Призначення, склад та завдання взводу

управління батареї

Взвод управління батареї призначений для ведення розвідки, обслуговування стрільби та забезпечення зв’язку. Він складається з екіпажу командирської машини і відділення управління.

До складу обслуги командирської машини 1В14

входять 5 осіб:

– командир відділення – старший топогеодезист;

– старший розвідник далекомірник;

– старший радіотелефоніст;

– радіотелефоніст;

– механік-водій.

До складу відділення управління входять 5 осіб:

– командир відділення – старший розвідник;

– старший радіотелефоніст;

– два радіотелефоністи;

– водій-радіотелефоніст.

(До складу відділення управління батареї 2С3, крім вищеперелічених входить розвідник).

Основні завдання взводу управління в бою:

– вибір і підготовка місця розгортання КСП та СП, їх топогеодезична прив’язка;

– розгортання і підготовка до роботи КСП та СП батареї;

– ведення розвідки з метою добути відомості про противника і місцевість;

– інженерне обладнання місць КСП та СП;

– організація зв’язку в батареї.

Завданнями розвідки є:

– виявлення і визначення координат ТЗЯХН, артилерійських і мінометних батарей (взводів), протитанкових засобів, танків та інших вогневих засобів;

– визначення розташування передових підрозділів противника, його переднього краю та опорних пунктів, оборонних споруд і загороджень;

– виявлення і визначення координат командних і спостережних пунктів противника, його радіоелектронних засобів, наземних елементів систем високоточної зброї;

– спостереження за діями противника і своїми військами;

– вивчення прийомів і способів застосування противником артилерії, танків, ПТЗ, іншого озброєння, особливо його нових зразків.

Завданнями з організації зв’язку є:

– організація і підтримання зв’язку з вогневими взводами, командиром дивізіону (штабом дивізіону), командиром загальновійськового підрозділу, який батарея підтримує або якому вона додана, командиром підрозділу, що обслуговує стрільбу батареї, з ПСП (БСП);

– приймання і передавання команд, розпоряджень, сигналів, доповідей.

 

1.2 Обов’язки особового складу взводу управління

Командир взводу управління відповідає за стан та бойову готовність взводу управління, успішне виконання ним завдань з ведення розвідки, обслуговування стрільби та забезпечення зв’язку. Він повинен завжди знати стан і можливості взводу, де знаходиться особовий склад, яке завдання виконує, і повинен надавати йому необхідну допомогу, не чекаючи прохань підлеглих.

Командир взводу управління є безпосереднім організатором артилерійської розвідки і зв’язку в батареї.

Він зобов’язаний:

– розгорнути КСП і здійснити його топогеодезичну прив’язку;

– ставити завдання особовому складу відділення управління і обслузі командирської машини;

– перевіряти підготовку приладів до ведення розвідки і засобів зв’язку до роботи;

– контролювати виконання поставлених завдань особовим складом взводу;

– особисто вести розвідку противника і місцевості, спостерігати за діями загальновійськових підрозділів;

– своєчасно обробляти результати розвідки і доповідати їх командирові батареї;

– організувати захист особового складу від ЗМУ, інженерне обладнання і безпосередню охорону та самооборону КСП;

– бути готовим управляти вогнем батареї.

Командир відділення несе відповідальність за бойову готовність, підготовку відділення (обслуги КМУ), технічний стан машини управління, приладів, засобів зв’язку, за успішне виконання отриманого завдання з розвідки та обслуговування стрільби батареї в установлені терміни, а також за виховання, військову дисципліну і моральний стан особового складу.

Він зобов’язаний:

– керувати розгортанням КСП (СП);

– здійснювати топогеодезичну прив’язку КСП (СП);

– ставити завдання розвідникам з ведення розвідки;

– особисто вести розвідку противника і місцевості;

– керувати роботою особового складу з ведення розвідки, засічки цілей і обробки даних засічки;

– перевіряти правильність розгортання й орієнтування приладів;

– своєчасно готувати КСП (СП) до роботи вночі;

– вести встановлену документацію з розвідки противника та обслуговування стрільби;

– керувати роботами з інженерного обладнання та маскування КСП (СП) й організовувати його безпосередню охорону та самооборону, стежити за дотриманням заходів маскування.

Старший розвідник-далекомірник зобов’язаний:

– готувати далекомір до роботи;

– надавати допомогу командирові відділення з топогеодезичної прив’язки КМУ;

– з’ясовувати орієнтири та умовні найменування місцевих предметів;

– вести розвідку противника, засікати цілі;

– негайно доповідати командир взводу управлінняза кожну з розвіданих цілей;

– періодично перевіряти правильність орієнтування далекоміра;

– знати сигнали управління та оповіщення;

– приймати та передавати команди і цілевказівки;

– виконувати роботи з інженерного обладнання і маскування місця КСП (СП);

– складати схему орієнтирів.

Розвідник зобов’язаний:

– встановлювати прилад спостереження та готувати його до роботи;

– допомагати командиру відділення при топогеодезичній прив’язці спостережного пункту;

– з’ясовувати орієнтири та умовні найменування місцевих предметів, знати їх місцезнаходження;

– вести розвідку противника, виявляти цілі та проводити їх засічку;

– негайно доповідати командирові відділення про кожну розвідану ціль, вести журнал розвідки та обслуговування стрільби;

– періодично перевіряти правильність орієнтування приладу спостереження;

– виконувати роботи з інженерного обладнання і маскування місця спостережного пункту (КСП);

– обробляти дані засічки цілей (орієнтирів, реперів);

– знати сигнали управління та оповіщення;

– за необхідності прокладати та згортати лінію зв’язку, передавати і приймати команди (цілевказівки).

Розвідка на спостережному пункті проводиться позмінно черговими розвідниками. Черговий розвідник призначається зі складу обслуги (відділення) командиром відділення.

Про зміну чергових розвідників робиться запис у журналі розвідки та обслуговування стрільби.

При цьому черговий розвідник повинен з’ясувати поставлене завдання, умовні найменування місцевих предметів і орієнтирів, вивчити місцевість у даній смузі (секторі, напрямку) розвідки, а також з’ясувати положення на місцевості розвіданих цілей.

