Оголошення теми та мети уроку. 3. Вивчення нового матеріалу

3. Вивчення нового матеріалу.

 

Пояснення вчителя.

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національ­ної мови характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість — важлива ознака літературної мови.

Норма літературної мови — це закріплений практикою мовний варіант, рекомендований до вживання як обов'язковий для всіх членів мовного колек­тиву. Саме унормованість відрізняє літературну мову від інших різновидів національної мови (діалектів, жаргонів, просторіччя).

 

Різновиди мовних норм:

• орфографічні — система загальноприйнятих правил написання слів і їх значущих частин, написання слів разом, окремо та через дефіс, уживання ве­ликої літери: пів'яблука, пів-Європи, бриньчати;

• лексико-фразеологічні — уживання слів у властивому їм значенні: випрасував [а не погладив] одяг, будь-яке [а не любе] питання, та правильне слово­вживання: їдальня [а не столова], заходи [а не міроприємства], брати участь [а не приймати участь];

• морфологічні — утворення відмінкових форм: вісім кілограмів [а не вісім
кілограм], визначення роду: учений ступінь [а не учена ступінь], правиль­не утворення відмінкових форм числівників: п'ятдесяти [а не п'ятдеся­ти] тощо ;

• синтаксичні — усталені зразки побудови словосполучень: урок мови [а не

урок по мові], речень: Проходячи попід вікном, він почув спів [а не Прохо­дячи попід вікном, його увагу привернула пісня];

• стилістичні — використання мовних засобів, властивих певному стилю: ти чого [а не з якого питання] зажурився?

• пунктуаційні — норми вживання розділових знаків: Це, може, й так, а може, й ні.

• граматичні — творення слів, уживання форм слів, побудова слів і речень:

по містах і селах [а не по містам і селам], згідно з наказом [а не згідно наказу], відповідно до наказу [а не відповідно наказу].

 

4. Опрацювання таблиці.

 

ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО МОВЛЕННЯ
Доречність і доцільність	Повна та глибока оцінка ситуації спілкування (її офіцій­ності чи неофіційності, психологічних особливостей адресата, його інтересів, мети спілкування тощо)
Змістовність	Глибоке осмислення теми (змісту) і мети (головної дум­ки) майбутнього висловлювання, повне підпорядковуван­ня його цій темі й меті, докладне ознайомлення з інфор­мацією з цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми
Логічність і послідовність	Думки мають викладатися послідовно й чітко, між ними мають забезпечуватись смислові зв'язки
Точність	Гранично чітке розкриття задуму мовця, вживання слів у повній відповідності до їх значень, використання слів, притаманних тому чи іншому стилю; уникнення неви­правданого повторення слів, однотипних конструкцій речень
Правильність, багатство і різноманітність	Відповідність літературним нормам (лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, орфогра­фічним, пунктуаційним, орфоепічним); різноманіття мовних засобів: слів, речень тощо
Виразність і образність	Яскраве й образне втілення думок, оригінальність у висловлюванні

5. Закріплення вивченого.

1) Прочитати. Які норми літературної мови порушено в кожному з речень? Записати речення, відредагувавши їх.

 

Приїхавши до Києва, гостям найбільше хочеться побачити пам’ятники Тараса Шевченка та Лесі Українки.

Для мене немає більш цікавішого музею від історичного.

Портрети являються експонатами фотовиставки, що працює з серпня місяця.

На початку зборів було об’явлено повістку дня.

Прийняти участь у змаганнях по футболу може любий учень спортивної школи.

Перш за все випускники подякували директора та вчителів школи.

Учбовий заклад не вспів оформити підписку на нужні студентам газети та журнали.

 

2) Прочитати. Які норми порушив автор "процитованого" поетом листа? Яке ставлення до автора листа викликає його мовлення?

Здравствуй, дорогоє наше районо!

Я пишу заяву и смотрю в окно:
Це ж моей дитинє скоро сьомий год,
Ето ж в школу нинє вже ано пайдьот!
Но вмєшалась сіла сатинінская,
Бо ближайша школа — українская!
Шо єто такоє?! — спрашиваю вас!
Нікуди дитину вести в первий клас!

Е.Драч.

6. Вивчення нового матеріалу.

&> Пояснення вчителя.

Залежно від змісту й мети висловлювання, а також від індивідуальної манери та уподобань мовця у процесі мовлення відбувається певний добір і комбінування слів, словосполучень, речень. Це називається стилістичною диференціацією мови.

