Загальна характеристика речень нерозчленованого типу

НЕРОЗЧЛЕНОВАНОГО ТИПУ

 

ПЛАН

1.Загальна характеристика речень нерозчленованого типу. Прислівні та займенниково – співвідносні.

2.Прислівні СПР:

· а) присубстативно – означальні;

· б) з’ясувальні.

3.Займенниково – співвідносні СПР:

· а) предметно – ототожнені;

· якісно – ототожнені;

· просторово – ототожнені;

· б) якісно – кількісні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови: Пробл. пит. – К.: Вища школа, 1994. – С.446 – 519.

2. Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. – К.: Либідь, 1993. – С.329 – 338.

3. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. – Донецьк:Дон НУ, 2001 – С384 - 399.

4. Ломакович С.В. Займенниково – співвідносні конструкції в сучасній українській мові. – Тернопіль, 1992.

Загальна характеристика речень нерозчленованого типу.

Прислівні та займенниково – співвідносні.

Речення нерозчленованого типу характеризуються більш тісним приєднанням підрядної частини до головної. У таких реченнях підрядна частина або поширює окреме слово головної частини (опорне слово) або розкриває лише його зміст (сам антецеднт-займенник).

Речення першого виду називаються прислівними, речення другого виду – займенниково – співвідносними. Важливим конструктивним елементом перших речень є опорні слова (звідси і їх назва - прислівні), що пояснюються або поширюються підрядною частиною. Оскільки, причини поширення ОС - різні за мовною природою, то виділяють такі їх види:

· ГРАМАТИЧНІ, тобто ОС як частина мови вимагає поширення (іменник – означенням, а в – складному реченні - означальною підрядною частиною): Поганий той учений, який не мріє про відкриття (І.Ц.).

· ЛЕКСИКО – СЕМАНТИЧНІ, тобто ОС вимагає поширення залежною іменниковою словоформою або ж підрядною частиною для розкриття свого лексичного значення(відповідно до своєї валентності): З протилежного боку виразно чулося (що?) як наближається до Варварівки ешелон (Ю. Яновський).

Речення другого типу, з антецендентами, Бєлошапкова називає займенниково – співвідносними, інші автори – просто займенниковими. Займенниковий антецендент у головних частинах таких речень вказує на:

· - предмет (предметно – ототожнені);

· - якість (якісно – ототожнені);

· - місце (просторово – ототожнені);

· - якість (якісно – кількісні).

а підрядна частина називає їх. В цьому принципова відмінність їх від прислівних речень, навіть від тих, у яких наявні займенники у головній частині, порівняймо:

Поганий [той] учений, який не мріє Той, хто не мріє про відкриття,

про відкриття. не вчений.

Дівчина стежила [за тим], щоб у Дівчина намагалася зробити так, щоб

кімнаті завжди було чисто. у кімнаті завжди було чисто.

У прислівних реченнях антецеднт виділяє, підсилює ОС, тобто він скоріше стилістичне явище і через те факультативне.

У займенникових реченнях займенниковий антецеднт виконує анафоричну функцію, сигналізує про те, якого загального значення буде підрядна частина – відповідно до його узагальненої семантики. Антецеднт – граматичний елемент, обов’язковий.

Розмежувати антецеднти стилістичного характеру і граматичного не завжди легко. Чим керуватися при цьому, з’ясуємо при розгляді присубстантивних, з’ясувальних та займенникових речень. Отже, класифікація нерозчленованих речень (НР) виглядає так:

I. Прислівні.

· · Присубстативно – означальні.

· · З’ясувальні.

 

II. Займенниково – співвідносні.

· · Предметно – ототожнені.

· · Якісно – ототожнені.

· · Просторово – ототожнені.

· · Якісно – кількісні.

 

 

1. Присубстантивно – означальні речення.

 

Присубстантивно – означальні речення – це такі речення, підрядна частина яких поширює ОС. – іменник у головній частині. Наявність підрядної частини визначається граматичними особливостями ОС – іменника як частини мови.

Структура цих речень виглядає так: [іменник], (що...).

Функція цих елементів така:

іменник – ОС вимагає поширення з метою конкретизації чи уточнення.

сполучне слово – замінює у підрядній частині ОС головної, отже, виконує анафоричну функцію,

Сила, що несла її на схід, на Вкраїну, була надзвичайна / О. Довженко /

Сила була надзвичайна. Сила несла її на схід, на Вкраїну (схрещення двох простих речень дає присубстантивно-означальне СПР, у якому другий однаковий іменник замінюється сполучним словом на початку підрядної частини і таким чином виконує анафоричну функцію – вказує на заміщений ним іменник).

Розглянемо ці структурні елементи, бо залежно від них виділяються різновиди присубстантивно – означальних речень.

ОС. У ролі ОС функціонують іменники двох видів:

1. Синсемантичні – для розкриття їх значень обов’язково потрібні підрядні частини (слова абстрактної семантики: вид, клас, звук, колір, людина, становище, стан, думка, день, час).

2. Автосемантичні – самодостатні, підрядні частини біля них не є обов’язковими (назви рідкісних предметів, власні назви).

