Тема 4. Міжнародне співробітництво в сфері

Туризму

План лекції:

4.1. Зміст і форми міжнародного співробітництва в галузі туризму.

4.2. Роль організації Об’єднаних Націй у формуванні системи міжнародного співробітництва в сфері туризму.

4.3. Міжнародні туристичні організації.

Література: 12, 13, 14, 17, 20

4.1. Зміст і форми міжнародного співробітництва в сфері туризму

Багаторічна практика міжнародних відносин свідчить, що туризм на всіх етапах його розвитку завжди сприяв покращенню взаєморозуміння між державами і народами, зміцненню миру і злагоди, розвитку зовнішньоекономічних, торгівельних і культурних відносин. Саме тому туризм завжди був благодатним підругнтям міжнародного співробітництва.

Разом з тим без співробітництва країн світу в галузі туризму він не мав би змоги так успішно розвиватись, як ми зараз спостерігаємо. Більша частина країн світу проявляє значну увагу до встановлення і розвитку широкого міжнародного співробітництва в галузі туризму. Не є виключенням і наша держава. Україна бере участь у діяльності міжнародних туристичних організацій, сприяє розширенню та зміцненню міжнародного співробітництва в галузі туризму на принципах та нормах, встановлених Організацією Об’єднаних Націй (ООН). Правову основу міжнародного співробітництва в галузі туризму становлять міжнародні договори нашої держави, укладені відповідно до закону України „Про міжнародні договори України”.

За роки еволюції масового міжнародного туризму були розроблені та широко використовуються різноманітні та досить ефективні форми співробітництва країн у цій сфері. Основними цілями такого співробітництва є:

- використання туристичних зв’язків для зміцнення взаєморозуміння та довіри між країнами;

- використання туризму для розвитку взаємовигідних економічних відносин і торгівлі;

- розширення зв’язків і контактів між культурними та науково-технічними установами країн світу;

- розробка спільних стандартів і технологій обслуговування туристів, спрощення туристичних формальностей.

Міжнародне співробітництво в галузі туризму розвивається у двох формах:

1. Співробітництво на двосторонній основі;

2. Співробітництво на багатосторонній основі.

Двостороннє співробітництво виникає тоді, коли дві країни домовляються між собою про довгострокові дії відносно розвитку взаємних туристських зв’язків. Цілі, форми й методи співробітництва закріплюються у особливому документі, який називається міждержавною (міжурядовою) угодою в галузі туризму. Такі угоди являють собою найбільш доступну і ефективну форму міжнародного співробітництва, тому що їх узгодження і реалізація не потребує створення якихось складних організаційних структур. Через ці причини двостороннє співробітництво на основі відповідних угод широко застосовується багатьма країнами світу. Така ж практика існує і в Україні, яка тільки за період з 1993 -2000 рр. уклала угоди про співробітництво в галузі туризму більш ніж з 20 країнами, в тому числі, наприклад, з Бразилією, Болгарією, Грецією, Єгиптом, Ізраїлем, Кубою, Польщею, Тунісом, Турцією, Хорватією.

У двосторонніх умовах, сторони, що домовляються передбачають конкретні заходи свого співробітництва. Наприклад, це може бути:

- підтримка діяльності та співробітництва туристичних організацій обох країн;

- спрощення прикордонних, митних, візових та інших туристичних формальностей;

- сприяння збільшенню обсягів туристичних поїздок між двома країнами;

- обмін туристичною інформацією;

- згода на відкриття туристичних представництв на території країн, що домовляються.

Багатостороннє співробітництво передбачає координацію спільних дій з розвитку міжнародного туризму між декількома країнами. Воно здійснюється на основі скликання міжнародних форумів, конференцій з питань туризму та подорожей, укладання багатосторонніх угод.

Прикладом такого співробітництва може бути діяльність з підготовки, укладання і реалізації Шенгенської угоди. 14 червня 1985 року у м. Шенген (Люксембург) була підписана Угода між урядами держав Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Германії та Франції про поступове скасування контролю на загальних кордонах. Пізніше, у 1990 році була підписана конвенція про застосування Шенгенської угоди від 14 червня 1985 року, яка вступила в силу 26 березня 1995 р. [20]. Саме з цього часу сімь європейських країн Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Германія, Франція, Іспанія і Португалія, об’єднавшись в Шенгенський союз, поклали початок створенню в Європі єдиного візового простору. За минулі роки повноправними членами цього союзу стали також Австрія, Італія і Греція, а багато хто з країн Європи приєднались до нього як спостерігачі.