Стиль (від лат. стілос — паличка для письма)— різновид літературної мо­ви, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматики, фонетики).

Кожен стиль має: сферу поширення (коло мовців), призначення, систему мовних засобів, стилістичні норми, підстилі, жанри.

Розмовний стиль побутує в повсякденному усному спілкуванні з метою обміну думками, вираження почуттів, з'ясування виробничих і побутових стосунків. Він існує в усній формі; у спілкуванні мовці широко застосовують емоційно-забарвлені слова і так звані невербальні засоби спілкування (жес­ти, міміка). У письмовій формі стиль використовують письменники в ху­дожніх творах з певною метою (передусім для характеристики персонажів через їхнє мовлення).

Художній стиль використовується у текстах художньої літератури, йо­го мета — образне відтворення дійсності та емоційний вплив на читача (слухача).

Ознаки стилю: образність, конкретність, емоційність, експресивність. Мовні особливості: вживання найрізноманітнішої лексики, авторських новоутворень, речень різних типів; у мовлення персонажів можуть включатися всі одиниці загальнонародної мови.

 

Науковий стиль — поширений в освіті, науці, техніці; його мета — обмін науковими знаннями. Ознаки стилю: узагальненість викладу, під­креслена логічність, точність (однозначність), об'єктивність. Мовні особ­ливості: вживання термінів {радіус, рецептор, індикатор, присудок, спо­лучник), слів на позначення загальних понять або абстрактних предметів, мовних зворотів (кліше) (точка замерзання, скласти рівняння, член речення; складається з..., полягає в...), слів іншомовного походження (діа­метр, біогенез, фонема), цитат.

Публіцистичний стиль застосовується в громадсько-політичній діяль­ності, в газетах, суспільно-політичних журналах, агітаційно-пропагандист­ських виступах, радіо- і телепередачах. Його завдання — інформувати чита­ча (слухача) про важливі, суспільно значущі події, вплив на нього, спонука­ти до певних дій. Ознаки стилю: доступність (ясність), образність, яскра­вість, емоційність викладу, фактографічність, логічність, доказовість, по­слідовність, відверта оцінність. Публіцистичний стиль поєднує ознаки ху­дожнього та наукового стилів. Мовні особливості: вживання суспільної лек­сики {демократія, державний устрій, незалежність, етнічний), емоційно-забарвлених (вітчизна, патріот, помисли, діяння) та оцінних слів (благо­родний, доброчинний, облудний, підступний), у переносному значенні на­укових, військових і спортивних термінів (агонія, атака, правий фланг, ес­тафета, раунд), спонукальних, здебільшого окличних за інтонацією речень, неповних речень, повторів, зворотного порядку слів (інверсії), антитези, ри­торичних запитань та звертань.

 

Конфесійний стиль — використовується в релігійному житті загалом: у релігійних відправах, церковних проповідях, молитвах і богослужебних кни­гах (Біблія, Молитовник, Євангеліє). Мовні особливості: вживання суто цер­ковної термінології (євхаристія, епітимія, проскомидія, акафіст, провидін­ня, водосвяття), речень з непрямим порядком слів, специфічних стилістич­них фігур (метафори, порівняння, алегорія). Для текстів конфесійного стилю характерна урочистість, піднесеність.

 

Офіційно-діловий стиль обслуговує сферу офіційно-ділових стосунків. Стиль поєднує дві мети: інформативну (повідомлення) та волюнтативну (наказ). Озна­ки стилю: точність (недвозначність), ясність (доступність), конкретність, чіт­кість, об'єктивність та лаконічність викладу. Мовні особливості: вживання термінів (позивач, усиновлювач, спів засновник), канцеляризмів (недовико­нання, названий вище, особа), стійких словосполучень (кліше) (беручи до уваги, з метою забезпечення, застосувати передбачені законом санкції, спри­яти виконанню тощо,), віддієслівних іменників (рішення, застосування, вру­чення, прийняття), складних речень з прямим порядком слів, з однорідни­ми, відокремленими членами речення, вставними словами.