Синсемантичні іменники обов’язково поширюються підрядними частинами - це власне – означальні речення. Головна частина в них не самостійна. Вона належала до [ тих] людей, яким усе прощається.

Автосемантичні іменники не обов’язково поширюються підрядними частинами: це так звані означально – поширювальні речення. Головна частина в них самостійна.

В академії панувала схоластика, од котрої висихала всяка мисль в головах студентів.

У власне – означальних реченнях при синсемантичних іменниках можуть вживатися антецеденти – займенники той, такий.

Той – обмежує значення ОС – іменника (видільно – означальні).

Такий – вказує на якісні особливості ОС – іменника (якісно – означальні).

Відмінності від займенникових речень:

· Той, такий - факультативні. Толстой створив [такий] світ, який не знали до нього. Він мріяв про [ту] мить, коли, нарешті, побачить Київ.

Підрядна частина поширює сполуку займенник + ОС – іменник.

Той, такий – явище скоріше стилістичного синтаксису.

Засоби зв’язку в присубстантивно – означальних реченнях – сполучні слова.

Морфологічно – це відносні займенники: який, чий, котрий, хто, що та займенникові прислівники: де, куди, звідки, коли.

Проблемне питання: Чи можуть функціонувати у ролі засобу зв’язку сполучники що, щоб, як, ніби... Платон підтримував такий вогонь, що поїзд мчав (шкільна класифікація- речення ступеня і міри) За вузівською – це займенникове якісно – кількісне речення: підрядна частина розкриває зміст займенника такий (дуже сильний, необхідний для руху). Отже, у присубстантивно – означальних реченнях засобом зв’язку виступають сполучні слова, що в підрядній частині замінюють ОС (анафоричні).

Труднощі при визначенні сполучних засобів

1. Що його, що її, що їх: Статті, що їх колиськонспектували, тепер ксерують. Сполучний засіб – словосполучення зі значенням які. Дайте мені того живого вогню, що ним ви припікаєте людські серця...(Панас Мирний).

2. Який у значенні чий утворює сполучний засіб - іменник + який: Треба добре оглянути місто, на території якого пербуваємо зараз. Треба побачити студентку, конспект якої зараз у мене.

3. Займенникові прислівники у ролі сполучних засобів. Їх уживання пов’язане насамперед із семантикою ОС. Коли використовуєтьсяпри іменниках таких ЛСГ:

· · Часового значення (пора, мить, час ): День, коли ми познайомились, мені запам’ятався назавжди.

· · Процесуального значення: Відчуваю такий приплив сил, коли не діяти неможливо.

· · Зі значенням факту, події: Це був той випадок, коли реагувати треба негайно.

Де, куди, звідки

Де функціонує п

ри іменниках таких ЛСГ:

· § З локальною семою: місто, село, поле, конкретні власні назви: Під час канікул ми побували в Яремчі, де досхочу покаталися на лижах.

· § Що можуть бути місцем перебуванням: Пташка сіла на те дерево, де вона сиділа вранці.

Куди, звідки – при іменниках, які можуть бути вихідними чи кінцевими точками руху. Ходімо до кімнати, звідки ви втекли. Цивілізація того краю, куди його занесла доля, трохи обтесала його.

Місце підрядних частин

1. Суворо фіксоване у видільно – та якісно-означальних реченнях – контактне, тобто після ОС. Порушується контактність лише при наявності при ОС постпозитивних означень чи уточнюючих членів: Знов надійшла ота пора приємна, коли зустрілись осінь і зима.

2. Постпозиція або інтерпозиція підрядної частини.

 

Ядро присубстантивно – означальних речень становлять видільно– означальні та якісно – означальні речення,у яких антицедент наявний або можливий. Це речення власне – означальні. Розрізняємо за можливістю появи займенника той чи такий.

Периферія присубстантивно – означальних речень – це означально – поширювальні речення з ОС – автосемантчними іменниками. Підрядні частини таких речень – це додаткові зауваження, що стосуються здебільшого головної частини в цілому (ознака розчленованих речень). Згодом О.Олесь опиняється у Відні, де випустив чотири номери гумористичного журналу “Сміх” (М.Жулинський). Ці речення є ознакою книжного стилю.

Складнопідрядні з’ясувальні речення

Складнопідрядні з’ясувальні речення – це такі речення, підрядна частина яких розкриває зміст того, що названо опорним словом, вказуючи на необхідний, але відсутній у головній частині об’єкт (додаток), рідше суб’єкт дії (підмет).

За визначенням Бєлошапкової, підрядна частина займає при ОС позицію, аналогічну до словоформи з об’єктним значенням (додатка) або ж суб’єктним (підмета), тобто вона є описовою заміною відсутніх у головній частині цих членів речення: Козаков по собі знав (що?), що небезпека змінює людину. Мені пригадалась поїздка в Карпати – Мені пригадалось, як ми їздили вКарпати.

Головна частина таких речень містить опорні слова (це прислівні речення), які відповідно до своїх лексико – семантичних властивостей (сильновалентні слова) потребують обов’язкового доповнення, з’ясування підрядною частиною. Без неї головні частини були б не закінчені ні за формальним складом, ні за змістом. Це означає, що між головними і підрядними частинами таких речень встановлюються з’ясувальні відношення, звідки і термін з’ясувальні речення.