З 25 березня 2001 року дія Шенгенської угоди поширюється майже на всі держави Європейського Союзу (ЄС). У Шенгенській союз увійшли Данія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Ісландія.

Найважливішою нормою Шенгенської конвенції є вільне пересування громадян через внутрішні кордони в будь-якому без прикордонного огляду. Усунення контролю стосується не тільки наземних кордонів, а також авіаційних та регулярних паромних ліній, які пов’язують країни Шенгенського союзу між собою. Прикордонний контроль поки що зберігається у Великобританії, Ірландії і Швейцарії. Розширення зони дій Шенгенської угоди призвело до посилення контролю за в’їздом туристів на зовнішніх кордонах Євросоюзу.

 

4.2. Роль організації Об’єднаних Націй у формуванні системи міжнародного співробітництва в сфері туризму

З моменту заснування і дотепер ООН є найвизначнішою і найавторитетнішою організацією в світі. Практично з самого початку діяльності ООН (1946 р.) питання міжнародного туристського обміну і співробітництва в галузі туризму стали займати досить визначне місце у її роботі.

Велику роль у розвитку міжнародного туризму відіграв такий документ ООН, як Загальна декларація прав людини, яка була прийнята у 1948 році. У статті 24 цього документа проголошувалось, що кожна людина має право на відпочинок і вільний час, включаючи розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки.[12]

Головні органи ООН, що займаються питаннями міжнародного туризму - це Генеральна асамблея, Економічна і соціальна Рада, Секретаріат. Допоміжними органами ООН по вирішенню даних питань є регіональні економічні комісії для Європи, Азії, Африки, Америки, які регулюють також проблеми регіонального туризму.

Окремі питання туризму знаходяться у компетенції спеціалізованих установ, що входять в систему ООН. Найактивніше проблемами туризму займаються:

- Організація ООН з питань освіти, науки і культури (United National Educational, Scientific and Cultural Organization UNESKO), яка розробляє і запроваджує проекти по збереженню світової культурно-історичної спадщини і розвитку туризму, здійснює роботу з охорони і відновлення історичних місць і пам’яток.

- Всесвітня організація охорони здоров’я(World Health Organization-WHO), яка регулює міжнародні санітарні норми відносно туризму, розробляє заходи спрямовані на боротьбу з розповсюдженням інфекційних захворювань та безпеку міжнародних туристів.

- Міжнародна організація цивільної авіації(International Civil Airtrans port Association – ICAO), яка сприяє туризму шляхом вироблення заходів спрямованих на спрощення необхідних формальностей при організації пасажирських перевезень, особливо на міжнародних лініях.

- Міжнародний банк реконструкції і розвитку(International Reconstruction and Development Bank-IRDB), який бере участь у фінансуванні значних туристичних проектів і співпрацює з багатьма установами ООН з проблем міжнародного туризму.

Загальна структура міжнародних зв’язків і співробітництва в галузі туризму показана на рис. 4.1.

 

 

 

Д

Е

Р

Ж

А

В Всесвітня

И туристична

організація

 

Рис. 4.1. Структура міжнародних зв’язків і співробітництіва

галузі туризму [23]

_________________________________________

UNDF – Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй

UNEP – Програма ООН по навколишньому середовищу.

 

Діяльність ООН у галузі туризму охоплює більшу частину країн і дає помітні позитивні результати.

Велике значення у справі розвитку міжнародного співробітництва у сфері туризму мають міжнародні конференції, які проводяться під егідою ООН.

З числа найзначніших заходів, проведених ООН у галузі туризму, слід відзначити Конференцію ООН з міжнародного туризму та подорожей, що відбувалася в Римі (Італія) в 1963 році. На цьому великому міжнародному форумі було розглянуте широке коло питань, пов’язаних з туризмом.

Резолюція, прийнята Римською конференцією, стала першим документом в історії світового туризму, в якому визначено, що:

 

- Туризм є однією з основних і бажаних сторін діяльності людини, що заслуговує на схвалення і заохочення з боку всіх народів, урядів;

- Туризм має велике соціальне, освітнє і культурне значення, він відіграє важливу роль у розвитку доброї волі, взаєморозуміння між країнами та миру.[16]

Важливим результатом римської конференції було прийняття офіційного визначення таких понять, як „тимчасовий відвідувач”, ”турист”, ”екскурсант”, для того щоб забезпечити певну уніфікацію і порівнянність статистичного обліку туристів. На конференції були обговорені питання і прийняті рекомендації зі спрощення прикордонних і митних формальностей. 1967 рік Генеральна Асамблея ООН проголосила Роком міжнародного туризму.

