т (1997). Зміни величини уловів, звичайно, пов'язані зі змінами природних умов у промислових районах (коливання температури води, кількості живильних речовин). Разом із тим загальносвітовий рівень видобутку досить стабільний.

Величина уловів нерівномірно розподілена по просторах Світового океану. Статистичний облік видобутку риби і нерибних об'єктів веде спеціалізована міжнародна організація ФАО.

Сучасне промислове рибальство орієнтоване лише на деякі сімейства і види риб, що володіють великою чисельністю і живуть переважно в шельфовій зоні й водах, що примикають до неї. Видовий склад уловів визначають приблизно 9 сімейств: осельцеві, тріскові, анчоусові, скумбрієві, ставридові, мермузові, тунцеві, корюшкові, камбалові.

Аналіз світового рибальства показує, що в уловах частка тих чи інших сімейств, а також тих чи інших видів одного сімейства в різні періоди часу неоднакова. Підвищення виловлювання якихось сімейств змінювалося з кожним роком, на що впливали як природні, так і антропогенні фактори.

Сучасний рівень морського рибальства базується на вилові традиційних рибних сімейств. Основні з них: осельцеві — 22,3 млн т у рік (переважно добувається оселедець атлантичний — 2,3 млн т у рік); тріскові — 10,7 млн т у рік (переважно добувається тріска атлантична — 1,3 млн т у рік); скумбрієві — 5,1 млн т у рік; тунцеві — 4,5 млн т у рік; лососеві — 1,0 млн т у рік (у тому числі: кета — більш 400 тис. т у рік, горбуша — приблизно 300 тис. т у рік, нерка — близько 200 тис. т у рік, сьомга — трохи більш 6 тис. т у рік).

Невеликий видобуток осетрових — 4,6 тис. т у рік. Російський осетер виловлюється в кількості 130 т у рік, білуга — 27 т у рік, севрюга — 18 т у рік. І ці показники помітно змінюються з року в рік.

Молюски. Ведуче місце в промисловості займають двостулкові молюски (мідії, устриці, гребінці й ін.), за ними слідкують головоногі молюски (кальмари, восьминоги, каракатиці). Улов молюсків майже вдвічі перевершує вилов ракоподібних.

Мідія - найбільш широко розповсюджений морський двостулковий молюск - добувається в основному в Атлантичному океані. Щорічний світовий вилов мідії трохи перевищує 200 тис. т. Видобуток мідій ведеться переважно європейськими країнами. Найбільші улови мають Нідерланди, Іспанія, Франція, Данія, Італія. У Тихому океані найбільше мідій добувають поблизу берегів Таїланду, південних берегів Корейського півострова, біля берегів Австралії і Нової Зеландії.

Устриці живуть переважно в морях тропічної і субтропічної зон, але поширені й у багатьох інших районах Світового океану. Звичайно, устриці населяють прибережні ділянки на глибинах до 6 м. Промисел устриць зосереджений у прибережній зоні Атлантичного океану, трохи менше він у Тихому океані. Сучасний щорічний видобуток устриць перевищує 150 тис. т. Основна частина світового видобутку устриць приходиться на частку США, Японії і Франції. Істотні вилови устриць характерні і для країн Південно-Східної Азії. У деяких традиційних районах видобутку устриць улови знизилися в результаті надмірно інтенсивного промислу, наприклад, у морях Центральної Америки, у Перській затоці, у Шрі-Ланці, в Австралії.

Морські гребінці заселяють переважно природні банки, покриті розсипами каменів і пісків. Світовий улов морських гребінців перевищує 460 тис. т. Головні райони промислу гребінців зосереджені в північно-західній і західно-центральній Атлантиці, де ведуть їхній видобуток США і Канада. У північно-східній Атлантиці морських гребінців добувають Франція й Іспанія. У північно-західній і західно-центральній частинах Тихого океану інтенсивний промисел гребінців веде Японія, а біля своїх берегів — Австралія.