Черговий розвідник зобов’язаний:

– вести безперервне спостереження за противником;

– знати положення своїх військ та спостерігати за їх діями;

– виявивши ціль, доповісти командирові, визначити її місцезнаходження найбільш точним за даних умов способом та занести до журналу розвідки та обслуговування стрільби;

– засікати розриви снарядів (мін) під час обслуговування стрільби своєї батареї;

– до настання темряви підготуватися до роботи вночі;

– під час зміни оповістити особу, що заступає на чергування, про все, що було виявлено в розташуванні противника, кому і коли було доведено, передати прилади спостереження та журнал розвідки й обслуговування стрільби своєї батареї;

– про зміну чергування на КСП (СП) провести запис у журналі розвідки та обслуговування стрільби.

Старший радіотелефоніст відповідає за постійну готовність радіотелефоністів до виконання завдань із забезпечення зв’язку в батареї.

Він зобов’язаний:

– керувати роботою особового складу з підтримання зв’язку під час подачі команд, розпоряджень, сигналів;

– організовувати і контролювати роботу чергових радіотелефоністів;

– стежити за дотриманням правил СУВ і радіодисципліни;

– проводити заходи із захисту радіозасобів від радіоперешкод противника;

– організовувати роботу з інженерного обладнання і маскування робочих місць радіотелефоністів;

– своєчасно здавати акумуляторні батареї для заряджання;

– утримувати резерв засобів зв’язку в постійній готовності до роботи;

– забезпечувати збереження засобів зв’язку в робочому стані, правильне їх зберігання та експлуатацію.

Черговий радіотелефоніст відповідає за безперебійне забезпечення зв’язку.

Він зобов’язаний:

– розгортати засоби зв’язку і готувати їх до роботи;

– твердо знати радіодані, позивні й встановлені сигнали оповіщення та управління;

– своєчасно, стисло і чітко передавати усі розпорядження, команди, сигнали;

– виконувати вимоги СУВ;

– негайно доповідати про всі отримані розпорядження, команди, сигнали;

– проводити заходи щодо відновлення пошкодженого зв’язку;

– проводити запис усіх переданих і отриманих розпоряджень, команд, сигналів.

 

1.3 Спостережні пункти, їх види та призначення.

Вимоги до них

 

У батареї розгортаються командно-спостережний пункт і за необхідності спостережний пункт (передовий, боковий). Кількість СП, їх призначення і взаємне розташування залежать від виду бою, характеру місцевості, завдань, поставлених артилерійському підрозділу, від кількості засобів розвідки, що знаходяться у цьому підрозділі. У кожному разі кількість СП повинна забезпечувати розвідку противника на максимальну глибину по всій смузі розвідки.

КСП призначається для управління вогнем та маневром батареї, ведення розвідки противника і місцевості, спостереження за діями загальновійськових підрозділів і підтримки взаємодії з ними.

До складу КСП входять: командир батареї (взводу управління) з необхідними для управління силами і засобами. КСП батареї розміщується в командирській машині, спеціально обладнаній і оснащеній засобами спостереження та визначення координат цілей, підготовки установок для стрільби, топогеодезичної прив’язки, а також засобами радіозв’язку, або розгортається на місцевості разом із СП (КСП) командира загальновійськового підрозділу, якому батарея додана або якого підтримує.

ПСП призначається для ведення розвідки противника і місцевості безпосередньо перед фронтом передових загальновійськових підрозділів, підтримки більш тісного зв’язку з ними і коректування вогню по цілях, що не спостерігаються з КСП.

БСП призначається для ведення розвідки противника, обслуговування стрільби, спостереження за місцевістю та діями загальновійськових підрозділів у районах, що не спостерігаються з КСП, а також для організації спряженого спостереження.

Спостережні пункти повинні:

– забезпечувати виконання поставлених бойових завдань;

– мати добрий огляд місцевості попереду, по фронту і в глибині оборони противника у межах, визначених завданням;

– мати приховані підступи;

– бути непомітними для спостереження противника;

– забезпечувати розміщення особового складу, приладів і засобів зв’язку.

Найбільш вигідними місцями для розгортання СП можуть бути:

– передні та бокові схили висот і пагорбів, що звернені до противника;

– ділянки місцевості, що знаходяться на 200-300 м попереду лісу, саду або гаю;

– високі дерева, що знаходяться в глибині лісу або на узліссі;

– горища, верхні поверхи споруд і фабричні (завод-ські) труби.

Місце КСП має бути, крім того, зручним для роботи командира, забезпечувати зв’язок з підлеглими і старшим командиром, мати захисні якості, забезпечувати самооборону.

Для забезпечення маскування та безперебійного зв’язку спостережні пункти доцільно розташовувати в системі траншей, якщо це забезпечує спостереження за противником у заданій смузі розвідки.

По можливості спостережні пункти доцільно розташовувати в місцях, не доступних або малодоступних для танків та інших броньованих машин противника.

Автомобілі й технічні засоби розміщуються переважно в найближчих укриттях (ярах, балках, кущах, лісах) у тилу СП.

Підготовка спостережних пунктів до роботи передбачає:

– вибір місця СП та його розгортання;

– орієнтування приладів;

– топогеодезичну прив’язку СП;

– вибір орієнтирів і складання схеми орієнтирів;

– встановлення зв’язку з ВП і старшим командиром;

– інженерне обладнання СП;

– маскування СП.

 

1.4 Організація артилерійської розвідки в батареї

Артилерійська розвідка - найважливіший вид бойового забезпечення артилерійських підрозділів, своєчасна її організація є головним обов’язком командира батареї. Безпосереднім її організатором є командир взводу управління.

Метою розвідки в батареї є своєчасне отримання відомостей про противника і місцевість, необхідних для виконання вогневих завдань і переміщення.

Артилерійська розвідка повинна вестися безперервно, активно, цілеспрямовано і приховано на максимально можливу глибину всіма силами і засобами. Усі добуті відомості про противника і місцевість повинні бути достовірними й своєчасними, а координати виявлених об’єктів (цілей) - точними.

Безперервність розвідки забезпечується:

– веденням розвідки вдень і вночі, в різних умовах обстановки і місцевості;

– передачею добутих розвідувальних відомостей під час зміни спостерігачів;

– систематичним контролем за веденням розвідки і своєчасним доведенням додаткових завдань;

– розташуванням спостережних пунктів ешелоновано по фронту і в глибину та їх інженерним обладнанням;

– своєчасною зміною місць КСП (СП) у ході бою;

– безперервним спостереженням за противником.

Активність розвідки досягається:

– веденням розвідки усіма можливими способами і засобами;

– умілим і своєчасним застосуванням нових засобів і прийомів добування розвідувальних даних (відомостей);

– безперервним управлінням роботою розвідників;

– проявом розвідниками рішучості, наполегливості, ініціативи, що ґрунтуються на правильному розумінні завдань і обстановки, знаннях організації військ противника, його техніки і тактичних прийомів ведення бою.