До числа всесвітніх конференцій і подорожей, що проводились з ініціативи ООН, слід віднести також Міжпарламентську конференцію по туризму, яка відбулась у 1989 році у м. Гаага(Нідерланди).

Підсумком її роботи стало прийняття Гаагської декларації з туризму. У цьому документі сформульовані 10 основних принципів розвитку туризму і відповідні рекомендації щодо їх реалізації. Особлива увага була зосереджена на тому, що „всім урядам слід прагнути до зміцнення миру і безпеки на національному, регіональному та міжнародному рівнях, що є важливою умовою розвитку внутрішнього і міжнародного туризму”[13]. Враховуючи зростання значення туризму в світі, конференція рекомендувала, що туризм має плануватися державою на конкретній і послідовній основі та стати частиною комплексного плану розвитку будь-якої країни поряд з іншими пріоритетними секторами, такими як промисловість, сільське господарство, охорона здоров’я, соціальне забезпечення, освіта.

Крім того, принципи Гаагської декларації закріплюють важливі положення, що стосуються безпеки і захисту туристів, якими мають керуватися уряди держав світу. З метою реалізації прийнятих рішень декларація закликала парламенти усіх країн здійснити заходи до вироблення всеохоплюючого національного законодавства з туризму.[13]

Проведенням міжнародних конференцій не вичерпується діяльність ООН у галузі туризму. Світове співтовариство відзначає важливу роль ООН у розробці програм дій спрямованих на запобігання секс-туризму, торгівлі людьми і дітьми, незаконної міграції.

 

4.3. Міжнародні туристичні організації

 

Розвиток туризму як соціально – економічного явища, що не може залишатися закритим у рамках національних кордонів, його зростаюча роль у системі міжнародних відносин обумовили об’єктивну і закономірну потребу в активному співробітництві та взаємодопомозі держав усього світу у вирішенні складних проблем туризму як у регіональному, так і у світовому масштабах.

У період після Другої світової війни розпочалося формування міжнародних організацій, які у тій або іншій мірі мають відношення до туризму.

Міжнародні туристичні організації створюються на підставі добровільного членства і роботи в них представників туристичної галузі різних країн світу. Вони діють у відповідності з прийнятими статутами на постійній основі й являють собою ефективну форму міжнародного співробітництва в галузі туризму. Наприкінці XXст. у світі налічувалось близько 170 міжнародних туристичних організацій[ 27, с 78]

Наявність великої кількості міжнародних туристських організацій вимагає відповідної їхньої класифікації.

Міжнародні туристичні організації (МТО) можна поділити за такими класифікаційними ознаками:

а) ранг учасників і їх повноваження;

б) територіальний масштаб діяльності;

в) основна мета і предмет (спеціалізація) діяльності.

Залежно від рангу, повноважень і компетенції членів МТО, останні розподіляються на дві групи: міжурядові та неурядові.

До першої групи відносяться такі організації, у діяльності яких беруть участь уряди країн або уповноважені від них представники(особи або органи).Рішення, які вони приймають, знаходять вираження у конкретних міжурядових угодах, розрахованих на довгостроковий період.

Типовим прикладом організацій першої групи є Всесвітня туристична організація(ВТО).

Другу групу МТО складають суб’єкти,які не мають відповідних повноважень від уряду представляти країну. Ефективність діяльності неурядових МТО залежить від авторитету і активної позиції їх членів. Як правило, рішення, що приймаються неурядовими МТО реалізується у рамках формувань, об’єднаних однаковими інтересами у галузевому, професіональному або регіональному аспектах. До таких організацій можна віднести Всесвітню федерацію асоціацій туристських агентств(FUAAV), Міжнародну федерацію туроператорів (IFTO)- обидві організації виступають як прихильники лібералізації туристичного бізнесу і захисту інтересів туристичних фірм.

Залежно від територіального масштабу діяльності МТО можна розмежувати на світові і регіональні.

Світові туристичні організації включають до свого складу, як правило, країни з усіх континентів. Регіональні формуються у рамках континентів або територій, які об’єднують однорідні туристські ресурси чи види туризму. Інколи принцип їх формування заснований на загальних політичних, економічних, культурних, екологічних інтересах.