Жанри (від франц. £епге _ жанр, стиль) — види вживаних у певній галузі людського життя текстів, що характеризуються певними структурни­ми та мовними особливостями. Кожен стиль мовлення виявляється в певних жанрах. Розмовний стиль реалізується у таких жанрах: діалог або полілог зі стислих реплік, бесіда на побутову чи професійну тему, монолог, приватні листи. Художній стиль існує в таких жанрах, як роман, повість, оповідання, поема, комедія, трагедія тощо. Жанри наукового стилю — монографія, стаття, реферат, тези, доповідь, анотація, рецензія, звіт. Серед жанрів публіцистичного стилю основними є заклик, нарис, памфлет, репортаж, огляд, замітка, інтерв'ю, а також радіо-, кіно-, телепубліцистика. До жан­рів конфесійного стилю слід віднести звернення до пастви, церковну пропо­відь, молитву, стихір та тропар (присвячені релігійному святу піснеспіви) тощо. Офіційно-діловий стиль реалізується в таких жанрах, як закон, указ, статут, наказ, договір, канцелярське листування, ділові папери (заява, розписка, протокол, доручення, характеристика, автобіографія) та ін.

7. Закріплення вивченого.

1) Пригадавши вивчене про стилі мови, колективно заповнити спроектова­ну на дошку через кодоскоп таблицю.

 

Назва стилю	Мета мовлення, призначення стилю	Сфера спілкування	Мовні особливості	Види творів (жанри), у яких стиль реалізу­ється
Розмовний
Художній
Науковий
Публіцистичний
Конфесійний
Офіційно -діловий

2) Прочитати тексти, визначити стильову приналежність кожного. Свою дум­ку обґрунтувати.

—Здоров був! — обізвався перехожий.

—Здоров.

—Чи це Окунь живе?

—Який Окунь?

—Карпо Окунь, старий дід.

—Ні: це Лимар, а не Окунь.

—А де ж Окунь?

—Та який Окунь?

—Дід старий, що з бородою ходив (Панас Мирний).

З чого починається любов до рідного краю?..

Біліє розквітла гречка, де-не-де підсинена волошками та ще зжовті­ла від суріпки, а над нею, а в ній зрідка прокочується бджолиний звук. Гречка біліє м'яко, вона ще молода, її зеленого листя ще не торкнулася осінь своїм умілим квачиком і не взолотила його...

На все це дивишся, все це вбираєш у себе, сповнюєшся високістю простору, що облягає тебе, і відчуваєш, що ти не в силі не любити цей рідний куток землі (Є. Гуцало).

Молитва на замолення гріхів

Господи, приношу Тобі всі гріхи мої та злочини, що зробив перед Тобою і перед Святими Твоїми ангелами, все покладаю на жертву Твого умилостивлення; хай обпалиш Ти і знищиш все вогнем любові Твоєї, хай зітреш усяку скверну гріхів моїх, хай очистиш совість мою від усякого зло­чину і хай повернеш мені благодать, утрачену гріхом (3 молитовника).

Людина без історичної пам'яті уподібнюється до дерева, котре сило­міць висмикнули з правічного ґрунту. Скільки вже таких дерев-людей роз­велося в нас за останні десятиріччя! Спробуйте в молодшого покоління запитати, хто з них знає бодай одну весільну пісню чи колядку, купальську або зажинкову, відрізнить веснянку од щедрівки? (В. Скуратівський).

Орфоепія (від гр. орфос — правильний, епос — мова) — це система загальноприйнятих правил літературної вимови, які забезпечують єдність звукового оформлення висловлювання відповідно до норм національної мови.

Основним поняттям орфоепії є орфоепічна норма, тобто науково обґрунтоване, соціально узаконене правило вимови звуків, звукових ком­плексів, організації звукового

 

потоку. Орфоепічні норми бувають і мпе­ративними (їх порушення розглядається як факт слабкого володіння мовою) та диспозитивними (такі допускають варіанти вимови, наприк­лад у наголошенні слів: мабуть і мабуть) (3 підручн.).

8. Перевірка домашнього завдання^.

Прослухування підготовлених удома доповідей. Взаєморецензування до­повідей з погляду відповідності їх текстів нормам літературної мови та додержання вимог до мовлення.

9. Підведення підсумків заняття.

10. Завдання додому: підготувати реферати на такі теми:

Національна мова — невіддільна ознака нації, найістотніший чинник її самовиявлення.

Літературна мова — найдосконаліша форма загальнонародної мови.

Мовна норма — категорія історична.

Мовний варіант як перехідна ланка від старої норми до нової.

Заняття З

Тема. Офіційно-діловий стиль, його ознаки та особливості.

Мета: узагальнити знання учнів про сферу вживання, жанри та най­важливіші ознаки офіційно-ділового стилю, його лексичні, морфологічні та синтаксичні особливості; ознайомити з підстилями офіційно-ділово­го стилю.

Обладнання: кодоскоп.

Хід заняття

1. Організаційний момент.

2. перевірка домашнього завдання.