Відповідальність за Конвенцією про перевезення вантажів

Конвенція закріплює презумпцію вини перевізника у випадку повної чи часткової втрати вантажу, його пошкодження чи прострочення доставки. Цей принцип, який закріплений і у внутрішньому законодавстві України, має важливе практичне значення. Зокрема Вищим господарським судом України було розглянуто справу про відшкодування збитків, завданих частковою втратою вантажу (постанова від 17 травня 2007 р. № 4/1643-21/211). Рішенням місцевого господарського суду, яке було залишено без змін постановою апеляційного господарського суду, в позові було відмовлено з огляду на відсутність доказів наявності вини відповідача (перевізника) у частковій втраті вантажу. Таким чином, судами було покладено обов’язок доказувати вину перевізника на позивача, тоді як саме перевізник мав спростовувати свою вину шляхом подання належних доказів. Ці судові акти були скасовані ВГС України, який постановив стягнути на користь позивача вартість втраченого вантажу, а також витрати на розвантаження транспортного засобу та утилізацію непридатного для використання вантажу. При цьому колегія суддів зазначила, що із матеріалів справи вбачається причинний зв'язок між поломкою автомашини та наслідками, що настали, а доказів відсутності вини перевізник не надав.

Перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути. Перевізник також звільняється від відповідальності, якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов'язаного з використанням відкритих безтентових транспортних засобів, якщо таке використання було погоджене і чітко зазначене у вантажній накладній; з відсутністю чи дефектами упаковки, у випадках, коли вантажі, що перевозяться без упаковки чи без належної упаковки, за своєю природою піддаються псуванню чи пошкодженню; з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача; з природними властивостями деяких вантажів, внаслідок яких вони піддаються повній або частковій втраті чи пошкодженню, зокрема, внаслідок поломки, корозії, гниття, усушки, нормального витоку або дії молі чи шкідників; з недостатністю або неадекватністю маркування чи нумерації вантажних місць; з перевезенням тварин.

Отже, при прийнятті вантажу перевізник повинен перевірити точність записів у накладній щодо кількості вантажних місць, їхнього маркування і розмірів, а також зовнішній стан вантажу і його упаковки. Виконання цього обов’язку має для перевізника важливе значення, оскільки у випадку відсутності у накладній обґрунтованих застережень перевізника, діятиме презумпція про те, що в момент прийняття перевізником вантажу від відправника кількість вантажних місць і їхнє маркування відповідало даним накладної, а зовнішній стан вантажу і його упаковки були в справному стані.

Обов’язок запакувати вантаж покладається на відправника, однак, якщо водій під час прийняття вантажу від відправника не перевірив зовнішнього стану вантажу чи його упаковки і за наявності застережень не записав їх у накладній, перевізник не зможе посилатися на п. 4.а ст. 17 Конвенції і доводити, що втрата чи пошкодження вантажу мало місце у зв’язку з відсутністю чи пошкодженням упаковки.

У випадку втрати чи пошкодження вантажу заінтересована особа матиме право на відшкодування збитків, однак розмір відшкодування не завжди покриватиме розмір реальних збитків (вартості втраченого чи пошкодженого вантажу), оскільки Конвенція закріплює фінансові межі відповідальності перевізника. Особа може розраховувати на відшкодування в більшому розмірі лише тоді, коли при відправлення вантажу він задекларував у накладній цінність вантажу. При цьому відправник вказує, що розмір плати перевізникові підвищується пропорційно до заявленої цінності. Крім того, відшкодуванню підлягатиме плата за перевезення, мито а також інші витрати, пов’язані з перевезенням вантажу. Інші збитки, як зазначається в Конвенції, не відшкодовуються. Позивач матиме також право на отримання відсотків на компенсацію, що підлягає сплаті, з розрахунку п’яти відсотків річних починаючи з дня пред’явлення перевізнику письмової претензії, а якщо така не пред’являлася – з дня початку розгляду справи в суді.

