Етнокультурна варіативність регулювальників соціальної поведінки

Вище, у розділі 26. 1. 3 були наведені 11 показників вимірів культур, що найчастіше розглядаються дослідниками як регулювальники соціальної поведінки особистості. Проте більшість крос-культурних досліджень, пов’язаних із вивченням психологічних особливостей суб’єктів культури, зосередилися на показнику індивідуалізм – колективізм (ІК). Упродовж багатьох років вивчення цього показника було спрямоване на визначення його сутності, пов’язаних із ним культурних атрибутів, географічного розподілу на планеті, наслідків для міжособистісних і міжгрупових стосунків, можливих сфер застосування. Таким чином, дослідження ІК можна розглядати як основний приклад спроби ідентифікувати значущий показник культурної варіабельності і виробити прийоми виміру його впливу в різних психологічних доменах.

Одне з найбільш відомих досліджень ІК було проведене Г. Гофстеде (Hofstede, 1980, 1984), який проаналізував дані 116 000 анкет, оцінюючи ІК-тенденції серед працівників міжнародної корпорації IBM із філіями більш ніж у 50 країнах. Як одиниці аналізу розглядалися держави, у яких проводилося дослідження. Вони й були проранжовані за мірою прихильності їх громадян індивідуалізму. Найбільший індивідуалізм виявили громадяни США, Австралії, Великобританії, а найменший – громадяни Пакистану, Колумбії, Венесуели (табл. 3).

Таблиця 3. Оцінки ІК за різними країнами у дослідженні Г. Гофстеде

Країна	Оцінка за параметром ІК	Країна	Оцінка за параметром ІК
США		Ізраїль
Австралія		Іспанія
Великобританія		Індія
Канада		Японія
Нідерланди		Аргентина
Нова Зеландія		Іран
Італія		Бразилія
Бельгія		Туреччина
Данія		Греція
Швеція		Філіппіни
Франція		Мексика
Ірландія		Португалія
Норвегія		Таїланд
Швейцарія		Тайвань
Німеччина (ФРН)		Перу
Південна Африка		Пакистан
Фінляндія		Колумбія
Австрія		Венесуела

 

Дж. Брунер (Дж. Брунер, 1977) розглядає ціннісні орієнтації – орієнтованість культури або на колектив, або на індивіда як один із основних культурних чинників, що обумовлюють пізнавальний розвиток. Із його точки зору, індивідуалістична орієнтація характерна для сучасних культур, а колективістська орієнтація – для традиційних культур, у яких «суб’єктивізм особистості… не культивується; навпаки, підтримується ідея реальності, єдності людини і світу». Дж. Брунер безпосередньо зв’язує відсутність влади людини над середовищем з колективістською орієнтацією: оскільки індивід традиційного суспільства не має в розпорядженні можливостей впливати на умови середовища, він менше відділяє себе від фізичного світу й інших індивідів. Дж. Брунер підкреслює, що індивідуалістична орієнтація поширюється в міру опанування людьми навколишнього світу. Американський дослідник уважає, що чинником, що формує вибір індивідуалістичної або колективістської орієнтації, є інтерпретація дорослими ранніх дій дитини. Він наводить дані, згідно з якими в племені уолоф у Сенегалі рухова активність маленьких дітей інтерпретується не сама по собі, а лише як знак ставлення до тих або інших членів спільності. Це сприяє тому, що дитина уолоф у майбутньому більше ідентифікуватиме себе з групою і менше розрізнятиме фізичні та соціальні явища. В індивідуалістичних культурах увага дитини притягується до іншої сторони фізичної активності: її дії інтерпретуються з точки зору успіху рухових актів, а «інші люди тим самим стають несуттєвими для реалізації цих актів» (Дж. Брунер, 1977).

