Літолого-стратиграфічний розріз

Літолого-стратиграфічний розріз відкладів Скіфської плити в межах Північного Криму і Індольського прогину і східного занурен­ня Кримської гірничої споруди на Керченському півострові подібні, тому домезозойські, мезозойські, палеогенові і неогенові відкла­ди головним чином Криму і Керченського півострова описуються разом (рисунок 13).

Глибина залягання домезозойських відкладів в Криму різна. В межах Сімферопольського підняття вони вскриті на глибині 215-375 м, Євпаторійсько-Новоселківського–900-1200м. В прогинах, згідно даних геофізичних досліджень, вони залягають на глибині до 6000 м і більше.

Палеозойська група

Палеозойські відклади в корінному заляганні вскриті в райо­ні с. Давидово (Сімферопольське підняття) на глибині близько 300 м, в М.Євпаторії (північно-західний борт Альпійської синеклізи) на глибині 848м, в декількох свердловинах в межах Новоселківського підняття на глибині від 923 до 1760 м і на Тарханкутському пів­острові (на західному краю Північно-Сиваського прогину) на гли­бині 2700 м. Представлені вони переважно сланцями-тальковими, тальково-хлоритовими, графітизованими і іншими; в районі Євпато­рії до палеозойських осадів умовно віднесені розкриті під нижньо-крейдовими відкладами строкато барвисті мармурофізовані вапняки.

В поглинутих частинах Альмінської западини, Північно - Сиваського прогину, в Білогірському прогині породи палеозою не розк­риті; можна припустити, що в Індольському і Північно - Сиваському прогинах вони залягають на глибині до 4-6 км.

На північ від Кримського півострова фундаментом осадового чохла являються докембрійські граніти і гранітогнейси.

В гірській частині Криму великі глиби строкатобарвистих вап­няків з фауною місцями пермського, місцями кам’яновугільного віку зустрічаються серед дислокованих відкладів тавричної серії і середньої юри. Походження і умови залягання цих глибин невияснені.

 

 

Тріасова і юрська системи

Верхньотріасовий і нижньоюрський відділи. Породи цих відділів повністю розчленувати не представляється можливим. Вони складають так звану тавричну серію, яка складена не карбонатним–чергуються чорними аргілітами, які мають підпорядковане значення кварцових алевролітів і пісковиків. На північному схилі Качинського піднят­тя в долинах рік Салгира і Альми, таврична серія представлена грубими пісковиками і мілкогалечними конгломератами. Товщина тав­ричної серії 2350 м.

Середньоюрський відділ. Відклади середньої юри характеризуються значною фаціальною зміною. В межах Гірського Криму вони представ­лені переважно аргілітами і прошарками пісковиків різної зернис­тості; місцями пісковики переважають (наприклад, в басейні верх­ньої течії р. Качі). На північному схилі Качинського підняття, в долині р.Салгира, середньоюрські відклади представлені конгломе­ратами, пісковиками і частково аргілітами так званої бітакської світи. На південному схилі головної гряди Кримської гірської спо­руди відклади середньої юри розвинуті в західній частині від с. Батилимана до м. Алушти. Тут вони залягають в основі Яйлинського обриву, який складений вже верхньою юрою. Широко розвинуті відк­лади, представлені переважно глинами, і в південній частині Су­данської складчастої зони, біля с. Планерського. Породи середньо­го відділу в Гірському Криму по всій місцевості залягають на розмитій поверхні відкладів тавричної серії і інколи трудно від них відрізняються. Загальна товщина осадів середньої юри складала 1500-2000 м.

Верхньоюрськмй відділ. Відклади цього відділу складають головну гряду Кримських гір і виходять на денну поверхню в районі с. Балаклави - м. Феодосія; ними складено Агармишське залишкове підняття.

Серед відкладів верхньої юри тут відомі всі її яруси (келловей, оксфорд, лузітан і тітон). При цьому породи келловея, представлені переважно глинами, які розвинуті в крайній західній частині Гірсь­кого Криму і на сході, в Суданській складчастій зоні, де товщина келловейських глин з прошарками пісковиків і вапняків досягає 600 м.