1. Отже, для встановлення диференційних ознак цих речень важливо найперше встановити коло опорних слів, що потребують доповнення, з’ясування. Це слова певних лексико – семантичних груп (на їх виділенні зупинимось нижче), які в цілому можна визначити так: зі значенням мовлення, думки, почуття, оцінки, буття. Дома говорили ,що Валерій удався в батька. Жаль, що я не дружив з голубами (Малишко). Враз Тимофій почув, як забряжчали ворота. Виявилось, що в бібліотеці цієї книжки немає.

2. Наступна диференційна ознака з’ясувальних речень – сполучники. Основний сполучник цих речень – щ. Однак використовуються й інші (як, щоб, ніби тощо). Помічено, що вид сполучника залежить від семантики ОС і комунікативної спрямованості речень. Тому доцільно на цій основі виділяти різновиди з’ясу вальних речень (ЗР.). Отже, є три різновиди ЗР:

· · із сполучниками сфери розповіді – розповідного характеру;

· · із сполучниками сфери волевиявлення – спонукального характеру;

· · із сполучниками чи сполучниковими словами сфери питальної мови – питального характеру.

ЗР розповідного характеру

Найпридатнішими для розповідної модальності є сполучник що (семантично неспеціалізований, нейтральний). Також використовуються сполучники як, мов, наче, ніби.

Розглянемо, з яким колом опорних слів(ОС) він сполучається. Семантичні групи ОС у реченнях зі сполучником що:

1. Слова зі значенням мови, повідомлення, передачі інф-ції: говорити, доповідати, заявляти, повідомляти, оголошувати, розповідати, патякати, мовчати, кричати, заперечувати, отіняти, розмова, повідомлення, натяк. Слова зі значенням сприйняття, отримання інформації: бачити, чути, слухати, помічати, прочитати, здаватись, спостерігати, чутка, відчуття, видно, помітно.

2. Слова зі значенням мислення, роздумів, знання, пам’яті: думати, догадуватися, мислити, гадати, розуміти, вважати, знати, виявити, встановити, згадати, пам’ятати, забути; думка, пам’ять, відомо, ясно.

3. Слова зі значенням внутрішнього стану, почуття, враження: турбуватися, боятися, хвилюватися, ждати, надіятися, вірити, вагатися, шкодувати; віра, жаль, шкода, сумно.

4. Слова з оцінним значенням: добре, правильно, цінно, цікаво, важливо, погано, дивно, неймовірно, смішно, винен, розумний, дурний, щастя, біда, молодець, дурень.

5. Слова зі значенням буття, виявлення: буває, трапляється, виходить, виявляється.

 

За частиномовною належністю це в основному дієслова та дієслівні форми. Однак у всіх групах, крім них, є віддієслівні іменники(повідомлення, віра, біда, думка), прикметники (винен, розумний), слова категорії стану (жаль, шкода, сумно, відомо).

У розповідних ЗР ці ОС мають значення розповідності (деякі з них двозначні і використовуються в інших видах. У розповідних ЗР використовуються, крім що, ще й інші сполучники:

· · як (дієслова мови, думки, сприймання). Тільки дома Мирослава відчула, як вона стомилась за сьогодні (Головко).Порівняно із що – якісний відтінок значення у як.

· · наче, неначе, мов, немов, ніби ( поєднуються із словами неточного сприйняття, сумніву). Наш сусід хвалиться, наче (що) він знає брід через річку.. Удає, мов недочув (Леся Українка).

· Як бачимо, ці сполучники вказують на сумніви мовця щодо дії того чи іншого суб’єкта. У розповідних ЗР у ролі ОС здебільшого використовуються дієслова, однак є й іменники (дивись перелік ОС): Вона не могла звикнути до думки, що її тато вже не голова (В.Земляк ). Молодець, що приїхав.

· Cлова категорії стану, предикативні прислівники, іменники: Добре, що хоч Іван нічого не бачив (М.Коцюбинський). Не біда, що хлопець сам собі зашиє сорочку.

Отже, ЗР розповідного характеру мають такі ознаки:

· · в ролі ОС тут використовуються слова шести лексико- семантичних груп: мовлення, думки, сприйняття, почуття, буття.

· · сполучні засоби: що, як, мов, наче, немов, ніби, начеб.

ЗР спонукального характеру

Це значення бажаності, повинності тощо (ірреальної модальності). Ці речення мають єдиний сполучник – щоб (+ б – частка, що вносить ірреальне значення). У ролі ОС тут використовуються спеціальні слова, які виражають значення спонукальної модальності – спонукання, бажаності, повинності. Їх можна згрупувати за значенням так:

· 1. Слова зі значенням спонукання ( прохання, поради, заклику, вимоги, розпорядження, наказу): просити, упрохувати, закликати, пропонувати; пропозиція: Недавно чоловік мені радив, щоб я бив лихом об землю(Т. Шевченко, зобов”язувати, наказувати, доручати, розпоряджатися; наказ, розпорядження: Він заповів, щоб його багату колекцію передали рідному місту.