Конвенція закріплює строки, протягом яких слід заявити перевізнику про недоліки, допущені при перевезенні.

Важливо, щоб отримувач перевірив кількість і якість вантажу при його отриманні, і про явні недоліки чи втрати вантажу заявив перевізнику в момент прийняття вантажу, а про приховані – не пізніше семи робочих днів з дня доставки вантажу. При недотриманні цих термінів вважатиметься, що якість і кількість вантажу відповідає даним накладної.

У випадку прострочення доставки вантажу вимога до перевізника про сплату відшкодування має бути пред’явлена протягом 21 дня з моменту отримання вантажу. Вважається, що прострочення доставки має місце, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін, а якщо термін доставки не був узгоджений – якщо вантаж не був доставлений протягом часу, необхідного в звичайних умовах сумлінному перевізнику. Для того, щоб визначити чи мало місце прострочення доставки в тих випадках, коли термін доставки в договорі не визначений, слід враховувати такі фактори, як розмір маршруту, норми праці і відпочинку водіїв, погодні умови, обмеження швидкості на окремих ділянках дороги, черги на кордонах.

Збитки, завдані простроченням доставки вантажу відшкодовуються в розмірі, що не перевищує плати за перевезення. В зв’язку з цим виникає питання про те, чи можуть сторони в договорі передбачити неустойку за прострочення доставки? Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України сторони можуть виразити таку неустойку в твердій грошовій сумі, яка не залежить від тривалості прострочення, в твердій грошовій сумі за кожен день прострочення, а також у відсотках від вартості перевезення за кожен день прострочення. Якщо перевізник прострочив доставку на тривалий термін, може виникнути ситуація, коли розмір неустойки згідно з договором перевищуватиме вартість перевезення. То ж чи матиме заінтересована особа право на стягнення такої неустойки і в якому розмірі? Виходячи з принципу свободи договору, сторони мають право передбачити в договорі таку неустойку, однак, звичайно, в розумних межах, адже якщо розмір неустойки буде надмірно великим порівняно зі збитками позивача, суд відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України матиме право зменшити розмір неустойки.

У випадку виконання перевезення, умови якого визначаються єдиним договором, кількома перевізниками вони, згідно з Конвенцією несуть солідарну відповідальність за втрату, пошкодження чи прострочення доставки вантажу. Передбачається, що позов може бути пред’явлено до першого, кінцевого перевізника або до перевізника, який здійснював контроль за вантажем на тому етапі, коли мав місце випадок, який є підставою для відшкодування, або одночасно до кількох з цих перевізників. В подальшому той перевізник, який сплатив відшкодування заінтересованій особі, має право звернутися в порядку регресу до перевізника, з вини якого мало місце втрата, пошкодження чи прострочення доставки вантажу. Якщо ж винного перевізника встановити неможливо, збитки відшкодовуються пропорційно усіма перевізниками пропорційно належної кожному з них частини плати за перевезення.

Позов до перевізника може бути поданий протягом року, а у випадку умисного правоворушення перевізника – протягом трьох років. Цей строк починається: у випадку часткової втрати вантажу, його пошкодження чи прострочення доставки – з дня доставки вантажу; у випадку повної втрати вантажу – з тридцятого дня після закінчення встановленого терміну доставки, а якщо такий не був встановлений – з шістдесятого дня після прийняття перевізником вантажу для перевезення; у всіх інших випадках – через три місяці після укладення договору перевезення.

Конвенція закріплює відповідальність перевізника за дії третіх осіб, залучених ним до виконання перевезення. Так, згідно зі ст. 3 Конвенції перевізник відповідає за дії і недогляд своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляд.

Конвенція передбачає альтернативну підсудність щодо судового вирішення спорів: позивач може звернутися не лише в суд, який сторони обрали в Договорі, а й в суд країни за місцезнаходженням відповідача або в суд країни відправлення чи доставки вантажу.

