Загальна характеристика поняття здоров’я

Звичайно, сутність поняття здоров’я розкривають у рамках тієї або іншої пояснювальної моделі. Існують такі моделі здоров’я. Медична модель – передбачає таке визначення здоров’я, що складається лише з медичних ознак і характеристик здоров’я, здоров’ям уважають відсутність хвороб та симптомів. Біомедична модель – розглядає відсутність у людини органічних порушень та суб’єктивних відчуттів нездоров’я. Біосоціальна модель – у поняття «здоров’я» включають біологічні та соціальні ознаки, які розглядають у єдності, але соціальним ознакам надається пріоритетне значення. Ціннісно-соціальна модель передбачає, що здоров’я – цінність, для людини необхідна передумова для повноцінного життя, задоволення матеріальних і духовних потреб, участь у праці та соціальному житті, економічному, політичному, науковому, культурному та інших видах діяльності. Цій моделі найбільш повно відповідає визначення здоров’я, яке сформулювала ВООЗ (Всесвітнья організація охорони здоров’я).

Існують такі наукові підходи до проблеми здоров’я:

1. Феноменологічний підхід. Здоров’я і хвороба належать до фундаментальних аспектів індивідуального способу існування у світі, включені до суб’єктивної картини світу і досліджуються засобами феноменологічного опису.

2. Холістичний підхід. Здоров’я розуміють як цілісність, що її набуває індивід у процесі становлення й яка передбачає особистісну зрілість, інтеграцію життєвого досвіду та синтез фундаментальних суперечностей.

3. Нормоцентричний підхід. Здоров’я як оптимальний рівень функціонування організму, розуміється із прийнятих норм мислення, сприйняття, емоційного оцінювання й поведінкового реагування та з урахуванням нормативних показників стану індивіда.

4. Крос-культурний підхід. Здоров’я вважають соціокультурною змінною, а його характеристики детерміновані соціальними умовами, культурним контекстом, своєрідністю національного способу життя та образу світу.

5. Дискурсивний підхід. Уявлення про здоров’я має бути досліджене як продукт дискурсу, який відзначається власною логікою конструювання чи концептуалізації реальності. Для розуміння структури уявлення про здоров’я та хворобу необхідний дискурс – аналіз.

6. Інтегративний підхід передбачає поєднання пояснювальних принципів та концептуальних схем з урахуванням їх обмежень та відповідно до засад теорії систем.

7. Аксіологічний підхід. Здоров’яяк цінність культури та ціннісна орієнтація особистості.

Сьогодні до критеріїв здоров’я відносять позитивне самопочуття, стійку, динамічну рівновагу, структурну цілісність, функціональність, адаптивність, продуктивність та ресурсність людини. Отже, здоров’я можна розглядати з різних точок зору, оскільки воно є тією віссю, на яку нанизуються різні концепції. Здоров’я можна вивчати з позиції активності, здатності до адаптації й компенсації, з точки зору репродуктивної функції тощо. Узагальненим та загальноприйнятим є визначення ВООЗ: здоров’я – це відсутність психічних та фізичних дефектів, а також повне фізичне, душевне й соціальне благополуччя.

Однак актуальною стає думка В. А. Ананьєва, що здоров’я – це процес максимальної природної тривалості життя при високій його якості, оптимальній працездатності та соціальній активності. В. А. Ананьєв виділяє такі аспекти здоров’я, які складають його потенціал:

1. Потенціал розуму – здатність людини розвивати інтелект та вміти ним користуватися; уміння здобути об’єктивні знання та втілювати їх у життя.

2. Потенціал волі – здатність людини до самореалізації; уміння ставити цілі та досягати їх, обираючи адекватні засоби.

3. Потенціал почуттів. Емоційна компетентність – це здатність людини конгруентно виражати свої почуття, розуміти й без оцінки погоджуватися з почуттями інших.

4. Потенціал тіла – здатність розвивати фізичну складову здоров’я, «усвідомлювати» власну тілесність як властивість своєї особистості. До цього ж відносять аліментарну (культура харчування) й сексуальну компетентність. Можна виділити такі цілі стосовно підвищення тілесної компетентності: пізнання свого тіла, вивчення мови тіла – «системи раннього повідомлення», власної «тілесної топографії» емоційних проявів; розвиток уміння усувати й контролювати м’язові зажими, бути стійким, гнучким, спонтанним; засвоєння методів психосоматичної саморегуляції як конструктивної форми зняття наслідків стресу; отримання задоволення від узаємодії з тілом через спорт, танці, секс як засіб пізнання себе в умовах інтимної взаємодії відкритого тіла й душі.

5. Соціальний потенціал. Соціальна компетентність визначається як здатність людини оптимально адаптуватися до соціальних умов; прагнення постійно підвищувати рівень культури спілкування, соціального інтелекту, комунікативної компетентності; набуття почуття приналежності до всього людства. Людина, яка вдосконалюється, удосконалює природньо-соціальне середовище, що, у свою чергу, сприяє досконалості людини.

6. Креативний потенціал – здатність людини до творчої активності, уміння творчо самовиражатися в життєдіяльності, виходячи за рамки стандартних знань, які обмежують.

7. Духовний потенціал. Духовна компетентність – це здатність розвивати духовну природу людини, виражати (втілювати) вищі цінності в життя.

Культура формує еталонні уявлення про здоров’я та оздоровчі техніки, а індивід обирає власне ставлення до цього. Соціокультурна й дискурсивна функція еталона здоров’я полягає у структуруванні наукових і соціальних уявлень про здоров’я.

Таблиця 4. Характеристики соціокультурних еталонів здоров’я