· 2. Слова зі значенням повинності: треба, слід, необхідно, гідний, заслуговувати, варто: Треба, щоб дитина [нарешті заспокоїлась] була спокійна.

· 3. Слова зі значенням бажаності: хотіти, піти, бажати, мріяти, прагнути, турбуватися, старатися; важливо, головне, правильно, доцільно: Батько мріяв, щоб було доволі хліба на селянському столі.

· 4. Слова зі значенням небажаності - побоювання, небезпеки: боятися, лякатися, берегтися; страх: Хлопчик перелякався, щоб не вийшло якої халепи. Найдужче ти боявся, щоб мене не розхвилювати.

· Крім сполучника щоб у спонукальних ЗР вживаються:

· · Аби (народнорозмовного характеру): Дівчина, очевидячки, тільки й чатувала, аби стягти хустину з шиї (М. Коцюбинський).

· · Як би: Так і поглядає, як би швидше шмигнути за ворота.

· · Хай, нехай (сполучник- частка): А татові скажіть, хай більше шанують себе та не заводяться з усяким дрантям.

ЗР питального характеру

Вони виділялись і серед додаткових речень (логіко – граматична класифікація) і називались питально – відносними чи непрямо – питальними.

Підрядна частина у таких реченнях приєднується при допомозі питальних засобів мови:

· · питальної частки чи;

· · питальних займенників: хто, що, чий, який, котрий;

· · питальних прислівників займенникового характеру: де, куди, звідки,коли, як.

У ЗР вони трансформуються і стають непрямо – питальними, відносно- питальними. Ці сполучні засоби використовуються при ОС певних семантичних груп (слова зі значенням запитання, непорозуміння, незнання, міркування, турбування), часто із заперечною часткою не: Не знаю навіть, чи виплатив батько хоч половину (А. Головко); І якось раз спитав мене Максим, чи я вночі зумію відшукати посеред лісу лісникову хату; Дід сам чекає, хто б йому шматок хліба приніс (А. Шиян); Тимко не дуже цікавився, хто такий Максим, що він робить(Г.Тют); Погляньте, на кого руку піднімаєте? (А. Шиян). Він зрозумів, у чий город кидала каміння Явдошка (Ю.Збан.); Нам головне дізнатись, де гармати поставлять (О.Корнійчук); Народ цікавиться, як воювали, як проливали кров (О. Довж).

Звичайно, у ЗР питальні займенники та прислівники почасти втрачають своє питальне значення (дивись приклади). Однак у деяких реченнях питальне значення досить виразне. На це впливає таке:

· - не при ОС: Не злічити, скільки їх тут полягло (О.Гончар ). Невідомо, де він зараз.

· - позиція підрядної частини, зокрема її препозиція: Скільки проїхав, скільки пройшов - спитай у моїх підошов; Як і чому все це сталось, Антон зрозуміти не міг (С. Скляр.).

Потребує розв’язання питання про те, позицію якого члена речення займають непрямо-питальні підрядні частини у ЗР. Додатка? Позицію прямого питання? (Максимов, Гуйванюк). Очевидно, в першу чергу так, бо вони зберігають все – таки питальне значення і на цій основі виділяються як окремий різновид ЗР.

Висновок. Отже, ЗР – це виразний і дуже поширений різновид нерозчленованих підрядних речень прислівного типу, характер яких визначається лексико – семантичними властивостями – керуванням ОС головної частини. За характером сполучних засобів, що приєднують підрядну частину до головної усі ЗР поділяються на:

· · розповідні (що, як, наче, мов, ніби...)

· · спонукальні (щоб, хай, нехай, аби, як би...)

· · питальні, непрямо – питальні (питальні частки, займенники, прислівники).

У кожному з різновидів з’ясувальних речень (крім тих, у яких ОС не може керувати відмінковою формою іменника – молодець, щастя, треба) з’являється і потенційно можливий при ОС займенник те непредметного значення. Він буває факультативним, таким, що посилює значення ОС (Микола розповів [ про те], що ж насправді сталося в інституті;Тоді й замислився Микола [ над тим ], як підписати ці свої перші літературні твори), та обов’язковим, без якого до ОС не може приєднатися безпосередньо підрядна частина (Дійшло до того, що подруги зненавиділи одна одну; Не варта ти того, щоб з тобою панькатися; Чутка про те, що скоїлось у Вітровій Балці, схвилювала селян).

Певна різниця між факультативним та обов’зковим те є, однак немало прикладів, де й фахівцю нелегко їх розмежувати, тому варто погодитись із думкою В.Бєлошапкової, що такі з’ясувальні речення – контаміновані структури, які поєднують ознаки з'ясувальних і займенниково-співвідносних речень, розглядаються, проте, вони серед з’ясувальних. Інакше кажучи, всі три різновиди ЗР – розповідні, спонукальні і питальні – можуть бути контамінованими, якщо при ОС у головній частині наявний займенник те непредметного значення (див. подані вище приклади).