Решта яруси верхньої юри представлені карбонатними і флішевими фаціями, а також частково конгломератами. Потужна товща верхньоюрських вапняків розвинута в центральній і західній частині Гірсько­го Криму (Західно-Кримський синклінорій), де товщина їх досягає 2-2,5 тис. м і більше. Відмінною особливість вапнякових масивів являє­ться значна їх закарстованість. В Східно-Кримському синклінорії між м. Феодосією і Карабі - Ялтою, верхньоюрські відклади (титон) предс­тавлені товщею фліша до 1000 м і більше в основі якої залягають конг­ломерати товщиною до 600-800 м. В районі Судакської складчатої зони і до заходу від неї широко розвинуті глинисті утворення великої тов­щини (келловей, оксфорд), а також конгломерати і пісковики. На горі Південна Демерджі товщина конгломератів досягає 2000 м. Загальна товщина верхньоюрських відкладів в Гірському Кримі складає 2-3 тис. метрів.

Крейдова система

Нижньокрейдові відклади. Ці породи розвинуті як в Гірському Криму так і в рівнинній його частині. В Гірському Криму в товщі нижньої крейди виділяються яруси - валанжин, готерів, баррем, апт і альб. На північ, до рівнинної частині Криму, породи валанжину виклинюють­ся, а більш високі горизонти поглинаються під товщу трансгресивно перекриваючих їх відкладів верхньої крейди і палеогену.

Представлені тут нижньокрейдові відклади переважно глинистими фаціями (аргілітами і глинами) з прошарками пісковиків, вапняків, конгломератів. На сході (район Феодосія – Фланерське) валанжин представлений виключно мергелями, в районі Байдорської котловини–гли­нами з прошарками сидеритів, дрібноуламкових вапняків і рідкими прошарками піскових вапняків товщиною до І м. Товщина відкладів непостійна, в окремих котловинах досягає 200-500 м і більше. Суці­льною, майже неперервною смугою нижньокрейдові пісково-глинисті і карбонартні відклади різних ярусів (від валанжина до альба) покривають північний схил Кримських гір; відклади апт - альб виражені майже виключно глинами.

В межах Скіфської плити валанжин відсутній і найбільш дав­німи із нижньокрейдових осадів являються відклади готерів - баррема, представлені внизу конгломератами і вище пісками і піско­виками. Ця своєрідна товща континентальних відкладів одержала назву мазанської світи. Товщина світи непостійна–50-80 м і більше; в районі с. Зуї (східна околиця Сімферопольського під­няття) вона досягає 250-300 м.

Відклади мазанської світи перекриваються товщею товщиною до 700-900 м глинистих, переважно альбських відкладів; низи товщі відносять до анту. Місцями в розрізі альба зустрічаються піски і пісковики.

Верхньокрейдовий відділ. Відклади відділу широко поширені в межах рівнинної частини Криму. Вони залягають тут на різних глибинах під осадами палеогену і неогену. Серед верхньокрейдяних відкладів можна відмітити осади всіх ярусів (сеноман, турон, коньяк, сантон, компан, маастріхт і дат). Але повний їх розріз спостерігається досить рід­ко (наприклад, на південно-східному крилі Альмінської синеклізи). Для багатьох ділянок встановлені розмиви окремих гори­зонтів, які обумовлені перервами між періодами відкладів оса­дів того чи іншого ярусу. Представлені верхньокрейдові відк­лади переважно різними мергелями і в меншій мірі вапняками.

Товщина верхньокрейдових відкладів змінюється в широких межах, в передгірських районах місцями вона досягає 600 м, але частіше складає 200-300 м. Найбільша їх товщина виявлена до теперішнього часу на захід Новосельківського підняття, де вона досягає майже 2 тис. м.

Палеогенова система

Палеогенові відклади, як і верхньокрейдові, поширені тіль­ки в рівнинній частині Криму, а на поверхню виходять тільки в передгір'ях на північ від смуги верхньої крейди.

Палеоцен. До нижнього палеоцену (монтського ярусу) відносяться вапняки, які складають єдину товщу з вапняками датського яру­су. Власне палеоценові відклади представлені тонким шаром зе­ленуватого глауконітовій пісковика, який залягає на поверхні датмонтських вапняків; вверх пісковик переходить в пісковиті вапняки, а вже вище в чисті мергелі товщиною до 20 м. Між Сімферополем і Білогорськом і в центральній частині Криму палеоцен відсутній, а на схід від Білогорська представлений вапняками. На решта час­тині Криму палеоценові відклади представлені вапняками з прошар­ками мергелю. Загальна товщина палеоценових відкладів досягає 350 м..

Еоцен представлений переважно глинисто - мергелистими породами. Тільки в окремих ділянках зустрічаються осади іншого літологіч­ного складу (пісковики, пісковиті вапняки). Наприклад, в захід­ній частині передгірної смуги середній еоцен виражений нуммулітовими вапняками, в околицях Феодосії еоценові відклади почи­наються невеликим шаром конгломератів. Товщина еоцену сильно змінюється. Загальна товщина вапняків і мергелів еоцену 550 м.