Промислові види головоногих молюсків — кальмари, восьминоги, каракатиці — живуть на узбережжях і у відкритих районах морів і океанів, переважно в помірних широтах. Поширені вони до значних глибин головним чином у шельфовій зоні.

Кальмарів переважно виловлюють у Тихому океані, приблизно вдвічі менше — в Атлантичному і незначну частину — в Індійському. У середньому річний видобуток кальмарів складає 1,3 млн т. Восьминоги і каракатиці досить широко поширені у Світовому океані, однак основні райони їхнього видобутку — північно-західна частина Тихого океану.

Краби. Різні види цих тварин поширені на глибинах до 250 м у водах із позитивною температурою в багатьох районах Світового океану. За традицією тихоокеанських крабів ловлять США в Беринговому морі й у затоці Аляска, а Росія і Японія добувають їх в Охотському морі.

Омари і лангусти. Ці величезні морські «родичі» річкових раків живуть на значних глибинах. Річний вилов омарів і лангустів більш 200 тис. т. Їх добувають поблизу берегів Західної Африки, Бразилії, у Середземному морі, на півдні Каліфорнійської затоки й біля берегів Південно-Східної Азії. Цих ракоподібних добувають в Австралії (найбільший постачальник лангустів на світовий ринок), США, Франції, Італії, Бразилії, Японії.

Креветки. Невеликі, довжиною від 5 до 20 см раки-креветки, що плавають, живуть у багатьох районах Світового океану. В даний час це основний вид промислових ракоподібних. Світовий вилов креветок складає близько 2,5 млн т на рік. Близько 1/2 всього улову дає Тихий океан, трохи менше — Атлантичний (тут основні райони — Мексиканська затока і Карибське море) і Індійський.

Китоподібні. Різноманітні морські велетні за біологічними особливостями поділяються на беззубих, чи вусатих, китів (гренландський сірий, финвал, сейвал, синій кит) і зубатих китів (кашалот, білуха, дельфін).

Вони поширені переважно в антарктичних водах і в меншій ступені в північній частині Тихого й Атлантичного океанів. Білуха водиться в прибережних районах євроазіатської частини Північного Льодовитого океану.

Ластоногі. До цих водних тварин, так званих морських звірів, відносяться різні види тюленів, котики, нерпи і моржі. Усі вони живуть у водах помірних і полярних широт. Їхній спосіб життя тісно пов'язаний не тільки з водою, але й з берегом, де ці тварини утворюють великі скупчення. Останні зустрічаються на островах і на материковому узбережжі в північній частині Тихого океану, у Північному Льодовитому океані.

Морські котики — другі за обсягом видобутку ластоногі. Серед них перше місце в промислі займають далекосхідні морські котики. Вони утворюють великі лежбища на островах Командорських.

Моржі арктичних і далекосхідних морів мають невелику чисельність, тому видобуток їхній обмежений.

Видобуток водної рослинності. Прибережна зона багатьох морів і різних районів океану оперезана заростями вищих водоростей. Їх нараховується понад 4000 видів. Самі численні і найбільше широко використовувані людиною — бурі водорості (ламінарія, чи морська капуста; алярія, фукус). Менш поширені червоні водорості, чи багрянки (анфельція, філофора, порфіру). Ще менше поширені зелені водорості (ульва, чи морський салат, лоуренсії).

Річний видобуток водоростей близький до 11 млн т. Переважна більшість водоростей добувається в Тихому океані.

У цілому рівень видобутку морських біологічних ресурсів неоднаковий у різних країнах світу і помітно змінюється в різні роки.

Запитання для самоконтролю

1. Які закономірності розподілу живих організмів у товщі океанічної во-

ди?

2. На які угруповання поділяються живі організми?

3. Як пристосовуються до умов життя планктонні організми?

4. Як пристосувалися до умов середовища бентосні організми в зоні

осушування після відпливу?

5. Чому навколо материків найбільша біологічна продуктивність океану?