ЗАЙМЕННИКОВО – СПІВВІДНОСНІ РЕЧЕННЯ (ЗСР)

ПЛАН

1. Характеристика у цілому СПР цього типу. Ототожнені та якісно – кількісні ЗСР.

2. Ототожнені ЗСР: предметно-, якісно-, просторово – ототожнені.

3. Якісно – кількісні ЗСР.

 

Огієнко (митрополит Іларіон), в1918 році, в той час, коли був міністром освіти в уряді УНР, у методичній праці, присвяченій проблемі створення підручників з рідної мови, наголошував, що усі сучасні підручники з європейських мов – на один копил, байдуже про яку мову йдеться – німецьку, англійську, французьку, шведську. Росіяни пішли тим же шляхом, і в результаті – в підручниках забагато граматики і замало самої мови.

З того часу багато води втекло, але в східнослов’янських мовах (чого не можна сказати про західноєвропейські, де підручники з рідної мови мають комунікативне спрямування) підручники надміру граматикалізовані.

За деревами не видно лісу: СПР і складне речення. Що головне: скільки предикативних частин, де їх межі і який сполучний засіб ужито. Бо головна мета: навчити учнів пунктуації.

Здавалось би розв’язання є: комп’ютерні орфографічно-пунктуаційні програми. Але комп’ютер не вловлює семантико-граматичних нюансів. Наприклад: всюди перед що (багато що, тільки що і т.п.) ставить кому.

Отже, треба створити програму, яка б розрізняла омонімічні сполучні засоби і, скажімо, частки.

Корінь проблеми все-таки залишається, фахівці-філологи мають знати і розрізняти сполучні засоби (сполучники, сполучні слова) і інші частини мови. Потрібен функціональний і семантичний підхід.

Структурно-семантична класифікація, де уперше виділено займенниково-співвідносні речення в окремий тип речень нерозчленованої структури, зокрема речень з корелятивним (займенниково-співвідносним) зв’язком і відповідними засобами його вираження – займенниковими антецедентами (вказівні займенники, прислівники) співвідносними за змістом сполучними засобами (відносний займенник і займенниковий прислівник чи речення в цілому) і була, і є спробою розв’язння цієї проблеми.

Однак написано чимало розвідок, монографій (в українському мовознавстві Вихованець, чернівецькі синтаксисти, Загнідко, Ломакович, Ожогова), а віз залишився там же – у густій, семантизованій граматиці.

 

Займенниково – співвідносні речення

Усі речення цього типу характеризуються такими двома ознаками:

· 1) наявністю антецедента у головній частині як обов’язкового конструктивного елемента вказівного займенника або займенникового прислівника вказівної семантики;

· 2) підрядна частина цих речень називає зміст цього антецедента (у прислівних поширює зміст ОС), пор. Горе тому, хто зважиться іти через Сиваш, не знаючи бродів (О.Гонч.). Горе сміливцеві, який зважиться іти через Сиваш, не знаючи бродів. У першому реченні підрядна частина називає зміст займенника той, а в другому підрядна означальна частина поширює зміст опорного слова сміливець, конкретизуючи його. Подібне спостерігаємо і в реченнях: Буланого Наталка розмалювала так, що з Буланого він став муругий, як зебра (І. Багряний) і Буланого Наталка розмалювала смугами.

Залежно від засобу зв’язку – сполучне слово чи сполучник – і змісту цих речень вони поділяються на ототожнені (дивись перше речення) та якісно – кількісні, які розрізняються такими рисами.

Ототожнені. 1. Співвідносне слово і сполучне слово тотожної семантики (той – хто, той – що, там – де та ін.), вони утворюють кореляційний блок, який визначає семантико – синтаксичну структуру речення: той, хто...; там, де... 2. Коло антецедентів досить широке, (не тільке вказівні, а й означальні, неозначені, заперечні займенники), а сполучний засіб – тільки відповідний за семантикою відносний займенник: той – хто; щось – що; кожен – хто і т.п.

Якісно – кількісні. 1. Сполучним засобом тут виступає сполучник (що, щоб, ніби...), і вся підрядна частина називає зміст антецедента (див. друге речення, у якому зміст антецедента так стає зрозумілим лише при прочитанні усієї підрядної частини, в той час як у першому реченні кореляційний блок тому – хто прогнозує зміст підрядної частини). 2. Коло співвідносних слів і сполучників однаково обмежені (так, такий - що, щоб, ніби...)

Розглянемо ототожнені речення. За семантикою кореляційного блоку вони поділяються на:

· · предметно – ототожнені (назва предметів);

· · якісно ототожнені (назва якості);

· · просторово – ототожнені (назва місця).

Предметно – ототожнені речення

Це речення, у яких антецедент і сполучне слово утворюють кореляційний блок, що вказує на один і той же предмет – особу чи неістоту: Він той, що греблі рве (Л. Українка). Той, хто опанує себе, може розраховувати на перемогу. У цих реченнях інваріантний антицедент – вказівний займенник той (у всіх відмінкових і родових формах), який субстантивується і вказує на:

· особу: той – хто

Що

Чий

предмет: той – що. Що посієш, те й пожнеш.