Основний сенс індивідуалізму полягає в тому, що людина приймає рішення і діє відповідно до своїх особистих цілей, віддаючи їм перевагу над цілями громадськими. «Я» визначається в індивідуалістичних культурах як незалежна, здатна вижити поза групою одиниця, а індивіди – як базові одиниці соціального сприйняття. Індивідуалістичні культури, як правило, мають більше внутрішніх груп. Оскільки індивідам доступні численні внутрішні групи, їх члени не занадто прив’язані до якої-небудь однієї внутрішньої групи. Представники цих культур, як правило, виходять з груп, які пред’являють до них занадто високі вимоги, і їх стосунки всередині цих груп відмічені високим рівнем незалежності або відчуженістю. Індивідуалісти слабо ідентифікуються з групами і мало від них залежать. Групи, у свою чергу, чинять слабкий вплив на поведінку індивідів. Так, навіть батьки мало впливають на вибір друзів, роботи, місця проживання своїх дітей, які підросли. Обов’язки й очікування людей засновані на переговорах у процесі досягнення або зміни особистісного статусу. Прийнятними визнаються спори і конфлікти всередині групи. Емоційно індивідуалісти відособлені від оточення і мають схильність до усамітнення.

Основні цінності індивідуалістичної культури – свобода у вчинках і самодостатність, самостійність у судженнях, влада над оточенням – дозволяють індивідові комфортно себе почувати в будь-якому оточенні або наодинці, відрізнятися від інших і бути незалежним. У індивідуалістичних культурах поведінка більшою мірою регулюється соціальними установками, ніж груповими моральними нормами. Відзначається навіть орієнтованість подібних культур на порушення норм – «прагнення до оригінальності, незвичності, дивацтва, юродства» (Ю. Лотман, 1992). Існуючі норми заохочують незалежність від групи: не заведено позичати гроші або брати в позику речі. При розподілі матеріальних ресурсів переважає норма справедливості, згідно з якою винагорода повинна відповідати індивідуальному вкладу.

Основний сенс колективізму – пріоритет інтересів групи над особистісними інтересами: колективіст піклується про вплив своїх рішень і дій на значуще для нього співтовариство. «Я» визначається із точки зору групового членства, соціальна ідентичність є більш значущою, ніж особистісна, а базовими одиницями соціального сприйняття є групи. Як відмічає С. Шварц, в ідеальних комунальних суспільствах, наприклад, невеликих племенах, ідентифікація індивіда з групою може бути такою тісною, що майже неможливо уявити собі індивідів, що мають власні інтереси (Schwartz, 1990). Колективісти усвідомлюють себе членами меншої кількості груп, ніж індивідуалісти, але пов’язані з ними тісніше. Вони почувають себе залученими в життя інших людей, у них переважають потреби допомогти в скрутну хвилину, виявити прихильність, у ситуації вибору порадитися, навіть підкорятися: «Кажучи про зв’язки між людьми, усе це можна узагальнити словом «дбайливість». Чим більше турботи проявляє індивід відносно інших, чим більше пов’язаним з іншими він себе почуває, тим більшим колективістом він є» (Hui, Triandis, 1986).

У свою чергу, групи чинять сильний вплив на поведінку індивідів. Найбільш значущими визнаються співтовариства родичів, сусідів, колег, де люди пов’язані взаємними обов’язками й очікуваннями, заснованими на їх постійному статусі. Основними цінностями колективістської культури є наслідування традицій, слухняність, почуття обов’язку, які сприяють збереженню єдності групи, взаємозалежності її членів і гармонійним стосункам між ними. У колективістських культурах групові норми є більш важливим регулювальником поведінки, ніж соціальні установки. «Високо оцінюється «правильна поведінка», «життя по звичаю», «як у людей», «за статутом»«(Ю. Лотман, 1992). Нормативно заохочується залежність від групи: послуга грошей або речей сприяє збереженню мережі стосунків, заснованих на взаємності. При розподілі ресурсів переважають норми рівності і задоволення потреб. Так, у племінних поселеннях усі ресурси об’єднувалися до загального фонду, і навіть у суспільствах мисливців, що заохочували ініціативу й незалежність, велика здобич часто ділилася між усіма членами співтовариства.

Нині колективізм і індивідуалізм вже не розглядаються таким чином, як це робив Г. Гофстеде, – як взаємовиключні полюси певного теоретичного континууму. Два культурні синдроми можуть співіснувати і залежно від ситуації більш-менш яскраво проявлятися в кожній культурі, у кожної людини. У соціальних науках країн Заходу довгий час передбачалася світова тенденція прогресу до індивідуалізму, нібито неминучому в індустріальному суспільстві. Ще й сьогодні деякі автори, особливо з колишніх соціалістичних країн, стверджують, що сучасне суспільство йде до повного руйнування колективістської орієнтації. Так, польський психолог Я. Рейковскі передбачає що «суспільство, засноване на колективістських принципах, не має шансів на процвітання в сучасному світі» (Я. Рейковскі, 1993).