Положення Конвенції слід враховувати при складанні договорів перевезення, адже ст. 41 Конвенції передбачає, що умови договорів, які суперечать Конвенції, є недійсними. Згідно з Конвенцією такими умовами, зокрема, визнаються умови, які передбачають переуступку прав страхувальника вантажу перевізнику, а також умови, які перекладають тягар доведення на іншу сторону.

Отже, Конвенція закріплює важливі положення, які регулюють відповідальність авто перевізників при виконанні міжнародних перевезень вантажів. Тому сторонам, які укладають договір міжнародного перевезення вантажу, слід порадити уважно ознайомитися з положеннями Конвенції, щоб в майбутньому уникнути проблем.

Пасажирські перевезення.

5 грудня 1970 р. у Берліні укладено "Угоду про загальні умови виконання міжнародних пасажирських перевезень автобусами", де зазначено, що укладання договору перевезення підтверджується іменним квитком або квитком на пред'явника. Причому відсутність, неправильність оформлення чи втрата квитка не впливають на наявність та чинність договору перевезення. Були визначені права пасажира, зокрема можливість повернення придбаного квитка, передчасне закінчення поїздки з поважних причин, норми провезення ручного багажу (20 кг).

За угодою перевізник може виконувати додаткові послуги (харчування, нічліг та ін.). Угода містить дві колізійні норми загального характеру: неврегульовані питання, що випливають з договору пасажирського перевезення, підлягають урегулюванню законодавством перевізника, а питання, пов'язані зі здійсненням перевезення територією іншої держави, вирішують відповідно до законодавства цієї держави. Зауважимо: перевезення пасажирів і їхнього багажу в міжнародному сполученні автобусами регламентовано:

- Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу (КАПП), укладеною в Женеві 1 березня 1973 р. Чинна з 12 квітня 1994 р.;

- Протоколом до КАПП від 5 липня 1978 р.

- Конвенцією про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, укладеною в м. Бішкек 9 жовтня 1997 р. Ратифікована 8 квітня 1999 р., набула чинності 14 вересня того ж року;

- Додатком до Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу: Правилами перевезення пасажирів і багажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав.

Автобуси для міжнародних перевезень пасажирів у регулярному сполученні облаштовують переднім і боковим трафаретами з найменуванням початкового та кінцевого пунктів маршруту. Від'їжджають і прибувають автобуси міжнародного сполучення з автовокзалу (автостанції), де надають інформацію про правила перевезень, розклад руху, вартість і умови проїзду й перевезення багажу, послуги автовокзалу, роботу інших видів транспорту. Тарифи на перевезення узгоджують між собою перевізники. Державні компетентні органи в галузі автомобільного спорту розробляють та затверджують єдині форми квитка, багажної квитанції та формуляра. Квиток повинен містити основні дані:

- найменування автовокзалу (автостанції)відправлення-призначення;

- номер квитка (надруковано);

- вартість проїзду;

- дату видачі квитка;

- дату та час відправлення;

- номер місця для сидіння;

- місце видачі квитка;

- номер рейсу.

Під час перевезення багажу пасажирові видають багажну квитанцію. Багаж вважається виданим пасажирові тоді, коли перевізник передав його особі, котра пред'явила багажну квитанцію. За відсутності багажної квитанції перевізник має право передати багаж особі, котра довела належність їй цього багажу. Якщо особа, котра претендує на отримання багажу без квитанції, подає недостатню кількість доказів належності їй багажу, перевізник має право вимагати від неї внесення відповідної застави, яку буде повернуто після закінчення одного року з дня її внесення. Багаж, незатребуваний після прибуття автобуса на кінцевий пункт, незалежно від того, була видана на нього багажна квитанція чи ні, здають на зберігання. За це беруть плату з пасажира під час одержання багажу. Перевізник може доручити зберігання багажу третій особі, яка має право на отримання винагороди за його зберігання.