 

Треба розрізняти те (1) і те (2). Ознаки розмежування:

1. те (1) може бути доповнене чи замінене займенником все: Що посієш, усе те й пожнеш.

2. те (1) створює із займенником кореляційний блок (що - сполучне слово),те (2) сполучається із сполучником що: Дійшло до того, що подруги зненавиділи одна одну.

Антецедент той може набувати у реченні різної відмінкової форми і бути різним членом речення:

· · підметом: Нехай той не сердиться, кому надії не подають.

· · присудком: Це саме той, на кого він чекає.

· · додатком: А кому короткий вік, тому не поможе й лік.

 

У ролі антецедента в головній частині можуть використовуватися інші розряди займенників чи прикметники, що прономіналізуються:

· · означальні займенники весь, кожен, всякий. Тут, на Вкраїні, є місце для кожного, хто хоче (О. Довженко). Вона записувала до блокнота все, що чула від досвідчених виноградарів (О. Гончар).

· · неозначені займенники хтось, щось, дехто та ін. Вони побачили щось біле й велике, що стояло біля шафи й шепотіло (І.Нечуй – Левицький).

· · заперечні займенники ніхто, ніщо, жоден (рідше). З цим завданням не впорався жоден, хто не виконав перед цим усього комплексу завдань.

· · перший, останній, єдиний і под. П. Куліш був одним із перших, хто доходив до першоджерел. Єдине, на що вона спромоглася, була безпорадна усмішка.

 

У предметно–ототожнених реченнях із стилістичною метою позиція антицедента може бути незаміщеною. Хто йде в академію – ставай по правий бік, хто в попи – наліво (Нечуй – Левицький). Благословен, хто викопав криницю. Що вдається досвідченому педагогові, не може вдатися початківцеві.

Місце підрядної частини залежить від синтаксичної позиції антецедента та стилістичної настанови.

[Той], (хто...) [той (хто...) ] (хто...), [ той ].

 

Якісно – ототожнені СПР

Ототожнення антецедентів і відносних займенників, прислівників може бути не тільки предметним, а й якісним, тобто за ознакою якісною чим кількісною. У реченнях функціонують такі кореляційні блоки:

Такий – який.

Так – як.

Стільки – скільки.

Настільки – наскільки.

Все буде так, як я сказав (І. Котляревський). Іванко зовсім не такий, яким був до від’їзду у Київ (Ю. Збанацький). Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки (О, Довженко). Філологові доводиться стільки читати, скільки жоден зі студентів не читає.

У посібнику чернівецьких авторів речення з так – як розглядаються серед якісно – кількісних. До ототожнених речень відносяться лише речення моделі такий – який. Серед якісно – ототожнених вони найбільш поширені, однак це не виключає інших, більш рідкісних семантичних моделей, які ми вважаємо за потрібне увести тут, бо вони за семантикою кореляційного блоку ототожнені.

Просторово – ототожнені СПР

У логіко – граматичній класифікації та в сучасній спрощеній шкільній такі речення розглядаються серед обставинних місця, тобто як такі, що стосуються усієї головної частини (розчленовані). Однак, як вважають дослідники, у цих реченнях наявний кореляційний блок, але просторової семантики:

Там – де.

Туди – куди.

Туди – звідки.

Звідти – звідки.

Там – де.

А воно, мабуть, краще там, де нас немає (П. Панч). Замість там можуть використовуватися займенники, прислівники зі значенням узагальненого місця.:

· Скрізь: І скрізь/.../, де світ новий підвівся із руїн Франкові нашому – земний уклін (М. Рильський).

· Усюди: Я бачив безліч героїв усюди, де пройшов.

· Ніде: Де б не був, ніде не залишуся назавжди.

·

· Туди – куди, звідки: То куди махнула, туди хмари і підуть (Квітка – Основ’яненко). Він побіг туди, звідки почув голос.

· Звідти – звідки: Звідти, звідки показалась блискавка, сунулись хмари.

Можливі змішані кореляційні блоки, на зразок там – куди або ж із заміною антецедента (скрізь, сюди, назад, вниз, звідусіль і под.) І скрізь я свій, куди я не піду. Дід глянув угору, де в той час кружляло два літаки. У таких реченнях можлива незаміщена позиція антецедента (стилістично забарвлені): Ми підемо, де трави похилі (Малишко).

Місце підрядної частини (дивись предметно – ототожнені).

 

Якісно – кількісні СПР

Це речення, у яких антецеденти так, такий, стільки, настільки та синонімічні з ними такою мірою, до того поєднуються із сполучниками що, щоб та гіпотетичними порівняльними ніби, мов, наче, немов, неначе і под.

Ознаки цих речень:

1. Підрядна частина в цілому називає значення антецедента.

2. Підрядна частина завжди постпозитивна: [такий], (що....).

Зміст підрядних частин залежить від сполучника, яким уводяться підрядні частини:

· 1) сполучник що;

· 2) сполучник щоб.

· 3) сполучники наче, ніби і под.