Прихованість артилерійської розвідки досягається:

– маскуванням спостережних пунктів;

– дотриманням дисципліни в роботі;

– наявністю на СП тільки необхідної кількості людей;

– дотриманням світломаскування під час ведення розвідки вночі й дотриманням військової таємниці.

Відомості про противника добуваються також шляхом вивчення захоплених у противника документів, зразків озброєння та бойової техніки, допиту полонених і опитуванням місцевих жителів.

Основним способом розвідки противника в батареї є візуальне спостереження штатними силами і засобами з КСП і СП.

Для ведення розвідки батареї призначають смугу

(сектор) або напрямок (об’єкт) розвідки і вказують район особливої уваги. Розвіднику призначають сектор спостереження, напрямок або окремий об’єкт розвідки.

Смуга розвідки призначається відповідно до завдань, умов місцевості та можливостей сил і засобів розвідки. Вона, як правило, повинна містити смугу дій загальновійськового підрозділу, якому батарея додана або якого підтримує.

Якщо батарея призначена для підтримки наступу механізованої (танкової) роти або додана їй, то смуга розвідки по ширині може бути до 1,5 км (рота наступає на фронті до 1 км), а з урахуванням того, що смуги розвідки сусідніх батарей повинні перекриватися у кожен бік на 1/4 фронту наступу загальновійськового підрозділу, тобто

1000 м: 4 = 250 м внаслідок чого отримуємо:

1000 м + 250 м + 250 м = 1500 м.

Смуга розвідки на місцевості позначається чотирма точками – по дві праворуч і ліворуч (рис.1.1).

По глибині смуга розвідки залежить від відстані спостереження і призначається на всю її дальність.

Напрямок розвідки може бути призначений у наступі в глибині оборони противника, під час переслідування противника, що відходить, при здійсненні маршу і в зустрічному бою.

Район особливої уваги повинен містити в собі місця найбільш важливих опорних пунктів, імовірного розташування артилерійських та мінометних батарей (особливо ТЗЯХН), наземних елементів систем високоточної зброї, командних і спостережних пунктів, зосередження танків та піхоти противника (рис.1.1).

Окремий об’єкт розвідки призначається за необхідністю з’ясувати наявність і характер важливої цілі, а також під час бою у місті, гірській та лісистій місцевості й під час прориву укріпленого району.

Сектор спостереження розвідника залежить від умов місцевості, ширини смуги розвідки і по можливості не повинен перевищувати 3-00 (рис.1.1).

Сектор спостереження на місцевості позначають двома точками: одна - праворуч, друга - ліворуч.

Завдання з розвідки командир взводу управління отримує від командира батареї.

 

 

 

Рисунок 1.1 - Смуга і сектор розвідки, район

особливої уваги

Командир взводу управління під час організації розвідки зобов’язаний:

– з’ясувати отримане завдання та оцінити обстановку;

– вибрати місце і розгорнути КСП (СП);

– провести його топогеодезичну прив’язку;

– довести завдання особовому складу, перевірити підготовку приладів до ведення розвідки та доповісти командиру батареї про готовність до ведення розвідки.

З’ясовуючи завдання й оцінюючи обстановку, командир взводу управління повинен:

– з’ясувати характер дій противника, вивчити розташування його підрозділів, вогневих засобів та інженерних споруд;

– зрозуміти завдання та рішення командира загальновійськового підрозділу, якого батарея підтримує або якому вона додана;

– з’ясувати завдання розвідки і термін їх виконання, смугу розвідки і район особливої уваги, місця КСП та СП, час їх розгортання і порядок топогеодезичної прив’язки;

– час готовності до ведення розвідки та обслуговування стрільби, нумерацію цілей, час і порядок доповіді про розвідані дані.

Місце КСП (СП) обирається командиром батареї або за його вказівкою, командиром взводу управління (рис.1.2).

Розгортається КСП (СП) за розпорядженням командира взводу (командира відділення) управління.

При доведенні завдання на розгортання КСП (СП) командир взводу (відділення) управління зазначає:

1 Місцезнаходження взводу (відділення) управління.

2 Короткі відомості про противника.

3 Положення загальновійськового підрозділу.

4 Місце КСП (СП), маршрут і порядок просування до нього (розміщення особового складу та приладів).

5 Дирекційний кут основного напрямку стрільби, спосіб орієнтування приладів і порядок топогеодезичної прив’язки КСП (СП).

6 Час готовності КСП (СП) до роботи.

 

 

 

 

Місця для розміщення:

1 Розвідника.

2 Командира батареї.

3 Далекомірника.

4 Радіотелефоніста.

Рисунок 1.2 - Розміщення особового складу КСП батареї, розгорнутого на місцевості

Особовий склад висувається розосереджено на місце розгортання КСП (СП), використовуючи приховані підступи, відповідно до місцевості у послідовності: командир відділення управління, радіотелефоніст, розвідник, далекомірник. Командирську машину на указане місце виводить командир відділення - старший топогеодезист. Після розгортання КСП проводяться орієнтування і підготовка КМУ та приладів спостереження. Здійснюється топогеодезична прив’язка місця КСП.

Для ведення розвідки, цілевказівок та засічки цілей (реперів) розвідувальні прилади повинні бути орієнтовані. ПАБ і далекоміри орієнтують за дирекційним кутом орієнтирного напрямку. Порядок розміщення особового складу в командирській машині управління 1В14 показаний на рис. 1.3.

 

 

 

Місця для розміщення

1 Механіка-водія.

2 Радіотелефоніста.

3 Командира відділення - старшого топогеодезиста.

4 Старшого розвідника-далекомірника.

5 Командира батареї (командира взводу управління).

6 Старшого радіотелефоніста.

Рисунок 1.3 - Розміщення особового складу в КМ 1В14

 

1.5 Топогеодезична прив’язка

Топогеодезична прив’язка КСП (СП) полягає у визначенні прямокутних координат (х, у) і абсолютної висоти (h) пункту, а також дирекційних кутів орієнтирних напрямків з точки стояння КМУ (приладу спостереження) на 1-2 віддалені орієнтири.

Топогеодезична прив’язка КСП (СП) залежно від умов обстановки може проводитися на геодезичній основі або по карті (аерознімку) за допомогою приладів та навігаційної апаратури командирської машини управління.

Прив’язка на геодезичній основі виконується, як правило, топогеодезичними підрозділами.