На Керченському півострові відклади верхнього еоцену ви­ходять на поверхню тільки на півдні, в ярусі Карангатської антикліналі. На решті його площі вони залягають на великій глибині під майкопською серією.

Майкопські відклади (олігоцен і нижній міоцен) складені темносірими і шоколаднобурими глинами з рідкими пачками алевролітів і дуже тонких глинистих пісків. На Скіфській плиті майкопські відклади відсутні на значній частині площі Новоселівського і Сімферопольського піднять.

Ці відклади досягають величезної товщини приблизно до 3 тис. метрів на Керченському півострові. Майкопську серію розділяють по літологічним ознакам і небагаточисленним фауністичним залиш­кам, на нижній майкоп (дюрменський, планоріселловий і остракодовий горизонти), середній майкоп (нижньо- і верхньокерлеутські горизонти) і верхній майкоп (батисифоновий і королівський гори­зонти). Межа між олігоценом і нижнім міоценом співпадає скоріш за все з межею між середнім і верхнім майкопом.

В більшій частині Скіфської плити розвинуті тільки нижньомайкопські відклади. Товщина їх тут змінюється в широких межах; так в Альмінській синеклізі вона складає 150-200 м, в Джанкойській опірній свердловині - 783 м. і в Белогірському прогині (свердловина біля с. Білостадне) - 1291 м.

Неогенова система

Неогенові відклади починаються нижнім міоценом, який входить в склад описаної вище майкопської серії; крім нижньоміоценових, в Криму розвинуті відклади середнього міоцену, верхнього міоце­ну (сарматський і меотичний яруси) і пліоцену. Останні, в свою чергу, поділяються на нижній пліоцен (понтичний ярус), середній пліоцен (кіммерійський і куяльницький яруси) і верхній пліоцен.

Відклади середнього міоцену (2-го середземноморського або тортонського ярусу) представлені літологічно цілком різним комп­лексом порід. На Керченському півострові в товщі цих відкладів виділяються тарханський, чокракський, караганський і конкський горизонти; широко розповсюджені глини з прошарками мергелів, рідше спостерігається перемежування глин, пісків, мергелів і пісковитих ракушнякових вапняків.

В рівнинній частині Криму відклади тортонського ярусу представлені переважно пісками і вапняками. В Білогірському і Північно – Сиваському прогинах значну роль відіграють глини.

Товщина тортонських відкладів відносно невелика і непостійна. На Керченському півострові вона досягає 150-200 м, на Новоселківському піднятті вона не перевищує 70 м. Верхній міоцен починається відкладами сарматського ярусу. Неве­лику товщину і найбільш повний розріз ці відклади мають на Кер­ченському півострові. Тут майже вся товща сарматських відкладів товщиною до 200-300 м. складена глинами. Тільки середній сармат представлений вапняками, а в глинах верхнього сармату зустріча­ються прошарки мергелів.

На Скіфській плиті нижній сармат також по всій місцевості виражений глинами; хоча товщина їх тут невелика (10-30 м), во­ни витримані по площі і є чудовим маркуючим горизонтом. Се­редній сармат представлений різними вапняками з прошарками пісків. Тільки низи середнього сармату складені глинами, які складають єдину товщу з нижньосарматськими глинами. Верхній сар­мат представлений переважно вапняками. Загальна товщина сар­матських відкладів Рівнинного Криму складає від декількох де­сятків до 100 м і рідко більше.

Відклади меотису, які розвинуті в північно-східній части­ні Керченського півострова, приурочені до окремих дрібних синк­ліналей, в яких відкладаються глини з прошарками вапнякових пісків і вапняків. В них зустрічаються також прошарки вулканічного попелу. Товщина цих відкладів не перевищує 60-80 м.

Меотичні відклади представлені різними (раковинними, нубекулярієвими і оолітовими) вапняками товщиною від 1-3 м до декілька десятків метрів.

Пліоцен. Відклади цього віку поділяються на нижньо-, середньо- і верхньопліоценові.

Нижньопліоценові осади (понтичний ярус) представлені головним чином вапняками і тільки в південній частині Індольського проги­ну і на південному сході Керченського півострова переважають глини.

Товщина цих відкладів складає в Альмінській западині 6-12м, в межах північного борту Індольського прогину близько 10 м., на Тарханкутському півострові - не більше 10 м.

Середньопліоценові відклади представлені кіммерійським і куяльницьким ярусами. Осади кіммерійського ярусу виражені пісками, глинами, пісковиками, вапняками і мергелями. Товщина їх в Ін­дольському прогині змінюється від 30 до 100 м, в Північному Причорномор’ї не перевищує 15 м.