1. Речення із сполучником що. Вони мають значення міри і ступеня: Курява посіла на семінаристів, обліпила їм лице так, що вони не впізнавали один одного (Нечуй _ Левицький). На Олесю нахлинула хвиля такого гострого болючого жалю до себе, що в неї нестерпно защеміло в горлі (О. Довженко). Хворому стало настільки погано, що довелося вдатися до засобів інтенсивної терапії. Виживе, він чи загине [так], що сліду й не стане ніякого (О. Довженко).

2. Речення зі сполучником щоб – мають те саме значення, але зі значення ірреальності (сполучник щоб), зокрема бажаності :. Мама вміє ходити так тихо, щоб нікого не розбудити (мета...). ( пор. зі що: Мама вміє ходити по квартирі так тихо, що нікого не розбудить). Він говорив так голосно, щоб його усі почули. Мені треба жінки такої, щоб уміла господарювати. Цей роздум тільки гіпотеза, спроба пов’язати факти в таку логічну систему, щоб не заперечувати відомого.

3. Речення зі сполучниками ніби, наче, мов. Схеми цих речень такі ж, як і зі сполучником що, але ірреальні сполучники вносять відповідне для них значення. Я втомився так, ніби цілий день тягав мішки ( пор.: Я втомився так, що не міг поворухнути рукою). Враження було таке, ніби дівчина його не розуміє. Ці речення при вилученні антецедентів переходять у порівняльні.

Порівняй: Земля під будинком так шарпалася й стогнала, ніби глибоко під Києвом народжувався вулкан (Ю. Яновський).

Проблемне питання: якого характеру цей антецедент, обов’язковий чи факультативний, не розроблене. Тому речення з антецедентом відносять до якісно – кількісних, без нього – до порівняльних (те саме стосується і якісно – ототожнених з як).

 

СКЛАДНОПІДРЯДНІ РЕЧЕННЯ РОЗЧЛЕНОВАНОГО ТИПУ

1. Загальна характеристика СПР розчленованого типу.

2. СПР зі значенням зумовленості.

3. СП умовні речення.

4. СПР причини.

5. СП допустові речення.

6. СПР мети.

7. СП наслідкові речення.

Література

1. Слинько І.І.,Туйванюк Н.В.,Кобилян М.Ф.,Синтаксис СУМ.Проблем,пит. -

К., 1994, с. 541- 575.

2. Гуйванюк Н. В., Карпащук О.., Кульбабська О. В. Синтаксис СУМ: Схеми

і таблиці - пера, 1999.

3. Кващук А. Г. Синт. СР. — Параграф 11—15. Шульксук К. Ф. Скл. реч. в

УМ. — с. 38—45.

5. СУМ (за ред. Пономарева) — К., 1997, — с. 333—337.

6. Доленко—Кващук. СУМ. — с. 324—329.

7. Белошанкова.А. Синтаксис. М., 1977. с. 222—224.

8. СРЯ под. ред. Белошап. М., 1989. —Параграф 86 (те саме).

9. Грамматика СРЛЯ. М, 1970., — с. 710—726.

І. Загальна характеристика СПР розчленованого типу

1) Критерій розмежування речень розчленованої і нерозчленованої структури(характер відношення підрядної до головної, асем. спол., спол. слова

(семантичні сполучники).

2) Диференційовані ознаки речень розчленованої структури (підрядний член пояснює головне в цілому, головна не передбачає вид підрядної, головна самостійна, сам. сполучники).

Отже, підрядні члени розчленованих речень не мають опорних компонентів у головній частині(ОС чи займ. антицедентів) і пов'язуються із головною частиною за допомогою семантичних сполучників, що визначають загальне значення речення.

Пр.: Ми поїхали до Києва, бо хотіли відвідати його музей.

Ми поїхали до Києва, щоб відвідати його музей.

Ми поїхали до Києва, хоч деканат пропонував інші варіанти.

Ми поїхали до Києва, коли там цвілили каштани.

Ми поїхали до Києва, так що канікули були змістовними.

Крім указаних ознак, цей поділ речень має ще деякі риси, що відрізняють такі речення від НС:

▪ важливість співвідношення видочасових і способових форм присудків (час., умов., ціл.)

▪ місце складових частин вільне і має не стильове, а граматичне значення.

▪ як показують наведені приклади речень розчленованого типу подібно до обставин у ПР виконують роль обставинних поширювачів.

У шкільній класифікації більшість видів СПР розчленованого типу називається обставинними. Бєлошапкова пропонує термін детермінантні, чернівецькі автори останнім часом також дотримуються цього погляду.

Серед детермінантних у структурно-семантичній класифікації виділяють такі розряди:

- речення зі значенням зумовленості (умовні, причинові, допустові, мети, наслідку);

- речення з часовими відношеннями;

- речення з порівняльними відношеннями;

- речення із зіставними відношеннями.

Темою сьогоднішньої лекції будуть перші.

2. СПР зі значенням зумовленості

Ці речення об'єднуються в одну групу на основі спільної ознаки: у них називається 2 ситуації, що залежать одна від одної, одне слово, вони мають значення зумовленості. Зумовленість буває кількох видів:

а) Спрямована від зумовленого (головного члена) до зумовлюючого (підрядного члена) — причинові, умовні, допустові речення — стимулююча.