До числа найбільших регіональних організацій відносяться:

- Арабська асоціація туризму і туристських агентств(ААТА), що поєднує агентства 14 арабських країн;

- Організація з розвитку туризму в Африці(ОДТА), в яку входять 15 африканських країн;

- Туристська асоціація країн Азії і Тихого океану(РАТА), членами якої є близько 2000 організацій;

- Європейська туристична комісія(ЄТС).

Регіональні міжнародні туристські організації існують у країнах таких регіонів, як Центральна Африка, Південна Америка, Східна Азія і т.д.

Залежно від цілей і предмету діяльності МТО можна поділити на організації загального профілю і спеціалізовані.

До першої групи слід віднести всі міжнародно-правові суб’єкти, які займаються загальними питаннями туристичного розвитку. Друга група МТО має свою професійну спеціалізацію.

Спеціалізовані МТО створюються для співробітництва в організації Молодіжного туризму (Федерація міжнародних молодіжних туристичних організацій - FIYTO), готельного і ресторанного господарства(Міжнародна асоціація працівників готелів і ресторанів - IHRA), наукових досліджень туризму(Міжнародна асоціація наукових експертів по туризму - AIEST).

Найбільш авторитетною і визначною є Всесвітня туристична організація(World Tourism Organization), яка вважається міжурядовим універсальним органом співробітництва країн у галузі туризму. Вона була заснована 2 січня 1975 року шляхом перетворення неурядового Міжнародного Союзу офіційних туристичних організацій (МСОТО) в Міжурядову організацію, діючу під патронатом ООН. Згідно зі Статутом ВТО, її основною метою є сприяння розвитку туризму для внесення вкладу в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, процвітання, поважання і дотримання прав людини і основних свобод для всіх людей незалежно від раси, статі, мови і релігії [18, ст. 3].

Нині Всесвітня туристична організація (ВТО) об’єднує 139 дійсних і 6 асоційованих членів, а також понад 350 приєднаних членів(туристичні фірми, авіакомпанії, міжнародні організації тощо)[24,c.112].

Основні структурні підрозділи ВТО показані на рис. 4.2.

Головним органом ВТО є Генеральна асамблея(General Assembly), яка збирається один раз у два роки і приймає всі важливі рішення: про вибори генерального секретаря, членів Виконавчої Ради, про затвердження і розподіл коштів бюджету ВТО, про прийом нових членів, затвердження звітів і планів роботи.

У Виконавчу раду (Executive Council) входять 26 членів, які обираються Генеральною асамблеєю. Виконавча рада здійснює необхідні заходи для забезпечення реалізації всіх рішень і рекомендацій, прийнятих на Генеральній асамблеї, надає звіти про виконання цих заходів.

Секретаріат ВТО очолює генеральний секретар, який призначається на цю посаду Генеральною асамблеєю терміном на чотири роки. Він відповідає перед генеральною асамблеєю і Виконавчою радою за діяльність ВТО, втілення в життя її рішень, готує звіти і плани роботи ВТО. Секретаріат ВТО знаходиться у м. Мадрид (Іспанія), під керівництвом секретаріату працюють технічні комісії: з бюджету та фінансів, статистики, навколишнього середовища та інші.

 

Рис. 4.2. Організаційна структура ВТО

 

Регіональні комісії об’єднають країни –члени ВТО, що знаходяться у тому чи іншому регіоні. Задачами регіональних комісій є організація співробітництва країн регіону у реалізації рішень і рекомендацій ВТО, сприяння розвитку регіонального туризму.

Основна діяльність ВТО зосереджена на таких напрямках:

- дослідження існуючих і потенціальних туристичних ресурсів, розроблення стратегій, планів і проектів туристичного розвитку в окремих країнах і територіях;

- сприяння забезпеченню сталого розвитку туризму і вирішенню екологічних проблем;

- проведення досліджень світового ринку туристичних послуг, прогнозування і організація статистики туризму;

- інформаційна і рекламна діяльність, забезпечення зв’язків з громадськістю;

- організація професіональної підготовки кадрів; створення і реалізація освітніх програм, пов’язаних з туризмом;

- розробка стандартів якості у всіх сферах туристичного розвитку;

- визначення джерел і методів фінансування та інвестиційної діяльності в туризмі.