Осади куяльницького ярусу характеризуються глинами з тонкими прошарками піску, пісковиків і глинистих вапняків. Товщина їх в Індольському прогині змінюється від 30 м в прибортових частинах до 100 м на їх погруженні, в Каркинітсько–Сиваському прогині до­сягає 60-70 м.

Верхньопліоценові відклади представлені акчагильським і апшеронським ярусами. Відклади акчагильського ярусу представлені сіри­ми і зеленувато-сірими піщанистими і вапняковими глинами з тон­кими прошарками кварцового піску. Товщина їх в Індольському про­гині змінюється від 20 до 50 м.

Відклади апширонського ярусу характеризуються в основному глинами з прошарками пісків і ракушнякових вапняків. Товщина їх складає 5-15 м.

На пліоценових відкладах залягають породи четвертинного віку, які представлені суглинками і супісками. Товщина від 1 до 25 м.

 

Тектоніка

 

Тектонічне районування території Криму і Керченського пів­острову детально показана на рисунку 5.10.

Ступінь дислокованості відкладів осадового чохла розглянутої території залежить від характеру і масштабу тектонічних ру­хів, які тут діяли.

У межах Тарханкутського півострова (південно-східна частин Каркінитсько-Сиваського прогину Скіфської плити) розвинуті ку­полоподібні, а інколи брахіантиклінальні згортки з амплітудами декілька сотень метрів. Утворення цих структур пов’язане, напев­но, з формуванням нерівномірного східчастого занурення підложжя Скіфської плити у південному напрямі.

У приосьовій і північній частинах Каркінитсько - Сиваського прогину, де у підложжя Скіфської плити не помічено чітко вияв­лених виступів (заломів), структури стають успадкованими, деколи без певних форм. Прикладом є успадкована Джанкойська згортка, яка лежить майже у приосьовій частині прогину, а також інші підняття у вигляді структурних носів.

 

Рисунок 5.14 Схема розміщення родовищ вуглеводнів у північно-західній частині Чорного моря, в Криму та Азовському морі

 

1–родовища газу (а) і нафти (б) (цифри на схемі: 1–Голіцинське, 2–Південноголіцинське, 3–Шмідта, 4–Архангельське, 5–Одеське, 6–Штормове, 7–Кримське, 8–Західнооктябрське, 9–Октябирське, 10–Глібівське, 11–Задорненське, 12–Джанкойське, 13–Стрілкове, 14–Морське, 15–Північнокерченське, 16–Схіжноказантипське, 17–Північноказантипське, 18–Безіменне); газопроводи: 2–діючі, 3–проектні; газопроводи-відводи: 4–діючі, 5–проектні; 6–виходи природного газу з дна моря.

 

Для Індольського прогину (Керченський півострів) характерні згортки північно - східного простягання, які розташовуються кулісоподібно. Будова цих згорсток вивчена тільки у мезо - кайнозойських відкладах.

Антиклінальні структури Криму і Керченського півострова є, мабуть, палігенними. Вони збільшувалися, ускладнювалися і змі­нювалися при виявленні кожної фази тектогенезу. Це пов’язане з тим, що тектонічні рухи у цій зоні характеризуються успадкованістю. Наприклад, В. Пчелінцев, спеціально вивчаючи історію тек­тонічного розвитку Криму зазначає, що тут дивує та цілість за­гальних рис мезозойської структури, яка тільки стає виразнішою наступними рухами кайнозою і сучасності, наслідок успадкованості тектонічних рухів, навіть підняття конседиментаційного характеру, на нашу думку, згодом могли набути риси тектонічних структур.

Згортки дуже ускладнені тектонічними розривами, які сягають у відклади, які залягають нижче. За формою і ступенем порушеності вони поділяються на три типи: до першого типу нале­жать згортки північної частини Керченського півострова з брахіантиклінальною будовою, широкими склепіннями і кутами падіння крил 10-15°–це Мисова, Борзівська та інші структури. Згорт­ки другого типу розвинуті у середній частині Керченського півострова.

Вони асиметричні, з крутими північними крилами (до 70-80^º) і спадистими південними крилами (20-30°).

Згортки цього типу ускладнені глинистим діапіризмом і грязь­овим вулканізмом. Це Владиславська, Мошкарівсько-Куйбишевська та інші структури. До третього типу належать антиклінальні підняття, також асиметричні, але не ускладнені грязьовим вулканізмом.

Вони зосереджені у південній частині Керченського півострова.