б) Від зумовлюючого (підрядного члена) до зумовленого (головного члена) — наслідкові речення — результативна.

в) Стимул водночас є наслідком — цільові речення.

Отже, у групу реченння зумовленості об'єднують:

- умовні;

- причинові;

- допустові;

- мети;

Оскільки в реченнях зумовленості називається дві події, що обумовлюють одна одну, то важливе значення для них має моральність (спосіб) складових членів. Вона може бути:

- реальною;

- гіпотетичною;

- залежати від модальності інших частин (умовні речення).

Розглянемо речення зумовленості за видами.

3. СПР умовні

Це такі речення, що виражають пряму обумовленість: у підрядній частині йдеться про ту ситуацію, що повинна викликати певрі наслідки у головній частині.

Пр.: Якщо кохаєш, — знайдеш без адрес оцю хатину за морями снігу

(Ліна Костенко).

Коли людиною керує одна лише думка, ніщо ту людину не візьме — ні

голод, ніхолод, ні смерть, ні спека (Ю.Яновський).

Умовність може бути тільки гіпотетичною (ірреальною) або потенційною (можливою).

Для умовних речень диференційованими ознаками є:

- сполучники диференційовані (якщо, коли, як, якже, раз);

недиференційовані (якби, коли б, аби, хай би);

кн.: за умови, якщо, за умови що, на випадок, якщо

- модальність складових частин.

Саме за другою ознакою, моральністю складових частин, виділяють такі

різновиди умовних СПР:

1) індикативної модальності (дійсний спосіб);

2) індикативної модальності з певним умовним значенням;

3)ірреальної модальності.

1.Підрядні частини таких речень повідомляють про явища, що можливі

в минулому, теперішньому або майбутньому часі. У таких реченнях в обох частинах використовуються форми дійсн. способу.

Основний сполучнийковий засіб — якщо:

Пр.: Якщо сьогодні прийду я до неї, вона мене в Александрію візьме.

(Леся Українка).- (зв’язок неповторюваних одиничних явищ).

А вихідними, якщо дозволяла погода, Андрій і Катерина гуляли містом...-

(значення повторюваних явищ).

Людина не може жити на світі, якщо в неї немає попереду нічого

радісного (А.Макаренко).- (повторюваність звідтінком узагальнення)

Як бачимо, семантика речень викликана модальністю головного і підрядного члена.Похідні форми речень цього виду утворюються сполучниками коли, як (близькі за сем. до якщо).

Коли — значення повторюваності і узагальнення.

Пр.: Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява... (О. Довженко).

І коли ми не постигнемо краси, ми ніколи не зрозуміємо правди ні в

минулому, ні в сучаснім, ні в майбутнім.

Як — має подвійне значення, але він виразно розмовний.

Пр.: Як дійде до ковбаси та чарки, то й минеться сварка (Винниченко).

Як вичавиш шибу, то я тобі пальці пооббиваю(У.Самчук).

Отже, коли і як уживаються при теперішньому, рідше майбутньому часі, саме за такоїмодальності вони співвідносні з якщо (це критерій розрізнення), в інших випадках коли має загальне часове значення.

Пр.: Жив, трудився, тішився, коли щось знаходив (У. Самчук).

Особливіть умовних речень цього виду: наявність співвідносних сполучників то, так у головній частині, коли підрядна частина препозитивна.

2. Умовне речення з невласне-умовним значенням.

Ці речення мають ті ж сполучники, що й попередні, але їх умовне значення послаблюється або й втрачається, натомість виникає наслідково-причиновий чи допустовий відтінок.

Пр.: Якщо вже на те пішло, то я згоден. (причиновий відтінок – очевидність події).

Пр.: Сашко глянцюватиме чоботи, раз того вимагає дисципліна

(Ю. Смолич).(сполучник раз – емоційно забарвлений).

3. Речення ірреальної модальності — це такі СПР, у яких нереальна умовність виражена засобами умовних сполучників

підрядначастина: частка б відодить до сполучника (якби, аби, коли б);

головначастина: присудок – дієслово в умовному способі.

Пр.: Якби ти був чужий мені, то я б не рахувалась (Винниченко).

Василина не перенесла б сорому, коли б останньою вигнала свою худобу

(Самчук).

Як і в реченнях попередніх, видів при препозитивній частині з'являється співвідносна частка то.

Отже, умовні СПР виражають потенційну або гіпотетичну умову, за якої можлива дія головної участини.

СПР причини

У цих реченях також виражається пряма зумовленість. Але якщо в умовних вона не може чи не викликає невних наслідків у головній частині

(зумовленість потенційна або гіпотетична), то у причинових вона приводить до реальних наслідків:

ГЧ наслідок дії ПЧ

 

Причина діїГЧ

 

Модальність тут іншого типу: не залежить від підрядниих частини (реальна).

Сполучники: 1) недиференційовані: бо, тому що, оскільки, адже

2) диференційовані: через те що, завдяки тому що, на

підставі того що,

внаслідок того, що у зв'язку з тим що

тим більше що.

Виділяють такі семантичні різновиди причинових речень:

- з власне причиновим значенням використовується обидва

- з невласне причиновим значенням види сполучників