Основними міжнародно-правовими формами діяльності ВТО є проведення конференцій і нарад. Так, наприклад, ВТО організувала у 1980 році Всесвітню конференцію з туризму, що проходила у столиці Філіппін м. Манілі. На конференції були розглянуті важливі політичні та соціально-економічні питання розвитку туризму і прийняті відповідні рекомендації і рішення, які увійшли в текст документа, що отримав назву Манільської декларації по туризму.[17]

У декларації увага всіх країн світу зверталась на проблеми розвитку міжнародного туризму і шляхи їх вирішення, зокрема:

- на регулювання пропозиції туристичних послуг і необхідність покращення їх якості з урахуванням інтересів споживачів і місцевих виробників;

- на захист і збереження культурно – історичної спадщини та охорону навколишнього середовища;

- на технічне співробітництво в галузі туризму, включаючи обмін туристичною інформацією;

- на питання людських ресурсів у туристичній галузі, зокрема, на необхідність підвищення іміджу професії і соціального статусу осіб, що працюють у туристичній індустрії;

- на забезпечення свободи пересування туристів, спрощення візових, прикордонних, митних та інших туристичних формальностей.

Якщо до 1980 року туризм розглядався перш за все з точки зору прибутковості, то Манільська декларація проголосила нову сучасну і реалістичну концепцію туризму як засобу проведення відпусток, форму відпочинку, подорожей і пересувань осіб з будь-якими цілями[17].

На Манільській конференції було прийнято рішення про щорічне проведення Всесвітнього дня туризму, починаючи з 27 вересня 1980р.

Наступна Всесвітня нарада з туризму відбулася у 1982 р. у м. Акапулько(Мексика). На ній обговорювались дії щодо реалізації цілей, поставлених Манільською декларацією зі світового туризму.

У прийнятому „Документі Акапулько” було підкреслено, що „сучасна світова обстановка та зростаюча кількість збройних конфліктів, які відбуваються в світі, перешкоджають розвиткові туризму.[15]. Тому нарада визнала за необхідне скликати представників держав та міжнародних спостерігачів, які зацікавлені в діяльності, пов’язаній з використанням вільного часу, відпусток, що може сприяти вивченню та вжиттю заходів, які активізуючи розвиток туризму, зближують народи завдяки безпосередньому взаємному пізнанню.

„Документ Акапулько” знову підтвердив, що „світовий туризм може стати істотнім чинником забезпечення миру на Землі, моральною та інтелектуальною основою для взаєморозуміння і взаємного зв’язку між народами”. Він також може „допомогти встановленню нового міжнародного економічного порядку, який би сприяв ліквідації економічного розриву між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються”.[15]

Головною тезою цього документа став беззаперечний факт, що „розвиток туризму в усіх його формах і особливо як задоволення права на відпочинок і подорожі, що впливає з права на оплачувану відпустку, може здійснюватися тільки в умовах миру та міжнародного взаєморозуміння”.[15]

У 1985 р. на VI сесії Генеральної асамблеї ВТО були прийняті два важливих документи:Хартію туризму і кодекс туриста[19]

Вони проголошують основні принципи туристичного руху, визначають права і обов’язки туристів, виробників туристичних послуг, державних адміністрацій і місцевого населення.

Прагнучи до досягнення високих результатів у реалізації поставлених задач, ВТО тісно співпрацює з ООН, її комісіями та спеціалізованими закладами, гнучко реагує на події, що відбуваються в світі. Після трагічних подій 11 вересня 2001 року у США і перед загрозою глобального міжнародного тероризму ВТО розгорнула безпрецедентну активність. Завдяки діяльності сформованого ВТО „Комітету з оздоровлення” та поліпшенню обміну інформацією, досвідом та послугами, членам ВТО-як країнам, так і окремим підприємствам була надана допомога у впровадженні засобів адекватної оцінки ситуації та виробленні відповідної реакції[25,с 9.]

У 1997 р. Україну прийнято дійсним чином до ВТО, а у вересні 1999р. на 13-й Генеральній асамблеї до її керівного органу-Виконавчої ради. Членство України в такій авторитетній всесвітній організації, як ВТО, дотримання Україною всіх нормативно-правових документів ВТО, можливість набувати практичного і теоретичного досвіду у сфері туризму в розвинених туристичних державах мають сприяти піднесенню в країні як рівня внутрішніх туристичних послуг, так формуванню позитивного міжнародного туристичного іміджу нашої держави.

 

 

Запитання для самоперевірки

1. Які цілі переслідує міжнародне співробітництво в галузі туризму?

2. Які є форми співпраці країн у сфері туризму?

3. У чому полягає головна мета Шенгенської угоди?

4. Які основні заходи здійснює ООН для зміцнення міжнародного співробітництва в галузі туризму?

5. За якими ознаками класифікують міжнародні туристичні організації?

6. Дайте стислу характеристику діяльності Всесвітньої туристичної організації.

 

ЛІТЕРАТУРА