Прив’язка по карті (аерознімку) виконується силами і засобами взводу управління батареї за допомогою штатних оптичних приладів і навігаційної апаратури КМУ.

Залежно від характеру місцевості, наявності й розміщення контурних точок для визначення координат спостережного пункту по карті (аерознімку) за допомогою приладів можуть застосовуватися:

– полярний спосіб;

– ходи;

– засічки.

За вихідні точки для топогеодезичної прив’язки пунктів по карті (аерознімку) слід вибирати надійно спостережні на місцевості контурні точки і місцеві предмети, координати яких можна визначити за спеціальною картою із вдрукованими координатами, по карті масштабу 1:50000, 1:100000 або за допомогою аерознімку з координатною сіткою.

Полярний спосіб

Під час визначення прямокутних координат СП полярним способом на місцевості знаходять дирекційний кут напрямку зі спостережного пункту на контурну точку (КТ) і відстань (Д) між ними (рис. 1.4). Дирекційний кут, отриманий з СП на КТ, змінюють на 30-00 і визначають координати СП розв’язанням прямої геодезичної задачі на обчислювачі (НІХ), ЕОМ, логарифмічній лінійці, за таблицями) або графічно на ПУВ (карті, аерознімку):

 

Х сп =Хкт + D Х; Усп =Укт + D У (1)

де DХ і DУ - приріст координат;

 

D Х=Д · cos a (2)

D У=Д · sin a (3)

У разі визначення дирекційного кута з КТ на СП визначають координати СП шляхом розв’язання прямої геодезичної задачі, не змінюючи дирекційний кут на 30-00.

Дирекційний кут визначають за допомогою бусолі, а дальність – за допомогою далекомірної рейки, короткої бази, далекоміром, мірною стрічкою (шнуром). Вимірювання дальності проводиться за допомогою далекомірної шкали монокуляра бусолі (візиру КМУ ВОП-7А) по далекомірній рейці.

 

Рисунок 1.4 - Визначення координат СП полярним способом

Далекомір ДС-1 може використовуватися під час топогеодезичної прив’язки для вимірювання відстаней від 400 до 2000 м. При цьому відстань вимірюється 2-3 рази і визначається як середнє арифметичне з результатів цих вимірювань.

Квантовий далекомір може застосовуватися для вимірювань відстаней у межах технічних можливостей.

Мірна стрічка (шнур) використовується для визначення малих відстаней, а також у разі, коли інші способи не можуть бути використані, при цьому визначення проводиться двічі (вперед і назад), за довжину лінії беруть середнє арифметичне з цих двох вимірів.

 

Ходи

Визначення координат спостережного пункту ходом (рис. 1.5) проводиться, як виняток, у тих випадках, коли за умовами місцевості з СП не видно жодної контурної точки з дотриманням маскувальної дисципліни. Прокладається висячий хід зорієнтованою бусоллю (далекоміром, теодолітом).

Сторони ходу мають бути не більше 200м. Кількість сторін висячого ходу не повинна бути більше трьох, кути і відстані вимірюються бусоллю за допомогою далекомірної рейки або далекоміра (теодоліта).

Приріст координат визначається на обчислювачі (НІХ, ЕОМ, логарифмічній лінійці, за таблицями) послідовним розв’язанням прямої геодезичної задачі.

 

 

Рисунок 1.5 - Визначення координат СП висячим ходом

 

Засічки

У практиці бойової підготовки артилерійських підрозділів під час визначення координат по карті застосовують засічки:

– за оберненими дирекційними кутами;

– за виміряними кутами неорієнтованим приладом (спосіб Болотова);

– за виміряними відстанями.

Використовуючи засічку за оберненими дирекційними кутами, необхідно, щоб із СП було видно не менше трьох контурних точок (місцевих предметів).

Для виконання засічки орієнтованою бусоллю послідовним наведенням приладу в контурні точки (місцеві предмети) визначають дирекційні кути на них, змінюють їх на 30-00, отримуючи обернені дирекційні кути. На карті (аерознімку) або ПУВ, на якому нанесені вихідні точки, прокреслюють з них напрямки на спостережний пункт за оберненими дирекційними кутами і на перехресті їх отримують положення СП.

Сторона трикутника похибки не повинна перевищувати 3 мм. За положення СП беруть центр трикутника похибки. Кути між контурними точками повинні бути не менше 5-00 і не більше 25-00 (рис.1.6).

		МІСЦЕВІСТЬ		ТОПОКАРТА

αСП-А

αА-СП

αСП-В

 

 

αСП-С

Рисунок 1.6 - Визначення координат СП засічкою за оберненими дирекційними кутами

З точки, координати якої визначають, виміряти приладом кути a, b і g між вибраними орієнтирами. Хордокутоміром (АК-3) побудувати виміряні на місцевості кути на кальці з довільно вибраної точки. Накласти кальку на карту так, щоб прокреслені на ній напрямки проходили через відповідні точки карти. Наколоти вершину кута на карту - це і є точка СП. За наявності контурних точок вимірюють кут g на четверту точку з метою контролю.

При засічці за виміряними кутами неорієнтованим приладом (спосіб Болотова) необхідно обрати 3-4 контурні точки на місцевості і знайти їх на карті (рис.1.7).

 

Рисунок 1.7 - Визначення координат СП засічкою за виміряними кутами неорієнтованим приладом (спосіб Болотова)

Під час визначення координат за виміряними відстанями необхідно вибрати 3-4 контурні точки на місцевості, знайти їх на карті. Виміряти з СП відстані до вибраних точок (далекоміром, рейкою) і на карті (аерознімку) з цих точок прокреслити за допомогою циркуля-вимірювача дуги радіусом, що відповідає виміряним відстаням: перехрестя дуг показує місцезнаходження СП (рис. 1.8).

 

 

 

Рисунок 1.8 - Визначення координат СП за

виміряними відстанями

Дирекційні кути орієнтирних напрямків визначають:

– гіроскопічним способом (основний);

– геодезичним способом;

– із астрономічних спостережень;

– за допомогою магнітної стрілки бусолі.

За неможливості визначення дирекційного кута переліченими способами дирекційний кут може бути визначено за контурними точками карти.

Крім того, дирекційний кут орієнтирного напрямку може бути визначений шляхом: передавання від другого орієнтирного напрямку з відомим дирекційним кутом; за допомогою гірокурсопокажчика навігаційної апаратури; одночасним відмічанням за небесним світилом або кутовим ходом.

Визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку за допомогою магнітної стрілки бусолі ПАБ полягає:

– у вимірюванні приладом магнітного азимуту цього напрямку як середнього з 3-4 незалежних вимірів;

– у переході від виміряного магнітного азимуту (Ам) до дирекційного кута (a) шляхом урахування поправки бусолі (DАм) за формулою:

 

a=Ам - (± D Ам) (4)

 

Поправка бусолі (DАм) визначається на місцевості якомога ближче до району розгортання СП шляхом порівнювання дирекційного кута відомого напрямку з магнітним азимутом того самого напрямку.

Необхідно пам’ятати, що визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку за допомогою магнітної стрілки виконується тільки в неаномальних районах.

Передавання дирекційних кутів орієнтирних напрямків одночасним відмічанням за небесним світилом, як правило, застосовується у районах магнітних аномалій і вночі, коли не видно контурних точок. Бусоль на посту передавання повинна бути зорієнтована. Між особою, що передає, і особою, що приймає орієнтирний напрямок за допомогою одночасного відмічання за небесним світилом повинен бути стійкий та безперебійний зв’язок (дротяний або радіо).

Особа, що передає орієнтирний напрямок, наводить перехрестя приладу на 10-15 тисячних правіше Сонця або Місяця і командує: “Дирекційний 00-00 наводити у правий край Сонця (Місяця)”, особа, що приймає, встановлює цей дирекційний кут на своєму приладі й установлювальним механізмом наводить на правий край Сонця або Місяця і доповідає: “Готово”, супроводжує рух світила, постійно утримуючи перехрестя приладу на правому краю Сонця або Місяця, за командою особи що передає “Увага, стій”, припиняє роботу установлювальним механізмом. Потім особа, яка зорієнтувала прилад за світилом, відліковим механізмом наводить перехрестя приладу в орієнтир і визначає на нього дирекційний кут. Цей спосіб використовується, якщо відстань між точками особи, що передає, і особи, що приймає, не більше 10 км.

Передавання дирекційного кута орієнтирного напрямку за допомогою гірокомпаса та візиру КМУ:

– визначаються дирекційний кут поздовжньої осі машини за допомогою гірокомпаса (αосі, рис.1.9);

– визначають за допомогою координатора дирекційний кут з місця стояння машини на бусоль (αпаб=αосі + βвіз);

– дирекційний кут з машини на бусоль змінюють на 30-00, встановлюють його на бусольній шкалі, установлювальним черв’яком наводять в об’єктив квантового далекоміра машини (αПАБ-КМ=αПАБ 30-00);

– визначають дирекційні кути орієнтирних напрямків на контурні точки.

Визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку за контурними точками карти (аерознімком):

– на карті (аерознімку) і на місцевості вибирають контурну точку, наносять КСП на карту, довжина орієнтирної лінії повинна бути не менше 10 см на карті (аерознімку);

– за координатами КСП і контурної точки, знятими з карти (аерознімками) за допомогою циркуля-вимірювача і поперечного масштабу (ЕОМ, логарифмічної лінійки) визначають дирекційний кут з КСП на контурну точку.

 

 

 

Рисунок 1.9 – Система кутів для передавання дирекційного кута

1.6 Доведення завдань з розвідки

 

По готовності до роботи командир взводу управління доводить завдання з розвідки методом віддання усного бойового наказу.

Перед доведенням завдання командир взводу управління вказує умовні найменування місцевих предметів і орієнтири. Умовні найменування місцевим предметам призначаються з метою полегшення цілевказівки і підтримання більш тісної взаємодії між механізованими (танковими) та артилерійськими підрозділами. Вони повинні відповідати зовнішньому вигляду і розміщенню предметів.

За орієнтири вибирають окремі, добре спостережні місцеві предмети, які противник не може знищити і стосовно яких легко можна передати цілевказівки. Всі орієнтири старшого начальника, спостережувані з даного СП, є для цього спостережного пункту обов’язковими. Загальна кількість орієнтирів не повинна бути більшою 10.

Орієнтирам присвоюються номери: у батареї – 40-49, у дивізіоні – 30-39.

Орієнтири вибирають справа наліво за рубежами від себе до противника.

У ході наступу, у міру просування вперед, вибирають нові орієнтири. В обороні орієнтири вибирають як перед переднім краєм, так і в ближній глибині оборони своїх військ.

У бойовому наказі командир взводу управління вказує:

1 Відомості про противника.

2 Завдання загальновійськового підрозділу.

3 Завдання батареї і взводу, місце КСП, ВП, маршрут і порядок переміщення, основний напрямок стрільби, час готовності до відкриття вогню.

4 Після слова „НАКАЗУЮ”:

- завдання з розвідки і зв’язку.

5 Сигнали і порядок дій за ними.

6 Час готовності.

7 Своє місце і заступника.

8 Об’єкти, позначені знаками червоного хреста і півмісяця, цивільної оборони; культурні цінності, устаткування, споруди, які не мають небезпечних сил; порядок супроводження військовополонених на пункти їх збору, вказані старшим начальником.

Варіант бойового наказу командир взводу управління в наступі наведено в додатку А.

Під час перевірки готовності до ведення розвідки командир взводу управління повинен перевірити:

– орієнтування приладів;

– знання розвідниками умовних найменувань місцевих предметів та орієнтирів;

– положення противника і своїх підрозділів;

– знання завдань розвідки;

– готовність документів розвідки.

 

1.7 Документи, які ведуться на КСП (СП) батареї

 

На кожному КСП складають:

– схему орієнтирів;

– картку топогеодезичної прив’язки;

– журнал розвідки та обслуговування стрільби.

На КСП, крім того, ведуть: робочу карту, схему цілей, великомасштабний планшет.

Під час організації розвідки на сильно пересіченій місцевості і в горах, за умови наявності достатнього часу, на СП складається схема полів невидимості, а на КСП - загальна схема полів невидимості. Крім того, на КСП (СП) може розроблятись артилерійська панорама місцевості.

Схема орієнтирів (рис.1.10) призначена для:

– швидкого пошуку орієнтирів (місцевих предметів) на місцевості;

– швидкого і надійного передавання (приймання) цілевказівок;

– визначення положення розвіданих цілей на місцевості стосовно орієнтирів;

– для приймання і передавання доповіді про розвідані цілі.

Схему орієнтирів, як правило, виконує командир відділення управління або один із розвідників за його дорученням. При розміщенні КСП в командирській машині схема орієнтирів складається старшим розвідником-далекомірником.