У той же час багато сучасних дослідників услід за видатними мислителями XX століття В. І. Вернадським і П. Тейяр де Шарденом, навпаки, уважають, що розвиток людства за панування індивідуалістичної культури ставить під загрозу виживання виду: «Можна навіть говорити про виражену схильність людства до самогубства як виду. Виділення як «атому» людства не колективів, не спільностей (наприклад, етносів), а індивіда привело до втрати видового інстинкту самозбереження» (С. Г. Кара-Мурза, 1990). Дійсно, суспільство, поведінка членів якого регулюється індивідуалістичними цінностями свободи у вчинках і самостійності в судженнях, окрім безперечних переваг, має і безліч недоліків. Саме для нього більшою мірою, ніж для суспільства колективістського, характерні самотність, розлучення, депресія, злочини, пов’язані з насильством, самогубства.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Подайте характеристику культури як соціального феномену.

2. Схарактеризуйте основні функції культури.

3. Подайте характеристику принципам дослідження феноменів культури в психології.

4. Схарактеризуйте історичні аспекти становлення етнічної психології в Україні та світі.

5. Поясніть, що таке інкультурація та соціалізація.

6. Схарактеризуйте поняття культурної трансмісії.

7. Які феномени визначені вченими, що досліджують етнопсихологію дитинства?

8. Схарактеризуйте етнокультурні особливості соціалізації особистості.

9. Схарактеризуйте особливості комунікації в культурах із високим та низьким контекстом.

10. У чому проявляються етнокультурні особливості експресивної поведінки під час комунікації?

11. Подайте характеристику стереотипам та їх видам.

12. Розкрийте специфіку психологічних процесів, на базі яких утворюються стереотипи.

13. Схарактеризуйте поняття атрибуції та назвіть її основні види.

14. Розкрийте зміст основних помилок атрибуції.

15. Схарактеризуйте результати крос-культурних досліджень виміру індивідуалізм – колективізм.

 

Література

Основна

1. Данилюк І. В. Етнічна психологія як галузь наукового знання: історико-теоретичний вимір. – К.: «САММІТ-КНИГА», 2010. – 432 с.

2. Лебедева Н. М. Введение в этническую и кросскультурную психологию. – М.: «Ключ-С», 1999. – 224 с.

3. Мацумото Д. Психология и культура. – СПб.: ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК, 2002. – 416 с.

4. Платонов Ю. П. Основы этнической психологии. – СПб.: Речь, 2003. – 452 с.

5. Стефаненко Т. Г. Этнопсихология. – М.: Институт психологии РАН, «Академический проект», 1999. – 320 с.

Додаткова

1. Александров Ю. И., Александрова Н. Л. Субъективный опыт, культура и социальные представления. – М.: Изд-во «Институт психологии РАН», 2009. – 320 с.

2. Андреева Г. М. Социальная психология. – М.: Аспект Пресс, 1999. – 375 с.

3. Бромлей Ю. В. Очерки теории этноса. – М: Наука, 1983. – 412 с.

4. Губко О. Т. Психологія українського народу. – К.: ПВП «Задруга», 2004. – 400 с.

5. Коул М., Скрибнер С. Культура и мышление: Психологический очерк. – М.: Прогресс, 1977. – 261 с.

6. Куєвда В. Міфологічні джерела української етнокультурної моделі: психологічний аспект. Монографія. – Донецьк: Український культурологічний центр, Донецьке відділення НТШ, 2007. – 264 с.

7. Mид M. Культура и мир детства: Избранные произведения. – М.: Наука, 1988. – 429 с.

8. Налчаджян А. А. Этнопсихологическая самозащита и агрессия. Учебное пособие для вузов. – Ереван: Изд-во «Огебан», 2000. – 408 с.

9. Сухарев А. В. Этнофункциональная парадигма в психологии. – М.: Изд-во «Институт психологии РАН», 2008. – 576 с.