Під час міжнародних автобусних перевезень пасажир зобов'язаний придбати квиток та сплатити перевезення багажу, зайняти зазначене у квитку місце, зберігати квиток до кінця поїздки та пред'являти його контролюючим особам. Пасажир такого маршруту має право перевозити з собою в автобусі:

- безоплатно дитину віком до 5 років - без надання окремого місця;

- дітей віком від 5 до 10 років - з 50-відсотковою знижкою вартості повного квитка (з наданням окремого місця);

- двох і більше дітей віком до 10 років, одного з котрих перевозять безкоштовно, інших - з 50-відсотковою знижкою вартості повного квитка (з наданням окремого місця);

- безоплатно одне місце ручного багажу;

- дрібних звірів і птахів у клітках, тварин (собак, котів) за плату, встановлену перевізником, надаючи документи, видані ветеринарною службою держави, звідки тварину вивозять.

Водій і пасажири автобуса міжнародного сполучення повинні мати належно оформлені документи на право перетину кордону.

У рамках Комітету з внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії була підготовлена і 1 березня 1973 р. відкрита для підписання Женевська конвенція про КАПП. її спочатку підписали лише декотрі країни, внутрішнім правом яких були прийняті її положення, а 5 липня 1978 р. підписано Протокол до Женевської конвенції про КАПП. Женевська конвенція про КАПП набула чинності 12 квітня 1994 р.

Конвенція стосується кожного договору автомобільного перевезення пасажирів і їхнього багажу транспортними засобами, якщо в договорі зазначено: "Перевезення здійснюється територією хоча б двох держав, а пункт відправлення і пункт призначення розміщені на території однієї з держав - учасниць договору". Водночас застосування Конвенції не залежить від місця проживання та громадянства сторін, котрі укладають договір.

Відповідальність.

Особи, за яких перевізник відповідає. Перевізник відповідає за дії та упущення своїх агентів та інших осіб, послугами котрих він користується для виконання покладених на нього договором автомобільного перевезення зобов'язань, як за свої власні дії чи упущення у випадку, коли ці агенти чи особи діють у межах своїх зобов'язань. Під час перевезення пасажирів перевізник має видати індивідуальний або колективний квиток, де зазначено назву й адресу перевізника, а також вказівку про те, що договір підлягає чинності положень КАПП, навіть за наявності застережень, які суперечать цьому. Квиток, якщо не доведено інше, слугує доказом наявності у ньому вказівок. Відсутність, неправильне оформлення або втрата квитка не стосуються наявності чи дійсності договору перевезення. Якщо квиток не є іменним, його можна передати до початку перевезення іншій особі.

Під час перевезення багажу перевізник може видати багажну квитанцію, де зазначають кількість і характер багажу, назву й адресу перевізника, а також вказівку про те, що договір підпадає під дію положень КАПП навіть за наявності застережень, які суперечать цьому. На прохання пасажира цю багажну квитанцію обов'язково необхідно надати. Багажна квитанція є підтвердженням, якщо не доведено інше, зазначених у ній вказівок; за відсутності у ній застережень зданий багаж вважають у хорошому стані.

Багаж перевізник видає лише правомочній особі (пред'явнику багажної квитанції). У випадку недоведення права на багаж (за відсутності багажної квитанції) претендент може внести завдаток, який повертається через рік після дня його внесення. Якщо багаж не витребуваний після прибуття транспортного засобу, перевізник здає його на зберігання (за рахунок пасажира) у камеру схову.

Зберігання багажу регламентується також законодавством держави місця його здавання.

Відповідальність перевізника:

1. Перевізник відповідає за втрату в зв'язку зі смертю, тілесними пошкодженнями або нанесенням іншої шкоди фізичному чи психічному здоров'ю пасажира внаслідок події, пов'язаної із перевезенням, яка мала місце, або під час перебування пасажира в транспортному засобі, або під час його посадки чи висадки, або у зв'язку зі завантаженням чи вивантаженням багажу. Перевізник не може посилатися з метою зняти з себе відповідальність ні на фізичні або психічні вади водія, ні на пошкодження чи зіпсування транспортного засобу, ні на вину особи, у котрої було винайнято транспортний засіб. Загальна сума відшкодування, яку повинен виплатити перевізник у зв'язку з однією і тією самою подією, не може перевищувати 250 тис. франків на потерпілого. Держава - учасниця Конвенції може встановити більшу межу або взагалі її не встановлювати.