Схема орієнтирів являє собою креслення довільного масштабу, на якому в перспективній формі наносять у смузі (секторі) розвідки орієнтири справа наліво за рубежами, починаючи з ближнього, зі збереженням їх вигляду і відносного розміщення на місцевості.

Схема орієнтирів КСП 2 батареї

 

Командир відділення управління

___________________________

(в/звання, підпис, прізвище)

_______

(дата)

Рисунок 1.10 - Схема орієнтирів (варіант)

Журнал розвідки та обслуговування стрільби

(додаток Б) є робочим документом, до якого записують результати спостережень за противником, відліки при обслуговуванні стрільби.

У ньому здійснюються облік і систематизація отриманих розвідданих. По кожній цілі (об’єкту) вказують: від кого отримані дані; час отримання даних і знаходження цілі; номер; назву; характер; координати; засіб розвідки і точність координат.

Запис у журналі розвідки та обслуговування стрільби здійснюється розвідником одразу після виявлення цілі або з’ясування тих чи інших дій противника. Запис повинен коротко і точно відображати результати спостереження.

Якщо при спостереженні не визначені явні розвідувальні ознаки тієї чи іншої цілі, то для того, щоб зробити у подальшому точний висновок, розвідник у журналі розвідки та обслуговування стрільби лише фіксує замічене або записує попередній висновок.

Журнал розвідки та обслуговування стрільби систематично проглядається командиром відділення для узагальнення добутих розвідувальних даних. Записи, які належать до однієї й тієї самої цілі, вивчають і аналізують для визначення назви цілі, характеру інженерного обладнання, ступеня достовірності й точності.

Журнал розвідки та обслуговування стрільби, як правило, веде: в командирській машині - командир відділення - старший топогеодезист; у відділенні управління - підготовлений до цієї роботи радіотелефоніст.

Великомасштабний планшет (рис.1.11) є робочим документом командира взводу управління, який призначений для оброблення і вивчення розвідувальних даних. Необхідність ведення великомасштабного планшета викликана тим, що на робочу карту масштабу 1:50000 неможливо нанести умовними тактичними позначеннями усі розвідані цілі.

 

 

Рисунок 1.11 - Великомасштабний планшет

(варіант)

 

Відомо, що розміри ротного опорного пункту противника становлять до 1,5 км по фронту і до 1км у глибину. У ротному опорному пункті три взводні опорні пункти, у кожному з яких можуть бути: 1-2 танки; 2-4 ПТРК типу „ТОУ”; 3 ПТРК типу „Дракон”; 4 БМП (БТР); декілька гранатометів і кулеметів; між взводними опорними пунктами можуть бути установки ПТРК, танки; в ротному опорному пункті можуть бути 4-5 спостережних пунктів.

Таким чином, у ротному опорному пункті може бути до 50 окремих цілей, які можуть бути об’єктами ураження для батареї. Навіть якщо розвідано 50% цілей, то в квадрат 2 на 2 см неможливо нанести 25 цілей. Тому великомасштабний планшет, як правило, складають на аркуші паперу в масштабі 1:10 000. На нього наносять координатну сітку, найбільш характерні місцеві предмети для загального орієнтування, спостережні пункти, усі розвідані цілі із зазначенням їх номерів та засобів розвідки, якими вони були виявлені, час виявлення.

Великомасштабний планшет повинен графічно відображати журнал розвідки та обслуговування стрільби, наглядно демонструючи взаємне положення цілей та їх положення стосовно місцевих предметів. На великомасштабний планшет також наносять положення взводних опорних пунктів та інших цілей, систему вогню противника. Після визначення положення взводних опорних пунктів, а також інших цілей, їх переносять з планшета на робочу карту. Цілі, положення яких визначено неточно, або які потребують додаткової розвідки й уточнення, при нанесенні на схему (карту) обводяться пунктирним колом.

Робоча карта ведеться командиром взводу управління.

На робочу карту наносять: смугу (сектор) розвідки та РОУ; умовні найменування місцевих предметів та орієнтири; спостережні пункти; основний напрямок стрільби; пункти управління командира; передній край противника і цілі, розвідані зі своїх СП й отримані від сусідів та інших джерел; інженерне обладнання та інші дані розвідувального характеру; вогневі завдання батареї; положення і завдання загальновійськових підрозділів в обсязі, необхідному для взаємодії, їх пункти управління, призначені рубежі (місця) розгортання; маршрути і порядок пересування СП у ході бою; дані радіаційної і хімічної обстановки.

Крім того, на карту командир взводу управління наносить ВП, метеорологічні дані, позивні радіостанцій і посадових осіб, сигнали управління і сповіщення, схему радіо - і дротяного зв’язку, розрахунок сил і засобів зв’язку. Координатну сітку карти кодують.

Цілі на робочу карту наносять умовними позначеннями.

Схема полів невидимості (рис. 1.12) призначена для визначення ділянок місцевості, які не спостерігаються із СП. Вона складається шляхом порівняння карти з місцевістю. На карті з точки СП у межах смуги розвідки проводять прямі лінії через висоти та характерні предмети, які є на карті і які спостерігаються на місцевості. Спостерігаючи місцевість послідовно у кожному напрямку, відмічають на них межі неспостережувальних з СП ділянок місцевості. Відмічені на лініях кордони неспостережувальних ділянок, ретельно порівнюючи з місцевістю, з’єднують лінією. Отримані таким чином на карті поля невидимості заштриховують, межі смуги розвідки і полів невидимості, які нанесені на карту, копіюють (переносять) на восківку (папір). На восківку також переносять координатну сітку, точку СП, характерні місцеві предмети і передній край своїх військ. Таким чином, отримують схему полів невидимості з даного пункту.

На КСП може складатися зведена схема полів невидимості, на яку наносять смугу розвідки, передній край своїх військ та спостережні пункти. Кожний СП і його поля невидимості наносять відповідним кольором, таким самим кольором легко штрихуються райони місцевості, які не спостерігаються. Схему полів невидимості, як правило, складає командир взводу управління. Про результати розвідки командир взводу управління доповідає командиру батареї усно, з показом на місцевості або по карті, а начальнику розвідки дивізіону (начальнику штабу) особисто або по технічних засобах зв’язку з наданням схеми цілей.

 

 

Рисунок 12 – Схема полів невидимості

 

 

Рисунок 1.12 – Схема полів невидимості (варіант)

Схема цілей (рис. 1.13) оформляється, як правило, на восківці, на якій нанесена координатна сітка. На схему цілей наносять з карти об’єкти (цілі), які були розвідані за певний проміжок часу із зазначенням їх координат.

Для проведення топогеодезичної прив’язки спостережних пунктів у батареї створюється група самоприв’язки.

Група самоприв’язки очолюється командиром взводу управління або командиром відділення управління (старшим топогеодезистом). До її складу входять далекомірник, 1-2 солдати із взводу управління.

Для виконання топогеодезичних робіт група самоприв’язки використовує такі прилади і пристрої:

– ПАБ-2А, квантовий далекомір (ДС-1, ДСП-30);

– 2-у метрову далекомірну рейку з електроосвітленням;

– мірний шнур для вимірювання відстані;

– НІХ (логарифмічну лінійку, ЕОМ);

– АК-3 з МПЛ-50 та хордокутомір із циркулем-вимірювачем;

– ПУВ (планшет).

 

Особовий склад групи самоприв’язки зобов’язаний:

– проводити топогеодезичну прив’язку спостережного пункту по карті (аерознімку) за допомогою приладів;

– знати зміст топогеодезичної прив’язки спостережного пункту і вимоги до точності її проведення;

– мати навички в швидкому орієнтуванні на місцевості за допомогою карти.

 

Схема цілей ____ батареї

__________ Карта 50000, видання року

(час, дата) (рік видання)

 

2 сабатр

Командир __ батареї _____________________

(в/звання, підпис, прізвище)

Командир взводу управління ___________________

(в/звання, підпис, прізвище)

Рисунок 1.13 - Схема цілей батареї (варіант)

Табл. 1.1 – Список координат цілей

(додаток до схеми цілей)

 

Номер цілі	Характер цілі	Координати	Розмір, м
Х	У	Н	Ф	Г
	Мін. батр				–	–
...	...	...	...	...	...	...
	ВОП
...	...	...	...	...	...	...
	Танк				–	–

Обов’язки особового складу групи при виконанні топогеодезичної прив’язки:

Начальник групи доводить завдання, керує роботою особового складу групи, контролює польові і розрахункові роботи і за необхідності особисто виконує розрахунки.

Перший номер (обчислювач) працює на приладі (ПАБ, далекомір), веде записи та абрис, виконує обчислення і графічні роботи на карті.

Другий номер виставляє рейку на точках за вказівками начальника групи або першого номера, закріплює на місцевості точки кілочками, бере участь у вимірюванні відстаней.

Картка топогеодезичної прив’язки КСП (СП) (рис.1.14) виконується в довільному масштабі, як правило, на аркуші стандартного паперу.

Картку топогеодезичної прив’язки складає командир відділення управління (старший топогеодезист) або один із підготовлених солдатів групи самоприв’язки, підписує картку топогеодезичної прив’язки командир взводу управління після перевірки точності визначення координат.

1.8 Ведення розвідки в батареї, збір та оброблення розвідувальних даних

На КСП (СП) розвідка організовується з моменту його розгортання і ведеться безперервно до його залишення.

Розвідка спостереженням містить: вивчення місцевості у розташуванні противника і спостереження за діями противника з метою виявлення його живої сили, вогневих засобів та інших цілей; визначення положення (координат) цілей і вивчення характеру його дій; спостереження за положенням і діями своїх військ; вивчення прийомів і способів використання противником артилерії, протитанкових засобів, високоточної зброї та іншого озброєння.

Картка

топогеодезичної прив’язки КСП 1 батареї

Карта 1:50 000 _________________

(рік видання)

 

 

Х=53775 У=16150

 

Ор. Окремий буд.

 

Топогеодезична прив’язка КСП

здійснювалася по карті за допомогою

апаратури ТГП.

Контроль визначення координат

полярним способом від КТ „труба заводу”

(5112).

Дирекційні кути орієнтирних напрямків

визначалися за допомогою ГКВ,

контроль – гіроскопічним способом.

Командир взводу управління

______________________________________________________

(дата) (в/звання, підпис, прізвище)

Рисунок 1.14 - Картка топогеодезичної прив’язки

(варіант)

 

Розвідка ведеться розвідниками позмінно. У разі необхідності, крім чергових розвідників, може бути задіяний весь особовий склад взводу управління. Командир взводу управління зобов’язаний особисто вести розвідку противника і місцевості, спостерігати за діями загальновійськового підрозділу.

Вивчення місцевості містить: топографічне орієнтування на місцевості та порівняння карти з місцевістю; призначення умовних найменувань місцевим предметам, вибір орієнтирів і визначення дирекційних кутів та відстаней до них; нанесення на карту місцевих предметів, які на ній не позначені; визначення ділянок місцевості, зручних для роз-міщення різних цілей (СП, ВП, ПТКР і т.ін.).

Розвідник, якого міняють, доповідає тому, що заступає на чергування, про все виявлене у розташуванні противника, кому і коли про це доповів, передає прилади спостереження і журнал розвідки та обслуговування стрільби. Про зміну чергування розвідники роблять запис у журналі розвідки в обслуговування стрільби.

Під час чергування черговий розвідник повинен вести безперервне спостереження за противником. У разі виявлення цілі відразу доповісти командирові. У доповіді за розвідану ціль розвідник вказує положення цілі стосовно орієнтира (основного напрямку, місцевого предмета), її назву, характерні ознаки цілі та місцевість біля неї, а також діяльність цілі.

Приклади доповіді про виявлені цілі:

“Орієнтир сорок третій, вліво 30, нижче 2, кулемет в окопі, веде вогонь”;

“Висота” “Кругла”, у кущах спостережний пункт, спостерігається далекомір”;

“Основний напрямок, вправо 60, дальність 3400, установка ПТКР на бронетранспортері”.

Приклад доповіді про діяльність раніше виявленої цілі: “Ціль 126, протитанкова гармата відкрила вогонь”.

Розвідник також негайно доповідає про всі спостержні дії противника. Приклади доповіді:

“Орієнтир 47, до урочища “Горіле” рухаються 5 танків”;

“До цілі 131 - спостережний пункт - рухається бронетранспортер”.

Розвідник зобов’язаний завжди знати положення своїх військ та значення сигналів, які вони подають. Спостереження за діями своїх військ та сигналами, які вони подають, також доповідаються командиру. Приклади доповіді:

“Наші танки вийшли на гребінь висоти “Подвійна”;

“З командно-спостережного пункту командира батальйону проведено пуск двох зелених ракет”.

Дані про всі розвідані цілі та характер дій противника записують до журналу розвідки та обслуговування стрільби.

Успіх розвідки спостереженням, швидкість та правильність виявлення цілей залежать від чіткості цілевказівки.