Перевізник звільняється від відповідальності, якщо причиною прецеденту стали обставини, наслідків яких перевізник не міг уникнути, хоча і вжив усі необхідні заходи.

2. Перевізник відповідає за багаж від прийняття для перевезення до моменту доставлення чи здавання на збереження. Він відповідає за витрати, пов'язані з повною або частковою втратою багажу та його пошкодженням.

Перевізник не несе відповідальності, якщо:

- втрата чи пошкодження пов'язані з дефектом самого багажу, з особливим ризиком, спричиненим вмістом у багажі речовин чи предметів, які швидко псуються чи небезпечні для перевезення;

- втрата чи пошкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, котрих перевізник, незважаючи на вжиті заходи, не міг уникнути чи запобігти.

Багаж, не доставлений упродовж 14 днів із дня, коли пасажир вимагав його видачі, вважають утраченим. Якщо багаж, який вважали втраченим, знайдений упродовж року з дня вимоги пасажиром його видачі, перевізник докладає всіх належних зусиль для повідомлення про це пасажира. Упродовж ЗО днів із дня одержання повідомлення пасажир може вимагати доставити багаж або в пункт відправлення, або в передбачений пункт після повернення отриманої компенсації за шкоду, пов'язану зі втратою, але зі збереженням усіх можливих прав на відшкодування за протермінування доставки.

У випадку провини за повну чи часткову втрату багажу або за його пошкодження перевізник сплачує суму, що не перевищує 500 франків на одиницю багажу і 2 тис. франків на пасажира. Крім цього, перевізник повинен сплатити 1 тис. франків кожному пасажирові, чиї особисті речі чи предмети ручного багажу втрачені або пошкоджені.

Претензії та позови. Якщо пасажир отримує багаж і не висуває претензій стосовно нього, то вважають, що багаж отримано повністю і в належному стані.

Пасажир Має право висунути претензію перевізникові усно чи письмово впродовж семи наступних днів із моменту фактичного прийняття ним багажу. З усіх спорів, котрі виникли з приводу перевезень, позивач може за вибором звернутися, крім компетентних судів держав - учасниць Конвенції, призначених сторонами за згодою, до судів держави, на території якої знаходиться: головна контора відповідача, його звичайне місце проживання чи контора, за посередництвом котрої укладено договір перевезення, або місце, де заподіяна шкода, або місце відправлення чи призначення.

Право на висування позову в зв'язку зі смертю, тілесними пошкодженнями чи іншою шкодою фізичному або психічному здоров'ю пасажира втрачається після закінчення трьох років. Термін давності відраховують від дня, коли особа, якій нанесена шкода, дізналася чи повинна була дізнатися про це, але не може перевищувати п'яти років, починаючи з дня дорожньо-транспортної пригоди. Право на висування позову стосовно перевезення, що підпадає під дію Конвенції, крім позовів у зв'язку зі смертю, тілесними пошкодженнями чи іншою шкодою фізичному або психічному здоров'ю пасажира, втрачається в усіх випадках після закінчення року. Термін давності відраховують від дня прибуття транспортного засобу в пункт призначення пасажира чи, у випадку неприбуття, з дня, коли він повинен був туди прибути.

Висування претензії в письмовому вигляді призупиняє перебіг давності до того дня, коли перевізник у письмовому вигляді відхилив претензії з поверненням доданих до неї документів, вручених йому для її обґрунтування. У випадку часткового визнання висунутої претензії перебіг давності поновлюється лише до тієї частини претензії, яка залишається предметом суперечки. Тягар доведення факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, що стосуються справи, покладається на сторону, котра посилається на цей факт. Висування подальших претензій з того ж питання не призупиняє перебіг давності, якщо перевізник не погоджується їх розглядати.