Цілевказівка повинна бути короткою та зрозумілою.

На КСП (СП) найбільш широко застосовуються такі способи цілевказівки:

– наведенням приладу в ціль. Наприклад:

“У нижньому лівому куті перехрестя ПТК- в окопі-спостерігати”;

– за зміненим відліком, є основним способом цілевказівки з одного СП на інший. При цьому способі той, хто дає цілевказівку, зобов’язаний змінити знятий відлік по цілі на величину кута засічки. Наприклад:

“Лівому 2-40, кут місця плюс 10, проводяться інженерні роботи, спостерігати”;

– від орієнтира (місцевого предмета). Наприклад:

“Орієнтир 41, вліво 5, ближче 100, спостережний пункт на скатах висоти, засікти”;

– у полярних координатах. Наприклад: “Дивізіонний, 12-30, 1250, скупчення піхоти на узліссі, спостерігати”;

– у прямокутних координатах. Наприклад:

“Х=50430, У=31260, блиск оптичних приладів, спостерігати”.

Крім цих способів, цілевказівка може бути вказана:

– по кодованій карті за уточнювальною, наприклад:

(121360-5);

– розривами снарядів (мін);

– сигнальними ракетами та трасуючими кулями (снарядами).

Одним із основних завдань розвідки є засічка цілей, тобто визначення їх координат (прямокутних чи полярних).

Для визначення координат цілей (реперів) у взводі

управління батареї застосовують такі способи:

– засічка цілей далекоміром;

– засічка цілей за допомогою кутовимірювального

приладу та секундоміра;

– засічка цілей з двох пунктів спряженого спостереження.

При засічці цілей далекоміром та за допомогою кутовимірювального приладу отримують полярні координати. Крім того, при засічці цілей у гірській місцевості (повітряних реперів) необхідно визначати висоту цілі (репера).

Для визначення полярних координат цілей початковою точкою є СП, з якого проводиться засічка, а початковим напрямком - північний напрямок, паралельний вертикальним кілометровим лініям сітки карти (планшета).

Під час роботи на рівнинній та середньопересіченій місцевості полярними координатами будуть: дирекційний кут на ціль та дальність до цілі, визначені безпосередньо на місцевості. Під час роботи у гірській місцевості виміряну дальність необхідно приводити до горизонту.

Прямокутні координати цілі можуть бути отримані графічним або аналітичним методом.

Для визначення прямокутних координат графічним методом на великомасштабний планшет, схему цілей (карту) наносять спостережний пункт, прокреслюють з нього напрямок на ціль і відкладають у цьому напрямку дальність до цілі - це і буде точка цілі, координати якої знімають зі схеми цілей (карти). Для обробки графічним способом результатів засічки використовується також ПУВ.

Якщо необхідно отримати координати цілі з високою точністю, то обробку засічки виконують аналітичним методом, розв’язанням ПГЗ.

Розвідувальні дані, які добуті відділенням управління та обслугою КМУ, мають різний ступінь достовірності, точність та повноту. Тому вони повинні ретельно оброблятися, вивчатися і порівнюватися з уже отриманими відомостями про противника.

Командир взводу управління (відділення управління, обслуга КМ) безпосередньо збирає та обробляє розвідувальні відомості.

Збір розвідувальних відомостей містить: приймання доповідей та інформації, їх облік, попередню оцінку важливості відомостей і їх систематизацію.

Облік і систематизація розвідувальних відомостей здійснюються у журналі розвідки та обслуговування стрільби. Систематизація розвідувальних даних полягає у групуванні їх за змістом (дані про батареї, протитанкові гармати, ПТКР, танки, оборонні споруди і т. ін.), за часом, за способами отримання (спостереженням, підслуховуванням і т.ін.), за точністю визначення координат. Після систематизації цілі наносять на великомасштабний планшет, схему цілей (карту), визначають ступінь достовірності усіх цілей. Кожній цілі надається відповідний номер.

Оброблення розвідувальних даних у батареї проводиться командиром взводу управління та командиром батареї і передбачає:

– нанесення розвідувальних даних на великомасш-табний планшет (карту, схему цілей);

– перевірку отриманих розвідувальних даних шляхом

порівняння з раніше отриманими;

– встановлення їх достовірності (дійсні чи фальшиві);

– визначення кінцевого значення координат.

Якщо встановлено, що останні дані підтверджують раніше розвідану (знайдену) ціль, то на схемі цілей (карті) умовними позначками роблять відмітки про підтвердження. У тому разі, коли є сумніви про достовірність отриманих даних про ціль, організовується їх перевірка шляхом доведення особовому складу додаткових завдань.

Вивчення та аналіз розвідувальних даних починається з моменту їх отримання і полягає:

– у порівнянні їх між собою, з даними, які були

отримані раніше, і відомостями, отриманими від інших розвідувальних підрозділів;

– у визначенні достовірності кожної розвіданої цілі;

– в оцінці точності визначення місцезнаходження

цілей (їх координат).

У результаті вивчення та аналізу розвідувальних даних робиться висновок про кожну ціль, опорні пункти, райони оборони і дії противника взагалі.

Достовірні важливі цілі беруть під особливий нагляд і про них негайно доповідають.

До важливих відомостей про противника належать дані про:

– засоби ядерного і хімічного нападу та про підготовку до їх застосування;

– виявлені артилерійські (мінометні) батареї, ПТКР і наземні елементи системи ВТЗ;

– появу нових частин (підрозділів) противника;

– різку зміну в характері дій противника (відхід, контратака і т.д.);

– відсутність противника там, де він був раніше виявлений;

– застосування противником нових видів зброї.

У встановлений час командир взводу управліннязобов’язаний розвідувальні відомості доповідати командиру батареї і за його вказівкою представляти донесення начальнику штабу (начальнику розвідки) дивізіону.

Залежно від обстановки в донесенні вказують:

– характер дій противника в смузі розвідки за відпо-

відний термін часу (за ніч, день, добу);

– нові відомості про противника;

– діяльність і місцезнаходження виявлених артилерій-

ських (мінометних) батарей противника, наземних елементів систем високоточної зброї із зазначенням способу виявлення, номера цілі, часу дій, кількості гармат (мінометів) їх калібру, координат, кількості витрачених снарядів (мін), видів вогню, районів обстрілу.

Разом із донесенням, як правило, подається схема цілей з усіма розвідувальними даними і списком цілей. Порядок доповіді по технічних засобах зв’язку встановлюється старшим командиром. Він містить: номер, найменування об